Перед написанием данного рассказа я специально выдержала паузу в добрых полгода и несколько путешествий, чтобы чувства поутихли.
По духу я 100% европейка; старинные улочки средневековой Европы и необъятные природные красоты ближе всего моему сердцу. В Азию ехать я собиралась на старости лет, если захочется искать свой « дзен» . Но судьба распорядилась иначе.
Аэропорт
За неделю собраться в путешествие на другой край земли, в одиночку, получить визу, купить билеты и оформить все формальности? Могу, практикую. 15-часовой перелет с пересадкой в Москве и вуаля – аэропорт Пекина встречает меня. Час ночи. Вокруг много-много лиц восточной внешности. И среди них я – единственная девушка европейской внешности. Как я себя чувствовала и как выглядела? Наверное, как если бы была темнокожей и появилась на приеме у британской королевы лет 200-300 назад. Мгновенно вокруг меня образовалась толпа таксистов, каких-то носильщиков и продавцов, абсолютно не говорящих на английском языке, буквально хватающих за руки, вырывающих чемоданы и заламывающих фантастические цены за проезд до отеля. Еще в Киеве я узнала, что за поднос чемодана с вас стребуют деньги, как и за любую помощь (это такая местная аэропортовая мафия, поэтому лучше ни с кем не разговаривать, поскольку даже человек в униформе может оказаться « левым» ), что доверять можно только государственным таксистам, ездящим на желтых машинах с шашечками и выдающими чеки за проезд. Сопровождаемая толпой, выйдя из терминала в стену тропического ливня я попыталась эти самые такси остановить, но все они проезжали мимо, уже груженные пассажирами. В такой ситуации даже человек не робкого десятка, умеющий ориентироваться в мире, после 15 часов перелета, среди ночи и под дождем, слегка опечалится… но судьба смиловалась, прекрасная местная девушка отвела меня к стоянке тех самых такси, которая была совершенно не видна при выходе из терминала по нескольким причинам: она располагалась посреди остановки рейсовых автобусов; машин как таковых на ней не было, они подъезжали по одной из-за угла; возле стоянки стояла огромная толпа, имитирующая очередь, из которой по конвейеру выбивались люди и со скоростью звука на ходу грузились в подъезжающие машины. Так что спасибо этому прекрасному милому созданию, рассказавшему мне о всех особенностях, и посадившему прямо в машину. Зачем я все это так долго описываю? Затем, что об этом не пишут ни на одном туристическом форуме, и за тем, что Вы, дорогие друзья, избежали подобных сложностей : )
Отель
При выборе отеля я руководствовалась, кроме стандартных чистоты и цены, близостью расположения к Запретному Городу – главной резиденции китайских императоров. Выбор остановила на King Parkview Hotel (????? ? ) No. 55 Sha Tan Hou Street, Dongcheng, Beijing. В целом условиями проживания осталась довольна – номера просторные, хорошо укомплектованные и чистые, персонал – услужливый и приветливый. С террасы открывается прекрасный вид на ближайшие парки и крыши дворцового комплекса. До выхода (! ) из Запретного города – 5 минут ходьбы, до входа – минут 30 (по сути до площади Тяньаньмень), что в целом все равно весьма удобно. Из минусов: при выходе с территории отеля вы увидите простой Пекин во всей красе; продуктовые лавочки, уличные торговцы странной еды, магазины, провода, трущобы (+/-), толпы людей. Но по сути Вы увидите все это в любой другой части города, за исключением Central Business District и р-на Донгдан (с противоположной стороны площади Тяньаньмень). Второй минус – это кухня. Если Вы любите еду из сои, жаренной сои, то Вам сюда. Если нет, то лучше закупиться йогуртами и снеками в ближайшем магазинчике. Да, и не забудьте пару баклажек воды…
Язык
Повсюду только китайский, даже в местах массового скопления туристов достаточно мало информации на английском. Готовьтесь заранее, прокладывайте путь и узнавайте подробности в интернете.
