Ваша оцінка готелю:
8.0
з 10
Оцінки готелю за критеріями:
Номери:
8.0
Сервіс:
9.0
Чистота:
5.0
Харчування:
9.0
Інфраструктура:
7.0
Емірати у листопаді чи «сюди я більше не їздок».
Radisson Blu Resort Fujairah (колишній Джал Фуджейра)
Київські фірми – як один – 5*, Тезтур (Росія) – 4*.
10 ночей (сніданок-вечеря), листопад 2011 року.
Підготовка до подорожі.
В ОАЕ нам із дружиною хотілося з'їздити вже давно. Ну як же: тепле море, економічне диво, дешева техніка, золото майже даремно, а шопінг! ! ! Ґрунтовно зібралися здійснити цю справу ми лише 2009-го. Вже й готель наглядали – «Джал Фуджейра Резорт». Вибрали його насамперед із-за місця – в еміраті Фуджейра, на березі Індійського океану, точніше Оманської затоки, але ж далі – лише відкритий океан та Індія, в 3-х годинах літу. Емірати Дубаї, Абу-Дабі та Шарджа знаходяться на березі Перської затоки (до речі корінні еміратці – діти бедуїнів-кочівників – називають її Арабською затокою, мовляв: а до чого тут перси? ). У Шарджі, ще й спиртне, категорично заборонено – аж до побиття провиненого палицями – за законами Шаріату. Ось і залишається Фуджейра
. Але 2009-го поїхати в Емірати у нас не склалася.
Повернулися до питання про ОАЕ ми лише 2011-го. А куди ще зараз поїхати у листопаді – щоб недалеко і вода у морі була теплішою? Звичайний осінній маршрут до Єгипту накрився - вигадали араби своїми (організованими за допомогою американців) революціями та переворотами. Туреччина? Ні, вибачте (та й холодно там вже). Значить – ОАЕ. Повітря вдень, у тіні +35С, а не +50С як у травні-серпні, вода в океані 23-26°С. А шопінг! ! ! Ну все, їдемо!
За ці два роки "Джал Фуждейра" перетворився на "Редіссон Блу Фуджейра". Японська мережа Джал продала готель мережі Редіссон. Ну і слава Богу! Для Еміратів ціна залишилася цілком демократичною. За ті самі гроші можна поїхати до Єгипту 5* на 12 ночей.
Займатися візою та бронюванням готелю самим – не було ні часу, ні бажання. Тому тур купувався у дрібної київської фірмочки, порекомендованої знайомими.
Ця фірмочка викупила для нас тур у більшої київської фірми, а та, у свою чергу, у еміратської фірми «Дезерт Резорт». Коротше кажучи – на нас наварилися три посередники. Але якщо викупити квиток на літак – не важко, то бігати в консульство за візою нам категорично не хотілося. Та й чи відповість нам на запит броні готель – ще питання. На мою - бедуїнам абсолютно все одно: приїдете ви до них чи ні. Не ви - так знайдуться інші, які не скуштували всіх радостей відпочинку в ОАЕ. Отже: готель дає добро, віза – оплачена та підтверджена, квиток отримано, страховка – на руках. Летимо.
Ірпінь. Термінал F. Безперечно, стало зручніше та швидше. Реєстрація, митниця, кордон. За традицією: кава, коньяк та сигарета – перед вильотом. Поруч із курилкою невелика кафешка. -Будь ласка, кава та коньячок. - Зараз, АЛЕ у нас стаканчики паперові ...Пардон! Пити коньяк – 50 крапель за 95 грн.
(12 $) з паперового стаканчика, що розповзається, - «не камільфо». -А Де в келихи наливають? -В іншому кінці зали ...Крокуємо в Європу, швидко і великими кроками, з курінням щосили боремося, діти на стінах «фак» замість «х. . » пишуть, та ось вступаємо по дорозі в щось вічно ...Коротше: коньяк в келиху - в «Ірландському пабі», кава в паперовому стаканчику у «Фрайдіс», перекур у курилці з дуже витягом, що слабко тягне. Так і час до посадки пройшов непомітно. А ось у старому терміналі С, до ремонту, все це можна було зробити в одному місці; і вештаєшся потім по Дьюті-фрі, як неприкаяний і діти себе нікуди! Молодці, про людей, знову, подбали.
Виліт, дякувати Богу, майже вчасно. Боїнг – у міру немолодий. Екіпаж – тверезий, у міру. Летимо 5-ть годин. Долетіли. Ми втретє летимо до Еміратів із МАУ і втретє наш літак спізнюється! Гас вони по дорозі зливають і продають чи що? Чи щоразу нам так з вітром не щастить? Торкання. Земля.
