Я уже писала о своей любви к пакетным турам и матрасничеству. В этот раз я поехала не одна, как обычно, а с друзьями. Отдых получился незабываемый, причем с первых минут дороги.
Прибыли в аэропорт - а там туман, в 3-х шагах не видать ни зги. Самолет из Шарм-Эль-Шейха сесть в Запорожье не смог, улетел в Киев. Потом таки прилетел обратно, ближе к 9 часам вечера, а вылет наш должен был состояться в 14-40. Во время томительного ожидания мы развлекались, как могли, в основном , распитием спиртных напитков. К моменту посадки почти все пассажиры рейса лыка не вязали, а нашу гоп-компанию и вовсе не хотели пускать в самолет. Построили перед трапом и начали читать морали, мол, как это вы ухитрились так напиться. Мы клятвенно пообещали вести себя прилично, и нам-таки позволили улететь.
В Шарм-Эль-Шейх мы прибыли уже за полночь, персонал был приветлив, в номерах нас ожидали легкие закуски. Отель назывался Sol Y Mar Naama Bay. Отель небольшой, на третьей линии. До пляжа ходит трансфер, или дают пропуски на пляж другого отеля, куда нужно плестить минут 10-15. Оба пляжа паршивые, причем дальний-трансферный - вообще ужасный, поэтому большую часть времени мы проводили у бассейна. Тепло, красиво и бар всегда рядом))
Хорошо возле бассейна)))
Пляж был шикарен, его обитатели тоже))
Ну, позагорать можно было))
Но долго возле бассейна сидеть скучно, поэтому мы с Динкой поперлись на экскурсию. Сказали - типа там красиво. Сафари, верблюды, море, купание, обед и посещение дивного города Дахаб.
Традиционно в этих экскурсиях одно гавнище показывают. В Турции - баранье и коровье, в Тайланде - слоновье и обезьянье, ну а в Египте - верблюжье соответственно.
Забрали нас утром из отеля, погрузили в сомнительной чистоты микроавтобус, по дороге набили автобус арабами (они тоже хотели на верблюдах покататься) и повезли на сафари. По дороге выгрузили возле типа кафешки, чтобы посетить сортир. . " Дальше туалетов не будет! " - заявил нам наш гид. Пришлось идти. Сортир был жуткий, селфи получились милые.
Сортирное селфи, куда ж без него?
Там вообще красиво
Можно прибарахлиться))
Выпить кофе и посмотреть на людей))
После этой красочной остновки с Динкой, как представителей национальных меньшинств, " выселили" в кабину к водителю. Гид все время трепался с арабами, нам соизволил лишь сказать, что 95 процентов территории Египта непригодны для жизни, и что 90 % населения проживают на 5% " нормальных" земель, остальную территорию занимают бедуины. Живут бедуины почти в картонных коробках, в нищете и грязи. И хотя в большинстве их поселений правительство Египта обустроило школы, провело свет и воду, учиться бедуины не желают. Дети отираются возле туристов, продают браслетики, ребята постарше катают любителей экстрима на верблюдах, взрослые держат кафешки-забегаловки. Так и живут.
Дорога в Дахаб. Выжженная земля.
Перед сафари нас пересадили обратно в салон, впереди сел глава арабского семейства с сынишкой лет 8-9. Гид, весело кривляясь, пояснил нам, что достопочтенному джентльмену может стать нехорошо: " Как начнет дедушка рыгать, как верблюд, будеть сильна вонять" .
Сафари - ну такое... Минут 10 покатались, потом прошлись между красных и желтых изрезанных горных пород. Я сфотала верблюжью колючку, разрисованный жителями Тагила камень, еще какую-то скудную растительность. На красной скале нам показали типа золотые вкрапления. Я потерла из рукой - обычная желтая пыль, но издали действительно смотрится как золото. А еще на камне сидел унылый бедуин. Видимо, он тоже поехал на экскурсию, ибо целый день мозолил нам глаза на каждой остановке.
Поселение бедуинов
Растительность
Еще растительность
Я и растительность)))
Современная наскальная живопись.
Златая пыль на той горе))
Вдохновляющий на подвиги пейзаж
Из гор и пустыни нас отвезли к морю, на Голубую лагуну. Выгрузили из автобусика, приказали все вещи оставить в машине и всех пересадили на верблюдов.
Добрались к морю!
Конечно же, это шикарно, слева - горы, справа - море, а ты такая крутая, чешешь по морскому побережью на корабле пустыни! Хочу сказать, что езда на верблюде - развлечение отнюдь не для слабонервных. То, что верблюд воняет, аки засранный золотарь, это еще пол-беды. Это высокое животное, под 2 метра. Упасть с него на острые камни - удовольствие сомнительное. Погонщики вели группу быстро, иногда верблюды бежали рысью. Мы тряслись и подпрыгивали , судорожно цепляясь за луку верблюжьего " седла" , кричали от страха и нервно смеялись. У некоторых из карманов повылетали гаджеты. Слезли мы с верблюдов вконец ошалевшие, с отбитыми задницами и дикими глазами. " Для мужчина много верблюда нельзя! " - ухмылялся наш гид. Это жуткое приключение немного сблизило нас с нашими арабами, они перестали на нас коситься, а лишь вымученно улыбались.
-Camel killed me!
- Me too!
Продолжение следует...
