Мы вдвоём с женой посетили о. Крит в октябре, а конкретнее – с 08.10. 2013 по 18.10. 2013. Выбор пал на Грецию, т. к. Шенгенская виза, выданная на полгода для поездки в Испанию, всё ещё действовала. В Греции ещё не бывали, виза есть, цена за 11 дней приемлемая… Почему бы и нет? После не слишком продолжительного интернет-сёрфинга, исходя из цены и отзывов туристов, был выбран отель Louis Creta Princess 4*. Оставили в турагентстве 55тыр, all inclusive, туроператор Библиоглобус, авиакомпания Трансаэро. В этот раз брал с собой подушку из дома, т. к. спать на том убожестве, что предлагается в отелях, у меня плохо получается. Места в самолёте заранее любезно нам забронировал представитель турагентства, поэтому получили посадочные талоны согласно нашим e-tickets. Трёхсполовинойчасовой перелёт прошёл легко, самолёт заполнен был процентов на 70, дети не орали и не пахли, кормили неплохо, места для ног хватало, имелись бесплатные игры и кино во встроенных в спинки кресел мониторах. К Трансаэро претензий в этот раз не было никаких. Постараюсь расписать всё наше путешествие по дням.
День 1. Дни прилёта и вылета я днями отдыха не считаю. Прилетели в столичный аэропорт острова – г. Ираклион (центр острова). Автобусу до нашего отеля предстояло преодолеть около 150 км за 3.5 часа, однако мы заранее знали об этом нерадостном факте. Почему на преодоление 150 км автобусу требовалось 3.5 часа? Во-первых, на Крите нет автомагистралей (это я потом узнал), так что максимальная скорость 90км/ч с учётом того, что через каждые несколько км установлены знаки ограничения скорости – 80.70, 60 и 50км/ч; во-вторых, автобус вёз не только нас одних, но ещё и человек эдак 40, которых нужно было развозить по отелям; в-третьих, промежуточная зелёная остановка на 15 минут. Автобус, правда, был шикарный.
Теперь несколько слов об отеле. В отель приехали где-то к 17:00. На ресепшн окольцевали в браслеты цвета шампань и дали ключ 411 с тяжёлым металлическим брелоком. В ваучере было заявлено SeaView, но результат не оправдал ожиданий: 3/4 угла обзора с балкона занимали горы, домики деревни, два футбольных поля, заброшенный аэродром и дорога, а оставшиеся 1/4 – море. Футбольные поля, кстати, располагались совсем близко (метрах в 50), и можно было по вечерам, когда температура понижалась, лицезреть, как тренируется местная футбольная команда, приободряемая неутихающим свистом тренера. Сам номер мне понравился: довольно так и просторная спальня с двуспальной (именно двуспальной, а не 1+1=дырка посередине) кроватью, чистый (видно, что недавно отремонтированный) совмещённый санузел, крохотный балкончик со столом и двумя стульями, мебель вся в порядке, телевизор ЖК 32”, фен. Слегка напрягла запертая дверь, расположенная рядом с кроватью (я так понял, ведёт в соседние апартаменты), но из отзывов по отелю я знал, что такая дверь может иметь место быть, поэтому удивлён не был. В шкафу полноценные вешалки, а не убогие отельного типа (кто знает, тот поймёт), сейф за отдельную (немаленькую) около 6евро/день плату. Сейф мы не стали оплачивать, хранили деньги и документы в закрытом чемодане – всё ok. Иногда мобильники и фотоаппаратуру оставляли на трюмо, всё в сохранности. Подушки, конечно же, жесть! Прикрытые одеялом, два маленьких, синтетических, упругих прямоугольных предмета лежали на кровати. Как хорошо, что перья и 70х70 size прилетели с нами из РФ! Нужно отметить, что я плохо сплю, и сон для меня является очень важной составляющей в моём жизненном цикле. Спал я в итоге всё равно плохо из-за того, что стопы по щиколотку свисали с кровати, и была невыносимая духота. Рост мой 185см – не маленький, не выдающийся. Дважды обращался на ресепшн по поводу неработающего кондея, в итоге выяснилось, что они систему кондиционирования отключили совсем, т. к. настал холодный по местным меркам (30С! ) сезон – осень, однако. Кондёр мог работать только в режиме вентилятора, но это мало спасало, точнее говоря, вообще не спасало. От предложенного дополнительного переносного вентилятора я отказался. Ежедневная уборка номера устраивала и была вполне удовлетворительной, полотенца меняли по мере необходимости, чаевые мы совсем не оставляли почему-то в этот раз. Ещё странное дело – расстилать в форме бабочек майки и блузки моей жены на кровати, хорошо, что лебедей из трусов не лепили. Перейду теперь к описанию территории. Отель располагается в деревне Maleme, чуть западнее города Ханья. Самый крайний в деревне, дальше уже находится заброшенный военный аэродром и пустошь. Глушь… Площадь отеля по Критским меркам не самая маленькая – три основных семиэтажных здания, большой общий ресторан на нулевом этаже + ещё ресторан азиатской кухни «Mura». Два бара – один в подвале, где по вечерам проводится анимация, другой около бассейна. Бассейнов 4 – один большой, два детских и один, в который выходят горки (его вообще можно было не считать). Горочки, прямо скажем, не ах! Пять разных: на 2-ух скатываются на ватрушках, на одной – на животе на подстилке, а на оставшихся 2-ух отбивают спину на стыках секций. Мне животная больше всех понравилась, жаль маловата она. Вообще отель чётко ориентирован на отдых с детьми до 12 лет, для детей там вообще много чего сделано, целый, можно сказать, детский городок. Но детей самих, мало было, т. к. не сезон. Да и вообще отдыхающих было, когда приехали человек 150, а когда уезжали, человек 20 во всём отеле. Лежаки у бассейнов и на пляже качественные и бесплатные, не пластик, а алюминий с натянутой прочной канвойва. Территория среднезелёная, ухоженная. Анимация так себе (на 2 с плюсом), даже описывать не хочу, не интересно совсем. Теперь про жраку. По приезду сразу перекусили в баре каким-то фаст фудом. Пошатались, сходили к морю и пошли в главный ресторан на ужин. К ужину столы покрывают белоснежными скатертями, что не может не радовать. Выбор блюд большой, но вкус посредственный, моя общая оценка питанию 4 с минусом. Вино мерзопакостное, порошковые соки, местная кола, фанта и т. п., чай пакетированный Pickwick, отвратный кофе из кофемашины. Был также зелёный чай россыпью и шалфей россыпью, пиво разливное Mythos понравилось. Рекомендую попробовать местно-повсеместный огуречно-йогуртовый соус Дзадзыки. Столы располагаются как в крытом помещении, так и на веранде. Мы частенько предпочитали кушать именно на веранде с видом на море и территорию отеля. Из экзотики были только жареные каракатицы. Та ещё дрянь! Начитавшись хвалебных отзывов по качеству и выбору Критских отельных блюд я, конечно, ожидал большего. Чуть лучше (на 4 без минуса) кормили в Муре: рис, лапша, посредственные роллы, остренькое мяско. Правда, предварительно записываться надо было. Алкоголь в баре низкокачественный, мы раз отравились даже. Коктейли дня (Cocktail of the day) типа пиво+сок, шампанское+сок, а также классические LongIsland, BloodMary, PinaKolada, SanFrancisco и т. д.
День 2. По предварительно составленному графику день №2 носил ознакомительный с отелем характер. В этот день отельное море было холодным (не знаю, можт оно всегда там такое), поэтому в море я не полез. Вот как было всё: жена помочила пяточки, и по её общему виду я понял, что дело труба. Пляж отвратительный! Грязно-окурочно-галечно-песочно-водорослиевый. Полежали около моря, потом полежали около бассейна (я даже разок искупался), потом ещё где-то пошатались. С погодой нам вообще свезло! Днём было жарко – 28-30С, безоблачное ярко-голубое небо, а вечером ходили в джинсах и кофтах. И солнце такое классное было – не обжигающее, не изнуряющее духотой, а тёплое, ласкающее. Только под конец отдыха ночью был сильный шторм, и погода испортилась, задул ветер, а на небе появились облака.
Во второй половине дня решили выйти из отеля прогуляться по окрестностям. План был таков: дойти до агентства по прокату авто, в котором я заранее забронировал WV Polo, дабы уточнить условия аренды. Дело в том, что машину я заранее бронировал у Traffic’а, но подтверждение брони так и не пришло, хотя на мои вопросы, посланные на мыло, они отвечали. Машину я должен был получить завтра в 9:00 утра на ресепшн отеля за 27евро/сутки+3евро/сутки нафигатор. По моим расчётам до сей конторки идти было не более 30 минут. Итак, вышли за пределы отеля… Вот первое, что приходит в голову: глушь, дичь, скука, пустошь, пустырь, тоска, печаль, отрешённость, грусть, бензоколонка, одинокая автобусная остановка… Двинулись на запад. Сначала шли по узкому тротуару, потом тротуар кончился, пошли по дороге. Сомнения в том, что идём куда-то не туда усиливались. Прошли мимо местного отделения ВДВ, видели заброшенный аэродром с обветшавшими истребителями, юных солдатиков с пулемётиками. По прошествии 20 минут и достижения оливковых плантаций с сараями, собаками и развалившейся с/х техникой, решили развернуться и пойти обратно. Вернулись к отелю, решили пойти теперь на восток – там проглядывалась цивилизация. Шли-шли, шли-шли… Зашли в местный супермаркет (супермаркет эт, конечно, сильно сказано! ), пошатались там и пошли обратно. Ну что ж, нужно было звонить в этот Traffic. Дозвонился легко, со мной даже разговаривали на русском. Сошлись на том, что мой фольц+ЖПС подгонят завтра к отелю к 9:00. Ночью мучился от жары. Самое интересное, что на улице прохладно, а в комнате жарко и душно, т. к. железобетонная конструкция за день нагревается, а к утру не успевает остыть. Так и день прошёл – ни о чём! Ещёж в этот день я опробовал отельные горки.
