Свежий отчет о поездке по Грузии гостей из Москвы. Как всегда, без купюр.
-------------------------------
Поездка в Грузию случилась неожиданно быстро. Почти ничего не запланировав, только прочитав несколько отзывов и найдя гида по интернету, мы взяли билеты и полетели в Тбилиси.
Дисклеймер: напоминаю, что все описанное в моем отчете всего лишь личный взгляд на происходящее.
План путешествия.
Грузия страна небольшая, пересечь ее с востока на запад можно часов за 6, с севера на юг и того короче. Дольше занимает добраться в горные районы, дороги в которые оставляют желать лучшего.
Что смотреть в Грузии?
Вся страна поделена на 12 округов (см. карту).
В Абхазию и Южную Осетию из Грузии ехать не стоит.
Восточная Грузия (Кахетия)или винная долина славится своими винодельнями и древними церквями.
В Северо-Восточной Грузии (Мцхета-Ананури-Казбеки) - обязательна к посещению Военно-Грузинская дорога, которая начинается в Тбилиси и заканчивается во Владикавказе (Северная Осетия).
В Центральной Грузии находятся крупные города Кутаиси, Гори, Боржоми и древние города в скалах Вардзиа и Уплисцихе.
Северо-Западная Грузия (Сванетия)) славится своими горными пейзажами (говорят, что Швейцария меркнет по сравнению со Сванетией : ))
А на запад, разумеется, едут за апельсинами, аджарскими хачапури и волнами Черного моря.
а)Предпочитаемый вид отдыха .
Можно цивилизованно, с дневными вылазками из Тбилиси и ночлегами в гестхаусах, а можно и "по-взрослому" - с рюкзаками, ночлегами в палатках и прочее.
б)Добраться.
Из Москвы есть прямые полеты в Тбилиси из Домодедово, но дорого, порядка 16-18тыс рублей. Заметно дешевле можно лететь с пересадкой в Киеве, Минске, Риге, Ереване и т. д… Можно купить билет и за 8-9 тыс рублей туда обратно.
в)Языковые проблемы.
Население городов (особенно люди старше 40) хорошо говорит на русском. Молодежь его знает редко и легче общается на английском. В отдаленных деревнях и с тем, и с другим хуже.
г) Ну, и разумеется, бюджет.
Передвижение по стране на общественном транспорте и питание все еще остаются дешевыми. Апгрейд на организованные экскурсии или машину/гида , конечно, увеличивает статьи расходов. Подробнее - позже.
Россияне получают грузинскую визу в аэропорту Тбилиси или других аэропортах. Для этого нужно заполнить анкету(обязательно заранее запишите себе адрес в Грузии, который Вы напишите в анкету. Проверять его никто не будет. Можно просто написать адрес любого большого Тбилисского отеля, который Вы никогда не увидите). , оплатить 35 долларов или в рублях или Лари и пограничник говорит Вам лично – Добро пожаловать в Грузию(правила хорошего тона работают даже у лиц при исполнении).
Что с собой брать.
Если Вы собираетесь просто ознакомиться с природой и архитектурой Грузии, возьмите с собой повседневную простую одежду, свитер и куртку на случай поездки в горы и главное удобную для долгих походов обувь. Солнечные очки тоже не забудьте!
Если цель вашего путешествия трекинг - везите с собой все, начиная с хорошей обуви и флисов и заканчивая палатками, спальными мешками и газовыми горелками.
Путеводитель и карты.
Как ни странно это прозвучит, найти качественные информационные источники о Грузии оказалось непросто.
Русские поисковики после последних военных событий грузинские источники "не находят", (например Грузии в списке стран вообще не существует), а то что удается найти, датировано 2007 годом и может оказаться устаревшим.
Английские источники подсовывают ссылки на свой штат Georgia.
Путеводитель Lonely Planet 2008 года выпуска имеет основную важную информацию и надписи на грузинском, если появится в них надобность, его можно купить в туристических книжных магазинах в Тбилиси, например, на проспекте Руставели в Просперо Букс. Есть еще редкое издание путеводителя BRADT 2009 года на русском, мы им и пользовались.
Очень полезным оказался русскоязычный грузинский форум Нукри.
Неплохой сайт у аджарского региона с картами и таблицами расстояния, но эту часть мы Грузии посмотреть не успели.
Новый красочный сайт департамента туризма в министерстве экономического развития Грузии(English).
Самым большим найденным плюсом этого сайта является качественная карта Грузии, какой не удалось обнаружить нигде больше в Сети.
И никто, разумеется, не отменял Викитревел.
Национальные особенности Грузии.
Сложно напороться на некачественную еду - готовят грузины с чувством и отдачей. Вкусно и обильно накормят вас и в дорогом ресторане и в дешевом кафе, в подвальном помещении. Разница будет в вышколенности официантов и в счете за трапезу.
Лучше, конечно, если общаться за Вас будет гид, который и сделает заказ и проследит, чтобы не было проблем.
Проживание.
В некоторых крупных городах (таких насчитала всего 5) есть дорогие гостиницы. Если ваш бюджет не рассчитан на это, то самым подходящим вариантом и в столице и на периферии становится "Home stay" - широко распространенный в этой стране.
Вас принимает семья у себя в доме, оборудованного как пансион с комнатами для туристов.
Вы на этот короткий период живете их жизнью, питаетесь домашней едой, становитесь свидетелями обычных повседневных домашних радостей.
В Тбилиси "Home stay" обычно включает завтрак, за его пределами в стоимость может входить двухразовое питание (завтрак и ужин).
Есть в этом и некий колорит и некое отсутствие личного пространства. С одной стороны, вечером легко можно попросить чашку горячего чая, с другой- неловко возвращаться поздно домой, потому что хозяйка не ложится спать, пока вы не вернулись, ждет, чтобы открыть дверь и впустить в дом.
Хочется верить, что это гостеприимство не иссякнет и не подвергнется использованию со стороны злых туристов.
Передвижение.
Не смотря на то, что страна небольшая, сложный ландшафт затрудняет легкое передвижение по ней. Наиболее распространенный вариант путешествия по Грузии - траектория в форме звезды: выезд в одну точку и возвращение в Тбилиси, выезд в следующую и возвращение и так далее.
Самый бюджетный способ объездить страну - местные маршрутки. Недороги, но и не сильно удобны. Доезжают до многих популярных туристических мест, но, разумеется, не до всех.
Другой способ, самостоятельный - машина на прокат. Если собираетесь съездить в горы, то без джипа не обойтись. Дорого. Бензин тоже недешевый. Сесть за руль в этой стране - то еще удовольствие. Рекомендую только экстремалам и путешественникам, не сильно ограниченным во времени.
Можно еще нанять водителя с машиной. За бензин платится отдельно. Если заказывать услуги на весь день, стоит, конечно, дополнительных денег, зато он знает дороги и легко объяснится с местным населением.
Существует еще и поезда(ночной м дневной), соединяющие Тбилиси и Западную часть страны. Стоят недорого, ходят ежедневно, новые плацкартные и купейные вагоны. Воспользоваться не пришлось, возможно, стоит внимания. Билеты можно купить на верхнем этаже жд вокзала. Не удивляйтесь, на первом этаже вокзала находиться большой рынок Ювелирных изделий. Рядом с вокзалом(надо пройти в сторону и потом еще за угол метров 300) есть еще рынок фруктов, на котором мы купили чурчхелу- национальную грузинскую сладость, приготовляемая из орехов ( грецкий, фундука или миндаля) и виноградного сока.