Аеропорт. Далі – швидким кроком, табунчиком, за «знаючими людьми». Ось і межа. Сканування сітківки ока. А це куди, вибачте? Виявилася досить швидка процедура, непогано організована черга, штамп на папері-візі та тупай далі до прикордонників. Мені особисто - не сподобалося: з якого дива бедуїн у білому балдахіні повинен світити мені в око якоюсь хрінню. Але куди подітися: не хочеш - топай назад і на літак "...гоу хом". Далі бедуїн-прикордонник, уважно перевіривши штамп попереднього бедуїна у папірці-візі, шльопнув штамп у паспорт і все, навіть усміхнутися не зволів, йди – відпочивай. Забираємо багаж та на вихід. Після виходу з «позолоченого» всередині будівлі аеропорту нас зустріла спека, задуха, гомін та мухи.
Згадала сценка: перед посадкою в Дубаї стюардеси Шрі-Ланкійських авіаліній ходять по салону і ретельно обприскують все репілентом - мух труять. Не дай-будда ланкійська муха в Емірати пролетить!
Скандал буде. ТАК ТАМ СВОЇХ МУХ НАВАЛОМ. Понти це все і мішура, як і багато іншого у бедуїнів.
Обіцяного нам офісу «Дезерт Резорт» у вказаному місці на отриманій у тур-фірмі схемі не виявилося. Замість нього виявилося безліч мусульман, що говорять російською, з табличками. Один із них і показав нам затуркану туристами, метушливу товстушку Таню з табличкою «Дезерт Резорт». Після довгого копання у своїх списках та з'ясування наших імен дівчина видала: зачекайте там біля входу поряд з кавою-машиною, ваша група ще не зібралася. ? ? ? Яка група? ! -Ви з Києва, так вас у Фуджейру 10 людей їде. -УРА! ! !
Через 20 хвилин топтання «біля входу поряд з кава-машиною» - спека, задуха, гомін і мухи, знову ловлю Таню. -Коли поїдемо? -Чекаємо ще двох. Цих двох – життєрадісну пару з Житомира, яка заблукала в Дьюті-фрі і прийшла добряче навантаженою пакетами з довгастими, булькаючими коробочками – ми чекали рівно годину.
Висновок - якщо є можливість беріть тур без трансферу, таксі в Дубаї навалом і ціни - фіксовані, йдеться, звичайно, про офіційні таксі з лічильником. Ну ось – усі зібралися. Таня здає нас водієві, той веде нас до автобуса, вантажимо багаж, розсілися, поїхали. Холодно. В Еміратах, де нам довелося побувати, на кондиціонерах не економлять. Мабуть, бедуїни від холоду тягнуться. Одного разу після повернення в номер ми виявили, що ідіот-прибиральник поставив кондей на 18С. Довелося годину сидіти на балконі – номер прогрівати, благо було з чим посидіти. Але це було згодом. Попросили водилу зробити тепліше – зробив. Їхали близько 2-ї години. Швидкість до 130 – не відчувається – гарне дорожнє покриття. До хорошого швидко звикаєш: ну, дорога, як дорога. Ну, широка. Ну і що? Різницю відчули тільки коли додому повернулися і їхали з Борисполя до Києва – не дорога, а путівка якась: купина на купині.
Дорога.
На узбіччях - пісок, вдалині - хмарочоси, поблизу - забудови. Зелені – мало, сміття – не мало, на пагорбі – стоїть верблюд… четверо бедуїнів відпочивають у тіні «багатого» джипа… пустеля, одним словом. Дорогою головна визначна пам'ятка – цементний завод. ТЕМАРІ. Під'їжджаємо до гір. Говорять найвища 1.5 км. Проїжджаємо їх за півгодини. В'їжджаємо в містечко Діба, вдалині видно океан, праворуч супермаркет Лу-Лу (таксі 25 дирхам – замовлення з рисепшен, 20 – назад у готель, у таксиста-пакистанця). Їдемо ще 20 хвилин, і ми на місці.
Готель. 3 корпуси, на 250 номерів, розташованих обличчям до океану, на відстані 50 метрів від води. У 1-му - рисепшен з російськомовним хлопчиком (Даніял) і напівросійськомовним (Ахмед). Без жодних доплат та «турецької кмітливості» поселяємося на верхній (улюблений) поверх. 1-й та 2-й корпуси: будівлі по 4 поверхи – для Європи та багатих арабів. 3-й – 3-поверховий – змішаний, але насамперед для СНД.
