Улинъюань 2017-06-02 5 день
Основной точкой нашего маршрута, вот именно центральным местом, вокруг которого строились все перемещения, был Национальный парк Чжанцзяцзе Zhangjiajie National Forest Park. Это известный на весь мир парк, где находится гора Аллилуя Аватар, вокруг которой летал Джейк Салли на своем Торуке. Существует несколько версий о съемках этого парка для фильма, основная из которых гласит, что здесь ничего не снимали, а для фильма Аватар эти горы просто нарисовали. Но факт остается фактом - горы именно эти. И в любом случае, даже если бы камни падали с неба, мы пошли бы посмотреть этот парк.
Когда мы проснулись камни не падали. Падал дождь. Горы тонули в тумане. Мелочь какая!
Позавтракали, чем Бог послал, собрались без спешки и сдали чемоданы в « голубиную почту» . Между отелями Улинъюаня и Чжанцзяцзе есть некая служба доставки багажа, 20 юаней за одно багажеместо. Утром говорите в своем отеле куда доставить и к вечеру вы найдете свои вещи именно в том отеле, куда отправили. Что может быть удобнее? Жаль только, что дальше- в Фужун или в Фэнхуан, нельзя сделать так же)
Берем в рюкзаки только самое необходимое - дождевики, павербанк, немного воды и панамку. Дождевики не пригодились, дождь остался в Чжанцзяцзе, а остальное было как нельзя более кстати.
Золотой человек Хозяин вручает нам карту, на которой отмечает интересные туристу места, ведет нас на автостанцию и садит в автобус до Улинъюаня.
Едем довольно долго, с тревогой наблюдаем за клубами тумана, укутывающими горные вершины. Опускайся туман, опускайся!
Говорят, что во время тумана в парке не видно вообще ничего, но бывает совершенно особенный туман - когда молоко ложится у изножий гор, а вершины плавают в нем как настоящие летающие горы и тогда можно сказать, что сбылась мечта идиота и ты побывал на Пандоре. Но, конечно, аж так нам повезти не могло) Пока мы поднялись в горы, случилось яркое и жаркое солнце, пот заливал нам глаза, ноги отказывались ходить (после вчерашнего-то! ), а глаза не хотели восхищаться невероятными пейзажами, они хотели спать.
Но, давайте по-порядку.
На автостанции в Улинъюане берем такси за 10 юаней и едем до входа в парк. Расстояние совсем небольшое, но нам времени жалко больше чем денег. Такси высаживает далековато от входа, дальше все идут пешком.
Берем билеты, в кассы практически нет очередей, кассиры говорят по-английски. Паспорт здесь не нужен, зато при входе снимут отпечатки пальцев (вот я об этом сто раз читала, но совершенно не помню как это произошло, говорю с чужих слов). Проходим через турникеты и попадаем в очередь на автобус.
Автобусы везут до подъемника Тьянцзи и в другие части парка (например, к лифту). Главное, при посадке пристроиться в правильную очередь. Для этого сравниваем иероглифы на автобусе и у себя в талмудике.
Всё, куда вы хотте попасть, имеет название. Вы можете прекрасно знать как это называется и произносить почти без запинки, но, чтобы туда попасть наверняка, нужно распечатать это название иероглифами на бумаге. И желательно крупнее, чем обычные буквы. А еще лучше, то есть, вообще чрезычайно хорошо, узнавать эти иероглифы " в лицо" .
Нам нужно до канатки Тьянцзи. На этот автобус стоит больше всего людей, очередь двигается быстро.
Высаживаемся на небольшой площади и дальше, прямо внутри торгового ряда небольшого базарчика, проходим к лестнице. Кряхчу, поднимаюсь по ступенькам. Высоко. Тяжело.
Но это только начало. Китай радовал и радовал меня лестницами, пока мои ноги совсем не отказались ходить. До этой печальки еще далеко, нужно пройти и проехать не одну сотню километров, а пока я малодушно ложусь помирать на каждом пролете и начинаю подумывать как мне начинать спускаться вниз, это же невозможно столько ступенек... Но неожиданно все заканчивается, мы садимся в подъемник.
Кабинки большие, с нами едут три или четыре китайца. Это лишает поездку некоего очарования, но фотографировать нам не мешает.