Транспорт
Планы на осмотр достопримечательностей у меня были наполеоновские, но я прекрасно понимала, что в подобной транспортной сетке сама ориентироваться не смогу, поэтому твердо решила пользоваться услугами таксистов. Каково же было мое удивление, когда на мою просьбу вызвать такси на ближайшее время, в отеле мне ответили, что заявку нужно давать заранее, а по телефону заказать машину нельзя. Я попыталась поймать на улице, никто не остановился. Опять мне пришли на помощь отзывчивые местные ребята, объяснившие, что легальное такси можно вызвать только через специальное приложение на смартфоне (полагаю, что через подобие UBER). И вправду, ребята за 2 минуты заказали мне машину, которая доставила меня на место назначения.
Все виды общественного транспорта в городе есть, но пользоваться ими из-за сложных схем и языкового барьера я не рискнула. На два последующих дня я заказала гида с машиной, чем осталась весьма довольна.
Интернет
Facebook, Google, Viber, Skype, What’ s Up – ничего не работает. Вернее, Вайбер один раз все же пробил систему защиты, позволив мне связаться с родными. Так что пришлось переписываться по электронной почте, как в очень старые времена.
Деньги
Лучше поменять в аэропорту, курс не такой уж грабительский, иначе придется идти в банк (работающий только в будние) и возиться с процедурой обмена
Цены и шоппинг
На порядок дороже, чем у нас. « Дешевого китайского ширпотреба» в приличных районах и магазинах не найти. На главной торговой улице – Ван Фу Дзин – сосредоточены основные торговые центры, где можно приобрести все – от хорошего чая до шелка и luxury товаров.
Есть отдельные районы и торговые центры, рассчитанные на покупателей из СНГ, именно там можно увидеть весь ассортимент китайских рынков. Но даже там цены совсем не дешевые. Как мне рассказал местный гид, Китай условно разделен на Северный и Южный. На севере - промышленно и экономически развитом – процветает производство качественных товаров по европейским и американским технологиям. Эти товары уходят на внутренний рынок и частично на экспорт в близлежащие страны. На юге – сельскохозяйственном и отсталом по сравнению с севером – как раз и сосредоточено огромное количество кустарных производителей некачественных товаров, которые тоннами заказывают наши соотечественники.
Еда
Очень специфическая. Ничего общего с той китайской кухней, которая была так популярна у нас лет 15 назад до захвата рынка общепита суши и пиццей : ) Ужинала я в одном из старейших ресторанов национальной кухни в фешенебельном бизнес районе Central Business District, а также в отеле. Ни там, ни там ничем вкусным для меня это не закончилось. Утка по-пекински, тофу, тушеное мясо с рисом – достаточно специфические, острые, жирные. . Самым приятным открытием стали маринованные стручки молодого гороха. Главная проблема заключалась в аромате жаренной сои, который доносился с любой кухни. Никогда еще обед в самолете по дороге домой не был таким вкусным и долгожданным : )
Люди в целом
Очень приветливые и отзывчивые. На английском языке говорят довольно не многие, даже молодые люди. В Китае очень развит внутренний туризм, при котором жители в первую очередь путешествуют по стране. Поэтому Пекин часто является первым городом, который посещают жители отдаленных провинций. Не стоит удивляться, что на вас будут глазеть и пытаться навязчиво или не очень сфотографироваться. Как реагировать – Ваше решение, я решила, что это забавно, особенно с маленькими детьми : ) Да, кстати, если у Вас европейская внешность, то Вы – эталон красоты, и сказать Вам “ very beautiful” захочет тоже каждый.
А еще людей очень много (более 21 млн человек официально). Постоянно и повсюду. Ощущение, как в метро в час-пик. Кроме того, при более близком общении ярко выражены отличия в восточном мировоззрении от европейского. В дух словах, если в европейской системе ценностей интересы конкретной личности стоят на первом месте, то в китайской – интересы государства первичны, а действия правительства – поддерживаются большинством безоговорочно.
