Мосты, каналы, острова... - это Венеция! (2)
Начало отзыва можно посмотреть здесь: http://blogs. turpravda. ru/hessen/106639.html
Отель, в котором мы жили после круиза здесь: http://www. turpravda. ru/it/venecija/A_Tribute_To_Music_Residenza-h45015-r106451.html
Итак, продолжаем наше дальнейшее знакомство с Венецией.
5. Гранд канал. Canal Grande.
Это самый известный канал Венеции, который проходит через весь город. Гранд канал известен во всём мире благодаря красивым и интересным зданиям, расположенным по его обеим сторонам. Почти у всех этих зданий есть два выхода: один на канал, другой на сушу. Но прогуляться по его берегам не возможно, набережной, как таковой нет, только по воде.
Нам всегда везло, мы всегда находили места на самом носу лодки, отличный обзор для фотографирования. Жаль, что вставать не разрешалось, там есть и таблички соответствующие, но кто якобы читать не умеет и всё же пытается встать, так капитан того быстро "посадит".
Мы и вечером по нему плавали, но не поздно. Здания, конечно подсвечивались, но не все. А в отеле нам сказали, что вечерняя подсветка зданий, стоящих вдоль Гранд Канала, включается после 22 часов, но к этому времени мы уже валились с ног от усталости, поэтому ничего "такого" не видели. Это на заметку будущим посетителям Венеции, может кто-то после 10:00 сплавает там или уже плавал, и в комментариях может кто-то отпишется.
Дворцы Гранд канала можно посмотреть здесь:
http://i-italia. ru/venezia/dvortsy_grand_kanala. php
Многие дворцы были узнаваемы, например, Palazzo Barbarigo, прекрасный Ca' d'Oro. В этом здании сейчас размещается музей Франкетти. Palazzo Corner della Ca' Granda. В этом дворце когда-то жила дворянская семья, а теперь располагается префектура Венеции. Palazzo Vendramin Calergi, теперь в этом дворце располагается казино. Fondaco dei Turchi, который когда-то был отдан Республикой во владение турецким купцам. Palazzo Ca' Pesaro. Теперь здесь располагаются два музея: музей восточного искусства и музей современного искусства. Ca' Rezzonico. Сейчас здесь находится Венецианский музей 18 века. Museo del Settecento Veneziano.
Поездка по Гранд каналу очень понравилась. Мы даже не один раз по нему ездили, своего рода обзорная экскурсия по городу по типу автобусов Hop-On Hop-Off. Хотя для этой цели есть специальное вапоретто Vaporetto dell'Arte. Информацию о нём можно посмотреть на сайте: (мы на нём не ездили)
http://www.vaporettoarte.com/index. php/it/
От Большого канала (Гранд канала) отходят 45 не больших каналов, по ним бы вот прокатиться на не большой моторной лодке... но не на гондоле. Не нравятся мне почему-то гондолы. Даже ни разу не возникло желание прокатиться на них.
Жилые кварталы Венеции соединяют три моста: Риальто, Скальци и мост Академии.
Мост Скальци Scalzi, в начале 19 века был построен из железа, а в прошлом веке его заменили на каменный. Мост Академии Accademia по прежнему остаётся деревянным.
Мост Риальто.
Это был первый мост, который соединял два берега Гранд канала и изначально он был деревянным. Первый мост сгорел, второй рухнул под тяжестью большой толпы людей, третий имел съёмную центральную часть. Это позволяло проходить по каналу торговым судам, но и эта конструкция рухнула. Тогда правительством Венецианской республики было принято решение возвести каменный мост. Его строительство завершилось только в 1591 году, вот с тех пор он так и стоит. Ну а разные ювелирные киоски были сооружены уже впоследствии.
Также на берегах Гранд канала можно увидеть много церквей. Мне кажется, я ни в одном другом городе не встречала столько много церквей, как в Венеции: 150 – это очень много для такого маленького города, и в каждой церкви – уникальные сокровища.
6. Chiesa Santa Maria dei Miracoli.
http://spiritrelax. ru/santa-maria-dei-miracoli/
В паре отзывов прочитала, что эта церковь обязательна к посещению. Ну значит надо её найти.
Campiello dei Miracoli, 6075.30131, Venezia
Открыта с понедельника по субботу: с 10:00 до 17:00. Вход платный.
Расписание работы музеев, церквей и пр. можно посмотреть вот на этом сайте.
http://de. turismovenezia. it/index. php? id=2&lang=de&back=1412254494&tab=ac&text=*... »
Нашли эту церковь, (по пути заглянули в ещё одну Santuario Madonna delle Grazie) находится в таком месте, что очень трудно сфотографировать её в "полный рост", потому что окружена плотными рядами домов и не большим каналом. Говорят, что в этой церкви часто проходят бракосочетания. Когда мы туда пришли, людей внутри не было вообще, ни одного человека. Сразу же на входе стоит касса... я прошла ещё пару шагов, чтобы хоть взглядом окинуть, что же там такого необычного-то есть? О том, что там хранится чудотворная икона Марии, я знала. Ну вот как-то окинув взглядом, ничто не привлекло внимания, зайти внутрь не хотелось. Поэтому фотографии только снаружи.
