Отдыхали в марте 2017. Отель я бы назвала ^домашним^. Из-за малого количества номеров и минимального количества персонала все были как родные. Было совсем нестрашно оставлять даже на шезлонге не только вещи, но даже дорогую технику. Никому ни за что не доплачивали. Никто и не просил. Номер никто , правда, ни разу и не убрал, т. к. убирают только по просьбе. Мы же и не просили! Завтрак очень скудный. Омлет ( яичница), сосиски, банан, кусок ананаса, папайи и арбуза, тост, кусок венской вафли, джем и масло. Ну и ещё свежевыжатый сок, но с таким количеством сахара, что пить было невозможно, чай или кофе. Все! Причём сразу был шведский стол. Но по он того, как я пару дней подряд съедала где-то по целому ананасу и по десятку вафель (возможно, не только и я), то все стало порционно, как я написала выше! На берегу океана, кроме собак и местных рыбаков да нас, никого и не было. Были волны. Но , в принципе, купались почти каждый день. Когда было совсем плохо, то ездили на поезде в Хиккадуву. Очень удобно! Кстати, лучше брать билет в третьем классе. Выйдет, в два раза дешевле второго. ( Жаль мы поздно узнали про существование третьего класса! ) Также на поезде ездили в Галле. Питались мы в рестиках Амбаланголы. Саневкин и Уайт Хаус. Но даже в них ужасно грязно, за исключением кафе-мороженого. Порции риса , особенно в Саневкине, просто огромны. К семи утра можно подойти к океану и купить у рыбаков только что выловленного лобстера за 15 долларов. И отдать в рестик отеля, чтобы его приготовили (за 4 доллара).
Відпочивали в березні 2017. Готель я б назвала домашнім. Через малу кількість номерів та мінімальну кількість персоналу всі були як рідні. Було зовсім нестрашно залишати навіть на шезлонгу не лише речі, а й навіть дорогу техніку. Нікому нізащо не доплачували. Ніхто не просив. Номер ніхто, правда, жодного разу і не прибрав, тому що прибирають тільки на прохання. Ми ж не просили! Сніданок дуже мізерний. Омлет (яєчня), сосиски, банан, шматок ананаса, папайї та кавуна, тост, шматок віденської вафлі, джем та масло. Ну і ще свіжий сік, але з такою кількістю цукру, що пити було неможливо, чай або кава. Усе! Причому одразу був шведський стіл. Але по тому, як я пару днів поспіль з'їдала десь по цілому ананасу і по десятку вафель (можливо, не тільки і я), то все стало порційно, як я написала вище! На березі океану, крім собак та місцевих рибалок та нас, нікого й не було. Були хвилі. Але, в принципі, купалися майже щодня. Коли було зовсім погано, то їздили поїздом до Хіккадуви. Дуже зручно! До речі, краще брати білет у третьому класі. Вийде, вдвічі дешевше за другий. (Шкода ми пізно дізналися про існування третього класу! ) Також поїздом їздили в Галле. Харчувалися ми в рестиках Амбаланголи. Санєвкін та Уайт Хаус. Але навіть у них дуже брудно, за винятком кафе-мороженого. Порції рису, особливо у Санівкіні, просто величезні. До сьомої ранку можна підійти до океану і купити у рибалок щойно виловленого лобстера за 15 доларів. І віддати в рестик готелю, щоб його приготували (за 4 долари).