Так началась наша визовая история Шенгена, это была юбилейная 20-я страна в наших странствиях и это была Венгрия. За год до поездки мониторя акции, я нашел эти чудо-билеты за 781 грн на двоих в обе стороны на тот момент это было примерно 73$, в общем летели мы по 195 грн в один конец, с человека. На данный момент — это наш рекорд. Система wizzair не была рассчитана, на то, что кто-то умудрится купить билеты через мобильное приложение в акционный день с возвратом в Киев на 366-й день от даты покупки. В итоге с покупкой начались проблемы, но жажда заполучить билеты по такой цене была непобедима. В итоге после ряда сложных манипуляций я получил аннулированную бронь, но деньги уже ушли в визейр банковским переводом. Мне необходимо было создать ещё одну бронь и попросить операторов перенаправить деньги, которые поступят, с аннулированной брони на актуальную. Первый оператор хотел сказать, что так нельзя, но чудом сел телефон и связь оборвалась. Второй оператор уверил меня, что это отличное решение и он именно так и сделает. Через 2 дня после банковского перевода мне таки пришли билеты. До вылета осталось 360 дней.
Прошел год
Вначале было самостоятельное получение визы, а затем в путь! Во время путешествия мы рассчитывались только банковской карточкой, или снимали наличку прямо с гривневой карточки. Конвертация немного подвела на снятии налички, но с этим отдельно разберусь с банком. При расчете карточкой конвертация работала по приемлемому курсу. Началось все с отстрела крокодилов на высоте 11000 метров. Все 75 минут полета скоротались любимой игрушкой на планшете. Самолет приземлился и начались наши приключения. Водитель в автобусе напрочь отказался нам продавать билеты по неизвестной причине, но зато студент-бразилец поделился своими, так как нам по дороге, и позже сможем с ним рассчитаться без сдачи. Добравшись до отеля у меня напрочь порвался кроссовок, но к счастью у меня их было два. Начнем знакомство с Венгрией через кухню.
Кухня
Я где-то читал, что в Европе еда дорогая, но большие порции. С ценой не поспоришь, реально дорогая, но вот с размером порций тут немного проблема, наесться венгерскими порциями совсем невозможно. Тут нам на выручку пришли турецкие кафе, их очень много, еда такая же вкусная как в Турции, а цены намного ниже. В общем венгерскую кухню мы познали через турецкую. Но все же была одна венгерская кафешка, в которой платишь за вход, а дальше ол инклюзив. Тут уже мы оторвались за все дни. Когда мы подошли к официантке, ей на ухо шепнул что-то другой официант, после чего у девушки начался истерический смех. Смеялась она о чем-то своем, но блин как же интересно, какие два венгерских слова было достаточно сказать, чтоб настолько рассмешить. Подождав какое-то время, девушка успокоилась и начала нам отвечать на наши вопросы. Слова становились все неувереннее, по телу шла небольшая дрожь и тут новый взрыв смеха, да такой, что официантка подносом закрывала лицо. Нас в итоге позвала другая и обслужила. Ближайшие минут 20 мы за трапезой наблюдали как бедная девушка буквально умирает от смеха и не может успокоиться. Чтож, неплохая анимация получилась. Потом по скайпу Мише рассказывал, что вкусно кушал баранчика Шона.
Первый вечер мы провели, гуляя по набережной Дуная со стороны Пешта. Мы познакомились с многочисленными мостами города и парламентом, что не говори, а мосты красивые.
Парламент
Парламент в принципе тоже норм, но в ночной подсветке. Заночевали и отправились по маршруту.
Секешферхервар
Этот город настолько трудновыговариваемый, что я даже в автобусе по памяти примерно смог восстановить, что-то на подобии Сехер-нехер! И естественно меня не могли понять. В этом городе раньше короновали королей, а теперь просто все едят мороженное. Вот вроде как не хочешь мороженное, но его все и везде едят, что тоже начинаешь хотеть и покупаешь.
Гуляя по старинным улочкам мы умилялись с того, как люди разных национальностей объединены поеданием мороженного. Даже за столиками ресторана сидят и кушают рожки. По своей традиции мы познакомились с венгерским макдональдсом. Далее по плану было посещение замка Бори Вар. Так как в городе говорили исключительно на венгерском, объяснение с почтальонами было исключительно в виде фотографий на планшете. Нам вручили официальный бланк на котором написали номер автобуса. Кто бы мог подумать, что свою первую заграничную почту я получу именно в Секешферхекактотак.
Через пол часа езды за город мы выяснили, что замок откроется всего лишь через недельку, чем сэкономили себе на входных билетах, так как его осмотреть можно было легко через низкий забор.
Бори вар
В Киеве снег, а у нас тут солнышко. Когда мы ждали обратный автобус, дедушка венгренитянин подошел и начал нам рассказывать краткую историю страны на красивом венгерском. Когда мы пытались ему сказать, что говорим только на английском, его это не чуть не смутило и он продолжил гнуть свою линию на венгерском. Почему именно историю страны? Потому-что рассказывал её долго и выразительно. Через 40 минут подошел автобус, и мы поехали обратно в город со сложным названием. Через остановок 5, в автобус зашел тот же самый дедушка, с первой остановки, он походу ещё и маг. На этот раз он избавил нас от необходимости слушать его историю. Вернувшись на автовокзал и забрав оставленные вещи, мы отправились дальше.
К слову, билеты за 781 грн не включали в себя ни багаж, ни крупную ручную кладь, так, что в этой поездки у нас ещё и было рекордное количество вещей – 1 рюкзак и женская сумка. Рюкзак чудом прошел по габаритам мелкой ручной клади в аэропорту. Когда мы проходили регистрацию, мы думали, что сейчас начнется разбор полетов. По праву, за габариты крупной ручной клади мы не должны доплачивать, об этом гласили официальные правила в виде багов на сайте wizzair, это противоречило информации на наших билетах, но тем не менее права тут можно было бы отстоять.
