Выходные в Праге
Количество отпусков уменьшается, а количество акций на билеты все растет. Я решил попробовать для себя новый подход. Взяв на работе ноутбук мы отправились на неделю жить к друзьям в Краков. Днем работаю, вечером гуляем. Прелесть. Так как соседняя страна - Чехия, то посещение Праги на выходных было предначертано ещё до того, как мы выкупили билеты в Краков. Вопрос добирания до Праги был очень сложным. В итоге, максимально оптимальным вариантом стал туда - бла бла каром (по 13 евро), а обратно ночным автобусом (по 19 евро).
В пути
Так как за границей мы без роуминга, то связаться с водителем в экстренной ситуации будет непросто. Причем водитель сам был в роуминге. На заранее оговоренном месте мы 30 минут искали друг друга. Как минимум потому что вместо девушки в черном платье и парня в синей футболке с черным рюкзаком был только парень в синей футболке без рюкзака. Дорога заняла 6.5 часов. Приехали мы после полуночи, на метро не успели, но успешно воспользовались бесплатной поездкой на Убер-такси, которая выдается за реферальную регистрацию. Правда воспользовались со второго раза, первый раз не туда машину заказали, за что с нас было списано 50 грн) Женщина на респшене отеля попросила наши "Все, оба паспорта" и очень удивилась, когда у нас их оказалось не два, а три). В отеле нас постигло чувство, описанию которого нет в русском языке. Это чувство, когда ты хочешь поскорее увидеть новый город и страну, но тебе сначала надо поспать, потом поесть и только тогда приступать к осмотру достопримечательностей. Первый раз я помню такое чувство было в Грузии.
Предвкушение завтрашнего дня
Отель был расположен на окраине города, но имел два преимущества, личные удобства и лучшие завтраки) До центра нужно было ехать на метро, первое знакомство со страной началось с поминутной оплаты проезда в метро. Нужно было определить сколько тебе ехать времени до центра и купить соответствующий билет, но табло с информацией о следующем поезде висит внизу на платформе вне зоны видимости. Варианта времени три, 30 мин, 90 мин, весь день. Нужно бросить мелочь в приемник монет и нажать одну из примерно 12 кнопок. Назначения всех кнопок мы разгадывали долго. Правильно-ли мы разгадали остается загадкой, так как ни разу не напоролись на контролеров. Они бы нам точно рассказали какой был правильный ответ. Но на правду было похоже.
Вышли мы где-то в центре. Теперь нужно было поменять деньги, Прага славится обманами туристов в обменных пунктах, поэтому менять надо там, где тебе посоветовал кто-нить из знакомых. У нас на карте были отмечены такие обменки. По дороге набрели на магазин Hameleys в который нас усиленно зазывал большой плюшевый медведь и, похоже, Синдерела.
Помните магазин игрушек Дункана из фильма «Один дома». Мы попали во что-то похожее. Детство вернулось! Мы строили город из Маинкрафтовых кубов, мы работали на экскаваторах,
стреляли по мишеням, менялись в размерах на полу магического дома, беззаботно летели вниз по крутой трубе, соединяющей этажи и многое другое, часа времени словно не бывало.
Поменяв евро на кроны, мы отправились по культурному маршруту. Прага нас действительно поразила размерами старого города. Поглядев на куранты и центральную площадь, мы пошли в музей. Честно говоря, в Музеи мы обычно не ходим, так как любим более активные занятия, но этот был исключением. Мы начали со второго этажа. На этом этаже были в основном традиционные приспособления разных времен. Я даже не догадывался сколько в этом мире разновидностей приспособлений для повышения жизненного тонуса. На третьем этаже экспонаты понравились меньше, так как в основном были нацелены на грубость и боль, хотя там тоже находились довольно забавные вещи. Спустившись на первый этаж, нас ждало длинное чёрно-белое кино со смыслом.