Безопасность.
Накаленная обстановка с Россией смущала, но никаких пробел с местным населением не замечено. Наоборот, многие, услышав, что мы из России, очень хорошо к нам относились и даже делали нам подарки за просто так.
В плане разбоя страна спокойная. Есть, как и везде, конечно, свои отбросы общества, но тут уже общие правила безопасности стоит соблюдать.
После реформы полиции последних лет с их стороны всегда можно рассчитывать на помощь и поддержку и особенно для туристов.
Официальная валюта Лари. Курс к доллару и евро и рублю достаточно стабилен (1лари=20руб). В Тбилиси на каждом углу обменные пункты, между которыми обычно не отличается. В горах, разумеется ни обменников, ни банкоматов.
Грузины любят округлять. На рынке можно поторговаться, но это не Китай.
Народ широкой души до сих пор существует. Они все еще радушны гостям, вежливы и доброжелательны.
Хочется верить, что это надолго.
В эту поездку, конечно, удалось посмотреть только малую часть этой прекрасной и щедрой страны. Но думаю, мы туда еще вернемся...
Писать о поездке в Грузию, не затронув тему застолья, было бы непростительно. Более того она, на мой взгляд, заслуживает отдельного поста.
Слово "Тамада" нам было знакомо с детства, но в каком-то искаженном понятии. Тамадой у нас называли обычно ведущего свадебных торжеств. Нет, мы ни в коем случае, не умаляем его значимости, но разница между сценарием среднего свадебного ведущего и душевной речью грузинского тамады (который, разумеется, может и свадьбу вести) огромно, поэтому копнем глубже.
«Tамада» ("тамады") происходит от грузинского «tamadoba», и в переводе буквально означает –«старшинство во время пира». Выбор тамады во многом определяет успех мероприятия и даже если речь идет об ужине в очень маленьком кругу, отношение остается серьезным и ответственным.
Тамадой обычно назначают старшего по возрасту мужчину по нескольким причинам: это почетный титул; чем старше тамада, тем больше у него опыта и есть чему у него поучиться; и не менее важное - тамада должен быть трезвее всех своих гостей до конца трапезы, : ).
Искусство тамады в Грузии юноши впитывают с детства. Сначала внимательно слушая деда, отца и старших братьев. Позже предпринимая самостоятельные попытки (каждый из своих тостов тамада может попросить продолжить любого из гостей). Виртуозность ведущего определяется не столько красноречивостью, сколько искренностью. "Можешь быть краток, но говори от души" - так сказал тамада за столом, передавая тост гостю из-за границы.
Главная задача тамады - умело руководить застольем, порядком за столом, последовательностью тостов так, чтобы гости были сыты, довольны и в меру пьяны, а не свалились под стол после нескольких тостов.
Тосты, произносимые за столом, всегда принимают личный характер. Грузины не пьют за лозунги, они выпивают вместе со своими гостями за дорогие их сердцу темы. Искусный тамада должен вести трапезу так, чтобы не обидеть никого за столом, даже тех людей, которых видит впервые. Поэтому, если у него есть несколько минут до начала трапезы, он наводит справки о приглашенных, которые нередко оказываются в легком шоке от произносимых в их адрес пожеланиях и похвалах.
Существуют обязательные посты (порядок и обязательность варьируются в зависимости от географического района). Человеку неопытному запомнить их невозможно (не всегда новичок в состоянии их все услышать, чаще сваливается под стол раньше), поэтому пили мы мало, больше записывали: тост-приветствие, поздравление со встречей, пожелание всеобщего благополучия; затем - тост-поздравление с празднуемым событием; тосты за мир; за родителей; за братьев и сестер; за детей; за друзей; за ушедших из этого мира (стоя); за жизнь; за любовь; за женщин; за хозяев.
Грузинское застолье без вина - это не застолье. Грузин без домашнего, собственного приготовления вина - это не грузин. Это заявление с моей стороны может звучать слишком громко, но съездите в Грузию и вы убедитесь в его правильности.
На традиционное грузинское застолье вино подается в кувшинах. Это может быть красивый глиняный сосуд, а может быть и стеклянный, суть не в материале кувшина, а в его объеме - в среднем, 2-4 литра. Такой сосуд распивается обычно на двоих. Разумеется, сопровождается обильной трапезой, длинными красноречивыми тостами и прочее. Да, и вино, обычно пьется белое, оно легче для восприятия, особенно не тренированными туристами.
А теперь простая математика, которой нас научил один из гидов: в среднем мы приглашаем гостей 2-4 раза в неделю, выпиваем 3-4 кувшина, значит на год нужно заготовить 2 тонны винограда. Вы не ослышались, из 2 тонн винограда средний грузин заготавливает вина на год на потребление своей семьи и близких друзей!
Разумеется, есть исключения, но по возможности, каждый старается приготовить свое вино, хотя бы 500 кг: ).
Следует заметить, что для того, чтобы обработать 2 тонны винограда (которое не выращиваются, а закупаются в сезон) не требуется уж слишком большой площади или множества инструментов, требуется большое желание и, разумеется, навык.
Я не стану даже пытаться привести здесь список производимых грузинских вин, приведу лишь несколько опробованных : Сапирави, Цинандали, Ахашени, Киндзмараули, Хванчкара, Мукузани, Кахури, Оджалеши, Напареули, Кондоли, Ркатсители и другие.
Для меня лично стал открытием тот факт, что Хванчкара- это бленд винограда Александроули и Муджуретули, выращиваемых в определенной местности, в Раче, а не сорт винограда.
А Киндзмараули производится из сорта винограда Саперави, возделываемого в Киндзмараульской микрозоне Кварельского района Кахетии.
Так что шансы испить настоящей Хванчкары в России, особенно сейчас, сами понимаете - невелики. А на вкус она божественная! Красное вино пьют просто так с друзьями , но немного, пару стаканчиков. За трапезой пьют белое, причем соломенного цвета.
Еще удалось узнать, что в Грузии практикуют 2 способа виноделия - европейское, к которому мы привычны и кахетинское (в этом случае вместе с мякотью винограда в вино идут и косточки, и мелкие веточки грозди). Второй способ проще для домашнего производства, на вкус немного горче.
В деревнях вино хранится в огромных кувшинах, зарытых в погребах. Каждый год перед открытием сезона, на младшего члена семьи ложится большая ответственность - отмыть эти кувшины дочиста, иначе вино скиснет. Почему самого младшего - чтобы пролезал в горло кувшина : ).
Признаюсь честно, до поездки в Грузию, мы были уже знакомы с национальной кухней.
Грузинское застолье щедро. Хозяйка редко готовит все сама, ей обычно помогают родственницы/подруги. Стол накрывается обильный и не пустеет, пока гости не достигают состояния наполнения в прямом смысле этого слова.
Сложно представить традиционное застолье без:
Лаваша, сыра сулугуни, хачапури (имеретинские или аджарские)- слоеное тесто, сдобренное сыром сулугуни, сливочным маслом и яйцом.