7. Chiesa di Santo Stefano, Kirche St. Stephan.
Церковь была построена в 14 веке в готическом стиле. Церковь украшена работами таких мастеров, как Тинторетто: "Моление о чаше", "Омовение ног", "Тайная вечеря", Bartolomeo Vivarini, Paolo Veneziano, Gaspare Diziani и других. А эта церковь понравилась внутри, такая тёплая, просторная... в светло-кирпичных тонах. Не многолюдно было и посидеть в тишине было очень приятно.
Рядом находится ещё одна церковь Chiesa di San Vidal, там проводятся концерты.
8. Остров С-Джорджио. Isola di S. Giorgio Maggiore. Basilika San Giorgio Maggiore.
http://www. venediginformationen. eu/kirchen/kirchen-in-venedig-teil-i/basilika-sa... »
Очень хорошие виды на этот островок открываются с Колокольни Святого Марка или из окна Дворца Дожей.
Посещение этого острова стояло в планах, потому что во-первых, мне просто нравилось как звучит название, во-вторых, плыть не далеко, ну и в третьих, там есть колокольня, куда надо непременно подняться, потому что виды должны быть впечатляющими.
Садимся на остановке San Zaccaria на вапоретто №2, проплываем одну остановку, и мы уже на острове. Остановка вапоретто почти напротив входа в церковь Святого Георгия.
Это маленький остров, на котором нет ни магазинов, ни баров, ни сувенирных киосков. Здесь располагается церковь, фасад которой выложен из белого истрийского камня, колокольня, даже есть не большой маяк, сады... и почему-то лодочный причал.
Церковь была построена в 8-9 веках. Монах - бенедиктинец Джованни Морозини построил рядом с церковью монастырь и стал первым его аббатом. Впоследствии церковь разрушалась, перестраивалась, достраивалась... В 15 веке было начато очередное её строительство и по его окончании церковь выглядела именно так, какой мы её видим сейчас. Впоследствии была возведена колокольня, которая также однажды обрушилась, но была возведена заново. В церкви нет росписей ни на стенах, ни на куполе, она украшена произведениями Бассано, Карпаччьо и Тинторетто.
Алтарная скульптурная композиция выполнена из бронзы. Золотая сфера символизирует мир, центральная фигура - Господь Бог, земной шар поддерживают четыре "атланта"-евангелиста.
Резные деревянные хоры просто великолепны.
Поднялись на колокольню. Вход в саму церковь бесплатный, подъём на лифте на колокольню 5.00 евро/чел. Ну виды, как я и ожидала, завораживающие, всё радует глаз. Единственное, канал и остров Джудеку не смогли нормально снять, яркое солнце светило прямо в объектив.
При Наполеоне монастырь был распущен, а помещения были отданы под казармы и склады. Потом здания стояли заброшенные, вплоть до середины 20 века, когда наконец здесь провели реставрацию. Остров купил граф Витторио Чини, он создал фонд культуры в память о своём погибшем сыне — военном летчике. Фонд занимается восстановлением и сохранением памятников старины.
Красивый сад-лабиринт... но это не просто какой-то сад, он был разбит к 25-летию со дня смерти знаменитого писателя Хорхе Луиса Борхеса - Фондом Борхеса и Фондом Чини. В переплетении линий можно прочесть его имя: Jorge...
А ещё на этом острове можно посетить клуатр бывшего бенедиктинского монастыря, теперь — фонд Чини, по выходным и в определённые часы, вход платный.
9. Basilica di Santa Maria della Salute.
Часы работы можно посмотреть здесь:
http://de. turismovenezia. it/Venezia/Basilica-di-Santa-Maria-della-Salute-6052.html
Почти на самом острие острова возвышается прекрасная Церковь Санта Мария делла Салюте. В 1630 году в городе свирепствовала страшная эпидемия чумы, и правительство дало обещание построить церковь, посвященную Мадонне Исцеляющей, чтобы положить конец этому страшному бедствию.
В церкви, где находится главный алтарь, возвышается скульптурная группа из мрамора, изображающая Чуму, бегущую от Мадонны. Там также хранится византийская икона с изображением Мадонны делла Салюте. Роспись свода принадлежит кисти Тинторетто, а на стенах известные полотна Тициана.
К сожалению, у меня нет фотографий из самой церкви, аккумулятор предательски перестал работать, а фотографии с телефона - никакие. Но в церкви очень красиво и величественно.