Фильм был о хитром докторе, злоупотребляющим своей профессией по отношению к пациенткам, и его жене, которая в знак мести закрутила с горничной и дворецким. Да, музей истории Секс Машин стоил своих 500 крон (по 9 евро). Недалеко от музея был ещё музей истории Apple, но на фоне предыдущего его посещение не обещалось быть таким интересным, зато по яблоку бесплатно вручили.
В центре города цены на воду были дороже раз в 5, чем в маркетах на окраине. Пить хотелось дико, но покупать водичку за 50 грн вместо 9 как-то жабка давила. В итоге наши мысли материализовались и перед нами на асфальте оказалась запечатанная бутылка воды со спортивной насадкой непроливайкой. Главное, что мысли не материализовались во время посещения третьего этажа музея) В самом городе как-то людей немного.
Их становится много при приближении к Карловому мосту. Причем там явная толпа движет в твою сторону, но со стороны города такой толпы нет, словно растворяются в городе. Сам мост можно описать одним длинным словом – крутоооооооо! Да и вообще настроение было на высоте, в Праге все поддается под описание вышеупомянутым словом. По другую сторону моста нас ждал ресторанчик, в котором нам предстояло знакомство с чешской кухней. Первый день мы посвятили нефильтрованной Крушовице, кнедликам, разным мясам и подливам, а также супу в хлебе. Как оно все называлось не скажу, но было вкусно. Обед обошелся примерно в 20 евро. На этом берегу расположен Пражский Град. Вход на территорию бесплатный. На территории комплекса есть разные интересности для посещения, но за деньги. Мы думали посетить Собор Святого Вита, но очередь туда была настолько длинная, что я забоялся, что жизни не хватит, чтоб увидеть её конец. Если смотрели фильм евротур, эпизод про Лувр, то там существенно преуменьшена реальность. В итоге мы просто погуляли по территории. Ещё там есть Золотая Улочка с множеством сувенирных лавочек. Вход на улочку становится бесплатным с 17:00, но и лавочки на этой улочке закрываются. Так как продавцы заинтересованы в продажах, то лавочки продолжают быть открытыми какое-то время ещё. Мы же были там около 17:00, в итоге решили не покупать билет на входы, так как за 20 минут все закроется, а улочка откроется.
Несмотря на то, что внутрь достопримечательностей мы не заходили, нам все-равно понравилось гулять по территории Пражского Града. Замки — это хорошо, но сады ещё лучше. Не далеко от замка были Вояновы сады с уютной зеленой травкой и гуляющими павлинами.
Я всегда говорил: Хочешь улучшить сад – добавь павлина. Валяясь на травке, наши ножки отдыхали. Забавный факт, но в этот раз мы снова видели, как чихает павлин. Похоже это не настолько редкое явление – чихающий павлин. Для передыха, маленький уютный парк в самый раз.
Не далеко от парка есть самая узкая улочка в Праге, со светофором, который необходимо переключить если ты по ней движешься.
Улочка действительно узкая) Кстати интересный момент, что реальные светофоры на дорогах Праги часто переключаются на зеленый всего на три секунды, чего не хватает даже если идти очень быстрым шагом.
Планы у нас были генеральскими, я читал путеводители в которых рассказывалась, что на Прагу надо выделять 10 дней. Мы же решили в два, а по факту уместили в один (наверное, 10 дней это с учетом очереди в Собор Святого Вита). От Улочки мы двинули смотреть расписанною стену Джона Ленона.
От которой отправились в храм где есть статуя молодого Иисуса. Когда мы вошли, как раз начала играть органная музыка, причем та композиция, которую, наверное, знает каждый, звучит она примерно так “Тада-да там там там, Тада-да тум-тум-тум”, надеюсь вы поняли) Послушав композицию и посмотрев статую мы выдвинулись в Петршинские Сады. Почему-то все шли нам на встречу сверху вниз, а мы постоянно шли в крутую гору.
