Первое впечатление о Египте
Дома наступила осенне-зимняя пора слякоти и промозглости. Греться решили ехать в Египет. Выбрано направление на Шарм-ель-шейх: море, коралловые рифы и рыбки.
Из не очень большого перечня предложенных отелей (как оказалось, многие не работают или существенно снизили уровень предоставляемого туристам сервиса) выбран « Stella Di Mare Beach Hotel» . Туроператор « JoinUP» . Время пребывания на полуострове Синай: с 14.11 по 21.11. 2016 года. Так как не сильно хотелось ехать за 500 км в Киев, при заказе тура одним из наших условий был вылет из аэропорта Одессы.
Дальше как обычно: составление списка необходимого (добавились маски с трубками, увеличена доза лекарственных препаратов), упаковка чемоданов, проверка документов. Из Николаева в Одессу добрались нормально. Аэропорт, регистрация на рейс, ожидание посадки в самолет. Примерно минут за 40 до посадки, к аэровокзалу по взлетной полосе подрулил наш самолет, разукрашенный в оранжево-зеленые цвета, авиакомпании « Windrose» (Роза ветров), из чрева которого на тележки посыпались чемоданы, а из салона пассажиры. Наши места возле иллюминатора, что позволяет осматривать все происходящее за бортом. Плавный взлет (команда знает свое дело) и вокруг пустота, а внизу проплывают белоснежные облака. Летим… Только солнце вверху…
Без приключений за 3 часа 15 минут добрались в аэропорт Шарм-эль-шейха. Войдя в здание аэровокзала, туристы выстроились в очередь из 218 человек (столько было нас на борту самолета) для заполнения миграционной карты. В этом активное участие принимало и трое египтян, которые за ваши 5$ помогали вписать данные в вашу же миграционную карту. Обошлись без их помощи, буквы пока знаем, сэкономили 10 $. Кстати, тут же вам ненавязчиво предложат приобрести визу за 25$, однако мы уже знали, как избежать лишних трат и домогательств представителей встречающей стороны, с большим упорством пытающихся вам эту визу втюхать. Под неусыпным взглядом египтянина, стремительно и безвозвратно разрушая его надежду продать нам визы и заработать по 5$ на заполнении карточек, ловя в его глазах немой вопрос « А как же я? А где мои деньги? » , собственной шариковой ручкой я гордо вывел в правом верхнем углу миграционной карты печатными буквами два слова « ONLY SINAI» (в переводе « только Синай» , подробности заключенных межправительственных соглашений я вам рассказывать не буду, кому интересно - поройтесь в интернете, принцип простой – ты указываешь, что будешь находиться только в Синае и визу приобретать не надо). Кстати сказать – берите с собой ручки, простые шариковые ручки, те, которые пишут синей, черной пастой, что бы потом не бегать по всей очереди с протянутой рукой: « дайте, пожалуйста, мне заполнить надо… » . Вложив листок в паспорт лицевой стороной, что бы пограничник мог с пяти метров прочесть мою декларацию о нашем присутствии только на Синае, прошли контроль и как-то незаметно очутились перед зданием аэропорта, где нас сразу окутало надвигающейся мглой. Несмотря на то, что было около 17 часов дня (часовой пояс соответствует Киевскому), уже смеркалось и наступающая тьма поглощала все вокруг. Возможно, горы Синая усугубляют скорое наступление ночи, скрывая за своими вершинами закатывающееся за небосвод солнце. Автобус для доставки нас в отель уже стоял неподалеку. В автобусе нас с улыбкой встретил местный гид, молодой парнишка, несколько с трудом говорящий на русском языке, который в двух словах рассказал нам об их любви к нам, что у них все спокойно, власти контролируют ситуацию безопасности туристов в стране, никуда нельзя из отеля без ведома гида выходить, уплывать и уж тем более уезжать так как… . Тут вы можете себе в уме нарисовать все возможные неприятности, которые могут с вами произойти в чужой стране. Он раздал нам по листку бумаги с именем нашего отельного гида и времени запланированной с ним встрече. Слушали не внимательно, так как ничего нового его речь не несла и напоминала доклад о технике безопасности на производстве. По ходу движения из придорожной мглы просматривались остовы недостроенных отелей, магазинов. На освещении там не экономят, однако освещать все подробности заброшенных строек у них тоже желания нет, так что всю картину мы увидели уже на следующий день. Оказалось не очень радужно. Но, не будем опережать события. Наш путь до отеля занял от силы 20 минут, учитывая то, что по дороге успели высадить отдыхающих в двух отелях.
Въезд на территорию нашего отеля « Stella Di Mare Beach Hotel» , позволил оценить по достоинству оригинальное освещение, пальмы и пальмочки разных размеров, пункт пропуска с двумя сотрудниками безопасности, шлагбаум. Один из секьюрити осмотрел днище микроавтобуса зеркалом на предмет отсутствия взрывчатки и пропустил дальше. Непосредственно на входе в отель еще один охранник, метало-детектор и рентген-камера (как в аэропорту, только поменьше), через которую в обязательном порядке проходит вся ручная кладь постояльцев. Ресепшн, милый отельный клерк, который всегда улыбается, неплохо говорит по-русски, два бокала какого-то напитка (без алкоголя), заполнение анкеты, получение карточки от номера. Вот мы и дома, если так можно выразиться, вернее там, где мы будем как дома ближайшую неделю.
Отель… Описывать приморские отели считаю делом неблагодарным, так как в свое массе большинство выглядит, как по мне, одинаково с некоторыми отличиями. Однако этот внушал уважение. Находится на горе и уходит на семь этажей вниз, к морю. Просторный двор, бассейны, пальмы, свой пляж (хотя назвать это пляжем конечно можно с натяжкой, ну это для меня, выросшего на Черном море, где песчаные косы многими километрами окаймляют срез воды), короче пусть будет пляж, хотя ему больше подходит пляжик. На пляже короткий понтон, выдающийся в море, с которого осуществляются прыжки и погружения отдыхающих в теплые воды Красного моря, в том числе и для лицезрения разноцветных морских рыбок. Отель и территорию мы подробнее рассмотрели на следующий день. Красиво, сказать больше нечего, зелено, ухожено. Номер – нормальный, кондиционер (шумный, но им почти не пользовались), сейф, фен жена нашла при отъезде из отеля (представлял жалкое зрелище). Одно замечание – их розетки живут самостоятельной жизнью и никак не хотят принимать в себя, а уж тем более удерживать вилку от сторонних приборов, так что приходилось эту самую вилку подпирать или столиком, или стулом, для недопущения ее выпадения и обеспечения бесперебойным электропитанием необходимого прибора. Хочу дать совет: берите с собой в отели фен, дорожный утюг (позже объясню почему) и пачку вашего любимого кофе. В Египте нормального кофе нет, во всяком случае, мы не нашли. У них есть напиток под названием кофе, который кроме названия отношение к кофе имеет довольно отдаленное. Ежедневно в номер доставлялось по одной 600 грм. бутылке питьевой воды местного изготовления на человека, что в принципе маловато. Уборка, смена белья и полотенец ежедневно. Отель заполнен на 25-30%, проживающий состав из Украины, Франции, Англии, Голландии, Германии, а так же местные арабы с женами и детьми. Россиян нет, кроме того, за все время пребывания на полуострове, мы два раза встретили граждан России, которые добирались в Египет через Турцию и Молдавию, так как авиа-сообщение между странами закрыто после теракта в октябре 2015 года, когда погибло 224 человека. В отеле на 4-м этаже расположен СПА-центр: сауна, джакузи, паровая комната бесплатно в любое время с 9 до 20 часов, я успел один раз в сауну сходить – их маслом для тела и там, в самой сауне пахнет, как ни странно. Комары не докучали, но не могу сказать, что их нет совсем, пару раз эти египетские заразы напились украинской кровушки. Утюг – чуть не забыл про него рассказать. Заказали в 9 утра на ресепшн по телефону утюг. Ответ – « Сейчас принесут» . Пока занимались своими делами, интернет, разговоры с детьми, прошло пару часов – утюга нет. Звоню: « Где? » . Ответ: « Сейчас несут» . Ждем немного. Пошли на море. Вернулись около 15 часов. Звоню: « Где утюг? » . « Сейчас несут» . Оказалось все просто: в связи с сокращением обслуживающего персонала из-за уменьшения потока туристов, за все обеспечения просьб постояльцев, в том числе и доставке утюга, в вашем коридоре отвечает уборщик. А он примерно с 9 до 15 часов убирает комнаты, то есть, оторваться от уборки и удовлетворить вашу просьбу по утюгу он сразу не может. Нет, он, конечно, принесет его, но не сразу, а когда закончит уборку, но тогда, утюг вам уже будет без надобности. Интернет – отдельный больной вопрос, который я для себя так и не разрешил. Все египтяне пользуются мобильным интернетом 3G, скорость нормальная, в ближайшее время запускают по всему Египту 4G. В отелях интернет в принципе есть, но какой-то невзрачный, больной, недолюбленный, который в любой неподходящий момент может куда-то пропасть, потом невзначай появиться, непредсказуемый, с плохой скоростью, живет своей жизнью. Но это пережить можно, мы же пережили.