Кестхей
Нам попался не самый удачный автобус, этот автобус проезжал очень много городов, соответственно два с половиной часа мы любовались венгерскими степями и полями. Город Кестхей находился на озере Балатон. Вскоре после выхода с автобуса, мы нашли себе Венгра, который любезно согласился нас провести к озеру, да ещё и на русском языке рассказал о стране. Озеро конечно не малое, но на этом в принципе его заслуги и заканчиваются)))) Возможно в сезон заслуг больше)))
Озеро Балатон
Но вечерком прогуляться конечно приятно. На одном из берегов гуляла стая лебедей, когда Даша пошла фоткаться, лебедь-вожак намекнул, что собирается нам втащить, поэтому пришлось эту компанию покинуть. Так как в городе никто не шпрехает на английском, да ещё и очень позднее время – 18:00, то все вокруг закрыто и на улицах нет людей. Покушать тут стало целой проблемой.
В одной кафешке, после долгих мучений с венгерским меню за 20$ мы получили примерно 6 оливок, 5 кусочков сыра, два помидорчика чери разрезанных на четвертинки, немного руколы и невкусный вяленный бекон. Но это же не турецкая кафе, так, что норм. Дальше в путь!
Хевиз
Термальное озеор Хевиз
Когда Даша составляла маршрут, этот день на секунду показался каким-то потенциально неодолимым – 4 города. Но вспомнив наш южноамериканский маршрут, мы даже не парились, что тут есть какой-либо риск. Так как в Хевиз мы приехали уже совершенно глубокой ночью для Венгрии, то в 20:00 мы могли рассчитывать лишь на мивину по 16 грн из единственно работающего в городе маркета, который работает аж до 22:00. Цель всей этой цепочки городов было термальное озеро. Когда утром проснулись, погода была пасмурной, на улице было 9 градусов тепла. Я сказал « Не знаю, что должно случиться на озере, чтоб перекрыть весь этот сложный маршрут и гемор с питанием» . Я предположил, что разве-что только наличие русалок сможет все исправить. Ещё и вход, порядка по 20$ с человека. Переодевшись мы вышли на террасу с которой спускались ступеньки в озеро. Начав заходить в воду, вода показалась мне не сильно теплой, но дубарь на улице просто затолкнул меня в воду. На 9 градусной пасмурной улице, под обдувом холодного ветра, особо в плавках не устоишь. Тело к воде привыкло за секунды, а высовываться совсем не хотелось, так как при малейшем поднятии мокрой руки за пределы воды, чувствовался нереальный мороз холодного ветра. Через пару минут озеро уже казалось нереально теплым, а над водой поднимался пар. Плывя в этом пару испытываешь какое-то странное эйфорическое чувство. Вроде на первый взгляд ничего особого, но как же оно впечатляет. А самое приятное, что это холодная часть термального озера. Проплыв сквозь дверку в помещение, мы попали в теплую часть, обрамленную плиткой. По телу пошел релакс. В теплой воде было приятно-разморительно. Но и это ещё не все, далее нас ждала горячая часть озера. В горячий бассейн даже зайти было немного сложно. В горячей воде разморило по полной. Такж е в воде надо занять очередь и с каждым звоном звоночка продвигаться на одного человека вперед. Впереди ждали гидромассажики, при каждом передвижении вперед массажировались разные части тела. Услышав наш план путешествия по термальным источникам страны, ребята из Питера любезно предложили придержать для нас место, пока не передвинется до начала массажиков. Так как у них на это озеро 10 дней, а у нас 3 часа и надо начинать движение в другую часть страны в термальные пещеры. За это время мы вкусно перекусили в турецкой кафешке, на территории комплекса. Во время массажика в горячей воде, все непринужденно общаются на актуальные темы о температуре воды, о цветущих лилиях, о других термальных источниках. Бабушка из Москвы пожелала нам удачного маршрута и нам надо было двигаться дальше. Три часа плюханья в воде пролетели незаметно. Напоследок мы ещё разок сделали кружок от холодного к горячему. В общем город Хевиз получает зачет, озеро действительно произвело сильное впечатление. Следующие купальни у нас были запланированы в отеле Геллерт, города Будапешт.
Будапешт
Теперь появилась возможность посмотреть столицу не только ночью, но и днем: ). По заселению, я указал хозяину на ошибку в буккинге, касательно нашего питания, за что получил обратно 10 евро от стоимости. Этот теплый вечер мы решили посветить острову Магрид, который находится на Дунае в Будапеште. Остров большой и зеленый, везде бегают бегуны: ) Вначале мы попали в бесплатный минизоопарк, увидев нас аисты тут же начали демонстрировать акробатические номера, становясь друг на друга. Причем аист выполнял трюк настолько искусно профессионально держа равновесие, что я уверен, если бы я встал на аиста, то не смог бы так удержаться. После зоопарка, пройдя ряд полянок и лужаек, мы пришли к каким-то развалинам. Конечно, для кого-то они несомненно являются достопримечательностью, но чет как-то они выглядели через чур разваленными. А вот за развалинами нас ждал японский парк, в котором цвело дерево похожее на сакуру. Мы дошли до конца острова, наверное, за час, он оказался действительно большим. На обратной дороге мы гуляли вдоль Дуная, наблюдая за бегунами. Чего им бегать, если один только проход по острову уже заставляет ноги отваливаться. Тем временем, город включал свое ночное освещение, а это значит, что скоро восемь вечера и все кафешки будут закрыты.
Возможно поэтому бегуны и бежали, чтоб успеть покушать. Вечерняя красота города конечно завораживающая. Город словно меняется на другой. Небольшой проход по набережной Буды для фоточки на фоне парламента, и мы отправились трапезничать в турецкие кафешки Пешта, которые всегда рады нас принять не смотря на позднюю ночь – 9 вечера. На утро после проделанного пешего маршрута, ноги просто не могли нормально двигаться, но впереди нас ждал релакс – купальни в престижном отеле Гелерт.
Релакс
После озера, отельные бассейны особо не впечатлили. Конечно, выглядит это красиво, но природная красота сильнее. А вот горячая вода всегда приятна. Сорокаградусный бассейн настолько расслабил все тело, что даже усталость и крепатура ног прошла. В оном из бассейнов можно было плавать почему-то только в шапочках, когда я осмелился зайти без шапочки, какая-то венгерка с простыней на голове приплыла и смогла выдавить из себя единственное иностранное слово « Шаапка! » , показа на свою простыню.