Мне это ещё тогда показалось подозрительным. На следующий день в интернете мы вычитали, что в основном все поднимаются на фуникулере вверх. Это называется “А слона-то мы и не заметили”. С парка были великолепные виды на всю Прагу, окутанную лучами заката. Правда закат был у нас за спиной, но мы его видели по отражению в окнах.
В парке мы и отдыхали, и гуляли, парк просто необъятных размеров и по сути состоит из множества соединённых парков. Соединения условные, глазом их не видно. Вышли мы из парка где-то далековато-то от центра. Через мост от нас был Танцующий дом.
Мы уже твердо нацелились двигаться покушать в рекомендованную нам кафешку, но по пути обнаружили пражские острова и пришлось прервать наш поход на посещение острова. К счастью остров был не большой, но уютный. Второй же остров мы оставили на следующий день, на который и так мало чего осталось. От острова многие отплывали на катамаранах самой различной формы. В основном это были ретро-автомобили, на которых висели светящиеся в темноте керосиновые лампы. Это было романтично и волшебно одновременно. И все-таки кушать хотелось. Вскоре мы добрались до Ресторана “У трех львов”, если я правильно понял его название.
Пражская кухня – неповторима. Наелись от пуза. Это был наш поздний ужин, до полуночи оставался час. Нам пришлось на этом месте прервать свои странствия и начать дальнюю дорогу в отель, пока ходит метро.
Зато дорога к метро была через ночной центр, хочу отметить, что даже ночью в Праге ровно столько же туристов на улочках, как и днем. Обильное количество старинных улочек полностью поглощает толпы, так, что места хватает всем. Зато GPS наш терпел фиаско, его погрешность оказалась больше, чем расположение соседних улочек, в итоге он постоянно ошибался. За полночь мы вернулись в наш отель. Так прошел наш первый день в этом волшебном городе.
Обратный автобус уезжал в 23:05, так что весь второй день в нашем распоряжении. По дороге из отеля к метро мы нашли запечатанный Twix. С находками нам перло по полной. Мы доехали на метро до самого конца и оказались в районе Вышеград.
Судя по всему, это раньше был отдельный средневековый городок. На выходе мы ожидали увидеть большую крепость, но вместо него оказалось необъятное здание конгресса. Стоить признать, что это самое большое и единственное здание конгресса которое мы видели. К счастью, крепость оказалась не далеко. В Прагу мы отправились совсем налегке – с полупустым рюкзаком мелкой ручной клади. Чтоб не возвращаться перед автобусом на окраину в отель, мы его захватили с собой и сдали на хранение в первом же попавшемся магазине Вышеграда. Жаль в здании конгресса никого не было, мне было бы приятно если бы мою кладь охранял целый конгресс. Район был реально уютный, тихий и спокойный.
Утром людей почти не было. Можно было везде спокойно походить любуясь видами с замковых стен на безмятежную реку и город. На территории был красивый храм с платным входом. Вот чего я понять не могу, так это плата за вход в храм.
На летней террасе одной кафешки уже сидели ранние посетители с бокалами пива. У меня о Праге сложился стереотип, что любая трапеза всегда у них проходит с пивом. Когда днем это видишь, как-то по-обычному воспринимаешь, но пиво на завтрак — это интересно. От Вышеграда мы пешочком отправились в сторону центра. Город понемногу просыпался, улицы оживали, пока мы дошли до одного из островов, там уже вовсю играла музыка и тусили туристы. Поляны острова были заполнены отдыхающими, преимущественно сексуальными меньшинствами. На острове продавалось просто бесконечно вкусное мороженное, жалко, что в желудок бесконечно не влезет. После обеда в центре мы перебрались на противоположный берег, там у нас были ещё неизведанные Летенские сады. Однако пришлось снова взбираться в гору. На горе расположен громадный метроном, отсчитывающий мгновения истории. От метронома хочешь в музей, хочешь дальше в сады. Мы больше по садам, выбрав себе полянку позеленее устроили себе привал.
