Подорож до Ізраїлю

11 травня 2015 Час поїздки: з 30 квітня 2015 до 05 травня 2015
Репутація: +6554
Додати до друзів
Написати листа

Ізраїль 2015

Tel Aviv beach 1992 гордо красувався напис на моїй футболці, коли мені було 4 роки. На той час цей безцінний раритет мені привіз із самого Тель-Авіва дядько Женя, який їздив туди у відрядження. Футболка була справді шикарна, але згодом я з неї виріс, і більше крім дідусиного носа мене нічого не пов'язувало з Ізраїлем довгі 23 роки.

Підготовка та перші пригоди


Почалися пригоди з купівлі авіаквитків, під час якої авіаперевізник EL AL зняв із картки більше грошей, ніж мав. Сам факт вендор посилено заперечував, але не зміг підтвердити інформацію про «правильне» зняття, у результаті різницю їм довелося компенсувати. Потім змінився термінал вильоту і на картку ще надіслали трохи грошей. Продовження пригод було коли ми почали бронювати житло через airbnb. Через блокуючий дефект спочатку згорів купон зі знижкою на 69 євро, а потім взагалі застрягли в їх системі мої гроші. Перші сім спроб забронювати житло провалилися з різних причин, найцікавіша була, коли господар мені повідомив «Ви повинні ще окремо мені дати 50$ за прибирання і по лічильнику оплатити електроенергію». Після довгих мук із бронею, нарешті й знижку відновили та номер підтвердили.

Відзначивши на роботі початок травневих свят, я вирушив одразу до Борисполя. Там на нас чекав пекельний допит і огляд. Запитань і уваги було стільки, що Шенгенська віза мені здалася дрібницею. І це ми ще не дійшли до реєстрації на рейс. Після грузинської кухні на роботі мене дико сушило, і тут мені на руку зіграв той факт, що воду у всіх конфіскують. Пити хотілося дико, а тут ще й нові, закриті сулії як на підносі стоять)))) Вперше я був радий, що воду відбирають.

Ізраїль зустрів нас теплою нічною погодою. Перший же залізничний термінал заблокував на моїй картці 50$, але квитків ми так і не отримали. Купивши квитки в касі, у нас ще була година нічного часу, щоб ознайомитися з околицями аеропорту. Якось країна полюбилася одразу ж, приємне повітря, добрий клімат і всі привітні та добрі. Повна протилежність до тих проблем, які були при купівлі квитків. Єдине, що насторожувало це величезна відкрита клітка, що валялася в темному провулку. Усюди були кущі, і в кожному з них нас могло чекати на це чудовисько. Але все обійшлося і двоповерховий поїзд нас забрав із аеропорту. Вийшовши о 04:00 на станції, ми попрямували до лівого виходу, пройшовши через автоматичний турнікет-огорожу.

Вихід з вокзалу виявився закритий, треба було йти на другий вихід, але тільки проблема полягала в тому, що наші квитки вже не були валідні, щоб повернутися назад до роздоріжжя необхідно було пройти через турнікет. Оскільки турнікет був упевнений, що ми вже покинули вокзал, погашені квитки приймати він не захотів і випускати нас також. Цей момент називався «Ми потрапили в халепу». Опинившись замкненими між входом на вокзал та другим входом на вокзал. Завдання здавалося складним і невирішальним, але тут у таку ж пастку потрапив місцевий житель, який родом з України. Хлопець зітхнув, висловив російською непристойну повагу і поліз через верх турнікету. Ми за ним. Тепер ми офіційно всередині вокзалу, але вийти не можемо, тому що правий вихід теж має турнікет, який не приймає погашених тикетів. Хлопець ще раз зітхнув, повторив чарівний вираз і поліз. Ми з рюкзаками слідом. Хоча з того боку вже були люди та працівники, нікого особливо не хвилювало навіщо ми перелазимо турнікет. Ми думали, що на цьому нічні пригоди закінчені, а вони лише розпочиналися. Неподалік центральної залізничної станції була вулиця Яботинського і наша хата. Ось тільки визначити за їхньою картою де саме ця сусідня вулиця – складно. Оскільки всі досить симетрично щодо двох виходів із вокзалу. Після складних математичних обчислень та 10 хвилин ходьби ми таки вийшли на вулицю Яботинського. Йдемо ми нею хвилин 15, а щось номери будинків не ті, ще й масштаб карти якось зовсім не відповідає. Було щось дивне. На карті вулиця маленька і вміщує номер 145, а ми йдемо вже довго і дійшли тільки до 20-го. Ще й крива якась, а на карті рівна. Зайшовши в нічний магазин, нас з радістю прийняв одноокий чоловік. Спочатку він уважно подивився на нашу карту, а потім уважно подивився на нас. Якийсь час було видно, що він сам не може збагнути, що тут не так. І тут він ставить питання, що наводить жах.