День 3. о. Грамвуса (Gramvoussa) с пляжем Балос + Фаласарна (Falassarna). После завтрака, ровно в 9:00 увидели возле ресепшн отеля человека, в руках которого находилась папка с надписью Traffic. Этот человек, как потом выяснилось, весьма приятная и доброжелательная женщина, хотел отжать у меня лишних 27 евро за аренду авто. Мы заказывали машину на 6 дней за 162 евро, а она (человек) убеждала меня в том, что 6 дней будут стоить 189 евро. Хорошо, что я распечатал ответ, присланный мне на мыло представителем Трафика, где было написано, что 6 дней действительно нам обойдутся в 162 евро. После, того, как я предъявил этой тёте распечатку, она стала звонить своему начальству. По окончании разговора с начальством, утвердительно кивнув, взяла 162 евро за авто + 18 евро за нафигатр. Нафигатр представлял собой маленький кусок пластика, полностью (за исключением дисплея) перемотанный липкой лентой, не поддерживал русский язык и хрипел при приближении к поворотам (потом, правда, и хрипеть перестал). Но надо отдать ему должное! Много должного! Свои 3 евро/день он отрабатывал на 200%. Я просто тыкал в карту, кликал «Go! », и он прокладывал маршрут. Бывало, конечно, тупил он (водил по кругу, заставлял свернуть на непроходимую дорогу), но это мелочи по сравнению с тем объёмом хорошества, который он нам принёс. Стоит сказать, что на Крите исключительно по дорожным знакам и указателям мне лично было бы ориентироваться очень трудно, несмотря на то, что пространственным кретинизмом не страдаю, поэтому без ЖПС мы потеряли бы много времени на поиск нужной дороги. Развязки там глупые, покрытие на дорогах хорошее, серпантин весьма серпантинистый, а дорожные знаки все исписаны хуиганами. Пару слов об авто. Красный Фольц Поло в последнем кузове, ручка, пробег 22500. Претензий не было абсолютно никаких, кондёр и всякое прочее барахло работало в штатном режиме. Итак… Двинулись сразу на запад к знаменитому пляжу Балос (там же о. Грамвуса). Двинуться рано утром не получилось, т. к. некоторое время потратили на забирание машины. Получилось где-то часам к 10:30, хотелось, конечно, выехать пораньше, чтоб народу на пляже поменьше было. Нафигатору респект, передаю ему привет! Ехали минут 20-30 по асфальтированной дороге, затем вдоль побережья началась каменистая грунтовка, въезд на грунтовку – 1 евро с носа (что-то а-ля сбор на поддержание дороги). По грунтовке ещё ехали минут 10-15, доехали до бесплатной стоянки. Припарковались, взяли с собой ланч-боксы, полотенца, кремы и пошли за людьми по тропинке. Ланч-боксы (заранее заказывали в столовке) представляют собой бумажный пакет с бутербродом, бананом, бутылочкой воды, яблоком, печеньками и маленьким пакетом апельсинового сока. По одному ланч-боксу на рыло, так сказать. В свои баклажки из столовки еду набирать не положено. Вот… Это было маленькое отступление. Идём, значит, по тропинке... Тут же предлагают на осле доехать за бабос, но там идти-то всего минут 10 от силы! Идём-идём, горы, кусты и вдруг открывается панорама, та самая, что на многочисленных картинках в интернете: симметричный остров с отвесными берегами, коса, красивейшее всевозможных оттенков море. Ну, это место прямо так и создано для фото. Спустились к пляжу, там песочек белый, чистый, шезлонги (платные, мы не брали). Расположились на песчаной косе посередине между о. Крит и о. Грамвуса. Мелко, пипетс! По колено. Вода прохладная была, градуса 22 или около того. Можно, конечно, было сходить и дальше к островку, там, наверное, глубже, но мы не пошли, барахтались в том, что было. Провели на пляже около полутора часов. Ближе к обеду я увидел по ту сторону лимана корабель. Корабель приплыл, и из него начала выливаться густая тёмная масса живых организмов. Минут 10-15 я наблюдал, как этот поток течёт прямо в нашем направлении. Недолго думая, мы собрали шмотки и двинули к машине. По дороге обратно забавно было сверху наблюдать, как эта огромная толпа заполняет пляж. Для тех, кто не арендует авто, нет другого выбора, кроме как за бабки вместе с тучей других таких же приплыть на этой посудине, потому что на Балос по суше только на авто, автобусы туда не ездят, поезда не ходят. Когда добрались до машины, обнаружили, что в бампере с правой стороны не хватает заглушки (туманок нет, вместо них стоят заглушки). Короче, нормальная такая дыра в бампере зияет, а оттуда радиатор торчит. Отвалилась где-то в пути, защёлки, очевидно, хилые. Настроенице подпортилось… Тут вдруг полудикие козы (они же кри-кри) подошли просить жрать. У нас от ланч-коробок остались только бананы, которые козы с удовольствием уничтожили. Обратно ехали медленно, в надежде найти заглушку. Тщетно! С Балоса наш путь лежал в городок Фаласарна, а точнее на пляж Фаласарны. В сети прочёл, что стоит посетить. Опять привет ЖПС-у! Город Фаласарна там рядом совсем, максимум полчаса пути. Приехали. Стоянка около пляжа большая и бесплатная, лежаки на пляже, должно быть, платные (мы брали с собой одеяло и лежали на песке) Пляж очень понравился – большой, широкий, чистый. Море шикарное – чистейшее, тёплое, на дне ни камешка, заход идеальный. Повалялись, пофоткались и к 18:30 вернулись в отель, чтобы провести вечер в безделье.
День 4. Хрисоскалитиса (Hrissoskalitissa)+Элафониси (Elafonissi)+Ханья (Hania). На 4-ый день был запланирован пляж Элафониси с заездом в монастырь Хрисоскалитиса, т. к. по пути. Элафониси и монастырь находятся на юго-западе острова, поэтому ехать от отеля было относительно недалеко (меньше часа, наверное). По указателю свернули на монастырь, вход порядка 2 евро с человека. Особам с открытыми ляжками и плечами на входе выдают халаты. В монастыре есть небольшой музей со всякими монастырскими причиндалами, можно войти в настоящую келью, где обитали священнослужители. Здание находится на возвышенности, прямо на утёсе, так что вид на залив открывается нормальный такой. Конечно, впечатляющую фотопанораму там не сделаешь, т. к. можно ходить только с одной стороны монастыря, но всё равно, весьма так живописно. Короче говоря, нам понравилось!
От Хрисоскалитиса до знаменитого пляжа Элафониси минут 10 на машине. Стоянка, опять же, бесплатная. Песок там вдоль кромки моря действительно имеет розоватый оттенок из-за содержания частиц раскрошенных раковин моллюсков. По песчаной косе можно пройти подальше от берега, что мы и сделали. Короче, можно идти ещё дольше-дальше, там народу меньше и виды покрасивше. Море чистое, освежающее, ветра не было. В общем, для посещения рекомендую. Провели там часа 2-3, и двинулись в г. Ханья.
Ханья, бывшая столица Крита, является одним из 4-х территориально-административных центров острова. Начитался отзывов восхищённых туристов о незабываемом колорите, узких улочках, чудесных ресторанчиках и всё такое, ввиду чего решено было двинуть непосредственно в исторический центр города – на набережную. Приехали в Ханью уже ближе к вечеру. Со стоянкой труба! Крутились-крутились, наконец, увидели большой указатель «Платная парковка туда! » Впервые в жизни я был так рад платной парковке! Цена 2.5 евро/час. Теперь про город. Историческая часть города, да, красивая. Ориентировано всё на туристов: кафе, магазины, развлечения, сувениры. Живописная набережная в венецианском стиле. Так что приятно просто погулять там.
