Начало здесь > > >
Конечно, не наугад, конечно, долго и упорно изучал города и подбирал маршрут к ним, выискивал на картах Гугла бесплатные парковки, даже пешеходные маршруты мимо достопримечательностей прокладывал. Это все оставалось где-то и в глубинах моей памяти.
Как известный персонаж Ильфа и Петрова по утрам произносил « бонжур» или « гутен морген» , я на чисто итальянском выдал жене « джорно» – именно так приветствуют тосканцы, лигурийцы, ломбардийцы по утрам (о других пока не знаю), « бонджорно» означает « хорошего дня» . Это означало, что я уже счастлив, а после завтрака обрету блаженство, выпив чашечку эспрессо. Только после, во время завтрака, обеда – ни в коем случае, это обидит любого итальянца, это довелось наблюдать, было неприятно смотреть как расстроены официанты, подающие пасту и кофе одновременно.
Так, как готовят кофе итальянцы (в любых условиях), не готовит его никто – только ради этого я готов приехать на полдня в Италию... После ее посещения у меня осталось три места вне дома, где можно доверить сварить мне кофе.
До Вольтерры всего 20 км.
Маршрут в Вольтерру
Ехали медленно по узенькой дороге, повинуясь указателям и интуиции, взбираясь по серпантинам на холмы к необозначенным на картах поселкам, старым крепостям, фермерским хозяйствам. Там очень красиво!
За пару километров до города начался крутой подъем с парой десятков поворотов под 180 градусов (серпантин), это то, что « доктор прописал» , вспомнился Трансфегераш, на тосканском « пойле» машину было не удержать…
Легко по памяти нашел стоянку с белой разметкой, единственное свободное место на ней, стал. На выходе обратил внимание на табличку с « дискриминационной» надписью – запрещено всем (« eccetto residenti dei settori» ), кроме жителей данного сектора города. Завелся, поехали обратно, стал, прижавшись к забору, за автомобилями местных жителей, вывернув передние колеса до упора – так нельзя заарканить эвакуатором. Это было лишним, никто не эвакуирует автомобили, если нет запрета на стоянку, туристов не обижают.
В город вошли через ворота Марколи « Porta Marcoli» .
Прошли вдоль стен крепости Медичи (Fortezza Medicea)...
...заложенных 500 лет н. э. , как и сама Вольтерра. В крепость долго искали вход, нашли, но быстро ушли прочь – там тюрьма. Вошли в уютный парк « Enrico Fiumi»...
В парке
...где в кафе купили пять пол-литровок воды за 6 евро и вышли из парка мимо древних раскопок этруского города. Это главное событие нашего пребывания в Италии, как выяснилось потом, уже дома в Украине. Всего за пять евро можно попасть на территорию раскопок к трехтысячелетним развалинам, на первый взгляд не представляющим ничего интересного. Но мы, пройдя метров пятьдесят-сто, одновременно выдали – Троя, так были похожи древние фундаменты домов на те, что довелось два раза видеть в Турции, расположение и размер театра (его можно увидеть с дороги viale Franco Porretti) были почти точной копией троянского или в Эфесе. Но Троя старше – дома вычитал, что у многих историков и археологов сложилось такое же мнение, и что этруски происходят из Малой Азии.
Как бы там ни было, но Рим появился после Этрурии (Тосканы, Tuscany – тусками называли этрусков), его архитектура, искусство, форма управления были заимствованы у этрусков, а Вольтерра была одним из главных городов древнего загадочного народа, который положил начало Римской империи и всей Европы в итоге. Другими словами, мы стояли в том месте, откуда началось развитие европейской цивилизации, без преувеличений, и всего за 5 евро. Этот вывод сделал сам, но пока никто его не оспорил, кроме товарища Дугина, по версии которого этруски – это русские, пришедшие в Италию с территорий между современным Челябинском и Астраханью, другими словами – « Тоскананаш» .
Направились к Piazza dei Priori, по дороге хотели зайти в Palazzo Viti.
Увидели указатель, но решили на обратном пути (конечно, забыли).
На площади расположились Duomo (тыльная часть), Palazzo Vescovile, Palazzo Pretorio, к которому прижалась башня свиньи.
