Франкфуртские будни
Этот полет был одной из самых безопасных авиакомпаний мира – Люфтганзой. Большое пространство для ног и просторные зоны у аварийных выходов. Из еды на коротком перелете дали только странный сэндвич, но вино у них как всегда прекрасное. Но мое сердце давно завоевано компанией Emirates. Началась посадка, самолет был ещё довольно высоко, а за иллюминатором уже был аэропорт. Похоже нам не дали посадку. Но самолет на второй заход похоже идти не планировал, аэропорт все не заканчивался. Хм… Летим, аэропорт все не заканчивается и не заканчивается. Самолет начал решительно снижаться. Как-то странно, ему бы взлетать лучше. За иллюминатором появилась очередная взлетная полоса и самолет мягко приземлился. Да, размеры аэропорта очень впечатлили. Потом было очень и очень долгое руление к нашему гейту. С таким же успехом самолет мог дорулить до гостиницы. Распрощались со стюардессами, я подошел к таможенному окошку:
- Сколько вас?
- Сам прилетел, - ответил я.
Офицер подозрительно посмотрела на толпу у меня за спиной, задала ещё пару вопросов и пропустила. Следующим был Антон.
- Сколько вас?
- Примерно сорок! - спалился Антон.
- Сорок? ! - Девушка осмотрела толпу, словно прилетел Соловей и его 40 разбойников. Я честно говоря думал, что на этом ответе наша поездка и закончилась. Но к счастью уже через 20 минут мы ехали на такси в настоящей европейской пробке.
Это была командировка в центральный офис для демонстрации своих мини-проектов и прочих конференций. Неделя называлась Hackweek18. Перед поездкой в Киеве мы занимались исключительно проектами, которые сами же и придумали на протяжении прошлых недель. Работа всего офиса была сконцентрирована на самых невероятных инновациях и смелых решениях. Главное условие – нельзя работать над тем проектом, над которым работаешь постоянно. Мы с Антоном реализовали проект, успокаивающий нервы пользователя в стрессовой ситуации. Например, во время двухчасового обновления сервера, пользователю предлагается поиграть во встроенный тетрис вместо скучного окна прогресса обновления. Коронная фишка тетриса, что он зарабатывает биткоины и считает блокчейны прямо во время игры. Теперь обновления сервера будет встречаться с радостью. Или же в случае нахождения критичного бага на сайте, у пользователя тут же появляется кнопка “ Попробовать починить” . При нажатии на кнопку появляется пони, которая гаечным ключом пытается починить сервер.
Это наш центральный офис с радугой в небе
Итак, мы в Германии. Вечером демонстрация, а пока есть время для подготовки. Для начала нужно собраться мыслями. А это лучше всего сделать прямо в центре города. От офиса в центр можно добраться прямой веткой метро. Но одна проблема очень сильно светит солнце среди синего неба, бушует ураган и все заливает тотальным ливнем. Ливень летел с каких-то дальних туч. Сотрудникам начали приходить сообщения от родственников, чтоб не рисковали выходить на улицу. По интернету росли видео-стриминги о том, как в Берлине людей уносит вдоль асфальта вместе с велосипедами, слетают билборды и летают различные тяжелые предметы. Эх, жаль мы не в Берлине, такую интересность пропускаем.
А ещё жальче, что не получилось с собой взять Дашу. Как и предполагалось купить билеты по адекватной цене на конкретную дату меньше чем за месяц просто невозможно. Цены не особо отличались от азиатских промо-тарифов. Хотели купить за мили, но оператор МАУ сделал наценку в размере 59%. Типа через кол центр надо заплатить комиссию и покупать по более дорогому тарифу чем на сайте. Причем оператор изначально это не рассказывал, что продает дороже, а просто сказал, что цена в одну сторону с человека 5090 грн. На сайте светилась 3200. В общем МАУ в своем репертуаре. Я попросил тех поддержку оперативно разобраться с проблемой тарифа, чтоб успеть купить билет. Но уже прошло 2 месяца, а в ответ тишина.
