І я лечу туди, де приймають (с) Частина 6

01 грудня 2020 Час поїздки: з 05 листопада 2020 до 16 листопада 2020
Репутація: +15097½
Додати до друзів
Написати листа

Продовження. Початок тут >>>

Після обіду я навіть спромоглася поплавати пару годин, і тільки потім завалилася спати. Зробила перерву на вечерю і знову в люлю. Вєрка прийшла вранці, щоб піти зі мною на світанок, але я не пішла. І вона не пішла.

Перші дні відпочинку я все лаяла себе, навіщо я взяла тур аж на 11 ночей? Вистачило б і звичайних семи. Але тоді ми вже вчора полетіли б. А щось зовсім не хотілося.

У черговий раз, відчуваючи на міцність свою нервову систему, боролася з неслухняною технікою, намагаючись зняти хоч щось пристойне. І так захопилася, що випадково зачепила ногою корал. Начебто і не сильно, але ікра сочилася кров'ю. Та що ж за невдаха така! Зазвичай у поїздках всі дрібні і не дуже неприємності випадали на частку Вадика. Але його зі мною не було. Довелося все прийняти на себе.

Змила під душем кров і заліпила туалетним папером. Скільки можна мучитися? Чому я не куплю мордомаску? У мене ще цілих два з половиною дні до відльоту!


Запитала у хлопців, які володіють цим дивом, скільки вони платили? Дівчина сказала, що минулого року купила тут за 8 доларів. А хлопець її купував у Києві аж за 800 гривень. Фіга се, різниця! Тільки вони мене попередили, щоб купувала у чохлі, а то можуть втюхати «утопленничка».

Перед обідом зганяла на променад. У першому магазині мені обіцяли продати за 12. Та я пішла далі. У другому мені спочатку запропонували за 8, але без чохла. Оглянувши її, знайшла під склом пісочок. Зрозуміло, утопленник! Тоді торговець запропонував мені іншу, у чохлі. Після лютого торгу віддав за 10, зробивши комплімент моїм торговельним здібностям. Чесно кажучи, ніколи раніше я не відрізнялася. Просто я прийшла підготовлена ​ ​ і знала, якої суми мені потрібно прагнути. Продавець із першої крамниці, побачивши мене з покупкою, запитав, за скільки я її придбала? Я сказала, що за 10 і показала йому мову.

Після обіду пішла випробовувати своє придбання. Ні, ну звичайно краще, ніж у старій масці. Тільки після неї на морді залишаються глибокі вм'ятини. І так личко вже підгуляне, а тут ще й потиснуте стає!

А пиво мені щось уже набридло. Взяла джин-тонік. А ще хлопець-харків'янин вчора на екскурсії розповів мені, що він у своїх барменів купив кілька пляшок їхніх міцних напоїв лише по 2 долари за пляшку.

Ах, так! Забула розповісти. У нашу першу вилазку на променади з Віркою знайшли лікеро-горілчаний магазин. Там було все, аж до шампанського. Але таке все кумедне! Жаль, не пофоткала, тому вже не згадаю, як вони знущалися над світовими брендами. Пам'ятаю, був там Чівас. Етикетка дуже схожа, але в назві змінено пару букафів. А Вєрка навіть збиралася купити там якогось рому аж за 20 доларів. Я її ледве потягла - продавець вчепився мертвою хваткою. Назад ми поверталися з іншого боку вулиці, щоб він нас не побачив.

Так ось, поговоривши зі своїм барменом, ми виторгували у нього ром по 2 долари. Але до цього я все продегустувала трохи. Фігня, звичайно, повна, але не за 20! Де гарантія, що в тих магазинських пляшках не та туфта? Хотіла ще віскі взяти, але Вадик не велів. Сказав, щоб із дьютика привезла.

Потішила мене пляшка горілки з написом «Фінляндія – горілка оф Єгипт» (на фото зліва):

До речі, усі пляшки – пластикові. Можна везти у багажі, без ризику розбити.


Прийшовши з моря, сполоснулася і намазала обличчя купленим у променадській аптеці кокосовим маслом. А збираючись на вечерю, звернула увагу на те, що обличчя у мене горить. Рум'янець мені шалено йде, тільки буває вкрай рідко. Хіба що після сауни. А там я вже не була багато років. Не стала замислюватися про причину – краса та краса!