Со стороны выглядело, будто она хвастается. Хотя я не могу понять, если у меня спина вся волосатая, то мне тоже нужна какая-то шапка на спину, то есть чем волосы с головы хуже, чем волосы со спины? ))) ОХ, как же мы напарились-то в горячих бассейнах. Парень на стойке информейшена любезно согласился оставить до вечера у себя наши вещи.
Так как проезд был адски дорогой, то приходилось часовые расстояния преодолевать пешком, заодно и з городом получше познакомились. Взобравшись на гору Гелерт, мы осмотрели окрестности и глазом проложили себе маршрут к нашей цели – будайский замок.
Шли мы примерно вечность, возможно потому, что не спешили, но вероятнее всего потому, что не в ту сторону, как оказалось. Так как с английским в городе туго, мы словили венгерца и жестом попросили его продолжить ассоциативный ряд “ Гелерт хотел, гелерт хил, ?? ? ” Он в ответ говорил, что-то много на венгерском, но мы словили самое главное « Будай вар» , это и было, нехватающим звеном. Теперь достаточно было этой фразы, чтоб у местных узнать направление. По дороге мы наткнулись на вьетнамский ресторанчик и решили начать привыкать к кухне уже за 300 дней. Потом были длинные ступеньки вверх, и мы у цели.
Прогулявшись по улочкам старого города, мы начали интересоваться у туристов, что ещё в этом всем комплексе можно посмотреть. Нам все рассказывали где какие ещё есть памятники, а особенно вон в том дворе, так там вообще мегапамятники. Скукота в общем, сплошные памятники. Зато улочки и виды просто прекрасные. Но мы сюда пришли не только за этим, под старым городом располагался лабиринт графа Дракулы. Про лабиринт никто из туристов не знал, а гугл тоже ничего толкового о его расположении не выдал. Но местные слышав слово « Лабиринт» уверенно показывали нам пальцем во дворы. Ходя минут 20 по разным заворотам мы-таки нашли дверь с соответствующей вывеской и ступеньками ведущим вниз. Входные билеты оказались дороговатыми - по 9$. Ну что ж вперед!
В следующем абзаце раскрываются детали лабиринта, если хотите пережить все, не зная деталей, то пропустите абзац.
Сначала в полумраке мы ходили подземными закоулками, а по сторонам были различные инсталляции на тему королевских семей. А вот дальше свет совсем пропал, и мы были в полной непроглядной темноте. Вдоль стены висел канат, за который можно было держаться, чтоб корректировать свой маршрут. Сквозь густоту абсолютной темноты проглядывались почти несветящиеся элементы в стенах. Причем, на них взгляд невозможно было сфокусировать. Далее начало доноситься капанье воды и становилось действительно немного не по себе. Я больше всего переживал, а вдруг так не задумано и просто перегорели лампочки. После десятиминутного блуждания в темноте, мы вышли в полумрак. Одна рука была мокрая, так как где-то в темноте влез в воду. Карта на стене показывала, что все только начинается. На стенах висели рассказы и факты о графе Дракуле, а из-за закоулков начали доноситься зловещие звуки. Потом начали появляться отрубленные головы на копьях. Из-за заворота начал доноситься детский хор, за поворотом надгробие и в тумане виднеется гроб, с другой стороны висящая клетка для пыток заключенных. Естественно я решил влезть в клетку, но стоило в неё зайти, как дверь по инерции со скрипом закрылась, я разворота попытался толкнуть не те прутья и создалось впечатление будто я закрылся с концами.
Лабиринт произвел на нас просто колоссальнейшее впечатление, нам очень и очень понравилось, это добавило очков к рейтингу всей поездки. Вечер, мы провели уже в Пеште, на центральной улице Ваци. Везде сплошные русскоязычные вывески, что значительно снижает чувство заграничного путешествия. Одна женщина пыталась нас заманить в ресторан, рассазывая, что “ покушать стоит всего 6 евро, это же не дорого! ” Нехилые зарплаты у промоутеров, что для них это не дорого. В общем полтора дня есть что посмотреть в городе. Нужно было хорошо выспаться, так как с самого утра, нас ждал поезд.
Мишкольц
Поезд правда в два раза больше стоил, чем наши авиабилеты, если считать все в гривнах, но зато там был вай фай, правда только в одну сторону. Пару часов в дороге, и мы в городе, в котором говорят либо на венгерском, либо на немецком, а ехать нам ещё с кучей пересадок и далеко. В городе было настолько сильный языковой барьер, что кассир, даже не смогла понять, что мы хотим купить два билета на трамвай, учитывая, что она только ими и торговала. Нам надо было добраться до города Мишкольц-Топольца и это по иронии было единственное слово, которое мы знали на венгерском. Кого не спрашиваешь, все как зомби, никто ничего не может ни сказать, ни показать.
Зомби хочет забрать мое мороженное
Наконец-то какой-то эрудированный парень все же смекнул нам показать на трамвай и название нужной остановке на табличке и даже сказал, что нам надо потом будет « Цвай» . Хорошая новость была в том, что всего за 20 минут мы таки смогли выяснить маршрут. Плохая же новость была в том, что с остановкой парень ошибся. В общем, по приезду на остановку у нас ещё выпал шанс прогуляться улочками города. Город кстати оказался покрасивее Будапешта, так, что мы ни разу не пожалели. Потом мы ждали этот Цвай минут 20 и ещё минут 30 ехали на нем. Сколько суммарно обошлось добирание до этого Топольца, просто страшно представить, а ещё и дорога назад впереди. По приезду, пытались выяснить где купальня у коренных неговорящих жителей, но по торчащему полотенцу из кулька, они быстро поняли и указали куда нам идти. Итак, мы у цели, перекусив по дороге в парке мы пошли в пещерные купальни. Они были не настолько термальными как все предыдущие, но зато красивые.