Интуитивно определили где должна быть центральная станция и вперед. Франкфурт мне очень понравился с первых же минут. Улицы города и уютные, и современные одновременно. А самый центр вообще ультракрасивый.
По сути на площади лишь несколько тематических домов, но они настолько начищены, что сияют красотой. Правда красивый вид портило порядка пяти грузовых рабочих машин, что стояли у одного из домов, но на впечатлении это не отразилось. Раздались звуки тромбонов и подобных инструментов. Звуки нарастали и были более хаотичными чем мелодичными. Также доносились звуки ударов метала. На нас явно двигалась рота вырвавшихся из-под контроля бунтующих “ трубистов” (или как их там) и похоже поваров с крышками и кастрюлями. Было немного не по себе. Тем более мы должны сконцентрироваться над проектом. Звуки все ближе. Ещё мгновение и из-за угла вырвутся “ трубисты” и “ кастрюлисты” ! Мы вздохнули с облегчением, это оказались всего лишь дети, которым вручили музыкальные инструменты и мечи. Одни дудели, другие тарахтели.
За центром нас ждал сам Майн и куча мостов. Мы даже поспешили пройтись по разводному мосту. Но он оказался почти самым обычным. Но тем не менее это был самый старый мост города. Так, немного сконцентрировались и подумали о проекте. Теперь можно вернуться в офис. Там как раз все должны были уже разместиться и приготовиться. С дневными проездными за 5.3 евро удобно. Катайся туда-сюда сколько хочешь. В офисе пообедали и заселились в отель. До презентации ещё 3 часа. Для разработки на 40 человек выделили небольшую комнату. В которой явно все бы не поместились. Мы решили спасти офис от переполнения и отправились снова в город. На этот раз мы начали с района Брюкенфиртель. Улицы были немного похожи на латинский квартал Парижа.
Даже бессмысленное блуждание по ним приносило массу удовлетворения. Глаз радовался каждую минуту. Даже оба глаза. Открытием стала небольшая площадь Schweizer Platz. Ещё мы решили, что неплохо бы ещё раз перекусить и балдежно поели немецкого дёнера. Теперь двигаем дальше. Следующей была бизнес часть города – район банков. Такие районы я очень люблю.
Гуляя среди высоток ты словно возвращаешься в Бангкок или Сингапур. Хотя это не Азия и воздух тут совсем не сладковатый. Район интересен тем, что вдоль необъятных сооружений пролегает зеленый парк. Гуляя по которому испытываешь интересное ощущение. Вроде бы и в бизнес центре, но в тоже время все вокруг зеленое. В общем частичка Сингапура) Так как сегодняшний день начался в 3 часа ночи, то он казался бесконечным.
Конференция уже совсем скоро, нужно поспешить в офис. Оставим район красных фонарей напоследок. Весь вечер шли презентации, безлимитное пиво и бургеры. Было весело. Заодно познакомились с немецкими коллегами, которых знал только по перепискам.
Весь следующий день до самого вечера с 7:30 утра нас ждала цепочка длиннющих митингов (конференций) на немецком языке. У нас была в ушах гарнитура, две девушки давали синхронный перевод. Восьмичасовой поток информации было выслушать сложно, порой казалось, что треснет голова. Но организовано было все довольно интересно, в стиле регби. И один из главных докладчиков был одет в форму регбиста и в руках держал мяч.
Среди митингов был обед, который можно описать как гастрономический рай. Было настолько вкусно, что я даже ел стейки слабой прожаркой. Хотя в обычной жизни я к таким даже не рискую подходить. А десерты, как же их было много, и они были очень вкусными. Я себя ощущал древним шахом, которому в дары принесли все самые вкусные блюда мира.