- Хлопці, а вам яке місто взагалі потрібне?? ?

Спочатку на секунду полегшало, «А ось у чому проблема! », а потім конкретно поганіло при усвідомленні, що можливо ми потрапили не в те місто.

- Нам потрібний Тель-Авів.

- А це Рамат-Ган!

Як мовиться в Єралаші "Парам-парам-пам". Але тут такий винос мозку почався, яким чином все співпало з точністю до станції та вулиці, але не співпало місто?? ?

Загалом, що сказати, виявляється навколо цієї станції вулиці виявилися симетрично схожими, назва співпала саме з тією вулицею, на якій ми живемо. Тобто треба було повернутися на початок і йти у протилежний бік. Близько 5 ранку ми таки дісталися наших апартаментів, які були за п'ять хвилин від залізничної станції. Спочатку ми планували, що можливо почнемо нашу подорож в інші міста з восьмої ранку, але зі зрозумілих причин її довелося перенести. Ми зі смаком поснідали привезеною з собою їжею і завалилися спати. Після сну знову поснідали і поспішили до міста.

Об 11:00 розпочався наш маршрут, через дешеву ціну від старого міста ми жили за 10 піших кілометрів. Щоправда, ця дешева ціна нам обходилася приблизно 50 євро за ніч. Кілометри були пішими у зв'язку з цінами на місцевий транспорт 1.5 $ з особи за автобус. Так, що наш маршрут пролягав практично через все місто з відвідуванням усіх його визначних пам'яток. Місто та його місцеві жителі нам відразу полюбилися, все таке гарне, сучасне та трохи тропічне. А середземне море нас, як завжди, радісно зустріло. Не кожній поїздці можна так швидко поставити залік.


Настрій був на висоті і тепле сонце лагідно пригрівало. Настав час поїсти. Тут ціни вже були дуже сумні, ресторани/кафе/фастфуди просто шокували, всі ціни як у нас у гривнях, але треба помножити на 6.5+ комісія банку. Навіть за наявності грошей рука не підніметься викласти 700 грн, щоб поїсти вдвох. Зайшли до магазину, там ціни були не нижчими. Але лежить якась булка-піца за 130 грн. Взяли булку на двох, сік та хумус і за це відстебнули 200 грн. Булка виявилася просто зі смаженою цибулею. Наш обід м'яко кажучи брутальний. Лук, хліб, сік та хумус.

Цибуля весь доїсти не вийшло, вона була хоч і смаженою, але несмачною, хоча може ми просто зажерлися. Продавець у магазині співчутливо російською сказав, що він вже тут живе 7 років і досі офігеває з цін. На щастя, ми були підготовлені до потенційно дорогої країни і з Києва привезли із собою багато сиру, ковбаси та хліба, і господар нам трохи ніштяків у квартирі залишив. Хоч за сніданки можна було не переживати. Після трапези місто стало ще красивіше. Очі просто не могли насолодитися парками та старовинними вулицями району Яфи. До Яфи ми добралися через перший район Тель Авіва – Неве Цедек. Район так само прекрасний, як і саме місто, але має більш вузькі та старовинні вулички.