Хинкали (нечто среднее между пельменями и мантами). Местные источники утверждают, что правильные хинкали готовятся из баранины, курдючного сала, зелени и специй. В кафе и ресторанах обычно подаются из смешанного фарша говядины и свинины, можно так же заказать говяжие и бараньи.
Дома (в Тбилиси по крайней мере) хинкали уже не готовят, намного проще спуститься в хинкальную : ).
ФОТО ПРО ХИНКАЛИ
Секрет приготовления хинкали оказался в сноровке их быстро лепить. Дело в том, что сочность этого блюда заключается в жидковатом фарше, который нужно быстро заключить в объятия раскатанного теста и так же быстро сварить и съесть.
Так же на стол в обязательном порядке подается мясо - это может быть шашлык (телятина или свинина) или мясное блюдо в горшочке (меня учили готовить Чанах).
Блюда из курицы тоже присутствуют - Сациви (курица в ореховом соусе), Чекмерули (курица в чесночном соусе) и наверняка есть еще много других.
Фасоль(лобио) пользуется большим успехом - Лобио-суп или Лобио-салат, а так же различные закуски из баклажанов, грибов. Соус Ткемали (из мелкой сливы или алычи)и изобилие свежей зелени - обязательны на грузинском столе.
Разумеется, невозможно попробовать все разнообразие национальной кухни за несколько дней. Все описанное выше - это то, что мы успели попробовать за несколько посещений ресторанов и кафе: )
Из аэропорта нас забрал Вадим, он или его машина встречает всех гостей, это входит в стоимость, даже если самолет прилетает ночью.
Он - «мужчина славянской внешности в самом расцвете лет», как в шутку сам о себе написал. О Вадиме мы узнали из отчетов его прежних гостей, все отзывы абсолютно положительные, забегая вперед, скажу, что мы согласны со всеми позитивными характеристиками, данными предшественниками и лично ему, и всей их чудесной семье(он с женой Ингой, их родители и уже взрослые дети. У них дома – тепло и уютно. У него в доме почти всегда есть гости из всех уголков нашей бывшей огромной дружной страны. Общаться с ними так же интересно, и вы почувствуете, себя, как дома, при этом находясь в городе на веранде с виноградником. Теперь и у нас есть друзья в Грузии.
Важный нюанс – Вадим не навязывает свои экскурсии, а ждем , так скажем, запроса от гостей. Поэтому нужно не стесняться, а обсуждать свои планы и ожидания с ним, что можно и нужно посмотреть и как это сделать лучше. И тогда вы сможете за то небольшое время своей поездки в Грузию многое. Теперь по итогам нашей поездки я могу с уверенностью сказать, что без его участия мы бы не смогли и половины того же сделать и увидеть.
Тбилиси мы смотрели с сыном Вадима – он проводит пешеходные прогулки –экскурсии по старому Тбилиси.
Тбилиси-теплый город, так именно переводиться его название. И это правда. Город действительно полон неожиданных и приятных впечатлений, тут и старые улочки с множеством балконов, и новые модерновые строения уже этого тысячелетия.
Тбилиси - город довольно большой, но по центру, в котором сосредоточено самое интересное, можно пройтись и пешком. Проспект Шота Руставели начинается с одноименного памятника и заканчивается Площадью Свободы. Окаймленный деревьями он ничем не уступает европейским проспектам и прогуляться по нему очень приятно. Театры, музеи, кафе, магазины, вечерние концерты "живого" джаза - все, чтобы провести утро, день или вечер интересно.
В городе множество действующих церквей.
Я не буду перечислять площади и храмы, которые привлекли наше внимание. Просто прогуляйтесь по проспекту, полюбуйтесь работами местных художников на берегу Мтквари, позавтракайте хачапури в водах Лагидзе, а после не забудьте исследовать маленькие улочки – в них весь местный колорит. На обед зайдите в"дом хинкали", а вечером послушайте джаз на улице Чардин.
На следующий день, чтобы не зацикливаться на центре, посетите центральную церковь святой троицы (самеба), поднимитесь на старую крепость Нарикала и освежитесь в серной бане.
Также рекомендуем посмотреть на Пантеон (место захоронения многих известных деятелей, старинная церковь и отличный вид на город) и парк миасминды (вокруг телевизионной башни-мы уже не осилили).
Исследовать разные регионы Грузии мы отправилась в компании еще двух туристов из Украины, Сергеем и его сыном Матвеем, им тоже большой привет!
Наш маршрут в первый день был следующим:
Тбилиси - Крепость- Телави – Икалто- Алаверди - Греми - завод Киндзмараули в Кварели- Сигнахи - Тбилиси.
Понятное дело, что за один день невозможно посмотреть все, лучше снять летом домик в грузинской деревне на месяц, наесться фруктов и перепробовать вино у всех соседей деревни, но это в другой раз. В этот у нас был всего один день, но мы успели многое.
Был вариант поехать самим, то машину я бы не рискнул возить в Грузии, попадаются непредсказуемые водители и на дорогах могут неожиданно попадаться большие дыры.
На маршрутках за один день все не объедешь, просто не успеть.
Наш маршрут в тот день пролегал по исторической части Грузии - Кахетии, родине виноделия во всемирном масштабе.
---------------------------------------------
Лично у меня с этим городом одна очень яркая ассоциация - звонок по телефону из фильма Георгия Данелия Мимино: ). мы его конечно по приезду снова его посмотрели. Много знакомого из поездки увидели в фильме опять.
Развалины древней академии 6 века, в которой учился Ш. Руставели, церковь 6 века, могила Зенона Икалтойского и Арсена Икалтойского – наставника Давида Строителя.
Мужской монастырь, центральный кафедральный храм Кахетии св. Георгия 11 в. Внутреннее пространство-самое грандиозное в груз. архитектуре. Выдающийся памятник грузинского зодчества.
Потрясающе красивое сооружение. К сожалению, фотографировать изнутри не разрешают, надо быстро действовать, пока никто не увидел...Но снаружи можно.
Архангельская церковь 16 в. , крепость, резиденция Кахетских царей. Башня царицы Дареджан.
завод Киндзмараули в Кварели.
Дегустация вин:
Это смак! Запоминается надолго! Можно сидеть и сидеть и сидеть! Как всегда было быстро! Мы выбрали и купили себе несколько бутылок отличного вина и еще местного коньяка и виноградной водки.
Экскурсия по заводу - в компании директора завода быстро посмотрели на цеха, и подвалы с разными емкостями с вином, хотелось уже за стол!...
После этого мы отправились трапезничать. Кушали прями в ресторане на территории завода, у него есть отдельный вход с улицы. Закусывали там же и работники завода, оставшиеся после предыдущей смены.
это был настоящий праздник живота - вино принесли сразу из винодельни, а хозяева трапезной порадовали прекрасными закусками и основными блюдами.
После сытной трапезы мы отправились дальше.
Мы туда приехали уже ночью, так что смотрели только центральные улицы.
Город славится своей одноименной крепостью, входящую в список самых известных и крупных крепостей Грузии. Стены Сигнахской крепости чудесным образом уцелели и сегодня окружают старую часть города и выходят далеко за городские границы. По периметру стен сохранились 28 сторожевых башен, с которых открывается замечательный вид на Алазанскую долину.