Я вже писала про свою любов до пакетних турів та матрацтву. Цього разу я поїхала не одна, як завжди, а з друзями. Відпочинок вийшов незабутнім, причому з перших хвилин дороги.
Прибули в аеропорт - а там туман, за три кроки не бачити ні зги. Літак із Шарм-Ель-Шейху сісти до Запоріжжя не зміг, полетів до Києва. Потім таки прилетів назад, ближче до 9 години вечора, а виліт наш повинен був відбутися о 14-40. Під час тяжкого очікування ми розважалися, як могли, переважно, розпиванням спиртних напоїв. На момент посадки майже всі пасажири рейсу лика не в'язали, а нашу гоп-компанію зовсім не хотіли пускати в літак. Побудували перед трапом і почали читати моралі, мовляв, як це ви примудрилися так напитися. Ми клятвенно пообіцяли поводитися пристойно, і нам таки дозволили відлетіти.
У Шарм-Ель-Шейх ми прибули вже за північ, персонал був привітний, у номерах нас чекали легкі закуски. Готель називався Sol Y Mar Naama Bay. Готель невеликий, на третій лінії. До пляжу ходить трансфер, або дають перепустки на пляж іншого готелю, куди потрібно плести хвилин 10-15. Обидва пляжі паршиві, причому дальній-трансферний - взагалі жахливий, тому більшу частину часу ми проводили біля басейну. Тепло, красиво та бар завжди поруч))
Добре біля басейну)))
Пляж був шикарний, його мешканці теж))
>
Ну, позагорати можна було))
Але довго біля басейну сидіти нудно, тому ми з Дінкою поперлися на екскурсію. Сказали – типу там красиво. Сафарі, верблюди, море, купання, обід та відвідування дивного міста Дахаб.
Традиційно у цих екскурсіях одне гавнище показують. У Туреччині - бараняче і коров'яче, в Тайланді - слонове і мавпя, а в Єгипті - верблюже відповідно.
Забрали нас уранці з готелю, занурили в сумнівну чистоту мікроавтобус, дорогою набили автобус арабами (вони теж хотіли на верблюдах покататися) і повезли на сафарі. По дорозі вивантажили біля типу кафешки, щоб відвідати сортир. "Далі туалетів не буде! " - Заявив нам наш гід. Довелося йти. Сортир був моторошний, селфі вийшли милі.
Сортирне селфі, куди ж без нього?
Там взагалі красиво
Можна зникнути))
Випити кави та подивитися на людей))
Після цієї барвисті зупинки з Дінкою, як представників національних меншин, "виселили" в кабіну до водія. Гід весь час тріпався з арабами, нам зволив лише сказати, що 95 відсотків території Єгипту непридатні для життя, і що 90% населення проживають на 5% "нормальних" земель, решту території займають бедуїни. Живуть бедуїни майже в картонних коробках, у злиднях та бруді. І хоча в більшості їхніх поселень уряд Єгипту облаштував школи, провів світло і воду, вчитися бедуїни не бажають. Так і мешкають.
Дорога в Дахаб. Випалена земля.
Перед сафарі нас пересадили назад у салон, попереду сів глава арабського сімейства із синочком років 8-9. Гід, весело кривляючись, пояснив нам, що високоповажному джентльмену може стати погано: "Як почне дідусь рикати, як верблюд, сильна смердіти".
Сафарі - ну таке. . . Хвилин 10 покаталися, потім пройшлися між червоними та жовтими порізаними гірськими породами. Я сфотала верблюжу колючку, розмальований жителями Тагіла камінь, ще якусь мізерну рослинність. На червоній скелі нам показали на кшталт золоті вкраплення. Я потерла з рукою - звичайний жовтий пил, але здалеку справді виглядає як золото. А ще на камені сидів похмурий бедуїн. Мабуть, він теж поїхав на екскурсію, бо цілий день мозолив нам очі на кожній зупинці.
Поселення бедуїнів
Рослинність
Ще рослинність
Я і рослинність)))
Сучасний наскальний живопис.
Златий пил на тій горі))
Надихаючий на подвиги пейзаж
З гір та пустелі нас відвезли до моря, на Блакитну лагуну. Вивантажили з автобуса, наказали всі речі залишити в машині та всіх пересадили на верблюдів.
Дібралися до моря!
Звичайно ж, це шикарно, ліворуч - гори, праворуч - море, а ти така крута, чешеш морським узбережжям на кораблі пустелі! Хочу сказати, що їзда на верблюді - розвага аж ніяк не для людей зі слабкими нервами. Те, що верблюд смердить, як засраний золотар, це ще пів-біди. Це висока тварина, під 2 метри. Впасти з нього на гостре каміння - задоволення сумнівне. Погоничі вели групу швидко, іноді верблюди бігли риссю. Ми тряслися і підстрибували, судомно чіпляючись за цибулю верблюжого "сідла", кричали від страху і нервово сміялися. У деяких з кишень вилетіли гаджети. Злізли ми з верблюдів вкрай ошаленілі, з відбитими дупою і дикими очима. "Для чоловік багато верблюда не можна! " - посміхався наш гід. Ця моторошна пригода трохи зблизила нас з нашими арабами, вони перестали на нас коситися, а лише вимучено посміхалися.
-Camel killed me!
- Me too!
Далі буде. . .