А ось Яфа вся в чудових парках, розкішних фонтанах і прикольних пам'ятках. Аж не вірилося, що ми гуляємо по цій красі, а найголовніша краса нас чекає попереду, в Хайфі.

За старим містом розстилалися безкраї зелені рівнини. Непомітно сонце наближалося до обрію – починався Шабат. З нами на полянах подружився пес і настільки вірно нам служив, що місцеві люди навіть кричали нам, щоб ми прибрали свого собаку від них.

Коли сонце зайшло, треба було повернутися в Яфу і подивитися її у вечірніх вогнях. Яфа була як завжди чудова. У ногах відчувалася втома, адже ми вже майже без перепочинку 9 годин постійно гуляємо. Треба йти додому, а йти треба не мало не багато – 2 години. Запасшись терпінням, ми розпочали наш шлях. Треба було щось вирішувати з вечерею. Монополія дика, ціни скрізь майже однаково високі. На щастя на шляху нам попався китайський ресторан, в якому “всього” за 400 грн ми поїли вермішельку. Так як вермішелька Даша трохи траванула, то наступного дня вийшов ще економніше. А що ви думали, є таку дешеву їжу, звичайно траванешся. Дорогою додому я звернув увагу, що шкіра згоріла.


Вранці все тіло палахкотіло полум'ям. Це згоряння у мене на другому місці, перше місце гордо утримують Мальдіви. У цей день на нас чекав релакс-день у просто гіганському парку Яркон. Оскільки під час Шабата у всіх масовий відпочинок – місто буквально вимирає. Безлюдні вулиці, порожні провулки бізнес-центрів, вітрини магазинів закриті масивними ґратами. Відчуття було немов пост апокаліпсис. Але варто було дійти до парку, ми побачили протилежну картину.

З цін, все, що ми могли собі дозволити з розваг - ходити. За те, щоб самому веслувати платити 550 грн - не резон. У парку ми провели півдня. Потім була тиха година в апартаментах. Я в поїздках намагаюся спати щонайменше, але відстані ми справді великі долали. На другу половину дня ми мали культурну програму – катання на велосипедах.

Система оренди великов Тель-Авіві дуже зручна. Купивши собі добові проїзні, ми вирушили у подорож. Відстані, які займали у нас годинники, тепер були лише дрібними переїздами. Кожна мить проведена в цьому місті навивала ейфорію. Захід сонця ми зустрічали на галявині парку, яка знаходиться на горі в старому місті. Захід був - смугастий.

Пам'ятаю, як ми мчали нічною набережною, з одного боку бурхливе море, з іншого хмарочоса і повний місяць.

Ми в кожній країні відвідуємо місцевий Макдональдс, Ізраїль був винятком. Його макдак заслуговує на окремий розділ у цьому оповіданні.

Макдональдс


Макдональдс був кошерним. Тобто в гамбургерах не було сиру та практично овочів, сік був із дуже розведеного юппі. Але тут найголовніше – процес приготування. Якщо картоплю фрі довго ніхто не купує, її висипають назад у загальну тару, і звідти знову насипають по пакетах, ніби вона тільки-но приготувалася. Таці та одноразові папірці, пускають по колу, тобто твою їжу кладуть у піднос того, хто вже поїв. Касир дістає з-під прилавка «новий» тацю з папером, на якому вже розсипано картопля фрі попереднього відвідувача, і вкладає мені туди замовлення. Сусідньому відвідувачу пощастило менше, його таця та одноразовий папір був увесь у жирних великих плямах. Сміття все переповнені настільки, що не закриваються і сміття весь випираючи стирчить назовні. Половина столиків завалена упаковками від гамбургерів, хепі-мілів та залишками їжі. На підлозі можна нарахувати майже всі види страв макдака. Туалет у цьому закладі лише для інвалідів, у туалеті якась жінка, не закриваючи мила своєї дитини. Дочекавшись коли в них закінчаться ванні процедури я попрямував до туалету, жінка побачивши, що я йду в туалет, що звільнилася, пішла мені на переріз і як закриче через весь макдак російською «Валь, ну так ти йдеш у туалет, а то я вже закінчила» , Валя у відповідь кричить «Так, біжу». За всю цю розвагу ми заплатили 93 шекелі - 610 ГРН! Два МакМеню. Цей макдак за гігієною не те, що б приділив індійський макдак, а й усю Індію разом узяту. Загалом велика ганьба Ізраїлю за Макдональдс. Звичайно, таке побачити в центрі мегаполісу коштувало своїх грошей.