Ещё по рукам ходил фотоаппарат типа Полароид, и можно было делать селфи с сотрудниками. По негласному правилу, каждое селфи из двух человек кто-нибудь обязательно намеренно портил своим лицом на фоне)))) В какой-то момент митинги закончились, последнее слово эхом пролетело по конференц-холлу. Неужели это все? ! Добби свободен! Свободу попугаям! На самом деле просто надо было разделить конференции на две отдельные группы – отдела продаж и отделов разработки.
Теперь можно одеть свой вечерний костюм и вперед ловить удачу за хвост в казино Рояль!
Это был мой третий раз в жизни, когда я одевал костюм. В казино строгий дресс код. Сначала мы приехали в отель, переоделись и погрузились на трансфер до корабля. Трансфер нас привез на полтора километра дальше корабля. Водителю автобуса объяснили, что корабль не тут. Но у немцев все строго точно, “ Мне заплатили чтоб я вас высадил именно тут! ” – сказал водитель на немецком и уехал. Все в нарядных костюмах, девушки в платьях и на каблуках. 50 человек торжественно дефилируя по морозной набережной шли к кораблю полтора километра. Со стороны казалось, что идет длинная свадебная церемония. Часть девушек ловили такси, но это тоже было не самое эстетичное действие. Наше “ казино Рояль” было внутри корабля. Всем вручили стартовый пакет фишек, вкусное шампанское и понеслась игра. Ровно так же, как и пять лет назад в Макао, мне так же не везло с рулеткой. Как и пять лет назад выпадал не тот цвет, или вовсе зеро! Мне на зеро практически везет. Остается ставить на него и будет вообще айс. К счастью, оба случая объединяет тот факт, что деньги не настоящие. С настоящими деньгами мне вход в казино точно закрыт после такого фиаско. Официанты начали что-то интересное носить на подносах в стаканах. Это были не коктейли, это был суп! Было странно как-то. Суп? ! Но доедая четвертый суп я понял, почему его включили в меню. Гастрономический рай продолжился!
Я даже наконец попробовал какой на вкус гриб Трюфель. Но вернемся к играм. Пока я безуспешно пытался угадать цвет или сектор, Антон держал удачу за хвост. Практически все его ставки были удачными. Среди немцев он получил прозвище “ Золотая ручка” . Я ребятам объяснил, что у него такое звание было всегда, и сейчас ничего удивительного не происходит. Это абсолютно нормально, что Антон всегда выигрывает. Когда Антон отлучился в поисках вкусного супчика, я продолжил ставить за него. Сначала на красный и выиграл вдвое. Потом я логически подумал, что Антон бы сейчас поставил на черный. Поэтому весь его выигрыш я смело поставил на черный. Золотая ручка вряд ли бы ошибся. Как ни странно, выиграл черный. Вернулся довольный Антон, я уточнил у него какие бы он два цвета подряд выбрал бы. Он сказал: “ Сначала красный, затем черный” . От везучий Шайтан! Ладно, я пошел искать удачу в двадцать одно. Тут уже мне начало везти. Это был моя игра мне приваливало как никогда. Ноги не в состоянии были держать такого фартового хозяина, и я решил подыскать удобный стульчик. Когда я начал садиться, оказалось, что это стул крупье, которая только что отошла.
Девушка вернулась и жестом указала, что эту игру должен я провести. Но так как я в правилах был не очень силен, сначала я пытался забрать ставку Меджита, ошибочно думая, что он проиграл. А потом пытался удвоить выигрыш проигравшего Владимира. На секунду мне показалось, что меня сейчас Меджит выбросит за борт. Хорошо, хоть у меня с его мамой давние связи и он этого не сделает как минимум из уважения к своей маме. Денег на блэк-джеке я поднял несметное количество. Для начала я “ Купил” капитана корабля и уверял народ, что мы плывем из Майна прямиком в Днепр. Потом я вручил полтинник Антону чтоб он себе купил чего-нибудь хорошего. Потом немцу рассказывал, что я украинский известный бизнесмен… В общем сила победы и азарта меня окутывали со всех сторон. Выглянул на курилку, там как раз открывался сногсшибательнейший вид на ночной Франкфурт.