Мошенники
Впервые пишу об этом, но вопрос очень серьезный. Самое безобидное, что может с Вами случится, - это « черные» гиды, которые под видом обычном прогулки будут требовать у Вас деньги. В районах туристических мест Вам будут предлагать вроде бы помощь, за которую потом могут потребовать деньги. Об аэропорте я писала выше. А теперь просто история. На полпути в Запретный город меня окликнула миловидная и хорошо одетая девушка. Она была практически первой, кто заговорил со мной на английском (не принимая во внимание сотрудников отеля). На ходу она представилась туристкой, прибывшей в город сегодня, и завязала непринужденную беседу. После нескольких минут предложила продолжить разговор в кафе за чашкой чая. В виду разных причин я отказалась, но девушка все-таки стала уговаривать, но после отстала и мы попрощались. Спустя пару часов ситуация повторилась, но слегка иначе. Ко мне подошли 2 девушки, разговорились, и предложили прогуляться с ними в парке… и я почти согласилась, но фраза « а после выпьем чаю» меня быстро вернула к ощущению реальности и я вновь отказалась. Такая ситуация случалась со мной еще несколько раз, но я научилась не реагировать ни на какие обращения к себе, и от меня быстро отставали.
А теперь раскрываем карты. Это очень популярный « развод» туристов. Такие милые девушки заведут Вас в кафе, на которое они работают, и предложат выпить чаю, чтобы освежиться. Вы выберете, например, самый простой или любой другой чай из меню… выпьете чай, продолжите милую беседу. А после Вам принесут счет долларов на 100-200-300, так как окажется, что Вы « заказали» самый дорогой и редкий чай в кафе. После того, как Вы резонно откажитесь платить, сотрудники кафе начнут Вам угрожать и вызовут полицию. И она приедет, а правда будет на стороне кафе, так как все вокруг будут свидетельствовать против Вас. И Вы, кроме чека, получите еще и неприятности с полицией.
Это вполне реальная ситуация, о которой мне рассказал позже гид. С такой же столкнулись мои знакомые, и для них все закончилось как раз весьма неприятно.
Так что будьте внимательны и не давайте себя обмануть.
Климат
Мое путешествие состоялось в разгар лета. Температура составляла около +35, временами лил проливной дождь (однажды он начался вечером, закончился только около 10 утра, а через минут 20 от луж не осталось и следа). Влажность очень высокая, ощущение сауны не покидает. Смог. Похож на темную дымку, как будто слегка облачно. Летом пользуйтесь солнцезащитным кремом с максимальной защитой, так как из-за смога не ощущается, на сколько солнце яркое, и кожа моментально сгорает.
Городские контрасты
Пекин – это не один город. Это, как минимум, четыре. Во-первых, это прекрасные дворцы и сказочные парковые комплексы, которые передают всю глубину старинной культуры. Во-вторых, рядом, тут же, это трущобы, маленькие домишки на узких улицах, переплетённые проводами, велосипедами, уличными торговцами, запахом еды… В-третьих, это наследие СССР – большинство государственных учреждений построены в стиле советской архитектуры. И в-четвертых, это суперсовременный мегаполис со стеклянными небоскребами и шикарными отелями, ресторанами, бизнес-центрами невероятных форм и масштабов, где и намека нет на Китай. Это Нью-Йорк или Сингапур в лучших традициях. Если Вы поселитесь в одном из отелей Central Business District (CBD), то не пожалеете, но вряд ли ощутите настоящий Пекин.
*в следующих рассказах буду рассказывать о каждой из важных достопримечательностей, которые мне удалось посетить
Перед написанням цієї розповіді я спеціально витримала паузу у добрих півроку та кілька подорожей, щоб почуття стихли.