Треба їхати додому, пікнувши на стоянці перепусткою, екран висвітлив, що наш великий уже використовується. Тобто система не помітила повернення великого. Іншими словами, виходить, що за моєю кредиткою числиться великий. Перша думка була – терміново блокувати картку. Треба було зателефонувати в техпідтримку веліків і повідомити про те, що сталося. Зайшли в ресторан і запитали офіціанта як тут з телефонами справи в місті. Він нам дав свій мобільний, сказав, що у нього зв'язок безлімітний. Автовідповідач мені запропонував спілкуватися російською, після чого мені відповіли на івриті. Пояснивши всю ситуацію оператору англійською, він сказав: «Ок, за вашими перепустками тепер усі норми, можете далі користуватися» Як же вони шикарно вміють вирішувати такі проблеми.

Все, Шабат закінчено і можна рухатися у подорож містами. Звірившись із прогнозом погоди, ми трохи відкоригували маршрут і дуже вчасно та вдало, розминувшись із дощами та дикою спекою.

Раннім рейсом ми прибули на станцію міста. У місті більшість говорила російською. Мета була одна – Бахайські сади. Але чомусь інформація про те, як туди потрапити була у всіх різна і кожен був упевнений у своїй версії. "На метро! " або «У цьому місті немає метро, ​ ​ на автобусі! » або "Сади закриті! ". Підійшовши до саду, який тягнувся з висоти вниз, настало полегшення, що комплекс таки відкритий, але не все так просто. Сади поділені на три частини. Самому можна дивитися лише третю (найнижчу) і лише знизу-вгору. Першу та середню тільки з безкоштовною екскурсією та лише зверху вниз. Причому з другої на третю неможливо перейти.

Радісною новиною виявилося, що за годину буде остання екскурсія англійською. У гіршому випадку довелося б слухати на івриті, а іншого дня сади б реально виявилися закритими.

Розклад безкоштовних обов'язкових екскурсій тут


Нагору сказали, що йти хвилин сорок, але це неправда. Їхати тільки автобусом, по-перше, дуже високо, по-друге дуже довго. Заїхавши на верхню частину міста садів, ще не було видно, але вже було дуже красиво. Безкраї види відкривалися на середземне море та Ізраїль. Самі вулиці міста до себе також мали атмосферу. Хоча екскурсія закінчиться на середньому рівні, ми вже знали, що повернемося сюди знову, насолодитись красою міста.

Першою зупинкою по дорозі до садів був оглядовий майданчик, на який пропускали через контрольний пункт, в'єтнамець оглянув наші речі та пустив нас далі. Це був просто невеликий фрагмент з майбутнього))) Вид з Тераси був красивий, але це все дрібниці порівняно з видом садів. Коли ми нарешті розпочали екскурсію, нашим поглядам відкрилася ця багата краса природи.

До речі, в наших подорожах це друге відвідування святинь Бахайської релігії. Першим був храм Лотоса Індії. Красу садів все одно текстом не передати, треба їхати і самому дивитися. Особисто наша думка, що для відвідування це маст. Вийшовши з садів ми, як і планували, вирушили знову на вершину міста.

Поївши місцевої кухні за 650 грн (квасоля-боби), ми ситі і задоволені вирушили шукати аптеку, тому що сонячні опіки мене переконали, що купити крем потрібно скільки б він не коштував.