Жаль, что при таком дубаре, на улице долго не выстоишь. Из развлечений на корабле был бокс с камерой, который делал креативные фотографии. Правда опять-таки на двух тестировщиках – мне и Антоне бокс намертво завис и нашими физаномиями приходилось любоваться весь вечер всем желающим сфотографироваться.
Так как удача была мои вторым именем, то я даже за Сергея сел поиграть пока он отлучился. Карта шла мелкая. Пришлось много раз добирать чтоб выиграть. Когда я таки выиграл, то понял, что это были не его карты. В ужасе посмотрел на его слот, у него 21! Отлично сразу за двух людей выиграл, ещё и за себя. Параллельно играм бармены не переставали радовать вкусными коктейлями. Коктейли шли легко и в основном по голове не ударяли. На сцене зажигал диджей и весь наш Матрикс пустился в пляс. Все в парадных костюмах, молодые и пожилые, украинцы и немцы, все мы были одним единым голосом громко поющим “ Я-я-я коко джамбо! ” . Возможности сойти с корабля было две – в час ночи и в четыре утра. Когда на часах незаметно оказался час ночи, мы поняли, что нам на следующей выходить. Но точно не сейчас. Веселие продолжилось. И коктейли резко многим дошли до головы. Смешного и необъяснимого было много. Помню мы с немцем усиленно обсуждали вторую мировую. Потом наша коллега из Украины мне рассказывала что-то на немецком. Кто-то кого-то за руку укусил. Потом в какой-то момент на часах высветилось четыре утра. Надо было выходить. Но история только набирала обороты…
“ Все что было во Франкфурте останется во Франкфурте” Эта фраза звучала несколько раз. Все соглашались. Через четыре с половиной часа зазвонил будильник. Я открыл глаза. После вчерашних активных митингов было тяжело соображать. Но тут играла большую роль тотальное недосыпание последних трех дней. Самолет через 6 часов. Надо собраться, позавтракать и ехать в город. На соседней кровати открыл глаза Антон и в непонимании как мы оказались в отеле посмотрел на меня.
- Антон, у тебя сейчас будет очень много вопросов, просто прими реальность, мы в отеле и все хорошо.
Выбраться в город сил хватило далеко не у всех. Двое ребят, позавтракав решительно встали, пошли в сторону города. Проходя через ресепшен сели на диван и на этом их поход похоже закончился. Мне тоже хотелось поваляться в кроватки, но дух путешественника не давал этого сделать. Если я сейчас не сяду в метро и не доеду до города, то себе этого не прощу! Собрался силами и во Франкфурт!
По большому счету все его основные места я уже видел в предыдущие дни. Теперь можно бесцельно побродить по улочкам в центре и его округах. Это очень и очень классный город. Я часами бродил и было приятно и радостно. Изюминкой похода был район красных фонарей.
Правда вместо теть там было очень много дядь, довольно стремного вида. Поход по району превратился вместо познавательного релакса в игру по типу “ пакмана” . Я ходил по лабиринтам улочек так, чтоб не пересечься ни с одним дядей. В центре зашел в магазин автомобилей Тесла прямо как на экскурсию. Посидел в электрокаре. Далее у меня был обед с воробушками. Я купил тройной чисбургер, чему был безгранично рад. Там целых три котлеты и три сыра. Воробушки были рады не меньше меня, ведь там целых две булки, которые они у меня по кусочку выхватывали клювиками прямо из пальцев. В общем Франкфурт, спасибо тебе за эти три чудеснейших дня, в следующий раз привезу к тебе знакомиться Дашу. Все-таки без своего верного напарника - жены, путешествия не такие яркие.