Ну как не мешает...)) низ фотографии можно и обрезать)
Я вообще люблю канатки, а уж в таких-то местах!
Дальше опять нужно ехать на автобусе. Здесь короткий маршрут, он едет только до Макдональдса. А нам именно туда и нужно, там прекрасные смотровые площадки Платформа Императора. Тьянцзы Гуанцзинтхай. Тьян- Небо (скорее даже Тьхен), Цзы- сын. То есть, Тьянцзы - это Сын Неба, император. Гуанцзинтхай - смотровая площадка, это можно забыть сразу)
Заходим в Макдональдс. Пусто. Вообще ни одного человека. Заказываем колу со льдом. Ждем 5 минут. Наверное делают лед. Или побежали за ним к ближайшему леднику.
Мы долго сидим на улице за столиком, потягиваем колу и уже совсем никуда не спешим. Впереди целый день, а сидим хорошо)
Вообще, Надя научила меня сидеть спокойно и никуда не спешить. Вот здесь, сейчас, остановись мгновенье.
-Таня, мы в Китае! - говорила она восторженно - мы в Китае! !
О, да! Мы в Китае, все остальное фигня.
В районе Тьянцзы много смотровых площадок, какая-то одна из них та сама Платформа Сына Бога, а какая, мне сказать трудно) Они все прекрасны!
На одну из них стояла длинная очередь прямо на лестнице. Очередь, чтобы сфотографироваться. Я подозреваю, что это и был та самая Платформа.
Нам фотографироваться не нужно, пробираемся в начало очереди, причем китайцы на такую наглость не реагируют вообще никак. Что с этих неразумных лаоваев взять. Ловим момент, когда фотографирующиеся меняются и фотографируем пейзаж. Конечно, стоять и любоваться в такой толпе не получится. Девушка, чья очередь как раз подошла, махает мне приветливо иди фоткайся, чудо ты некитайское. Улыбаюсь ей в ответ. Я просто постою здесь, на нижней ступеньке, ладно? )
Ступенек много. Нельзя сказать, что тропа слишком утомительна и тем не менее я быстро устаю ходить вверх-вниз. Очень не хватает смотровых площадок с местом для посидеть. Пристраиваемся отдохнуть на каменной лавочке. Но смотреть на человеческие спины не очень интересно. Идем на выход, покупаем фруктовый стакан, опять сидим, отдыхаем, радуемся дню.
-Мы в Китае! Мы в Аватар-парке!
В Парке всё довольно запутано и совершенно неочевидно в каком направлении двигаться. Если ещё до района Тьянцзы автобус везет сам, не промахнешься, то что делать дальше нужно было продумать заранее. При подготовке я перелопатила массу информации и немного представляла себе как в этом парке всё устроено, куда идти, куда ехать, что смотреть.
Я думала над разными вариантами посещения Аватар-парка, но, в конце концов, исключила все тяжелые подъемы и оставила только три места, обязательных для посещения. Ну и что-то может по дороге, опционально.
1. Платформа Императора.
2. Лаоучхан. (на такси, иначе туда идти очень долго и тяжело, но оттуда вид на лифт и вообще красиво))
3. Аллилуйя Аватар (это район Юанцзяцзе , там же и Мост №1)
И, конечно, мне хотелось покататься на двух подъемниках и горном лифте.
1. лифт Байлун (лифт, прилепленный к скале)
2. подъемник Тьянцзы (вход Улинъюань)
3. подъемник Янцзяцзе (вход деревня Чжанцзяцзе)
Планировала на всё это 1.5 дня, чтобы за оставшиеся полдня успеть ещё побывать на озере Баофен.
Но, нагулявшись по лестницам, решаем, что парк Аватар, конечно, очень красивый, но еще один день в горах мы не осилим. Нас убъют ступеньки. Поэтому, Лаоучхан пропустили, как и лифт Байлун. Так, что лифт мы не видели ни с какой стороны. Фото нашла в интернете.