Втім ціни в аптеці швидко переконали мене в цьому, сонцезахисний крем коштує від 300 грн. Підійшовши до аптекаря, я говорю:

- Hello, do you have a cream from the red skin?

- А можна тепер російською? Запитала аптекар.

- А, ну тоді який у вас тут найдешевший крем від засмаги?

- На жаль, те, що ми бачили і було найдешевшим.

Побачивши наш в'яне бойовий дух, жінка запропонувала гель з алое від опіків, він був подешевшим, а потім дала нам і каже:

- Беріть у подарунок, а взагалі знаєте, ходімо я вам покажу ще Халяву, яку ніхто не помічає)))

Фармацевт повела нас до стійки з дорогими кремами і дістала кошик із пробниками:

– Беріть, це все вам. Простягаючи нам горстки одноразових пакетиків.

- А коли у вас літак?

- Нам завтра цілий день по Єрусалиму гуляти.

- Ооо, тоді беріть ще й ці креми максимальної дії.


У результаті з аптеки ми вийшли з Алоє гелем від опіків та купою кремів від засмаги. Ну, як же класно, що такі добрі люди. Намазавшись товстим шаром я почував себе просто новою людиною. Вже не треба було ховатись від сонця. До вокзалу ми вирішили повернутися пішки. Місцева мешканка сказала, що це далеко і вказала шлях. Виявилося, не те щоб далеко, а нескінченно довго. Проте гарно. Внизу були безплатні гратчасті лежаки, проте прилягти на них виявилося задорого. Варто мені лягти. Як із кишені випала монетка і безповоротно закотилася за ґрати. Номінал монетки виявився – 33 грн: (. Разом Бахайському саду та самому місту – залік. Вже вечоріло, але це було не останнє місто за планом).

До Герцлії ми їхали двома поїздами з пересадкою. Місто нам радили, як місто з гарною набережною. Вийшовши з вокзалу і уточнивши, як пройти до пляжу, ми почули у відповідь: "Ні, ну пішки це далеко". Так що ж таке, чому як в Ізраїлі говориш фразу «Пішки» у відповідь завжди отримуєш «Далековато» але платити за автобуси по 6.9 шекелів (42 грн) з людини не дозволяла совість. Місто, як і його попередники затишне і красиве, набережна в принципі і норм. Найцікавіше було, коли нам треба було знайти вночі автобус до Тель-Авіва і ми сіпнули якогось чоловіка. Чоловік сказав щось ієрогліфами і махнув, щоб ми йшли за ним. Він розвернувся на 180 градусів від свого маршруту та пішов. Йшли ми 5 хвилин, 10 хвилин. Це починало стає реально кумедним. Таке враження, ніби ми його запитали, як подивитися все місто за раз. Ішли ми вулицями, набережною, якимись невідомими стежками між вулицями, потім дорогою, вздовж якихось магазинів. Напевно, хвилин 15 йшли. Зрештою він нас привів на зупинку, сказав, що автобус обов'язково буде і гордо пішов назад. Ну який же зворушливо милий народ живе в Ізраїлі. Приємним доповненням виявилося, що автобус іде прямо до нашого будинку в Тель-Авіві.

Новий ранок, новий поїзд. Все-таки зручно жити біля центральної залізничної станції. А ось станція в Єрусалимі знаходиться настільки далеко від старого міста, що практично ніхто з перехожих не знав про його існування. Можливо, не з тим акцентом говорили. Десь годину ми пішли на те, щоб знайти потрібну нам автобусну зупинку і сісти на потрібний автобус. І те, завдяки тому, що місцевий житель, який не говорить англійською, зрозумів куди нам треба і сказав нам слово на Івриті «Каньйон». Справа в тому, що коли ми гуляли в Хайфі, ми зустріли одеситку, яка там жила вже 7 років і коли вона нам розповідала, як йти до залізничної станції Хайфи, то не змогла згадати слово Маркет, і сказала, «Каньйон», а потім пояснила, що вона мала на увазі. В Єрусалимі саме це слово нас врятувало. Єрусалим підтвердив нашу теорію про те, що в Ізраїлі всі міста красиві і схильні до себе. Уздовж старовинної вулиці мчить футуристичний сучасний трамвай. Уздовж вулиці розкинуті кафе з місцевою кухнею. Тут ми встановили рекорд, поївши всього за 300 грн. У старому місті ми відвідали основні пам'ятки, Храм Гробу Господнього, гору Голгофу, Стіну плачу та інші.