10. Площадь Святого Марко. Piazza San Marco. Базилика Сан Марко. Basilica di San Marco.
http://de. turismovenezia. it/Venezia/Basilica-di-San-Marco-6201.html
Эта площадь считается одной из самых красивейших в мире. По трём сторонам располагаются портики Старых и Новых прокураций. Напротив Базилики так называемое Наполеоновское крыло, в котором находится музей Коррера.
Часовая башня была построена в эпоху Возрождения. Пройдя через ворота, можно попасть к Merceria, к самой оживлённой торговой улице Венеции. Над аркой расположены знаменитые часы, украшенные позолоченными звёздами на фоне голубой эмали, а также знаками Зодиака и символами планет. Выше, над часами расположена скульптура Мадонны с младенцем из позолоченной меди. Ещё выше расположен Крылатый Лев с книгой, этот символ мы встречаем повсюду в Венеции.
Легенда гласит, что строители башни братья Паоло и Карло Раньери, после завершения строительства и всех работ на башне, были ослеплены венецианскими властями, дабы не смогли создать в будущем ничего подобного по великолепию, красоте и совершенству.
А мы идём в Кафедральный Собор. Очередь на вход, но движется быстро. Когда наша очередь дошла до секьюрити, нас отправили куда-то налево от собора сдавать рюкзак в камеру хранения. После сдачи рюкзака можно пройти дальше без очереди.
Собор построен в византийском стиле, очень большой и очень красивый, расписан очень ярко сценами из Библии. Это действующий Собор, в котором и по сей день проходят богослужения. Даже не верится, что когда-то собор был всего лишь придворной капеллой ко Дворцу Дожей.
"Евангелист Марк считается покровителем Венеции. Легенда рассказывает, что святой Марк (Сан-Марко) однажды возвращался из Аквилеи, где проповедовал христианство, и, застигнутый бурей, был вынужден остановиться на одном из островов Венецианской лагуны. Во сне Марку явился ангел и возвестил, что здесь он обретет покой. Слова, которые произнес ангел, впоследствии были начертаны на знамени Венецианской республики:
"Мир тебе, Марк, евангелист мой" (Pax tibi Marce evangelista meus).
Апостол Марк умер и был погребен в Александрии, откуда его тело тайно вывезли два венецианских купца. В 828 году мощи святого Марка были доставлены в Венецию, где евангелист нашел вечное упокоение. Так сбылось предсказание ангела. Над гробницей Святого Марка, рядом с Дворцом дожей, венецианцы возвели собор Сан-Марко, ставший сердцем Венеции. "
Поднялись на Лоджию, лифта нет, лестница с высокими ступенями. Вход туда платный, 5.00 евро/чел. и чтобы посмотреть Золотой алтарь тоже нужно платить, немного, то ли 2 то ли 3 евро. На Лоджии, на переднем плане перед верхней центральной аркой - знаменитые бронзовые кони, это кони Лисиппа. А оригиналы стоят внутри собора, как музейные экспонаты.
Пол и стены храма выложены разноцветной мозаикой, а также росписи на потолке... сцены, посвященные земной жизни Иисуса и Святого Марка.
Походили в самом соборе. Величие чувствуется во всём.
"Алтарная преграда создана из темно-красного веронского мрамора и увенчена большим крестом, по сторонам от которого установлены четырнадцать статуй (двенадцать апостолов, Дева Мария и святой Марк). "
"Золотой алтарь"- одно из самых драгоценных существующих в мире произведений ювелирного искусства.
"Пала д’Оро (итал. Pala d'Oro — "золотой алтарь") — алтарный образ, установленный у главного алтаря базилики. Размеры алтаря составляют 3.34 на 2.51 метра. Миниатюры алтаря (около 250) выполнены в технике перегородчатой эмали византийскими мастерами в Х-XII веках. Во время правления дожа Орделаффо Фальера в 1204 году в ходе Четвёртого крестового похода из монастыря Пантократора в Константинополе в Венецию были привезены эмалевые пластинки, составляющие сейчас верхнюю часть алтаря. Нижняя часть алтаря была заказана в период правления дожа Пьетро Дзиани у византийских мастеров.
Современный вид Пала д’Оро приобрёл в 1343 году, когда дож Андреа Дандоло заказал ювелиру Джамбаттисте Бонесенья готическую раму из позолочённого серебра, украшенную двумя тысячами драгоценных и полудрагоценных камней. В эту раму были установлены эмалевые миниатюры, а сам алтарь помещён в мраморную дароносицу.
До середины XX века Пала д’Оро, считавшийся праздничным алтарём базилики, не находился в свободном доступе. Его открывали в торжественные моменты богослужения, в прочее время он закрывался будничным алтарным образом. В настоящее время Пала д’Оро расположен в алтарной части базилики, обращенный по направлению к апсиде (то есть развернутый в обратную сторону). "
11. Острова Мурано и Бурано.
На пути к острову видим вот такой памятник: Лодка Данте с Вергилием российского скульптора Георгия Франгуляна, плывущая на остров Сан Микеле.