Ресторан - выглядит достойно, чисто, аккуратно. Накрытые столы, блестящие приборы, разложенные домиками накрахмаленные салфетки. Ассортимент блюд неплохой, скудновато по сравнению с Турцией – в разы блюд меньше, но качество отдельных блюд ничуть не уступает. Конечно, по сладостям отстают, особенно по-восточным. Впервые здесь попробовал свежие финики, понравились. Пробовал неоднократно, но так и не понял вкуса гуавы, тем более, что она подавалась не зрелой. Груши предлагались постоянно, но вкус как из папье-маше. Оказались из Бирмы, по виду класс, а по вкусу – ну никакие.
Утром, строго в указанное время нас разбудил телефонный звонок, моложавый мужской голос на ломанном русском языке сказал, что он отельный гид и ждет нас для разговора. Решили проявить уважение к представителю отеля, собрались и пошли на встречу. Как мы и думали, ничего нового нам не сказали, предложили экскурсии и посещение магазина кожевенных изделий. Ответили, что подумаем и, может быть завтра, а скорее всего послезавтра, закажем почти все экскурсии сразу и желательно по две в один день, чтоб не пропустить ничего. Больше гида мы не видели, он нам не докучал и мы его не беспокоили. Прайс на экскурсии у него действительно оказался как минимум в два, а иногда и в 2.5 раза дороже, чем у местных операторов, впрочем, как и везде в отелях.
Учитывая наши с супругой неуемные характеры, в первый день после ужина мы уже ехали в отельном автобусе в сторону Наама-Бей – одной из немногих достопримечательностей города Шарм-ель-шейха. Автобусы от отеля начинают курсировать туда-обратно с 16 часов каждый час, проезд из нашего отеля - бесплатный. Последний автобус из Наама-бей в отель отправляется в 24-00. По всем дорогам Египта, в том числе и Шарма, через каждые 1-1.5 км пост полиции, проверяют не всех, но на каждом посту в наличии пуленепробиваемый щит и спящий за ним полицейский. Что представляет собой Naama Bey - это центральный район г. Шарм-Эль-Шейха, большая часть района расположена в одноименной бухте Наама-Бей, единственной в Шарме, почти полностью очищенной от кораллов, с пологим песчаным заходом в море. Этот район считается центром туристической жизни, вдоль всего района проходит пешеходный променад, с сотнями кафе — кальянными, барами, ночными клубами и туристическими магазинами, жизнь здесь начинается после захода солнца и не затихает до самого утра. Музыка везде и всюду, танцы, кальяны… . И от всех слышно – один доллар. Сложилось впечатление, что все у них имеет одну цену – 1$. Одно плохо – учитывая отсутствие туристов (в том понимании, к которому они привыкли в свое время), египтяне на торговых точках осуществляют все возможные мероприятия, направленные на ваше завлечение в их точку с целью дальнейшей покупки вами какой-нибудь местной дряни, которая вам и не нужна вовсе. Настойчивое зазывание, оклики, вплоть до приставания – такова здесь жизнь. Прибыв в автобусе на « Наама-бей» сразу попали в цепкие « объятья» местных продавцов – наперегонки приглашали нас в свои бутики, обещая любые скидки. Приобретя для себя небольшой флаг Египта (привожу я их вместе с магнитиками из путешествия) я был с ходу обсчитан радостно улыбающимся продавцом на обмене валюты, хорошо хоть сумма была 2$. Курс валюты у них 1$ = 15 местных египетских фунтов, менялы на рынках предлагают 1 к 10. Однако везде установлены банкоматы, где вы в автоматическом режиме можете поменять доллары на фунты по курсу 1 = 15. Возле одного из бутиков по продаже всякой благоухающей непонятной субстанции, супруга не успела и глазом моргнуть, как продавец уже интенсивно втирал в ее предплечье какую-то остро пахнущую жидкость белесого цвета, приговаривая на ломаном русском языке, что лучше ее (жидкости) для тела нет и только она (жидкость) сделает кожу бархатной, сияющей и благоухающей. Название не могу повторить, так как в арабском не очень силен, но Людмилку еле вырвал из цепких рук египтянина и после понадобилась пачка влажных салфеток и около получаса времени для удаления остатков жидкости на ее предплечье. Также немедленно была принята таблетка « Алерона» с целью профилактики и недопущения аллергической реакции. Кто его знает, что там намешано. Как я понял - это был какой-то крем местного изготовления, самодельный. Он же предложил по дешевке натуральные духи « Шанель» , налитые в тару, такого вида, как у нас бутылки в которых хранят самогон персонажи старых послевоенных фильмов. Доверия это у нас не вызвало и мы расстались с ними (кремом, духами и продавцом) без особого сожаления. Там же по заказу невестки купили траву « Мулухею» – используется при приготовлении разных блюд, в том числе для приготовления супа фараонов (1 кг стоит 32 фунта). На Наама-Бей же мы познакомились с Ахмедом, представителем местного туристического бизнеса, у которого за 40$ (по 20$ с человека) заказали наследующий день экскурсию на батискафе по осмотру флоры и фауны Красного моря вблизи побережья Шарм-ель-шейха. Кроме того, в первый же день пребывания на Синае, по совету оператора, мы купили 10-ти литровый бутыль воды за 1$ (помните я вам говорил, что у них почти все стоит 1$, хотя в соседнем магазине за те же деньги продавали 6-ти литровый бутыль), так как местную воду из под крана употреблять внутрь крайне не желательно, точнее вообще нельзя. Потусовавшись по « Наама-Бей» и, не найдя там больше ничего для нас интересного и примечательного, мы, с чувством выполненного на сегодня долга, последовали в отель для отдыха от непростого дня и полученных впечатлений, которые, как оказалось, не прошли даром для нервной системы. Мы были немного шокированы источаемыми многими египтянами запахами, походившими на запах скунса. Иногда мне казалось, особенно в последние дни пребывания в Египте, что я, супруга, вещи и все что у меня есть и еще когда-то будет, насквозь стали или будут пропитаны этими запахами и избавиться от них уже никак не получится, пахнуть и вдыхать это придется до конца своих дней. Из разговоров с окружающим я понял, что египтяне, согласно древних традиций нации, активно используют всевозможные масла местного изготовления, которые втирают в тело для устранения собственного запаха. Масла заменяют им наши одеколон и духи, все просто, но для нашего обоняния не привычно. Первый день пребывания в Египте, на Синайском полуострове подошел к завершению. День, наполненный массой впечатлений об увиденном, услышанном, испытанном. Всю ночь мне снились арабы, зазывающие к себе в гости и проснулся я немного разбитым, с легкой ненавистью к великому Египетскому народу. Мозг моей супруги тоже довольно живо отреагировал на впечатления первого дня: ей снились толпы арабов, которые залезли к нам на балкон и очень настойчиво пытались открыть дверь в номер, при этом непрестанно гутаря на своем арабском наречии вперемешку с русскими матами. https://www.youtube.com/watch? v=ov27Vy2CVL0