Черги були, але невеликі. Уздовж стін старого міста, із зовнішнього боку – чудові панорами на райони міста. Справа йшла надвечір і треба було повертатися до Тель-Авіва, оскільки було заплановано ще одне місце для відвідування. Для цього ми вийшли на одну залізничну станцію раніше, і виходячи з карти, треба було рухатися до пляжу. У місцевого жителя ми вирішили дізнатись, як іти до пляжу. Вказавши напрямок, чоловік щось невиразно застережливо вимовив. Для того, щоб зрозуміти, про що він нас хотів попередити, знадобилося 5 хвилин ходу. То були чорні квартали. Навколо ходили не дуже пристойно виглядають люди, купи негрів, та й будиночки не сильно вражали. Тут звичайно заспокоював той факт, що крім картки грошей у нас все одно з собою немає. 40 хвилин чорно-квартальної терапії, і ми на набережній. Потім ще хвилин 30 пішаком, і ми на місці, в ресторані де по оллінклюзиву можна скуштувати всю місцеву кухню. Ми вирішили, що одного на двох нам вистачить із головою. Ось тільки з офіціантом вийшло туго. З одним домовилися, що платитимемо лише за одну персону, нам принесли салатики, лаваш, і ми почали дегустувати. Інший офіціант підійшов і сказав, що так не можна робити, і запропонував Даші теж зробити замовлення, «хоч би салати» за 300 грн. Тобто виходить, заманюють, приносять їжу, а потім кажуть, що треба буде більше платити.


Афери треба припиняти докорінно. Спочатку я йому вимотав рівно стільки нервів наскільки грошей він намагався нас розвести, потім російською перекинувшись з Дашею, що ми вже в принципі добре поїли, раз треба платити більше, то ми скасовуємо наше замовлення і відповідно платити відмовляємося взагалі, до побачення. Ця вечеря побила всі рекорди, оскільки була повністю безкоштовною ще й з непоганою анімацією в кінці. Розігрувався спектакль під назвою «Єврейський офіціант та українці». А я вже боявся, що в Ізраїлі нас ніхто не спробує кинути на гроші. Назад додому треба було йти 10 км. Оскільки все місто покрите безкоштовним вай-фаєм, ми собі влаштували цілу екскурсію, пройшовши нічними двориками та районами безпосередньо. GPS чудово ловив наше місце, а інтернетом підвантажували детальну карту. Йшли ми годину сорок і справді для себе відкрили ще купу цікавих місць.

Скільки кілометрів ми пройшли за чотири дні страшно уявити. Хоч відпочинок був у форматі релакс, креатура та ноги просто гули після такого відпочинку. Рано-вранці на літак, а з літака відразу на роботу. Маршрут вийшов робота-літак-робота. Країна залишила дуже позитивні враження та зруйнувала цілу низку стереотипів про євреїв. Ми зустрічали дуже добрих та чуйних людей, які завжди раді тобі допомогти. Незважаючи на те, що поїздка вийшла реально дорогою, ця країна увійшла до списку тих країн, які хочуть повернутися. До речі всі транзакції, які пройшли понад картку, на даний момент не списані і, судячи з усього, будуть повернуті.

Інформація про подорож

Дата подорожі:  30.04. 2015 – 05.05. 2015

Тривалість:  4 повні дні

Авіаквитки:  El Al

Готель: Home away from home, Great location через сервіс Airbnb

Екскурсії:  Всі самі

Складність поїздки:  1/10 (оч. легко)

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Схожі розповіді
Коментарі (15) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар