Продолжение. Начало здесь:
Часть 1. Пазл сложился > > >
Часть 2. В лабиринте истории > > >
Часть 3. « Потомкам осталась Кандия… » > > >
Часть 4.17 оттенков синего > > >
Часть 5. Очаровательная безмятежность Ла-Канеи > > >
Из рассказов и отзывов туристов, побывавших на Крите, я сделала для себя два вывода: во-первых, здесь очень много достопримечательностей; во-вторых, значительная их часть – это православные храмы и монастыри, дополнительным бонусом которых является их расположение в красивейших местах острова и своя интересная история возникновения.
Так, например, Кафедральный собор Трёх Мучеников в Ханье построен в середине XIX в. на месте работавшей в « турецкий» период фабрики по производству мыла. В конце века он был разрушен и в дальнейшем восстановлен, как пишут, на личные средства российского императора Николая II в качестве компенсации ущерба, причиненного Криту российским флотом в годы русско-турецкой войны.
А на площади перед собором, среди прочих, можно увидеть скульптуру Агнастостиса Мантакоса, который водрузил греческий флаг над бастионом крепости Фиркас в честь присоединения Крита к Греции в 1913 году.
Но более сильное впечатление произвели на меня монастыри, расположенные в окрестностях Ханьи. Имея свободу передвижения благодаря нашему немецкому милашке, грех было этим не воспользоваться и не проехаться по полуострову Акротири рядом с бывшей столицей. Тем более, что дороги здесь прекрасные, хоть и узкие, и даже указатели кое-где встречаются. А то, что мы в процессе поездки умудрились заехать буквально к выходу из зала прилетов аэропорта Иоанниса Даскалоянниса (спасибо, не на взлетную полосу соседствующей с аэропортом базы натовских ВВС), скорее характеризует меня как штурмана, а не греческие дорожные службы. : ))
Но несмотря ни на что, проехав по прекрасной кипарисовой аллее, мы паркуемся возле Монастыря Агиа Триада (Монастырь Святой Троицы), носящего также имя Тсагоролон (в других источниках Дзангоролон).
Свое второе название монастырь получил благодаря своим основателям – братьям-монахам Лаврентию и Иеремие, происходившим из большой венецианско-критской семьи Тсагоролон, которая, переехав на Крит, приняла православие.
Начал строительство монастыря в 1611 году Иеремия на месте бывшей часовни Святых Апостолов. Так как братья получили прекрасное образование, владели языками, изучали историю и архитектуру, то и за образец для постройки монастыря они взяли работы европейских мастеров – в частности итальянского архитектора Себастьяно Серлио, жившего в XVI веке.
Но смерть в 1634 г. не дала Иеремие завершить свои труды, и продолжил строительство Тсагоролона Лаврентий.
В дальнейшем монастырь не обошли события бурной истории острова – при турках его, как ни странно, не разрушили и даже не превратили в мечеть, что объясняется весьма прозаично – монастырь платил немалую дань османам, а просто дали название « Selvili Manastir» – « Монастырь с кипарисами» (хотя сейчас здесь преобладают пинии, пальмы и бананы).
А вот во времена греческой революции монахам пришлось покинуть монастырь, оставив коллекцию собранных исторических рукописей и прочих реликвий на сожжение турками. Позже монастырь Св. Троицы был реконструирован и смог восстановить свое прежнее богатство.
Сейчас в Агиа Триада есть действующий музей, но можно представить, насколько более впечатляющей была бы его коллекция, если бы не упомянутое выше уничтожение монастырских ценностей в 1821 г.
Да, и еще хочу отметить, что в большинстве греческих храмов съемка внутри запрещена, и хотя там обычно не бывает смотрителей, но нарушать такого рода запреты мы не склонны, поэтому основная масса фотографий у нас экстерьерная.
Да это и не беда, так как считается, что монастырь Агия Триада является одним из самых впечатляющих критских монастырей. И с этим нельзя не согласиться, находясь среди такой красоты.
При этом даже как-то и не очень обращаешь внимание на частности – наличие заявленных в путеводителе колонн дорического стиля…
… или архитектурных признаков эпохи Возрождения.
