3. MARSA EGLA
Первый наш выезд состоялся именно в Иглу – это вполне объяснимо, так как эта бухта находится всего в 4 км южнее Ориенталя. Такси заказывали по 20 $ за машину (завезти туда и забрать в назначенный час). Ранним утром, съехав с трассы, наш кортеж из двух авто, по грунтовой дорожке доставил нашу компанию прямо к бережку. Только вышли из машин, тут же запахло приключениями, за которыми мы соскучились за год – значит в нас еще "не пропал дух авантюризма"(с). Огляделись вокруг - тишина, спокойствие, умиротворение… Было огромное желание упасть лицом в пляж, чтобы исцеловать его. Да некогда заниматься валянием в песках, опять же – зачем эти нелепые телодвижения, когда нас ждет Море? ! "Приземлились", более детальный осмотр местности – имеются подходящие кочки и еще более подходящие кустики, где можно спрятать наши сумки и рюкзаки. Мы с чистой совестью отпускаем наших водителей восвояси, не забыв затребовать возвращения в назначенное время.
Справедливости ради скажу, что бухта по кораллам - так себе. Но по живности превзошла все наши самые оптимистические ожидания! В бухте много черепах - и бисс, и зеленых (конечно, не таких больших, как в Мубараке). Много очень крупной рыбы - каранксы, сладкогубы, макалоры, алутеры и другие. Хирурги такие, что я даже не думала, что они такими огромными бывают! Правда, самые крупные из них, "сидят" в основном в расщелинах и дырках, но интересно висеть в минимальном отдалении от них в ожидании "выхода". На южном рифе видели огромного орляка - сначала даже подумали (мечтатели), что манта. Чуть дальше попался взрослый наполеон с шишкой на лбу - был прямо перед моим носом над крышкой рифа. Я сразу начала призывать остальной народ, вместо того, чтобы сперва хоть раз зафотать этого красавца. Скорее всего, он испугался непривычных звуков и тут же ушел на глубину. Нельзя не признать – "лоханулась" я тут, к сожалению.
По окончанию исследования юга Иглы, у нас было намерение перебраться на северный риф. Мы с мужем уже было и поплыли над песком, согласно намеченному плану, но вовремя заметили, что остальная компания над чем-то зависла. Мне пришлось вернуться к ним, дабы напомнить о планах – оказалось, они нашли на крышке Мурену Бродягу и с удовольствием за ней наблюдали. Естественно, на меня тоже напало такое желание – я там немного "повисела" и сделала пару снимков, но быстро спохватилась и позвала всех в путь жестом, обозначавшим направление. Мы начали пересечение бухты на ее северный риф. Проплыв всего, каких-то метров пятьдесят, я заметила, прямо перед своим носом проплывающее огромное светло-коричневое тело. Первая мысль - "дежавю", вторая - галлюцинация, далее - возобладал здравый смысл, и я поняла, что это дюгонь! Севшим от неожиданности (мы никак не рассчитывали на встречу с НИМ в этой бухте) и удивления голосом, я спросила, обернувшись, у компаньонов: "Вы дюгоня видели? ! ". Мне хотелось, чтобы все подтвердили, что это не видение! Оказалось, никто ничего не увидел, я тут же опустила голову в воду и поняла, что красавчик за эти секунды успел уплыть от нас. Я, как торпеда, рванула за ним вдогонку. Глядя на мое ускорение, все поняли, что я не шучу, и тоже включили скорость, в итоге, мы проплыли за дюгонем около полуминуты. Я все ждала, что он "приземлится", тогда мы им полюбуемся всласть и я ЕГО сфотаю. Наши усилия были тщетны – он уходил с кормежки в море, а мы уже знаем, что догонять его бесполезно, не смотря на его обманчивую видимую медлительность. Нам удалось понаблюдать только за грацией уходящего животного, в основном созерцая его могучий хвост. Кое-кому из нас повезло больше – дюгонь пошел прямо на моего мужа, который нас ожидал там, куда направлялся могучий красавец. Он грациозно проплыл мимо и ушел в синьку. В душе был трепет и удовольствие, с этими чувствами мы двинулись к северному рифу, не забыв по пути поплавать вокруг прелестного островка, находящегося в центре бухты.
Все время, пока мы исследовали северный риф (самое лучшее, что мне там понравилось – некоторые места кораллов и крупные алутеры), меня гложила мысль, что я хочу еще раз вернуться на травку в центре бухты. Все это я пыталась внушить нашим спутникам, говоря, что черепашек посмотрим. Но в подсознании, а его не обмануть, затаился "червячок", который грыз мозг – ОН еще вернется! Заканчивая исследование севера, я посмотрела на часы, поняла, что у нас еще имеется около пятидесяти минут на черепашек, о чем я всем и поведала. Друзья меня поддержали, и мы рванули в центр бухты. Буквально через пару минут я вдали заметила трех дайверов, которые кучно что-то рассматривали, я направилась в их сторону. Один из них активно махал мне руками, привлекая мое внимание – это было уже бесполезно, так как я сама увидела дюгоня и растворилась в этом счастье. Вот ОН во всей красе! Всего на каких-то трех метрах глубины! О. в радостной эйфории схватила мою руку и трясла – было понятно, что она счастлива, так как сбылась ее давнишняя мечта! Но и моему счастью не было предела – сколько бы раз не встречал это прекрасное животное, оно вызывает истинный восторг и фейерверк чувств! Мы с удовольствием понаблюдали его кормежку, а также всплытия подышать – завораживающее зрелище!
Мы были несказанно рады поездке! Об этом мы рассказали всем, кто попался нам в тот день. Нашей радостью мы заразили и таксистов, и людей на берегу, и всех, кто нас увидел в отеле – чувства нас переполняли и выплескивались! Именно в этот день бармен из бара в бассейне, в который мы с удовольствием плюхнулись по приезду в отель, по своему собственному желанию специально для нашей компании изобразил шикарную "Пина-коладу"! Видимо, наше счастье всех зарядило на положительный лад. Особенно была в восторге О. , она, как ребенок, радовалась и делилась своим восторгом со всеми – фейерверк, как и положено, взорвался! Глядя на нее, я вспомнила себя после встречи с "царем Красного моря" год назад, и мне стало понятно, почему все говорили, что не надо даже самого дюгоня видеть, достаточно увидеть такого счастливого человека! Вот такое это волшебное животное, если кому посчастливится с ним встретиться, то удачник получает такого заряда, что со всеми есть чем поделиться!
Для информации - дюгоня видели в первый раз в 8.45, во второй в 10.15 (по местному времени). Да! Забыла сказать! Что ЕГО величество, даже изволило покакать (пардон за интимные подробности) пред наши очи (фото имеется), теперь ЕГО можно будет искать по "следам" (мы его экскременты заметили, как только вошли в бухту, хотя не понимали что это – их яростно поедали рыбки). Я восприняла этот факт к деньгам. Совсем не хочется думать, что дюгонь это сделал "с перепугу", разве от радости встречи со старыми друзьями. Ну ладно, согласная (будем скромнее) – со старыми знакомыми.
Еще забыла сказать - это был однозначно наш прошлогодний самец из бухты Марса Мубарак (для справки, расстояние между Иглой и Мубараком – около пятидесяти километров! ).
К сожалению, в тот день "выбрыкнулся" наш фотоаппарат (вернее, батарея), так что снимков мизер, зато видео немного получилось. Почему-то фотик, который заряжался (как мы считали) целую ночь, начал "просить огня" уже после часа плаванья (то бишь, издох аккумулятор). На съемке ролика с НИМ, аппарат со мной мило "попрощался", попросив поменять батарею, и погас. Вот такая грустная история со съемками того памятного дня. Но она нисколько не испортила нам незабываемые впечатления! Никакие фото и видео не могут сравниться с живой встречей с морской коровой!
Мы еще по дороге в отель познакомились с компанией, которая впервые отдыхала в Марсе, причем люди, совершенно не понимающие, что это за место и ради чего туда надо ехать. Более того, не все из них умеют плавать, комплектов маска/трубка на всех (5 человек) было два, а ласты вообще одни. Наслушавшись наших рассказов, они взяли напрокат машину (60 Евро в день с топливом) и поехали в бухту Марса Мубарак смотреть черепах. Так вот, они все увидели там дюгоня! Даже, совершенно не плавающую девушку, к нему затащили на надувной подушке. Как тут не поверить, что "новичкам и дуракам везет"(с)? Самое обидное, что они даже не понимают реально своего счастья и не оценили истинного везения. Мы знаем много рьяных фанатов Красного моря, которые неоднократно пытаются увидеть это прекрасное животное и им все никак не удается, а тут – легко! Нам этот момент очень запомнился – не хочу развивать мысль о несправедливости. Видимо, что-то другое тут есть и это другое заставляет задумываться о мистичности Дюгоня. Надеюсь, что его созерцатели, все-таки не слишком мешают ему жить, и он не уйдет в неизвестном направлении.
4. MARSA ASSALAI
Накануне запланированной поездки в это место очень испортилась погода. Подул неприятельский ветер. В своей бухте были - муть, течение и волна. Весь вечер "колдовали", чтобы ветер, хоть немного утих, а то даже дома на балконе все сносило. Но, назад дороги нет – все договорено и завтра нас ждет Ассалай.
Рано утром, в назначенный час, нас "подобрали" машины (цена вопроса – 25 дол за каждую, всего 7 км на юг от отеля) и повезли навстречу очередной сказке! Ох, и любим мы это дело! Особенно классные ощущения, когда едешь в неизведанное место и не понимаешь чего от него можно ожидать. Но, что возможно ожидать именно от этой бухты мы уже знали, так как за неделю до нас там побывали наши единомышленники и встретились нос к носу с акулой-молотом. Я бы, возможно, махнула рукой и сказала что-то типа "привиделось", да предоставленные фото четко подтверждали встречу именно с этой рыбиной, причем внушительных (около 3 м) размеров. Я, конечно, любитель всяческих интересных встреч в море, но никогда не жаждала "рандеву" с подобными морскими обитателями. Поэтому, все время, которое мы находились в этой бухте, невольно озирались по сторонам – хотелось быть готовыми к возможному свиданию. Но, то ли "снаряд не падает в одну воронку", то ли время было не то, но молоток в тот день не пришел. Не скажу, что я была расстроена этому факту (можете даже считать меня трусихой), но осталось чувство недовыполненной задачи, особенно учитывая, что к подобной встрече после новостей мы подготовились.
Эта бухта удивительно своеобразна – с двух сторон обрамлена горами, а значит, защищена от ветра. А на северном хребте удивили фундаментальные ступени, ведущие к пляжу – навеяли мысли о древней культуре этой страны и преданности традициям. Пляж здесь очень комфортный и вход в воду не вызывает никаких неудобств. Так что, облачившись в свои "наряды" мы вошли в воды бухты с превеликим удовольствием и ожиданием встречи с прекрасным! А море само по себе прекрасно (любители меня поймут)!
Если отбросить лишние эмоции, то надо сказать, что в этой бухте нас впечатлил северный риф! Там отличные кораллы – шикарные плато вееров из сетчатых миллепор, а также разноцветные коралловые девственные поляны, мысы и кочки. Большое количество крупной живности - стада носорогов, крупных сладкогубов, черных маколоров - неисчислимые. Очень крупных красногрудых хейлинов и другой обычной для Марсы и Красного моря рыбы в достатке. Чем дальше на север, тем волна и течение сильнее, а риф беднее – увы, но это нормально для здешних мест. Южный риф попроще будет, но тоже своеобразный и полон тайн и возможных встреч, так что посмотреть будет интересно для одержимых дознавателей Красного моря.
В этой бухте вполне возможны взвесь, течение и волна, что может не дать возможности получить качественные фото (что и нам не позволило сделать добротную фото сессию), но на удовольствие созерцания красоты это особо не повлияет.
Так что съездить туда, хоть единожды, рекомендую – помешанным любителям Марсы слишком много разнообразия не бывает, тем более, что там есть реальный шанс встретиться с акулой-молотом!
P. S. Видео дюгоня пока так и не готово, обещаю потом кинуть сюда ссылку.
ЭТО ЕЩЕ НЕ ВСЕ!
3. MARSA EGLA
Перший наш виїзд відбувся саме в Іглу - це цілком зрозуміло, так як ця бухта знаходиться всього в 4 км на південь від Орієнталя. Таксі замовляли по 20$ за машину (завезти туди і забрати у призначену годину). Раннього ранку, з'їхавши з траси, наш кортеж з двох авто, по ґрунтовій доріжці доставив нашу компанію прямо до бережка. Тільки вийшли з машин, відразу запахло пригодами, за якими ми скучили за рік - значить у нас ще "не пропав дух авантюризму"(с). Озирнулися довкола – тиша, спокій, умиротворення… Було величезне бажання впасти обличчям у пляж, щоб зцілувати його. Та колись займатися валянням у пісках, знову ж таки – навіщо ці безглузді рухи тіла, коли на нас чекає Море? ! "Приземлились", більш детальний огляд місцевості - є підходящі купини і ще більш підходящі кущики, де можна сховати наші сумки та рюкзаки. Ми з чистою совістю відпускаємо наших водіїв додому, не забувши зажадати повернення в призначений час.
Заради справедливості скажу, що бухта коралами - так собі. Але по живності перевершила всі наші найоптимістичніші очікування! У бухті багато черепах – і біс, і зелених (звичайно, не таких великих, як у Мубараку). Багато дуже великої риби - каранкси, солодкогуби, макалори, алутери та інші. Хірурги такі, що я навіть не думала, що вони такі великі! Щоправда, найбільші з них, "сидять" в основному в ущелинах та дірках, але цікаво висіти в мінімальному віддаленні від них в очікуванні "виходу". На південному рифі бачили величезного орляка - спочатку навіть подумали (мрійники), що манта. Трохи далі попався дорослий наполеон із шишкою на лобі – був прямо перед моїм носом над кришкою рифу. Я одразу почала закликати решту народу, замість того, щоб спершу хоч раз зафотати цього красеня. Швидше за все, він злякався незвичних звуків і пішов на глибину. Не можна не визнати – "лоханулась" я тут, на жаль.
По закінченню дослідження півдня Голки, ми мали намір перебратися на північний риф. Ми з чоловіком уже було і попливли над піском, згідно з наміченим планом, але вчасно помітили, що решта компанії над чимось зависла. Мені довелося повернутися до них, щоб нагадати про плани – виявилося, вони знайшли на кришці Мурену Бродягу і із задоволенням за нею спостерігали. Звичайно, на мене теж напало таке бажання - я там трохи "повисіла" і зробила пару знімків, але швидко схаменулась і покликала всіх в дорогу жестом, що позначав напрямок. Ми почали перетин бухти на її північний риф. Пропливши всього, якихось метрів п'ятдесят, я помітила, що прямо перед своїм носом пропливає величезне світло-коричневе тіло. Перша думка - "дежавю", друга - галюцинація, далі - взяв гору здоровий глузд, і я зрозуміла, що це дюгонь! Сівшим від несподіванки (ми ніяк не розраховували на зустріч із НИМ у цій бухті) і подивом голосом, я запитала, обернувшись, у компаньйонів: "Ви дюгоня бачили? ! ". Мені хотілося, щоби всі підтвердили, що це не бачення! Виявилося, ніхто нічого не побачив, я відразу опустила голову у воду і зрозуміла, що красень за ці секунди встиг спливти від нас. Я, як торпеда, рвонула за ним навздогін. Дивлячись на моє прискорення, всі зрозуміли, що я не жартую, і теж включили швидкість, зрештою, ми пропливли за дюгонем близько півхвилини. Я все чекала, що він "приземлиться", тоді ми їм помилуємося вдосталь і я його сфотаю. Наші зусилля були марні - він йшов з годівлі в море, а ми вже знаємо, що наздоганяти його марно, не дивлячись на його оманливу видиму повільність. Нам вдалося поспостерігати тільки за грацією тварини, що йде, в основному споглядаючи її могутній хвіст. Декому з нас пощастило більше – дюгонь пішов прямо на мого чоловіка, який на нас чекав там, куди прямував могутній красень. Він граційно проплив повз і пішов у синьку. В душі було трепет і задоволення, з цими почуттями ми рушили до північного рифу, не забувши по дорозі поплавати навколо чарівного острівця, що знаходиться в центрі бухти.
Увесь час, доки ми досліджували північний риф (найкраще, що мені там сподобалося – деякі місця коралів і великі алутери), мені здавалося, що я хочу ще раз повернутися на траву в центрі бухти. Все це я намагалася вселити нашим супутникам, кажучи, що черепашок подивимося. Але в підсвідомості, а його не обдурити, причаївся черв'ячок, який гриз мозок - ВІН ще повернеться! Закінчуючи дослідження півночі, я подивилася на годинник, зрозуміла, що ми маємо близько п'ятдесяти хвилин на черепашок, про що я всім і повідала. Друзі мене підтримали, і ми рвонули до центру бухти. Буквально через пару хвилин я вдалині помітила трьох дайверів, які кучно щось розглядали, я попрямувала в їхній бік. Один з них активно махав мені руками, привертаючи мою увагу - це було вже марно, тому що я сама побачила дюгоня і розчинилася в цьому щастя. Ось він у всій красі! Загалом на якихось трьох метрах глибини! О. у радісній ейфорії схопила мою руку і трясла – було зрозуміло, що вона щаслива, бо справдилась її давня мрія! Але й моєму щастю не було межі – скільки б разів не зустрічала ця прекрасна тварина, вона викликає справжнє захоплення та феєрверк почуттів! Ми із задоволенням поспостерігали його годівлю, а також спливання подихати – дивовижне видовище!
Ми були раді поїздці! Про це ми розповіли всім, хто попався нам того дня. Нашою радістю ми заразили і таксистів, і людей на березі, і всіх, хто нас побачив у готелі – почуття нас переповнювали та вихлюпувалися! Саме в цей день бармен із бару в басейні, в який ми із задоволенням плюхнулися по приїзді в готель, за власним бажанням спеціально для нашої компанії зобразив розкішну "Піна-коладу"! Мабуть, наше щастя зарядило всіх на позитивний лад. Особливо була в захваті О. , вона, як дитина, раділа і ділилася своїм захопленням з усіма - феєрверк, як і належить, вибухнув! Дивлячись на неї, я згадала себе після зустрічі з "царем Червоного моря" рік тому, і мені стало зрозуміло, чому всі казали, що не треба навіть самого дюгоня бачити, достатньо побачити таку щасливу людину! Ось така ця чарівна тварина, якщо комусь пощастить з нею зустрітися, то удачник отримує такого заряду, що з усіма є чим поділитися!
Для інформації - дюгоня бачили вперше о 8.45, вдруге о 10.15 (за місцевим часом). Так! Забула сказати! Що ЙОГО величність, навіть зволило покакати (пардон за інтимні подробиці) перед нашими очима (фото є), тепер ЙОГО можна буде шукати за "слідами" (ми його екскременти помітили, як тільки увійшли в бухту, хоча не розуміли що це – їх затято поїдали рибки). Я сприйняла цей факт до грошей. Зовсім не хочеться думати, що дюгонь це зробив з переляку, хіба від радості зустрічі зі старими друзями. Ну гаразд, згодна (будемо скромніше) - зі старими знайомими.
Ще забула сказати – це був однозначно наш торішній самець із бухти Марса Мубарак (для довідки, відстань між Голкою та Мубараком – близько п'ятдесяти кілометрів! ).
На жаль, того дня "вибрикнувся" наш фотоапарат (вірніше, батарея), так що знімків мізер, зате відео трохи вийшло. Чомусь фотик, який заряджався (як ми вважали) цілу ніч, почав "просити вогню" вже після години плавання (тобто, здох акумулятор). На зйомці ролика з НИМ, апарат зі мною мило "попрощався", попросивши змінити батарею, і згас. Ось така сумна історія зі зйомками того пам'ятного дня. Але вона не зіпсувала нам незабутні враження! Жодні фото та відео не можуть зрівнятися з живою зустріччю з морською коровою!
