Продолжение. Начало здесь:
Часть 1. Пазл сложился > > >
Часть 2. В лабиринте истории > > >
Часть 3. « Потомкам осталась Кандия… » > > >
Часть 4.17 оттенков синего > > >
Не знаю почему, но если мы арендуем в Греции машину, то она оказывается голубого цвета. В цветах греческого флага их подбирают, что ли? ! ; )) Наш Volkswagen up! , невзирая на весьма миниатюрные размеры, оказался пятидверным милашкой с покладистым характером и одной непривычной для меня, но характерной для многих современных машин особенностью – если машина дольше определенного времени (например, 10 секунд) стоИт без движения, двигатель отключается и при возобновлении движения как бы заводится заново. Поначалу это пугало. : ) Но та свобода выбора и передвижения, которые дает вам арендованный (почти собственный) автомобиль, нивелирует любые неудобства. Ведь можно остановиться в любом месте дороги и полюбоваться просто завораживающими видами.
Вдохновившись таким великолепным началом, мы продолжаем движение по новой национальной дороге и примерно через час уже паркуемся в небольшом переулке недалеко от исторического центра Ханьи. Кстати, у меня опять лингвистический шок – здесь в названии города правильно ставить ударение на последний слог.
Еще одно удивление (напоминаю, что и с географией, и с историей у меня не очень) – до 1971 г. именно Ханья, а не Ираклион, была столицей Крита. Но особой « столичности» я в ней, впрочем, как и ранее в Ираклионе, не заметила. Возможно потому, что гуляли мы исключительно по Старому городу, а может всё по той же максиме моего знакомого: « Ну что ты хочешь? Это ж греки! » . : ))
Как и прочие критские полисы, Ханья успешно пережила древних римлян, первый и второй византийские периоды, а наибольшего расцвета достигла при неоднократно упомянутых уже венецианцах, которые поэтично назвали город Ла-Канея. И вот тут я венецианское наследие прочувствовала как нигде до этого. Больше всего оно ощущается в Старом венецианском порту.
Так как Ла-Канея была опорной базой для венецианцев, то и порт там повместительнее, чем в том же Ретимно…
… и количество корабельных доков тоже значительно больше. Сейчас они используются преимущественно в качестве музейно-выставочных павильонов.
Еще одно достоинство порта – длинный волнорез...
...прогулка по которому позволит не только насладиться морскими видами…
… но и рассмотреть во всех подробностях гавань…
… выстроившиеся на набережной восхитительные разноцветные домики (то самое венецианское наследие)…
… прочувствовать исторический дух буквально каждого камешка…
… и добраться до Египетского маяка, который считается самым большим на Крите и одним из самых старых в мире. Источники гласят, что его построили венецианцы в конце ХVI в. , хотя в связи с этим не совсем понятно название « Египетский» . : )
Возле маяка мы зависли надолго – « ловили» волну фотоаппаратом до тех пор, пока не облило и нас, и фотик. ; )
Мы восприняли это как намек, что пора бы уже двигаться дальше, и повернули по волнорезу обратно к набережной.
Здесь процедура « зеркальная» – идешь и любуешься длинным пирсом, морем, всё теми же « венецианскими» домиками.
Если идти лень или жарко, то можно воспользоваться одной из прогулочных повозок, в которую впряжены очаровательнейшие лошадки. Хотя как по мне, то они совсем не средство передвижения, а еще одно украшение набережной. : )
С другой стороны можно поглазеть на остатки оборонительных стен, оставшиеся от построенной венецианцами в 1629 г. крепости Фиркас и органично вписавшиеся в современную действительность.
Есть на набережной и « привет» из турецкого периода. Ханья, как и остальные критские города, не избежала захвата турками – после двухмесячной осады город пал и стал использоваться в качестве резиденции турецкого паши. Мечеть Янычар была построена в честь первого командира гарнизона Ханьи Кючук Хасана, из-за чего она еще носит название Мечеть Кючук Хасан.
Но именно венецианский дух на набережной, да и в Ханье в целом, преобладает. Любоваться видами здесь можно бесконечно. Мы даже в Морской музей не пошли, хотя вот же он – прям по дороге!
Но по плану у нас еще район Топанас, получивший своё название от турецкого « топ» – « пушка» , т. к. именно здесь среди бастионов захваченной крепости хранились турецкие пушки (а сейчас растут кактусы).
Внутрь оставшихся бастионов мы не заглядывали, но прогулялись узенькими улочками, которыми славится как район Топанас…
… так и весь Старый город, где перемешались свидетельства венецианского, турецкого, христианского наследия.
Здесь, например, есть церковь Святого Николая, известная не только тем, что в ней хранятся мощи Николая Чудотворца (уж не знаю, какая их часть, потому как мне известны как минимум три церкви, где позиционируется хранение мощей популярного святого), а также и пристроенным минаретом, сохранившимся от старинной мечети. : )
Но как ни крути, а тянет обратно на набережную, к ее очаровательным видам, которыми можно наслаждаться, устроившись в одной из множества местных кафешек.
Представлять, как величественно заходили в порт корабли, как с бастионов смотрели в сторону моря грозные орудия и как закрывали вход в гавань, натягивая толстую цепь между Маяком и Керкелосом, большим железным кольцом, расположенным у подножья крепости.
И над всем этим царит дух всеохватывающей безмятежности, умиротворенности и некой лености. Может, именно так ощущается счастье? ! : )
Но не венецианцами едиными, как говорится, славен Крит, а еще и множеством православных монастырей, о которых мы поговорим в следующих частях.