Пещерные купальни в Мишкольц-Тапольце
Поплавать в воде среди пещерных лабиринтов ранее не доводилось. Больше всего понравилась пещера, в которой была темнота, а на потолке освещались ультрафиолетом звезды и луна. К сожалению эти купальни не слишком большие, мы там пробыли максимум час. В общем самое эффектные из всех посещенных - это озеро в Хевизе. Чего только наш фотоаппарат за поездки не переживал ещё, буквально полгода назад его заливало бразильским водопадом, а теперь он плавает с нами в пещерных купальнях. С запотеванием объектива поначалу боролись, протирая его мокрыми пальцами, потом повязкой с волос, потом забили. Вот насколько же Canon умеет делать долговечными фотоаппараты.
Планшет кстати тоже прошел боевое крещение. Вокруг купален был отличный парк, парки мы любим. Чтоб наши вещи не украли, мы по боливийской традиции попросили незнакомую венгерку последить за ними. Тут вывод был логичный, мы покушали в её кафешке, она готовит вкусно и накладывает большие порции, значит хороший человек! Начитавшись информации с венгерских баннеров, я с ней даже смог договориться, что мы буквально на часок оставим.
Гуляя по парку, мы не подозревали, что самое интересное развлечение этого города у нас ещё впереди. Вдали показались какие-то металлические рельсы, выворачивающиеся в различные виражи, но они были настолько низко над землей, что казалось, будто это просто что-то недостроили. Подойдя ближе, мы увидели предостережение о том, что катание на бобслее на ваш страх и риск. Интересненнько, подходим поближе, какие-то механические лежаки на рельсах и работник. Оно работает! Сажусь я в это приспособление, меня начинает трос тянуть по рельсам в гору.
Бобслей
Для управления есть только ручка тормоза. Хм… Ехать в гору где-то пару минут, пока ничего не происходит. Сбоку табличка с предупреждением, что на верху уже самостоятельно все. Доехала машинка до верха, и трос отпустился. Боб полетел пулей вниз по виражам, скорость начала расти настолько быстро, что ветром начало лицо немного приминать. В потоке адреналина я хватаю тормоз, работает, но с тормозом не так интересно. Отпускаю тормоз, скорость, наверное, километров 70-80 плюс масса тела, от неожиданной скорости просто ужас нахлынывает, реально страх вылететь. Долетел я до низа, слышу где-то вдали Дашин крик, через минуту прилетела Даша, первая её фраза « Ещё? » ответ « Конечно!! ! » . На второй круг я собрал все мужество в кулак и решил пролететь вообще не тормозя. Давненько я такого страха экстрима не ощущал. Суммарная скорость была такая, что бобслей подкидывало и на поворотах удерживался только благодаря ремню. Тело не было готово к такой нагрузке, по прилету немного похеровело даже.
Лечуууу
В общем Мишкольц-Топольцу твердый зачет, не столько за пещеры, сколько за бобслей. Вернувшись в город Мишкольц у нас было ещё пару часов побродить по улочкам. Городок реально впечатлил, это что-то среднее между Львовом и грузинскими городами. Мы даже в кондитерку полакомиться заглянули. В городке царит какое-то умиротворение старины. И только современные трамваи не вписываются в старинный стиль. До вокзала прошлись час пешочком, сэкономив себе 3 евро.
Ожидая поезда, я подключился к вай-фаю и сразу же получил письмо от визейра. Там был номер брони и фраза про изменения. Так как до конца визы оставались сутки первая мысль была « Докатались по Шенгену» . Вглядясь в номер брони – полегчало, « Фух, не наш рейс» . Но дальше события развивались хуже. В письме говорилось, что визейр Украина закрывается и билеты в Грузию аннулированы, ожидайте возврата денег. Фишка была в том, что эти билеты были куплены за 1200 грн (100$) на двоих, на не сезон. Но так как визейр умудрился два раза сдвинуть время вылетов, мы по своему полному праву их бесплатно сдвинули два раза вперед, аж до мая, на самый сезон. Действовать нужно было оперативно и решительно. Но сначала дорога домой.
Дальше была ночевка и утренняя дорога домой. Мы всегда в аэропорт выезжаем с очень большим запасом времени. В этот раз он нам пригодился как никогда. Так как доехав до нужной нам конечной станции метро, мы выяснили, что это не тот конец ветки… В общем в метро мы накатались. Прилетев в Киев, сразу к телефону и набираем номер визейра.
- Молодой человек, ну мы же прекращаем летать, что мы можем сделать?
- Но вы же в апреле летаете, а деньги мне ещё не вернули, значит вы можете передвинуть аннулированную бронь на те даты, когда ещё летаете, правильно?
- В принципе да, а какие?
- Нам подходит самый последний рейс обратно.
-Хорошо, я сейчас напишу менеджерам письмо, чтоб восстановили вашу бронь.
Через пол часа на почту пришли новые билеты со скидкой в 1.000 грн.
Занимательный факт о поездке, город Будапешт, многими местами похож на город Буэнос-Айрес.
Итак, 51-ым перелетом, 20-й страной был открыт первый наш Шенген. Куда дальше? Курс на историческую родину!
Информация о поездке
Дата путешествия: 22.03. 2015 – 27.03. 2015
Продолжительность: 4 полных дня
Авиабилеты: Wizzair, покупали по акции за 366 дней до обратного вылета
Отель: Caterina Private Rooms and Apartments в Будапеште, Appartmans Yowan в Хевизе
Экскурсии: Все сами
Визы: Самостоятельно получали
Сложность поездки: 4/10 (средне)
Детализация цен на двоих:
Поезд Будапешт-Мишкольц-Будапешт (48 евро) 18000 форинтов
Вход в купальни на озере Хевиз (16 евро) 5200 форинтов 3 часа
Вход в Купальни отеля Гелерт (29 евро) 9800 форинтов – день
Вход в Пещерные купальни Мишкольца (11 евро) 3900 форинтов – день
Вкусно покушать в турецком кафе (6 евро) 2000 форинтов
Лабиринт в Будапеште (12 евро) 4000 форинтов
Так почалася наша візова історія Шенгена, це була ювілейна 20 країна в наших мандрах і це була Угорщина. За рік до поїздки монітора акції, я знайшов ці чудо-квитки за 781 грн на двох в обидві сторони на той момент це було приблизно 73$, загалом летіли ми по 195 грн в один кінець, з людини. На даний момент це наш рекорд. Система wizzair не була розрахована, на те, що хтось примудриться купити квитки через мобільний додаток в акційний день із поверненням до Києва на 366 день від дати покупки. У результаті з покупкою почалися проблеми, але жадоба отримати квитки за такою ціною була непереможною. У результаті після низки складних маніпуляцій я отримав анульовану броню, але гроші вже пішли у візейр банківським переказом. Мені необхідно було створити ще одну броню та попросити операторів перенаправити гроші, які надійдуть, з анульованої броні на актуальну. Перший оператор хотів сказати, що так не можна, але дивом сів телефон і зв'язок обірвався. Другий оператор запевнив мене, що це чудове рішення, і він саме так і зробить. Через 2 дні після банківського переказу мені таки прийшли квитки. До вильоту залишилось 360 днів.