За духом я 100% європейка; старовинні вулички середньовічної Європи та неосяжна природна краса найближче моєму серцю. В Азію їхати я збиралася на старість років, якщо захочеться шукати свій «дзен». Але доля розпорядилася інакше.
Аеропорт
За тиждень зібратися в подорож на інший край землі, поодинці, отримати візу, купити квитки та оформити всі формальності? Можу, практикую. 15-годинний переліт з пересадкою в Москві і вуаля - аеропорт Пекіна зустрічає мене. Години ночі. Навколо багато-багато осіб східної зовнішності. І серед них я єдина дівчина європейської зовнішності. Як я почувалася і як виглядала? Напевно, начебто була темношкірою і з'явилася на прийомі у британської королеви років 200-300 тому. Миттєво навколо мене утворився натовп таксистів, якихось носіїв та продавців, які абсолютно не розмовляють англійською мовою, буквально хапають за руки, виривають валізи і заламують фантастичні ціни за проїзд до готелю. Ще в Києві я дізналася, що за піднос валізи з вас потребують гроші, як і за будь-яку допомогу (це така місцева аеропортова мафія, тому краще ні з ким не розмовляти, оскільки навіть людина в уніформі може виявитися «лівою»), що довіряти можна тільки державним таксистам, що їздять на жовтих машинах із шашечками та видають чеки за проїзд. Супроводжувана натовпом, вийшовши з терміналу в стіну тропічної зливи я спробувала ці таксі зупинити, але всі вони проїжджали повз, вже завантажені пасажирами. У такій ситуації навіть людина не боязкого десятка, що вміє орієнтуватися у світі, після 15 годин перельоту, серед ночі та під дощем, злегка засмутиться… але доля змилувалася, прекрасна місцева дівчина відвела мене до стоянки тих самих таксі, яка була зовсім не видно при виході з терміналу з кількох причин: вона була серед зупинки рейсових автобусів; машин як таких на ній не було, вони під'їжджали по одній з-за рогу; біля стоянки стояла величезна юрба, що імітувала чергу, з якої по конвеєру вибивалися люди і зі швидкістю звуку на ходу вантажилися в машини, що під'їжджали. Так що дякую цьому прекрасному милому створенню, що розповіло мені про всі особливості, і посадив прямо в машину. Навіщо я це так довго описую? Тому, що про це не пишуть на жодному туристичному форумі, і за тим, що Ви, дорогі друзі, уникнули подібних труднощів : )
Готель
При виборі готелю я керувалася, крім стандартних чистоти та ціни, близькістю до Забороненого Міста – головної резиденції китайських імператорів. Вибір зупинила на King Parkview Hotel (????? ? ) No. 55 Sha Tan Hou Street, Dongcheng, Beijing. Загалом умовами проживання залишилася задоволена – номери просторі, добре укомплектовані та чисті, персонал – послужливий та привітний. З тераси відкривається чудовий краєвид на найближчі парки та дахи палацового комплексу. До виходу (! ) із Забороненого міста – 5 хвилин ходьби, до входу – хвилин 30 (по суті до площі Тяньаньмень), що загалом все одно дуже зручно. З мінусів: при виході з території готелю ви побачите простий Пекін у всій красі; продуктові лавки, вуличні торговці дивної їжі, магазини, дроти, трущоби (+/-), юрби людей. Але насправді Ви побачите все це в будь-якій іншій частині міста, за винятком Central Business District і р-ну Донгдан (з протилежного боку площі Тяньаньмень). Другий мінус – це кухня. Якщо Ви любите їжу із сої, смаженої сої, то Вам сюди. Якщо ні, то краще закупитись йогуртами та снеками у найближчому магазинчику. Так, і не забудьте пару баклажок води…
Мова
Повсюди лише китайська, навіть у місцях масового скупчення туристів досить мало інформації англійською. Готуйтеся заздалегідь, прокладайте шлях та дізнавайтеся подробиці в інтернеті.