В некоторых туристических порталах это место так же называют грузинским Диснейлендом, другие - Венецией. Все это, видимо, благодаря новым каменным мостовым.
Бодбе - Действущий женский монастырь, в котором покоится святая Нино - великая крестительница Грузии.
По преданию, Нино стубила на землю Грузии с крестом, сплетенным из виноградной лозы. В пути лоза немного подсохла, ее ветви опустились, поэтому, собственно, встречается грузинский крест с опущенными концами.
Монастырь действует, за хозяйством следят монашки. Так же имеется святой источник, но к нему мы не спускались.
Цинандали, родовое поместье князей Чавчавадзе .
Тут недавно венчались Надя Михалкова и Резо Гигинеишвили, Никита Сергеевич и Михаил Сакаашвили , конечно, тоже были и вкуснейшее вино тоже пили…
Тут еще Грибоедов в 1829 году играл на рояле своей будущей жене Нине Чавчавадзе…
Но мы туда уже не успели попасть, наверно, в следующий раз.
Церковь Квелацминда
Провинциальный городок Гурджаани близ Телави славится уникальным памятником средневекового грузинского зодчества – церковью Квелацминда - единственной в Грузии двухкупольной церковью. Выглядит она довольно скромно. Серый каменный храм с крестообразным фасадом и прямоугольный в плане. В середине храма, прямо с крыши, абсолютно симметрично поднимаются две небольшие квадратные башенки, покрытые зонтичными куполами. Единственный вход в церковь – маленькая дверь в арочном проеме - находится с крестообразного фасада и поднят довольно высоко над землей. Даже без внешней отделки храм выглядит очень впечатляюще, так как практически сохранив свой первоначальный облик, несет в себе дух глубокой старины.
Во многих местах прошла или идет шла массивная реконструкция. Следует заметить, что множество памятников культуры в Грузии нуждаются в реконструкции и радует то, что потихоньку это начинает осуществляться.
И пару слов об огромных кувшинах, которые часто появляются на фотографиях. В более ранние периоды, некоторые семейные события(такие как рождение ребенка или похороны) было принято отмечать в церквях. Туда же свозили огромные кувшины с вином. После их опустошения гостями, то ли из-за лени, то ли по какой-то другой причине их оставляли там же. Так они и по сей день и лежат...
Вернулись домой мы уже заполночь…
Наш маршрут на второй день:
Тбилиси-Джвави-Мцхета-Ананури-Гудаури-Казбеки-Тбилиси
Утром выезжаем из Тбилиси на машине, посещаем храм в Джвави, храм на вершине горы у слияния рек Куры и Арагви, близ Мцхеты (Грузия). Один из выдающихся памятников средневековой грузинской архитектуры (построен в 586/587г). Именно в этом месте Нино Каппадокийская поставила Святой крест, ознаменовавший принятие Грузией христианства
Это место описал Лермонтов в своей поэме “Мцыри”. Сегодня все в Джвари осталось таким же, как при визите русского классика.
" ... Немного лет тому назад,
Там, где, сливаяся, шумят,
Обнявшись, будто две сестры,
Струи Арагвы и Куры,
Был монастырь.
И нынче видит пешеход
Столбы обрушенных ворот,
И башни, и церковный свод..."
Потом мы осмотрели Мцхету, милый маленький городок с кафедральным собором Светицховели, Он был построен в XI веке (1010.1029 г . г. ) Под большой аркой располагается легендарный «Животворящий Столп», который по легенде стоит над Хитоном Иисуса Христа. Перед алтарем находится захоронение грузинских царей, царей династии Багратиони и других.
Далее наш путь лежал вдоль Военно-грузинской дороги, построенной русскими инженерами в конце 18 века для соединения Грузии с российской империей.
Ананури – крепость , построенная а 16-17 веках для обороны Военно Грузинской дороги.
Гудаури – горнолыжный курорт
Смотровая площадка на Крестовом перевале (высота 2395м), самом узком месте для пересечения на Кавказском хребте.
В этот момент реки начинают течь уже в другую сторону и дальше мы ехали уже параллельно молодому Тереку, идущему уже на север в сторону России. До Владикавказа оставалось менее 50 км.
Конечной точкой нашей поездки был поселок Казбеки и Троицкая церковь в Гергети, стоящая у подножия Казбека на высоте 2170 метров(построенной в 14 веке).
Грузины вообще любят строить церкви и кресты на холмах и высоко в горах, чтобы их было издалека видно. И Гергетинская церковь - идеальный пример тому. Отсюда открывается фантастический вид на окрестные горы, на посек далеко внизу. Паломники поднимаются сюда по крутой горе пешком и некоторые даже босиком.
На гору к церкви нас вез уже не Вадим, а джип местного его знакомого водителя, т. к. дорога наверх уже сильно крутая и местами покрыта большими валунами.
Там мы встретили закат.
Затем уже был ужин в маленькой деревушке по дороге назад, где специально для нас приготовили все свежее и, конечно, с кахетинским соломенным вином.
Путь назад опять через перевал проходил под лунным светом. Горы, луна, романтика…
В принципе, в Казбеки можно приехать и самим на маршрутке или на такси от станции метро Дидубе в Тбилиси(около 130км в одну сторону, но вторая половина дороги в плохом состоянии). Теперь можно и заночевать , в кафе мы встретили туристов из Европы, которые с упоением пили и закусывали горскую еду…
Далее у нас был день отдыха в Тбилиси, который мы использовали , чтобы посетить Этнографический музей, где собраны дома с разным уголков Грузии. Из западной Грузии сюда привезли несколько деревянных домов, из Восточной - каменных. Внутри домов собрано оригинальное убранство деревенской жизни. Посетителей и туристов немного, женщины, узнав, что мы из России, с большим радушием открыли нам все дома и показали, как жилось грузинским женщинам…
На следующий день Вадим повез нас на юг от Тбилиси к границе с Турцией.
Тбилиси–Вардзия-Абастурмани-Борджоми-Гори- Уплисцихе – Тбилиси
Вардзия – пещерный город, выдолбленный в скале в 1150-1200гг. К сожалению, большая часть построенного была уничтожена землетрясением около 1200 г. Тем не менее, сейчас тут поселились монахи и открыт доступ туристам(есть даже отель и ресторан у подножия горы). Не забудьте с собой фонарик, чтобы ходить не в полной темноте по лабиринтам!...
Абастурмани
Мы заночевали в гестхаусе в этом сказочном месте, где находится также обсерватория, но там ее осмотреть не удалось, т. к. туристический сезон уже подошел к концу. Зато мы посетили и искупались в термальных источниках, а именно в бассейне, который работает за полночь до последнего посетителя… Потом были посиделки у камина.
быстро посещаем источник и осматриваем курорт сверху. Вода , конечно , вкусная.
Посещение музея Сталина, рассказ о его жизненном пути, в основном , по фото и картинками. Посетили также музей вагон, на котором он ездил на Тегеранскую, Ялтинскую и Потсдамскую конференции. Внутри очень просто, чувствуется, что человек был не притязательный. Сталина в Грузии вообще не особо любят, кроме Гори. Репрессии в Грузии в 30тых годах были не меньше, чем в других регионах.