До речі, на вигляд, корпуси дещо нагадують типовий санаторій часів СНД, проте всередині все відповідає заявленому в рекламі. Далі йдуть кілька 3-поверхових вілл - для бедуїнів. Цікаво, що відразу за ними знаходиться опріснювач, який у перші дні нашого відпочинку добряче смердів. До нашого номера, правда, смерд не доносило, але вечірній променад у той бік довелося скоротити.
Територія: відчувається робота японських ландшафтних дизайнерів, чистенько, але зелені - мало, трава, кущі, квітів майже немає, пальм штук 20 і все (раніше тут був порожній скелястий берег).
Пляж довжиною близько 500 метрів, відокремлений від сусідів хвилерізами (ліворуч – гори, праворуч 3* мотель НВМ, за яким знаходиться скринька з лікеро-горілчаною продукцією та пивом). Лежаки, парасольки – все у справному стані та у достатній кількості.
Проте СНД-ова звичка: бігти на пляж о 7-й ранку, займати «кращі місця» і не з'являтися там до обіду, поширилася вже по всьому світу. Особисто бачив німця, що сором'язливо оглядався і прилаштовував на лежак газетку. Наївний! Прийшов наш товариш. Викинув газетку – мовляв, вітром здуло. Розстелив рушник і … пішов, до 2-х годин. Але ж «найкращі місця» – для кожного свої: мені, наприклад, подобається там, де тихіше і ближче до води, а для когось – поряд із баром чи басейном. Так ось, кому цікаво, на території є 8 басейнів і 4 бари. Один бар, який на пляжі, ми прозвали «мухобар». І ось чому. На другий день перебування ми мали «задоволення» поїсти там королівських креветок (95 дирхам – порція: 3 штуки) та випити пивка (келих – 45 дирхам).
Поки чекали, близько 40 хвилин, обіцяно було: «не більше 15 хвилин, сір», сір і його половина мало не були з'їдені живцем мухами, яких у цьому закладі громадського харчування – незліченна кількість і звідки вони розлітаються по околицях. Ну, а що ви хочете, Азія.
Інтернет. Дівчата! Та велика, плоска, чорна штука, що стоїть у номері, перед ліжком називається телевізор, підключений до кабельної мережі готелю, а не інтернет. З його допомогою можна перевірити свій рахунок (до речі дуже зручно) і подивитися кіно або про погоду (60 каналів, у тому числі 3 російські канали + 2 російські музичні). Так інтернет є. Для входу в мережу в номері зі стіни стирчить шланг або можна через вай-фай на рисепшен. По всьому світу в готелях Редісон І-ні - безкоштовний. Фішка у них така. Швидкість цілком нормальна. Для входу потрібно підійти на рісепшен, активувати послугу та все.
Океан. Як завжди добре.
Істотний і дуже великий МІНУС – це цятки нафти розміром від 10-ти копійчаної монети і до денця склянки, що плавали у воді 6 днів з 10 нами там проведених. Коли плаваєш, то ще нічого, з мокрого тіла цятки зісковзують, але коли виходиш з води і конкретно наступаєш на таку, з підошви пляма відтирається тільки за допомогою хімії або лосьйону. Жінкам ще гірше: а якщо на купальник? Зате можна гордо сказати: та я, в Еміратах, у нафті купався! Другий мінус - океан порожній: маску-трубку можна сміливо не брати. За весь час із нового вдалося побачити лише раковин-перлин, розміром сантиметрів до 30-ти. Живності – мало, коралів – ні. Вода прозора до 10 метрів була лише 1 день, сутра, а так - постійна каламут від піску на пляжі. Те саме і на «Рибалці в Омані». Нудна півгодинна поїздка автобусом до сусіднього порту, через кордон в Оман. Оригінальний кораблик.
Симпатична бухта з купанням з кораблика. Порожній океан з морських їжаків. Обід. Рибалка на котушку у відкритому океані (третина народу - захитало, хоч хвилювання і було 1-2 бали). Бедуїн кинув якір явно біля «пригодованого» місця. Так що на 45 туристів вдалося спіймати 9 метрових барракуд. Непогано, але, як на мене, не коштує це 100 $ з особи.
Оглядова екскурсія Дубаї. Через Шардж. Погладівши з вікон автобуса на хмарочоси, через 2 години під'їжджаємо до палацу еміра Дубаї. Заявлене відвідування палацу зводиться до 10-ти хвилинного топтання 40-ка туристів біля воріт і дивлення на ці (палац спостерігається десь там, у глибині), розгляду павичів у безлічі (яких емір великий аматор), охоронців з «калашами» і « ламборджіні» якогось дрібного емірського клерка. Наступний пункт нашої програми – готель "Парус". Це там, де мінімальна вартість номера – 3000$ на добу, де знімався один із останніх фільмів про 007.