Вот за что Праге большой респект, за большое количество садов в городе. Чувствуешь, что устал – выбирай ближайший сад и вперед на полянку валяться. Дальше как удобно, хочешь грейся на солнышке, хочешь в тенечке охлаждайся. С нашей погодой мы выбрали второй вариант. Наверное, каждый турист Праги отправляется в теплоходную прогулку по речке, мы не были исключением. Вместо заявленного часа со сноской 50 минут, кораблик плыл 43 минуты с такой скоростью, что порой казалось будто он плывет в другую сторону. Вся эта процедура очень убаюкивала. Плюс этой экскурсии то, что по динамикам рассказывают о названиях достопримечательностей и краткую вводную по ним.
Выгрузившись с кораблика мы для себя открыли ещё один райончик, который чудом вчера пропустили, называется Старе-Место. Одна из достопримечательностей – синагога, конечно же с платным входом. Исследовав этот райончик мы пошли к магазину игрушек, в котором вчера была закрыта одна из секций на уборку. Это была аква-секция с разными водными экспериментами. Из магазина мы вышли немного мокрыми, но довольными. Дело шло к вечеру, для экономии времени перекус устроили в Макдональдсе. Кстати прикольно, что у них тоже есть в меню Биг Тейсти. На самом деле ранее мы его видели только у нас, если я не ошибаюсь. Наш оказался вкуснее.
На центральной площади стояла толпа, смотрящая шоу. В центре толпы стоял факир или что-то вроде такого.
Я не буду спойлерить, но было очень смешно. Думаю, он частенько проводит это шоу, было около 19:00. На одной из неприметных улочек вчера ночью видели баннер о каком-то уникальном световом шоу.
Стоили билеты от 6 евро с человека. В интернете не было плохих отзывов, да и вообще честно говоря отзывов почти не было. Мы и решили выяснить что это. Зал был совсем не большой, по центру натянуто поглощающее свет полотно. Погас свет, наступила полная темнота, на сцену вышло двое парней с ультрафиолетовыми лампами. Вот вы верите в волшебство? Вам ОБЯЗАТЕЛЬНО нужно посетить это шоу. Это что-то подобное рисованию песком, только тут картины получались из отпечатков поглощённого света на полотне плавно угасая. Мы пробовали сделать пару фотографий, но волшебство современная техника не в состоянии запечатлеть. Шоу называется Лайт Арт Шоу, билетыhttp://www. lightartshow. cz/ покупали тут. У нас и так о Праге сложилось впечатление, что город пропитан магией, а тут ещё это шоу довершило картину.
Последние пару часов мы посветили посещению дневных достопримечательностей в ночных окрасах. Переходя Карлов мост на обратном пути нас застал шикарный десятиминутный салют. Мы оказались в нужное время, в нужном месте.
Я не знаю, кто и сколько тысяч евро вложил в этот салют, но такой я видел пару раз только, причем прошлый раз был лет 15 назад, когда офис под нашим домом устроил грандиозный корпоратив. Добравшись до автобуса, мы отправились в нашу ночную поездку обратно в Краков. Вот такие выдались выходные. В завершение рассказа можно сказать только одно – ПРАГА МЫ ЛЮБИМ ТЕБЯ! ! !
Информация о поездке
Дата путешествия: 12.08. 2016 - 15.08. 2016
Тип поездки: Уик-энд
Продолжительность: 2 полных дня
Виза: Получали самостоятельно для португальского путешествия
Транспорт: Bla-Bla-Car (туда) + FlixBus (обратно)
Отели: Hotel Brilliant
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 4/10 (Ниже среднего)Выходные в Праге
Вихідні в Празі
Кількість відпусток зменшується, а кількість акцій на квитки зростає. Я вирішив спробувати новий підхід. Взявши на роботі ноутбук, ми вирушили на тиждень жити до друзів у Краків. Вдень працюю, увечері гуляємо. Чарівність. Оскільки сусідня країна - Чехія, то відвідування Праги у вихідні було накреслено ще до того, як ми викупили квитки до Кракова. Питання добирання до Праги було дуже складним. У результаті, найбільш оптимальним варіантом став туди - блоком (по 13 євро), а назад нічним автобусом (по 19 євро).