За вечерею пила лише воду, чим анітрохи здивувала офіціанта. Взяла спробувати батат. Ніколи раніше не їла. Дуже схожий смаком на печений гарбуз. І ще смажену рибу. Кухар, мабуть, був закоханий. Риба виявилася по-звірячому солоною.

Прокинувшись вранці, я відсахнулася від свого відображення в дзеркалі. Ой, е! Хто це? Рум'янця як не бувало, а обличчя набрякло і свербіло, під очима утворилися мішки. Шия теж свербіла. Але висипки видно не було. І на тому спасибі! «Не можна бути на світі красивою такою! »

Що зі мною сталося? Пересоленої рибки поїла на ніч без пива? Алергія на силіконову маску? Корал отруйний? Бухло палено? Занадто багато факторів збіглося цього дня, щоб я ось так, з ходу, змогла вирішити це рівняння.

Для маскування «краси» одягла темні окуляри і не знімала навіть у їдальні.

А їхати все одно не хочеться. Написали чоловікам: «Вирішили залишитись ще не тиждень, йшли бабки».

Вадик пожартував, мовляв, хто такі ці бабки і куди вони йшли? Вєркін чоловік відморозився. Але у Вєрки є син-айтішник. Написали йому, щоби проспонсував. Тиша. Ось так і рожай!

Хоча маска й становила потенційну загрозу, але я все одно плавала в ній. А чим ще займатися? На морську екскурсію, чи що, з'їздити? Наші пращури помітили, якщо в цей день погода буде непогожою. Штильський штиль. У голові заїла пісенька, одного разу почута мною у виконанні коміків із «Дизель-шоу»:  «Кайфулі, кайфи-кайфи-кайфулі! ».

Вчора я бачила, що хлопці, яких я катувала про маску, піддалися на вмовляння біч-бою і з'їздили напередодні кудись до Тирана на катері. Їм дуже сподобалося - і корали інші, і риби. Вірка була лише "за", хоч до рибок із коралами їй справи мало.


Бічбой Адам, який безуспішно підгортав нас перші три дні, помітивши, що я на нього дивлюся, тут же прискакав. Ми висловили йому своє бажання. Він сказав, що є місця в катері післязавтра. Післязавтра ми вже відлітаємо. Нам треба завтра. Він покликав другого бичбоя і довго з ним сперечався арабською. У цьому часто вживалося невиразно знайоме слово «хамсин». Тоді я цього не надала.

У підсумку Адам сказав, що за 35 баксів з носа нам влаштують таке задоволення. Ну, ось ще! По 25 і кінця! Погодився. Потім повернувся і попросив, щоб ми допомогли йому умовити наших знайомих білорусів, щоб їхати з нами. У катері 6 місць. Їх якраз четверо.

Та не питання. Ми ж не побилися! Підійшла, запропонувала. Вони погодились. Ми з Вєркою віддали Адаму чомусь відразу всю суму в 50 баксів, як він і просив. Відпочинок нас так розслабив, що ми втратили пильність?

Вночі я згадала значення слова «Хамсін». Цей самий хамсин, а простіше вітер, завивав у вентиляції, постукував у вікна та двері. Мені здавалося, що хтось ломиться до мене в номер (ах, мрії, мрії! ). Причому, як я вже писала, напередодні не було й натяку на вітерець.

Вранці я висловила Вірці сумнів щодо доцільності заходу. На морі були баранці. Мені доводилося кататися на катері та в меншу хвилю. Хребет дивом не висипався у труси. Вилетіти за борт теж цілком реальна перспектива! Доведеться відмовитись.

У будці рушника ми помітили цілих три мордомаски. Ранковий улов, мабуть! Трохи згодом бачили, як він (рушник) намагався втюхати одну з них аж за 10 баксів! Ось, нахабник! Гаразд би за п'ятірку!

Що цікаво, течії не було. Хвилі були, а течія – ні. Пару разів воно було, причому при повному штилі. А сьогодні ось не було. Тому в очікуванні 10.00 я знову плавала. Причому у злощасній мордомасці. Фоткати вже не намагалася – все одно фігня вийде. Зрозуміло, одразу ж припливла і мурена, і наполеон! Ну і фіг з вами! Залишаєтеся без фоток!