"Крепость владыки", пешерный город, точнее. То, что он него осталось после землятресения 1920гг. Возник около 1500 лет до н. э. В 9-11 вв один из важнейших городов Грузии, одно время ее столица. Вместе с местным гидом за 1.5 часа осмотрели жилые и хозяйственные помещения тех лет, царский зал царицы Тамары, фрагменты театра. Без экскурсовода мало что можно было бы понять из местной архитектуры 1000летней давности…В мире всего малая горстка таких выдолбленных в скале городов, а в Грузии их даже не один!
Вечером мы ужинали в Тбилиси в ресторане Таглаура , просто пальчики оближешь! Еле еле ушли? Могли бы просидеть за столом всю ночь…
Советы по итогам поездки:
-планируйте больше времени! За одну неделю даже быстрого перемещения Вы не увидите и пол-Грузии, мы посмотрели только восточную Грузию, западная у нас еще впереди!
Советую всем обговаривать и планировать маршрут вместе с тем, кто знает страну и куда и когда нужно ехать. Отдельное спасибо наш гид Вадиму за его интересные рассказы и веселый настрой, и особенно за планирование и осуществление поездок за пределы Тбилиси, без него мы не смогли бы увидеть и насладиться и половиной того, что успели!...
Всем хороших впечатлений и до встречи в Грузии!
Василий и Екатерина
Свіжий звіт про поїздку по Грузії гостей із Москви. Як завжди, без купюр.
-------------------------------
Поїздка до Грузії сталася несподівано швидко. Майже нічого не запланувавши, тільки прочитавши кілька відгуків і знайшовши гіда інтернету, ми взяли квитки і полетіли в Тбілісі.
Дисклеймер: нагадую, що все описане в моєму звіті лише особистий погляд на те, що відбувається.
План подорожі.
Грузія країна невелика, перетнути її зі сходу на захід можна годин за 6, з півночі на південь і того коротше. Далі займає дістатися гірських районів, дороги в які залишають бажати кращого.
Що дивитись у Грузії?
Вся країна поділена на 12 округів (див. карту).
До Абхазії та Південної Осетії з Грузії їхати не варто.
Східна Грузія (Кахетія) чи винна долина славиться своїми виноробнями та стародавніми церквами.
У Північно-Східній Грузії (Мцхета-Ананурі-Казбеки) - обов'язкова до відвідин Військово-Грузинська дорога, що починається у Тбілісі та закінчується у Владикавказі (Північна Осетія).
У Центральній Грузії знаходяться великі міста Кутаїсі, Горі, Боржомі та стародавні міста у скелях Вардзіа та Уплісцихе.
Північно-Західна Грузія (Сванетія)) славиться своїми гірськими пейзажами (кажуть, що Швейцарія меркне порівняно зі Сванетією : ))
А на захід, зрозуміло, їдуть за апельсинами, аджарськими хачапурі та хвилями Чорного моря.
а) Переважний вид відпочинку.
Можна цивілізовано, з денними вилазками з Тбілісі та ночівлями в гестхаусах, а можна і "по-дорослому" - з рюкзаками, ночівлями в наметах та інше.
б)Дібратися.
З Москви є прямі польоти в Тбілісі з Домодєдово, але дорого, близько 16-18 тис. рублів. Помітно дешевше можна летіти з пересадкою в Києві, Мінську, Ризі, Єревані і т. д ...Можна купити квиток і за 8-9 тис рублів туди назад.
в)Мовні проблеми.
Населення міст (особливо люди старше 40) добре говорить російською. Молодь його знає рідко та легше спілкується англійською. У віддалених селах і з тим, і з іншим гірше.
г) Ну, зрозуміло, бюджет.
Пересування країною на громадському транспорті та харчування все ще залишаються дешевими. Апгрейд на організовані екскурсії або машину/гіда, звичайно, збільшує статті витрат. Докладніше - пізніше.
Росіяни отримують грузинську візу в аеропорту Тбілісі чи інших аеропортах. Для цього потрібно заповнити анкету (обов'язково заздалегідь запишіть собі адресу в Грузії, яку Ви напишіть в анкету. Перевіряти її ніхто не буде. Можна просто написати адресу будь-якого великого Тбіліського готелю, який Ви ніколи не побачите). , сплатити 35 доларів або в рублях або Ларі і прикордонник каже Вам особисто – Ласкаво просимо до Грузії (правила хорошого тону працюють навіть у осіб під час виконання).
Що із собою брати.
Якщо Ви збираєтеся просто ознайомитися з природою та архітектурою Грузії, візьміть із собою повсякденний простий одяг, светр та куртку на випадок поїздки в гори та головне зручне для довгих походів взуття. Сонячні окуляри також не забудьте!
Якщо мета вашої подорожі трекінг - везіть із собою все, починаючи з гарного взуття та флісів та закінчуючи наметами, спальними мішками та газовими пальниками.
Путівник та карти.
Хоч як це дивно прозвучить, знайти якісні інформаційні джерела про Грузію виявилося непросто.
Російські пошукові системи після останніх військових подій грузинські джерела "не знаходять", (наприклад Грузії у списку країн взагалі не існує), а те, що вдається знайти, датовано 2007 роком і може виявитися застарілим.
Англійські джерела підсовують посилання на штат Georgia.
Путівник Lonely Planet 2008 року випуску має основну важливу інформацію та написи грузинською, якщо з'явиться в них потреба, його можна купити в туристичних книгарнях у Тбілісі, наприклад, на проспекті Руставелі в Просперо Букс. Є ще рідкісне видання путівника BRADT 2009 російською, ми ним і користувалися.
Дуже корисним виявився російськомовний грузинський форум Нукрі.
Непоганий сайт у аджарського регіону з картами та таблицями відстані, але цю частину ми Грузії подивитися не встигли.
Новий барвистий сайт департаменту туризму у міністерстві економічного розвитку Грузії (English).
Найбільшим знайденим плюсом цього сайту є якісна карта Грузії, яку не вдалося виявити ніде більше в Мережі.
І ніхто, зрозуміло, не скасовував Вікітревел.
Національні особливості Грузії.
Складно напоротися на неякісну їжу - готують грузини з почуттям та віддачею.
Смачно та рясно нагодують вас і в дорогому ресторані та в дешевому кафе, у підвальному приміщенні. Різниця буде у вишколеності офіціантів та у рахунку за трапезу.
Краще, звичайно, якщо спілкуватися за Вас буде гід, який зробить замовлення і простежить, щоб не було проблем.
Проживання.
У деяких великих містах (таких нарахувала лише 5) є дорогі готелі. Якщо ваш бюджет не розрахований на це, то найкращим варіантом і в столиці і на периферії стає "Home stay" - широко поширений у цій країні.
Вас приймає сім'я вдома, обладнаного як пансіон з кімнатами для туристів.
Ви на цей короткий період живете їхнім життям, харчуєтеся домашньою їжею, стаєте свідками звичайних повсякденних домашніх радощів.
У Тбілісі "Home stay" зазвичай включає сніданок, за його межами у вартість може входити дворазове харчування (сніданок та вечеря).
Є в цьому і якийсь колорит і відсутність особистого простору.
З одного боку, ввечері легко можна попросити чашку гарячого чаю, з іншого - незручно повертатися пізно додому, тому що господиня не лягає спати, поки ви не повернулися, чекає, щоб відчинити двері і впустити в будинок.
Хочеться вірити, що ця гостинність не вичерпається і не піддасться використанню з боку злих туристів.
Пересування.
Не дивлячись на те, що країна невелика, складний ландшафт ускладнює легке пересування нею. Найбільш поширений варіант подорожі Грузією - траєкторія у формі зірки: виїзд в одну точку і повернення в Тбілісі, виїзд у наступну і повернення і так далі.
Найбільш бюджетний спосіб об'їздити країну – місцеві маршрутки. Недорогі, але й не дуже зручні. Доїжджають до багатьох популярних туристичних місць, але, певна річ, не до всіх.
Інший спосіб, самостійний – машина на прокат. Якщо збираєтеся поїхати в гори, то без джипа не обійтися. Дорого. Бензин також недешевий.
У цю поїздку, звичайно, вдалося подивитися лише малу частину цієї чудової та щедрої країни. Але гадаю, ми туди ще повернемося...
Писати про поїздку до Грузії, не торкнувшись теми застілля, було б непростимо. Більше того вона, на мій погляд, заслуговує на окремий пост.
Слово " Тамада " нам було знайоме з дитинства, але у якомусь спотвореному понятті. Тамадою у нас називали зазвичай ведучого весільних урочистостей. Ні, ми ні в якому разі, не применшуємо його значущості, але різниця між сценарієм середнього весільного ведучого та душевною промовою грузинського тамади (який, зрозуміло, може й весілля вести) величезно, тому копнемо глибше.
"Тамада" ("тамади") походить від грузинського "tamadoba", і в перекладі буквально означає "старшинство під час бенкету". Вибір тамади багато в чому визначає успіх заходу і навіть якщо йдеться про вечерю у дуже маленькому колі, ставлення залишається серйозним та відповідальним.
Тамадою зазвичай призначають старшого віком чоловіка з кількох причин: це почесний титул; що старше тамада, то більше в нього досвіду і є чому в нього повчитися; і не менш важливе - тамада має бути тверезіше за всіх своїх гостей до кінця трапези, : ).
Мистецтво тамади в Грузії юнаки вбирають із дитинства. Спочатку уважно слухаючи діда, батька та старших братів. Пізніше роблячи самостійні спроби (кожен зі своїх тостів тамада може попросити продовжити кожного з гостей). Віртуозність ведучого визначається не так промовистістю, як щирістю. "Можеш бути стислим, але говори від душі" - так сказав тамада за столом, передаючи тост гостю з-за кордону.
Головне завдання тамади - вміло керувати гулянням, порядком за столом, послідовністю тостів так, щоб гості були ситі, задоволені і в міру п'яні, а не впали під стіл після кількох тостів.
Тости, що вимовляються за столом, завжди набувають особистого характеру. Грузини не п'ють за гасла, вони випивають разом зі своїми гостями за дорогі серцю теми. Майстерний тамада повинен вести трапезу так, щоб не образити нікого за столом, навіть тих людей, яких бачить уперше. Тому, якщо в нього є кілька хвилин до початку трапези, він наводить довідки про запрошених, які нерідко опиняються в легкому шоку від побажань і похвал, що вимовляються на їх адресу.
Існують обов'язкові пости (порядок та обов'язковість варіюються залежно від географічного району).
Людині недосвідченій запам'ятати їх неможливо (не завжди новачок може їх все почути, частіше звалюється під стіл раніше), тому пили ми мало, більше записували: тост-вітання, привітання з зустріччю, побажання загального благополуччя; потім - тост-вітання з подією, що святкується; тости за мир; за батьків; за братів та сестер; за дітей; за друзів; за тих, що пішли з цього світу (стоячи); за життя; за кохання; за жінок; за господарів.
Грузинське гуляння без вина - це не гуляння. Грузин без домашнього, власного приготування вина – це не грузин. Ця заява з мого боку може звучати надто голосно, але з'їздіть до Грузії і ви переконаєтесь у її правильності.
На традиційне грузинське застілля вино подається у глечиках. Це може бути красива глиняна судина, а може бути і скляна, суть не в матеріалі глека, а в його обсязі - в середньому, 2-4 літри. Така посудина зазвичай розпивається на двох.
Зрозуміло, супроводжується рясною трапезою, довгими промовистими тостами та інше. Так, і вино, зазвичай, п'ється біле, воно легше для сприйняття, особливо не тренованими туристами.
А тепер проста математика, якій нас навчив один із гідів: у середньому ми запрошуємо гостей 2-4 рази на тиждень, випиваємо 3-4 глеки, отже, на рік потрібно заготовити 2 тонни винограду. Ви не дочули, що з 2 тонн винограду середній грузин заготовляє вина на рік на споживання своєї родини та близьких друзів!
Зрозуміло, є винятки, але по можливості кожен намагається приготувати своє вино, хоча б 500 кг: ).
Слід зазначити, що для того, щоб обробити 2 тонни винограду (яке не вирощуються, а закуповуються в сезон) не потрібно занадто великої площі або безлічі інструментів, потрібно велике бажання і, зрозуміло, навик.
Я не намагатимуся навіть навести тут список вироблених грузинських вин, наведу лише кілька випробуваних: Сапіраві, Цинандалі, Ахашені, Кіндзмараулі, Хванчкара, Мукузані, Кахурі, Оджалеші, Напареулі, Кондолі, Ркатсітелі та інші.
Для мене особисто став відкриттям той факт, що Хванчкара-це бленд винограду Олександроулі та Муджуретулі, які вирощуються в певній місцевості, в Рачі, а не сорт винограду.
А Кіндзмараулі виготовляється із сорту винограду Сапераві, що обробляється в Кіндзмараульській мікрозоні Кварельського району Кахетії.
Тож шанси випити справжньої Хванчкари в Росії, особливо зараз, самі розумієте – невеликі. А на смак вона божественна! Червоне вино п'ють просто так із друзями, але небагато, пару стаканчиків. За трапезою п'ють біле, причому солом'яного кольору.
Ще вдалося дізнатися, що в Грузії практикують 2 способи виноробства - європейське, до якого ми звичні і кахетинське (у цьому випадку разом із м'якоттю винограду у вино йдуть і кісточки, і дрібні гілочки грона). Другий спосіб простіше для домашнього виробництва, на смак трохи гірший.
У селах вино зберігається у величезних глечиках, закопаних у льохах. Щороку перед відкриттям сезону, на молодшого члена сім'ї лягає велика відповідальність - відмити ці глеки дочиста, інакше вино скисне. Чому наймолодшого - щоб пролазив у горло глека : ).
Зізнаюся чесно, до поїздки до Грузії ми були вже знайомі з національною кухнею.
Грузинське застілля щедро. Господиня рідко готує все сама, їй зазвичай допомагають родички/подруги. Стіл накривається багатий і не пустіє, поки гості не досягають стану наповнення у прямому значенні цього слова.
Складно уявити традиційне застілля без:
Лаваша, сиру сулугуні, хачапурі (імеретинські або аджарські) - листкове тісто, присмачене сиром сулугуні, вершковим маслом та яйцем.
Хінкалі (щось середнє між пельменями та мантами). Місцеві джерела стверджують, що правильні хінкалі готуються з баранини, курдючного сала, зелені та спецій. У кафе і ресторанах зазвичай подаються зі змішаного фаршу яловичини та свинини, можна також замовити яловичі та баранячі.
Вдома (у Тбілісі принаймні) хінкалі вже не готують, набагато простіше спуститися до хінкальної : ).
ФОТО ПРО ХІНКАЛІ
Секрет приготування хінкалі опинився у вправності їх швидко ліпити. Справа в тому, що соковитість цієї страви полягає в рідкому фарші, який потрібно швидко укласти в обійми розкатаного тіста і так само швидко зварити та з'їсти.
Також на стіл в обов'язковому порядку подається м'ясо - це може бути шашлик (телятина або свинина) або м'ясна страва в горщику (мене вчили готувати Чанах).
Страви з курки теж присутні - Сациві (курка в горіховому соусі), Чекмерулі (курка в часниковому соусі) і, напевно, є ще багато інших.
Квасоля (лобіо) користується великим успіхом - Лобіо-суп або Лобіо-салат, а також різні закуски з баклажанів, грибів. Соус Ткемалі (з дрібної сливи або аличі) та достаток свіжої зелені – обов'язкові на грузинському столі.
Зрозуміло, неможливо спробувати всю різноманітність національної кухні за кілька днів. Все описане вище - це те, що ми встигли спробувати за кілька відвідувань ресторанів та кафе: )
З аеропорту нас забрав Вадим, він чи його машина зустрічає всіх гостей, це входить у вартість, навіть якщо літак прилітає вночі.
Він - «чоловік слов'янської зовнішності у самому розквіті років», як жартома сам про себе написав.
Про Вадима ми дізналися зі звітів його колишніх гостей, всі відгуки абсолютно позитивні, забігаючи вперед, скажу, що ми згодні з усіма позитивними характеристиками, даними попередниками і особисто йому, і всій їхній чудовій родині (він з дружиною Інгою, їхні батьки і вже дорослі діти У них вдома тепло і затишно У нього в будинку майже завжди є гості з усіх куточків нашої колишньої величезної дружної країни. з виноградником Тепер і у нас є друзі в Грузії.
Важливий нюанс - Вадим не нав'язує свої екскурсії, а чекаємо, скажімо, на запит від гостей. Тому потрібно не соромитися, а обговорювати свої плани та очікування з ним, що можна і потрібно подивитися і як це зробити краще. І тоді ви зможете за той невеликий час своєї поїздки до Грузії багато чого.
Тепер за підсумками нашої поїздки я можу з упевненістю сказати, що без його участі ми не змогли б і половини того ж зробити і побачити.
Тбілісі ми дивилися з сином Вадима - він проводить пішохідні прогулянки - екскурсії по старому Тбілісі.
Тбілісі – тепле місто, так саме перекладається його назва. І це правда. Місто справді сповнене несподіваних і приємних вражень, тут і старі вулички з безліччю балконів, і нові модернові будівлі вже цього тисячоліття.
Тбілісі - місто досить велике, але центром, в якому зосереджено найцікавіше, можна пройтися і пішки. Проспект Шота Руставелі починається з однойменного пам'ятника та закінчується Площею Свободи. Обрамлений деревами він нічим не поступається європейським проспектам і прогулятися ним дуже приємно. Театри, музеї, кафе, магазини, вечірні концерти "живого" джазу – все, щоб провести ранок, день чи вечір цікаво.
У місті безліч діючих церков.
Я не перераховуватиму площі та храми, які привернули нашу увагу. Просто прогуляйтеся проспектом, помилуйтеся роботами місцевих художників на березі Мткварі, поснідайте хачапурі у водах Лагіддзе, а потім не забудьте досліджувати маленькі вулички – у них весь місцевий колорит. На обід зайдіть у "дім хінкалі", а ввечері послухайте джаз на вулиці Чардін.
Наступного дня, щоб не зациклюватися на центрі, відвідайте центральну церкву святої трійці (самебу), підніміться на стару фортецю Нарікала та освіжіться у сірчаній бані.
Також рекомендуємо подивитися на Пантеон (місце поховання багатьох відомих діячів, старовинна церква та чудовий вид на місто) та парк міасмінди (навколо телевізійної вежі вже не подужали).
Дослідити різні регіони Грузії ми вирушили до компанії ще двох туристів з України, Сергія та його сина Матвія, їм теж великий привіт!
Наш маршрут першого дня був наступним:
Тбілісі - Фортеця-Телаві - Ікалто-Алаверді - Гремі - завод Кіндзмараулі в Кварелі-Сігнахі - Тбілісі.
Зрозуміло, що за один день неможливо подивитися все, краще зняти влітку будиночок у грузинському селі на місяць, наїстися фруктів і перепробувати вино у всіх сусідів села, але це іншого разу. У цей у нас був лише один день, але ми встигли багато.
Був варіант поїхати самим, то машину я не ризикнув би возити в Грузії, трапляються непередбачувані водії і на дорогах можуть несподівано траплятися великі дірки.
На маршрутках за день все не об'їдеш, просто не встигнути.
Наш маршрут того дня пролягав історичною частиною Грузії - Кахетією, батьківщиною виноробства у всесвітньому масштабі.
---------------------------------------------
Особисто у мене з цим містом одна дуже яскрава асоціація - телефонний дзвінок з фільму Георгія Данелія Міміно: ). ми його звичайно після приїзду знов його подивилися.
Багато знайомих з поїздки побачили у фільмі знову.
Руїни стародавньої академії 6 століття, у якій навчався Ш. Руставелі, церква 6 століття, могила Зенона Ікалтойського та Арсена Ікалтойського – наставника Давида Будівельника.
Чоловічий монастир, центральний храм Кахетії св. Георгія 11 ст. Внутрішній простір-найграндіозніше в вантаж. архітектури. Визначна пам'ятка грузинського зодчества.
Чудово красива споруда. На жаль, фотографувати зсередини не дозволяють, треба швидко діяти, поки ніхто не побачив...Але зовні можна.
Архангельська церква 16 ст. , фортеця, резиденція Кахетських царів Вежа цариці Дареджан.
завод Кіндзмараулі в Кварель.
Дегустація вин:
Це смак! Запам'ятовується надовго! Можна сидіти та сидіти і сидіти! Як завжди було швидко! Ми вибрали і купили собі кілька пляшок чудового вина та ще місцевого коньяку та виноградної горілки.
Екскурсія заводом - у компанії директора заводу швидко подивилися на цехи, і підвали з різними ємностями з вином, хотілося вже за стіл!
Після цього ми вирушили трапезувати. Їли прямо в ресторані на території заводу, у нього є окремий вхід з вулиці. Закушували там же і працівники заводу, що залишилися після попередньої зміни.
це було справжнє свято живота – вино принесли одразу з виноробні, а господарі трапезної порадували чудовими закусками та основними стравами.
Після ситної трапези ми вирушили далі.
Ми туди приїхали вже вночі, тому дивилися тільки центральні вулиці.