День 5. Озеро Курнас (Kournas)+монастырь Превели (Preveli)+пляж Превели. Озеро Курнас (или Курна, не знаю, как правильно произносится) – единственное пресноводное озеро на острове. Раньше ещё было пресноводное озеро возле г. Агиос Николаос, но его каналом соединили с морем, чтоб лодки плавали. С национального шоссе свернули в нужном месте, опять же благодаря ЖПС. Озеро Курнас довольно большое и чистое, с одной стороны находится благоустроенный галечный пляж, с другой – заросли кустарника и горы. С благоустроенной стороны располагаются кафешки, автостоянка, на пляже бесплатные лежаки и прокат водных велосипедов. На противоположной стороне можно встретить диких черепах и пресноводных крабов. Заход песчаный, вода не холодная. По пляжу бродят полудикие утки и гуси, которых любят подкармливать туристы. Вот и мы, скормили им свои бутерброды из ланч-боксов. Почему-то охотнее едят ветчину и сыр, нежели хлеб и яблоки. Брали напрокат велосипедик, кормили хлебом черепаху, купались в центре озера. Перед отъездом посидели в местной кафехе, выпили фрапе и съели пиццу. Озеро было запланировано на несколько часов, но я бы с удовольствием на него выделил целый день, если бы знал, что нам с женой там так понравится. С озера Курнас, перечсекая остров поперёк, путь лежал к монастырю Превели. Монастырь, как и все остальные, находится на горе. Вход платный – около 2.5 евро с человека, так же выдают халаты для оголённых дам. Во время нашего там пребывания шла служба, поэтому в помещение, из которого доносились звуки молебна мы не пошли. Зашли в музей с иконами 16-19 веков, испили воду из святого источника, пофотографировались. После монастыря поехали на пляж Превели. Стоянка возле пляжа платная, но стоит копейки. До самого пляжа нужно спускаться к морю около 15 минут с горы по тропинке. Пляж небольшой, но очень красивый – песчаная коса разделяет пресноводную реку и солёное море таким образом, что река, текущая по ущелью, впадает в море не под углом 90 градусов, а изгибается и делает петлю. По берегам реки растут финиковые пальмы, сверху выглядит эта картина достаточно эпично. Мы прибыли на пляж только к 17 часам, поэтому солнца застали всего полчаса. Жаль, что на озеро не выделили целый день, тогда бы и на этом пляже нормально повалялись. Возвращались уже по темноте, долго плелись со скоростью 30 км/ч по серпантину за какой-то малолитражкой, которая за собой собрала длинный хвост. Некоторые психовали и обгоняли, пересекая сплошную на закрытых поворотах. Я честно, всё соблюдал и до последнего не обгонял. Причём всегда соблюдал и не нарушал, потому что известно, что размер штрафов в Европе «несколько» отличается от размеров в РФ, да и на разбирательства терять время и нервы совсем не хотелось. Благополучно прибыли в отель, где предварительно были записаны на ужин в ресторане азиатской кухни «Mura».
День 6. Хора Сфакион (Hora Sfakion)+Франгокастелло Frangokastelo. Хора Сфакион – город такой на южном побережье. Исходя из отзывов туристов, решил, что нужно побывать на малолюдном южном побережье, окунуться, так сказать, в местный колорит. Кто-то писал, про то, как от Хора Сфакион поднимался в деревеньки Анополи и Арадена, наслаждался гостеприимностью местных жителей и тем самым колоритом. Я-то и повёлся на эту песню. Поехали. Часа за полтора пересекли остров с севера на юг. Въехали в Хора Сфакион, а пляжа в городе нет. Порт! Я из машины выхожу, у местных спрашиваю: «Где тут пляж-то? » «А пляж там (пальцем показывает вдоль береговой линии), на запад вам надо», – отвечает местный. Покатили вдоль побережья. Минут через 10 пути указатель из картонной коробки с надписью «Beach», поворот на 90 градусов и крутой спуск вниз к морю по грунтовке. Промчались мимо, пришлось возвращаться метров 150. Спустились, нормальная бесплатная стоянка, дальше 4-хминутный спуск по камням на своих двоих. Перед глазами маленькая живописная, окружённая скалами, бухточка с галечным пляжем, 10-12 бесплатными лежаками и зонтиками. Расположились на лежаках, раскрыли аккуратно сложенный зонт, окунулись в прохладную воду. Снорклерам там делать нечего – камни одни. С противоположных сторон пляжа интересные пещеры, в тени которых разместились местные. На всём пляже человек 20, не более, из них человека 4, включая нас, иностранцы. Скормил часть бутербродов и фруктов из ланч-боксов местной полудикой козе. Стоящая рядом пожилая рыбачка, любезно предложила сфотографировать меня, кормящего козу, и указала на то, что коза особенно любит хлеб. Провели там пару часов и двинулись на восток в сторону Франгокастелло. Франгокастелло – старая крепость, ныне музей – место уникальное. Уникальность заключается в том, что именно в этом месте находится аномальная зона, своего рода пространственно-временной портал. Редко, весенним ранним утром, в условиях тумана можно увидеть образы сражающихся воинов, и даже услышать крики, звуки борьбы и холодного оружия. Иногда проявляются только образы, иногда только звуки, реже и то и другое. По утверждению историков – это хрономираж сражения с турецкими оккупантами 1828 года. Хрономираж – зримое и звуковое, но при этом эфемерное восприятие событий давно минувших лет. Вся эта хрень называется Дроссолидес (от. греч. «Капельки воды»). Вот, что нашёл в сети: «Ни на видео, ни на фото запечатлеть сей феномен никому ещё не удавалось, однако один случай получил наибольшую огласку. Это произошло во время 2-ой мировой войны. Возле замка Франгокастелло фашисты разбили военный лагерь и спокойно спали, когда услышали страшные звуки приближающегося войска. Солдаты тут же проснулись и взялись за оружие, а часовые ни на секунду не сомневаясь в реальности происходящего, открыли огонь. Но как же они были удивлены, когда их выстрелы «вражескому» войску не причинили никакого вреда. Только тогда обескураженные немцы увидели, что битва происходит в воздухе над морем, а обмундирование солдат и вовсе из другой эпохи. Этот случай в истории хрономиража письменно зафиксирован в документах, его наблюдало огромное количество людей, а значит, в его достоверности можно быть уверенным». Ранним утром мы, конечно, туда никак не попадали, прибыли далеко за «после обеда». Прямоугольная конструкция с пятиметровыми стенами с бойницами и девятиметровыми башнями по углам. Возле крепости бесплатная парковка, пляж, кстати, вроде неплохой, оборудованный (можно было и в Хора Сфакион не ездить). Вход в крепость около полутора евро/чел. Внутри пусто, на одну из угловых башен можно подняться, внутри неё крайне хиленький музей искусства народного творчества. Ветер, камни, солнце, 3 туриста-немца, словом, уныние… Получив ответ на вопрос: «А стоит вообще туда внутрь заходить-то? », молодая импозантная парочка наших соотечественников прыгнула в голубой Nissn Micra Cabrio и, молниеносно подняв облако пыли, исчезла из виду. Мы с женой проводили их взглядом и собрались в обратный путь. Время было ближе к сумеркам. Темнеет рано (часов в 18 уже темно), а по темноте ехать не очень интересно. Двинули… Вновь перерезали остров – теперь с юга на север, выехали наконец-то на Новую национальную дорогу (ННД). Темно (с освещением на дорогах вообще беда), ужин в отеле уже в самом разгаре, два усталых и голодных тела движутся в красном Поло со скоростью около 105-110 км/ч на запад. Внезапно из кустов вылез знак 50, я снял ногу с педали газа, стрелка спидометра начала медленно двигаться против часовой стрелки. Вдалеке сначала вижу ДПС-ную машину, затем вижу доблестного инспектора, тыкающего в меня палкой. Останавливаюсь. К машине подходит молодой загорелый полицайдер-грек, рука на рукоятке пистолета (прям как в кино) и говорит мне: «Заглушите двигатель, включите аварийную сигнализацию, предъявите водительское удостоверение и страховку прокатной компании» Ну, я сделал всё, как он сказал. С суровым видом мне: «Мистер Сергей Сергеев, Вы знаете, что на данном участке дороги максимально разрешённая скорость составляет 50км/ч? » Я говорю: «Да. Я видел знак! Но он внезапно появился из-за кустов и я не успел сбросить скорость! » А ведь реально так и было всё! Просто нужно было долбануть по тормозам, а я просто, как всегда, газ отпустил. Он мне опять сурово: «Радар зафиксировал скорость 90 км/ч. Вы знаете, сколько у нас в Греции стоит такое правонарушение? » Я говорю: «Нет, не знаю. » Он: «Сри хандрит энд сыксти юро. » ТРИСТА ШЕСТЬДЕСЯТ ЕВРО! Доблестный критский полицейский, не дав моему мозгу воспалиться от поступившей информации, тут же добавил: «Конечно, я понимаю, что это вообще-то совсем дохрена. Поэтому я пойду Вам навстречу и выпишу штраф на сумму 100 евро» Данная информация меня также мало порадовала. Корчить из себя умника (ну, или косить под дурака) и припираться я не стал. Его напарник объяснил, как и где оплачивать штраф, и что у них на Крите хайвэев нет, и максимально разрешённая скорость составляет 90км/ч. Настроение было испорчено. Можно, конечно, было и не оплачивать, но это, я думаю, в дальнейшем чревато неполучением Шенгенской визы. В отеле спросили у гида, где находится почта [греч. Elta] (штрафы оплачиваются только там). Оказалось, что почтовые отделения располагаются только в крупных городах, поэтому на следующий 7-ой по счёту день пребывания, нам предстояла незапланированная поездка в Ханью. Подводя итоги 6-ого дня: поездку в Хора Сфакион и крепость Франгокастело могу рекомендовать только в том случае, если в запасе у вас ещё, скажем, дней 30. А поскольку Вы, уважаемый читатель, таким временем не располагаете, то и ездить туда не стоит (разве что туманным майским утром).