Остров-кладбище, "остров мёртвых" Сан-Микеле San Michele: там могилы Бродского, Дягилева, Стравинского и его жены, Петра Вайль, итальянского композитора Luigi Nono, известного ювелира Jean Schlumberger, композитора Ermanno Wolf-Ferrari и других. Этот остров находится примерно на средине пути между Венецией и Мурано, там есть остановка вапоретто, но мы не выходили. Начиная с 13 века, там находился монастырь, остатки которого сохранились и по сей день. Остров окружён массивной каменной стеной с плотными рядами высоких кипарисов.
В прошлом остров Мурано был важным торговым центром, его коммерция основывалась на добыче соли и ловле рыбы. А славу он себе приобрёл в связи с производством стекла. В конце 18 века венецианские стекольные мастерские в целях безопасности, так как они в силу особенностей работы над стеклом считались опасным источником пожаров в городе, были перенесены на Мурано. Вот таким образом он и стал известным островом, где производилось знаменитое венецианское стекло, известное во всём мире.
От нашей остановки Arsenale садимся на вапоретто 4.1 и доезжаем до острова Мурано. На острове несколько остановок, мы сначала доехали до Мурано - Museo, походили-посмотрели, музей нас не интересовал, тогда снова сели на вапоретто и проехав пару остановок, вышли. Просто гуляли безо всякой цели. Погода была как и в предыдущие дни, отличная. Заходили в магазинчики, ассортимент такой же, как и везде: украшения, сувениры, посуда из стекла... Ни в какие церкви больше не заходили, и так в голове они уже все перепутались, если бы не заранее составленный план по дням, то названия некоторых и не вспомнила бы. Поэтому решили, что церквей и соборов нам пока хватит.
Потом дошли до остановки/причала Мурано - Faro, именно отсюда идет вапоретто №12 до острова Бурано. Вапоретто очень большое и очень широкое, но и народу не мало, мало того, что все сидячие места были заняты, так и стоячих - то не было. Здесь также действует проездной, по которому мы ездили по Венеции.
На острове Бурано остановок вапоретто всего две: Burano - Mazzorbo и Burano - Burano. Далее, от остановки Burano - Burano можно доехать до острова Торчелло, всё на том же вапоретто №12 или N, это самый маленький островок из трёх и на нём всего одна остановка, но в этот раз мы туда не поехали, как-то уже устали.
По пути на Бурано видели развалины посреди моря. Смотреть на них было как-то странно и не привычно. Видимо когда-то здесь были острова с домами... с течением времени всё поменялось и вот теперь только одни разрушенные стены остались.
А мы вышли на остановке Burano - Burano и пошли по улицам, куда глаза глядят.
Остров Бурано также называют островом Кружев, так как это ремесло здесь особенно было развито с 16-го по 18-ый век. На острове много магазинчиков, где продаются разные кружевные изделия, и даже очень-очень красивые. В одном из них на самом видном месте сидит умелица-кружевница и плетёт кружева, можно остановиться и посмотреть, как она это делает.
Мы прошли остров поперёк, почему-то полагая, что на другой его стороне должно быть что-то типа набережной со скамейками и кафе. Вместо этого мы увидели обычные дома местных жителей, расположенных на самом берегу и лодки, стоящие "на приколе". Развернулись и пошли гулять по его почти безлюдным улочкам. А вот сейчас разбирала фотографии и на одной из них заметила, что вот по левую сторону от канала виднеется что-то похожее именно на променад... но мы там не были, мы прогулялись по другой стороне.
Утро следующего дня в Венеции было последним. Выписавшись из отеля, пошли с чемоданами на остановку вапоретто. Хотели купить одноразовые билеты, да не тут-то было, автомат не работал. Мы отошли в сторонку, т. к. сзади нас поджимала очередь и уже чувствовалось недовольное сопение в спину, что мы так долго не можем купить билеты. Но не получилось купить их ни у тех, кто сопел нам в спину, ни у следующих, вообще ни у кого, автомат и в самом деле не работал. Все расходились кто куда. До следующей остановки мы не пошли, зашли без билетов, а потом на лодке объяснили нашу ситуацию. А нам ответили, что нет проблем, билеты можно приобрести и на самом вапоретто. От сердца отлегло, что едем не "зайцами", перспектива заплатить штраф как-то не улыбалась. На пл. Рима в киоске купили билеты на экспресс - автобус до аэропорта. На остановке прокомпостировали, это также можно сделать и в самом автобусе.
В самолёте села у окна, тем более, что капитан объявил, что после взлёта будем пролетать над Венецией. Но у нас были места видимо не с той стороны, я увидела только поля...
Прилетаем домой на два дня, меняем вещи в чемоданах и уже на машине уезжаем в Чехию, отпуск продолжается.