Издалека похоже на свинью, но вблизи напоминает толстую волчицу...
...которая до этого называлась Башней подеста (городского главы), Palazzo dei Priori...
...который стал эталоном для сиенского, флорентийского и многих других палаццо, он самый « старый» из всех аналогов в Италии, сбербанк Вольтерры.
Кстати, скульптура волчицы была еще у этрусков, потом римляне подсадили Ромула и Рэма. Зашли в магазин-музей изделий из алебастра.
В Дворец приора.
Вход 10 евро, на башню подняться не дали – спецэкскурсия, зато панорамные красоты удалось запечатлеть.
И пару истребителей над Тосканой.
Бродить по улочкам тоже классно.
То и дело попадаются церкви, останавливают взгляд фасады домов, двери и окна разных зданий, дворики. Да, не забывайте заглядывать в итальянские дворики...
...там найдете оазисы с пальмами, фонтаны, фрески, даже картины на стенах.
Вот один из двориков, дверь 150-летняя:
А правее ее увидели бронзовую доску с изображением Джордано Бруно:
А сам дом оказался дворцом Фатторини (Palazzo Fattorini), один из владельцев которого каким-то боком был в родстве с прообразом Моны Лизы (Джоконды). И Баптистерий видели, и с полдесятка церквей понятных и не очень. Кафедральный собор Cathedral of Santa Maria Assunta:
Закрыт на ремонт, но смотреть и без него есть на что.
Почитали последние новости.
Еще панорама:
Еще пара фоток:
Вода закончилась, голова стала увеличиваться и от жары и от впечатления, решили, что достаточно. Заглянули в пиццерию.
Потом в магазин, купили магнитик (всего их привезли из Италии 15 штук). Пошли искать автомобиль, в нем можно охладиться и доехать до интересного города Сан Джиминьяно, всего-то 30 км.
Около 15.00 он показался на горизонте.
Тоже на холме, узнаваемый как ни один другой город – полтора десятка башен как маяки для путешественников. А вокруг Тоскана, и каждый раз нельзя оторвать глаз от нее.
Маленький городок объехали вокруг за 15 минут в поисках бесплатной парковки, не нашли, въехали на платную, где, подождав минут двадцать, дождались, когда освободится место и втиснулись, не выступая за линии разметки – выйти из машины не получалось, двери не открывались до необходимой распахнутости, дал немного вперед, выпустил жену с вещами, а сам потом максимально прижался к пассажирской двери соседа левым боком. Ползком, извиваясь как уж, выполз через правую дверь на асфальт, добрался до задней части авто (там было максимально широко), встал, дальше все пошло, как надо.
Как происходит въезд, оплата и выезд из парковки. Перед шлагбаумом, нажав на кнопку терминала, получаете жетон, шлагбаум открывается. Вернувшись на стоянку, опускаете жетон в терминал для оплаты, оплачиваете кредиткой или налом ( 2 евро/час, 15 минут следующего часа не учитываются), получаете сдачу, если положена, получаете обратно жетон и идете к машине. У вас есть десять минут на выезд, перед шлагбаумом отдаете терминалу жетон, шлагбаум поднимается – все. Учтите, что после таких стояний царапины на дверях авто гарантированы, примите это как дополнительную плату за удовольствия в Италии, царапины легко устраняются. Если же доведется приехать верхом на лошади, то « запарковать» ее проблем не будет – очень много различных на стенах зданий парковочных приспособлений, и платить не надо – нет запрещающих знаков.
Войдя в старый город я знал только то, что ему более двух тысяч лет и он входит в число обьектов Всемирного наследия ЮНЕСКО, и что 700 лет назад чума уничтожила более двух третей населения города. Я считаю, что и не надо обычным туристам забивать голову информацией, которая вряд ли когда-либо пригодится, и не буду копировать сюда из Википедии тексты, которые всем доступны. Должна быть небольшая интрига, загадочность, побуждающая своими глазами увидеть и оценить. Поэтому пошли, вглядываясь в творения рук человеческих, заглядывая в дворики...
...и магазинчики.
В ресторан « Dorando»...