День 7. Почта+Океанариум+Пещера Зевса. Утром, часам к 10, прибыли в район Ханьи, в котором по наводке отельного гида, должно было располагаться почтовое отделение. Машину поставил всё на ту же платную парковку. После 15 минут поисков почтовое отделение было найдено и уплачен штраф в размере 50 евро по акции «Уплати в течение первых 10 дней и получи скидку 50%! » Такая вот Греческая политика уменьшения количества задолжников по штрафам ПДД. Про это, как и про то, что штрафы оплачиваются на почте, я уже знал из многочисленных, прочитанных мной перед поездкой, отзывов. Здесь же, в Ханье, зашли в турагентство и купили путёвку в Самарийское ущелье с англоговорящим гидом. У туроператора, кстати, не намного эта экскурсия была дороже. Далее двинули к Ираклиону – в океанариум. 150 километров по дороге с ограничением скорости до 50км/ч – это не хухры! Ближе к обеду прибыли на место уставшие и голодные. Пару слов про сам Критский Андервотерворлд… Собраны там всякие-разные морские гады из Mediterranean sea. Гады эти, надо сказать, по красоте и интересности с гадами Красного моря и Сиамского залива не сравнятся. Но, как говорится, на безрыбье и раком встанешь! Что запомнилось? Огромный аквариум на 60.000 000 литров с белыми акулами; демонстрационный стенд с 4-мя различными рельефами дна, демонстрирующий способность каракатиц к мимикрии; планктон под увеличивающей линзой; вид в 180 градусов – полусфера, вдавленная в толщу воды, диаметром около 50 см из толстого стекла; комната с ванночками с морскими огурцами, моллюсками и звёздами, которых разрешается брать в руки. Ещё там есть кафеха с фастфудом, от посещения которой мы отказались, решив обойтись ланч-боксами. После обеда направились в самый центр острова – в пещеру Зевса. Пещерами Зевса зовутся 2 пещеры – Ideon Andron и Dekteon Andron. Последняя более популярна ввиду лучшей транспортной доступности. Я думал, что пещера только одна и бросился на поиски именно Ideon Andron. По легенде мать Зевса спряталась в одной из этих пещер от своего мужа, который пожирал всех своих сыновей под страхом того, что они могут в будущем его прессинговать. Там и родила, а мужу подсунула эллипсоидный камень, обёрнутый в пелёнки, который так же был благополучно сожран. Эту инфу я обнаружил в сети уже в процессе написания данного отзыва. Долго искали, долго ехали. Узкая, пустынная, обрывисто-серпантинистая дорога с хорошим асфальтовым покрытием ведёт через горы вглубь острова. Долго ехали, сомневаясь: туда ли вообще? Наконец, к 17 часам извилистый горный путь привёл нас к домику с кафе и стоянкой, на которой валялись старенький пикап и ещё какая-то малолитражка. До пещеры нужно было пройти в гору 800 метров пешкоридзе. Мы в футболках и шортах, а там горы, холодно! Хорошо, что была с собой моя кофта и пляжное одеяло, в которое благополучно завернулась моя жена. И вот, двое утомлённых поездкой русских туриста начали своё восхождение к пещере, где родился Зевс. Виды нормальные там, пространства широкие взору открываются, чистый горный воздух. По пути наверх встретили такую же запоздалую, как и мы, пару колоритных иностранских персонажей – молодой жлоб мужик и хрупкая дама. Мне показалось, голландцы. Преодолели, значится, эти 800 метров, а там перед пещерой домик, забор железный и калитка закрыта (что-то типа КПП). Обидно, блин! Столько ехали, столько времени, сил потрачено! Потёрлись там вчетвером около этой ограды, как дурачки, пока я калитку не открыл. Выглядело-то всё, будто бы закрыто – замок врезной, решётка и не души. Пошли дальше, голландцы за нами. Подошли к пещере. Огромная дыра в горе со ступеньками вниз и обустроенным помостом на дне пещеры. Глубина небольшая, порядка 20 метров, но масштаб внушительный, сталактитов и сталагмитов почти нет. Неплохо, но темно! Подсветка в пещере включена не была, а на улице уже смеркалось. Потёрлись мы там вчетвером минут 15-20 и потопали к своим авто. Кстати говоря, как позже выяснилось, эти 800 метров можно пешкоридзе не топать, а подъехать на своём авто непосредственно к забору, что и сделал голландец на обратном пути, быстро спустившись к малолитражке и затем поднявшись уже на ней за своей дамой. Я таким рыцарским поступком не отличился. Спустились, прыгнули в авто, включили печку и дёрнули в сторону отеля. По серпантину на слабеньком Поло ехали бодро, со свистом резины на поворотах, а голландец – резвый парень, сел мне на хвост. Извилистыми тропами и дикими деревнями по темноте мы добрались до ННД, а там уже полтора часа, как по накатанной. Подводя итоги 7-ого дня: Ираклионский аквариум только если ваш отель расположен недалеко от Ираклио, возможно, детям понравится; пещера Зевса (та, что Ideon Andron) – далеко и долго.
День 8. Пляж Фаласарна+Ханья ещё разок. Последний день обладания автомобилем представлял собой свободную программу. Решено было ещё раз съездить на песчаный пляж города Фаласарна и убить там полдня, тупо валяясь под приятным октябрьским солнцем Крита. Опять это прозрачное море (в этот раз уже не такое тёплое), чистый песок, ласковое солнце. Вернулись в отель к 14 часам, пообедали и поехали в Ханью на шопинг. Шопинг там так себе, не купили ничего, зато второй раз погуляли по старому городу, по набережной, отведали жареных каштанов. Выпросил 2 штуки попробовать интересу ради за 50 евроцентов. Та ещё дрянь! Много разного товара для туристов – всякие магнитики, статуэтки, футболки, бухло. В качестве сувениров мы купили несколько бутылок алкоголя, оливковое масло в подарочной коробке и магниты, конечно же. Гуляли, фотографировали, приятно проводили время. Приехали в отель, машину бросили возле отеля, ключи, как и было обговорено, оставили на ресепшен. Вечером в отеле употребили немаленькое количество доз разного рода алкогольных смесей под названием «Кок тейль», и ближе к 23 часам в состоянии алкогольного опьянения средней тяжести набор углеводородов в виде наших тел начал перемещаться в сторону апартаментов. Этот набор помнил, что в 5:35 утра к гостинице должен подъехать автобус, который отвезёт его на треккинг по самому протяжённому ущелью Европы.
День 9. Самарийское ущелье (Samaria Gorge). Мне удалось уговорить жену на поход по самому протяжённому ущелью Европы несмотря на то, что после Тенерифе она знала, что такое походы по горам под раскалённым солнцем. Вечером того же дня она мне сказала: «Это уже точно был последний наш поход по ущельям! » В половине пятого утра невероятным усилием воли мы оторвали наши тела от матраца, несмотря на то, что эти тела упорно сопротивлялись воле. Воля победила! Чувствовали мы себя оба отвратительно. Грешим на некачественный алкоголь. Выходя из отеля, обратили внимание на то, что нашу машину забрали в тот же вечер. Автобус прибыл аккурат к 5:35. И пошло поехало… Из маленького автобуса в средний, из среднего в большой, там людей забрать, там людей подождать. Всё как обычно. Гид по имени Лукас – семидесятилетний дед в злых походных ботах и одежде цвета хаки – был способен вещать на 3-х языках: Английском, Немецком и Греческом. Спустя 2 часа большой туристический автобус с несколькими десятками туристов под предводительством Лукаса доставил нас к отправной точке ущелья. Наш гид купил каждому по входному билету и раздал их лично в руки. Билет отмечают на входе в ущелье и на выходе, чтоб, якобы, никто не потерялся. Маршрут начинается с облагороженного спуска в ущелье, представляющего собой каменные ступени с внушительной оградой из тонких бревен. Спуск долгий и продолжительный, и это ощущалось особенно остро после прошедшего вечера. На некоторых участках пути над тропой натянута рабица, на которой видны крупные и не очень камни, которые периодически падают с гор. Семидесятилетний старик-гид, опираясь на две походные палки, бодро шёл в том же направлении, надевая местами на голову каску. Горный массив впечатляющий – высокие сосны, отвесные склоны, чистый воздух. На протяжении всего пути есть несколько, если можно так выразиться, чек-поинтов – родник и WC. В роднике мы один раз пополняли запас воды, а общественные WC, конечно, жёсткие – многие бы, без сомнения, предпочли налить прямо в ущелье, нежели погрузиться в густой, пропитанный резкой вонью и мухами, воздух. Шли в размеренном ритме (не прогулочным шагом), т. к. Лукас предупредил, что до вечера можно и не дойти до конца, если идти медленно. Спустившись в ущелье, обнаружили там мелкую речушку. На одном из привалов какая-то местная пара предложила нам за деньги понести то ли нас, то ли наши сумки, я точно не разобрал. Наверное, вид у нас был очень измученный. Сие предложение было отклонено. На половине пути располагается убогая деревенька, где можно сделать привал и подкрепиться бутерами. Кри-кри встретились лишь однажды. Нехотя сожрав кожуру от банана, коза отказалась от огрызка. Шли долго и изнурительно, жары не было, погода для похода была идеальна, а вот моральный дух не высок. После 10 километров горной каменистой тропы горящие ноги тушили в холодной речке. Дорога интересная, пейзаж не монотонный, виды замечательные. Единственный нюанс – долго и физически тяжело. Мы, вроде как, спортсмены – бегаем по утрам, ходим в бассейн, в спортзал, но там мы выдохлись полностью. Наверное, сказалось мерзопакостное состояние организма. В конце пути нас ждал стакан сладкого свежевыжатого сока за 5 евро. Была возможность последние 2 километра пути проехать на автобусе по 2 евро/чел, коей мы с радостью воспользовались. Микроавтобус стоял сразу после финишного чекпоинта, где проверяют билеты, оставшаяся пара километров не считается интересной, т. к. там уже не тропа, а бетонная дорога вдоль местной деревни. В общей сложности (вместе с последней парой километров) мы преодолели с 8 часов до 15 часов 16 километров горной дороги. Микроавтобус высадил нас в портовой деревушке, откуда на пароме мы должны были отправиться в уже знакомый нам Хора Сфакион. Вообще на автомобильном транспорте до этой портовой деревушки не добраться, только по воде. Итак, высадились и потопали на пляж, чтобы упасть пластами на двухкилограммовой плед, который я с собой тащил в рюкзаке, и заснуть. Спустя 40 минут я очнулся, разбудил жену и мы пошли в кафе, чтобы перекусить. Лукас назначил встречу в определённом кафе, чтобы раздать билеты на паром. Билеты мы получили, съели омлет с ветчиной и выпили ice coffee. Погрузились на паром, за час доплыли до Сфакиона, там погрузились на наш автобус и поехали в сторону противоположного побережья. Гид что-то бубнил в темноте про наш доблестный поход, про красивую природу, про смещение тектонических плит и какие-то разломы, но я, усталый, очень плохо разбирал его английский. Наш отель по ходу д
Ми вдвох із дружиною відвідали о. Крит у жовтні, а конкретніше – з 08.10. 2013 – 18.10. 2013. Вибір ліг на Грецію, тому що Шенгенська віза, видана на півроку для поїздки до Іспанії, все ще діяла. У Греції ще не бували, віза є, ціна за 11 днів є прийнятною… Чому б і ні? Після не дуже тривалого інтернет-серфінгу, виходячи з ціни та відгуків туристів, було обрано готель Louis Creta Princess 4*. Залишили в турагентстві 55тир, all inclusive, туроператор Бібліоглобус, авіакомпанія Трансаеро. Цього разу брав із собою подушку з дому, тому що спати на тій злиденності, що пропонується в готелях, у мене погано виходить. Місця в літаку заздалегідь люб'язно нам забронював представник турагентства, тому отримали посадкові талони згідно з нашими e-tickets. Трьохсполовинний годинний переліт пройшов легко, літак заповнений був відсотків на 70, діти не кричали і не пахли, годували непогано, місця для ніг вистачало, були безкоштовні ігри та кіно у вбудованих у спинки крісел моніторах.