Мости, канали, острови...– це Венеція! (2)
Початок відгуку можна переглянути тут: http://blogs. turpravda. ru/hessen/106639.html
Готель, де ми жили після круїзу тут: http://www.turpravda.com/it/venecija/A_Tribute_To_Music_Residenza-h45015-r106451.html
Отже, продовжуємо наше подальше знайомство із Венецією.
5. Гранд-канал. Canal Grande.
Це найвідоміший канал Венеції, який проходить через все місто. Гранд канал відомий у всьому світі завдяки красивим і цікавим будинкам, розташованим по обидва боки. Майже всі ці будівлі мають два виходи: один на канал, інший на сушу. Але прогулятися його берегами неможливо, набережної, як такої немає, лише з воді.
Нам завжди щастило, ми завжди знаходили місця на самому носі човна, чудовий огляд для фотографування. Жаль, що вставати не дозволялося, там є й таблички відповідні, але хто нібито читати не вміє і все ж таки намагається встати, так капітан того швидко "посадить".
Ми й увечері плавали, але не пізно. Будинки, звичайно, підсвічувалися, але не всі.
А в готелі нам сказали, що вечірнє підсвічування будівель, що стоять уздовж Гранд Каналу, включається після 22 години, але до цього часу ми вже валилися з ніг від втоми, тому нічого "такого" не бачили. Це на замітку майбутнім відвідувачам Венеції, може, хтось після 10:00 сплаває там або вже плавав, і в коментарях може хтось відпишеться.
Палаци Гранд каналу можна переглянути тут:
http://i-italia. ru/venezia/dvortsy_grand_kanala. php
Багато палаців були відомі, наприклад, Palazzo Barbarigo, чудовий Ca' d'Oro. У цьому будинку зараз розміщується музей Франкетті. Palazzo Corner della Ca'Granda. У цьому палаці колись жила дворянська сім'я, а тепер розташована префектура Венеції. Palazzo Vendramin Calergi, тепер у цьому палаці знаходиться казино. Fondaco dei Turchi, який колись був відданий Республікою у володіння турецьким купцям. Palazzo Ca' Pesaro. Тепер тут розташовуються два музеї: музей східного мистецтва та музей сучасного мистецтва. Ca' Rezzonico. Наразі тут знаходиться Венеціанський музей 18 століття. Museo del Settecento Veneziano.
Поїздка Гранд каналом дуже сподобалася.
Ми навіть не раз по ньому їздили, свого роду оглядова екскурсія містом на кшталт автобусів Hop-On Hop-Off. Хоча для цього є спеціальне вапоретто Vaporetto dell'Arte. Інформацію про нього можна переглянути на сайті: (ми на ньому не їздили)
http://www. vaporettoarte. com/index. php/it/
Від Великого каналу (Гранд каналу) відходять 45 невеликих каналів, по них би ось покататися на невеликому моторному човні...але не на гондолі. Не подобаються мені гондоли. Навіть жодного разу не виникло бажання покататися на них.
Житлові квартали Венеції з'єднують три мости: Ріальто, Скальці та міст Академії.
Міст Скальци Scalzi, на початку 19 століття, був побудований із заліза, а в минулому столітті його замінили на кам'яний. Міст Академії Accademia, як і раніше, залишається дерев'яним.
Міст Ріальто.
Це був перший міст, який з'єднував два береги Гранд-каналу і спочатку він був дерев'яним. Перший міст згорів, другий впав під вагою великого натовпу людей, третій мав знімну центральну частину.
Це дозволяло проходити каналом торговим судам, але й ця конструкція впала. Тоді урядом Венеціанської республіки було вирішено звести кам'яний міст. Його будівництво завершилося лише у 1591 році, ось з того часу він так і стоїть. Ну а різні ювелірні кіоски було споруджено вже згодом.
Також на берегах Гранд каналу можна побачити багато церков. Мені здається, я в жодному іншому місті не зустрічала стільки церков, як у Венеції: 150 – це дуже багато для такого маленького міста, і в кожній церкві – унікальні скарби.
6. Chiesa Santa Maria dei Miracoli.
http://spiritrelax. ru/santa-maria-dei-miracoli/
У парі відгуків прочитала, що ця церква є обов'язковою до відвідування. Ну, значить, треба її знайти.
Campiello dei Miracoli, 6075.30131, Venezia
Відкрита з понеділка до суботи: з 10:00 до 17:00. Вхід платний.
Розклад роботи музеїв, церков та ін. можна подивитися на цьому сайті.
http://de. Turismovenezia. it/index. php? id=2&lang=de&back=1412254494&tab=ac&text=*...»
Знайшли цю церкву, (по дорозі заглянули ще одну Santuario Madonna delle Grazie) знаходиться в такому місці, що дуже важко сфотографувати її в "повний зріст", тому що оточена щільними рядами будинків і невеликим каналом. Кажуть, що у цій церкві часто відбуваються одруження. Коли ми туди прийшли, людей усередині не було взагалі жодної людини. Відразу ж на вході стоїть каса...я пройшла ще кілька кроків, щоб хоч поглядом окинути, що ж там такого незвичайного є? Про те, що там зберігається чудотворна ікона Марії, я знала. От якось окинувши поглядом, ніщо не привернуло уваги, зайти всередину не хотілося. Тому фотографії лише зовні.
