С утра мы направились в то место, которое мне очень хотелось увидеть, но о котором я почти ничего не знала – в музей ковра, находящийся в маленьком городке Байё.
Немного истории города. Байё появился как римский лагерь для защиты от нападений германцев в I в. до н. э. под именем Аугустодурум. Хотя укрепления между морем и рекой Ор существовали и ранее, но доказательств существования кельтского города не найдено. В галло-римскую эпоху это был важный центр на дороге между нынешними Лизье и Валонь у брода через Ор, который пересекает город с юга на север. Так как поселение находилось на территории галльского племени байокассов (так их называл Плиний), в IV в. оно упоминается уже как Байокассиум.
Сначала поселение ремесленников и торговцев развивалось на западном берегу реки. Недалеко находилась гора Фаунус, где еще кельтские друиды проводили свои ритуальные обряды. Эта гора была связана и с первыми мучениками новой религии – христианства. Все это, видимо, способствовало превращению в дальнейшем поселения в религиозный центр. К концу Римской империи оно становится епископским центром, одним из самых старых.
Город римских времен имел четкую прямоугольную планировку, которая сохранялась и в средневековом городе, долгое время не выходившем за пределы стен: на севере жили ремесленники, на юго-западе – знать, на юго-востоке были владения церкви. Причем церковные владения становятся все более важными и обширными, а существовавший когда-то норманнский замок исчезает совсем (нынешняя площадь Де Голля).
Епископство Байё является одним из самых старых в Нормандии. Первые епископы происходили из галло-римской знати, близкой к королям. Епископская власть усилилась после падения Римской империи. После образования в X в. герцогства епископы были из норманнского герцогского рода. При Вильгельме Завоевателе религиозная власть в городе процветает. Недалеко от Байё находился Кан, во времена Вильгельма бывший главным городом герцогства. Герцог назначает епископом Одона, своего сводного брата. Именно при нем начато строительство нынешнего собора. И именно Одон помещает на века в этот собор знаменитый ковер.
Во время войны за трон между сыновьями Вильгельма Байё подвергся сильным разрушениям и переживал упадок. В XIII в. он в составе Нормандии переходит под власть французского короля. Но религиозная власть клириков остается в городе очень сильной, потому что, владея огромными богатствами, они смогли купить льготы у короля. Только после Столетней войны в городе появляется сильная светская власть, которая сопротивляется религиозной. Религиозные войны ослабили церковь, раскололи жителей и тем самым снова затормозили развитие города. Епископская власть усилилась в XVII в. , когда город выходит за пределы городских стен, проходивших примерно по границе еще римского лагеря. Появляется ряд монастырей разных орденов вокруг центра. Революция положила конец религиозной власти в городе.
Байё находится в 12 км от пляжей, на которых высадились союзники в июне 1944 г. В ходе операции « Оверлорд» город был освобожден первым, поэтому избежал разрушений. Здесь обосновалось первое французское правительство на освобожденной территории. Для подготовки операции по освобождению Кана союзники даже построили объездную дорогу (сейчас окружной бульвар), чтобы вибрация тяжелой техники не разрушила старинный город и его собор. На окружной дороге в настоящее время находится кладбище погибших при освобождении Нормандии союзников и посвященный этому музей.
Так как Байё являлся долгое время епископским центром, нужно рассказать о главном соборе города. Собор Богоматери Байё строился с XI по XV век, он был главным собором епископства, существовавшего здесь с IV по XIX век. Строительство начал епископ Уго из Эври, но закончен и освящен собор был при Одоне. Одон участвовал в завоевании Англии, получил значительные финансовые средства и после этого смог быстро завершить строительство. Храм был освящен в присутствии Вильгельма и Матильды. Но он уже использовался и этого, потому что на ковре королевы Матильды Гарольд дает клятву верности на реликвиях этого собора.
Собор Богоматери Байё
Вокруг собора образовался квартал духовенства: дома клириков (XIV-XVIII веков), епископский дворец, библиотека капитула, дом каноника.