До Трансаеро претензій цього разу не було жодних. Постараюся розписати всю нашу подорож днями.
День 1. Дні прильоту та вильоту я днями відпочинку не вважаю. Прилетіли до столичного аеропорту острова – м. Іракліон (центр острова). Автобус до нашого готелю мав подолати близько 150 км за 3.5 години, проте ми заздалегідь знали про цей нерадісний факт. Чому на подолання 150 км автобусу потрібно 3.5 години? По-перше, на Криті немає автомагістралей (це потім дізнався), отже максимальна швидкість 90км/ч з урахуванням те, що через кожні кілька кілометрів встановлено знаки обмеження швидкості – 80.70, 60 і 50км/ч; по-друге, автобус віз не тільки нас одних, але ще й чоловік десь 40, яких треба було розвозити готелями; по-третє, проміжна зелена зупинка на 15 хвилин. Автобус, щоправда, був розкішний.
Тепер кілька слів про готель. У готель приїхали десь о 17:00.
На ресепшн окольцевали в браслети кольору шампань і дали ключ 411 з важким металевим брелоком. У ваучері було заявлено SeaView, але результат не виправдав очікувань: 3/4 кута огляду з балкона займали гори, будиночки села, два футбольні поля, покинутий аеродром і дорога, а 1/4 – море. Футбольні поля, до речі, розташовувалися дуже близько (метрах 50), і можна було вечорами, коли температура знижувалася, бачити, як тренується місцева футбольна команда, підбадьорювана невгамовним свистом тренера. Сам номер мені сподобався: досить так і простора спальня з двоспальним (саме двоспальним, а не 1+1=дірка посередині) ліжком, чистий (видно, що нещодавно відремонтований) суміщений санвузол, крихітний балкончик зі столом і двома стільцями, меблі всі в порядку , телевізор РК 32”, фен.
Злегка напружила замкнені двері, розташовані поруч з ліжком (я так зрозумів, веде в сусідні апартаменти), але з відгуків по готелю я знав, що такі двері можуть бути, тому здивований не був. У шафі повноцінні вішалки, а не убогі готельного типу (хто знає, той зрозуміє), сейф за окрему (немаленьку) близько 6євро/день плату. Сейф ми не стали оплачувати, зберігали гроші та документи у закритій валізі – все ок. Іноді мобільники та фотоапаратуру залишали на трюмо, все в безпеці. Подушки, звичайно ж, жерсть! Прикриті ковдрою, два маленькі, синтетичні, пружні прямокутні предмети лежали на ліжку. Як добре, що пір'я та 70х70 size прилетіли з нами з РФ! Слід зазначити, що я погано сплю, і сон для мене є дуже важливою складовою у моєму життєвому циклі. Спав я в результаті все одно погано через те, що стопи по щиколотку звисали з ліжка, і була нестерпна задуха. Зріст мій 185см - не маленький, не видатний.
Двічі звертався на ресепшн з приводу непрацюючого кондея, в результаті з'ясувалося, що вони систему кондиціювання відключили зовсім, тому що настав холодний за місцевими мірками (30С! ) сезон - осінь, однак. Кондер міг працювати тільки в режимі вентилятора, але це мало рятувало, точніше, взагалі не рятувало. Від запропонованого додаткового переносного вентилятора відмовився. Щоденне прибирання номера влаштовувала і була цілком задовільною, рушники міняли за необхідності, чайові ми зовсім не залишали чомусь цього разу. Ще дивна річ – розстеляти у формі метеликів майки та блузки моєї дружини на ліжку, добре, що лебедів із трусів не ліпили. Перейду тепер до опису території. Готель розташований в селі Maleme, трохи на захід від міста Ханья. Найкращий у селі, далі вже знаходиться занедбаний військовий аеродром та пустка.
Глуш… Площа готелю за Критськими мірками не найменша – три основні семиповерхові будівлі, великий загальний ресторан на нульовому поверсі + ще ресторан азіатської кухні «Mura». Два бари – один у підвалі, де вечорами проводиться анімація, інший біля басейну. Басейнів 4 – один великий, два дитячі та один, у який виходять гірки (його взагалі можна було не рахувати). Гірочки, прямо скажемо, не ах! П'ять різних: на двох скочуються на ватрушках, на одній - на животі на підстилці, а на решті двох відбивають спину на стиках секцій. Мені тварина найбільше сподобалася, шкода замала вона. Загалом готель чітко орієнтований на відпочинок з дітьми до 12 років, для дітей там взагалі багато чого зроблено, ціле, можна сказати, дитяче містечко. Але дітей самих, мало було, тому що не сезон. Та й взагалі відпочиваючих було, коли приїхали 150 чоловік, а коли їхали, 20 чоловік у всьому готелі.
Лежаки біля басейнів та на пляжі якісні та безкоштовні, не пластик, а алюміній з натягнутою міцною канвойвою. Територія Оцінка: 5 Територія середньозелена, доглянута. Анімація так собі (на 2 з плюсом), навіть описувати не хочу, не цікаво зовсім. Тепер про жерцу. Після приїзду одразу перекусили у барі якимсь фаст фудом. Похиталися, сходили до моря і пішли до головного ресторану на вечерю. На вечерю столи покривають білими скатертинами, що не може не тішити. Вибір страв великий, але посередній смак, моя загальна оцінка харчування 4 з мінусом. Вино мерзопакостне, порошкові соки, місцева кола, фанта тощо, чай пакетований Pickwick, огидний кава з кавомашини. Був також зелений чай розсипом і шавлія розсипом, пиво розливне Mythos сподобалося. Рекомендую спробувати місцево-повсюдний огірково-йогуртовий соус Дзадзики. Столи розташовуються як у критому приміщенні, і на веранді.
Ми часто воліли їсти саме на веранді з видом на море та територію готелю. З екзотики були лише смажені каракатиці. Та ще погань! Начитавшись хвалебних відгуків щодо якості та вибору Критських готельних страв я, звичайно, очікував більшого. Ледве краще (на 4 без мінусу) годували в Мурі: рис, локшина, посередні роли, гостре м'ясо. Щоправда, заздалегідь записуватися треба було. Алкоголь у барі низькоякісний, ми раз отруїлися навіть. Коктейлі дня (Cocktail of the day) типу пиво+сік, шампанське+сік, а також класичні LongIsland, BloodMary, PinaKolada, SanFrancisco тощо.
День 2. За попередньо складеним графіком день №2 мав ознайомчий з готелем характер. У цей день готельне море було холодним (не знаю, чи воно завжди там таке), тому в море я не поліз. Ось як було все: дружина помочила п'ята, і за її загальним виглядом я зрозумів, що справа труба. Пляж огидний! Брудно-опалочно-гальково-пісково-водоростієвий.
Полежали біля моря, потім полежали біля басейну (я навіть раз купався), потім ще десь похиталися. З погодою нам взагалі пощастило! Вдень було спекотно – 28-30С, безхмарне яскраво-блакитне небо, а ввечері ходили у джинсах та кофтах. І сонце таке класне було – не обпалююче, не виснажливе задухою, а тепле, пестливе. Лише під кінець відпочинку вночі був сильний шторм, і погода зіпсувалася, завіяв вітер, а на небі з'явилися хмари.
У другій половині дня вирішили вийти з готелю прогулятися околицями. План був такий: дійти до агентства прокату авто, в якому я заздалегідь забронював WV Polo, щоб уточнити умови оренди. Справа в тому, що я заздалегідь бронював у Traffic'а, але підтвердження броні так і не прийшло, хоча на мої запитання, надіслані на мило, вони відповідали. Машину я повинен був отримати завтра о 9:00 ранку на ресепшн готелю за 27€/доба+3€/доба нафігатор. За моїми розрахунками до цієї конторки йти було не більше 30 хвилин.