Просто находишься под впечатлением от красоты, уюта и спокойствия данного места, в котором тянет задержаться подольше. : )
А еще в монастыре Тсагоролон налажено производство оливкового масла из собственных оливковых рощ, вина из собственных виноградников, а также еще одного критского специалитета – тимьянного меда. Скажу так, поначалу я не совсем представляла, каков будет на вкус этот странный продукт, но поверьте – вещь просто изумительная!! !
И такое впечатление произвел на нас монастырь Агиа Триада, что мы решили продолжить путешествие и заехать в расположенный буквально в нескольких километрах монастырь Гувернето (в других источниках Ювернету).
Тем более, что добираться туда надо по очень живописной горной дороге.
Монастырь Гувернето датируется XVI в. и представляет собой комплекс фортификационного типа с собором на центральном дворе.
Здесь монахов не очень много (почему-то запомнилось, что их всего 8 человек, но могу ошибаться) и ведут они очень строгий образ жизни. А как красиво они пели! Мы как раз попали на вечернюю службу – впечатления потрясающие!
Среди ограничений, действующих на территории монастыря, также запрет на любую съемку, но тут уж, да простят меня монахи, я не удержалась и несколько фоток сделала. Извиняющим для себя обстоятельством считаю тот факт, что одну из фоток я делала уже со смотровой площадки за монастырем, т. е. за территорией. : )
Виды отсюда открываются прекрасные.
А еще здесь же начинается тропинка, спускающаяся к заброшенному монастырю Католико, который датируют V-VI вв. Путеводители говорят, что монастырь расположен в ущелье на отвесной скале и посвящен Святому Иоанну Отшельнику. Убедиться воочию нам в этом не удалось. Спуск-то мы к нему, конечно, начали, но добрались только до окруженной остатками живописной древней стены…
… пещеры Аркудиотиссы, что в переводе с греческого означает « Медведица» . Такое название пещера получила из-за сталагмита, находящегося внутри и напоминающего медведицу.
Так как дело шло к вечеру, то дальше по спускающемуся серпантину мы идти не рискнули, а поднялись обратно к Гувернето, бросили прощальный взгляд на просторы Критского моря и отправились в отель – отдыхать.
Потому что в следующей части нас ждет путешествие с севера на юг.
Продовження. Початок тут:
Частина 1. Пазл склався >>>
Частина 2. У лабіринті історії >>>
Частина 3. «Нащадкам залишилася Кандія…» > >>
Частина 4.17 відтінків синього >>>
Частина 5. Чарівна безтурботність Ла-Канеї >>>
З оповідань та відгуків туристів, які побували на Криті, я зробила для себе два висновки: по-перше, тут дуже багато визначних пам'яток; по-друге, значна їх частина – це православні храми та монастирі, додатковим бонусом яких є їхнє розташування в найкрасивіших місцях острова та своя цікава історія виникнення.
Так, наприклад, Кафедральний собор Трьох Мучениківв Ханьє збудовано в середині XIX ст. на місці фабрики з виробництва мила, що працювала в «турецький» період. Наприкінці століття його було зруйновано і надалі відновлено, як пишуть, на власні кошти російського імператора Миколи II як компенсацію збитків, завданих Криту російським флотом у роки російсько-турецької війни.
А на площі перед собором, серед інших, можна побачити скульптуру Агнастостіса Мантакоса, який поставив грецький прапор над бастіоном фортеці Фіркас на честь приєднання Криту до Греції у 1913 році.
Але сильніше враження справили на мене монастирі, розташовані на околицях Ханьї. Маючи свободу пересування завдяки нашому німецькому милці, гріх було цим не скористатися і не проїхатися півостровом Акротірі поряд з колишньою столицею. Тим більше, що дороги тут прекрасні, хоч і вузькі, і навіть покажчики подекуди зустрічаються. А те, що ми в процесі поїздки примудрилися заїхати буквально до виходу із зали прильотів аеропорту Іоанніса Даскалоянніса (спасибі, не на злітну смугу бази натовських ВПС, що сусідить з аеропортом), швидше характеризує мене як штурмана, а не грецькі дорожні служби. : ))
Але незважаючи ні на що, проїхавши прекрасною кипарисовою алеєю, ми паркуємося біля Монастиря Агіа Тріада(Монастир Святої Трійці), що носить також ім'я Тсагоролон (в інших джерелах Дзангоролон ).