Минув рік
Спочатку було самостійне отримання візи, а потім у дорогу! Під час подорожі ми розраховувалися лише банківською карткою, або знімали готівку прямо з гривневої картки. Конвертація трохи підвела на зняття готівки, але з цим окремо розберуся з банком. При розрахунку карткою конвертація працювала за прийнятним курсом. Почалося все зі відстрілу крокодилів на висоті 11000 метрів. Усі 75 хвилин польоту скороталися улюбленою іграшкою на планшеті. Літак приземлився і почалися наші пригоди. Водій в автобусі геть-чисто відмовився нам продавати квитки з невідомої причини, зате студент-бразилець поділився своїми, тому що нам по дорозі, і пізніше зможемо з ним розрахуватися без здачі. Діставшись готелю у мене геть порвався кросівок, але на щастя у мене їх було два. Почнемо знайомство з Угорщиною через кухню.
Кухня
Я десь читав, що у Європі їжа дорога, але великі порції. З ціною не посперечаєшся, реально дорога, але з розміром порцій тут трохи проблема, наїстися угорськими порціями зовсім неможливо. Тут нам на виручку прийшли турецькі кафе, їх дуже багато, їжа така ж смачна як у Туреччині, а ціни набагато нижчі. Загалом угорську кухню ми пізнали через турецьку. Але все ж таки була одна угорська кафешка, в якій платиш за вхід, а далі ол інклюзив. Тут ми вже відірвалися за всі дні. Коли ми підійшли до офіціантки, їй на вухо шепнув інший офіціант, після чого в дівчини почався істеричний сміх. Сміялася вона про щось своє, але млинець як же цікаво, які два угорські слова було достатньо сказати, щоби настільки розсмішити. Почекавши якийсь час, дівчина заспокоїлася і почала відповідати на наші запитання. Слова ставали дедалі невпевненішими, по тілу йшло невелике тремтіння і тут новий вибух сміху, та такий, що офіціантка підносом затуляла обличчя. Нас у результаті покликала інша та обслужила. Найближчі хвилин 20 ми за трапезою спостерігали як бідна дівчина буквально вмирає від сміху та не може заспокоїтись. Що ж, непогана анімація вийшла. Потім по скайпу Міші розповідав, що смачно їв баранчика Шона.
Перший вечір ми провели, гуляючи набережною Дунаю з боку Пешта. Ми познайомилися з численними мостами міста та парламентом, що не говори, а мости гарні.
Парламент
Парламент у принципі теж норм, але у нічному підсвічуванні. Заночували та вирушили за маршрутом.
Секешферхервар
Це місто настільки важковимовне, що я навіть в автобусі по пам'яті приблизно зміг відновити, щось на кшталт Сехер-нехер! І звичайно мене не могли зрозуміти. У цьому місті раніше коронували королів, а тепер просто все їдять морозиво. Ось ніби не хочеш морозиво, але його всі й скрізь їдять, що теж починаєш хотіти і купуєш.
Гуляючи старовинними вуличками ми розчулювалися з того, як люди різних національностей об'єднані поїданням морозива. Навіть за столиками ресторану сидять і їдять ріжки. За своєю традицією ми познайомилися з угорським Макдональдсом. Далі за планом було відвідування замку Борі Вар. Оскільки в місті говорили виключно угорською, пояснення з листоношами було виключно у вигляді фотографій на планшеті. Нам вручили офіційний бланк, на якому написали номер автобуса. Хто б міг подумати, що свою першу закордонну пошту я отримаю саме в Секешферхекактотак.
Через півгодини їзди за місто ми з'ясували, що замок відкриється лише через тиждень, чим заощадили собі на вхідних квитках, оскільки його можна оглянути легко через низький паркан.
Бори вар
У Києві сніг, а у нас тут сонечко. Коли ми чекали зворотний автобус, дідусь угорець підійшов і почав нам розповідати коротку історію країни красивою угорською. Коли ми намагалися йому сказати, що говоримо тільки англійською, його це не мало не збентежило і він продовжив гнути свою лінію угорською. Чому саме історію країни? Бо розповідав її довго і виразно. Через 40 хвилин підійшов автобус, і ми поїхали назад до міста зі складною назвою. Через зупинок 5, до автобуса зайшов той самий дідусь, з першої зупинки, він походу ще й маг. Цього разу він позбавив нас необхідності слухати його історію. Повернувшись на автовокзал і забравши залишені речі, ми вирушили далі.
>
До речі, квитки за 781 грн не включали ні багаж, ні велику ручну поклажу, так що в цій поїздці у нас ще й була рекордна кількість речей – 1 рюкзак та жіноча сумка. Рюкзак дивом пройшов за габаритами дрібної ручної поклажі в аеропорту. Коли ми проходили реєстрацію, ми думали, що зараз розпочнеться розбір польотів. По праву, за габарити великої ручної поклажі ми не повинні доплачувати, про це говорили офіційні правила у вигляді багів на сайті wizzair, це суперечило інформації на наших квитках, проте права тут можна було б відстояти.
