Куба это великолепная страна...
Видимо, обуяла ностальгия, либо чувство какой-то незаконченности впечатлений от кубинских путешествий, поэтому решила взяться за перо. Куба поразила: природа – буйство красок, самых разных оттенков, описать которые не берусь. Лично меня больше всего впечатлил океан. Его рокот, который ночью был слышен до мельчайших деталей, запомнился, наверное, навсегда. Впечатлили кубинцы: открытые и дружелюбные, гостеприимные и хлебосольные, несмотря на известные экономические проблемы, вовсе лишенные чувства корысти. Во всяком случае, в своем большинстве.
Что касается недостатков, то мы таковых не заметили. Собственно, наверное потому, что не относимся к той небольшой категории туристов, которые обязательно должны подтвердить или опровергнуть заявленную звездность отеля, оценить каждый вбитый гвоздь или положенную плитку, проверить условия приготовления каждого блюда в ресторане и качество работы каждого сотрудника отеля, в том числе тех, в чьи обязанности входит уборка в номерах.
Национальный состав в отеле примерно отражает национальный состав туристических потоков на Кубу: процентов по 40 – канадцы и латиноамериканцы (мексиканцы, перуанцы, аргентинцы и прочие испаноязычные соседи кубинцев), процентов 10 – китайцы (новый Старший Брат) и иные представители братской Азии, оставшиеся 10 процентов – европейцы, в том числе крайне малочисленные русские туристы. Бедолаг из США их родина на Кубу не пускает: говорят за посещение Кубы в нарушение введенных парнями из Вашингтона санкций, американский турист может после Кубы продолжить отдых в федеральной тюрьме- течение пяти лет.
Пару слов на тему гастрономии. Питание и все с ним связанное («аll inclusive») – вполне приличны (фрукты-овощи, мясо, морепродукты и пр. – выбор достаточно богат), ром и его производные (пинаколада, мохито, дайкири, куба-либре и пр. ) – в неограниченном количестве. Вина, в основном – испанские, тоже ничего. В отеле несколько ресторанов «а ля карт», посетили все. Какие-то понравились больше (итальянский «О соле мио»), какие-то – меньше (китайский «Ошин»)
Развлечения в отеле. Шоу-команда (или шоу-группа, не знаю, как правильно) отеля (язык не поворачивается назвать их турецко-египетским словом «аниматоры» (не в обиду Турции, в которой мы также много раз отдыхали и еще много раз будет отдыхать)) – вне всяких похвал. Каждый вечер – развлекательная программа: кубинские, испанские, латиноамериканские и прочие ритмы, песни и танцы, на очень приличном уровне. Впечатлил «русский гапак» (именно так, «русский» и «гапак»! ) в исполнении смуглых (до черноты) кубинских казачков в соответствующей экипировке, в процессе танца подбадривающих себя и зрителей на русско-французском наречии (оказывается, есть и такое! ). Раз-два в неделю приглашают «творческие коллективы» из Матанзаса (это центр провинции, на территории которой собственно и находится Варадеро) и других городов: шоу Тропикана (Матанзас), цирковые коллективы и т. д. В течение дня туристов также стараются развлекать на пляже, возле бассейна и других местах, где эти туристы попадутся (уже именно те самые «аниматоры»)
Пляж и бассейн. Пляж – великолепен, бассейн – он и есть бассейн. Зонты и шезлонги – в достатке, бежать с утра и занимать не нужно. Океан – просто нет слов! Кстати, на некоторых туристический сайтах пишут, что «у отеля собственный пляж». Это так и не так. По кубинской конституции пляжи – национальное достояние и принадлежат, естественно, «всему кубинскому народу». Поэтому ни один отель не может «выгородить» себе кусочек Playa Varadero и территория отеля заканчивается как раз в том месте, где пляж начинается. Теоретически, любой кубинец либо любой гость соседнего отеля может пожаловать к вам на пляж и расположиться напротив вашего отеля. Хотя в этом ничего плохого и нет, на практике такого практически не бывает.