Самыми старыми частями собора являются крипта (с элементами декора XI века и росписями XV века) и основания башен западного фасада. Только крипта сохранилась после войны за наследство сыновей Вильгельма Завоевателя, когда собор выгорел почти полностью. Потом собор еще раз горел в конце XII в. Почти полтора века крипта была замурована. Когда решили перестроить собор, романский стиль уже уступил место готическому. Поэтому перестраивать его стали уже в новом стиле. Так собор оказался одной из первых построек этого стиля. Это был едва ли не первый пример постройки высокого центрального нефа в архитектуре, что дало возможность лучше осветить храм.
Крипта собора
Снаружи собор представляет собой здание, которое практически полностью можно отнести к XIII веку. Романские башни надстроили готическими стрельчатыми завершениями.
Западный портал собора снаружи
Западный фасад имеет три портала. Скульптуры были утеряны во время религиозных войн. Тимпан левого портала посвящен страстям Христа, правого – последнему суду. Во время Столетней войны северная из башен служила дозорной.
Западный портал собора изнутри; витраж XIII века
Самый непривычным является южный фасад. На тимпане портала каноника изображены сцены из жизни английского святого Томаса Бекета. Этот святой был популярен во Франции в XIII веке. Описания его жизни были переведены, и их читали. Он посетил Байё во время своего изгнания из Англии. Так сцены из его жизни оказались на французском соборе. Там же сохранилась не разбитая вандалами скульптура, надписи на стене, посвященные умершей сестре одного из епископов.
Северный портал прежде не существовал. Его пробили только в XIX веке. С этой стороны к собору примыкает библиотека капитула, где переписывали и хранили документы и книги. С этой же стороны хорошо видна обратная сторона башен западного портала.
Высокую центральную башню, характерную для построек норманнского стиля, начали строить только в XIV веке. Строилась она долго, была разрушена пожарами, изменена « реставрациями» , закончена только в XIX веке уже в стиле нео-готики.
Интерьер собора сохранил несколько интересных мест. Нижняя часть собора романская. Декор содержит элементы норманнского стиля. В южной части можно увидеть на барельефах, в том числе, и так называемых любовников из Байё, и повтор с ковра клятвы Гарольда. На потолке хора в медальонах изображены первые епископы.
Любовники из Байё
На стене у южного портала (каноника) помещены Благовещение, Троица, Распятие и сцены из жизни Св. Николая – все XIII в. , мученичество святого Томаса Бекета (XIX в. ).
Троица - наверху и Благовещение - внизу (XIII век)
Из жизни Св. Николая (XIII век) - внизу, Убийство Томаса Бекета (XIX век) - наверху
У северной стены находится сокровищница (вход только с группой), где хранился веками ковер, а сейчас находятся предметы XII-XIII веков (риза св. Регноберта, ларец арабской работы, шкаф со средневековыми росписями). Рядом у входа витраж XIII века (еще один – на западном портале, где орган). За северной башней находится проход в зал капитула (только с группой), где сохранился лабиринт. Капеллы этой стороны связаны с библиотекой, епископским дворцом.
Если выйти из собора через западный портал, повернуть налево и идти по улице вдоль южного фасада и далее, пересечь Ор, то выходишь к находящемуся в бывшей семинарии Центру Вильгельма Завоевателя. Гобелен из Байё или ковер королевы Матильды сегодня находится там. По всему городу стоят указатели на Музей ковра. Музей занимает 2 этажа. Верхний – история создания ковра, а внизу, в полутьме, под стеклом находится это чудо, о котором ниже. На входе дают аудиогиды на 14 языках, в т. ч. на русском языке. Экскурсия вдоль ковра занимает примерно 1 час. Максимальная стоимость визита сейчас – 9 евро, студенты и школьники старше 10 лет – 4 евро.
Река Ор
Некоторые называют этот объект « ковром» , некоторые « гобеленом» , но на самом деле это вышивка. В голове не укладываются некоторые детали: как удалось сохранять этот ковер-гобелен почти 1000 лет, сколько человек вышивали его (а его длина поражает), почему это чудо оказалось в списке Всемирного наследия ЮНЕСКО только в 2007 году?