Находим остановку автобуса, который везет до района Юаньцзяцзе, туда, где мы увидим гору Аллилуйя Аватар. Едем довольно долго, иногда за окном мелькают огромные территории усеянные острыми пиками. Но в основном растительность слишком густая, чтобы что-то рассмотреть. Громковоритель в автобусе почти не замолкает, все время прощается с пассажирами- Цайцзьен. Но, автобус, несмотря на это, не остановился ни на одной остановке, пока не довез нас до Юаньцяцзе)
Остановка Юаньцзяцзе от остановки Тьянцзи ничем не отличается - вот автобус, вот торговые ряды. Разве что нет Макдональдса. Проходим в рядах, я покупаю манго в стаканчике. В самом низу лежит старый, уже пропавший ломтик. Фу такими быть)
Здесь виды отличаются немногим, разве что выделяются Аллилуйя-Аватар.
Все мои фотографии этой горы получились размазанными, я тот еще фотограф) Поэтому нашла для вас фото в интернете
и Мост №1.
Всё те же пики, скалы - побитые оспой веков китайские горы планеты Пандора.
Вот они, они существуют.
Немножечко воображения и ты полетишь среди этих скал, даже если светит солнце и прекрасно видно, что скалы стоят крепко « на ногах» .
Боюсь даже представить, какие ощущения у тех счастливчиков, которые попали сюда в « правильный» туман)
Маловато смотровых площадок, всё деревья – кусты закрывают обзор. Но идти интересно и неутомительно.
В одном месте пестрят красные ленточки. Надя привезла свои ленточки, дает мне и мы тоже завязываем.
Я думаю, что это храм. Никакой постройки мы не обнаружили, но монахов видели. Может это норные монахи? ) Конечно, я шучу, если бы здесь были норы их давно бы обнаружили, поставили бы у входа турникеты и брали бы за вход бешеные китайские юани.
Неожиданно набредаем на озерцо с черепахами.
Китайцы развлекаются бросая монетки в пасть каменным черепахам. Мы присоеденяемся к веселью. Все промахиваются и я в том числе. И вдруг, Надя ловко забрасывает монетку черепахе в пасть. Не знаю, что это означает, надеюсь много здроровья, любви и богатства, потому что китайцы очень прониклись ее меткостью. Улыбались, ахали, говорили что-то, активно жестикулировали и поздравляли с победой.
Наверное во всех китайских парках есть места повышенного адреналина- стеклянные тропки, мосты, тропы страха и прочие щекочащие нервы прибамбасы. Этот парк не исключение. Короткий, но интересный мостик с решеткой вместо пола очень меня радует. И хоть там полно людей, многие предпочитают идти по железной, непрозрачной его части, а по краям, где самое интересное, вполне свободно.
Спускаться решили на канатке Яньцзяцзе. Для этого нужно вернуться немного назад. Ищем автобус в ту сторону, откуда мы приехали. А там находим вкусный суп за небольшие деньги и долго сидим, обедаем. После обеда уже вообще ничего не хочется, прилечь бы где-то. Вот не хватало мне там шезлонгов) Я люблю недолго ходить и смотреть и долго сидеть или лежать, впитывая красоту.
Мы идем в сторону подъемника и еще надеемся увидеть хоть что-то. Дорога лесная, вокруг только деревья. На развилке, где сворачивают те, кто пойдет вниз пешком, понимаем, что мы никуда уже идти не можем. Ничего тяжелого нет, просто усталость накопилась и организм требует полежать. Наверное, если бы мы нашли там где отдохнуть, то еще гуляли бы и гуляли. На часах только половина четвертого.
В районе автобусной остановки есть носильщики, стоимость я не узнавала, но те, кто боится ехать в китайские горы из-за тяжести подъемов, могут учитывать эту особенность. Не можешь идти - тебя понесут)
Как только попадаем в кабинку, а едем мы вдвоем, желающих нет вообще, наша усталость исчезает. Вокруг просто ошеломляющая красота! Наверное, тем, у кого дефицит времени, достаточно проехать на канатках среди скал, чтобы получить представление о красотах. Конечно, это недешево, но стоит каждую свою копеечку.
Что это водопад или блик на объективе?
Хочется все это запечатлеть в памяти навеки. Наверное, в более красивом месте я еще не была никогда.
У меня появляется мысль подняться сегодня еще на Хуанши, это отдельно стояшая гора с множеством обезьян и отдельным подъемником. Но пока мы туда добрались, мысль пропала. Дело двигалось к вечеру, оставался пара часов до закрытия, было страшно опоздать на последний автобус. Кроме того, мозг хотел перемены деятельности, созерцать красоты оказалось приятно, но довольно утомительно)
Садимся в парковый автобус и едем до какого-то места, откуда начинается спуск по лестнице. Там мой Мепсми совсем перестал брать локацию.