Кестхей
Нам попався не найвдаліший автобус, цей автобус проїжджав дуже багато міст, відповідно дві з половиною години ми милувалися угорськими степами та полями. Місто Кестхей знаходилося на озері Балатон. Незабаром після виходу з автобуса ми знайшли собі Угорця, який люб'язно погодився нас провести до озера, та ще й російською мовою розповів про країну. Озеро звичайно чимало, але на цьому в принципі його заслуги і закінчуються)))) Можливо в сезон заслуг більше)))
Озеро Балатон
Але ввечері прогулятися звичайно приємно. На одному з берегів гуляла зграя лебедів, коли Даша пішла фоткатися, лебідь-ватажок натякнув, що збирається нам втягнути, тому довелося цю компанію покинути. Так як у місті ніхто не шпрехає англійською, та ще й дуже пізній час – 18:00, то все довкола закрито і на вулицях немає людей. Поїсти тут стало цілою проблемою.
В одній кав'ярні, після довгих мук з угорським меню за 20$ ми отримали приблизно 6 оливок, 5 шматочків сиру, два помідорчики чері розрізаних на четвертинки, трохи руколи та несмачний в'ялений бекон. Але ж це не турецька кафе, так, що норм. Далі в дорогу!
Хевіз
Термальне озеор Хевіз
Коли Даша становила маршрут, цей день на секунду видався якимсь потенційно непереборним – 4 міста. Але згадавши наш американський маршрут, ми навіть не парилися, що тут є якийсь ризик. Оскільки до Хевізу ми приїхали вже зовсім глибокої ночі для Угорщини, то о 20:00 ми могли розраховувати лише на мівіну по 16 грн з маркета, що працює тільки в місті, який працює аж до 22:00. Мета всього цього ланцюга міст було термальне озеро. Коли вранці прокинулися, погода була похмурою, надворі було 9 градусів тепла. Я сказав «Не знаю, що має статися на озері, щоб перекрити весь цей складний маршрут та гемор із харчуванням». Я припустив, що хіба що наявність русалок зможе все виправити. Ще і вхід, порядку по 20 $ з особи. Переодягнувшись ми вийшли на терасу, з якої спускалися сходи в озеро. Почавши заходити у воду, вода здалася мені не дуже теплою, але дубар на вулиці просто заштовхнув мене у воду. На 9-ти градусній похмурій вулиці, під обдуванням холодного вітру, особливо в плавках не встоїш. Тіло до води звикло за секунди, а висувати зовсім не хотілося, тому що при найменшому піднятті мокрої руки за межі води, відчувався нереальний мороз холодного вітру. Через кілька хвилин озеро вже здавалося неможливо теплим, а над водою піднімалася пара. Пливучи в цьому пару відчуваєш якесь дивне ейфоричне почуття. Начебто на перший погляд нічого особливого, але як воно вражає. А найприємніше, що це холодна частина термального озера. Пропливши крізь двері до приміщення, ми потрапили в теплу частину, обрамлену плиткою. Тілом пішов релакс. У теплій воді було приємно-розморливо. Але і це ще не все, далі на нас чекала гаряча частина озера. До гарячого басейну навіть зайти було трохи складно. У гарячій воді розморило на повну. Також у воді треба зайняти чергу і з кожним дзвоном дзвіночка просуватися на одну людину вперед. Попереду чекали гідромасажики, при кожному пересуванні вперед масажувалися різні частини тіла. Почувши наш план подорожі термальними джерелами країни, хлопці з Пітера люб'язно запропонували притримати для нас місце, поки не пересунеться до початку масажиків. Так як у них на це озеро 10 днів, а у нас 3 години і треба починати рух в іншу частину країни до термальних печер. За цей час ми смачно перекусили у турецькій кафе, на території комплексу. Під час масажика в гарячій воді, всі невимушено спілкуються на актуальні теми про температуру води, про лілії, що процвітають, про інші термальні джерела. Бабуся з Москви побажала нам вдалого маршруту, і нам треба було рухатися далі. Три години плескання у воді пролетіли непомітно. Насамкінець ми ще раз зробили гурток від холодного до гарячого. Загалом місто Хевіз отримує залік, озеро справило сильне враження. Наступні купальні у нас було заплановано у готелі Геллерт, міста Будапешт.
Будапешт
Тепер з'явилася нагода подивитися столицю не лише вночі, а й вдень : ). Щодо заселення, я вказав господареві на помилку в букінгу, щодо нашого харчування, за що отримав назад 10 євро від вартості. Цей теплий вечір ми вирішили присвятити острову Магрід, який знаходиться на Дунаї у Будапешті. Острів великий і зелений, скрізь бігають бігуни: ) Спочатку ми потрапили у безкоштовний мінізоопарк, побачивши нас лелеки відразу почали демонструвати акробатичні номери, стаючи один на одного. Причому лелека виконувала трюк настільки майстерно професійно тримаючи рівновагу, що я впевнений, якби я став на лелеку, то не зміг би так утриматися. Після зоопарку, пройшовши ряд галявин і галявин, ми прийшли до якихось руїн. Звичайно, для когось вони безсумнівно є пам'яткою, але подружжя якось вони виглядали надто розвалені. А ось за руїнами на нас чекав японський парк, в якому цвіло дерево схоже на сакуру. Ми дійшли до кінця острова, мабуть, за годину, він виявився справді великим. На зворотній дорозі ми пішли по Дунаю, спостерігаючи бігунів. Чого їм бігати, якщо тільки прохід по острову вже змушує ноги відвалюватися. Тим часом місто включало своє нічне освітлення, а це означає, що незабаром вісім вечора і всі кафешки будуть закриті.
Можливо, тому бігуни і бігли, щоб встигнути поїсти. Вечірня краса міста звичайно чарівна. Місто ніби змінюється на інше. Невеликий прохід по набережній Буди для фоточки на тлі парламенту, і ми вирушили трапезувати в турецькі кафешки Пешта, які завжди раді нас прийняти не дивлячись на пізню ніч – 9 вечора. На ранок після виконаного пішого маршруту ноги просто не могли нормально рухатися, але попереду на нас чекав релакс - купальні в престижному готелі Гелерт.
Релакс
Після озера готельні басейни особливо не вразили. Звичайно, це виглядає красиво, але природна краса сильніша. А ось гаряча вода завжди приємна. Сорокаградусний басейн настільки розслабив все тіло, що навіть втома та крепатура ніг пройшла. В ньому з басейнів можна було плавати чомусь тільки в шапочках, коли я наважився зайти без шапочки, якась угорка з простирадлом на голові припливла і змогла видавити із себе єдине іноземне слово «Шаапка! », показавши на своє простирадло.