Місто славиться своєю однойменною фортецею, що входить до списку найвідоміших і найбільших фортець Грузії. Стіни Сигнахської фортеці чудовим чином уціліли і сьогодні оточують стару частину міста та виходять далеко за міські кордони.
Тут ще Грибоєдов у 1829 році грав на роялі своїй майбутній дружині Ніні Чавчавадзе.
Але ми туди вже не встигли потрапити, мабуть, наступного разу.
Церква Квелацмінда
Провінційне містечко Гурджаані поблизу Телаві славиться унікальною пам'яткою середньовічного грузинського зодчества – церквою Квелацмінда – єдиною у Грузії двокупольною церквою. Виглядає вона скромно. Сірий кам'яний храм з хрестоподібного фасаду і прямокутний у плані. У середині храму, прямо з даху, абсолютно симетрично піднімаються дві невеликі квадратні вежі, покриті зонтичними банями. Єдиний вхід у церкву – маленькі двері в арочному отворі – знаходиться з хрестоподібного фасаду та піднято досить високо над землею. Навіть без зовнішнього оздоблення храм виглядає дуже вражаюче, оскільки практично зберігши свій первісний образ, несе в собі дух глибокої старовини.
У багатьох місцях пройшла чи йде йшла масивна реконструкція. Слід зазначити, що безліч пам'яток культури в Грузії потребують реконструкції і тішить те, що це починає потихеньку здійснюватися.
І кілька слів про величезні глеки, які часто з'являються на фотографіях. У більш ранні періоди деякі сімейні події (такі як народження дитини або похорон) було прийнято відзначати в церквах. Туди ж звозили величезні глечики з вином. Після їх спустошення гостями, чи через лінощі, чи з якоїсь іншої причини їх залишали там же. Так вони й досі лежать...
Повернулися додому ми вже на півночі...
Наш маршрут на другий день:
Тбілісі-Джваві-Мцхета-Ананурі-Гудаурі-Казбеки-Тбілісі
Вранці виїжджаємо з Тбілісі на машині, відвідуємо храм у Джаві, храм на вершині гори біля злиття річок Кури та Арагві, поблизу Мцхети (Грузія). Один з найвидатніших пам'яток середньовічної грузинської архітектури (побудований у 586/587р).
Саме тут Ніно Каппадокійська поставила Святий хрест, який ознаменував прийняття Грузією християнства.
Це місце описав Лермонтов у своїй поемі "Мцирі". Сьогодні все в Джварі залишилося таким самим, як при візиті російського класика.
......Небагато років тому,
Там, де, зливаючись, шумлять,
Обнявшись, наче дві сестри,
Струмені Арагви та Кури,
Був монастир.
І нині бачить пішохід
Стовпи обвалених воріт,
І вежі, і церковне склепіння... "
Потім ми оглянули Мцхету, милий маленький містечко з кафедральним собором Светіцховелі, Він був побудований в XI столітті (1010.1029 р. ). Під великою аркою розташовується легендарний «Животворчий Стовп», який за легендою стоїть над Хітоном Ісуса Христа. Перед вівтарем перебуває поховання грузинських царів, царів династії Багратіоні та інших.
Далі наш шлях лежав уздовж Військово-грузинської дороги, побудованої російськими інженерами наприкінці 18 століття, для з'єднання Грузії з російською імперією.
Ананурі - фортеця, побудована в 16-17 століттях для оборони Військово Грузинської дороги.
Гудаурі – гірськолижний курорт
Оглядовий майданчик на Хрестовому перевалі (висота 2395м), найвужчому місці для перетину на Кавказькому хребті.
У цей момент річки починають текти вже в інший бік і далі ми їхали паралельно молодому Тереку, що йде вже на північ у бік Росії. До Владикавказу залишалося менше ніж 50 км.
Кінцевою точкою нашої поїздки було селище Казбеки та Троїцька церква в Гергеті, що стоїть біля підніжжя Казбека на висоті 2170 метрів (побудованої в 14 столітті).
Грузини взагалі люблять будувати церкви та хрести на пагорбах та високо в горах, щоб їх було здалеку видно. І Гергетинська церква – ідеальний приклад тому. Звідси відкривається фантастичний вид на навколишні гори, на сік далеко внизу. Паломники піднімаються сюди крутою горою пішки і деякі навіть босоніж.
На гору до церкви нас віз уже не Вадим, а джип місцевого його знайомого водія, тому що дорога нагору вже сильно крута і подекуди вкрита великими валунами.
Там ми зустріли захід сонця.
Потім уже була вечеря в маленькому селі по дорозі назад, де спеціально для нас приготували все свіже і, звичайно, з кахетинським солом'яним вином.
Шлях назад через перевал проходив під місячним світлом. Гори, місяць, романтика…
В принципі, в Казбеки можна приїхати і самим на маршрутці або на таксі від станції метро Дідубе в Тбілісі (близько 130 км в один бік, але друга половина дороги в поганому стані). Тепер можна й заночувати, у кафе ми зустріли туристів з Європи, які із захопленням пили та закушували гірську їжу.
Далі у нас був день відпочинку в Тбілісі, який ми використовували, щоб відвідати Етнографічний музей, де зібрані будинки з різним куточком Грузії.
Із західної Грузії сюди привезли кілька дерев'яних будинків, зі Східної – кам'яних. Усередині будинків зібрано оригінальне оздоблення сільського життя. Відвідувачів та туристів небагато, жінки, дізнавшись, що ми з Росії, з великою привітністю відкрили нам усі будинки та показали, як жилося грузинським жінкам…
Другого дня Вадим повіз нас на південь від Тбілісі до кордону з Туреччиною.
Тбілісі-Вардзія-Абастурмані-Борджомі-Горі-Уплісцихе - Тбілісі
Вардзія - печерне місто, видовбане в скелі в 1150-1200гг. На жаль, більшу частину збудованого було знищено землетрусом близько 1200 р. Тим не менш, зараз тут оселилися ченці та відкритий доступ туристам (є навіть готель та ресторан біля підніжжя гори). Не забудьте з собою ліхтарик, щоб ходити не в темряві по лабіринтах!
Абастурмані
Ми заночували в гестхаусі у тому казковому місці, де також обсерваторія, але її оглянути зірвалася, т. до.
5 години оглянули житлові та господарські приміщення тих років, царський зал цариці Тамари, фрагменти театру. Без екскурсовода мало що можна було б зрозуміти з місцевої архітектури 1000-річної давності...У світі всього мала жменька таких видовбаних у скелі міст, а в Грузії їх навіть не один!
Увечері ми вечеряли в Тбілісі в ресторані Таглаура, просто пальчики оближеш! Ледве ледве пішли? Могли б просидіти за столом усю ніч.
Поради за підсумками поїздки:
-плануйте більше часу! За один тиждень навіть швидкого переміщення Ви не побачите і пів-Грузії, ми подивилися лише східну Грузію, західна у нас ще попереду!
Раджу всім обговорювати та планувати маршрут разом із тим, хто знає країну і куди і коли треба їхати.
Окреме спасибі наш гід Вадиму за його цікаві розповіді та веселий настрій, і особливо за планування та здійснення поїздок за межі Тбілісі, без нього ми не змогли б побачити та насолодитися і половиною того, що встигли!
Всім добрих вражень і до зустрічі у Грузії!
Василь та Катерина