К слову, некоторые ошибочно полагают, что кубинцам чуть ли не разрешение властей нужно, чтобы посетить Варадеро. Это не так. В действительности, за въезд на любом транспорте на территорию Варадеро надо заплатить экологический сбор (эквивалент нескольких долларов), что для кубинца (при средней зарплате 8-10 долларов) достаточно накладно, не говоря уже о проблемах с личным и общественным автотранспортом (об этом много написано в интернете, повторяться не буду). Кстати, особенность пляжей Варадеро – отсутствие акул (в отличие, скажем, от пляжей американской Флориды, находящейся в сотне километров к северу). Местные жители эту особенность объясняют наличием вокруг полуострова Икакос (именно на нем и находится Варадеро) коралловых рифов, практически достигших уровня поверхности океана, в силу чего акула не может через этот риф переплыть. Не знаю, как это объяснение выглядит с научной точки зрения, но со времен акулы капитализма Дюпона, который собственно и открыл для всего мира пляжи Варадеро в двадцатых годах прошлого века, нападений обычных акул на людей с летальным исходом не зафиксировано (во всяком случае, я этого в интернете не нашла, перед первой поездкой специально интересовалась).
Что касается погоды, то она в январе-марте была абсолютно комфортна, равно как и температура воды в океане +26-28.
Немного об экскурсиях. На экскурсии мы выезжали как через Cubanaсan, так и в частном порядке, познакомившись с нашим бывшим соотечественником, уже лет пятнадцать живущим на Кубе (женился еще во времена Союза на кубинке). Этот парень ранее работал в туриндустрии, сейчас – в государственной общественной организации (у нас в советское время была такая же, Всесоюзная, называть не буду). Так у него от старой специальности – знания и опыт, от новой – реализованное разрешение на покупку европейской автомашины, 2007 года рождения (с этими разрешениями на Кубе строго, купить новый автомобиль и завезти его в страну – проблема практически неразрешимая). Плюс коммуникабельность, открытость и легкость на подъем, что делает его абсолютно незаменимым спутником по кубинским путешествиям. С ним мы посетили Гавану (дневная экскурсия по городу, обед в частном семейном ресторанчике его приятеля), Матанзас, Карденас и некоторые другие местечки в провинции Матанзас, посмотрев, что называется, со всех сторон на настоящую провинциальную кубинскую жизнь.
Через Cubanaсan мы ездили на обзорную экскурсию по городу Матанзас, с посещением пещеры Бельямар с ее сталагмитами и сталактитами, ездили на экскурсию на полуостров Сапата с посещением крокодиловой фермы (для полноты ощущений вкусили крокодилового мяса), индейской деревни (построена для туристов, стилизованна под деревню индейцев доколумбовой эпохи), посещением залива Кочинос, точнее его берега – Плайя Хирон (не столько для того, чтобы побывать на месте, где в апреле 1961 года Фидель Кастро и его парни гоняли по мангровым зарослям и болоту Сапата кубинскую контрреволюцию, вооруженную дядей Сэмом, а для купания в Карибском море), летали на дневную экскурсию на Кайо Ларго – остров в архипелаге Лос-Канарреос в Карибском море у юго-западного побережья Кубы. Кайо-Ларго заслуживает отдельного рассказа. Хотя, правда, о его красотах до меня и лучше меня уже рассказано в интернете многочисленными путешественниками, в том числе из числа наших соотечественников.
Сувениры и прочее. . Мое мнение: на Кубе кроме рома, кофе и сигар, да сувениров покупать больше нечего. Цены на «продукты национального экспорта» одни и те же, государственные, во всех магазинах. Выбор – примерно одинаковый. То, что мы купили (кофе, ром и пр. ) в Гаване (в магазинчике для туристов в крепости Эль-Моро) можно купить за те же деньги в торговом центре Плаза Америка, рядом с отелем (пять минут «на паровозике» или десять минут пешком). Кстати, о Плаза Америка, точнее, небольшая зарисовка из кубинского быта. Эту самую Плазу посетили на второй день пребывания на Кубе (не торговый голод, просто прохладно было в океан нырять, в шторм особенно, так что окрестности рассматривали).
Что касается национальных продуктов (ром, сигары, кофе), то в отеле местные «бизнесмены» из числа обслуживающего персонала всегда, всем и везде (из-под полы, как у нас при советской власти) предлагают в полтора-два раза дешевле.
Ну вот сообственно наверное и всё, ещё раз хочу отметить неимоверную красоту этой страны. Желаю всем отличных путешествия и конечно хорошего настроения. И большое спасибо нашему туроператору , с которым мы надеемся побывать ещё во многих странах...Кому интересно, пишите в личку, отвечу на вопросы.
P/S летели из Москвы , 14 часов(если с Киева, то с пересадкой, так что решили лучше напрямую и сразу в Варадео. )С Киева летит до Гаваны и потом трансфер ещё до Варадео в р-не 3 часов.