Ковер (будем его так называть, т. к. его называют tapisserie) вышивали сразу после битвы при Гастингсе. Есть два предполагаемых заказчика (т. к. во все времена подобные работы выполнялись по заказу): герцогиня-королева Матильда, жена Вильгельма Завоевателя, и епископ Одон, его единоутробный брат. Вторая версия многим представляется более реальной по многим причинам. Епископ Одон сам был участником битвы при Гастингсе. После завоевания он получил во владение земли в Кенте, а стиль вышивки, который долго изучали, является юго-восточным англо-саксонским. На ковре изображены три приближенных епископа. Он долго стоял во главе епископства Байё (с 1049 по 1097), по его приказу начали строить собор Богоматери. На ковре изображена сцена клятвы на реликвиях из собора в Байё. Ковер долгие века хранился в соборе Богоматери этого городка, откуда его выносили « на всеобщее обозрение» один раз в год в июле по случаю праздника реликвий (т. е. это был рассказ в картинках о завоевании Англии Вильгельмом для неграмотных прихожан).
Епископ Одон участвует в битве при Гастингсе
Теперь изложу цифры, имеющие отношение к вышивке. Ковер вышит на льне, использованы нитки 8 цветов. Ширина – около 50 см, длина – около 70 м. Ковер включает 58 сцен. Предполагают, что за почти 1000 лет утеряно 2 сцены (возможно, въезд Вильгельма в Лондон, его коронация в Вестминстере, строительство Тауэра). На ковре изображены во всех подробностях события, произошедшие с 1064 по 1066 год. Вышиты больше 600 людей, 200 лошадей, 50 собак, 30 зданий, 40 кораблей, общее число сюжетов – более 1500. После изучения вышивки пришли к выводу, что ковер изготовлен двумя (! ) вышивальщицами за 2 года. Сверху кратко изложены на латыни вышитые события. На вышивке показаны орудия труда, прически, одежда XI века, реальные события (появление кометы Галлея), мифологические существа из известных в то время историй (басен, античных мифов). Об исторических событиях, изображенных на ковре, рассказывали современники (Гийом из Пуатье и Гийом из Жюмьежа), веком позднее они были дополнены еще двумя авторами, т. е. вышивка документально верна.
Во время коронации Гарольда была видна комета Галлея
Кем бы и где бы ни был вышит ковер, он был сделан для того, чтобы доказать легитимность завоевания Англии Вильгельмом. Он является рассказом о торжестве добра над злом, потому что Гарольд сначала дал клятву верности Вильгельму как своему сюзерену, а потом ее нарушил, за что и был наказан, погибнув во время битвы при Гастингсе.
Несколько слов о персонажах на ковре и событиях, произошедших до тех, что на нем вышиты. О Вильгельме я рассказала в предыдущей части. Эдуард Исповедник был сыном одной из нормандских герцогинь (его мать Эмма приходилась сестрой деду Вильгельма). После убийства ее первого англо-саксонского мужа, она вышла замуж за его убийцу – датчанина Кнута. После чего Эдуард долгие годы скрывался у родственников в Нормандии. Гарольд был шурином английского короля Эдуарда Исповедника (тот был женат на его сестре), выходцем из богатой англо-саксонской семьи Уэссекса. Таким образом, Вильгельм являлся наследником по крови английского короля. Гарольда же поддерживала англо-саксонская знать, которая его и избрала после смерти Эдуарда королем.
Эдуард Исповедник
Повествование начинается в 1064 г. , когда Гарольд направляется к Вильгельму, чтобы передать желание Эдуарда Исповедника сделать того наследником английского престола. Есть версия, что он ехал в Нормандию выкупать брата, взятого в заложники. Во время шторма он попадает не туда, куда планировал. Его берут в плен. Вильгельм выкупает Гарольда из плена. Тот живет в Нормандии, участвует в походах Вильгельма на Бретань. Затем следует сцена вассальной клятвы на реликвиях собора в Байё.
Гарольд дает клятву на реликвиях собора Богоматери
Потом Гарольд возвращается в Англию. Два года спустя умирает бездетный Эдуард. Гарольда коронуют. О событиях в Англии становится известно Вильгельму. Он снаряжает флот, плывет в Англию, чтобы получить свое наследство. Так как в те времена клятвопреступление являлось тяжелым грехом, его поддерживает Папа римский, в войско вступает множество европейских наемников.
Во время битвы при Гастингсе Вильгельма сочли убитым. Он открывает забрало, чтобы показать, что жив
Далее следует рассказ о битве при Гастингсе, когда Гарольд погибает. Долгое время считалось, что он умер от попавшей в правый глаз стрелы. Но есть версия, что от стрелы умер его брат, а Гарольда убили мечом. Все это, как в комиксе, рассказывается на ковре. И этот комикс можно рассматривать бесконечно – не надоедает.
