Мій чудовий Неаполь. Частина 3. Пестум, Равелло, Салерно
Зранку раніше вирушили до Пестума. За порадою бувалих мандрівників вирушили о 7-20. Спочатку поїзд йшов у Салерно без зупинок, потім уже як звичайна електричка із зупинками. До Пестума доїхали за годину-двадцять. Дорога від станції до Долини храмів йти хвилин
Пестум був грецькою колонією, заснованою ще в 7 столітті до н. е. В даний час добре позбулися три храми, а принаймні відвідуючи Грецію я в такій безпеці храмів не бачив (в т. ч. і на Парфеноні). Квитки продаються у касах музею, совнтую не проходити, т. к. там зібрані глиняний посуд і всі уцілілі фрески з долини Храмів, які на подив добре збереглися.
А ця фреска пірнача (приблизно 470 рік до н. е. ), яка є візитівкою комплексу. Красується на всіх рекламних проспектах та плакатах. Фреска була на могильній плиті, і це не водні процедури, а перехід у потойбічний світ.
Самі храми знаходяться нижче рівня дороги і добре видно через огорожу. У храми є вільний доступ, можна залазити на каміння, чіпати руками. Храм Афіни знаходиться на значній відстані від двох попередніх. Він був побудований на початку 5 століття. Раніше його вважали храмом богині Деметри (вона римська Церера).
Занепад Пестума настав у 11 столітті. Постійні напади піратів-сарацин, заболоченість ґрунтів і, як наслідок, часті епідемії малярії змусили його мешканців піти на ближчу височину, де вони заснували місто Капаччо. Сам Пестум виявився занедбаним і пішов у небуття на довгі 7 століть. Площа комплексу дуже велика, і крім самих храмів тут можна побачити безліч інших, хоч і менш виразних, руїн, переважно римського періоду.
Зате дорога збереглася чудово
Два храми стоять неподалік один від одного.
Храм Нептуна має кілька назв: Гера 2, Зевса, Апполона. Там проводилися зйомки якогось історичного фільму і нас попросили на деякий час туди не входити.
Ми поки що попрямували до храму Гери. Це найстаріший із тутешніх храмів, датований приблизно 550-м роком до н. е.
Потім повернулися до храму Нептуна.
Хрпми поблизу залишають приголомшливе враження, як і Єгипетські піраміди та Римські форуми. У долині Храмів ми провели дві години, достатньо часу. Ще раз фото з-за огорожі (там найкращий ракурс) та в дорогу, т. к. треба встигнути на зворотний поїзд до Салерно.
До Салерно поїзд іде хвилин сорок. Спочатку у нас був план оглянути в Салерно храм, де похований апостол Матфей, потім відвідати Равелло, але вийшовши з вокзалу ми побачили автобус, що готувався до відправлення в Амальфі, і вирішили не втрачати час і зробити все навпаки. Дорога до Амальфі йшла мальовничою гірською дорогою з дивовижними видами (Амальфітанське узбережжя включено до списку ЮНЕСКО, як спадщина людства). Минулого року ми були в Амальфі і проїжджали з іншого боку від Сорренто. Тепер мальовнича дорога вела престижними містами Майорі, Мінорі, Атрані. Я не люблю фотографувати через скло на ходу, тому фото дороги немає. В Амальфі ми теж вдало без затримок пересіли на автобус, що йде в Равелло, дорога була мені знайома минулого року, тому дуже важливо сидіти в автобусі, т. к. дорога сильно петляє в гору і важко втриматися на ногах.
Треба сказати, що поїздку в Равелло треба робити, коли стоїть безхмарна погода, бо пропадає весь сенс, адже піднімаються сюди через приголомшливі види. Минулого року було хмарно і відвідати заплановані місця у нас не вийшло. Зараз сонце світило. З двох знакових місць ми вибрали віллу Чімброн. Вона знаходиться в 10 хвилинах ходьби від центру Равелло. Дорога блукає вузькими вуличками.
От і вілла
Вхід у віллу – 7 євро, за арткартою знижка – 4 євро. Вілла Чимброне була збудована в 11 столітті. Період її розквіту припав на 14 - початок 19 століття, коли віллою володіла могутня сім'я Фуско, що складалася в спорідненості зі знаменитим флорентійським сімейством Пітті. Вілла займає край краю скелі, який обривається скельними стінами у бік моря.