Продовження. Початок тут:
Частина 1. Пазл склався >>> a>
Частина 2. У лабіринті історії >>>
Частина 3. «Нащадкам залишилася Кандія…» > >>
Частина 4.17 відтінків синього >>>
Не знаю чому, але якщо ми орендуємо в Греції машину, вона виявляється блакитного кольору. У квітах грецького прапора їх підбирають, чи що? ; )) Наш Volkswagen up! , незважаючи на дуже мініатюрні розміри, виявився п'ятидверним милкою з поступливим характером і однією незвичною для мене, але характерною для багатьох сучасних машин особливістю – якщо машина довша за певний час (наприклад, 10 секунд) стоїть без руху, двигун відключається і при відновленні руху як би заводиться заново. Спочатку це лякало. : ) Але та свобода вибору і пересування, які дає вам орендований (майже власний) автомобіль, нівелює будь-які незручності. Адже можна зупинитися в будь-якому місці дороги і помилуватися видами, що просто зачаровують.
Надихнувшись таким чудовим початком, ми продовжуємо рух новою національною дорогою і приблизно через годину вже паркуємось у невеликому провулку неподалік історичного центру Ханьї. До речі, у мене знову лінгвістичний шок – тут у назві міста правильно наголошувати на останній склад.
Ще одне здивування (нагадую, що і з географією, і з історією у мене не дуже) – до 1971 р. саме Ханья, а не Іракліон, була столицею Криту. Але особливої "столичності" я в ній, втім, як і раніше в Іракліоні, не помітила. Можливо тому, що гуляли ми виключно Старим містом, а може все по тій же максимі мого знайомого: Ну що ти хочеш? Це ж греки! ». : ))
Як і інші критські поліси, Ханья успішно пережила древніх римлян, перший і другий візантійські періоди, а найбільшого розквіту досягла за неодноразово згаданих уже венеціанців, які назвали поетично місто Ла-Канея. І ось тут я венеціанську спадщину відчула, як ніде до цього. Найбільше воно відчувається у Старому венеціанському порту.
Бо Ла-Канея була опорною базою для венеціанців, то й порт там більший, ніж у тому ж Ретімно…
…і кількість корабельних доків також значно більша. Зараз вони використовуються переважно як музейно-виставкові павільйони.
Ще одна перевага порту – довгий хвилеріз. . .
. . . прогулянка яким дозволить не тільки насолодитися морськими видами. . .
…але й розглянути у всіх подробицях гавань…
… чудові різнокольорові будиночки, що вишикувалися на набережній (та сама венеціанська спадщина)…
…відчути історичний дух буквально кожного камінця…
…і дістатися до Єгипетського маяка, який вважається найбільшим на Криті та одним із найстаріших у світі. Джерела свідчать, що його збудували венеціанці наприкінці ХVI ст. , хоча у зв'язку з цим не зовсім зрозуміла назва «Єгипетська». : )
Біля маяка ми зависли надовго – «ловили» хвилю фотоапаратом доти, доки не облило і нас, і фотик. ; )
Ми сприйняли це як натяк, що настав би вже рухатися далі, і повернули по хвилерізу назад до набережної.
Тут процедура «дзеркальна» - йдеш і милуєшся довгим пірсом, морем, тими ж «венеціанськими» будиночками.
Якщо йти ліньки або спекотно, то можна скористатися одним із прогулянкових возів, в які впряжені найчарівніші конячки. Хоча як на мене, то вони зовсім не засіб пересування, а ще одна прикраса набережної. : )
З іншого боку можна подивитися на залишки оборонних стін, що залишилися від побудованої венеціанцями в 1629 р. фортеці Фіркас і органічно вписалися в сучасну дійсність.
Є на набережній та «привіт» із турецького періоду. Ханья, як і інші критські міста, не уникла захоплення турками - після двомісячної облоги місто впало і стало використовуватися як резиденція турецького паші. Мечеть Яничар була побудована на честь першого командира гарнізону Ханьї Кючук Хасана, через що вона ще зветься Мечеть Кючук Хасан.
Але саме венеціанський дух на набережній, та й у Ханьї загалом, переважає. Милуватися видами тут можна безкінечно. Ми навіть у Морський музей не пішли, хоча ось він – прямий по дорозі!
Але за планом ми ще район Топанас, який отримав свою назву від турецького «топ» – «гармата», т. к. саме тут серед бастіонів захопленої фортеці зберігалися турецькі гармати (а зараз зростають кактуси).
Всередині бастіонів, що залишилися, ми не заглядали, але прогулялися вузенькими вуличками, якими славиться як район Топанас. . .
…так і все Старе місто, де перемішалися свідчення венеціанської, турецької, християнської спадщини.
Тут, наприклад, є церква Святого Миколая, відома не тільки тим, що в ній зберігаються мощі Миколи Чудотворця (не знаю, яка їх частина, тому що мені відомі як мінімум три церкви, де позиціонується зберігання мощей популярного святого), а також і прибудований мінарет, що зберігся від старовинної мечеті. : )
Але як не крути, а тягне назад на набережну, до її чарівних видів, якими можна насолоджуватися, влаштувавшись в одній з багатьох місцевих кафешок.
Уявляти, як велично заходили в порт кораблі, як з бастіонів дивилися в бік моря грізні гармати і як закривали вхід у гавань, натягуючи товстий ланцюг між Маяком і Керкелосом, великим залізним кільцем, розташованим біля підніжжя фортеці.
І над усім цим панує дух всеосяжної безтурботності, умиротворення і якоїсь лінощі. Може, саме так відчувається щастя? : )
Але не венеціанцями єдиними, як кажуть, славним Критом, а ще й безліччю православних монастирів, про які ми поговоримо в наступних частинах.