Надалі монастир не оминули події бурхливої історії острова – при турках його, як не дивно, не зруйнували і навіть не перетворили на мечеть, що пояснюється дуже прозаїчно – монастир платив чималу данину османам, а просто дали назву «Selvili Manastir» – «Монастир із кипарисами» (хоча зараз тут переважають пінії, пальми та банани).
А ось під час грецької революції ченцям довелося покинути монастир, залишивши колекцію зібраних історичних рукописів та інших реліквій на спалення турками. Пізніше монастир Св. Трійці було реконструйовано і змогло відновити своє колишнє багатство.
Зараз в Агіа Тріада є музей, що діє, але можна уявити, наскільки більш вражаючою була б його колекція, якби не згадане вище знищення монастирських цінностей у 1821 р.
Так, і ще хочу зазначити, що у більшості грецьких храмів зйомка всередині заборонена, і хоча там зазвичай не буває доглядачів, але порушувати такі заборони ми не схильні, тому основна маса фотографій у нас екстер'єрна.
Та це і не біда, бо вважається, що монастир Агія Тріада є одним із найвражаючіших критських монастирів. І з цим не можна не погодитись, перебуваючи серед такої краси.
При цьому навіть якось і не дуже звертаєш увагу на зокрема – наявність заявлених у путівнику колон доричного стилю…
…або архітектурних ознак епохи Відродження.
Просто перебуваєш під враженням від краси, затишку та спокою даного місця, в якому тягне затриматися довше. : )
А ще в монастирі Тсагоролон налагоджено виробництво оливкової олії із власних оливкових гаїв, вина із власних виноградників, а також ще одного критського спеціаліста – чебрецевого меду. Скажу так, спочатку я не зовсім уявляла, яким буде на смак цей дивний продукт, але повірте – річ просто дивовижна!! !
І таке враження справив на нас монастир Агіа Тріада, що ми вирішили продовжити подорож і заїхати в розташований буквально за кілька кілометрів монастир Гувернето (в інших джерелах Ювернету).
Тим більше, що добиратися туди треба дуже мальовничою гірською дорогою.
Монастир Гувернето датується XVI ст. і є комплексом фортифікаційного типу із собором на центральному дворі.
Тут ченців не дуже багато (чомусь запам'яталося, що їх всього 8 людей, але можу помилятися) і ведуть вони дуже суворий спосіб життя. А як гарно вони співали! Ми якраз потрапили на вечірню службу – приголомшливі враження!
Серед обмежень, що діють на території монастиря, також заборона на будь-яку зйомку, але тут уже нехай вибачать мене ченці, я не втрималася і кілька фоток зробила. Вибачаючим собі обставиною вважаю те що, що з фоток я робила вже з оглядового майданчика за монастирем, тобто. за територією. : )
Вигляди звідси відкриваються чудові.
А ще тут же починається стежка, що спускається до покинутого монастиря Католіко, який датують V-VI ст. Путівники кажуть, що монастир розташований в ущелині на стрімкій скелі і присвячений Святому Іоанну Путівнику. Впевнитися на власні очі нам у цьому не вдалося. Спуск ми до нього, звичайно, почали, але дісталися тільки до оточеної залишками мальовничої стародавньої стіни…
…печери Аркудіотіси, що в перекладі з грецької означає «Ведмедиця». Таку назву печера отримала через сталагміт, що знаходиться всередині і нагадує ведмедицю.
Оскільки справа йшла до вечора, то далі по серпантину, що спускається, ми йти не ризикнули, а піднялися назад до Гувернето, кинули прощальний погляд на простори Критського моря і вирушили в готель – відпочивати.
Тому що у наступної частини на нас чекає подорож з півночі на південь.