Куба це чудова країна.
Мабуть, охопила ностальгія, або почуття якоїсь незакінченості вражень від кубинських подорожей, тому вирішила взятися за перо. Куба вразила: природа - буяння фарб, різних відтінків, описати які не беруся. Особисто мене найбільше вразив океан. Його гуркіт, який уночі було чутно до найдрібніших деталей, запам'ятався, мабуть, назавжди. Вразили кубинці: відкриті та доброзичливі, гостинні та хлібосольні, незважаючи на відомі економічні проблеми, зовсім позбавлені почуття користі. У всякому разі, у своїй більшості.
Щодо недоліків, то ми таких не помітили. Власне, напевно тому, що не ставимося до тієї невеликої категорії туристів, які обов'язково повинні підтвердити або спростувати заявлену зірковість готелю, оцінити кожен цвях або положену плитку, перевірити умови приготування кожної страви в ресторані та якість роботи кожного співробітника готелю, в тому числі тих , до обов'язків яких є прибирання в номерах.
Національний склад у готелі приблизно відображає національний склад туристичних потоків на Кубу: відсотків по 40 – канадці та латиноамериканці (мексиканці, перуанці, аргентинці та інші іспаномовні сусіди кубинців), відсотків 10 – китайці (новий Старший Брат) та інші представники братської відсотків – європейці, зокрема вкрай нечисленні російські туристи. Бідолаха зі США їхня батьківщина на Кубу не пускає: кажуть за відвідування Куби порушуючи введені хлопцями з Вашингтона санкції, американський турист може після Куби продовжити відпочинок у федеральній в'язниці- протягом п'яти років.
Кілька слів на тему гастрономії. Харчування і все з ним пов'язане («аll inclusive») – цілком пристойні (фрукти-овочі, м'ясо, морепродукти та ін. – вибір досить багатий), ром та його похідні (пінаколада, мохіто, дайкірі, куба-лібре та ін. ) – у необмеженій кількості. Вина, здебільшого – іспанські, теж нічого. У готелі кілька ресторанів «а ля карт» відвідали всі. Якісь сподобалися більше (італійський «Про соле міо»), якісь – менше (китайський «Ошин»)
Розваги у готелі. Шоу-команда (або шоу-група, не знаю, як правильно) готелю (мова не повертається назвати їх турецько-єгипетським словом «аніматори» (не в образі Туреччини, в якій ми також багато разів відпочивали і ще багато разів відпочиватимемо)) – поза всякими похвалами. Щовечора – розважальна програма: кубинські, іспанські, латиноамериканські та інші ритми, пісні та танці на дуже пристойному рівні. Вразив «російський гапак» (саме так, «російський» і «гапак»! ) у виконанні смаглявих (до чорноти) кубинських козачків у відповідному екіпіруванні, у процесі танцю підбадьорюючих себе та глядачів на російсько-французькому говірці (виявляється, є і таке! ). ). Раз-два на тиждень запрошують «творчі колективи» з Матанзасу (це центр провінції, на території якої власне і знаходиться Варадеро) та інших міст: шоу Тропікана (Матанзас), циркові колективи тощо. Протягом дня туристів також намагаються розважати на пляжі, біля басейну та інших місцях, де ці туристи попадуться (вже саме ті самі «аніматори»)
Пляж та басейн. Пляж - чудовий, басейн - він і є басейн. Парасолі та шезлонги - в достатку, бігти з ранку і позичати не потрібно. Океан просто немає слів! До речі, на деяких туристичних сайтах пишуть, що «біля готелю власний пляж». Це не так. За кубинською конституцією пляжі – національне надбання і належать, звісно, «усьому кубинському народу». Тому жоден готель не може «вигородити» собі шматочок Playa Varadero і територія готелю закінчується саме в тому місці, де починається пляж. Теоретично, будь-який кубинець або будь-який гість сусіднього готелю може завітати до вас на пляж і розташуватися навпроти вашого готелю. Хоча в цьому нічого поганого немає, на практиці такого практично не буває.