Настав час аніматорів та бичбоїв. Проте ні катери, ні Адама! Штормець, звичайно, неслабкий, проте великі яхти вже вишикувалися в одну лінію в парі-трійці кілометрів від берега. Ех, і пробують сьогодні пасажири! Мене, до речі, навіть після запливу хитало, навіть до відкриття бару. Тобто. пиво тут було ні до чого. Як після поїзда, наприклад. Мене качає ще кілька годин. А вас?


Поговорила із білорусами. Вони, виявляється, дали Адамові лише двадцятку авансу. А ми, безглузді! Як вперше заміжня, чеслово!

О пів на одинадцяту з'явився, нарешті, Адамчик, посміхаючись на всі 32 зуби. Сказав, що морська прогулянка з технічних причин відбутися не може. А як же гроші, спитали ми. Він запевнив, що за півгодини приїде бухгалтер і привезе. Хм, бухгалтере! Але заперечувати не стали. Бухгалтер, то бухгалтер! Зрозуміло, ні через півгодини, ні через годину вищезазначений персонаж не з'явився. Ми все ще не дуже переживали. Якби я віддала йому п'ятірку, я б переживала більше. Шансів повернути її назад практично не було б. А півтинничок просто так не подаруєш! Почекавши ще півгодини, ми знову запитали, де ж бухгалтер? Адамчик кудись подзвонив або вдав, що дзвонить, і дивлячись чесними очима, сказав, що вже ось-ось під'їде.

Плавати більше не хотілося. Засіли у пляжному барі разом із білорусами, здалеку спостерігаючи за пересуваннями бичбоя. Але він зник з поля зору.

Ми проходила гестрелейшн Олександра у супроводі солідного мужика. Хазяїн – не господар? Вчора вона була з іншим, не менш солідним паном. Вірка запропонувала скаржитися їй. Я не вітаю стукотство, тим більше, що навряд бичбої мають пряме відношення до готелю. Проте ми розповіли Саші ситуацію і запитали, чи переживати нам чи як? Вона сказала, що негайно скаже господареві (це був він).

За кілька хвилин з'явився той, хто провинився, і нарікав нам, що ми його заклали. І тут Вєрка розповіла йому, наскільки він неправий. Вона, на кшталт, йому в матері годиться, а має бігати за ним і клянчити свої гроші. Так от, більше вона цього не робитиме. Навпаки, це він тепер шукатиме нас із грошима в зубах. Інакше ми знову стукаємо Олександрі. Я подофігела від Веркиної здатності до переконання, як і Адам. Пішов, присоромлений, опустивши хвоста.

А ми пішли обідати.

На пляж вже й не хотілося, але ми пішли. А то раптом Адамчик нас не знайде?


Втім, ми не пішли на пляж, а в пляжний бар. Адамчик намалювався звідкись зверху. Ми демонстративно не звертали на нього уваги та пили пиво. Він обійшов нас по дузі і став судорожно пересуватися від лежака до лежака. Мабуть, безуспішно. Тоді він пішов до братів-бічбоїв та аніматорів. Мабуть, набив, нарешті, необхідну суму, з ротом до вух приніс нам гроші. І де, цікаво, можна було вчора пропити цілу половину? Навіть це мені складно. Хоча…

А білоруси, незважаючи на вітер, щоб відбити свої бабки, погодилися на парасейлінг.

Рано вранці виліт додому. Потрібно купити подарункових манго. Продавець, із зовнішністю Петі Чорного, сильно спантеличився тим, що мені потрібно вісім штук, але щоб у сумі було 7 кг. Ніяк не виходило. То багато, то мало. У підсумку я погодилася на 7 кг 200 г. Думаю, все одно його ваги накручені, навряд там і 7 ​ ​ кг набереться, так що авось перевага не буде. А поступатись 80 центів цей Петя не хотів ніяк! Запропонував мені взяти гранату. Нафіга вона мені? Будинки та пофарбовані продаються і дешевше. Хурма – також. Довелося брати гуаву. Я її не дуже люблю, але комусь віддам.

Петя запакував ящик скотчем. Вийшла важка валізка.

Дорогою назад зустріли «своїх» білорусів. Вони відлітали теж завтра, але надвечір. Манго їм теж хотілося привезти додому, але вони сказали, що на їхньому кордоні відбирають абсолютно всі! А вони приїхали з Мінська до Києва машиною. Тур брали українську, теж від Джоїнів. Ще вони мені підкинули ідейку, що потрібно зареєструватись на рейс онлайн. Ось ті рази! А я навіть не подумала, що на чартер це теж необхідно (або можливо) зробити. Воооот чому ми сиділи біля проходу! Тому що ку-ку поламане!