Отже, вийшли за межі готелю… Ось перше, що спадає на думку: глуш, дичина, нудьга, пустка, пустир, туга, сум, відчуженість, смуток, бензоколонка, самотня автобусна зупинка… Рушили на захід. Спочатку йшли вузьким тротуаром, потім тротуар скінчився, пішли дорогою. Сумніви в тому, що йдемо кудись туди посилювалися. Пройшли повз місцеве відділення ВДВ, бачили занедбаний аеродром із застарілими винищувачами, юних солдатиків із кулеметиками. Після 20 хвилин і досягнення оливкових плантацій з сараями, собаками і технікою, що розвалилася с/г, вирішили розвернутися і піти назад. Повернулися до готелю, вирішили піти на схід – там проглядалася цивілізація. Ішли-йшли, йшли-йшли...Зайшли до місцевого супермаркету (супермаркет це, звичайно, сильно сказано! ), похиталися там і пішли назад. Ну що ж, треба було дзвонити до цього Traffic. Додзвонився легко, зі мною навіть розмовляли російською.
Зійшлися на тому, що мій фольц+ЖПС завтра підгонять до готелю до 9:00. Вночі мучився від спеки. Найцікавіше, що на вулиці прохолодно, а в кімнаті жарко і душно, тому що залізобетонна конструкція за день нагрівається, а до ранку не встигає охолонути. Так і день минув – ні про що! Ще цього дня я випробував готельні гірки.
День 3. о. Грамвуса (Gramvoussa) з пляжем Балос + Фаласарна (Falassarna). Після сніданку, рівно о 9:00 побачили біля ресепшн готелю людину, в руках якої була папка з написом Traffic. Ця людина, як потім з'ясувалося, дуже приємна та доброзичлива жінка, хотіла віджати у мене зайвих 27 євро за оренду авто. Ми замовляли машину на 6 днів за 162 євро, а вона (людина) переконувала мене в тому, що 6 днів коштуватимуть 189 євро. Добре, що я роздрукував відповідь, надіслану мені на мило представником Трафіка, де було написано, що 6 днів справді обійдуться в 162 євро.
Після того, як я пред'явив цій тітці роздруківку, вона почала дзвонити своєму начальству. Після закінчення розмови з начальством, ствердно кивнувши, взяла 162 євро за авто + 18 євро за нафігатр. Нафігатр був маленький шматок пластику, повністю (за винятком дисплея) перемотаний липкою стрічкою, не підтримував російську мову і хрипів при наближенні до поворотів (потім, щоправда, і хрипіти перестав). Але треба віддати йому належне! Багато належного! Свої 3 євро/день він відпрацьовував на 200%. Я просто тицяв у карту, кликав «Go! », І він прокладав маршрут. Бувало, звичайно, тупив він (водив по колу, змушував звернути на непрохідну дорогу), але це дрібниці порівняно з тим обсягом доброти, яку він приніс.
Варто сказати, що на Криті виключно за дорожніми знаками та вказівниками мені особисто було б орієнтуватися дуже важко, незважаючи на те, що просторовим кретинізмом не страждаю, тому без ЖПС ми втратили багато часу на пошук потрібної дороги. Розв'язки там дурні, покриття на дорогах хороше, серпантин дуже серпантинистий, а дорожні знаки списані хуіганами. Кілька слів про автомобіль. Червоний Фольц Поло в останньому кузові, ручка, пробіг 22500. Претензій не було абсолютно ніяких, кондер та інше барахло працювало у штатному режимі. Отже… Рушили одразу на захід до знаменитого пляжу Балос (там же о. Грамвуса). Рушити рано вранці не вийшло, тому що деякий час витратили на забирання машини. Вийшло десь годині до 10:30, хотілося, звичайно, виїхати раніше, щоб народу на пляжі поменше було. Нафігатор респект, передаю йому привіт!
Їхали хвилин 20-30 асфальтованою дорогою, потім уздовж узбережжя почалася кам'яниста грунтовка, в'їзд на грунтовку – 1 євро з носа (щось а-ля збір на підтримку дороги). По ґрунтовці ще їхали хвилин 10-15, доїхали до безкоштовної стоянки. Припаркувалися, взяли з собою ланч-бокси, рушники, креми та пішли за людьми стежкою. Ланч-бокси (заздалегідь замовляли в їдальні) є паперовим пакетом з бутербродом, бананом, пляшкою води, яблуком, печінками і маленьким пакетом апельсинового соку. По одному ланч-бокс на рило, так би мовити. У свої баклажки зі столівки їжу набирати не належить. Ось… То був маленький відступ. Ідемо, значить, стежкою...Тут же пропонують на віслюку доїхати за бабос, але там іти всього хвилин 10 від сили!
Йдемо-йдемо, гори, кущі і раптом відкривається панорама, та сама, що на численних картинках в інтернеті: симетричний острів з прямовисними берегами, коса, найкрасивіше відтінків море. Ну, це місце так і створено для фото. Спустилися до пляжу, там пісочок білий, чистий, шезлонги (платні, ми не брали). Розташувалися на піщаній косі посередині між о. Кріт та о. Грамвус. Дрібно, піпетс! По коліно. Вода була холодна, градуса 22 або близько того. Можна, звичайно, було сходити і далі до острівця, там, мабуть, глибше, але ми не пішли, борсалися в тому, що було. Провели на пляжі близько півтори години. Ближче до обіду я побачив по той бік лиману корабель. Корабль приплив, і з нього почала виливатись густа темна маса живих організмів. Хвилин 10-15 я спостерігав, як цей потік тече у нашому напрямку. Не довго думаючи, ми зібрали шмотки і рушили до машини.
Дорогою назад смішно було зверху спостерігати, як цей величезний натовп заповнює пляж. Для тих, хто не орендує авто, немає іншого вибору, окрім як за бабки разом із хмарою інших таких же приплисти на цьому посудині, бо на Балос по суші лише на авто, автобуси туди не їздять, потяги не ходять. Коли дісталися машини, виявили, що в бампері з правого боку не вистачає заглушки (туманок немає, замість них стоять заглушки). Коротше, нормальна така дірка в бампере сяє, а звідти радіатор стирчить. Відвалилася десь у дорозі, клямки, вочевидь, кволі. Настрій зіпсувався...Тут раптом напівдикі кози (вони ж кри-крі) підійшли просити жерти. У нас від ланч-коробок залишилися лише банани, котрі із задоволенням знищили. Назад їхали повільно, сподіваючись знайти заглушку. Марно! З Балос наш шлях лежав у містечко Фаласарна, а точніше на пляж Фаласарни. У мережі прочитав, що варто відвідати. Знову привіт ЖПС-у!
Місто Фаласарна там поруч, максимум півгодини шляху. Приїхали. Стоянка біля пляжу велика і безкоштовна, лежаки на пляжі, мабуть, платні (ми брали з собою ковдру і лежали на піску) Пляж дуже сподобався – великий, широкий, чистий. Море шикарне - чисте, тепле, на дні ні камінця, ідеальний захід. Повалялися, пофоткалися і о 18:30 повернулися до готелю, щоб провести вечір у неробстві.
День 4. Хрісоскалітіса (Hrissoskalitissa) + Елафонісі (Elafonissi) + Ханья (Hania). На 4-й день був запланований пляж Елафонісі із заїздом до монастиря Хрисоскалітісу, т. к. по дорозі. Елафонісі та монастир знаходяться на південному заході острова, тому їхати від готелю було недалеко (менше години, напевно). За вказівником звернули на монастир, вхід близько 2 євро з особи. Особам з відкритими стеблами та плечима на вході видають халати. У монастирі є невеликий музей з будь-якими монастирськими причиндалами, можна увійти до справжньої келії, де мешкали священнослужителі.
Будівля знаходиться на височині, прямо на скелі, так що вид на затоку відкривається нормальний такий. Звичайно, вражаючу фотопанораму там не зробиш, тому що можна ходити тільки з одного боку монастиря, але все одно дуже живописно. Коротше кажучи, нам сподобалося!
Від Хрісоскалітісу до знаменитого пляжу Елафонісі хвилин 10 на машині. Стоянка, знову ж таки, безкоштовна. Пісок там уздовж кромки моря дійсно має рожевий відтінок через вміст часток розкришених раковин молюсків. По піщаній косі можна пройти подалі від берега, що ми зробили. Коротше, можна йти ще довше, там народу менше і види пофарбували. Море чисте, освіжаюче, вітру не було. Загалом для відвідування рекомендую. Провели там години 2-3, і рушили до р. Ханья.
Ханья, колишня столиця Криту, є одним із 4-х територіально-адміністративних центрів острова.
Начитався відгуків захоплених туристів про незабутній колорит, вузькі вулички, чудові ресторанчики і таке інше, через що вирішено було рушити безпосередньо в історичний центр міста - на набережну. Приїхали до Ханьї вже ближче до вечора. Зі стоянкою труба! Крутилися-крутилися, нарешті побачили великий вказівник «Платне паркування туди! » Вперше в житті я був такий радий платній парковці! Ціна 2.5 євро/година. Тепер про місто. Історична частина міста, так, красива. Орієнтовано все на туристів: кафе, магазини, розваги, сувеніри. Мальовнича набережна у венеціанському стилі. Тож приємно просто погуляти там.