7. Chiesa di Santo Stefano, Kirche St. Stephan.
Церква була побудована у 14 столітті у готичному стилі. Церква прикрашена роботами таких майстрів, як Тінторетто: "Моління про чашу", "Обмивання ніг", "Таємна вечеря", Bartolomeo Vivarini, Paolo Veneziano, Gaspare Diziani та інших. А ця церква сподобалася всередині, така тепла, простора...у світло-цегляних тонах.
Небагатолюдно було і посидіти в тиші було дуже приємно.
Поруч знаходиться ще одна церква Chiesa di San Vidal, там проводяться концерти.
8. Острів С-Джорджіо. Isola di S. Giorgio Maggiore. Basilika San Giorgio Maggiore.
http://www. венидиформації. eu/kirchen/kirchen-in-venedig-teil-i/basilika-sa...»
Дуже гарні види на цей острівець відкриваються з Дзвіниці Святого Марка або вікна Палацу Дожів.
Відвідування цього острова стояло в планах, тому що по-перше, мені просто подобалося як звучить назва, по-друге, плисти не далеко, та й по-третє, там є дзвіниця, куди треба неодмінно піднятися, тому що види повинні бути вражаючими.
Сідаємо на зупинці San Zaccaria на Вапоретто №2, пропливаємо одну зупинку, і ми вже на острові. Зупинка вапоретто майже навпроти входу до церкви Святого Георгія.
Це маленький острів, на якому немає магазинів, ні барів, ні сувенірних кіосків. Тут розташована церква, фасад якої викладений з білого істрійського каменю, дзвіниця, навіть є невеликий маяк, сади...і чомусь човновий причал.
Церква була збудована у 8-9 століттях. Монах - бенедиктинець Джованні Морозіні збудував поряд із церквою монастир і став першим його абатом. Згодом церква руйнувалася, перебудовувалася, добудовувалася...У 15 столітті було розпочато чергове її будівництво і після закінчення церкви виглядала саме так, якою ми її бачимо зараз. Згодом було зведено дзвіницю, яка також одного разу обрушилася, але була зведена заново. У церкві немає розписів ні на стінах, ні на куполі, вона прикрашена творами Бассано, Карпаччо та Тінторетто.
Вівтарна скульптурна композиція виконана із бронзи. Золота сфера символізує світ, центральна постать - Господь Бог, земну кулю підтримують чотири "атланти"-євангелісти.
Різьблені дерев'яні хори просто чудові.
Піднялися на дзвіницю. Вхід до самої церкви безкоштовний, підйом на ліфті на дзвіницю 5.00 євро/ос. Ну види, як я і очікувала, що зачаровують, все тішить око.
Єдине, канал та острів Джудеку не змогли нормально зняти, яскраве сонце світило прямо в об'єктив.
За Наполеона монастир був розпущений, а приміщення були віддані під казарми та склади. Потім будинки стояли покинуті, аж до середини 20 століття, коли нарешті тут провели реставрацію. Острів купив граф Вітторіо Чині, він створив фонд культури на згадку про свого загиблого сина — військового льотчика. Фонд займається відновленням та збереженням пам'яток старовини.
Гарний сад-лабіринт...але це не просто якийсь сад, він був розбитий на 25-річчя від дня смерті знаменитого письменника Хорхе Луїса Борхеса - Фондом Борхеса та Фондом Чині. У переплетенні ліній можна прочитати його ім'я: Jorge...
А ще на цьому острові можна відвідати клуатр колишнього бенедиктинського монастиря, тепер фонд Чині, у вихідні та у певні години, вхід платний.
9. Basilica di Santa Maria della Salute.
Години роботи можна подивитися тут:
http://de. Turismovenezia. it/Venezia/Basilica-di-Santa-Maria-della-Salute-6052.html
Майже на вістря острова височить прекрасна Церква Санта Марія делла Салюте. У 1630 році в місті лютувала страшна епідемія чуми, і уряд дав обіцянку побудувати церкву, присвячену Мадонні Лікуючої, щоб покласти край цьому страшному лиху.
У церкві, де знаходиться головний вівтар, височить скульптурна група з мармуру, що зображує Чуму, що біжить від Мадонни. Там також зберігається візантійська ікона із зображенням Мадонни делла Салюте. Розпис склепіння належить кисті Тінторетто, але в стінах відомі полотна Тициана.
На жаль, у мене немає фотографій із самої церкви, акумулятор зрадницьки перестав працювати, а фотографії з телефону – жодні. Але в церкві дуже красиво та велично.