Одне з найдорожчих місць для шопінгу у всіх Еміратах. Гучно, шумно, тісно, все блищить і рухається – щось середнє між турецьким 5* готелем, Бессарабським ринком та метрополітеном у годину пік. Тут знаходиться найбільший у світі акваріум. Цікаво подивитися на акулу, що пропливає над тобою, але нічого особливого. Через це бедлам виходимо на площу. Тут знаходиться найбільший у світі співаючий фонтан. Співає всього 3 хвилини, але кожні півгодини. Висота струменів – до 130 метрів. Мені особисто співаючий фонтан у Сочі, 1985 року, сподобався значно більше. На цій же площі стоїть. Найвища у світі будівля: «Бурж Халіф» - Башта Халіфа (бл. 820 метрів). Оглядовий майданчик знаходиться на висоті 620 метрів. Невелика частина нашої екскурсії, за окрему плату (50$ з особи, кількість квитків – обмежена! ), піднімається ліфтом (найшвидкіснішим у світі) на цей майданчик.
Висловлювання захоплення на обличчях, що спустилися назад на грішну землю, не було помічено. Швидше було написано – здається, нас знову розвели. Взагалі в Еміратах дуже багато найбільшого, але великого задоволення це, крім як у самих бедуїнів, на мою думку, ні в кого не викликає. Наприклад: НАЙБІЛЬША у світі мінімальна зарплата 2700 $ на місяць світить тільки корінним бедуїнам, а приїжджі працюють за копійки, не маючи права і жодних перспектив ні на громадянство, ні на пенсію (у 60 років – їдь додому або депортують з країни ). Кінцевий збір екскурсантів, що розбрелися по «Дубаї Молу» - звичайно ж, презентована гідом, сувенірна крамниця. Далі в автобус і назад у Фуджейру. Дорогою, вже о 24-00 – зупинка на ринку килимів. Люди навіть щось купують, швидше – на згадку, ніж як якісний виріб. У готель повернулися о 2-й годині ночі. Хто жодного разу не був у Дубаї, як ми, то варто з'їздити. АЛЕ: 110 $ з особи! -Ну Вони і гроші косять!
- сказав про ці екскурсії таксист-узбек, що возив нас потім у Дубаї. За 250 $ (на чотирьох) цілком можна знайти машину з російськомовним водилом, який і зупиниться в потрібному місці і розкаже, і покаже більше, ніж гід на автобусі натовпу в 40 людей.
Шопінг. В Еміратах все найдешевше - БРЕД. Може воно так і було років 5 -10 тому або буває і зараз у дні великих розпродажів (говорять у грудні). А так: телефони, фото та відео техніка – у Києві, в інтернеті магазинах, на 50 – 500 гривень дешевше. Шмотки – на фірмові речі – ціна однакова. Золото – на любителя. Хутра - китайські, що видаються за італійські (грецькі) - дешево, хороші - не дешево.
сервіс. Якщо порівнювати єгипетський та еміратський, то 2 та 5. Та й не дивно – за будь-яку провину працівника можуть легко звільнити або, за щось серйозніше, вислати з країни.
На мільйон бедуїнів працює 4 мільйони приїжджих (…всі громадяни будуть щасливі і вільні, і у кожного буде по 4 раби…). Бедуїни фізично не працюють ніколи. Та й живуть майже за принципом: «від кожного – за здібностями, кожному – за потребами». Інтернаціонал, щоправда, не співають, натомість у них – намаз по 6 разів на день.
Їжа. Будь-яка і європейська та східна. М'ясо, на відміну від єгиптян та турків, готують смачно. Соки в супермаркеті ЛуЛу стоять майже як у Києві, вода в 1.5 літровому пластику вдвічі дешевша.
Бензин. 0.35 $ - 0.50 $, солярка 1.20 $. Бензин – це для людей, а солярка – для бізнесу.
Машини. Переважна більшість – престижні моделі останніх років. Ціна – наполовину дешевша, ніж у нас. Велике дякую «борцям» за інтереси вітчизняного автопрому!
Кілька слів на закінчення. Для мене ОАЕ – країна одного відвідування. Подивився, наголосився – я там був. І більше не хочу.
Та у них багато НАЙБІЛЬШОГО, та у них високі технології, та у них, корінних, багато можливостей і, часто, грошей. АЛЕ. 50 років тому цієї держави не було. По пустелі кочували дикі племена і пасли кіз, а прибережні жителі харчувалися риболовлею і палицею перлів. Зараз їм, як дітям, яким дали відразу багато іграшок, хочеться їх ще більше і найбільших, і яких немає ні в кого. Куди це приведе – питання? Грошей у теперішніх бедуїнів реально багато і у що їм захочеться пограти далі відомо одному Аллаху. А що буде, коли в них закінчиться нафта? Загалом: дай їм Бог більше миру і мудрості!