Транспорт
Плани на огляд визначних пам'яток у мене були наполеонівські, але я чудово розуміла, що в подібній транспортній сітці сама орієнтуватися не зможу, тому вирішила скористатися послугами таксистів. Яке ж було моє здивування, коли на моє прохання викликати таксі на найближчий час, в готелі мені відповіли, що заявку потрібно давати заздалегідь, а по телефону замовити машину не можна. Я спробувала зловити надвір, ніхто не зупинився. Знову мені прийшли на допомогу чуйні місцеві хлопці, які пояснили, що легальне таксі можна викликати лише через спеціальний додаток на смартфоні (вважаю, що через подобу UBER). І справді, хлопці за 2 хвилини замовили мені машину, яка доставила мене до місця призначення.
Всі види громадського транспорту в місті є, але користуватися ними через складні схеми та мовний бар'єр я не ризикнула. На два наступні дні я замовила гіда з машиною, чим залишилася задоволена.
Інтернет
Facebook, Google, Viber, Skype, What's Up – нічого не працює. Точніше, Вайбер один раз все ж таки пробив систему захисту, дозволивши мені зв'язатися з рідними. Так що довелося листуватися електронною поштою, як у дуже старі часи.
Гроші
Краще поміняти в аеропорту, курс не такий вже грабіжницький, інакше доведеться йти в банк (працюючий тільки в будні) і возитися з процедурою обміну
Ціни та шопінг
На порядок дорожче, ніж у нас. «Дешового китайського ширвжитку» в пристойних районах та магазинах не знайти. На головній торговій вулиці – Ван Фу Дзін – зосереджено основні торгові центри, де можна придбати все – від гарного чаю до шовку та luxury товарів.
Є окремі райони та торгові центри, розраховані на покупців із СНД, саме там можна побачити весь асортимент китайських ринків. Але навіть там ціни зовсім не дешеві. Як мені розповів місцевий гід, Китай умовно поділено на Північний та Південний. На півночі - промислово та економічно розвиненому – процвітає виробництво якісних товарів за європейськими та американськими технологіями. Ці товари йдуть на внутрішній ринок та частково на експорт у прилеглі країни. На півдні – сільськогосподарському та відсталому порівняно з півночі – якраз і зосереджена величезна кількість кустарних виробників неякісних товарів, які тоннами замовляють наші співвітчизники.
Їжа
Дуже специфічна. Нічого спільного з тією китайською кухнею, яка була така популярна у нас років 15 тому до захоплення ринку громадського харчування сушею та піцею : ) Вечеря я в одному з найстаріших ресторанів національної кухні у фешенебельному бізнес районі Central Business District, а також у готелі. Ні там, ні там нічим смачним для мене це не скінчилося. Качка по-пекінськи, тофу, тушковане м'ясо з рисом – досить специфічні, гострі, жирні. Найприємнішим відкриттям стали мариновані стручки молодого гороху. Головна проблема полягала в ароматі смаженої сої, який долинав із будь-якої кухні. Ніколи ще обід у літаку дорогою додому не був таким смачним та довгоочікуваним : )
Люди загалом
Дуже привітні та чуйні. Англійською мовою досить небагато, навіть молоді люди. У Китаї дуже розвинений внутрішній туризм, у якому жителі насамперед подорожують країною. Тому Пекін часто є першим містом, яке відвідують мешканці віддалених провінцій. Не варто дивуватися, що на вас дивитися і намагатимуться нав'язливо або не дуже сфотографуватися. Як реагувати – Ваше рішення, я вирішила, що це забавно, особливо з маленькими дітьми : ) Так, до речі, якщо у Вас європейська зовнішність, то Ви – еталон краси, і сказати Вам “very beautiful” теж захоче кожен.
А ще людей дуже багато (понад 21 млн осіб офіційно). Постійно та всюди. Відчуття, як у метро в годину-пік. Крім того, при ближчому спілкуванні яскраво виражені відмінності у східному світогляді від європейського. У словах, якщо в європейській системі цінностей інтереси конкретної особи стоять на першому місці, то в китайській – інтереси держави первинні, а дії уряду – підтримуються більшістю беззастережно.