Франкфуртські будні
Цей політ був однією з найбезпечніших авіакомпаній світу Люфтганзою. Великий простір для ніг та просторі зони біля аварійних виходів. З їжі на короткому перельоті дали тільки дивний сендвіч, але вино у них, як завжди, прекрасне. Але моє серце давно завойоване компанією Emirates. Почалася посадка, літак був досить високий, а за ілюмінатором вже був аеропорт. Схоже, нам не дали посадку. Але літак на другий захід схоже йти не планував, аеропорт не закінчувався. Хм… Летимо, аеропорт не закінчується і не закінчується. Літак почав рішуче знижуватися. Якось дивно, йому б злітати краще. За ілюмінатором з'явилася чергова злітна смуга, і літак м'яко приземлився. Так, розміри аеропорту дуже вразили. Потім було дуже і дуже довге кермування до нашого гейту. З таким самим успіхом літак міг доручити до готелю. Попрощалися зі стюардесами, я підійшов до митного вікна:
- Скільки вас?
- Сам прилетів, - відповів я.
Офіцер підозріло подивилася на натовп у мене за спиною, поставила ще кілька запитань і пропустила. Наступним був Антон.
- Скільки вас?
- Приблизно сорок! - спалився Антон.
- Сорок? ! - Дівчина оглянула натовп, ніби прилетів Соловей та його 40 розбійників. Я щиро кажучи думав, що на цій відповіді наша поїздка і закінчилася. Але на щастя вже через 20 хвилин ми їхали на таксі у справжній європейській пробці.
Це було відрядження до центрального офісу для демонстрації своїх міні-проектів та інших конференцій. Тиждень називався Hackweek18. Перед поїздкою в Києві ми займалися виключно проектами, які самі ж і вигадали протягом минулих тижнів. Робота всього офісу була сконцентрована на найнеймовірніших інноваціях та сміливих рішеннях. Головна умова – не можна працювати над проектом, над яким працюєш постійно. Ми з Антоном реалізували проект, що заспокоює нерви користувача у стресовій ситуації. Наприклад, під час двогодинного оновлення сервера користувачеві пропонується пограти у вбудований тетріс замість нудного вікна прогресу оновлення. Коронна фішка тетріса, що він заробляє біткоїни і вважає блокчейни прямо під час гри. Тепер оновлення сервера зустрічатиметься з радістю. Або ж у разі знаходження критичного бага на сайті, у користувача з'являється кнопка “Спробувати полагодити”. При натисканні на кнопку з'являється поні, яка гайковим ключем намагається полагодити сервер.
Це наш центральний офіс з веселкою в небі
Отже, ми у Німеччині. Увечері демонстрація, а поки що є час для підготовки. Спочатку потрібно зібратися думками. А це найкраще зробити прямо у центрі міста. Від офісу до центру можна дістатися прямою гілкою метро. Але одна проблема дуже сильно світить сонце серед синього неба, вирує ураган і все заливає тотальною зливою. Злива летіла з якихось далеких хмар. Співробітникам почали надходити повідомлення від родичів, щоб не ризикували виходити надвір. По інтернету росли відео-стримінги про те, як у Берліні людей забирає вздовж асфальту разом з велосипедами, злітають білборди та літають різні важкі предмети. Ех, шкода ми не в Берліні, таку цікавість пропускаємо.
А ще шкода, що не вдалося взяти Дашу. Як і передбачалося купити квитки за адекватною ціною на конкретну дату менше, ніж за місяць, просто неможливо. Ціни особливо відрізнялися від азіатських промо-тарифів. Хотіли купити за милі, але оператор МАУ зробив націнку у розмірі 59%. Типу через кіл центр треба заплатити комісію і купувати за дорожчим тарифом ніж на сайті. Причому оператор спочатку це не розповідав, що продає дорожче, а просто сказав, що ціна в один бік із особи 5090 грн. На сайті світилася 3200. Загалом МАУ у своєму репертуарі. Я попросив тих підтримки оперативно розібратися з проблемою тарифу, щоб встигнути купити квиток. Але вже минуло 2 місяці, а у відповідь тиша.