Зараз у будинку знаходиться дорогий п'ятизірковий готель Villa Cimbrone. Тут колись гостювали Генрі Мур, Томас Еліот, Уінстон Черчілль, Грета Гарбо.
"Алея достатку" йде садом до "Тераса нескінченності", заради якої туристи і їдуть сюди.
Наприкінці алеї альтанка зі статуєю Церери
А ось і сама "Тераса нескінченності", в сезон тут не проштовхнешся від аматорів зробити фото на згадку. Нині лише кілька людей. Тераса нависає над горою і враження що йдеш у хмари. Сонце світило з боку урвища та знімки у тому ракурсі неможливо було зробити.
А ось види з гори
У сезон внизу працює кафе (де сидить відвідувач на кріслі)
На початку 20 століття вілла Чимброне була значно змінена та розширена за проектом англійського політика Вільяма Беккета, який використав для цього архітектурні елементи, зібрані по всій Італії та в інших куточках світу. Беккет відвідав віллу Чимброне у своїй подорож Італією і буквально закохався в неї. Саме Беккет у 1904 році викупив її та приступив до масштабної реконструкції будівлі та саду. З ініціативи Беккет тут були споруджені бійниці, тераси, криті галереї, в яких змішалися готичний, мавританський і венеціанський стиль. Також був перепланований, що розкинувся на скелі - сад. В 1917 Беккет помер у Лондоні, а потім був похований на віллі Чимброне, біля заснування храму Вакха, згідно з його заповітом.
У саду чимало мальовничих місць
У самому місті цікавий собор Святого Пантелеймона, який був закритий на сієсту
До автобуса в Амальфі був час і ми підкріпилися в місцевому супермаркеті. Ціни тут туристичні, не тішать.
Автобус назад прибув на півгодини пізніше за розклад і народу зібралося порядно. Амальфітанський собор із мощами апостола Андрія ми оглянули минулого року тому одразу сіли на автобус та поїхали назад до Салерно. Дорога триває півтори години.
У Салерно вже вечоріло і ми пішли вгору до собору по вулиці Віктора Еммануїла, що переходить у торгову віа Мерканті.
Салерно нам сподобалося, зручне симпатичне місто, багато різних магазинів. Гарне місце розташування: і до Неаполя недалеко і Амальфітанське узбережжя поряд і Пестум. Добре місце для базового розташування на відпочинку.
Пройшовши кілометра півтора, звернули по віа Дуомо до Кафедрального собору ді Сан-Маттео (святого Матвія). Його почали будувати 1080 року, остаточно будівництво завершилося 1085 року. Собор був відкритий після освячення папою Григорієм VII в 1084, могила якого також знаходиться всередині собору в склепі (папа боровся за владу з королями і був вигнаний з Риму в Салерно, де і помер). В 1688 собор був сильно зруйнований землетрусом і відновлений вже в стилі бароко архітектором Санфеліче. Не пощастило собору і під час Другої світової війни, союзники сильно бомбили італійські міста не зважаючи на історичні будівлі. в результаті багато соборів були сильно пошкоджені (у Мессінеї, Падуї, Флоренції), в 1943 році сильно дісталося і собору в Салерно.
Ворота собору константинопольських майстрів
А ось кампаніла молодша за собор на ціле століття, і тому вона вже арабо-норманська, висота 56 метрів.
Інтер'єр собору досить простий
Мозаїка 20 століття
проте, в соборі є два прекрасні амвони 12 століття
Гробниця святого Апостола Матвія перебувають у крипті (вхід 1 євро), крипту перебудували у 17 столітті архітектори Домініко Фонтана та його син Джуліо. Сама гробниця святого Матвія знаходиться під вівтарем з балдахіном, виконаних тими самими Фонтанами. Скульптура Мікельанджело Ноччеріно.
Сама могила за ґратами, аж до 50-х років минулого століття мощі мироточили.
У крипті поховано багато салернських єпископів.
Після собору ми погуляли містом, схоже, що місто вже готувалося до Різдва.
Потім на вокзал і через 40 хвилин ми вже були в Неаполі. Я навіть не очікував, що так успішно складеться день. Все, що запланували, подивилися, незважаючи на чимало транспортних переїздів.