День 5. Озеро Курнас (Kournas)+монастир Превелі (Preveli)+пляж Превелі. Озеро Курнас (або Курна, не знаю, як правильно вимовляється) – єдине прісноводне озеро на острові. Раніше було прісноводне озеро біля р. Агіос Ніколаос, та його каналом з'єднали з морем, щоб човни плавали.
З національного шосе звернули у потрібному місці, знову ж таки завдяки ЖПС. Озеро Курнас досить велике і чисте, з одного боку знаходиться впорядкований гальковий пляж, з іншого – чагарник і гори. З упорядкованого боку розташовані кафешки, автостоянка, на пляжі безкоштовні лежаки та прокат водних велосипедів. На протилежному боці можна зустріти диких черепах та прісноводних крабів. Захід піщаний, вода холодна. По пляжу блукають напівдикі качки та гуси, яких люблять підгодовувати туристи. От і ми згодували їм свої бутерброди з ланч-боксів. Чомусь охочіше їдять шинку та сир, ніж хліб та яблука. Брали напрокат велосипед, годували хлібом черепаху, купалися в центрі озера. Перед від'їздом посиділи у місцевій кафесі, випили фрапе та з'їли піцу. Озеро було заплановано на кілька годин, але я б із задоволенням на нього виділив цілий день, якби знав, що нам із дружиною там так сподобається.
Ми прибули на пляж тільки до 17 години, тому сонця застали всього півгодини. Жаль, що на озеро не виділили цілий день, тоді б і на цьому пляжі нормально повалялися. Поверталися вже по темряві, довго плелися зі швидкістю 30 км/год по серпантину за якоюсь малолітражкою, яка зібрала за собою довгий хвіст. Деякі психовали та обганяли, перетинаючи суцільну на закритих поворотах. Я чесно, все дотримувався і до останнього не обганяв. Причому завжди дотримувався і не порушував, бо відомо, що розмір штрафів у Європі «дещо» відрізняється від розмірів у РФ, та й на розгляди втрачати час і нерви зовсім не хотілося. Благополучно прибули до готелю, де заздалегідь були записані на вечерю в ресторані азіатської кухні «Mura».
День 6. Хора Сфакіон (Hora Sfakion)+Франгокастелло Frangokastelo. Хора Сфакіон – місто таке на південному узбережжі.
Виходячи з відгуків туристів, вирішив, що треба побувати на малолюдному південному узбережжі, поринути, так би мовити, у місцевий колорит. Хтось писав, про те, як від Хора Сфакіон піднімався в села Анополі та Арадена, насолоджувався гостинністю місцевих жителів і тим самим колоритом. Я і повівся на цю пісню. Поїхали. Години за півтори перетнули острів з півночі на південь. В'їхали в Хора Сфакіон, а пляжу у місті немає. Порт! Я з машини виходжу, у місцевих питаю: «Де тут пляж-то? "А пляж там (пальцем показує вздовж берегової лінії), на захід вам треба", - відповідає місцевий. Покотили вздовж узбережжя. Хвилин через 10 шляхів покажчик з картонної коробки з написом «Beach», поворот на 90 градусів і крутий спуск до моря по грунтовці. Промчали повз, довелося повертатися метрів 150. Спустилися, нормальна безкоштовна стоянка, далі 4-хвилинний спуск по каменях на своїх двох.
Перед очима маленька мальовнича, оточена скелями, бухточка з гальковим пляжем, 10-12 безкоштовними лежаками та парасольками. Розташувалися на лежаках, розкрили акуратно складену парасольку, поринули в прохолодну воду. Снорклерам там робити нічого – каміння одне. З протилежних боків пляжу цікаві печери, у тіні яких розмістилися місцеві. На всьому пляжі чоловік 20, не більше, з них 4 людини, включаючи нас, іноземці. Годував частину бутербродів та фруктів із ланч-боксів місцевої напівдикої кози. Літня рибалка, що стоїть поруч, люб'язно запропонувала сфотографувати мене, що годує козу, і вказала на те, що коза особливо любить хліб. Провели там кілька годин і рушили на схід у бік Франгокастелло. Франгокастелло – стара фортеця, нині музей – унікальне місце. Унікальність полягає в тому, що саме в цьому місці знаходиться аномальна зона, свого роду просторово-часовий портал.
Рідко, весняним раннім ранком, в умовах туману можна побачити образи воїнів, що воюють, і навіть почути крики, звуки боротьби і холодної зброї. Іноді виявляються лише образи, іноді лише звуки, рідше й те й інше. За твердженням істориків – це хрономіраж бою з турецькими окупантами 1828 року. Хрономіраж - зриме і звукове, але при цьому ефемерне сприйняття подій давно минулих років. Вся ця хрень називається Дроссолідес (від. грец. «Крапельки води»). Ось, що знайшов у мережі: «Ні на відео, ні на фото сфотографувати цей феномен нікому ще не вдавалося, однак один випадок набув найбільшого розголосу. Це сталося під час Другої світової війни. Біля замку Франгокастелло фашисти розбили військовий табір і спокійно спали, коли почули страшні звуки війська, що наближалося. Солдати відразу прокинулися і взялися за зброю, а вартові ні на секунду не сумніваючись у реальності того, що відбувається, відкрили вогонь.
Але як вони були здивовані, коли їхні постріли «ворожому» війську не завдали ніякої шкоди. Тільки тоді збентежені німці побачили, що битва відбувається в повітрі над морем, а обмундирування солдатів зовсім з іншої епохи. Цей випадок в історії хрономіражу письмово зафіксований у документах, його спостерігало величезну кількість людей, а отже, у його достовірності можна бути впевненим». Раннього ранку ми, звичайно, туди ніяк не потрапляли, прибули далеко за «після обіду». Прямокутна конструкція з п'ятиметровими стінами з бійницями та дев'ятиметровими вежами по кутах. Біля фортеці безкоштовне паркування, пляж, до речі, начебто непоганий, обладнаний (можна було і в Хора Сфакіон не їздити). Вхід у фортецю близько півтора євро/чол. Всередині порожньо, на одну з кутових веж можна піднятися, всередині неї вкрай кволенький музей мистецтва народної творчості.
Вітер, каміння, сонце, 3 туристи-німці, словом, зневіра… Отримавши відповідь на запитання: «А чи варто взагалі туди всередину заходити? », Молода імпозантна парочка наших співвітчизників стрибнула в блакитний Nissn Micra Cabrio і, блискавично піднявши хмару пилу, зникла з поля зору. Ми з дружиною проводили їх поглядом і зібралися назад. Час був ближчий до сутінків. Темніє рано (години о 18 вже темно), а по темряві їхати не дуже цікаво. Знову перерізали острів – тепер з півдня на північ, виїхали нарешті на Нову національну дорогу (ННД). Темно (з освітленням на дорогах взагалі біда), вечеря в готелі вже в самому розпалі, два втомлені та голодні тіла рухаються в червоному Поло зі швидкістю близько 105-110 км/год на захід. Раптом із кущів виліз знак 50, я зняв ногу з педалі газу, стрілка спідометра почала повільно рухатися проти годинникової стрілки. Вдалині спочатку бачу ДПС-ну машину, потім бачу доблесного інспектора, що тицяє в мене ціпком.
Зупиняюся. До машини підходить молодий засмаглий поліцайдер-грек, рука на рукоятці пістолета (прям як у кіно) і каже мені: «Заглушіть двигун, увімкніть аварійну сигналізацію, пред'явіть посвідчення водія і страховку прокатної компанії» Ну, я зробив все, як він сказав. З суворим виглядом мені: «Містере Сергій Сергєєв, Ви знаєте, що на даній ділянці дороги максимально дозволена швидкість становить 50км/год? " Я кажу так. Я бачив знак! Але він раптом з'явився через кущі і я не встиг скинути швидкість! » Адже реально так і було все! Просто треба було довбати по гальмах, а я просто, як завжди, газ відпустив. Він мені суворо: «Радар зафіксував швидкість 90 км/год. Ви знаєте, скільки у нас у Греції коштує таке правопорушення? » Я говорю: «Ні, не знаю. » Він: «Срі хандрить енд сиксті юро. » ТРИСТА ШІСТЬДЕСЯТ ЄВРО!
Доблесний критський поліцейський, не давши моєму мозку запалитися від інформації, що надійшла, тут же додав: «Звичайно, я розумію, що це взагалі-то зовсім дохрена. Тому я піду Вам назустріч і випишу штраф на суму 100 євро». Дана інформація мене також мало порадувала. Корчити з себе розумника (ну або косити під дурня) і припиратися я не став. Його напарник пояснив, як і де оплачувати штраф, і що вони на Криті хайвеїв немає, і максимально дозволена швидкість становить 90км/ч. Настрій був зіпсований. Можна, звичайно, було і не оплачувати, але це, я думаю, надалі загрожує неотриманням Шенгенської візи. У готелі запитали гіда, де знаходиться пошта [грец. Elta] (штрафи оплачуються лише там). Виявилося, що поштові відділення розташовуються тільки у великих містах, тому на наступний 7-й день перебування нам чекала незапланована поїздка в Ханью.
Підбиваючи підсумки 6-го дня: поїздку в Хора Сфакіон і фортеця Франгокастело можу рекомендувати тільки в тому випадку, якщо в запасі у вас ще, скажімо, днів 30. А оскільки Ви, шановний читачу, таким часом не маєте в своєму розпорядженні, то і їздити туди не стоїть (хіба що туманним травневим ранком).