...удостоенный эмблемы Michelin, но которая мне ни о чем не сказала – почти все подобные заведения в Италии достойны наград. В пятнадцати километрах от Сан Джиминьяно находится город, где « родился» Пиноккио.
Его многочисленные потомки добрались и сюда. На центральной площади все путем, все правильно, все радует глаз многочисленных туристов, некоторые из них курят.
В очереди за мороженым, пожрав его и вытерев морду лица, бросают под ноги салфетки (даже эрдельтерьер, утративший породистость такого себе не позволил). Кстати, очередь за мороженым неспроста – « Gelateria Dondoli» двухкратного чемпиона мира по приготовлению этого продукта, действительно вкусно, самый большой выбор, который довелось видеть в жизни. А еще в городе, о чем поведали нам в лавке, делают лучшее в Тоскане белое вино Верначча. На площади есть колодец для сбора денег, типа что б вернуться, бросили в него разные евроценты, но они растворились среди тысяч других, достал две пятигривневые купюры.
Совсем другое дело, а кто-то для креатива даже чехлом от очков пожертвовал.
Башни интересны, но смотрятся лучше издалека. Две из них абсолютно одинаковы, как близнецы, в одной башне заметили признаки проживания людей.
Утомляет жара августовская, нескончаемый поток туристов, сделать фото, не поймав в обьектив десяток-другой незнакомых лиц, обязательно смотрящих в этот момент на тебя, почти невозможно. В музей пыток « Museo Torture» не пошли.
Покинув центр, заехали в санджиминьянский алиментари.
Купили бутылку « Верначче» , кило винограда, немного прошутто крудо (диаметр колбасы на фото сорок сантиметров), двести грамм пармезана, батон хлеба, 1 л сока и что- то из молочного – на ужин, всего на 14 евро, съели все, выпили тоже все. Рекомендую сделать всем то же самое, но постараться сделать лучше, включая, конечно, и Сан Джиминьяно!
Завтра постараемся ничего не делать, никуда не ехать.
Продолжение здесь > > >
Початок тут >>>
Звичайно, не навмання, звичайно, довго й завзято вивчав міста і підбирав маршрут до них, вишукував на картах Гугла безкоштовні паркування, навіть пішохідні маршрути повз пам'ятки прокладав. Це все залишалося десь у глибинах моєї пам'яті.
Як відомий персонаж Ільфа та Петрова вранці вимовляв «бонжур» або «гутен морген», я чисто італійською видав дружині «джорно» – саме так вітають тосканці, лігурійці, ломбардійці вранці (про інші поки не знаю), « бонджорно» означає «доброго дня». Це означало, що я вже щасливий, а після сніданку знайду блаженство, випивши чашечку еспресо. Тільки після, під час сніданку, обіду – у жодному разі, це образить будь-якого італійця, це довелося спостерігати, було неприємно дивитися як засмучені офіціанти,
подають пасту та каву одночасно.
Так, як готують каву італійці (за будь-яких умов), не готує її ніхто – тільки заради цього я готовий приїхати на півдня до Італії. . . Після її відвідування у мене залишилося три місця поза домом, де можна довірити зварити мені каву .
До Вольтерри лише 20 км.
Маршрут у Вольтерру
Їхали повільно вузенькою дорогою, підкоряючись покажчикам та інтуїції, підіймаючись серпантинами на пагорби до необізнаних на картах селищ, старих фортець, фермерських господарств. Там дуже красиво!
За пару кілометрів до міста почалося круте піднесення з парою десятків поворотів під 180 градусів (серпантин), це те, що «лікар прописав», згадався Трансфегераш, на тосканському «пійлі» машину було не втримати…
Легко по пам'яті знайшов стоянку з білою розміткою, єдине вільне місце на ній став.
На виході звернув увагу на табличку з «дискримінаційним» написом – заборонено всім, крім жителів даного сектора міста. Завівся, поїхали назад, став, притулившись до паркану, за автомобілями місцевих жителів, вивернувши передні колеса до упору – так не можна заарканити евакуатором. Це було зайвим, ніхто не евакуює автомобілів, якщо немає заборони на стоянку, туристів не ображають.
У місто увійшли через ворота Марколі «Porta Marcoli».
Пройшли вздовж стін фортеці Медічі (Fortezza Medicea). . .