Второй день начался спокойно. Предварительно проверив отсутствие египтян на балконе номера, и немного успокоившись, мы собрались на завтрак. Завтрак ничем примечательным себя не зарекомендовал, стандартные яйца разных видов, салаты, невкусные пирожные. Сыры и брынзу я есть не смог, вкус у них практически отсутствует, при их употреблении в пищу у меня создавалось впечатление медленного пережевывания кусочков пенопласта. Такими же безвкусными были их сладости, круассаны, блинчики и т. д. , хотя внешний вид изделий не вызывал никаких преждевременных подозрений и разочарование приходило уже во время непосредственного употребления выбранного блюда. Причем обилие всевозможных соусов, джемов, подливок никак не спасало мои вкусовые рецепторы, соответственно мозг напрочь отказывался давать мне сигнал на получение удовольствия от приема пищи. После завтрака нас ждало теплое ласковое Красное море с коралловыми рифами и рыбками. Переодевшись в пляжное, захватив с собой маски, трубки, мы пошли в сторону пляжа. Пляж приятно удивил большим количеством свободных лежаков. Мальчик - египтянин сразу принес нам по два полотенца и предложил на прокат маску с трубкой за смешную цену – 2$ до 15 часов дня. Показав свои маски, которые совершенно не отличались от его, за исключением того, что его трубки совали в рот неизвестно кто и откуда, мы вежливо отказались. Спустившись на понтон, надев маски (кстати, ласты я с собой не брал и они там не нужны, если вы конечно не захотите развить сверхзвуковую скорость на отрезке моря длиной 30 метров – везде буйки и ограждения, только подплыл к краю, уже свистят и кричат, в ластах не успеешь и затормозить), мы погрузились в пучину моря, а там: кораллы, рыбки, рыбы, рыбища… . Все разных цветов и оттенков, все такие домашние, практически ручные, но в руки не даются, погладить не получится. Уезжая в Египет, в отзывах об отеле прочел, что под понтоном проживает семейство рыбы-крылатки – искал с упоением, хотел увидеть и познакомиться, но так и не встретил. Не являюсь специалистом по разновидностям и названиям рыб, обитающим в водах Красного моря, поэтому не хочу вас мучить их названиями, кому интересно посмотрят сами, хочу сказать, что ближе к отъезду практически всех я уже узнавал по лицам и стал им давать имена, чтобы отличать друг от друга. )))) Там же, на пляже, познакомились с гидом по дайвингу, который настойчиво нас агитировал принять участие в погружениях с аквалангом на острове Тиран. Мы обещали подумать, понимая, что там увидим таких же самых рыбок, что и здесь на рифе возле пляжа, да и уезжать на целый день особо не хотелось (тур с 9 до 17 часов, 30$ с человека). В последующем общались с ним практически ежедневно, оказался довольно неглупым парнем, знающим наш язык и не навязчивым, интересовались у него местной жизнью, обычаями. От него узнали о том, что за кормление рыб в море налагается штраф 15000 $, жизнь в Египте сейчас не сахар, безработица, каждый день надо думать о том, чем кормить семью, туристов мало, соответственно и работы нет, 1кг курицы стоит 10$, 1кг мяса 20$ (говядина, свинину не едят), зарплаты 200-300$ (сравните с Украиной), квартира 70м2 стоит около 40 тыс. $, в Каире проживает 25 млн. чел. , на одной улице (где он жил) проживает 4 млн. человек. В общем, с парнем интересно было поговорить. После моря, около 15 часов дня, за нами заехал автобусик и мы направились в Старый город для путешествия на батискафе. В месте сбора на берегу моря собралось нас, желающих увидеть подводные виды Красного моря, около 30 человек и, после небольшого ожидания, всех завели на суденышко, у которого в корпусе ниже ватерлинии сделаны смотровые окна. Выйдя на центр залива, судно около 1.5 часа кружило вокруг рифов, а мы в окна наблюдали многообразие и изобилие кораллов и рыб, живущих с ними в симбиозе. Второй день клонился к закату, в дальнейшем нас ожидали стандартные процедуры: ужин, прогулка, немного телевизора (пять русскоязычных каналов, украинского нет ни одного), отбой. Вечером поехали опять к Ахмеду и заказали на следующий день мото-сафари по пустыне (10$ с человека). Сразу переговорили по другим экскурсиям и остановились на туре в Израиль с посещением Вифлеема, Иерусалима, Мертвого моря. Первоначально цена составляла 80$ с человека, но через полчаса торгов мы сошлись на 135$ за двоих. Если бы кто-то сказал мне неделю назад, что я поеду в Израиль, не поверил бы. Но Людмила загорелась этой возможностью, и ее доводы были убедительны. На том и порешили. Вообще, изначально, мы хотели попасть в Каир, но ливни, прошедшие пару недель назад, размыли дороги, добраться можно было только на самолете за 200$ с человека, в связи с этим Каир отложили на потом, выбрали Израиль. https://www.youtube.com/watch? v=kXCD2Pj0XU8
Во вторую ночь египтяне и арабы уже не снились, сон был как у младенца. Температура воздуха за бортом отеля составляла +28, вода +25 на протяжении всего отпуска. Чуть не забыл, хочу поделиться с вами зарисовкой: в этот день к нам в отель приехал египтянин и привез четырех своих жен для занятий аква-аэробикой в бассейне, так как, по его мнению, они стали сильно толстые. Видели бы вы, как они одетые в буркини (купальники для мусульманок) повторяли за инструктором упражнения в бассейне, а он восседал на стуле и снисходительно покачивал головой в такт музыки. Думаю, что одного занятия для приведения его жен к стандартам 90-60-90 будет маловато, но интересно то, что все четыре жены беспрекословно одели свои купальники и делали упражнения. Не буду обсуждать их семейные традиции, обычаи, отношения и т. д. , но тех египтян, которых я видел с женами и детьми, назвать деспотами не могу – они увлеченно возились в воде с малышней и женами.