Інтуїтивно визначили, де має бути центральна станція і вперед. Франкфурт мені дуже сподобався з перших хвилин. Вулиці міста і затишні та сучасні одночасно. А самий центр взагалі ультракрасивий.
По суті, на площі лише кілька тематичних будинків, але вони настільки начищені, що сяють красою. Щоправда, гарний вигляд псувало близько п'яти вантажних робочих машин, що стояли біля одного з будинків, але на враження це не позначилося. Пролунали звуки тромбонів та подібних інструментів. Звуки наростали і були хаотичнішими ніж мелодійними. Також долинали звуки ударів металу. На нас явно рухалася рота бунтуючих "трубістів" (або як їх там), що вирвалися з-під контролю, і схоже кухарів з кришками і каструлями. Було трохи ніяково. Тим більше, ми маємо сконцентруватися над проектом. Звуки дедалі ближче. Ще мить і з-за рогу вирвуться “трубісти” та “каструлісти”! Ми зітхнули з полегшенням, це виявилися лише діти, яким вручили музичні інструменти та мечі. Одні дуделі, інші торохтіли.
За центром на нас чекав сам Майн і купа мостів. Ми навіть поспішили пройтися розводним мостом. Але він виявився майже звичайнісіньким. Але це був найстаріший міст міста. Так, трохи сконцентрувалися та подумали про проект. Тепер можна повернутися до офісу. Там якраз усі мали вже розміститися та приготуватися. З денними проїзними за 5.3 євро зручно. Катайся туди-сюди, скільки хочеш. В офісі пообідали та заселилися в готель. До презентації ще три години. Для розробки на 40 осіб було виділено невелику кімнату. В якій явно всі не помістилися б. Ми вирішили врятувати офіс від переповнення і вирушили знову до міста. На цей раз ми розпочали з району Брюкенфіртель. Вулиці були трохи схожі на латинський квартал Парижа.
Навіть безглузде блукання з них приносило масу задоволення. Око тішилося щохвилини. Навіть обидва очі. Відкриттям стала маленька площа Schweizer Platz. Ще ми вирішили, що непогано було б ще раз перекусити і балдежно поїли німецького денера. Тепер рухаємось далі. Наступною була бізнес-частина міста - район банків. Такі райони дуже люблю.
Гуляючи серед висоток ти немов повертаєшся до Бангкока чи Сінгапуру. Хоча це не Азія і повітря тут зовсім не солодкуватий. Район цікавий тим, що вздовж неосяжних споруд пролягає зелений парк. Гуляючи яким відчуваєш цікаве відчуття. Начебто і в бізнес-центрі, але в той же час все навколо зелене. Загалом частинка Сінгапуру) Оскільки сьогодення розпочалося о 3 годині ночі, він здавався нескінченним.
Конференція вже зовсім скоро, треба поспішити до офісу. Залишимо район червоних ліхтарів наостанок. Цілий вечір йшли презентації, безлімітне пиво та бургери. Було весело. Заодно познайомилися з німецькими колегами, яких знав лише з листування.
Весь наступний день до самого вечора з 7:30 ранку на нас чекав ланцюжок довжелезних мітингів (конференцій) німецькою мовою. У нас була у вухах гарнітура, дві дівчини давали синхронний переклад. Восьмигодинний потік інформації було вислухати складно, часом здавалося, що тріснутиме голова. Але організовано все було досить цікаво, у стилі регбі. І один із головних доповідачів був одягнений у форму регбіста та в руках тримав м'яч.
Серед мітингів був обід, який можна описати як гастрономічний рай. Було настільки смачно, що я навіть їв стейки слабкою прожаркою. Хоча у звичайному житті я до таких навіть не ризикую підходити. А десерти, як їх було багато, і вони були дуже смачними. Я відчував себе давнім шахом, якому в дари принесли всі найсмачніші страви світу.