Збоку виглядало, ніби вона хвалиться. Хоча я не можу зрозуміти, якщо у мене спина вся волохата, то мені теж потрібна якась шапка на спину, тобто чим волосся з голови гірше, ніж волосся зі спини? ))) ОХ, як же ми напарилися в гарячих басейни. Хлопець на стійці інформейшен люб'язно погодився залишити до вечора у себе наші речі.
>
Оскільки проїзд був дуже дорогий, то доводилося годинні відстані долати пішки, заодно і з містом краще познайомилися. Видершись на гору Гелерт, ми оглянули околиці та оком проклали собі маршрут до нашої мети – будайський замок.
Ішли ми приблизно вічність, можливо тому, що не поспішали, але найімовірніше тому, що не в той бік, як виявилося. Так як з англійською в місті туго, ми зловили угорця і жестом попросили його продовжити асоціативний ряд "Гелерт хотів, гелерт хіл, ?? ? " Він у відповідь говорив, щось багато угорською, але ми зловили найголовніше «Будь вар», це й було, нестача ланкою. Тепер достатньо цієї фрази, щоб у місцевих дізнатися напрямок. Дорогою ми натрапили на в'єтнамський ресторанчик і вирішили почати звикати до кухні вже за 300 днів. Потім були довгі сходи вгору, і ми маємо мету.
Прогулявшись вуличками старого міста, ми почали цікавитися у туристів, що ще в цьому комплексі можна подивитися. Нам усі розповідали де які ще є пам'ятники, а особливо он у тому дворі, то там взагалі мегапам'ятники. Нудьга загалом, суцільні пам'ятники. Зате вулички та види просто прекрасні. Але ми сюди прийшли не лише за цим, під старим містом був лабіринт графа Дракули. Про лабіринт ніхто з туристів не знав, а Гуґл теж нічого розумного про його розташування не видав. Але місцеві, чувши слово «Лабіринт», впевнено показували нам пальцем у двори. Ходячи хвилин 20 по різних заворотах ми знайшли двері з відповідною вивіскою і сходами ведучим вниз. Вхідні квитки виявилися дорогими - по 9 $. Ну що ж уперед!
>
У наступному абзаці розкриваються деталі лабіринту, якщо хочете пережити все, не знаючи деталей, пропустіть абзац.
Спочатку в напівтемряві ми ходили підземними закутками, а на всі боки були різні інсталяції на тему королівських сімей. А ось далі світло зовсім зникло, і ми були в повній непроглядній темряві. Уздовж стіни висів канат, який можна було триматися, щоб коригувати свій маршрут. Крізь густоту абсолютної темряви проглядалися майже несвітлі елементи в стінах. Причому на них погляд неможливо було сфокусувати. Далі почало долинати капання води і ставало справді трохи не по собі. Я найбільше переживав, а раптом так не задумано і просто перегоріли лампочки. Після десятихвилинної блукання в темряві, ми вийшли в напівтемряву. Одна рука була мокра, бо десь у темряві вліз у воду. Карта на стіні показувала, що все лише починається. На стінах висіли розповіді та факти про графа Дракулу, а з-за закутків почали долинати зловісні звуки. Потім почали з'являтися відтяті голови на списах. З-за завороту почав долинати дитячий хор, за поворотом надгробок і в тумані видніється труна, з іншого боку клітка для тортур ув'язнених. Звичайно я вирішив влізти в клітку, але варто в неї зайти, як двері за інерцією зі скрипом зачинилися, я розвороту спробував штовхнути не ті прути і склалося враження ніби я зачинився з кінцями.
Лабіринт справив на нас колосальне враження, нам дуже і дуже сподобалося, це додало очок до рейтингу всієї поїздки. Вечір ми провели вже в Пешті, на центральній вулиці Ваці. Всюди суцільні російськомовні вивіски, що значно знижує почуття закордонної подорожі. Одна жінка намагалася нас заманити в ресторан, розсмоктуючи, що "поїсти варто всього 6 євро, це ж не дорого! " Нехилі зарплати у промоутерів, що це не дорого. Загалом півтора дні є що подивитися у місті. Потрібно було добре виспатися, бо з самого ранку нас чекав поїзд.
Мішкольц
Поїзд правда вдвічі більше коштував, ніж наші авіаквитки, якщо рахувати все в гривнях, але зате там був вай фай, правда тільки в один бік. Пари годин у дорозі, і ми в місті, в якому говорять або угорською, або німецькою, а їхати нам ще з купою пересадок і далеко. У місті було настільки сильний мовний бар'єр, що касир навіть не змогла зрозуміти, що ми хочемо купити два квитки на трамвай, враховуючи, що вона тільки ними й торгувала. Нам треба було дістатися міста Мішкольц-Топольця і це за іронією було єдине слово, яке ми знали угорською. Кого не питаєш, все, як зомбі, ніхто нічого не може ні сказати, ні показати.
Зомбі хоче забрати моє морозиво
Нарешті якийсь ерудований хлопець все ж таки збагнув нам показати на трамвай і назву потрібної зупинки на табличці і навіть сказав, що нам треба потім буде «Цвай». Хороша новина була в тому, що за 20 хвилин ми таки змогли з'ясувати маршрут. Погана ж новина була в тому, що із зупинкою хлопець помилився. Загалом, після приїзду на зупинку у нас ще випав шанс прогулятися вуличками міста. Місто до речі виявилося покрасивіше Будапешта, так, що ми жодного разу не пошкодували. Потім ми чекали на цей Цвай хвилин 20 і ще хвилин 30 їхали на ньому. Скільки обійшлося добирання до цього Топольця, просто страшно уявити, а ще й дорога назад попереду. По приїзду, намагалися з'ясувати де купальня у корінних неговорящих жителів, але по рушнику, що стирчить з кулька, вони швидко зрозуміли і вказали куди нам йти. Отже, ми біля мети, перекусивши дорогою в парку, ми пішли в печерні купальні. Вони були не настільки термальними як усі попередні, зате красиві.