. . . закладених 500 років н. е. , як і сама Вольтерра.
У фортецю довго шукали вхід, знайшли, але швидко пішли геть – там тюрма. Увійшли до затишного парку «EnricoFiumi». . .
У парку
. . . де в кафе купили п'ять півлітрів води за 6 євро і вийшли з парку повз давні розкопки етруського міста. Це головна подія нашого перебування в Італії, як з'ясувалося згодом, уже вдома в Україні. Усього за п'ять євро можна потрапити на територію розкопок до тритисячолітніх руїн, які на перший погляд не становлять нічого цікавого. Але ми, пройшовши метрів п'ятдесят-сто, одночасно видали Троя, так були схожі стародавні фундаменти будинків на ті, що довелося двічі бачити в Туреччині, розташування та розмір театру (його можна побачити з дороги viale Franco (Porretti) були майже точною копією троянського або в Ефесі. Але Троя старша – вдома вичитав, що у багатьох істориків та археологів склалася така сама думка, і що етруски походять із Малої Азії.
Як би там не було, але Рим з'явився після Етрурії (Тоскани, Tuscany – тусками називали етрусків), його архітектура, мистецтво, форма управління були запозичені у етрусків, а Вольтерра була одним із головних міст стародавнього загадкового народу, який започаткував Римської імперії та всієї Європи в результаті. Іншими словами, ми стояли там, звідки почався розвиток європейської цивілізації, без перебільшень, і всього за 5 євро. Цей висновок зробив сам, але поки що ніхто його не заперечив, крім товариша Дугіна, за версією якого етруски – це росіяни, що прийшли до Італії з територій між сучасним Челябінськом та Астраханню, тобто – «Тоскананаш».
Пішли до Piazza dei Priori, ¦по дорозі хотіли зайти до Palazzo Viti.
Побачили покажчик, але вирішили по дорозі назад (звичайно, забули).
На площі розташувалися Duomo (тильна частина), Palazzo Vescovile,
Palazzo Pretorio, до якого притиснулася вежа свині.
Здалеку схоже на свиню, але поблизу нагадує товсту вовчицю. . .
. . . яка до цього називалася Баштою подесту (міського голови), Palazzo dei Priori. . .
. . . який став еталоном для сієнського, флорентійського та багатьох інших палаццо, він найстаріший з усіх аналогів в Італії, ощадбанк Вольтерри.
До речі, скульптура вовчиці була ще в етрусків, потім римляни підсадили Ромула та Рема. Зайшли у магазин-музей виробів із алебастру.
У Палац пріору.
Вхід 10 євро, на вежу піднятися не дали – спецекскурсія, натомість панорамну красу вдалося відобразити.
І пару винищувачів над Тосканою.
Бродити вуличками теж класно.
Щодко трапляються церкви, зупиняють погляд фасади будинків, двері та вікна різних будівель, дворики. Так, не забувайте заглядати в італійські дворики. . .
. . . там знайдете оази з пальмами, фонтани, фрески, навіть картини на стінах.
Ось один із двориків, двері 150-річні:
А правіше її побачили бронзову дошку із зображенням Джордано Бруно:
А сам будинок виявився палацом Фатторіні (Palazzo Fattorini), один із власників якого якимось боком був у спорідненості з прообразом Мони Лізи (Джоконди). І Баптистерій бачили, і з півдесятка церков зрозумілих і не дуже.
Кафедральний собор Cathedral of Santa Maria Assunta:
Закрито на ремонт, але дивитися і без нього є на що.
Почитали останні новини.
Ще панорама:
Ще пара фото:
Вода закінчилася, голова почала збільшуватися і від спеки і від враження, вирішили, що достатньо. Зазирнули до піцерії.
Потім у магазин, купили магнітик (загалом їх привезли з Італії 15 штук). Пішли шукати автомобіль, в ньому можна охладнуватися і доїхати до цікавого міста Сан Джиміньяно, всього 30 км.
Близько 15.00 він з'явився на горизонті.
Також на пагорбі, яке відоме як жодне інше місто – півтора десятки веж як маяки для мандрівників. А навколо Тоскана, і щоразу не можна відірвати очей від неї.