Автобус везет круто вниз, а вокруг простор и фантастические пейзажи. Заросшие зеленью горы и причудливые скалы среди них. Высокие стебли бамбука, как огромные папоротники, гнутся под собственной тяжестью. Кажется, что ты на другой планете.
Потом идем долго по лестнице, вокруг прохлада, густой лес.
Очень приятная прогулка, хотя никаких гор не видно. Глаз отдыхает на зелени. Рассматриваем деревья. Что это? Не ель и не сосна, а какое-то неведомое нам хвойное.
Спустившись, мы даже не ищем подъемник на Хуанши, мы ищем автобусы до Улинъюаня.
Если в парке все автобусы бесплатны, то здесь лафа кончилась, мы находимся вне парка и за автобус нужно платить.
Приезжаем домой от автостанции, на такси, за 10 юаней, после парка ходить пешком совсем не хочется, ноги гудят. Хочется массажа, а Улинъюань своми масажами славится. Идем искать массажный салон, находим очень быстро, совсем недалеко от нашего хостела.
Массажистки скучают, кроме нас еще никто с гор не спустился) Мы уточняем сколько это стоит, сейчас я уже не помню, то ли 65, то ли 85, помню только, что юаней по 6 нам в конце накинули.
Нам предлагают сделать сразу спину, долго объясняют цены и что так будет лучше, но мы выбираем только массаж ног и садимся в кресла. Приносят тазики с горячей водой. Вода очень горячая, прошу добавить холодной, мне добавлют совсем чуть-чуть, объясняя, что она и должна быть горячей.
Массаж мне делает немолодая женщина, делает нормально, хотя не сравнить с массажем в пекинской бане. А вот когда массаж ступней заканчивается, она принимается за голени. Давит больно, я возмущаюсь, она предлагает купить какое-то средство, показывает большой палец, мол, отличное средство. Какое-то время я терплю этот « массаж» с пытками попытками напарить мне неизвестную жидкость, потом она нажимает слишком уж больно и я буквально кричу:
-Бу шифу!
Женщина понимает, что я Тхинбудон в начальной стадии прозрения и обижаться на меня грех, поправляет деловито: « Бу шуфу» .
От волнения и боли я путаю слова и вместо « неприятно» (Бу шуфу) произношу « не мастер» . Как говорится, оговорочка по Фрейду)
Дальнейший массаж не имеет смысла, я злюсь, ничего не покупаю, точно так же и Надя. Массажистка расстроена, я благодарю ее, не ругаюсь, хотя мне хочется ее стукнуть. Она видела, что мои ноги и так в синяках, и я просила делать полегче, но после ее массажа синячищи я привезла еще и домой. Она разорвала мне сосуды. Не советовала бы ходить в этот салон.
Расплачиваюсь, пытаюсь выяснить за что лишние 6 юаней, ответ с размахиванием руками ничего не проясняет, думаю, что за чудо-средство, которым нам все-таки намазали по одной ноге)
Уходим зализывать раны искать фрукты.
Тут же, перейдя через дорогу, на лотке уличного торговца, покупаем много разных полкилограммов фруктов и на террасе своего хостела устраиваем вечеринку)
В Китае всё продается на полкилограммы. Иногда люди не знают и ругаются с продавцами, что им мало взвесили.
Вообще, со своим уставом в Китай лучше не ездить. В Китае другая планета и мы для них инопланетяне Нужно понимать одну простую вещь: любишь Китай - люби и китайцев. Их культура, обычаи, нравы, менталитет - всё отличается. Некоторые вещи могут раздражать, некоторые - даже шокировать. Страна удивительная и странная. Она западает в душу. Поражает. Ее невозможно забыть.
Это страна, в которую возвращаются.