Шахраї
Вперше пишу про це, але питання дуже серйозне. Найнешкідливіше, що може з Вами трапиться, - це «чорні» гіди, які під виглядом звичайної прогулянки вимагатимуть у Вас гроші. У районах туристичних місць Вам пропонуватимуть начебто допомогу, за яку потім можуть вимагати гроші. Про аеропорт я писала вище. А зараз просто історія. На півдорозі в Заборонене місто мене гукнула миловидна і добре одягнена дівчина. Вона була практично першою, хто заговорив зі мною англійською (не зважаючи на співробітників готелю). На ходу вона представилася туристкою, що прибула до міста сьогодні, і зав'язала невимушену бесіду. Після кількох хвилин запропонувала продовжити розмову у кафе за чашкою чаю. Через різні причини я відмовилася, але дівчина все-таки стала вмовляти, але після відстала і ми попрощалися. Через кілька годин ситуація повторилася, але трохи інакше. До мене підійшли дві дівчини, розговорилися, і запропонували прогулятися з ними в парку...і я майже погодилася, але фраза "а після вип'ємо чаю" мене швидко повернула до відчуття реальності і я знову відмовилася. Така ситуація траплялася зі мною ще кілька разів, але я навчилася не реагувати на жодні звернення до себе, і від мене швидко відставали.
А тепер розкриваємо карти. Це дуже популярне «розлучення» туристів. Такі милі дівчата заведуть Вас у кафе, на яке вони працюють, і запропонують випити чаю, щоб освіжитись. Ви виберете, наприклад, найпростіший або будь-який інший чай із меню… вип'єте чай, продовжите милу бесіду. А після Вас принесуть рахунок доларів на 100-200-300, тому що виявиться, що Ви «замовили» найдорожчий і рідкісний чай у кафе. Після того, як Ви резонно відмовитесь платити, співробітники кафе почнуть Вам загрожувати та викличуть поліцію. І вона приїде, а правда буде на боці кафе, бо всі довкола свідчать проти Вас. І Ви, крім чека, отримаєте ще й неприємності із поліцією.
Це цілком реальна ситуація, про яку мені розповів згодом гід. З такою ж зіткнулися мої знайомі, і для них все закінчилося дуже неприємно.
Тож будьте уважні і не давайте себе обдурити.
Клімат
Моя подорож відбулася у розпал літа. Температура становила близько +35, часом лив проливний дощ (одного разу він розпочався ввечері, закінчився лише близько 10 ранку, а за хвилин 20 від калюж не залишилося й сліду). Вологість дуже висока, відчуття сауни не залишає. Зміг. Схожий на темний серпанок, ніби трохи хмарно. Влітку користуйтеся сонцезахисним кремом із максимальним захистом, тому що через смогу не відчувається, наскільки сонце яскраве, і шкіра миттєво згорає.
Міські контрасти
Пекін – це не одне місто. Це, як мінімум, чотири. По-перше, це чудові палаци та казкові паркові комплекси, які передають усю глибину старовинної культури. По-друге, поряд, тут же, це трущоби, маленькі будиночки на вузьких вулицях, переплетені дротиками, велосипедами, вуличними торговцями, запахом їжі… По-третє, ця спадщина СРСР – більшість державних установ збудовано у стилі радянської архітектури. І по-четверте, це суперсучасний мегаполіс зі скляними хмарочосами та шикарними готелями, ресторанами, бізнес-центрами неймовірних форм та масштабів, де й натяку немає на Китай. Це Нью-Йорк або Сінгапур у найкращих традиціях. Якщо ви оселитесь в одному з готелів Central Business District (CBD), то не пошкодуєте, але навряд чи відчуєте справжній Пекін.
*в наступних розповідях розповідатиму про кожну з важливих пам'яток, які мені вдалося відвідати