Откровенно говоря, пока не представляю как объединить в одну сюжетную линию, да так, чтобы вас не утомить, все, происходящее с нами и вокруг нас. На протяжении этих 12 дней мы выходили из дому условно рано (насколько это возможно для мамы-совы с дошкольником-копушей и грудничком) и возвращались чаще всего за полночь, когда копуша и грудничок спали на заднем сиденье без задних ног. « Мама, а я знаю как не купаться и не чистить зубки, - с лисьей хитрецой в глазах говорил Тим. – Нужно в машине засыпать! » Так и делал, и вновь и вновь вечерние гигиенические процедуры сводились у нас к тому, что протирала сопящего на руках у папы путешественника влажными салфетками – и транспортировали его в кровать. Сами мы возвращались в похожем состоянии, так что не ждите от меня на этой неделе разумного повествования. В голове полная каша из историй и ощущений, природы и достопримечательностей, знакомств и общения, солнца и кактусов, моря и скал…
О Пафосе
Город с таким названием по определению не может быть простым. И, действительно, Пафос некогда был столицей Кипра, а нынче это музей под открытым небом. Скальный монастырь Святого Неофита, Археологический парк с великолепными мозаиками, катакомбы, где первые христиане прятались от язычников, древняя церковь, где, по преданию избивали апостола Павла, гробницы королей, амфитеатр, - практически все это наследие сосредоточено в центре города, по соседству с набережной.
Гулять там, в прохладе руин можно долго. Вернее, можно было бы долго, если бы не наш дошкольник, который всегда хотел на море и мороженку. Оо, мороженка – это отдельная тема, в Пафосе есть места, где оно просто божественно. Учуяв его рядом, Тим делал глаза кота из « Шрека» . Как вы понимаете, у мамы с папой не оставалось шансов пройти мимо.
На пляж Тимоха начинал проситься с раннего утра. И, если в этот день у нас были другие планы вроде покататься-попутешествовать и искупаться под вечер, Тим напоминал о своем желании с завидной регулярностью, каждые четверть часа, мечтательно вздыхая: « Вот бы сейчас окунуться в водичку, вот бы родители меня отвезли на пляж, вот бы я плавать научился… » А когда мы, уже исколотые чувством вины, что не везем ребенка к морю, наконец оказывались на берегу, он садился на песке, ковырял его палочкой, рыл траншеи, а мы с мужем по очереди топтались вокруг него и уговаривали зайти в воду. Заходил на какие-нибудь 10 минут, а затем снова садился на песок « не любить волны» .
Море, действительно, волновалось почти всегда, так что толком покупаться Тимофею удалось только в первые дни. А еще, напоследок, – в бассейне при отеле, где мы провели ночь, чтобы проснуться поближе к аэропорту. " В бассейне волн не бывает, поэтому это мое самое любимое море" , - сказал сын.
Самым любимом местом для купания стал, несомненно, аквапарк Пафоса.
Из большого бассейна с детскими горками ребенка за уши было не вытащить. И на взрослых он решился прокатиться вместе с нами, остался в восторге, но второй раз не пошел – в этом весь Тим))
А еще мы окунались в купальню Адониса. Легенда гласит, что именно здесь Афродита повстречала своего возлюбленного, и в водах горного озерца, под прохладными струями водопада парочка проводила большую часть времени.
На пляжах Тимофей тоже не скучал. Называл их самыми крутыми песочницами и вместо моря купался в песке, искал красивые камушки, сортировал их, строил пирамиды, разрушал крепости и закапывал пиратские сокровища…
Пляжи нам попадались самые красивые. То пафосский Корал-Бэй, считающийся одним из лучших на побережье для отдыха с детьми; то Лара-бич, расположенный на территории заповедного полуострова Акамас, где в песке до сих пор откладывают яйца редчайшие зеленые и ястребковые черепашки (жаль, черепашек не видели – не сезон, но место и без того удивительное). То Губернаторский пляж около Лимассола, с необычным черным песком, окруженный белоснежными меловыми скалами – излюбленное место фотографов. И даже пляж самой Афродиты, где, согласно преданию, богиня любви и красоты родилась из пены морской.
Если проплыть трижды вокруг камня Петра-ту-Ромиу, обретешь вечную молодость. Тимоха плавать не стал – там волны большие даже для взрослых, да и рано ему пока переживать о вечной молодости. А вот камушек в форме сердца нашел и подарил Эльзе. Если верить легенде, теперь их трогательная дружба – навсегда.
Но мы были бы не мы, если бы нам хватило красивых видов побережья в окрестностях Пафоса и Лимассола. Нет, конечно же, мы рванули в другой конец Кипра – в Айя-Напу, где 5 лет назад были с 3-месячным Тимофеем. Тогда мы не смогли посмотреть на морские пещеры – и теперь исправили это досадное недоразумение.