Гарольд убит стрелой
Первое письменное упоминание о ковре относится к XV в. Во время религиозных войн его прятали. Ученых ковер заинтересовал лишь в XVII веке. До XVIII века он хранился в сокровищнице собора Богоматери в Байё. Во время революции, когда церкви закрыли, ковер чуть было не порезали на части для упаковки вывозимых ценностей. К счастью, вмешался адвокат Ламбер-Лефорестье. Потом Наполеон вывез ковер в Париж, где он стал средством пропаганды его идеи по второму завоеванию Британских островов. Ковер тогда выставлялся для публики в Лувре. Когда завоевание не случилось, ковер вернули обратно. В XIX в. с него делают копию для Англии. Во время Второй мировой войны ковер находится в одном из замков, где его изучают немецкие ученые. Потом его перевозят в Лувр на выставку примитивного искусства, откуда предполагают вывезти в Германию, но не успевают. Ковер возвращается в Байё в 1945 году, где и находится до сегодняшнего дня.
В городе можно также посмотреть художественный музей барона Жерара (в части бывшего епископского дворца, остальная часть занята мэрией); рядом на пл. Свободы растет Дерево Свободы, посаженное во время революции; военное британское кладбище, музей-мемориал битвы за Нормандию и мемориал, посвященный погибшим с 1944 года журналистам (на окружном бульваре). Самые старые церкви посвящены первым епископам: Св. Экзуперия (на востоке города, здесь хоронили епископов), Св. Вигора, Св. Патрика. В городе сохранились фахверковые дома XIV-XVI и особняки XVII-XIX веков.
Дерево Свободы
В Байё получили развитие искусство кружевоплетения на коклюшках и фарфоровое производство.
Каждый год в первый июльский выходной в городке проходит средневековый фестиваль.
З ранку ми попрямували до того місця, яке мені дуже хотілося побачити, але про яке я майже нічого не знала – у музей килима, що знаходиться в маленькому містечку Байо.
Трохи історії міста. Байє виник як римський табір захисту від нападів німців у I в. до н. е. під ім'ям Аугустодурум. Хоча зміцнення між морем і річкою Ор існували й раніше, доказів існування кельтського міста не знайдено. У галло-римську епоху це був важливий центр на дорозі між нинішніми Лізьє та Валонь біля броду через Ор, який перетинає місто з півдня на північ. Оскільки поселення знаходилося біля галльського племені байокассов (так їх називав Пліній), в IV в. воно згадується вже як Байокасіум.
Спочатку поселення ремісників та торговців розвивалося на західному березі річки. Недалеко була гора Фаунус, де ще кельтські друїди проводили свої ритуальні обряди. Ця гора була пов'язана з першими мучениками нової релігії – християнства. Усе це, певне, сприяло перетворенню надалі поселення на релігійний центр. До кінця Римської імперії воно стає єпископським центром, одним із найстаріших.
Місто римських часів мало чітке прямокутне планування, яке зберігалося і в середньовічному місті, яке довгий час не виходило за межі стін: на півночі жили ремісники, на південному заході - знати, на південному сході були володіння церкви. Причому церковні володіння стають все більш важливими і широкими, а норманський замок, що існував колись, зникає зовсім (нинішня площа Де Голля).
Єпископство Байє є одним із найстаріших у Нормандії. Перші єпископи походили з галоримської знаті, близької до королів. Єпископська влада посилилася після падіння Римської імперії. Після утворення X в. герцогства єпископи були з норманського герцогського роду. За Вільгельма Завойовника релігійна влада у місті процвітає. Неподалік Байє знаходився Кан, за часів Вільгельма колишній головним містом герцогства. Герцог призначає єпископом Одон, свого зведеного брата. Саме за нього розпочато будівництво нинішнього собору. І саме Одон поміщає на віки в цей собор знаменитий килим.