10. Площа Святого Марка. Piazza San Marco. Базиліка Сан Марко. Basilica di San Marco.
http://de. Turismovenezia. it/Venezia/Basilica-di-San-Marco-6201.html
Ця площа вважається однією з найкрасивіших у світі.
По трьох сторонах розташовуються портики Старих та Нових Прокурацій. Навпроти Базиліка так зване Наполеонівське крило, в якому знаходиться музей Коррера.
Вартова вежа була побудована в епоху Відродження. Пройшовши через ворота, можна потрапити до Merceria, до найжвавішої торгової вулиці Венеції. Над аркою розташований знаменитий годинник, прикрашений позолоченими зірками на тлі блакитної емалі, а також знаками Зодіаку та символами планет. Вище, над годинником розташована скульптура Мадонни з немовлям із позолоченої міді. Ще вище розташований Крилатий Лев із книгою, цей символ ми зустрічаємо всюди у Венеції.
Легенда свідчить, що будівельники вежі брати Паоло і Карло Раньєрі, після завершення будівництва та всіх робіт на вежі, були засліплені венеціанською владою, щоб не змогли створити в майбутньому нічого подібного за пишнотою, красою та досконалістю.
А ми йдемо до Кафедрального Собору.
Черга на вхід, але швидко рухається. Коли наша черга дійшла до сек'юріті, нас відправили кудись ліворуч від собору здавати рюкзак у камеру схову. Після складання рюкзака можна пройти далі без черги.
Собор збудований у візантійському стилі, дуже великий і дуже гарний, розписаний яскраво сценами з Біблії. Це діючий Собор, у якому і досі проходять богослужіння. Навіть не віриться, що колись собор був лише придворною капелою до Палацу Дожів.
"Євангеліст Марк вважається покровителем Венеції. Легенда розповідає, що святий Марк (Сан-Марко) якось повертався з Аквілеї, де проповідував християнство, і, захоплений бурею, був змушений зупинитися на одному з островів Венеціанської лагуни. Уві сні Марку з'явився ангел і сповістив, що тут він знайде спокій...Слова, які вимовив ангел, згодом були накреслені на прапорі Венеціанської республіки:
"Світ тобі, Марку, євангеліст мій" (Pax tibi Marce evangelista meus).
Апостол Марк помер і був похований в Олександрії, звідки його тіло таємно вивезли два венеціанські купці. У 828 році мощі святого Марка були доставлені до Венеції, де євангеліст знайшов вічне упокій. Так збулося пророцтво ангела. Над гробницею Святого Марка, поруч із Палацом дожів, венеціанці звели собор Сан-Марко, що став серцем Венеції. "
Піднялися на Лоджію, ліфта немає, сходи з високими сходами. Вхід туди платний, 5.00 євро/ос. і щоб подивитися Золотий вівтар теж потрібно платити, небагато, чи 2, чи 3 євро. На Лоджії, на передньому плані перед верхньою центральною аркою – знамениті бронзові коні, це коні Лісіппа. А оригінали стоять усередині собору як музейні експонати.
Підлога та стіни храму викладені різнобарвною мозаїкою, а також розписи на стелі...сцени, присвячені земному життю Ісуса та Святого Марка.
Сходили в самому соборі. Велич відчувається у всьому.
"Вівтарна перешкода створена з темно-червоного веронського мармуру та увінчена великим хрестом, по сторонах від якого встановлено чотирнадцять статуй (дванадцять апостолів, Діва Марія та святий Марк). "
"Золотий вівтар" - один з найдорожчих творів ювелірного мистецтва, що існують у світі.
"Пала д'Оро (італ. Pala d'Oro - "золотий вівтар") - вівтарний образ, встановлений біля головного вівтаря базиліки. Розміри вівтаря складають 3.34 на 2.51 метра. Мініатюри вівтаря (близько 250) виконані в техніці перегородок Х-XII століттях. Під час правління дожа Орделаффо Фальєра в 1204 році в ході Четвертого хрестового походу з монастиря Пантократора в Константинополі в Венецію були привезені емалеві пластинки, що складають зараз верхню частину вівтаря. майстрів.
Сучасний вигляд Пала д'Оро набув 1343 року, коли дож Андреа Дандоло замовив ювеліру Джамбаттісте Бонесенья готичну раму з позолоченого срібла, прикрашену двома тисячами дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння. У цю раму було встановлено емалеві мініатюри, а сам вівтар поміщений у мармурову дароносицю.
До середини XX століття Пала д'Оро, який вважався святковим вівтарем базиліки, не був у вільному доступі. Його відкривали в урочисті моменти богослужіння, в інший час він закривався буденним вівтарним чином. В даний час Пала д'Оро розташований у вівтарній частині базиліки, звернений до апсиди (тобто розгорнутий у зворотний бік). "
11. Острови Мурано та Бурано.
На шляху до острова бачимо такий пам'ятник: Човен Данте з Вергілієм російського скульптора Георгія Франгуляна, що пливе на острів Сан Мікеле.