А завтра нас ждал ранний подъем с сюрпризом. Не переключайтесь! )
Wulingyuan 2017-06-02 День 5
Основною точкою нашого маршруту, саме центральним місцем, навколо якого будувалися всі переміщення, був Національний парк Чжанцзяцзе Zhangjiajie National Forest Park. Це відомий на весь світ парк, де знаходиться гора Алілуя Аватар, довкола якої літав Джейк Саллі на своєму Торуку. Існує кілька версій про зйомки цього парку для фільму, основна з яких свідчить, що тут нічого не знімали, а для фільму «Аватар» ці гори просто намалювали. Але факт залишається фактом – гори саме ці. І в будь-якому разі, навіть якби камені падали з неба, ми пішли б подивитися цей парк.
Коли ми прокинулися каміння не падали. Падав дощ. Гори тонули в тумані. Дрібниця яка!
Поснідали, чим Бог послав, зібралися поспіхом і здали валізи в «голубину пошту». Між готелями Улін'юаня та Чжанцзяцзе є якась служба доставки багажу, 20 юанів за одне багажне місце. Вранці говоріть у своєму готелі куди доставити і надвечір ви знайдете свої речі саме в тому готелі, куди відправили. Що може бути зручніше? Жаль тільки, що далі - у Фужун або в Фенхуан, не можна зробити так само)
Беремо в рюкзаки тільки найнеобхідніше - дощовики, павербанк, трохи води та панамку. Дощовики не знадобилися, дощ залишився в Чжанцзяцзе, а решта була дуже доречною.
Золота людина Господар вручає нам карту, на якій відзначає цікаві туристові місця, веде нас на автостанцію та садить в автобус до Улін'юаня.
Їдемо досить довго, з тривогою спостерігаємо за клубами туману, що закутують гірські вершини. Опускайся туман, опускайся!
Кажуть, що під час туману в парку не видно взагалі нічого, але буває зовсім особливий туман - коли молоко лягає біля гір, а вершини плавають у ньому як справжні літаючі гори і тоді можна сказати, що збулася мрія ідіота і ти побував на Пандорі. Але, звичайно, аж так нам пощастити не могло) Поки ми піднялися в гори, сталося яскраве і спекотне сонце, піт заливав нам очі, ноги відмовлялися ходити (після вчорашнього! ), А очі не хотіли захоплюватися неймовірними краєвидами, вони хотіли спати .
Але, давайте по-порядку.
На автостанції в Улін'юані беремо таксі за 10 юанів та їдемо до входу до парку. Відстань зовсім невелика, але нам часу шкода більше, ніж грошей. Таксі висаджує далеко від входу, далі всі йдуть пішки.
Беремо квитки, до кас практично немає черг, касири говорять англійською. Паспорт тут не потрібен, зате при вході знімуть відбитки пальців (ось я про це сто разів читала, але не пам'ятаю як це сталося, говорю з чужих слів). Проходимо через турнікети та потрапляємо в чергу на автобус.
Автобуси везуть до витягу Тьянцзі та в інші частини парку (наприклад, до ліфта). Головне, при посадці влаштуватися у правильну чергу. Для цього порівнюємо ієрогліфи на автобусі та у себе в талмудику.
Все, куди ви бажаєте потрапити, має назву. Ви можете чудово знати як це називається і вимовляти майже без запинки, але щоб туди потрапити напевно, потрібно роздрукувати цю назву ієрогліфами на папері. І бажано більше, ніж звичайні літери. А ще краще, тобто взагалі дуже добре, дізнаватися ці ієрогліфи "в обличчя".
Нам потрібне до канатки Тьянцзі. На цей автобус стоїть найбільше людей, черга рухається швидко.
Висаджуємось на невеликій площі і далі, прямо всередині торгового ряду невеликого базарчика, проходимо до сходів. Крохчу, піднімаюся сходами. Високо. Тяжко.
Але це лише початок. Китай радував і радував мене сходами, доки мої ноги не відмовилися ходити. До цієї сумки ще далеко, потрібно пройти і проїхати не одну сотню кілометрів, а поки я малодушно лягаю помирати на кожному прольоті і починаю подумувати як мені починати спускатися вниз, це ж неможливо стільки сходинок. . . Але несподівано все закінчується, ми сідаємо у підйомник .
Кабінки великі, з нами їдуть три чи чотири китайці. Це позбавляє поїздку якоїсь чарівності, але фотографувати нам не заважає.
Ну як не заважає. . . )) низ фотографії можна обрізати)
Я взагалі люблю канатки, а вже в таких місцях!