Это место необходимо увидеть, если вы на Кипре. Природа создала чудо, тысячелетиями обдувая ветрами и омывая водами скалистую бухту: утесы и гроты причудливых форм и изумрудная вода производят потрясающее впечатление.
Немало приключений пережили мы на острове. Начиная с шуточных – вроде прохождения лабиринта, когда Тимофей, словно отважный герой Тесей, по карте вывел нас к свету...
… и – до серьезных, настоящих, когда нужно карабкаться по камням, пробираться сквозь заросли и внимательно глядеть под ноги, чтобы ненароком не наступить на змею.
Речь идет о походе в ущелье Авакас. Высеченное из известкового камня, поднимающееся на высоту до 30 метров и резко сужающееся к верху ущелье довольно сложно преодолеть, поскольку тропа вьется вдоль реки, которая и сформировала это уникальное место более тысячи лет назад. Увидев в интернете его фото, я не смогла устоять, и мы рискнули.
Местами было жутковато, скользко и неудобно.
Учитывая встречающиеся на пути таблички, предупреждающие о возможном камнепаде и о том, что бродим здесь мы на свой страх и риск, особенно мило смотрелся вот этот камушек вверху, над головой.
Но мы были вознаграждены за смелость (или безрассудство – кому как больше нравится) – невероятными панорамами и незабываемыми ощущениями.
Тимкой горжусь: преодолел страх, прополз, вскарабкался, не ныл, прошел всю дистанцию - молодчина!
Растительный мир здесь будоражит воображение: кипарисы, можжевельник, дикие фиговые деревья, папоротники и дубы, изобилие красочных диких цветов – чего только не увидели по пути!
Повстречали кучу ящериц – от мелких до метровых, разноцветных диковинных птиц и горных козлов, пасущихся в нескольких шагах от нас.
Вообще, Кипр – это огромный ботанический сад и зоопарк в одном флаконе.
Тим был счастлив каждый раз, когда видел на деревьях любимые гранаты и мандарины. А когда находил упавшие плоды на земле – счастье становилось двойным.
Очень много в Пафосе мурчащих, пушистых, добрых и теплых котов, которые так и шли в руки Тимохе, стремящемуся обнять их всех и сразу.
Но, к нашему удивлению, то, что киприоты любят мурок, оказалось одним из распространенных мифов. На самом деле для большинства греков коты и крысы – это где-то рядом, а истинными кошатниками на острове являются англичане. Они даже создали Парк котов, где для усатых питомцев есть и домишки, и бассейн, и даже прогулочные тропинки…
А еще мы катались в горы Троодос – знакомиться с национальным бытом в местных деревушках.
Деревня Лефкара знаменита на весь мир уникальной техникой плетения кружева « лефкаритикой» , заботливо хранящейся и передающейся из поколения в поколения. Мастериц за работой здесь можно встретить чуть ли не у каждого дома.
Прогуливаться по извилистым улочкам Лефкары – истинное удовольствие: и тенисто, и живописно, новых зданий вы тут не найдете, сплошь – каменные беленные дома с черепичной крышей и синими, желтыми, зелеными ставенками.
В соседней Като Дрис мы посетили замечательный Музей пчеловодства и вышивки. Он представляет собой типичный дом киприота, которому более 300 лет, где с любовью собраны интереснейшие атрибуты сельской жизни прошлых веков. Гостеприимный хозяин провел нас по всем комнатам, показал спальню, гостиную, мастерскую, свои школьные тетради, предметы быта, кухонную утварь… Даже гусениц шелкопряда: шелк хозяева до сих пор выращивают сами и вся одежда, представленная в доме, - хендмейд.
Отдельный зал посвящен истории пчеловодства: тут есть и дуплянки, и древние медогонки – и современные автоматические устройства.
Еще нам продемонстривали как делают вино и предложили продегустировать отличный мускат.
В доме живут милейшие коты, которые любят огурцы и сражаются за них со всем кошачьим энтузиазмом! Тим хохотал до колик!
Раз мы коснулись темы еды, упомяну о Тимкиных кулинарных предпочтениях: среди блюд национальной кухни главным лакомством для него стал лукум из розы. Это, на самом деле, очень вкусно.
А еще наш убежденный ценитель самых простых и привычных блюд, в кои-то веки распробовал морепродукты. Очень ему понравились кальмары, правда он их упорно называл « комарами» .
Ну вот, уже поздний вечер, а я так и не успела перечислить все наши впечатления. Слишком их много, слишком прекрасен и многообразен Кипр! Не зря его облюбовали боги. Знаю, что вернемся туда еще не раз и каждый раз откроем для себя что-нибудь неизведанное. До встречи, райский остров!