По дорозі
Оскільки за кордоном ми без роумінгу, зв'язатися з водієм в екстреній ситуації буде непросто. Причому водій сам був у роумінгу. На заздалегідь обумовленому місці ми 30 хвилин шукали одне одного.
Як мінімум тому, що замість дівчини у чорній сукні та хлопця у синій футболці з чорним рюкзаком був лише хлопець у синій футболці без рюкзака. Дорога зайняла 6.5 годин. Приїхали ми після півночі, на метро не встигли, але успішно скористалися безкоштовною поїздкою на Убер-таксі, яка видається за реферальну реєстрацію. Щоправда скористалися з другого разу, вперше не туди машину замовили, за що з нас було списано 50 грн. ) Жінка на респшені готелю попросила наші "Все, обидва паспорти" і дуже здивувалася, коли у нас їх виявилося не два, а три). У готелі нас спіткало почуття, описом якого немає в російській мові. Це почуття, коли ти хочеш якнайшвидше побачити нове місто і країну, але тобі спочатку треба поспати, потім поїсти і тільки тоді приступати до огляду визначних пам'яток. Перший раз я пам'ятаю, що таке почуття було в Грузії.
Передчуття завтрашнього дня
Готель був розташований на околиці міста, але мав дві переваги, особисті зручності та найкращі сніданки. Потрібно було визначити скільки тобі їхати часу до центру та купити відповідний квиток, але табло з інформацією про наступний поїзд висить унизу на платформі поза зоною видимості. Варіанти часу три, 30 хв, 90 хв, весь день. Потрібно кинути дрібницю в приймач монет і натиснути одну приблизно з 12 кнопок. Призначення всіх клавіш ми розгадували довго. Правильно ми розгадали залишається загадкою, оскільки жодного разу не напоролися на контролерів. Вони б нам точно розповіли яка була правильна відповідь. Але на правду було схоже.
Вийшли ми десь у центрі. Тепер треба було поміняти гроші, Прага славиться обманами туристів в обмінних пунктах, тому міняти треба там, де тобі порадив хтось із знайомих.
У нас на карті були такі обмінки. Дорогою набрели на магазин Hameleys, в який нас посилено зазивав великий плюшевий ведмідь і, схоже, Синдерела.
Пам'ятайте про магазин іграшок Дункана з фільму «Один вдома». Ми потрапили до чогось схожого. Дитинство повернулося! Ми будували місто з Маінкрафтових кубів, ми працювали на екскаваторах,
стріляли по мішенях, мінялися в розмірах на підлозі магічного будинку, безтурботно летіли вниз по крутій трубі, що з'єднувала поверхи і багато іншого, години часу ніби не бувало.
Помінявши євро на крони, ми вирушили культурним маршрутом. Прага нас справді вразила розмірами старого міста. Подивившись на куранти та центральну площу, ми пішли до музею. Чесно кажучи, в Музеї ми зазвичай не ходимо, тому що любимо активніші заняття, але цей був винятком.
Ми розпочали з другого поверху. На цьому поверсі були переважно традиційні пристосування різних часів. Я навіть не здогадувався скільки у цьому світі різновидів пристосувань підвищення життєвого тонусу. На третьому поверсі експонати сподобалися менше, тому що здебільшого були націлені на грубість та біль, хоча там теж знаходилися досить кумедні речі. Спустившись на перший поверх, нас чекало довге чорно-біле кіно зі змістом.
Фільм був про хитрому лікарю, який зловживає своєю професією по відношенню до пацієнток, та його дружині, яка на знак помсти закрутила з покоївкою та дворецьким. Так, музей історії Секс Машин коштував своїх 500 крон (по 9 євро). Неподалік музею був ще музей історії Apple, але на тлі попереднього його відвідування не обіцялося бути таким цікавим, зате по яблуку безкоштовно вручили.