Під час війни за трон між синами Вільгельма Байє зазнав сильних руйнувань і переживав занепад. У XIII ст. він у складі Нормандії переходить під владу французького короля. Але релігійна влада кліриків залишається у місті дуже сильною, тому що, володіючи величезними багатствами, вони змогли купити пільги у короля. Тільки після Столітньої війни у місті з'являється сильна світська влада, яка чинить опір релігійній. Релігійні війни послабили церкву, розкололи мешканців і цим знову загальмували розвиток міста. Єпископська влада посилилася XVII в. , коли місто виходить межі міських стін, які проходили приблизно межі ще римського табору. З'являється низка монастирів різних орденів навколо центру. Революція поклала край релігійній владі в місті.
Байє знаходиться за 12 км від пляжів, на яких висадилися союзники в червні 1944 р. У ході операції «Оверлорд» місто було звільнено першим, тому уникло руйнувань. Тут влаштувався перший французький уряд на звільненій території. Для підготовки операції зі звільнення Кана союзники навіть побудували об'їзну дорогу (зараз окружний бульвар), щоб вібрація важкої техніки не зруйнувала старовинне місто та його собор. На окружній дорозі нині знаходиться кладовище загиблих при звільненні Нормандії союзників та присвячений цьому музей.
Оскільки Байо був довгий час єпископським центром, потрібно розповісти про головний собор міста. Собор Богоматері Байо будувався з XI по XV століття, він був головним собором єпископства, що існував тут з IV по XIX століття. Будівництво розпочав єпископ Уго з Еврі, але закінчений та освячений собор був при Одоні. Одон брав участь у завоюванні Англії, отримав значні кошти і після цього зміг швидко завершити будівництво. Храм був освячений у присутності Вільгельма та Матильди. Але він уже використовувався і цього, бо на килимі королеви Матільди Гарольд дає клятву вірності на реліквіях цього собору.
Собор Богоматері Байо
Навколо собору утворився квартал духовенства: будинки кліриків (XIV-XVIII століть), єпископський палац, бібліотека капітула, будинок каноніка.
Найстарішими частинами собору є крипта (з елементами декору XI століття та розписами XV століття) та підстави веж західного фасаду. Тільки крипта збереглася після війни за спадок синів Вільгельма Завойовника, коли собор вигорів майже повністю. Згодом собор ще раз горів наприкінці XII ст. Майже півтора століття крипта була замурована. Коли вирішили перебудувати собор, романський стиль вже поступився місцем готичному. Тож перебудовувати його стали вже у новому стилі. Так собор виявився однією з перших будівель цього стилю. Це був чи не перший приклад будівництва високого центрального нефа в архітектурі, що дало змогу краще висвітлити храм.
Крипт собору
Зовні собор є будівлею, яку практично повністю можна віднести до XIII століття. Романські вежі надбудували готичними стрілчастими завершеннями.
Західний портал собору зовні
Західний фасад має три портали. Скульптури було втрачено під час релігійних воєн. Тимпан лівого порталу присвячений пристрастям Христа, правого – останньому суду. Під час Столітньої війни північна з веж була дозорною.
Західний портал собору зсередини; вітраж XIII століття
Найнезвичнішим є південний фасад. На тимпані порталу каноніка зображені сцени із життя англійського святого Томаса Бекета. Цей святий був популярним у Франції в XIII столітті. Описи його життя були перекладені, і читали. Він відвідав Баййо під час свого вигнання з Англії. Так сцени його життя виявилися на французькому соборі. Там же збереглася не розбита вандалами скульптура, написи на стіні, присвячені сестрі одного з єпископів.
Північний портал раніше не існував. Його пробили лише у ХІХ столітті. З цього боку до собору примикає бібліотека капітула, де переписували та зберігали документи та книги. З цього ж боку добре видно зворотний бік веж західного порталу.
Високу центральну вежу, характерну для споруд норманського стилю, почали будувати лише у XIV столітті. Будувалася вона довго, була зруйнована пожежами, змінена «реставраціями», закінчена лише у ХІХ столітті вже у стилі нео-готики.
Інтер'єр собору зберіг кілька цікавих місць. Нижня частина романського собору. Декор містить елементи норманського стилю. У південній частині можна побачити на барельєфах, у тому числі і так званих коханців з Байо, і повторення з килима клятви Гарольда. На стелі хору в медальйонах зображені перші єпископи.
Коханці з Байо
На стіні біля південного порталу (каноніка) вміщено Благовіщення, Трійця, Розп'яття та сцени з життя Св. Миколая – все XIII ст. , мучеництво святого Томаса Бекета (XIX ст. ).