Відверто кажучи, поки не уявляю, як об'єднати в одну сюжетну лінію, та так, щоб вас не втомити, все, що відбувається з нами і навколо нас. Протягом цих 12 днів ми виходили з дому умовно рано (наскільки це можливо для мами-сови з дошкільником-копушею та немовлям) і поверталися найчастіше за північ, коли копуша та немовля спали на задньому сидінні без задніх ніг. «Мамо, а я знаю як не купатися і не чистити зубки, - з лисячою хитруною в очах говорив Тім. – Потрібно в машині засипати! » Так і робив, і знову і знову вечірні гігієнічні процедури зводилися в нас до того, що протирала мандрівника, що сопить на руках у тата, вологими серветками – і транспортували його в ліжко. Самі ми поверталися в схожому стані, так що не чекайте від мене цього тижня розумної розповіді. У голові повна каша з історій та відчуттів, природи та пам'яток, знайомств та спілкування, сонця та кактусів, моря та скель…
Про Пафос
Місто з такою назвою за визначенням не може бути простою. І, дійсно, Пафос колись був столицею Кіпру, а нині це музей просто неба. Скальний монастир Святого Неофіта, Археологічний парк з чудовими мозаїками, катакомби, де перші християни ховалися від язичників, давня церква, де, за переказами били апостола Павла, гробниці королів, амфітеатр, - практично все це спадщина зосереджена в центрі .
Гуляти там, у прохолоді руїн можна довго. Точніше, можна було б довго, якби не наш дошкільник, який завжди хотів на морі та морозиві. Оо, морозива – це окрема тема, у Пафосі є місця, де воно просто божественне. Почувши його поруч, Тім робив очі кота із «Шрека». Як ви розумієте, у мами з татом не залишалося шансів пройти повз.
На пляж Тимоха починав проситися з самого ранку. І якщо у цей день у нас були інші плани начебто покататися-помандрувати і викупатися надвечір, Тім нагадував про своє бажання із завидною регулярністю, кожні чверть години, мрійливо зітхаючи: «От зараз би поринути у воду, ось би батьки мене відвезли на пляж, ось би я плавати навчився...» А коли ми, вже сколоті почуттям провини, що не веземо дитину до моря, нарешті опинялися на березі, він сідав на піску, колупав його паличкою, рив траншеї, а ми з чоловіком по черзі тупцювали навколо нього й умовляли зайти у воду. Заходив на якісь 10 хвилин, а потім знову сідав на пісок «не любити хвилі».
Море, дійсно, хвилювалося майже завжди, так що до ладу купуватися Тимофію вдалося лише в перші дні. А ще, насамкінець, – у басейні при готелі, де ми провели ніч, щоб прокинутися ближче до аеропорту. "У басейні хвиль не буває, тому це моє найулюбленіше море", - сказав син.
Найулюбленішим місцем для купання став, безперечно, аквапарк Пафосу.
З великого басейну з дитячими гірками дитину за вуха було не витягти. І на дорослих він наважився прокотитися разом з нами, залишився у захваті, але вдруге не пішов – у цьому весь Тім)
А ще ми поринали в купальню Адоніса. Легенда свідчить, що саме тут Афродіта зустріла свого коханого, і у водах гірського озерця під прохолодними струменями водоспаду парочка проводила більшу частину часу.
На пляжах Тимофій теж не сумував. Називав їх найкрутішими пісочницями і замість моря купався в піску, шукав гарні камінці, сортував їх, будував піраміди, руйнував фортеці та закопував піратські скарби…
Пляжі нам траплялися найкрасивіші. То пафоський Корал-Бей, який вважається одним із найкращих на узбережжі для відпочинку з дітьми; то Лара-біч, розташований на території заповідного півострова Акамас, де в піску досі відкладають яйця рідкісні зелені та яструбкові черепашки (шкода, черепашок не бачили – не сезон, але місце і без того дивовижне). То Губернаторський пляж біля Лімассола, з незвичайним чорним піском, оточений білими крейдовими скелями - улюблене місце фотографів. І навіть пляж самої Афродіти, де, за переказами, богиня кохання та краси народилася з піни морської.
Якщо тричі пропливти навколо каменя Петра-ту-Роміу, здобудеш вічну молодість. Тимоха плавати не став – там великі хвилі навіть для дорослих, та й рано йому поки що переживати про вічну молодість. А ось камінчик у формі серця знайшов та подарував Ельзі. Якщо вірити легенді, тепер їхня зворушлива дружба – назавжди.
Але ми були б не ми, якби нам вистачило гарних видів узбережжя на околицях Пафосу та Лімассола. Ні, звичайно, ми рвонули в інший кінець Кіпру - в Айя-Напу, де 5 років тому були з 3-місячним Тимофієм. Тоді ми не змогли подивитися на морські печери – і тепер виправили це прикре непорозуміння.