День 7. Пошта+Океанаріум+Печера Зевса. Вранці, годині до 10, прибули в район Ханьї, в якому за наведенням готельного гіда, мало бути поштове відділення. Машину поставив все на те ж платне паркування. Після 15 хвилин пошуків поштове відділення було знайдено та сплачено штраф у розмірі 50 євро по акції «Сплати протягом перших 10 днів та отримай знижку 50%! Така ось Грецька політика зменшення кількості боргів зі штрафів ПДР. Про це, як і про те, що штрафи оплачуються поштою, я вже знав з численних, прочитаних мною перед поїздкою, відгуків.
Тут же, в Ханьї, зайшли в турагентство і купили путівку в Самарійську ущелину з англомовним гідом. У туроператора, до речі, не набагато ця екскурсія була дорожчою. Далі рушили до Іракліону – до океанаріуму. 150 км по дорозі з обмеженням швидкості до 50км/ч – це не хухри! Ближче до обіду прибули на місце втомлені та голодні. Кілька слів про сам Критський Андервотерворлд… Зібрані там різні морські роки з Mediterranean sea. Гади ці, треба сказати, за красою та цікавістю з гадами Червоного моря та Сіамської затоки не зрівняються. Але, як кажуть, на безриб'ї і на рак встанеш! Що запам'яталося? Величезний акваріум 60.
000000 літрів з білими акулами; демонстраційний стенд з чотирма різними рельєфами дна, що демонструє здатність каракатиць до мімікрії; планктон під лінзою, що збільшує; вид 180 градусів – півсфера, втиснута в товщу води, діаметром близько 50 см з товстого скла; кімната з ваннами з морськими огірками, молюсками та зірками, яких дозволяється брати в руки. Ще там є кафеха з фастфудом, від відвідування якої ми відмовилися, вирішивши обійтися ланч-боксами. Після обіду попрямували до центру острова – до печери Зевса. Печерами Зевса звуться дві печери – Ideon Andron та Dekteon Andron. Остання більш популярна через кращу транспортну доступність. Я думав, що печера лише одна і кинувся на пошуки саме Ideon Andron. За легендою, мати Зевса сховалася в одній із цих печер від свого чоловіка, який пожирав усіх своїх синів під страхом того, що вони можуть у майбутньому його пресингувати.
Там і народила, а чоловікові підсунула еліпсоїдний камінь, обгорнутий у пелюшки, який так само благополучно зжер. Цю інфу я виявив у мережі вже в процесі написання цього відгуку. Довго шукали, довго їхали. Вузька, пустельна, стрімчасто-серпантиніста дорога з гарним асфальтовим покриттям веде через гори вглиб острова. Довго їхали, сумніваючись: чи взагалі туди? Нарешті, до 17-ї години звивистий гірський шлях привів нас до будиночка з кафе та стоянкою, на якій валялися старенький пікап і ще якась малолітражка. До печери треба було пройти в гору 800 метрів у пешкоридзе. Ми у футболках та шортах, а там гори, холодно! Добре, що була з собою моя кофта і пляжна ковдра, в яку завернулася моя дружина. І ось, двоє стомлених поїздкою російських туристів розпочали своє сходження до печери, де народився Зевс. Види нормальні там, широкі простору погляду відкриваються, чисте гірське повітря.
По дорозі нагору зустріли таку ж пізню, як і ми, кілька яскравих іноземських персонажів - молодий жлоб чоловік і тендітна жінка. Мені здалося голландці. Подолали, отже, ці 800 метрів, а там перед печерою будиночок, паркан залізний і хвіртка закрита (щось типу КПП). Прикро, млинець! Стільки їхали, стільки часу, сил витрачено! Потерлися там вчотирьох біля цієї огорожі, як дурні, доки я хвіртку не відчинив. Виглядало все, ніби закрито - замок врізний, грати і не душі. Пішли далі голландці за нами. Підійшли до печери. Величезна дірка в горі з сходинками вниз та облаштованим помостом на дні печери. Глибина невелика, близько 20 метрів, але масштаб значний, сталактитів і сталагмітів майже немає. Непогано, але темно! Підсвічування в печері не було, а на вулиці вже сутеніло. Потерлися ми там учотирьох хвилин 15-20 і потопали до своїх авто.
До речі, як пізніше з'ясувалося, ці 800 метрів можна пешкоридзе не тупотіти, а під'їхати на своєму авто безпосередньо до паркану, що й зробив голландець на зворотному шляху, швидко спустившись до малолітражки і потім піднявшись вже на ній за своєю дамою. Я таким лицарським вчинком не відзначився. Спустилися, стрибнули в авто, увімкнули пічку і смикнули у бік готелю. Серпантином на слабенькому Поло їхали бадьоро, зі свистом гуми на поворотах, а голландець – жвавий хлопець, сів мені на хвіст. Звивистими стежками та дикими селами по темряві ми дісталися ННД, а там уже півтори години, як по накатаній. Підбиваючи підсумки 7-го дня: Іракліонський акваріум тільки якщо ваш готель розташований недалеко від Іракліо, можливо, дітям сподобається; печера Зевса (та, що Ideon Andron) – далеко й довго.
День 8. Пляж Фаласарна + Ханья ще раз. Останній день володіння автомобілем був вільною програмою.
Грішимо на неякісний алкоголь. Виходячи з готелю, звернули увагу на те, що нашу машину забрали того ж вечора. Автобус прибув якраз до 5:35. І пішло поїхало… З маленького автобуса до середнього, з середнього до великого, там людей забрати, там людей почекати. Все як зазвичай. Гід на ім'я Лукас – сімдесятирічний дід у злих похідних ботах та одязі кольору хакі – був здатний мовити трьома мовами: Англійською, Німецькою та Грецькою. Через 2 години великий туристичний автобус з кількома десятками туристів на чолі з Лукасом доставив нас до відправної точки ущелини. Наш гід купив кожному за вхідним квитком і роздав їх особисто в руки. Квиток відзначають на вході в ущелину та на виході, щоб, нібито, ніхто не загубився. Маршрут починається з облагородженого спуску в ущелину, що являє собою кам'яні сходинки з великою огорожею з тонких колод.
Спуск довгий і тривалий, і це відчувалося особливо гостро після вечора. На деяких ділянках шляху над стежкою натягнута рабиця, на якій видно велике і не дуже каміння, яке періодично падає з гір. Сімдесятирічний старий гід, спираючись на дві похідні палиці, бадьоро йшов у тому ж напрямку, одягаючи місцями на голову каску. Гірський масив вражаючий – високі сосни, стрімкі схили, чисте повітря. Протягом усього шляху є кілька, якщо можна так сказати, чек-поінтів - джерело і WC. У джерелі ми один раз поповнювали запас води, а громадські WC, звичайно, жорсткі - багато хто, без сумніву, вважав за краще налити прямо в ущелину, ніж зануритися в густе, просочене різкою смуродою і мухами, повітря. Йшли в розміреному ритмі (не прогулянковим кроком), тому що Лукас попередив, що до вечора можна і не дійти до кінця, якщо йти повільно. Спустившись у ущелину, виявили там дрібну річечку.
На одному з привалів якась місцева пара запропонувала нам за гроші понести чи нас, чи наші сумки, я точно не розібрав. Мабуть, вигляд у нас був дуже змучений. Ця пропозиція була відхилена. На півдорозі розташовується убоге село, де можна зробити привал і підкріпитися бутерами. Крі-крі зустрілися лише одного разу. Неохоче з'ївши шкірку від банана, коза відмовилася від огризка. Йшли довго та виснажливо, спеки не було, погода для походу була ідеальна, а ось моральний дух не високий. Після 10 кілометрів гірської кам'янистої стежки гарячі ноги гасили в холодній річці. Дорога цікава, краєвид не монотонний, види чудові. Єдиний нюанс – довго та фізично важко. Ми, начебто, спортсмени - бігаємо вранці, ходимо в басейн, в спортзал, але там ми видихнулися повністю. Напевно, дався взнаки мерзопакостний стан організму. Наприкінці шляху на нас чекала склянка солодкого свіжого соку за 5 євро.
Була можливість останні 2 кілометри шляху проїхати на автобусі по 2 євро/люд, якою ми з радістю користувалися. Мікроавтобус стояв відразу після фінішного чекпоінту, де перевіряють квитки, пара кілометрів, що залишилася, не вважається цікавою, тому що там вже не стежка, а бетонна дорога вздовж місцевого села. Загалом (разом з останньою парою кілометрів) ми подолали з 8 години до 15 години 16 кілометрів гірської дороги. Мікроавтобус висадив нас у портовому селі, звідки на поромі ми повинні були вирушити до вже знайомого нам Хору Сфакіона. Взагалі на автомобільному транспорті цього портового села не дістатися, тільки по воді. Отже, висадилися і потопали на пляж, щоб упасти пластами на двокілограмовий плед, який я з собою тягнув у рюкзаку, і заснути. Через 40 хвилин я прийшов до тями, розбудив дружину і ми пішли в кафе, щоб перекусити. Лукас призначив зустріч у певному кафе, щоб роздати квитки на пором.
Квитки ми отримали, з'їли омлет з шинкою та випили ice coffee. Занурилися на пором, за годину доплили до Сфакіона, там занурилися в наш автобус і поїхали у бік протилежного узбережжя. Гід щось бубонів у темряві про наш доблесний похід, про гарну природу, про усунення тектонічних плит та якісь розломи, але я, втомлений, дуже погано розбирав його англійську. Наш готель по ходу д