Утро настало незаметно. Мозг ненавязчиво напомнил о том, что у нас сегодня мото-сафари. Далее: завтрак, пляж, кораллы, рыбки, которые уже понемногу начали привыкать к своим именам, произносимым мной невнятно из трубки для дыхания. По-моему, они уже смирились с этим, понимали как их зовут, принимали это как должное, медленно вращая глазами и пошевеливая плавниками. Находясь на пляже, невольно поймал себя на мысли, что я на берегу моря, но морем и не пахнет, в том смысле, что запаха моря, такого привычного с детства, просто нет. Море есть, а запаха у него нет. Странно. Может это зависит от состава воды, наличия водорослей, не знаю, но то, что это есть – факт. Дети прислали на вайбер фото – в Николаеве выпал первый снег, а здесь +28 и я купаюсь в море… . здорово. Покупались в море и отправились на мото-сафари. Как обычно, в условленное время к отелю подъехал бусик (надо отметить пунктуальность египтян), забрал нас и поехали. Прибыли на окраину Старого города на стоянку мото-каров, где уже собралось около десятка человек, в том числе и арабы, как сами, так и с девушками. Это у них наверное развлечение типа дискотеки. Нам повязали на лица арафатки (платки), усадили на квадроциклы и мы стройной колонной под руководством молодого египтянина выехали в направлении пустыни и гор. Перед этим подбежавший арабчонок попытался продать нам очки от песка по 3$ за штуку, мы отказались, а когда уже тронулись, цена на них упала до 1$ за штуку, потом 1$ за пару, но мы уже ехали, мы уже были в пути, египтянин остался с очками и без денег. Программа экскурсии анонсирована на два часа катания и чаепитие у бедуинов. Когда выезжали, уже смеркалось, как- то быстро потемнело и пришлось включить фары. Выехали в пустыню, вокруг вереницами виднелись фары. Таких как мы, видно, было десятки, разные группы, от разных тур-компаний. Несемся по ночной пустыне, ветер с песком в лицо, рев моторов – здорово. Заехали за первую гряду гор (может там дальше еще есть горы, но ночь, не видно уже ничего), остановка. Гид всех ссаживает и мы начинаем кричать хором по очереди свои имена, слушая в ответ горное эхо. После опять в седла, фары, рев моторов. Подъехали к стойбищу бедуинов, там таких как мы уже человек 20. Грязные циновки с подушками, ободранные подобия столиков, пепельницы из баночек. Понимаешь, что цивилизация вносит коррективы в жизнь даже бедуинов. Выходит человек в грязной галабее (одежда бедуинов, похожа на ночную рубашку) и предлагает купить пепси по 2$ за бутылочку, потом приносит чай в стаканчиках, которые, скорее всего, были чистыми при своем рождении на стекольной фабрике и с тех пор не видели ни мочалки, ни воды, ни порошка. Сколько и каких уст к ним прикладывалось, остается только догадываться. Вежливо отказываемся, как отказываемся и от приобретения за 1-2$ непонятных свертков с какой-то сушеной растительностью. Немного посидев и понаблюдав за непонятной для нормального человека жизнью этих людей, отправляемся в обратный путь. Проезжаем мимо какой-то дискотеки прямо посреди пустыни, много египтян с признаками наркотического опьянения. Стоянка. Без происшествий добрались до отеля, ужин, отдых. Еще один день египетской жизни позади. Завтра нас ждет путешествие в Израиль, Мертвое море, Вифлеем, Иерусалим. Но это немного другая история, расскажу отдельно, чтобы не путать читателя. Отмечу, что из него мы прибыли в полном здравии. https://www.youtube.com/watch? v=7MmULQ0z3ZI
Что мы не видели, где еще не были? Сквер « СОХО» - вот куда мы отправимся вечером следующего дня. На ресепшн выяснили, что каждый день туда от отеля возит автобус, на который запись открывается в 11 часов, дежурный звонит и говорит сколько людей едет. Выезд в 20 часов, отъезд назад в 22-30ч. Выехали, ехать не долго, сквер расположен возле аэропорта Шарм-ель-шейха. На въезде обычный контроль на взрывчатку, на входе еще один контроль на метало-детекторе. И вот перед нами открылась сказка, просто сказка щедро сдобренная светом, гирляндами, фигурками разнообразных сказочных героев. Масса людей, как туристов, так и местных жителей. Променад. Нам хватило два часа ознакомиться практически со всем. Есть даже ледовый каток! Есть музыкальный фонтан, работает по часам, есть сцена. Как и везде множество закусочных, но употреблять местную еду не рискуем, хоть и снабжены медикаментами на все случаи жизни. Рассматривая товары в бутиках, случайно знакомимся с женщиной, украинка, из Днепра. Живет и работает в Египте уже 8 лет, химик-технолог. Перекидываемся впечатлениями. Она рассказывает свое мнение о Египте: все египтяне грязнули, нищета везде, денег нет, думать не хотят, из-за нищеты и дороговизны в последние годы участились случаи кровосмешения (что бы не тратить лишние деньги на свадьбу брат женится на сестре, из-за чего во многих семьях наблюдается рост заболеваний гемофилией, умственно отсталые дети и т. д. Работать египтяне не хотят. Рассказала случай, произошедший с ней недавно: ехали на работу, она и четыре египтянина, машина заглохла, надо толкнуть, вышли: один египтянин стал сзади и толкает машину, второй толкает этого египтянина, третий залез в кузов и толкает кабину. Вот, говорит, и думайте об их развитии. Как-то странно на глазах происходит полная деградация нации, которая строила пирамиды и имела развитую цивилизацию. https://www.youtube.com/watch? v=Z5u_pkPplF8
А между тем, завтра утром домой: в слякоть, холод, мороз, но домой. Вечером в дверях нашли бумагу с указанием времени трансфера в аэропорт. Выезд в 4-00 утра. Аэропорт. Повышенные меры безопасности. Проверка паспортов осуществлялась около 7-8 раз. Двойной контроль на рентгене, два раза метало-детектор, снять обувь, одеть обувь и снова снять. Ручной осмотр всех вещей на тебе сотрудником безопасности аэропорта. Забрали зажигалку. Случай подрыва самолета России в Шарме существенно повлиял на организацию служб безопасности. Вроде прошли все посты нормально, ждем самолет. С супругой переговорили по вопросу аварийной посадки самолета из Шарма в Днепре на прошлой неделе. Подогнали автобус, повезли. Но, как оказалось, не все еще закончилось – последний контроль, уже непосредственно возле самолета на взлетной полосе. Автобус с нами подогнали к выставленным на взлетной полосе нашим чемоданам, сданными ранее в багаж, не выпускают. С другой стороны подходит еще один пустой автобус. Открыли дверь, пилот зашел и объявил: « Каждый узнает, берет свой чемодан, сдает его на погрузку в самолет и садится в другой автобус, на котором подвезут к трапу» . Взяли, погрузили, вроде лишних чемоданов не осталось. Невольно думаю – а если смертник, он и чемодан возьмет, и в самолет сядет. Взлет, три часа лету, Одесса встречает прохладой. Мы дома.