Скинувши манго в номер, пішли на рецепшн, щоб здійснити задумане. На диво, все пройшло без сучка та задирки! Я була в перших рядах при бронюванні і забила хороші місця - ближче до хвоста, де сортир і візок з винищем. Скай ап, молодці! Не те що МАУ.

На вечерю мені нічого не хотілося, ні їсти, ні пити. Набридло все! Якщо кілька днів тому мені дуже хотілося залишитись, то зараз мені дуже хотілося додому!

А личко краще не стало! Козі зрозуміло, що якась інтоксикація. Вугілька б бахнути. Але нема! Шия свербить  як і раніше. Чи не смертельно, але неприємно. Нічого міцного я більше не пила, тільки пиво. Отже, алкогольне отруєння. Маска? Коралом я подряпалася вже два дні як. Не може ж так довго діяти отрута? Чи може?


Інформацію про зворотний трансфер повісили аж о 21.00 год. Ми вже були у ліжечках. Нас сповістила Сашко, яку ми попросили це зробити – все одно там сидить. Гарна дівчинка, дай бог їй здоров'я та чоловіка доброго!

Торбу я, у першому наближенні, зібрала звечора. Вранці вже запихала рештки, мало не ногами. Хотіла вже клацнути замочок на собачках, але вчасно кинулася – а де ж ключик? Він лежав десь тут! Обшукала все! Немає ключика! Випарувався. А запасний лежав у рюкзачку, який, своєю чергою, лежав уже в самому центрі сумаря. Довелося все викидати та діставати. Зазвичай упаковкою речей займається Вадик. Я й так ляска жахлива, а тут ще й це! Вєрка давно вже запакувалась і обмотала плівкою рюкзак. Запропонувала залишки плівки мені. Та нафіг вона мені потрібна! Вже запізнюємося! Запхнув як попало все назад, закрила, нарешті, замок і зателефонувала на рецепшн, щоб прислали носія. Навантажившись, як верблюд, нашими пожитками, хлопець відтягнув усе на рецпшн, за що отримав заслужені два долари.

Ой, е! Скільки барахла! Як ми це все самі потягнемо!

В аеропорту нас дуже ретельно обшукували двічі, обмацуючи шию під волоссям та кісточки у ліфчиках. Друга шукача знайшла у мене в кишені ключик від замочка. А перша не знайшла! Хі-хі! Теж мені! Весь багаж ще перевіряли якимось лакмусовим папірцем! Такого я ще не бачила. І в довершенні всього уже перед самим виходом на жаданий д'ютик за столами сиділо кілька співробітників із коморами, куди записували дані паспортів. Це ще навіщо? А комп'ютери на кого? Крім того, тут шмонали ручну поклажу. Тітка, відкривши мій рюкзачок, скривилася і закашлялася - в носа їй вдарив специфічний запашок. Туди я поклала парочку гуав, щоби не розчавилися. Більше вона нічого шукати не стала. Зате вага та кількість ручної поклажі нікого абсолютно не цікавила. Я бачила у людей коробочки з товстішої манго моєї, мало не вдвічі!

Дютік був мізерний, але недорогий. Я купила літр якогось незнайомого мені віскі лише за 10 баксів і літр рома за 15.

На виході з аеропорту знову вимагали пред'явити паспорти. Та млинець! Куди їх взяти? У зуби, хіба що? Обидві руки були зайняті, та ще й рюкзак намагався зісковзнути з плеча.

Літак прибув точно за розкладом. Ось вам і Джоїн ап!


Опущу всі подробиці.

Вже вдома, розпакувавши багаж, виявила, що кокосова олія не застигла! Який погань, цікаво, вони туди налили. А заплатила я, на хвилину, аж 7 доларів за малесеньку пляшечку в 100 з чимось грам. На Гоа літр олії коштував дешевше! І взагалі, чи є кокосові пальми у Єгипті? Жаль, що цим питанням я не задалася раніше! Можливо, це причина моєї неземної "краси"? Після літака до загальної одутлості додалася ще й страшна сухість шкіри. У норму все прийшло лише за кілька днів.

Продовження тут >>>

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Та самая рыба с недобрым взгядом
Вот, почему тут яхты кучковались! Оказывается, здесь