Radisson Blu Resort Fujairah (колишній Джал Фуджейра)
Київські фірми – як один – 5*, Тезтур (Росія) – 4*.
10 ночей (сніданок-вечеря), листопад 2011 року.
Підготовка до подорожі.
В ОАЕ нам із дружиною хотілося з'їздити вже давно. Ну як же: тепле море, економічне диво, дешева техніка, золото майже даремно, а шопінг! ! ! Ґрунтовно зібралися здійснити цю справу ми лише 2009-го. Вже й готель наглядали – «Джал Фуджейра Резорт». Вибрали його насамперед із-за місця – в еміраті Фуджейра, на березі Індійського океану, точніше Оманської затоки, але ж далі – лише відкритий океан та Індія, в 3-х годинах літу. Емірати Дубаї, Абу-Дабі та Шарджа знаходяться на березі Перської затоки (до речі корінні еміратці – діти бедуїнів-кочівників – називають її Арабською затокою, мовляв: а до чого тут перси? ). У Шарджі, ще й спиртне, категорично заборонено – аж до побиття провиненого палицями – за законами Шаріату. Ось і залишається Фуджейра
. Але 2009-го поїхати в Емірати у нас не склалася.
Повернулися до питання про ОАЕ ми лише 2011-го. А куди ще зараз поїхати у листопаді – щоб недалеко і вода у морі була теплішою? Звичайний осінній маршрут до Єгипту накрився - вигадали араби своїми (організованими за допомогою американців) революціями та переворотами. Туреччина? Ні, вибачте (та й холодно там вже). Значить – ОАЕ. Повітря вдень, у тіні +35С, а не +50С як у травні-серпні, вода в океані 23-26°С. А шопінг! ! ! Ну все, їдемо!
За ці два роки "Джал Фуждейра" перетворився на "Редіссон Блу Фуджейра". Японська мережа Джал продала готель мережі Редіссон. Ну і слава Богу! Для Еміратів ціна залишилася цілком демократичною. За ті самі гроші можна поїхати до Єгипту 5* на 12 ночей.
Займатися візою та бронюванням готелю самим – не було ні часу, ні бажання. Тому тур купувався у дрібної київської фірмочки, порекомендованої знайомими.
Ця фірмочка викупила для нас тур у більшої київської фірми, а та, у свою чергу, у еміратської фірми «Дезерт Резорт». Коротше кажучи – на нас наварилися три посередники. Але якщо викупити квиток на літак – не важко, то бігати в консульство за візою нам категорично не хотілося. Та й чи відповість нам на запит броні готель – ще питання. На мою - бедуїнам абсолютно все одно: приїдете ви до них чи ні. Не ви - так знайдуться інші, які не скуштували всіх радостей відпочинку в ОАЕ. Отже: готель дає добро, віза – оплачена та підтверджена, квиток отримано, страховка – на руках. Летимо.
Ірпінь. Термінал F. Безперечно, стало зручніше та швидше. Реєстрація, митниця, кордон. За традицією: кава, коньяк та сигарета – перед вильотом. Поруч із курилкою невелика кафешка. -Будь ласка, кава та коньячок. - Зараз, АЛЕ у нас стаканчики паперові ...Пардон! Пити коньяк – 50 крапель за 95 грн.
(12 $) з паперового стаканчика, що розповзається, - «не камільфо». -А Де в келихи наливають? -В іншому кінці зали ...Крокуємо в Європу, швидко і великими кроками, з курінням щосили боремося, діти на стінах «фак» замість «х. . » пишуть, та ось вступаємо по дорозі в щось вічно ...Коротше: коньяк в келиху - в «Ірландському пабі», кава в паперовому стаканчику у «Фрайдіс», перекур у курилці з дуже витягом, що слабко тягне. Так і час до посадки пройшов непомітно. А ось у старому терміналі С, до ремонту, все це можна було зробити в одному місці; і вештаєшся потім по Дьюті-фрі, як неприкаяний і діти себе нікуди! Молодці, про людей, знову, подбали.
Виліт, дякувати Богу, майже вчасно. Боїнг – у міру немолодий. Екіпаж – тверезий, у міру. Летимо 5-ть годин. Долетіли. Ми втретє летимо до Еміратів із МАУ і втретє наш літак спізнюється! Гас вони по дорозі зливають і продають чи що? Чи щоразу нам так з вітром не щастить? Торкання. Земля.