Печерні купальні в Мішкольц-Тапольці
Поплавати у воді серед печерних лабіринтів раніше не доводилося. Найбільше сподобалася печера, в якій була темрява, а на стелі висвітлювалися ультрафіолетом зірки та місяць. На жаль, ці купальні не надто великі, ми там пробули максимум годину. Загалом найефектніші з усіх відвіданих – це озеро у Хевізі. Чого тільки наш фотоапарат за поїздки ще не переживав, буквально півроку тому його заливало бразильським водоспадом, а тепер він плаває з нами в печерних купальнях. Із запотіванням об'єктива спочатку боролися, протираючи його мокрими пальцями, потім пов'язкою з волосся, потім забили. Ось наскільки Canon вміє робити довговічними фотоапарати.
Планшет також пройшов бойове хрещення. Навколо купалень був чудовий парк, парки ми любимо. Щоб наші речі не вкрали, ми за болівійською традицією попросили незнайому угорку стежити за ними. Тут висновок був логічний, ми поїли в її кафе, вона готує смачно і накладає великі порції, значить хороша людина! Начитавшись інформації з угорських банерів, я з нею навіть зміг домовитися, що ми буквально залишимо на годинку.
Гуляючи парком, ми не підозрювали, що найцікавіша розвага цього міста у нас ще попереду. Вдалині з'явилися якісь металеві рейки, що вивертаються в різні віражі, але вони були настільки низько над землею, що здавалося, що це просто щось недобудували. Підійшовши ближче, ми побачили застереження про те, що катання на бобсліє на ваш страх і ризик. Цікавенько, підходимо ближче, якісь механічні лежаки на рейках та працівник. Воно працює! Сідаю я в цей пристрій, мене починає трос тягнути по рейках в гору.
Бобслей
Для керування є лише ручка гальма. Хм...Їхати в гору десь кілька хвилин, поки нічого не відбувається. Збоку табличка із попередженням, що на верху вже самостійно все. Доїхала машинка до верху, і трос відпустився. Боб полетів кулею вниз по віражах, швидкість почала рости настільки швидко, що вітром почало обличчя трохи приминати. У потоці адреналіну я хапаю гальмо, працює, але з гальмом не так цікаво. Відпускаю гальмо, швидкість, напевно, кілометрів 70-80 плюс маса тіла, від несподіваної швидкості просто жах нахлинає, реально страх вилетіти. Долетів я до низу, чую десь далеко Дашин крик, через хвилину прилетіла Даша, перша її фраза «Ще? » відповідь «Звичайно! ». На друге коло я зібрав усю мужність у кулак і вирішив пролетіти взагалі не гальмуючи. Давненько я такого страху екстриму не відчував. Сумарна швидкість була така, що бобслей підкидало і на поворотах утримувався лише завдяки ременю. Тіло не було готове до такого навантаження, після прильоту трохи похруміло навіть.
Лечуууу
Загалом Мішкольц-Топольцю твердий залік, не так за печери, як за бобслей. Повернувшись до міста Мішкольц, у нас було ще пару годин поблукати вуличками. Містечко реально вразило, це щось середнє між Львовом та грузинськими містами. Ми навіть у кондитерку поласувати зазирнули. У містечку панує якесь умиротворення старовини. І лише сучасні трамваї не вписуються у старовинний стиль. До вокзалу пройшлися годину пішки, заощадивши собі 3 євро.
Чекаючи поїзда, я підключився до вай-фаю і одразу отримав листа від візейра. Там був номер броні та фраза про зміни. Так як до кінця візи залишалася доба перша думка була «Докаталися Шенгеном». Придивившись у номер броні – полегшало, «Фух, не наш рейс». Але далі події розвивалися гірше. У листі йшлося, що візейр Україна закривається і квитки до Грузії анульовані, чекайте на повернення грошей. Фішка була в тому, що ці квитки були куплені за 1200 грн (100 $) на двох, на не сезон. Але оскільки візейр примудрився двічі зрушити час вильотів, ми за своїм повним правом їх безкоштовно зрушили двічі наперед, аж до травня, на самий сезон. Діяти треба було оперативно та рішуче. Але спочатку дорога додому.
Далі була ночівля та ранкова дорога додому. Ми завжди до аеропорту виїжджаємо з дуже великим запасом часу. Цього разу він нам у нагоді як ніколи. Оскільки доїхавши до потрібної нам кінцевої станції метро, ми з'ясували, що це не той кінець гілки… Загалом у метро ми накатали. Прилетівши до Києва, відразу до телефону та набираємо номер візейра.
- Молодий чоловік, ну ж ми припиняємо літати, що ми можемо зробити?
- Але ж ви у квітні літаєте, а гроші мені ще не повернули, значить ви можете пересунути анульовану броню на ті дати, коли ще літаєте, правильно?
- В принципі так, а які?
- Нам підходить останній рейс назад.
-Добре, я зараз напишу менеджерам листа, щоб відновили вашу бронь.
За півгодини на пошту прийшли нові квитки зі знижкою у 1.000 грн.
Цікавий факт про поїздку, місто Будапешт, багатьма місцями схоже на місто Буенос-Айрес.
Отже, 51-м перельотом, 20-ою країною було відкрито перший наш Шенген. Куди далі? Курс на історичну батьківщину!
Інформація про подорож
Дата подорожі: 22.03. 2015 – 27.03. 2015
Тривалість: 4 повні дні
Авіаквитки: Wizzair, купували по акції за 366 днів до зворотного вильоту
Готель: Caterina Private Rooms and Apartments у Будапешті, Appartmans Yowan у Хевізі
Екскурсії: Всі самі
Візи: Самостійно отримували
Складність подорожі: 4/10 (середньо)
Деталізація цін на двох:
Поїзд Будапешт-Мішкольц-Будапешт (48 євро) 18000 форинтів
Вхід у купальні на озері Хевіз (16 євро) 5200 форинтів 3 години
Вхід в Купальні готелю Гелерт |
Вхід у Печерні купальні Мішкольця (11 євро) 3900 форинтів – день
Смачно поїсти в турецькій кав'ярні (6 євро) 2000 форинтів
Лабіринт в Будапешті (12 євро) 4000 форинтів