Трійця - вгорі та Благовіщення - внизу (XIII століття)
З життя Св. Миколая (XIII століття) - внизу, Вбивство Томаса Бекета (XIX століття) - вгорі
У північної стіни знаходиться скарбниця (вхід тільки з групою), де зберігався століттями килим, а зараз знаходяться предмети XII-XIII століть (риза св. Регноберта, скринька арабської роботи, шафа із середньовічними розписами). Поруч біля входу вітраж XIII століття (ще один – на західному порталі, де орган). За північною вежею знаходиться прохід до зали капітулу (тільки з групою), де зберігся лабіринт. Капели цієї сторони пов'язані з бібліотекою, єпископським палацом.
Якщо вийти з собору через західний портал, повернути ліворуч і йти вулицею вздовж південного фасаду і далі, перетнути Ор, то виходиш до Центру Вільгельма Завойовника, що знаходиться в колишній семінарії. Гобелен з Байо або килим королеви Матільди сьогодні перебуває там. По всьому місту стоять вказівники на Музей килима. Музей займає 2 поверхи. Верхній - історія створення килима, а внизу, в напівтемряві, під склом знаходиться це диво, про яке нижче. На вході дають аудіогіди 14 мовами, в т. ч. російською мовою. Екскурсія вздовж килима займає приблизно 1:00. Максимальна вартість візиту зараз – 9 євро, студенти та школярі віком від 10 років – 4 євро.
Деякі називають цей об'єкт "килимом", деякі "гобеленом", але насправді це вишивка. У голові не вкладаються деякі деталі: як вдалося зберігати цей килим-гобелен майже 1000 років, скільки людей вишивали його (а його довжина вражає), чому це диво опинилося у списку Світової спадщини ЮНЕСКО лише у 2007 році?
Килим (будемо його так називати, тому що його називають tapisserie) вишивали відразу після битви при Гастінгсі. Є два передбачуваних замовника (бо у всі часи подібні роботи виконувались на замовлення): герцогиня-королева Матильда, дружина Вільгельма Завойовника, і єпископ Одон, його одноутробний брат. Друга версія багатьом є більш реальною з багатьох причин. Єпископ Одон сам був учасником битви при Гастінгсі. Після завоювання він отримав у володіння землі в Кенті, а стиль вишивки, що довго вивчали, є південно-східним англо-саксонським. На килимі зображено трьох наближених єпископів. Він довго стояв на чолі єпископства Байо (з 1049 до 1097), за його наказом почали будувати собор Богоматері. На килимі зображено сцену клятви на реліквіях із собору в Байо. Килим довгі століття зберігався в соборі Богоматері цього містечка, звідки його виносили «на загальний огляд» один раз на рік у липні з нагоди свята реліквій (тобто це була розповідь у картинках про завоювання Англії Вільгельмом для неписьменних парафіян). >
Єпископ Одон бере участь у битві при Гастінгсі
Тепер викладу цифри, що стосуються вишивки. Килим вишитий на льону, використані нитки 8 кольорів. Ширина – близько 50 см, довжина – близько 70 м. Килим включає 58 сцен. Припускають, що за майже 1000 років втрачено дві сцени (можливо в'їзд Вільгельма до Лондона, його коронація у Вестмінстері, будівництво Тауера). На килимі зображені у всіх подробицях події, що відбулися з 1064 до 1066 року. Вишито більше 600 людей, 200 коней, 50 собак, 30 будівель, 40 кораблів, загальна кількість сюжетів – понад 1500. Після вивчення вишивки дійшли висновку, що килим виготовлений двома (! ) вишивальницями за 2 роки. Зверху коротко викладені латиною вишиті події. На вишивці показані знаряддя праці, зачіски, одяг XI століття, реальні події (поява комети Галлея), міфологічні істоти з відомих на той час історій (байок, античних міфів). Про історичні події, зображені на килимі, розповідали сучасники (Гійом з Пуатьє і Гійом з Жюмьежа), віком пізніше вони були доповнені ще двома авторами, тобто. вишивка документально правильна.