До речі, деякі помилково вважають, що кубинцям мало не дозвіл влади потрібний, щоб відвідати Варадеро. Це не так. Насправді, за в'їзд на будь-якому транспорті на територію Варадеро треба заплатити екологічний збір (еквівалент кількох доларів), що для кубинця (за середньої зарплати 8-10 доларів) досить накладно, не кажучи вже про проблеми з особистим та громадським автотранспортом (про це багато написано в інтернеті, повторюватись не буду). До речі, особливість пляжів Варадеро – відсутність акул (на відміну, скажімо, від пляжів американської Флориди, що знаходиться за сотні кілометрів на північ). Місцеві жителі цю особливість пояснюють наявністю навколо півострова Ікакос (саме на ньому і знаходиться Варадеро) коралових рифів, що практично досягли рівня поверхні океану, через що акула не може через цей риф перепливти. Не знаю, як це пояснення виглядає з наукової точки зору, але з часів акули капіталізму Дюпона, який власне і відкрив для всього світу пляжі Варадеро у двадцятих роках минулого століття, нападів звичайних акул на людей зі смертю не зафіксовано (принаймні, я цього в інтернеті не знайшла, перед першою поїздкою спеціально цікавилася.
Що стосується погоди, то вона у січні-березні була абсолютно комфортна, так само як і температура води в океані +26-28.
Трохи про екскурсії. На екскурсії ми виїжджали як через Cubanaсan, так і в приватному порядку, познайомившись з нашим колишнім співвітчизником, який уже років п'ятнадцять живе на Кубі (одружився ще за Союзу з кубинкою). Цей хлопець раніше працював у туріндустрії, зараз – у державній громадській організації (у нас за радянських часів була така сама, Всесоюзна, називати не буду). Так у нього від старої спеціальності – знання та досвід, від нової – реалізований дозвіл на покупку європейської автомашини, 2007 року народження (з цими дозволами на Кубі суворо купити новий автомобіль і завезти його в країну – проблема практично нерозв'язна). Плюс комунікабельність, відкритість та легкість на підйом, що робить його абсолютно незамінним супутником по кубинських подорожах. З ним ми відвідали Гавану (денна екскурсія містом, обід у приватному сімейному ресторанчику його приятеля), Матанзас, Карденас та деякі інші містечка в провінції Матанзас, подивившись, що називається, з усіх боків на справжнє провінційне кубинське життя.
Через Cubanaсan ми їздили на оглядову екскурсію по місту Матанзас, з відвідуванням печери Бельямар з її сталагмітами і сталактитами, їздили на екскурсію на півострів Сапата з відвідуванням крокодилової ферми (для повноти відчуттів скуштували крокодилового м'яса), індіанської села індіанців доколумбової епохи), відвідуванням затоки Кочінос, точніше його берега – Плайя Хірон (не стільки для того, щоб побувати на місці, де у квітні 1961 року Фідель Кастро та його хлопці ганяли за мангровими заростями та болотом Сапата кубинську контрреволюцію, а для купання в Карибському морі), літали на денну екскурсію на Кайо Ларго – острів в архіпелазі Лос-Канарреос у Карибському морі біля південно-західного узбережжя Куби. Кайо-Ларго заслуговує на окрему розповідь. Хоча, правда, про його красу до мене і краще за мене вже розказано в інтернеті численними мандрівниками, зокрема серед наших співвітчизників.
Сувеніри та інше. . Моя думка: на Кубі крім рома, кави та сигар та сувенірів купувати більше нічого. Ціни на «продукти національного експорту» одні й ті самі, державні, у всіх магазинах. Вибір – приблизно однаковий. Те, що ми купили (кава, ром та ін. ) в Гавані (у магазинчику для туристів у фортеці Ель-Моро) можна купити за ті ж гроші в торговому центрі Плаза Америка, поряд з готелем (п'ять хвилин «на паровозику» або десять хвилин пішки). До речі, про Плазу Америку, точніше, невелику замальовку з кубинського побуту. Цю саму Плазу відвідали на другий день перебування на Кубі (не торговий голод, просто прохолодно було в океан пірнати, особливо в шторм, так що околиці розглядали).
Що стосується національних продуктів (ром, сигари, кави), то в готелі місцеві «бізнесмени» з обслуговуючого персоналу завжди, всім і скрізь (з-під підлоги, як у нас за радянської влади) пропонують у півтора-два рази дешевше.
Ну ось власне напевно і все, ще раз хочу відзначити неймовірну красу цієї країни. Бажаю всім відмінних подорожі і звичайно гарного настрою. відповім на запитання.
P/S летіли з Москви, 14 годин (якщо з Києва, то з пересадкою, так що вирішили краще безпосередньо і відразу в Варадео. ) З Києва летить до Гавани і потім трансфер ще до Варадео в р-ні 3 годин.