Ще по руках ходив фотоапарат типу Полароїд, і можна було робити селфі зі співробітниками. За негласним правилом, кожне селфі з двох людей хтось обов'язково навмисно псував своїм обличчям на тлі)))) У якийсь момент мітинги закінчилися, останнє слово луною пролетіло конференц-холом. Невже це все? Добі вільний! Свободу папугам! Насправді просто треба було розділити конференції на дві окремі групи – відділ продажів та відділів розробки.
Тепер можна одягнути свій вечірній костюм і вперед ловити успіх за хвіст у казино Рояль!
Це був мій втретє, коли я одягав костюм. У казино строгий дрес-код. Спочатку ми приїхали в готель, переодягнулися та занурилися на трансфер до корабля. Трансфер нас привіз на півтора кілометри далі за корабль. Водієві автобуса пояснили, що корабель не є тут. Але у німців все точно, “Мені заплатили щоб я вас висадив саме тут! ” – сказав водій німецькою і поїхав. Все в ошатних костюмах, дівчата у сукнях та на підборах. 50 людей урочисто дефілюючи морозною набережною йшли до корабля півтора кілометри. Збоку здавалося, що йде довга весільна церемонія. Частина дівчат ловили таксі, але це теж була не найестетичніша дія. Наше казино Рояль було всередині корабля. Усім вручили стартовий пакет фішок, смачне шампанське і помчала гра. Так само, як і п'ять років тому в Макао, мені так само не щастило з рулеткою. Як і п'ять років тому випадав не той колір, чи зовсім зеро! Мені на зерно практично щастить. Залишається ставити на нього і взагалі буде айс. На щастя, обидва випадки об'єднує той факт, що гроші не справжні. Зі справжніми грошима мені вхід у казино точно закритий після такого фіаско. Офіціанти почали щось цікаве носити на тацях у склянках. То були не коктейлі, це був суп! Якось було дивно. Суп? Але доїдаючи четвертий суп, я зрозумів, чому його включили в меню. Гастрономічний рай продовжився!
Я навіть нарешті спробував якийсь на смак гриб Трюфель. Але повернемось до ігор. Поки я невдало намагався вгадати колір або сектор, Антон тримав удачу за хвіст. Майже всі його ставки були успішними. Серед німців він отримав прізвисько "Золота ручка". Я пояснив, що у нього таке звання було завжди, і зараз нічого дивного не відбувається. Це абсолютно нормально, що Антон завжди виграє. Коли Антон вийшов у пошуках смачного супчика, я продовжив ставити за нього. Спочатку на червоний і виграв удвічі. Потім я логічно подумав, що Антон зараз поставив би на чорний. Тому весь його виграш я сміливо поставив на темний. Золота ручка навряд чи помилився б. Хоч як дивно, виграв чорний. Повернувся задоволений Антон, я уточнив у нього які б він два кольори поспіль вибрав. Він сказав: "Спочатку червоний, потім чорний". Від щасливий Шайтан! Гаразд, я пішов шукати успіху в двадцять один. Тут уже мені почало везти. Це була моя гра мені привалювала як ніколи. Ноги не в змозі були тримати такого господаря, і я вирішив підшукати зручний стільчик. Коли я почав сідати, виявилося, що це стілець круп'є, яка щойно відійшла.
Дівчина повернулася і жестом вказала, що цю гру маю я провести. Але оскільки я в правилах був не дуже сильним, спочатку я намагався забрати ставку Меджита, помилково думаючи, що він програв. А потім намагався подвоїти виграш Володимира, який програв. На мить мені здалося, що мене зараз Меджит викине за борт. Добре, хоч у мене з його мамою давні зв'язки і він цього не зробить як мінімум з поваги до мами. Грошей на блек-джеку я підняв безліч. Для початку я "Купил" капітана корабля і запевняв народ, що ми пливемо з Майна прямісінько до Дніпра. Потім я вручив півтинник Антону, щоб він собі купив чогось хорошого. Потім німцю розповідав, що я український відомий бізнесмен. . . Загалом сила перемоги та азарту мене огортали з усіх боків. Виглянув на курилку, там якраз відкривався надзвичайний вид на нічний Франкфурт.