Далі знову треба їхати автобусом. Тут короткий маршрут, він їде лише до Макдональдса. А нам саме туди й треба, там чудові оглядові майданчики Платформи Імператора. Тьянцзи Гуанцзінтхай. Тьян-Небо (скоріше навіть Тьхен), Цзи-син. Тобто Тьянцзи – це Син Неба, імператор. Гуанцзінтхай - оглядовий майданчик, це можна забути одразу)
Заходимо до Макдональдсу. Порожньо. Взагалі жодної людини. Замовляємо колу з льодом. Чекаємо на 5 хвилин. Напевно, роблять лід. Або побігли за ним до найближчого льодовика.
Ми довго сидимо над столиком, потягуємо колу і вже зовсім нікуди не поспішаємо. Попереду цілий день, а сидимо добре)
Взагалі Надя навчила мене сидіти спокійно і нікуди не поспішати. Ось тут, зараз, зупинись мить.
-Таня, Ми в Китаї! - говорила вона захоплено - ми в Китаї! !
О так! Ми в Китаї, решта фігня.
У районі Тьянцзи багато оглядових майданчиків, якась одна з них та сама Платформа Сина Бога, а яка мені сказати важко) Вони всі прекрасні!
На одну з них стояла довга черга прямо на сходах. Черга, щоб сфотографуватись. Я підозрюю, що це і була та сама Платформа.
Нам фотографуватися не потрібно, пробираємось на початок черги, причому китайці на таке нахабство не реагують взагалі ніяк. Що з цих нерозумних лаоваїв узяти. Ловимо момент, коли фотографуються змінюються і фотографуємо краєвид. Звичайно, стояти і милуватися в такому натовпі не вдасться. Дівчина, чия черга якраз підійшла, махає мені привітно іди фоткайся, диво ти некитайське. Усміхаюся їй у відповідь. Я просто постою тут, на нижній сходинці, гаразд? )
Сходинок багато. Не можна сказати, що стежка надто втомлива, проте я швидко втомлююся ходити вгору-вниз. Дуже не вистачає оглядових майданчиків із місцем для посидіти. Прилаштовуємося відпочити на кам'яній лавці. Але дивитись на людські спини не дуже цікаво. Ідемо на вихід, купуємо фруктову склянку, знову сидимо, відпочиваємо, радіємо дню.
-Ми у Китаї! Ми у Аватар-парку!
У Парку все досить заплутано і неочевидно в якому напрямку рухатися. Якщо ще до району Тьянцзи автобус везе сам, не промахнешся, то що далі треба було продумати заздалегідь. При підготовці я перелопатила масу інформації і трохи уявляла собі, як у цьому парку все влаштовано, куди йти, куди їхати, що дивитися.
Я думала над різними варіантами відвідування Аватар-парку, але зрештою виключила всі важкі підйоми і залишила тільки три місця, обов'язкові для відвідування. Ну і щось може дорогою, опціонально.
1. Платформа Імператора.
2. Лаоучхан. (на таксі, інакше туди йти дуже довго і важко, але звідти вид на ліфт і взагалі красиво))
3. Алілуйя Аватар (це район Юанцзяцзе, там же і Міст №1)
І, звичайно, мені хотілося покататися на двох підйомниках та гірському ліфті.
1. ліфт Байлун (ліфт, приліплений до скелі)
2. підйомник Тьянцзи (вхід Улін'юань)
3. підйомник Янцзяцзе (вхід село Чжанцзяцзе)
Планувала на все це 1.5 дні, щоб за півдня встигнути ще побувати на озері Баофен.
Але, нагулявшись сходами, вирішуємо, що парк Аватар, звичайно, дуже красивий, але ще один день у горах ми не подужаємо. Нас уб'ють сходи. Тому Лаоучхан пропустили, як і ліфт Байлун. Так що ліфт ми не бачили з жодного боку. Фото знайшла в інтернеті.