Це місце потрібно побачити, якщо ви на Кіпрі. Природа створила диво, тисячоліттями обдуючи вітрами і омиваючи водами скелясту бухту: скелі та гроти химерних форм і смарагдова вода справляють приголомшливе враження.
Немало пригод пережили ми на острові. Починаючи з жартівливих – начебто проходження лабіринту, коли Тимофій, наче відважний герой Тесей, по карті вивів нас до світла. . .
…і – до серйозних, справжніх, коли треба дертися по каменях, пробиратися крізь зарості та уважно дивитися під ноги, щоб ненароком не наступити на змію.
Йдеться про похід в ущелину Авакас. Висічена з вапняного каменю, що піднімається на висоту до 30 метрів і ущелина, що різко звужується до верху, досить складно подолати, оскільки стежка в'ється вздовж річки, яка і сформувала це унікальне місце більше тисячі років тому. Побачивши в інтернеті його фото, я не змогла встояти і ми ризикнули.
Місцями було моторошно, слизько та незручно.
Враховуючи таблички, що зустрічаються на шляху, попереджають про можливий каменепад і про те, що бродимо тут ми на свій страх і ризик, особливо мило виглядав ось цей камінчик вгорі, над головою.
Але ми були винагороджені за сміливість (або нерозсудливість – кому як більше подобається) – неймовірними панорамами та незабутніми відчуттями.
Тимкою пишаюся: подолав страх, проповз, видерся, не ныл, пройшов усю дистанцію - молодчина!
Рослинний світ тут розбурхує уяву: кипариси, ялівець, дикі фігові дерева, папороті та дуби, достаток барвистих диких квітів – чого тільки не побачили по дорозі!
Зустрічали купу ящірок – від дрібних до метрових, різнокольорових дивовижних птахів та гірських козлів, що пасуться за кілька кроків від нас.
Взагалі Кіпр – це величезний ботанічний сад і зоопарк в одному флаконі.
Тим був щасливий щоразу, коли бачив на деревах улюблені гранати та мандарини. А коли знаходив плоди, що впали на землі, щастя ставало подвійним.
Дуже багато в Пафосі муркотливих, пухнастих, добрих і теплих котів, які так і йшли в руки Тимоху, який прагне обійняти їх усіх і одразу.
Але, на наш подив, те, що кіпріоти люблять мур, виявилося одним з поширених міфів. Насправді для більшості греків коти та щури – це десь поруч, а справжніми кошатниками на острові є англійці. Вони навіть створили Парк котів, де для вусатих вихованців є і будиночки, і басейн, і навіть стежки для прогулянок…
А ще ми каталися в гори Троодос – знайомитись із національним побутом у місцевих селищах.
Село Лефкара відоме на весь світ унікальною технікою плетіння мережива «лефкаритикою», що дбайливо зберігається і передається з покоління в покоління. Майстерень за роботою тут можна зустріти чи не біля кожного будинку.
Прогулюватися по звивистих вуличках Лефкари – справжнє задоволення: і тіністо, і мальовничо, нових будівель ви тут не знайдете, суцільно – кам'яні білі будинки з черепичним дахом та синіми, жовтими, зеленими ставками.
У сусідній Като Дріс ми відвідали чудовий Музей бджільництва та вишивки. Він являє собою типовий будинок кіпріота, якому понад 300 років, де з любов'ю зібрані найцікавіші атрибути сільського життя минулих століть. Гостинний господар провів нас по всіх кімнатах, показав спальню, вітальню, майстерню, свої шкільні зошити, предмети побуту, кухонне начиння… Навіть гусениць шовкопряда: шовк господарі досі вирощують самі і весь одяг, представлений у будинку, – хендмейд.
Особлива зала присвячена історії бджільництва: тут є і дуплянки, і давні медогонки – і сучасні автоматичні пристрої.
Ще нам продемонстрували як роблять вино та запропонували продегустувати відмінний мускат.
У будинку живуть милі коти, які люблять огірки і борються за них з усім котячим ентузіазмом! Тім реготав до кольок!
Якщо ми торкнулися теми їжі, згадаю про Тимкині кулінарні уподобання: серед страв національної кухні головними ласощами для нього став лукум з троянди. Це насправді дуже смачно.
А ще наш переконаний поціновувач найпростіших і найзвичніших страв, якісь століття розкуштував морепродукти. Дуже йому сподобалися кальмари, правда, він їх уперто називав «комарами».
Ну ось, уже пізній вечір, а я так і не встигла перерахувати всі наші враження. Занадто їх багато, занадто прекрасний і різноманітний Кіпр! Недаремно його облюбували боги. Знаю, що повернемося туди ще не раз і щоразу відкриємо для себе щось незвідане. До зустрічі, райський острів!