У центрі міста ціни на воду були дорожчі разів у 5, ніж у маркетах на околиці. Пити хотілося дико, але купувати воду за 50 грн замість 9 якось жаба давила. У результаті наші думки матеріалізувалися і перед нами на асфальті опинилася пляшка води зі спортивною насадкою непроливайкою. Головне, що думки не матеріалізувалися під час відвідування третього поверху музею) У самому місті якось людей небагато.
Їх стає багато при наближенні до Карлового мосту. Причому там явний натовп рухає в твою сторону, але з боку міста такого натовпу немає, наче розчиняються у місті. Сам міст можна описати одним довгим словом – крутоооооооо! Та й узагалі настрій був на висоті, у Празі все піддається під опис вищезазначеним словом. По інший бік мосту на нас чекав ресторанчик, в якому ми мали знайомство з чеською кухнею.
Перший день ми присвятили нефільтрованій Крушовиці, кнедликам, різним м'ясам та підливам, а також супу у хлібі. Як воно все називалося не скажу, але було смачно. Обід коштував приблизно 20 євро. На цьому березі розташований Празький град. Вхід на територію безкоштовний. На території комплексу є різні цікавості для відвідування, та за гроші. Ми думали відвідати Собор Святого Віта, але черга туди була така довга, що я забоявся, що життя не вистачить, щоб побачити її кінець. Якщо дивилися фільм євротур, епізод про Лувр, там істотно применшена реальність. У результаті ми просто погуляли територією. Ще там є Золотий Вуличок з безліччю сувенірних крамничок. Вхід на камінчик стає безкоштовним з 17:00, але й лавочки на цій вуличці закриваються. Так як продавці зацікавлені у продажах, то лавочки продовжують бути відкритими якийсь час ще.
Ми ж були там близько 17:00, у результаті вирішили не купувати квиток на входи, тому що за 20 хвилин усе закриється, а вуличка відкриється.
Незважаючи на те, що всередину пам'яток ми не заходили, нам все одно сподобалося гуляти по території Празького Граду. Замки це добре, але сади ще краще. Недалеко від замку були Воянові сади із затишною зеленою травою та гуляючими павичами.
Я завжди казав: Хочеш покращити сад – додай павича. Валяючись на траві, наші ніжки відпочивали. Забавний факт, але цього разу ми знову бачили, як чхає павич. Схоже це не настільки рідкісне явище - павич, що чхає. Для перепочинку, маленький затишний парк якраз.
Недалеко від парку є найвужча вуличка у Празі, зі світлофором, який необхідно переключити, якщо ти по ній рухаєшся.
Вуличка дійсно вузька) До речі, цікавий момент, що реальні світлофори на дорогах Праги часто переключаються на зелений всього на три секунди, чого не вистачає навіть якщо йти дуже швидким кроком.
Плани у нас були генеральськими, я читав путівники, в яких розповідалася, що на Прагу треба виділяти 10 днів. Ми ж вирішили за два, а за фактом помістили в один (напевно, 10 днів це з урахуванням черги до Собору Святого Віта). Від Вуличка ми рушили дивитись розписаною стіну Джона Ленона.
Від якої вирушили до храму, де є статуя молодого Ісуса. Коли ми увійшли, якраз почала грати органна музика, причому та композиція, яку, напевно, знає кожен, звучить вона приблизно так "Тада-да там там там, Тада-да тум-тум-тум", сподіваюся ви зрозуміли) Послухавши композицію і подивившись статую, ми висунулися в Петршинські Сади.
Чомусь усі йшли нам на зустріч згори донизу, а ми постійно йшли в круту гору.