Острів-цвинтар, "острів мертвих" Сан-Мікеле San Michele: там могили Бродського, Дягілєва, Стравінського та його дружини, Петра Вайля, італійського композитора Luigi Nono, відомого ювеліра Jean Schlumberger, композитора Ermanno Wolf-Ferrari та інших. Цей острів знаходиться приблизно на середині шляху між Венецією та Мурано, там є зупинка вапоретто, але ми не виходили. Починаючи з 13 століття, там був монастир, залишки якого збереглися і до цього дня. Острів оточений масивною кам'яною стіною із щільними рядами високих кипарисів.
У минулому острів Мурано був важливим торговим центром, його комерція ґрунтувалася на видобутку солі та лові риби. А славу він собі набув у зв'язку із виробництвом скла. Наприкінці 18 століття венеціанські скляні майстерні з метою безпеки, оскільки вони через особливості роботи над склом вважалися небезпечним джерелом пожеж у місті, були перенесені на Мурано.
Ось таким чином він став відомим островом, де вироблялося знамените венеціанське скло, відоме у всьому світі.
Від нашої зупинки Arsenale сідаємо на вапоретто 4.1 та доїжджаємо до острова Мурано. На острові кілька зупинок, ми спочатку доїхали до Мурано - Museo, були схожі-поглянули, музей нас не цікавив, тоді знову сіли на вапоретто і проїхавши пару зупинок, вийшли. Просто гуляли без жодної мети. Погода була як і попередніми днями, відмінна. Заходили в магазинчики, асортимент такий самий, як і скрізь: прикраси, сувеніри, посуд зі скла...Ні в які церкви більше не заходили, і так у голові вони вже всі переплуталися, якби не наперед складений план щодня, то назви деяких і не згадала б. Тому вирішили, що церков та соборів нам поки що вистачить.
Потім дійшли до зупинки/причалу Мурано – Faro, саме звідси йде вапоретто №12 до острова Бурано.
Вапоретто дуже велике і дуже широке, але й народу не мало, мало того, що всі сидячі місця були зайняті, так і стоячих не було. Тут також діє проїзний, яким ми їздили Венецією.
На острові Бурано зупинок вапоретто лише дві: Burano – Mazzorbo та Burano – Burano. Далі, від зупинки Burano - Burano можна доїхати до острова Торчелло, все на тому ж вапоретто №12 або N, це найменший острівець із трьох і на ньому всього одна зупинка, але цього разу ми туди не поїхали, якось уже втомилися .
Дорогою на Бурано бачили руїни посеред моря. Дивитись на них було якось дивно і не звично. Мабуть, колись тут були острови з будинками...з часом все змінилося і ось тепер тільки одні зруйновані стіни залишилися.
А ми вийшли на зупинці Burano – Burano і пішли вулицями, куди очі дивляться.
Острів Бурано також називають островом Мереж, так як це ремесло тут особливо було розвинене з 16 по 18 століття.
На острові багато магазинчиків, де продаються різні мереживні вироби, і навіть дуже гарні. В одному з них на самому видному місці сидить умілиця-мережниця і плете мережива, можна зупинитися і подивитися, як вона це робить.
Ми пройшли острів упоперек, чомусь вважаючи, що з іншого боку має бути щось набережної з лавами і кафе. Натомість ми побачили звичайні будинки місцевих жителів, розташованих на самому березі та човни, що стоять "на приколі". Розвернулися і пішли гуляти його майже безлюдними вуличками. А ось зараз розбирала фотографії і на одній із них помітила, що ось ліворуч від каналу видно щось схоже саме на променад...але ми там не були, ми прогулялися з іншого боку.
Ранок наступного дня у Венеції був останнім. Виписавшись із готелю, пішли з валізами на зупинку вапоретто. Хотіли купити одноразові квитки, та не тут було, автомат не працював.
Ми відійшли вбік, тому що ззаду нас підтискала черга і вже відчувалося незадоволене сопіння в спину, що ми так довго не можемо купити квитки. Але не вдалося купити їх ні в тих, хто сопів нам у спину, ні в наступних, взагалі ні в кого, автомат і справді не працював. Усі розходилися хто куди. До наступної зупинки ми не пішли, зайшли без квитків, а потім пояснили нашу ситуацію на човні. А нам відповіли, що немає проблем, квитки можна придбати на самому вапоретто. Від серця відлягло, що їдемо не зайцями, перспектива заплатити штраф якось не посміхалася. На пл. Риму в кіоску купили квитки на експрес-автобус до аеропорту. На зупинці прокомпостували, це також можна зробити у самому автобусі.
У літаку села біля вікна, тим більше що капітан оголосив, що після зльоту пролітатимемо над Венецією. Але в нас були місця, мабуть, не з того боку, я побачила тільки поля...
Прилітаємо додому на два дні, міняємо речі у валізах і вже машиною їдемо до Чехії, відпустка триває.