Аеропорт. Далі – швидким кроком, табунчиком, за «знаючими людьми». Ось і межа. Сканування сітківки ока. А це куди, вибачте? Виявилася досить швидка процедура, непогано організована черга, штамп на папері-візі та тупай далі до прикордонників. Мені особисто - не сподобалося: з якого дива бедуїн у білому балдахіні повинен світити мені в око якоюсь хрінню. Але куди подітися: не хочеш - топай назад і на літак "...гоу хом". Далі бедуїн-прикордонник, уважно перевіривши штамп попереднього бедуїна у папірці-візі, шльопнув штамп у паспорт і все, навіть усміхнутися не зволів, йди – відпочивай. Забираємо багаж та на вихід. Після виходу з «позолоченого» всередині будівлі аеропорту нас зустріла спека, задуха, гомін та мухи.
Згадала сценка: перед посадкою в Дубаї стюардеси Шрі-Ланкійських авіаліній ходять по салону і ретельно обприскують все репілентом - мух труять. Не дай-будда ланкійська муха в Емірати пролетить!
Скандал буде. ТАК ТАМ СВОЇХ МУХ НАВАЛОМ. Понти це все і мішура, як і багато іншого у бедуїнів.
Обіцяного нам офісу «Дезерт Резорт» у вказаному місці на отриманій у тур-фірмі схемі не виявилося. Замість нього виявилося безліч мусульман, що говорять російською, з табличками. Один із них і показав нам затуркану туристами, метушливу товстушку Таню з табличкою «Дезерт Резорт». Після довгого копання у своїх списках та з'ясування наших імен дівчина видала: зачекайте там біля входу поряд з кавою-машиною, ваша група ще не зібралася. ? ? ? Яка група? ! -Ви з Києва, так вас у Фуджейру 10 людей їде. -УРА! ! !
Через 20 хвилин топтання «біля входу поряд з кава-машиною» - спека, задуха, гомін і мухи, знову ловлю Таню. -Коли поїдемо? -Чекаємо ще двох. Цих двох – життєрадісну пару з Житомира, яка заблукала в Дьюті-фрі і прийшла добряче навантаженою пакетами з довгастими, булькаючими коробочками – ми чекали рівно годину.
Висновок - якщо є можливість беріть тур без трансферу, таксі в Дубаї навалом і ціни - фіксовані, йдеться, звичайно, про офіційні таксі з лічильником. Ну ось – усі зібралися. Таня здає нас водієві, той веде нас до автобуса, вантажимо багаж, розсілися, поїхали. Холодно. В Еміратах, де нам довелося побувати, на кондиціонерах не економлять. Мабуть, бедуїни від холоду тягнуться. Одного разу після повернення в номер ми виявили, що ідіот-прибиральник поставив кондей на 18С. Довелося годину сидіти на балконі – номер прогрівати, благо було з чим посидіти. Але це було згодом. Попросили водилу зробити тепліше – зробив. Їхали близько 2-ї години. Швидкість до 130 – не відчувається – гарне дорожнє покриття. До хорошого швидко звикаєш: ну, дорога, як дорога. Ну, широка. Ну і що? Різницю відчули тільки коли додому повернулися і їхали з Борисполя до Києва – не дорога, а путівка якась: купина на купині.
Дорога.
На узбіччях - пісок, вдалині - хмарочоси, поблизу - забудови. Зелені – мало, сміття – не мало, на пагорбі – стоїть верблюд… четверо бедуїнів відпочивають у тіні «багатого» джипа… пустеля, одним словом. Дорогою головна визначна пам'ятка – цементний завод. ТЕМАРІ. Під'їжджаємо до гір. Говорять найвища 1.5 км. Проїжджаємо їх за півгодини. В'їжджаємо в містечко Діба, вдалині видно океан, праворуч супермаркет Лу-Лу (таксі 25 дирхам – замовлення з рисепшен, 20 – назад у готель, у таксиста-пакистанця). Їдемо ще 20 хвилин, і ми на місці.
Готель. 3 корпуси, на 250 номерів, розташованих обличчям до океану, на відстані 50 метрів від води. У 1-му - рисепшен з російськомовним хлопчиком (Даніял) і напівросійськомовним (Ахмед). Без жодних доплат та «турецької кмітливості» поселяємося на верхній (улюблений) поверх. 1-й та 2-й корпуси: будівлі по 4 поверхи – для Європи та багатих арабів. 3-й – 3-поверховий – змішаний, але насамперед для СНД.
До речі, на вигляд, корпуси дещо нагадують типовий санаторій часів СНД, проте всередині все відповідає заявленому в рекламі. Далі йдуть кілька 3-поверхових вілл - для бедуїнів. Цікаво, що відразу за ними знаходиться опріснювач, який у перші дні нашого відпочинку добряче смердів. До нашого номера, правда, смерд не доносило, але вечірній променад у той бік довелося скоротити.