Мені це ще тоді здалося підозрілим. Наступного дня в інтернеті ми вичитали, що здебільшого всі піднімаються на фунікулері нагору. Це називається “А слона ми й не помітили”. З парку були чудові краєвиди на всю Прагу, оповиту променями заходу сонця. Правда захід сонця був у нас за спиною, але ми його бачили по відображенні у вікнах.
У парку ми і відпочивали, і гуляли, парк просто неосяжних розмірів і насправді складається з безлічі з'єднаних парків. Сполуки умовні, оком їх не видно. Вийшли ми з парку десь далеко від центру. Через міст від нас був Танцюючий будинок.
Ми вже твердо націлилися рухатися поїсти в рекомендовану нам кафешку, але на шляху виявили празські острови і довелося перервати наш похід на відвідування острова. На щастя, острів був не великий, але затишний. Другий острів ми залишили наступного дня, на який і так мало чого залишилося. Від острова багато хто відпливав на катамаранах найрізноманітнішої форми. В основному це були ретро-автомобілі, на яких висіли гасові лампи, що світилися в темряві. Це було романтично та чарівно одночасно. І все-таки їсти хотілося. Незабаром ми дісталися Ресторану “У трьох левів”, якщо я правильно зрозумів його назву.
Празька кухня – неповторна. Наїлись від пуза. Це була наша пізня вечеря, до півночі залишалася година. Нам довелося на цьому місці перервати свої мандри й розпочати далеку дорогу до готелю, поки ходить метро.
Натомість дорога до метро була через нічний центр, хочу зазначити, що навіть уночі у Празі рівно стільки ж туристів на вуличках, як і вдень. Багато старовинних вуличок повністю поглинає натовпу, так що місця вистачає всім. Зате GPS наш терпів фіаско, його похибка виявилася більшою, ніж розташування сусідніх вуличок, у результаті він постійно помилявся. Опівночі ми повернулися до нашого готелю. Так пройшов наш перший день у цьому чарівному місті.
Зворотний автобус від'їжджав о 23:05, тому весь другий день у нашому розпорядженні. Дорогою з готелю до метро ми знайшли запечатаний Twix. З знахідками нам перло на повну. Ми доїхали на метро до кінця і опинилися в районі Вишеград.
Зважаючи на все, це раніше було окреме середньовічне містечко. На виході ми очікували побачити велику фортецю, але замість нього виявилася неосяжна будівля конгресу.
Варто визнати, що це найбільша і єдина будівля конгресу, яку ми бачили. На щастя, фортеця виявилася недалеко. У Прагу ми вирушили зовсім без нічого - з напівпорожнім рюкзаком дрібної ручної поклажі. Щоб не повертатися перед автобусом на околицю в готель, ми його захопили з собою і здали на зберігання в першому ж магазині Вишеграда. Жаль у будівлі конгресу нікого не було, мені було б приємно якби мою поклажу охороняв цілий конгрес. Район був реально затишний, тихий та спокійний.
Вранці людей майже не було. Можна було скрізь спокійно виглядати милуючись видами із замкових стін на безтурботну річку та місто. На території був гарний храм із платним входом. Ось чого я зрозуміти не можу, то це плата за вхід до храму.
На літній терасі однієї кафешки вже сиділи ранні відвідувачі з келихами пива.
У мене про Прагу склався стереотип, що будь-яка трапеза завжди у них проходить із пивом. Коли вдень це бачиш, якось звичайно сприймаєш, але пиво на сніданок — це цікаво. Від Вишеграда ми пішки вирушили у бік центру. Місто потроху прокидалося, вулиці оживали, поки ми дійшли до одного з островів, там уже грала музика і тусили туристи. Поляни острова були заповнені відпочиваючими, переважно сексуальними меншинами. На острові продавалося просто нескінченно смачне морозиво, шкода, що шлунок нескінченно не влізе. Після обіду в центрі ми перебралися на протилежний берег, там у нас були ще невідомі Летенські сади. Проте довелося знову підніматися вгору. На горі розташований величезний метроном, який відраховує миті історії. Від метронома хочеш у музей, хочеш далі до садів. Ми більше по садах, обравши собі галявину, позеленіше влаштували собі привал.