Шкода, що за такого дубара, на вулиці довго не вистоїш. З розваг на кораблі був бокс із камерою, який робив креативні фотографії. Щоправда, знову-таки на двох тестувальниках – мені й Антоні бокс намертво завис і нашими фізаноміями доводилося милуватися весь вечір усім охочим сфотографуватися.
Так як удача була моїм другим ім'ям, то я навіть за Сергія сів пограти поки він відлучився. Мапа йшла дрібна. Довелося багато разів добирати, щоб виграти. Коли я таки виграв, то зрозумів, що то були не його карти. Жахливо подивився на його слот, у нього 21! Відмінно одразу за двох людей виграв, ще й за себе. Паралельно ігор бармени не переставали радувати смачними коктейлями. Коктейлі йшли легко і переважно по голові не вдаряли. На сцені запалював діджей і весь наш Матрікс пустився в танець. Усі в парадних костюмах, молоді та літні, українці та німці, всі ми були одним єдиним голосом, що голосно співає “Я-я-я коко джамбо! ”. Можливості зійти з корабля було дві – о першій годині ночі та о четвертій ранку. Коли на годиннику непомітно виявилася година ночі, ми зрозуміли, що нам на наступній виходити. Але точно не зараз. Весілля продовжилося. І коктейлі різко багатьом дійшли до голови. Смішного та незрозумілого було багато. Пам'ятаю, ми з німцем посилено обговорювали другу світову. Потім наша колега з України мені розповідала щось німецькою. Хтось когось за руку укусив. Потім у якийсь момент на годиннику висвітлилося чотири ранки. Потрібно було виходити. Але історія лише набирала обертів…
"Все, що було у Франкфурті, залишиться у Франкфурті" Ця фраза звучала кілька разів. Усі погоджувалися. За чотири з половиною години задзвонив будильник. Я розплющив очі. Після вчорашніх активних мітингів було важко розуміти. Але тут грала велику роль тотальне недосипання останніх трьох днів. Літак за 6 годин. Потрібно зібратися, поснідати і їхати до міста. На сусідньому ліжку розплющив очі Антон і в нерозумінні як ми опинилися в готелі подивився на мене.
- Антон, у тебе зараз буде дуже багато питань, просто прийми реальність, ми в готелі і все добре.
Вибратись у місто сил вистачило далеко не у всіх. Двоє хлопців, снідавши рішуче встали, пішли у бік міста. Проходячи через ресепшен сіли на диван і на цьому їхній похід схоже закінчився. Мені теж хотілося повалятися в ліжечка, але дух мандрівника не давав цього зробити. Якщо я зараз не сяду в метро та не доїду до міста, то собі цього не пробачу! Зібрався силами і до Франкфурта!
За великим рахунком, всі його основні місця я вже бачив у попередні дні. Тепер можна безцільно поблукати вуличками в центрі та його округах. Це дуже і дуже класне місто. Я годинами тинявся і було приємно і радісно. Родзинкою походу був район червоних ліхтарів.
Щоправда, замість тітки там було дуже багато дядька, досить стрімкого вигляду. Похід районом перетворився замість пізнавального релаксу на гру на кшталт “пакмана”. Я ходив по лабіринтах вуличок так, щоб не перетнутися з жодним дядьком. У центрі зайшов до магазину автомобілів Тесла прямо як на екскурсію. Посидів у електрокарі. Далі у мене був обід із горобцями. Я купив потрійний чисбургер, чому був дуже радий. Там цілих три котлети та три сири. Горобці були раді не менше за мене, адже там аж дві булки, які вони у мене по шматочку вихоплювали дзьобиками прямо з пальців. Загалом Франкфурт, дякую тобі за ці три чудові дні, наступного разу привезу до тебе знайомитися Дашу. Все-таки без свого вірного напарника – дружини, подорожі не такі яскраві.