Територія: відчувається робота японських ландшафтних дизайнерів, чистенько, але зелені - мало, трава, кущі, квітів майже немає, пальм штук 20 і все (раніше тут був порожній скелястий берег).
Пляж довжиною близько 500 метрів, відокремлений від сусідів хвилерізами (ліворуч – гори, праворуч 3* мотель НВМ, за яким знаходиться скринька з лікеро-горілчаною продукцією та пивом). Лежаки, парасольки – все у справному стані та у достатній кількості.
Проте СНД-ова звичка: бігти на пляж о 7-й ранку, займати «кращі місця» і не з'являтися там до обіду, поширилася вже по всьому світу. Особисто бачив німця, що сором'язливо оглядався і прилаштовував на лежак газетку. Наївний! Прийшов наш товариш. Викинув газетку – мовляв, вітром здуло. Розстелив рушник і … пішов, до 2-х годин. Але ж «найкращі місця» – для кожного свої: мені, наприклад, подобається там, де тихіше і ближче до води, а для когось – поряд із баром чи басейном. Так ось, кому цікаво, на території є 8 басейнів і 4 бари. Один бар, який на пляжі, ми прозвали «мухобар». І ось чому. На другий день перебування ми мали «задоволення» поїсти там королівських креветок (95 дирхам – порція: 3 штуки) та випити пивка (келих – 45 дирхам).
Поки чекали, близько 40 хвилин, обіцяно було: «не більше 15 хвилин, сір», сір і його половина мало не були з'їдені живцем мухами, яких у цьому закладі громадського харчування – незліченна кількість і звідки вони розлітаються по околицях. Ну, а що ви хочете, Азія.
Інтернет. Дівчата! Та велика, плоска, чорна штука, що стоїть у номері, перед ліжком називається телевізор, підключений до кабельної мережі готелю, а не інтернет. З його допомогою можна перевірити свій рахунок (до речі дуже зручно) і подивитися кіно або про погоду (60 каналів, у тому числі 3 російські канали + 2 російські музичні). Так інтернет є. Для входу в мережу в номері зі стіни стирчить шланг або можна через вай-фай на рисепшен. По всьому світу в готелях Редісон І-ні - безкоштовний. Фішка у них така. Швидкість цілком нормальна. Для входу потрібно підійти на рісепшен, активувати послугу та все.
Океан. Як завжди добре.
Істотний і дуже великий МІНУС – це цятки нафти розміром від 10-ти копійчаної монети і до денця склянки, що плавали у воді 6 днів з 10 нами там проведених. Коли плаваєш, то ще нічого, з мокрого тіла цятки зісковзують, але коли виходиш з води і конкретно наступаєш на таку, з підошви пляма відтирається тільки за допомогою хімії або лосьйону. Жінкам ще гірше: а якщо на купальник? Зате можна гордо сказати: та я, в Еміратах, у нафті купався! Другий мінус - океан порожній: маску-трубку можна сміливо не брати. За весь час із нового вдалося побачити лише раковин-перлин, розміром сантиметрів до 30-ти. Живності – мало, коралів – ні. Вода прозора до 10 метрів була лише 1 день, сутра, а так - постійна каламут від піску на пляжі. Те саме і на «Рибалці в Омані». Нудна півгодинна поїздка автобусом до сусіднього порту, через кордон в Оман. Оригінальний кораблик.
Симпатична бухта з купанням з кораблика. Порожній океан з морських їжаків. Обід. Рибалка на котушку у відкритому океані (третина народу - захитало, хоч хвилювання і було 1-2 бали). Бедуїн кинув якір явно біля «пригодованого» місця. Так що на 45 туристів вдалося спіймати 9 метрових барракуд. Непогано, але, як на мене, не коштує це 100 $ з особи.
Оглядова екскурсія Дубаї. Через Шардж. Погладівши з вікон автобуса на хмарочоси, через 2 години під'їжджаємо до палацу еміра Дубаї. Заявлене відвідування палацу зводиться до 10-ти хвилинного топтання 40-ка туристів біля воріт і дивлення на ці (палац спостерігається десь там, у глибині), розгляду павичів у безлічі (яких емір великий аматор), охоронців з «калашами» і « ламборджіні» якогось дрібного емірського клерка. Наступний пункт нашої програми – готель "Парус". Це там, де мінімальна вартість номера – 3000$ на добу, де знімався один із останніх фільмів про 007.
Одне з найдорожчих місць для шопінгу у всіх Еміратах. Гучно, шумно, тісно, все блищить і рухається – щось середнє між турецьким 5* готелем, Бессарабським ринком та метрополітеном у годину пік. Тут знаходиться найбільший у світі акваріум. Цікаво подивитися на акулу, що пропливає над тобою, але нічого особливого. Через це бедлам виходимо на площу. Тут знаходиться найбільший у світі співаючий фонтан. Співає всього 3 хвилини, але кожні півгодини. Висота струменів – до 130 метрів. Мені особисто співаючий фонтан у Сочі, 1985 року, сподобався значно більше. На цій же площі стоїть. Найвища у світі будівля: «Бурж Халіф» - Башта Халіфа (бл. 820 метрів). Оглядовий майданчик знаходиться на висоті 620 метрів. Невелика частина нашої екскурсії, за окрему плату (50$ з особи, кількість квитків – обмежена! ), піднімається ліфтом (найшвидкіснішим у світі) на цей майданчик.
Висловлювання захоплення на обличчях, що спустилися назад на грішну землю, не було помічено. Швидше було написано – здається, нас знову розвели. Взагалі в Еміратах дуже багато найбільшого, але великого задоволення це, крім як у самих бедуїнів, на мою думку, ні в кого не викликає. Наприклад: НАЙБІЛЬША у світі мінімальна зарплата 2700 $ на місяць світить тільки корінним бедуїнам, а приїжджі працюють за копійки, не маючи права і жодних перспектив ні на громадянство, ні на пенсію (у 60 років – їдь додому або депортують з країни ). Кінцевий збір екскурсантів, що розбрелися по «Дубаї Молу» - звичайно ж, презентована гідом, сувенірна крамниця. Далі в автобус і назад у Фуджейру. Дорогою, вже о 24-00 – зупинка на ринку килимів. Люди навіть щось купують, швидше – на згадку, ніж як якісний виріб. У готель повернулися о 2-й годині ночі. Хто жодного разу не був у Дубаї, як ми, то варто з'їздити. АЛЕ: 110 $ з особи! -Ну Вони і гроші косять!
- сказав про ці екскурсії таксист-узбек, що возив нас потім у Дубаї. За 250 $ (на чотирьох) цілком можна знайти машину з російськомовним водилом, який і зупиниться в потрібному місці і розкаже, і покаже більше, ніж гід на автобусі натовпу в 40 людей.
Шопінг. В Еміратах все найдешевше - БРЕД. Може воно так і було років 5 -10 тому або буває і зараз у дні великих розпродажів (говорять у грудні). А так: телефони, фото та відео техніка – у Києві, в інтернеті магазинах, на 50 – 500 гривень дешевше. Шмотки – на фірмові речі – ціна однакова. Золото – на любителя. Хутра - китайські, що видаються за італійські (грецькі) - дешево, хороші - не дешево.
сервіс. Якщо порівнювати єгипетський та еміратський, то 2 та 5. Та й не дивно – за будь-яку провину працівника можуть легко звільнити або, за щось серйозніше, вислати з країни.
На мільйон бедуїнів працює 4 мільйони приїжджих (…всі громадяни будуть щасливі і вільні, і у кожного буде по 4 раби…). Бедуїни фізично не працюють ніколи. Та й живуть майже за принципом: «від кожного – за здібностями, кожному – за потребами». Інтернаціонал, щоправда, не співають, натомість у них – намаз по 6 разів на день.
Їжа. Будь-яка і європейська та східна. М'ясо, на відміну від єгиптян та турків, готують смачно. Соки в супермаркеті ЛуЛу стоять майже як у Києві, вода в 1.5 літровому пластику вдвічі дешевша.
Бензин. 0.35 $ - 0.50 $, солярка 1.20 $. Бензин – це для людей, а солярка – для бізнесу.
Машини. Переважна більшість – престижні моделі останніх років. Ціна – наполовину дешевша, ніж у нас. Велике дякую «борцям» за інтереси вітчизняного автопрому!
Кілька слів на закінчення. Для мене ОАЕ – країна одного відвідування. Подивився, наголосився – я там був. І більше не хочу.
Та у них багато НАЙБІЛЬШОГО, та у них високі технології, та у них, корінних, багато можливостей і, часто, грошей. АЛЕ. 50 років тому цієї держави не було. По пустелі кочували дикі племена і пасли кіз, а прибережні жителі харчувалися риболовлею і палицею перлів. Зараз їм, як дітям, яким дали відразу багато іграшок, хочеться їх ще більше і найбільших, і яких немає ні в кого. Куди це приведе – питання? Грошей у теперішніх бедуїнів реально багато і у що їм захочеться пограти далі відомо одному Аллаху. А що буде, коли в них закінчиться нафта? Загалом: дай їм Бог більше миру і мудрості!
Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Коментарі (9)
залишити коментар
Показати інші коментарі …