Знаходимо зупинку автобуса, який везе до району Юаньцзяцзе, туди, де ми побачимо гору Алілуя Аватар. Їдемо досить довго, іноді за вікном миготять величезні території, засіяні гострими піками. Але переважно рослинність занадто густа, щоб щось розглянути. Гучник в автобусі майже не замовкає, весь час прощається з пасажирами-Цайцзьєн. Але автобус, незважаючи на це, не зупинився на жодній зупинці, поки не довіз нас до Юаньцяцзе)
Зупинка Юаньцзяцзе від зупинки Тьянцзі нічим не відрізняється - автобус, ось торгові ряди. Хіба що нема Макдональдса. Проходимо в лавах, я купую манго у стаканчику. У самому низу лежить старий, вже зниклий скибочку. Фу такими бути)
Тут види відрізняються небагатьом, хіба що виділяються Алілуя-Аватар.
Усі мої фотографії цієї гори вийшли розмазаними, я той ще фотограф) Тож знайшла для вас фото в інтернеті
і Міст №1.
Всі ті ж піки, скелі - побиті віспою століть китайські гори планети Пандора.
Ось вони, вони є.
Небагато уяви і ти полетиш серед цих скель, навіть якщо світить сонце і чудово видно, що скелі стоять міцно «на ногах».
Боюся навіть уявити, які відчуття у тих щасливчиків, які потрапили сюди у «правильний» туман)
Замало оглядових майданчиків, всі дерева – кущі закривають огляд. Але йти цікаво та невтомно.
В одному місці рясніють червоні стрічки. Надя привезла свої стрічки, дає мені і ми теж зав'язуємо.
Я думаю, що це є храм. Жодної будівлі ми не виявили, але ченців бачили. Може це нірні ченці? ) Звичайно, я жартую, якби тут були нори їх давно виявили б, поставили б біля входу турнікети і брали б за вхід шалені китайські юані.
Несподівано набридаємо на озерце з черепахами.
Китайці розважаються кидаючи монети в пащу кам'яним черепахам. Ми приєднуємося до веселощів. Всі промахуються і я навіть. І раптом, Надя спритно закидає монетку черепаху в пащу. Не знаю, що це означає, сподіваюся багато здоров'я, любові та багатства, тому що китайці дуже перейнялися її влучністю. Усміхалися, ахали, говорили щось, активно жестикулювали та вітали з перемогою.
Напевно у всіх китайських парках є місця підвищеного адреналіну-скляні стежки, мости, стежки страху та інші прибамбаси, що лоскочуть нерви. Цей парк не є винятком. Короткий, але цікавий місток із ґратами замість підлоги дуже мене тішить. І хоч там повно людей, багато хто воліє йти залізною, непрозорою його частиною, а по краях, де найцікавіше, цілком вільно.
Спускатись вирішили на канатці Яньцзяцзе. Для цього потрібно повернутись трохи назад. Шукаємо автобус у той бік, звідки ми приїхали. А там знаходимо смачний суп за невеликі гроші та довго сидимо, обідаємо. Після обіду вже взагалі нічого не хочеться, прилягти десь. Ось не вистачало мені там шезлонгів) Я люблю недовго ходити і дивитися і довго сидіти чи лежати, вбираючи вроду.
Ми йдемо у бік витягу і ще сподіваємося побачити хоч щось. Дорога лісова, навколо дерева. На роздоріжжі, де згортають ті, хто піде пішки, розуміємо, що ми нікуди вже йти не можемо. Нічого важкого немає, просто втома нагромадилася і організм вимагає полежати. Напевно, якби ми знайшли там десь відпочити, то ще гуляли б і гуляли. На годиннику лише половина четвертого.
У районі автобусної зупинки є носії, вартість я не впізнавала, але ті, хто боїться їхати до китайських гор через тяжкість підйомів, можуть враховувати цю особливість. Не можеш іти – тебе понесуть)
Щойно потрапляємо в кабінку, а їдемо ми вдвох, бажаючих немає взагалі, наша втома зникає. Навколо просто приголомшлива краса! Напевно, тим, хто має дефіцит часу, достатньо проїхати на канатках серед скель, щоб отримати уявлення про красу. Звичайно, це недешево, але коштує кожну свою копієчку.
Що це водоспад чи відблиск на об'єктиві?
Хочеться все це запам'ятати у пам'яті навіки. Напевно, в гарнішому місці я ще не була ніколи.