Під час коронації Гарольда було видно комета Галлея
Ким би і де б не вишитий килим, він був зроблений для того, щоб довести легітимність завоювання Англії Вільгельмом. Він є розповіддю про торжество добра над злом, тому що Гарольд спочатку дав клятву вірності Вільгельму як своєму сюзерену, а потім її порушив, за що і був покараний, загинув під час битви під час Гастінгса.
Кілька слів про персонажів на килимі та події, що відбулися до тих, що на ньому вишиті. Про Вільгельма я розповіла у попередній частині. Едуард Сповідник був сином однієї з нормандських герцогінь (його мати Емма була сестрою діду Вільгельма). Після вбивства першого англо-саксонського чоловіка, вона вийшла заміж за його вбивцю – данця Кнута. Після чого Едуард довгі роки переховувався у родичів Нормандії. Гарольд був шурином англійського короля Едуарда Сповідника (той був одружений з його сестрою), вихідцем з багатої англо-саксонської сім'ї Вессекса. Таким чином, Вільгельм був спадкоємцем крові англійського короля. Гарольда ж підтримувала англо-саксонська знать, яка його обрала після смерті Едуарда королем.
Едуард Сповідник
Оповідь починається в 1064 році, коли Гарольд прямує до Вільгельма, щоб передати бажання Едуарда Сповідника зробити того спадкоємцем англійського престолу. Є версія, що він їхав до Нормандії викуповувати брата, взятого в заручники. Під час шторму він попадає не туди, куди планував. Його беруть у полон. Вільгельм викуповує Гарольда з полону. Той живе у Нормандії, бере участь у походах Вільгельма на Бретань. Потім слідує сцена васальної клятви на реліквіях собору в Байо.
Гарольд дає клятву на реліквіях собору Богоматері
Потім Гарольд повертається до Англії. Через два роки помирає бездітний Едуард. Гарольда коронують. Про події Англії стає відомо Вільгельму. Він споряджає флот, пливе до Англії, щоб отримати свою спадщину. Оскільки в ті часи клятвозлочин був важким гріхом, його підтримує Папа римський, у військо вступає безліч європейських найманців.
Під час битви при Гастінгсі Вільгельма вважали вбитим. Він відкриває забрало, щоб показати, що живе
Далі йде розповідь про битву при Гастінгсі, коли Гарольд гине. Довгий час вважалося, що він помер від стріли, що потрапила в праве око. Але є версія, що від стріли помер брат, а Гарольда вбили мечем. Все це, як у коміксі, розповідається на килимі. І цей комікс можна розглядати нескінченно – не набридає.
Гарольд убитий стрілою
Перша письмова згадка про килим відноситься до XV ст. Під час релігійних воєн його ховали. Вчених килим зацікавив лише XVII столітті. До XVIII століття він зберігався в скарбниці собору Богоматері в Байо. Під час революції, коли церкви закрили, килим мало не порізали на частини для упаковки цінностей, що вивозяться. На щастя, втрутився адвокат Ламбер-Лефоресті. Потім Наполеон вивіз килим до Парижа, де він став засобом пропаганди його ідеї щодо другого завоювання Британських островів. Килим тоді виставлявся для публіки у Луврі. Коли завоювання не відбулося, килим повернули назад. У ХІХ ст. з нього роблять копію для Англії. Під час Другої світової війни килим знаходиться в одному із замків, де його вивчають німецькі вчені. Потім його перевозять до Лувру на виставку примітивного мистецтва, звідки мають намір вивезти до Німеччини, але не встигають. Килим повертається до Байо в 1945 році, де і знаходиться до сьогодні.
У місті можна також подивитися художній музей барона Жерара (у частині колишнього єпископського палацу, решта зайнята мерією); поряд на пл. Свободи росте Дерево Свободи, посаджене під час революції; військовий британський цвинтар, музей-меморіал битви за Нормандію та меморіал, присвячений загиблим з 1944 року журналістам (на окружному бульварі). Найстаріші церкви присвячені першим єпископам: Св. Екзуперія (на сході міста, тут ховали єпископів), Св. Вигора, Св. Патріка. У місті збереглися фахверкові будинки XIV-XVI та особняки XVII-XIX століть.
Дерево Свободи
У Байо отримали розвиток мистецтво мереживоплетіння на кашлюках і фарфорове виробництво.
Кожен рік у перший липневий вихідний у містечку відбувається середньовічний фестиваль.