Ось за що Празі великий респект, за велику кількість садів у місті. Відчуваєш, що втомився – вибирай найближчий садок і вперед на галявину валятися. Далі як зручно, хочеш грейся на сонечку, хочеш у тіньці охолоджуйся. З нашою погодою ми вибрали другий варіант. Напевно, кожен турист Праги вирушає у теплохідну прогулянку річкою, ми не були винятком. Замість заявленої години з виноскою 50 хвилин, кораблик плив 43 хвилини з такою швидкістю, що часом здавалося, що він пливе в інший бік. Вся ця процедура дуже заколисувала. Плюс цієї екскурсії те, що за динаміками розповідають про назви пам'яток та коротку вступну за ними.
Вивантажившись з кораблика ми відкрили для себе ще один райончик, який дивом вчора пропустили, називається Старе-Місце. Одна з визначних пам'яток – синагога, звичайно ж із платним входом.
Дослідивши цей райончик ми пішли до магазину іграшок, у якому вчора було закрито одну з секцій на прибирання. Це була аквасекція з різними водними експериментами. З магазину ми вийшли трохи мокрими, але задоволеними. Справа йшла до вечора, для економії часу перекушування влаштували в Макдональдсі. До речі, прикольно, що у них теж є в меню Біг Тейсті. Насправді, раніше ми його бачили тільки у нас, якщо я не помиляюся. Наш виявився смачнішим.
На центральній площі стояв натовп, що дивився шоу. У центрі натовпу стояв факір або щось подібне.
Я не спойлеритиму, але було дуже смішно. Думаю, він часто проводить це шоу, було близько 19:00. На одній із непримітних вуличок учора вночі бачили банер про якесь унікальне світлове шоу.
Коштували квитки від 6 євро з особи. В інтернеті не було поганих відгуків, та й взагалі, чесно кажучи, відгуків майже не було.
Ми вирішили з'ясувати що це. Зал був зовсім невеликий, по центру натягнуте полотно, що поглинає світло. Згасло світло, настала повна темрява, на сцену вийшло двоє хлопців з ультрафіолетовими лампами. Ось ви вірите в чаклунство? Вам обов'язково потрібно відвідати це шоу. Це щось подібне до малювання піском, тільки тут картини виходили з відбитків поглиненого світла на полотні плавно згасаючи. Ми намагалися зробити пару фотографій, але чари сучасна техніка не в змозі сфотографувати. Шоу називається Лайт Арт Шоу, квитки http://www. lightartshow. cz/" target="_self"> lightartshow. cz/ купували тут. У нас і так про Прагу склалося враження, що місто просякнуте магією, а тут ще це шоу довершило картину.
Останні кілька годин ми присвятили відвідуванню денних пам'яток у нічних окрасах. Переходячи Карлів міст на зворотному шляху нас застав шикарний десятихвилинний салют.
Ми опинилися у потрібний час, у потрібному місці.
Я не знаю, хто і скільки тисяч євро вклав у цей салют, але такий я бачив кілька разів тільки, причому минулого разу був років 15 тому, коли офіс під нашим будинком влаштував грандіозний корпоратив. Діставшись автобуса, ми вирушили в нашу нічну поїздку назад до Кракова. Отакі видалися вихідні. На завершення розповіді можна сказати тільки одне – ПРАГА МИ ЛЮБИМО ТЕБЕ!
Інформація про подорож
>
Дата подорожі: 12.08. 2016 - 15.08. 2016
Тип подорожі: Вікенд
Тривалість: 2 повні дні
Віза: Отримували самостійно для португальської подорожі
Транспорт: Bla-Bla-Car (туди) + FlixBus (назад)
Готелі: Hotel Brilliant
Екскурсії: Всі самі
Складність подорожі: 4/10 (Нижчий за середній)Вихідні в Празі