Маленьке містечко об'їхали навколо за 15 хвилин у пошуках безкоштовного паркування, не знайшли,
в'їхали на платну, де, зачекавши хвилин двадцять, дочекалися, коли звільниться місце і втиснулися, не виступаючи за лінії розмітки – вийти з машини не виходило, двері не відчинялися до необхідної відчиненості, дав трохи вперед, випустив дружину з речами, а сам потім максимально притулився до пасажирських дверей сусіда лівим боком. Повзком, звиваючись як уже, виповз через праві двері на асфальт, дістався задньої частини авто (там було максимально широко), встав, далі все пішло, як треба.
Як відбувається в'їзд, оплата та виїзд із паркування. Перед шлагбаумом, натиснувши кнопку термінала, отримуєте жетон, шлагбаум відкривається. Повернувшись на стоянку, опускаєте жетон у термінал для оплати, оплачуєте кредиткою або готівкою (2 євро/година, 15 хвилин наступної години не враховуються), отримуєте здачу, якщо належить, отримуєте назад жетон і йдете до машини. У вас є десять хвилин на виїзд,
перед шлагбаумом віддаєте терміналу жетон, шлагбаум піднімається все. Зверніть увагу, що після таких стоянь подряпини на дверях авто гарантовані, прийміть це як додаткову плату за задоволення в Італії, подряпини легко усуваються. Якщо ж доведеться приїхати верхи на коні, то «запаркувати» її проблем не буде – дуже багато різних на стінах будівель паркувальних пристроїв, і платити не треба – немає знаків, що забороняють.
Увійшовши до старого міста я знав лише те, що йому понад дві тисячі років і він входить до об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і що 700 років тому чума знищила понад дві третини населення міста. Я вважаю, що і не треба звичайним туристам забивати голову інформацією, яка навряд чи колись стане в нагоді, і не копіюватиму сюди з Вікіпедії тексти, які всім доступні. Повинна бути невелика інтрига, загадковість, що спонукає на власні очі побачити та оцінити.
Тому пішли, вдивляючись у творіння рук людських, заглядаючи у дворики. . .
. . . та магазинчики.
У ресторані «Dorando». . .
. . . удостоєний емблеми Michelin, але яка мені ні про що не сказала – майже всі подібні заклади в Італії гідні нагород. За п'ятнадцять кілометрів від Сан Джіміньяно знаходиться місто, де «народився» Піноккіо.
Його численні нащадки дісталися й сюди. На центральній площі все шляхом, все правильно, все тішить око численних туристів, деякі курять.
У черзі за морозивом, пожерши його і витерши морду обличчя, кидають під ноги серветки (навіть ердельтер'єр, який втратив породистість, такого собі не дозволив). До речі, черга за морозивом недарма – «» дворазового чемпіона світу з приготування цього продукту, дійсно смачно, найбільший вибір, який довелося бачити в житті. А ще в місті, про що повідали нам у лавці, роблять найкраще в Тоскані біле вино Верначча. На площі є колодязь для збирання грошей, типу щоб повернутися, кинули в нього різні євроценти, але вони розчинилися серед тисяч інших, дістав дві п'ятигривневі купюри.
Зовсім інша річ, а хтось для креативу навіть чохлом від окулярів пожертвував.
Вежі цікаві, але виглядають краще здалеку. Дві з них абсолютно однакові, як близнюки,
в одній вежі помітили ознаки проживання людей.
Стомлює спека серпнева, нескінченний потік туристів, зробити фото, не впіймавши в об'єктив десяток-другий незнайомих осіб, які обов'язково дивляться в цей момент на тебе, майже неможливо. У музей тортур "Museo Torture" не пішли.
Залишивши центр, заїхали в санджимін'янський аліментарі.
Купили пляшку «Верначче», кіло винограду, трохи прошутто крудо (діаметр ковбаси на фото сорок сантиметрів), двісті грамів пармезану, батон хліба, 1 л соку і щось з молочного – на вечерю, всього на 14 євро, з'їли все, випили теж усі. Рекомендую зробити всім те саме,
але постаратися зробити краще, включаючи, звичайно, і Сан Джіміньяно!
Завтра постараємося нічого не робити, нікуди не їхати.
Продовження тут >>>