Подытожив сказанное, хочу сказать, что отдых нам понравился, не смотря на мелкие и незначительные шероховатости в организации быта и экскурсий. Зимой получить дополнительно много солнца, моря было для нас здорово. Всем хорошего настроения и замечательных путешествий. С уважением, Ю. С.
Перше враження про Єгипет
Дома настала осінньо-зимова пора сльоти та вогкості. Гретися вирішили їхати до Єгипту. Вибрано напрямок на Шарм-ель-шейх: море, коралові рифи та рибки.
З невеликого переліку запропонованих готелів (як виявилося, багато хто не працює або істотно знизив рівень сервісу, що надається туристам) обраний «Stella Di Mare Beach Hotel». Туроператор "JoinUP". Час перебування на острові Сінай: з 14.11 по 21.11. 2016 року. Оскільки не дуже хотілося їхати за 500 км до Києва, за замовленням туру однією з наших умов був виліт з аеропорту Одеси.
Далі як завжди: складання списку необхідного (додалися маски з трубками, збільшена доза лікарських препаратів), упаковка валіз, перевірка документів. З Миколаєва до Одеси дісталися нормально. Аеропорт, реєстрація на рейс, очікування на посадку в літак. Приблизно хвилин за 40 до посадки, до аеровокзалу по злітній смузі підрулив наш літак,
прикрашений в оранжево-зелені кольори, авіакомпанії «Windrose» (Роза вітрів), з утроби якого на візки посипалися валізи, а з салону пасажири. Наші місця біля ілюмінатора, що дозволяє оглядати все, що відбувається за бортом. Плавний зліт (команда знає свою справу) і навколо порожнеча, а внизу пропливають білі хмари. Летимо… Тільки сонце вгорі…
Без пригод за 3 години 15 хвилин дісталися аеропорту Шарм-ель-шейха. Увійшовши до будівлі аеровокзалу, туристи вишикувалися в чергу з 218 людей (стільки було нас на борту літака) для заповнення міграційної карти. У цьому активну участь брали і троє єгиптян, які за ваші 5$ допомагали вписати дані у вашу міграційну карту. Обійшлися без їхньої допомоги, букви поки що знаємо, заощадили 10$. До речі, відразу вам ненав'язливо запропонують придбати візу за 25$, проте ми вже знали, як уникнути зайвих витрат і домагань представників сторони, що зустрічає.
з великою завзятістю тих, хто намагається вам цю візу втюхати. Під невсипущим поглядом єгиптянина, стрімко і безповоротно руйнуючи його надію продати нам візи і заробити по 5$ на заповненні карток, ловлячи в його очах німе питання «А як же я? А де мої гроші? », Власною кульковою ручкою я гордо вивів у правому верхньому кутку міграційної карти друкованими літерами два слова «ONLY SINAI» (у перекладі «тільки Синай», подробиці укладених міжурядових угод я вам розповідати не буду, кому цікаво – порийтесь в інтернеті, принцип простий – ти вказуєш, що знаходишся тільки в Синаї і візу купувати не треба). До речі сказати – беріть із собою ручки, прості кулькові ручки, ті, які пишуть синьою, чорною пастою, щоб потім не бігати по всій черзі з протягнутою рукою: «дайте, будь ласка, мені заповнити треба…». Вклавши листок у паспорт лицьовою стороною,
що б прикордонник міг з п'яти метрів прочитати мою декларацію про нашу присутність тільки на Сінаї, пройшли контроль і якось непомітно опинилися перед будівлею аеропорту, де нас одразу огорнуло імлою, що насувається. Незважаючи на те, що було близько 17 години дня (годинний пояс відповідає Київському), вже сутеніло і темрява, що настає, поглинала все навколо. Можливо, гори Синая посилюють швидкий наступ ночі, приховуючи за своїми вершинами сонце, що закочується за небо. Автобус для доставки нас до готелю вже стояв неподалік. В автобусі нас з усмішкою зустрів місцевий гід, молодий хлопчина, який трохи важко говорив російською мовою, який у двох словах розповів нам про їхню любов до нас, що у них все спокійно, влада контролює ситуацію безпеки туристів у країні, нікуди не можна з готелю без відома гіда виходити, спливати і тим більше їхати так як….
Тут ви можете собі на увазі намалювати всі можливі неприємності, які можуть з вами статися в чужій країні. Він роздав нам листок паперу з ім'ям нашого готельного гіда і часу запланованої з ним зустрічі. Слухали не уважно, тому що нічого нового його не йшло і нагадувала доповідь про техніку безпеки на виробництві. По ходу руху з придорожньої імли проглядалися кістяки недобудованих готелів, магазинів. На освітленні там не заощаджують, проте висвітлювати всі подробиці покинутих будівництв у них теж бажання немає, тож усю картину ми побачили вже наступного дня. Виявилося не дуже райдужно. Але не випереджатимемо події. Наш шлях до готелю зайняв від сили 20 хвилин, враховуючи те, що дорогою встигли висадити відпочиваючих у двох готелях.
В'їзд на територію нашого готелю Stella Di Mare Beach Hotel, дозволив оцінити оригінальне освітлення, пальми та пальмочки різних розмірів,
пункт пропуску із двома співробітниками безпеки, шлагбаум. Один із сек'юріті оглянув днище мікроавтобуса дзеркалом на предмет відсутності вибухівки та пропустив далі. Безпосередньо на вході в готель ще один охоронець, метало-детектор та рентген-камера (як в аеропорту, лише менше), через яку обов'язково проходить вся ручна поклажа постояльців. Ресепшн, милий готельний клерк, який завжди посміхається, непогано розмовляє російською, два келихи якогось напою (без алкоголю), заповнення анкети, отримання картки від номера. Ось ми і вдома, якщо так можна сказати, вірніше там, де ми будемо як вдома найближчий тиждень.
Готель… Описувати приморські готелі вважаю справою невдячною, тому що у своїй масі більшість виглядає, як на мене, однаково з деякими відмінностями. Однак цей вселяв повагу. Знаходиться на горі і йде на сім поверхів до моря. Просторий двір, басейни, пальми,
свій пляж (хоча назвати це пляжем звичайно можна з натяжкою, ну це для мене, що виріс на Чорному морі, де піщані коси багатьма кілометрами обрамляють зріз води), коротше нехай буде пляж, хоча йому більше підходить пляжик. На пляжі короткий понтон, видатний в море, з якого здійснюються стрибки та занурення відпочиваючих у теплі води Червоного моря, у тому числі й для спостереження різнокольорових морських рибок. Готель та територію ми докладніше розглянули наступного дня. Красиво, сказати нічого, зелено, доглянуто. Номер – нормальний, кондиціонер (галасливий, але ним майже не користувалися), сейф, фен дружина знайшла при від'їзді з готелю (представляв жалюгідне видовище). Одне зауваження - їх розетки живуть самостійним життям і ніяк не хочуть приймати в себе, а тим більше утримувати вилку від сторонніх приладів, так що доводилося цю саму вилку підпирати або столиком, або стільцем,
для недопущення її випадання та забезпечення безперебійним електроживленням необхідного приладу. Хочу дати пораду: беріть із собою в готелі фен, дорожню праску (пізніше поясню чому) і пачку вашої улюбленої кави. У Єгипті нормальної кави немає, принаймні ми не знайшли. Вони мають напій під назвою кави, який крім назви ставлення до кави має досить віддалене. Щодня в номер доставлялося по 600 грм. пляшці питної води місцевого виготовлення на людину, що в принципі замало. Прибирання, зміна білизни та рушників щодня. Готель заповнений на 25-30%, що проживає з України, Франції, Англії, Голландії, Німеччини, а також місцеві араби з дружинами та дітьми. Росіян немає, крім того, за весь час перебування на півострові, ми двічі зустріли громадян Росії, які добиралися до Єгипту через Туреччину та Молдову, оскільки авіасполучення між країнами закрито після теракту у жовтні 2015 року,
коли загинуло 224 особи. У готелі на 4-му поверсі розташований СПА-центр: сауна, джакузі, парова кімната безкоштовно у будь-який час з 9 до 20 годин, я встиг один раз у сауну сходити – їхньою олією для тіла і там, у самій сауні пахне, хоч як дивно. Комарі не докучали, але не можу сказати, що їх немає зовсім, кілька разів ці єгипетські інфекції напилися українській крихті. Праска – мало не забула про неї розповісти. Замовили о 9-й ранку на ресепшн по телефону праску. Відповідь - "Зараз принесуть". Поки займалися своїми справами, інтернет, розмови з дітьми, пройшло кілька годин – праски немає. Дзвоню: Де? ». Відповідь: «Зараз несуть». Чекаємо трохи. Пішли на море. Повернулися близько 15-ї години. Дзвоню: «Де праска? ». "Зараз несуть". Виявилося все просто: у зв'язку із скороченням обслуговуючого персоналу через зменшення потоку туристів, за все забезпечення прохань постояльців, у тому числі й доставці праски, у вашому коридорі відповідає прибиральник.
А він приблизно з 9 до 15 годин прибирає кімнати, тобто відірватися від прибирання і задовольнити ваше прохання на праску він відразу не може. Ні, він, звичайно, принесе його, але не відразу, а коли закінчить прибирання, але тоді праска вам вже буде без потреби. Інтернет – окреме хворе питання, яке я собі так і не вирішив. Всі єгиптяни користуються мобільним інтернетом 3G, швидкість нормальна, найближчим часом запускають по всьому Єгипту 4G. У готелях інтернет в принципі є, але якийсь непоказний, хворий, недолюблений, який у будь-який невідповідний момент може кудись зникнути, потім ненароком з'явитися, непередбачуваний, з поганою швидкістю, живе своїм життям. Але це пережити можна, ми ж пережили.
Ресторан – виглядає гідно, чисто, акуратно. Накриті столи, блискучі прилади, розкладені будиночками накрохмалені серветки. Асортимент страв непоганий,
скудно в порівнянні з Туреччиною - в рази страв менше, але якість окремих страв анітрохи не поступається. Звичайно, по солодощах відстають, особливо по-східним. Вперше тут спробував свіжі фініки, сподобалися. Пробував неодноразово, але так і не зрозумів смаку гуави, тим більше що вона подавалася не зрілою. Груші пропонувалися постійно, але смак як із пап'є-маше. Виявилися з Бірми, на вигляд клас, а на смак – ну ніякі.
Вранці, суворо у вказаний час нас розбудив телефонний дзвінок, молоджий чоловічий голос ламаною російською мовою сказав, що він готельний гід і чекає на нас для розмови. Вирішили проявити повагу до представника готелю, зібралися і пішли на зустріч. Як ми й думали, нічого нового нам не сказали, запропонували екскурсії та відвідування магазину шкіряних виробів. Відповіли, що подумаємо і, можливо завтра, а швидше за все післязавтра, замовимо майже всі екскурсії відразу і бажано по дві в один день,
щоб не пропустити нічого. Більше гіда ми не бачили, він нам не набридав і ми його не турбували. Прайс на екскурсії у нього справді виявився як мінімум у два, а іноді й у 2.5 рази дорожче, ніж у місцевих операторів, втім, як і скрізь у готелях.
З огляду на наші з дружиною невгамовні характери, у перший день після вечері ми вже їхали в готельному автобусі у бік Наама-Бей – однієї з небагатьох визначних пам'яток міста Шарм-ель-шейха. Автобуси від готелю починають курсувати туди-назад з 16 години кожної години, проїзд з нашого готелю - безкоштовний. Останній автобус з Наама-бей до готелю вирушає о 24-00. По всіх дорогах Єгипту, у тому числі і Шарма, через кожні 1-1.5 км пост поліції, перевіряють не всіх, але на кожному посту в наявності куленепробивний щит і поліцейський, що спит за ним. Що являє собою Naama Bey - це центральний район м. Шарм-Ель-Шейх, велика частина району розташована в однойменній бухті Наама-Бей,
єдиною в Шармі, майже повністю очищеною від коралів, з пологим піщаним заходом у море. Цей район вважається центром туристичного життя, вздовж усього району проходить пішохідний променад, з сотнями кафе—кальянними, барами, нічними клубами та туристичними магазинами, життя тут починається після заходу сонця і не затихає до самого ранку. Музика всюди, танці, кальяни…. І від усіх чути – один долар. Склалося враження, що вони мають одну ціну – 1$. Одне погано - враховуючи відсутність туристів (у тому розумінні, до якого вони звикли свого часу), єгиптяни на торгових точках здійснюють усі можливі заходи, спрямовані на ваше залучення в їх точку з метою подальшої покупки вами якоїсь місцевої погані, яка вам і не потрібна зовсім. Наполегливе зазивання, оклики, аж до приставання – таке тут життя.
Прибувши в автобусі на «Наама-бей» одразу потрапили в чіпкі «обійми» місцевих продавців – наввипередки запрошували нас у свої бутіки, обіцяючи будь-які знижки. Придбавши для себе невеликий прапор Єгипту (наводжу я їх разом з магнітиками з подорожі) я був з ходу обрахований продавцем, що радісно усміхається, на обміні валюти, добре хоч сума була 2$. Курс валюти у них 1$ = 15 місцевих єгипетських фунтів, міняли на ринках пропонують 1 до 10. Однак скрізь встановлені банкомати, де ви в автоматичному режимі можете поміняти долари на фунти за курсом 1 = 15. Біля одного з бутіків з продажу будь-якої пахучої незрозумілої Субстанція, дружина не встигла і оком моргнути, як продавець вже інтенсивно втирав у її передпліччя якусь гостро пахнучу рідину білястого кольору, примовляючи ламаною російською мовою, що краще її (рідини) для тіла немає і тільки вона (рідина) зробить шкіру оксамитової , сяючою і пахучою. Назву не можу повторити,
так як в арабському не дуже сильний, але Людмилку ледве вирвав з чіпких рук єгиптянина і після знадобилася пачка вологих серветок і близько півгодини для видалення залишків рідини на її передпліччя. Також негайно було прийнято таблетку «Алерона» з метою профілактики та недопущення алергічної реакції. Хто його знає, що там намішано. Як я зрозумів, це був якийсь крем місцевого виготовлення, саморобний. Він же запропонував дешево натуральні парфуми «Шанель», налиті в тару, такого виду, як у нас пляшки у яких зберігають самогон персонажі старих повоєнних фільмів. Довіри це у нас не викликало і ми розлучилися з ними (кремом, парфумами та продавцем) без особливого жалю. Там же на замовлення невістки купили траву «Мулухею» – використовується при приготуванні різних страв, у тому числі для приготування супу фараонів (1 кг коштує 32 фунти). На Наама-Бей ми познайомилися з Ахмедом,
Іноді мені здавалося, особливо в останні дні перебування в Єгипті, що я, дружина, речі і все, що у мене є і ще колись буде, наскрізь стали або будуть просочені цими запахами і позбутися їх вже ніяк не вдасться, пахнути і вдихати це доведеться до кінця своїх днів. З розмов з оточуючим я зрозумів, що єгиптяни, згідно з давніми традиціями нації, активно використовують усілякі олії місцевого виготовлення, які втирають у тіло для усунення власного запаху. Олії замінюють їм наші одеколон і парфуми, все просто, але для нашого нюху не звично. Перший день перебування в Єгипті на Синайському півострові підійшов до завершення. День, наповнений масою вражень про побачене, почуте, випробуване. Всю ніч мені снилися араби, які зазивали до себе в гості і прокинувся я трохи розбитим, з легкою ненавистю до великого єгипетського народу.
Мозок моєї дружини теж досить жваво відреагував на враження першого дня: їй снилися юрби арабів, які залізли до нас на балкон і дуже наполегливо намагалися відчинити двері в номер, при цьому безперестанку гутаря на своїй арабській говірці упереміш з російськими матами. https://www.youtube.com/watch? v=ov27Vy2CVL0
Другий день розпочався спокійно. Попередньо перевіривши відсутність єгиптян на балконі номера і трохи заспокоївшись, ми зібралися на сніданок. Сніданок нічим примітним не зарекомендував себе, стандартні яйця різних видів, салати, несмачні тістечка. Сири та бринзу я їсти не зміг, смак у них практично відсутній, при їх вживанні в їжу у мене створювалося враження повільного пережовування шматочків пінопласту. Такими ж несмачними були їх солодощі, круасани, млинці тощо,
хоча зовнішній вигляд виробів не викликав жодних передчасних підозр та розчарування приходило вже під час безпосереднього вживання вибраної страви. Причому розмаїття різноманітних соусів, джемів, підлив ніяк не рятувало мої смакові рецептори, відповідно мозок геть-чисто відмовлявся давати мені сигнал на отримання задоволення від їди. Після сніданку нас чекало тепле лагідне Червоне море з кораловими рифами та рибками. Переодягнувшись у пляжне, захопивши з собою маски, трубки, ми пішли у бік пляжу. Пляж приємно здивував великою кількістю вільних лежаків. Хлопчик - єгиптянин одразу приніс нам по два рушники та запропонував на прокат маску з трубкою за смішну ціну – 2$ до 15 години дня. Показавши свої маски, які зовсім не відрізнялися від нього, за винятком того, що його трубки пхали в рот невідомо хто і звідки, ми ввічливо відмовилися. Спустившись на понтон, одягнувши маски (до речі,
ласти я з собою не брав і вони там не потрібні, якщо ви звичайно не захочете розвинути надзвукову швидкість на відрізку моря довжиною 30 метрів - скрізь буйки та огорожі, тільки підплив до краю, вже свистять і кричать, в ластах не встигнеш і загальмувати), ми поринули у вир моря, а там: корали, рибки, риби, рибища…. Усі різних кольорів та відтінків, всі такі домашні, практично ручні, але в руки не даються, погладити не вдасться. Виїжджаючи до Єгипту, у відгуках про готель прочитав, що під понтоном проживає сімейство риби-крилатки – шукав із захопленням, хотів побачити та познайомитись, але так і не зустрів. Не є фахівцем з різновидів і назв риб, що мешкають у водах Червоного моря, тому не хочу вас мучити їх назвами, кому цікаво подивляться самі, хочу сказати, що ближче до від'їзду практично всіх я вже дізнавався по обличчях і став їм давати імена, щоб відрізняти один від одного. )))) Там же, на пляжі,
познайомилися з гідом по дайвінгу, який настирливо нас агітував взяти участь у зануреннях із аквалангом на острові Тиран. Ми обіцяли подумати, розуміючи, що там побачимо таких же рибок, що і тут на рифі біля пляжу, та й їхати на цілий день особливо не хотілося (тур з 9 до 17 годин, 30 $ з людини). Надалі спілкувалися з ним майже щодня, виявився досить безглуздим хлопцем, що знає нашу мову і не нав'язливим, цікавилися в нього місцевим життям, звичаями. Від нього дізналися про те, що за годівлю риб у морі накладається штраф 15000$, життя в Єгипті зараз не цукор, безробіття, щодня треба думати про те, чим годувати сім'ю, туристів мало, відповідно і роботи немає, 1кг курки коштує 10$ , 1кг м'яса 20$ (яловичина, свинину не їдять), зарплати 200-300$ (порівняйте з Україною), квартира 70м2 коштує близько 40 тис. $, в Каїрі проживає 25 млн. чол. , на одній вулиці (де він жив) мешкає 4 млн. осіб. Загалом, із хлопцем цікаво було поговорити.
Після моря, близько 15 години дня, за нами заїхав автобус і ми попрямували до Старого міста для подорожі на батискафі. У місці збору на березі моря зібралося нас, бажаючих побачити підводні види Червоного моря, близько 30 осіб і, після невеликого очікування, всіх завели на суденце, у якого в корпусі нижче за ватерлінію зроблені оглядові вікна. Вийшовши на центр затоки, судно близько 1.5 години кружляло навколо рифів, а ми у вікна спостерігали різноманіття та достаток коралів та риб, що живуть із ними у симбіозі. Другий день хилився до заходу сонця, надалі на нас чекали стандартні процедури: вечеря, прогулянка, трохи телевізора (п'ять російськомовних каналів, української немає жодного), відбій. Увечері поїхали знову до Ахмеда і замовили наступного дня мото-сафарі пустелею (10$ з особи). Відразу переговорили іншими екскурсіями і зупинилися на турі до Ізраїлю з відвідуванням Віфлеєму, Єрусалиму, Мертвого моря.
Спочатку ціна становила 80 $ з особи, але через півгодини торгів ми зійшлися на 135 $ за двох. Якби хтось сказав мені тиждень тому, що я поїду до Ізраїлю, не повірив би. Але Людмила спалахнула цією можливістю, і її аргументи були переконливі. На тому й вирішили. Взагалі, спочатку, ми хотіли потрапити в Каїр, але зливи, що пройшли пару тижнів тому, розмили дороги, дістатися можна було тільки літаком за 200 $ з людини, у зв'язку з цим Каїр відклали на потім, вибрали Ізраїль. https://www.youtube.com/watch? v=kXCD2Pj0XU8
У другу ніч єгиптяни та араби вже не снилися, сон був як у немовляти. Температура повітря за бортом готелю становила +28, вода +25 протягом усієї відпустки. Ледве не забув, хочу поділитися з вами замальовкою: цього дня до нас в готель приїхав єгиптянин і привіз чотирьох своїх дружин для занять аква-аеробікою в басейні, бо, на його думку, вони стали товсті. Бачили б ви,
як вони одягнені в буркіні (купальники для мусульманок) повторювали за інструктором вправи в басейні, а він сидів на стільці і поблажливо похитував головою в такт музики. Думаю, що одного заняття для приведення його дружин до стандартів 90-60-90 буде замало, але цікаво, що всі чотири дружини беззаперечно одягли свої купальники і робили вправи. Не буду обговорювати їхні сімейні традиції, звичаї, стосунки тощо, але тих єгиптян, яких я бачив з дружинами та дітьми, назвати деспотами не можу – вони захоплено поралися у воді з малечею та дружинами.