У мене з'являється думка піднятися сьогодні ще на Хуанші, це гора з безліччю мавп і окремим підйомником. Але поки ми туди дісталися, думка зникла. Справа рухалася надвечір, залишалася пара годин до закриття, було страшно запізнитися на останній автобус. Крім того, мозок хотів зміни діяльності, споглядати краси виявилося приємно, але досить втомлює)
Сідаємо в парковий автобус і їдемо до якогось місця, звідки починається спуск сходами. Там мій Мепсмі зовсім перестав брати локацію.
Автобус везе круто вниз, а навколо простір та фантастичні краєвиди. Зарослі зеленню гори і химерні скелі серед них. Високі стебла бамбука, як величезні папороті, гнуться під власним тягарем. Здається, що ти на іншій планеті.
Потім ідемо довго сходами, навколо прохолоди, густим лісом.
Дуже приємна прогулянка, хоч ніяких гір не видно. Око відпочиває на зелені. Розглядаємо дерева. Що це? Не ялина і не сосна, а якесь невідоме нам хвойне.
Спустившись, ми навіть не шукаємо витяг на Хуанші, ми шукаємо автобуси до Улін'юаня.
Якщо у парку всі автобуси безкоштовні, то тут лафа закінчилася, ми знаходимося поза парком і за автобус потрібно платити.
Приїжджаємо додому від автостанції, на таксі, за 10 юанів, після парку ходити пішки зовсім не хочеться, ноги гудуть. Хочеться масажу, а Улін'юань своїми масажами славиться. Йдемо шукати масажний салон, знаходимо дуже швидко, зовсім недалеко від нашого хостелу.
Масажистки нудьгують, крім нас ще ніхто з гір не спустився) Ми уточнюємо скільки це коштує, зараз я вже не пам'ятаю, чи 65, чи 85, пам'ятаю тільки, що юанів по 6 нам наприкінці накинули.
Нам пропонують зробити відразу спину, довго пояснюють ціни і що так буде краще, але ми вибираємо лише масаж ніг та сідаємо у крісла. Приносять тази з гарячою водою. Вода дуже гаряча, прошу додати холодної, мені додадуть зовсім трохи, пояснюючи, що вона і повинна бути гарячою.
Масаж мені робить літня жінка, робить нормально, хоча не порівняти з масажем у пекінській лазні. А ось коли масаж ступнів закінчується, вона береться за гомілки. Тисне боляче, я обурююся, вона пропонує купити якийсь засіб, показує великий палець, мовляв, чудовий засіб. Якийсь час я терплю цей «масаж» з тортурами спробами напарити мені невідому рідину, потім вона натискає надто вже боляче і я буквально кричу:
-Бу шифу!
Жінка розуміє, що я Тхінбудон у початковій стадії прозріння і ображатися на мене гріх, поправляє діловито: «Бу шуфу».
Від хвилювання і болю я плутаю слова і замість неприємно (Бу шуфу) вимовляю не майстер. Як кажуть, застереження за Фрейдом)
Подальший масаж не має сенсу, я злюсь, нічого не купую, так само і Надя. Масажистка засмучена, я дякую їй, не лаюся, хоча мені хочеться її стукнути. Вона бачила, що мої ноги і так у синцях, і я просила робити легше, але після її масажу синячища я привезла ще й додому. Вона розірвала мені судини. Не радила б ходити до цього салону.
Розплачуюся, намагаюся з'ясувати за що зайві 6 юанів, відповідь з розмахуванням руками нічого не прояснює, думаю, що за чудо-засіб, яким нам таки намазали по одній нозі)
Ідемо зализувати рани шукати фрукти.
Тут же, перейшовши через дорогу, на лотку вуличного торговця, купуємо багато різних півкілограмів фруктів і на терасі свого хостелу влаштовуємо вечірку)
У Китаї все продається півкілограми. Іноді люди не знають і лаються з продавцями, що їм мало зважили.
Взагалі, зі своїм статутом до Китаю краще не їздити. Потрібно розуміти одну просту річ: любиш Китай - люби і китайців. Їхня культура, звичаї, звичаї, менталітет - все відрізняється. Деякі речі можуть дратувати, деякі навіть шокувати. Країна дивовижна та дивна. Вона западає у душу. Вражає. Її неможливо забути.
Це країна, до якої повертаються.
А завтра на нас чекало раннє піднесення з сюрпризом. Не перемикайтеся! )