Ми ще дорогою в готель познайомилися з компанією, яка вперше відпочивала в Марсі, причому люди, які зовсім не розуміють, що це за місце і заради чого туди треба їхати. Більше того, не всі з них вміють плавати, комплектів маска/трубка на всіх (5 чоловік) було два, а ласти взагалі одні. Наслухавшись наших оповідань, вони взяли напрокат машину (60 Євро на день з паливом) і поїхали в бухту Марса Мубарак дивитись черепах. Так ось вони всі побачили там дюгоня! Навіть дівчину, яка зовсім не плавала, до нього затягли на надувній подушці. Як тут не повірити, що "новачкам та дурням щастить"(с)? Найприкріше, що вони навіть не розуміють реально свого щастя і не оцінили справжнього щастя. Ми знаємо багато завзятих фанатів Червоного моря, які неодноразово намагаються побачити цю прекрасну тварину і їм все ніяк не вдається, а тут легко! Нам цей момент дуже запам'ятався – не хочу розвивати думку про несправедливість. Мабуть, щось інше є тут і це інше змушує замислюватися про містичність Дюгоня. Сподіваюся, що його споглядачі, все-таки не надто заважають йому жити, і він не піде у невідомому напрямку.
4. MARSA ASSALAI
Напередодні запланованої поїздки до цього місця дуже зіпсувалася погода. Повіяв ворожий вітер. У своїй бухті були - каламут, течія і хвиля. Весь вечір "чарували", щоб вітер, хоч трохи вщух, а то навіть удома на балконі все зносило. Але назад дороги немає - все домовлено і завтра на нас чекає Ассалай.
Рано вранці, у призначену годину, нас "підібрали" машини (ціна питання - 25 дол за кожну, всього 7 км на південь від готелю) і повезли назустріч черговій казці! Ох, і любимо ми це діло! Особливо класні відчуття, коли їдеш у незвідане місце і не розумієш чого від нього очікується. Але, що можна очікувати саме від цієї бухти ми вже знали, тому що за тиждень до нас там побували наші однодумці і зустрілися носа до носа з акулою-молотом. Я б, мабуть, махнула рукою і сказала щось типу "привиділося", але надані фотографії чітко підтверджували зустріч саме з цією рибиною, причому значних (близько 3 м) розмірів. Я, звичайно, любитель усіляких цікавих зустрічей у морі, але ніколи не жадала "рандеву" з подібними морськими мешканцями. Тому весь час, який ми знаходилися в цій бухті, мимоволі озиралися на всі боки – хотілося бути готовими до можливого побачення. Але, чи то "снаряд не падає в одну вирву", чи час був не той, але молоток того дня не прийшов. Не скажу, що я була засмучена цим фактом (можете навіть вважати мене боягузом), але залишилося почуття недовиконаного завдання, особливо з огляду на те, що до подібної зустрічі після новин ми підготувалися.
Ця бухта напрочуд своєрідна – з двох боків обрамлена горами, а отже, захищена від вітру. А на північному хребті здивували фундаментальні сходи, що ведуть до пляжу – навіяли думки про давню культуру цієї країни та відданість традиціям. Пляж тут дуже зручний і вхід у воду не викликає ніяких незручностей. Так що, одягнувшись у свої "вбрання" ми увійшли у води бухти з превеликим задоволенням та очікуванням зустрічі з прекрасним! А море саме по собі чудово (любителі мене зрозуміють)!
Якщо відкинути зайві емоції, треба сказати, що в цій бухті нас вразив північний риф! Там чудові корали – шикарні плато віялів із сітчастих міліпор, а також різнокольорові коралові незаймані галявини, миси та купини. Велика кількість великої живності – стада носорогів, великих солодкогубів, чорних маколорів – незліченні. Дуже великих червоногрудих хейлінів та іншої звичайної для Марси та Червоного моря риби в достатку. Чим далі на північ, тим хвиля і течія сильніша, а риф бідніший – на жаль, але це нормально для тутешніх місць. Південний риф простіше буде, але теж своєрідний і сповнений таємниць та можливих зустрічей, так що подивитися буде цікаво для одержимих дізнавачів Червоного моря.
У цій бухті цілком можливі завись, течія та хвиля, що може не дати можливості отримати якісні фото (що і нам не дозволило зробити добротну фото сесію), але на задоволення споглядання краси це особливо не вплине.
Так що з'їздити туди, хоч один раз, рекомендую – схибленим любителям Марси надто багато різноманітності не буває, тим більше, що там є реальний шанс зустрітися з акулою-молотом!
P. S. Відео дюгоня поки що так і не готове, обіцяю потім кинути сюди посилання.
ЦЕ ЩЕ НЕ ВСЕ!