Ранок настав непомітно. Мозок ненав'язливо нагадав, що у нас сьогодні мото-сафарі. Далі: сніданок, пляж, корали, рибки, які вже потроху почали звикати до своїх імен, що вимовляються мною невиразно з трубки для дихання. На мою думку, вони вже змирилися з цим, розуміли як їх звуть, приймали це як належне,
посадили на квадроцикли і ми стрункою колоною під керівництвом молодого єгиптянина виїхали у напрямку пустелі та гір. Перед цим арабчонок, що підбіг, спробував продати нам окуляри від піску по 3$ за штуку, ми відмовилися, а коли вже рушили, ціна на них впала до 1$ за штуку, потім 1$ за пару, але ми вже їхали, ми вже були в дорозі , єгиптянин залишився з окулярами і без грошей. Програма екскурсії анонсована на дві години катання та чаювання у бедуїнів. Коли виїжджали, вже сутеніло, якось швидко потемніло і довелося ввімкнути фари. Виїхали в пустелю, довкола вереницами виднілися фари. Таких як ми, мабуть, було десятки, різні групи, від різних тур-компаній. Маємо по нічній пустелі, вітер з піском в обличчя, рев моторів – здорово. Заїхали за першу гряду гір (може там далі ще їсти гори, але ніч, нічого не видно), зупинка. Гід всіх саджає і ми починаємо кричати хором по черзі свої імена, слухаючи у відповідь гірську луну.
Після знову в сідла, фари, рев моторів. Під'їхали до стійбища бедуїнів, там таких як ми вже чоловік 20. Брудні циновки з подушками, обдерті подоби столиків, попільнички з баночок. Розумієш, що цивілізація вносить корективи навіть бедуїнів. Виходить людина в брудній галабеї (одяг бедуїнів, схожий на нічну сорочку) і пропонує купити пепсі по 2$ за пляшечку, потім приносить чай у стаканчиках, які, швидше за все, були чистими при своєму народженні на скляній фабриці і з тих пір не бачили ні мочалки, ні води, ні порошку. Скільки та яких вуст до них прикладалося, залишається лише здогадуватися. Чемно відмовляємося, як відмовляємось і від придбання за 1-2$ незрозумілих згорток з якоюсь сушеною рослинністю. Трохи посидівши і поспостерігавши за незрозумілим для нормальної людини життям цих людей, вирушаємо у зворотний шлях. Проїжджаємо повз якусь дискотеку прямо посеред пустелі,
багато єгиптян із ознаками наркотичного сп'яніння. Стоянка. Без пригод дісталися готелю, вечері, відпочинку. Ще один день єгипетського життя позаду. Завтра на нас чекає подорож до Ізраїлю, Мертвого моря, Віфлеєму, Єрусалиму. Але це трохи інша історія, розповім окремо, щоб не плутати читача. Зазначу, що з нього ми прибули у здоров'ї. https://www.youtube.com/watch? v=7MmULQ0z3ZI
Що ми не бачили, де ще не були? Сквер "СОХО" - ось куди ми вирушимо ввечері наступного дня. На ресепшн з'ясували, що кожного дня туди від готелю возить автобус, на який запис відкривається об 11 годині, черговий дзвонить і каже скільки людей їде. Виїзд о 20 годині, від'їзд назад о 22-30ч. Виїхали, їхати не довго, сквер розташований біля аеропорту Шарм-ель-Шейха. На в'їзді звичайний контроль на вибухівку, на вході ще один контроль на металодетекторі. І ось перед нами відкрилася казка, просто казка щедро присмачена світлом, гірляндами,
фігурками різноманітних казкових героїв. Маса людей як туристів, так і місцевих жителів. Променад. Нам вистачило дві години ознайомитись практично з усім. Є навіть льодова ковзанка! Є музичний фонтан, працює щогодини, є сцена. Як і скрізь безліч закусочних, але вживати місцеву їжу не ризикуємо, хоч і мають медикаменти на всі випадки життя. Розглядаючи товари у бутіках, випадково знайомимося з жінкою, українкою, з Дніпра. Живе та працює в Єгипті вже 8 років, хімік-технолог. Перекидаємось враженнями. Вона розповідає свою думку про Єгипет: всі єгиптяни грязнули, злидні скрізь, грошей немає, думати не хочуть, через злидні і дорожнечу останніми роками почастішали випадки кровозмішення (що б не витрачати зайві гроші на весілля брат одружується з сестрою, через чого у багатьох сім'ях спостерігається зростання захворювань на гемофілію, розумово відсталі діти і т. д. Працювати єгиптяни не хочуть.
що сталося з нею недавно: їхали на роботу, вона і чотири єгиптянини, машина заглухла, треба штовхнути, вийшли: один єгиптянин став ззаду і штовхає машину, другий штовхає цього єгиптянина, третій заліз у кузов і штовхає кабіну. Ось, каже, і думайте про їхній розвиток. Якось дивно на очах відбувається повна деградація нації, яка будувала піраміди та мала розвинену цивілізацію. https://www.youtube.com/watch? v=Z5u_pkPplF8
А тим часом завтра вранці додому: у сльоту, холод, мороз, але додому. Увечері у дверях знайшли папір із зазначенням часу трансферу до аеропорту. Виїзд о 4-00 ранку. Аеропорт. Підвищені заходи безпеки. Перевірка паспортів здійснювалася близько 7-8 разів. Подвійний контроль на рентгені, двічі металодетектор, зняти взуття, одягнути взуття і знову зняти. Огляд всіх речей на тобі співробітником безпеки аеропорту. Забрали запальничку. Випадок підриву літака Росії у Шармі суттєво вплинув на організацію служб безпеки.
Начебто пройшли всі пости нормально, чекаємо на літак. Із дружиною переговорили щодо аварійної посадки літака з Шарма в Дніпрі минулого тижня. Підігнали автобус, повезли. Але, як виявилося, не все ще закінчилося – останній контроль уже безпосередньо біля літака на злітній смузі. Автобус з нами підігнали до виставлених на злітній смузі наших валіз, зданих раніше в багаж, не випускають. З іншого боку, підходить ще один порожній автобус. Відчинили двері, пілот зайшов і оголосив: «Кожен дізнається, бере свою валізу, здає її на навантаження в літак і сідає в інший автобус, на якому підвезуть до трапу». Взяли, завантажили, ніби зайвих валіз не залишилося. Мимоволі думаю – а якщо смертник, то він і валізу візьме, і в літак сяде. Зліт, три години літа, Одеса зустрічає прохолодою. Ми вдома.
Підсумувавши сказане, хочу сказати, що відпочинок нам сподобався,
Не дивлячись на дрібні та незначні шорсткості в організації побуту та екскурсій. Взимку отримати додатково багато сонця, моря було для нас чудово. Усім гарного настрою та чудових подорожей. З повагою, Ю. С.
