Чао, Чорногорія!

14 вересня 2021 Час поїздки: з 29 серпня 2021 до 05 вересня 2021
Репутація: +15097½
Додати до друзів
Написати листа

Виринувши, нарешті, із відпускного безпробудного пияцтва, спробую згадати все. А допоможуть мені у цьому фото. Як завжди, фоткала кожен хоч трохи симпатичний кущ, дерево, не дуже облізлих котів тощо.

Ефектна назва не придумалася, написала перше, що спало на думку.

Отже, мені пригадується, зібралися ми у відпустку. Цей тиждень на стику літа та осені я планувала провести там, куди тягнеться моє серце, куди мені хочеться найбільше на світі, але куди шлях нам, як і раніше, замовлено. Дурдом закінчуватись і не думає.

Добре, доведеться замінити чимось аналогічним. Але Туреччина втретє за півроку якось занадто. Залишається Чорногорія. Безтестова.

У цю поїздку вирішено було взяти, про всяк випадок, третього - Веркиного чоловіка. Не те, щоб він був нам дуже потрібний. Просто запропонували, заради пристойності, сподіваючись, що відмовиться. А він узяв та погодився.


Тур знову було обрано пакетний. Заморочуватись самостійною поїздкою було зовсім недоцільно. Квитки на літак із Запоріжжя коштували близько семи тисяч, а тур – вісім із половиною на людину. Гривен, зрозуміло. Тур знову купили джоїновський, оскільки, як я писала в попередніх оповіданнях, лише вони доставляють безкоштовно з Маріуполя до аеропорту Запоріжжя. Принаймні так мені сказала турагентка. Жодних додаткових страховок не брали, щоб не накликати страхового випадку.

Вісім з половиною тисяч коштував тур без харчування, з проживанням у найдешевшій (за версією Джоїн апа) віллі Будви «Таня». Яка різниця, де ночувати? Оскільки, на відміну від дружини, Веркін чоловік не хропе і не страждає на безсоння, ми зняли номер на трьох, і не просто номер, а «студію». Відгуків про віллу, можна сказати, що й не було, але кухня там, за ідеєю, мала бути.

Зрозуміло, як це, як правило, з нами трапляється,

не могло не статися якоїсь фігні. Спочатку Україна вирішила ще підзаробити на ПЛРах і запровадила їх для всіх невколотих тих, хто в'їжджає. А потім і Чорногорія вирішила, що вже досить заробила цього сезону, і можна скоротити потік туристів, за допомогою того ж ПЛРу. Але нам було відмовлятися вже пізно. Довелося розщедритися на експрес-тести по 450 грн.

Скай ап навчився поганого у МЯУ і вирішив зробити реєстрацію в аеропорту платною. Тому довелося займатись онлайн-бронюванням. Турагент пропонувала мені зробити це за мене, але що я? Зовсім уже безпорадна? Та й роботи у них вищі за дах. Завантажувати їх мені було шкода.

Тільки ось, поки я зібралася на реєстрацію, всі добрі місця були захоплені! Залишалися лише два останні ряди у хвості. Втім, я зовсім недавно читала, що шансів вижити при авіакатастрофі у тих, хто сидить ззаду, в півтора рази більше, ніж у бізнес-класу, наприклад.

Та й туалети працюють лише у хвості. То що, хто знає? Поки я над цим розмірковувала, бронюючи місця, палець сам собою тицьнувся в останній ряд замість передостаннього! І нічого змінити вже не можна було. Сказала про це Вадику. Він був, м'яко кажучи, засмучений, оскільки на останньому ряду спинки, бачте, не відкидаються! І чого їх відкидати? Спати, чи що, зібрався? Там летіти всього нічого!


Душної серпневої ночі нас забрали з Маріуполя та доставили до місця вильоту. За ті три місяці, що ми тут не були, встиг відкрити дьютик, що було дуже доречним. Оскільки вже було дев'ять, не було приводу не випити. Взяли літр «Баллантайну». Уразлива продавщиця запечатувати його навіть і не намагалася. Життя засяяло новими фарбами!

А спинки, все ж таки, відкидалися! Але мені не хотілося спати. Я сиділа біля вікна і там іноді навіть щось показували.

В аеропорту Тівата наші тести та нафіг нікому не наснилися. От і думай, а хто вигадав це нове правило? Може, й не Чорногорія зовсім!

А погода, не дуже! Дощ почав накропати! Щойно ми завантажилися в автобус, він припустив неабияк! Взагалі, дива якісь творяться у світі! Вдома було за тридцятку, а тут, якщо вірити прогнозу, лише 26. Ну нічого, прорвемося!

Стали під'їжджати до Будви. Пейзаж нагадував то Туреччину у районі каньйону Гейнюк, то Ялту.

За нашу недовгу подорож автобусна гідіна встигла дещо розповісти. В основному про екскурсії і про місцеві ласощі, завзято називаючи одну з них пшрутом. Ну так, слово «пршут» здатний вимовити тільки справжній чорногорець у п'ятому поколінні, ну, або хорват, на крайній край. Дівчина, мабуть, не була ні тим, ні іншим. Роздала всім програми з екскурсіями. На ній значилося, що у нас зустріч із гідом Альоною сьогодні о другій годині. Причому якщо буде дощ, їй необхідно просто зателефонувати на вайбер. От і дивно! Дощ, не дощ, а зустрічатися з нею ми не мали найменшого бажання. Можна зістрибнути, пославшись на те, що ми трохи втомилися від перельоту. Я думала, що зустріч, як завжди, буде призначена на завтра та півдня коту під хвіст. А тут така удача!

Народець утік із пляжу, закутавшись у рушники.

Нас висадили другим. На момент десантування з автобуса, дощ,

дякувати Богу, припинився. Нас зустріли усміхнені господарі вілли і підвезли машиною до нашого нового житла. Так, подивимося! Нічого особливого я не очікувала, тому була приємно вражена. Наша студія була просто шикарна! Чого коштував лише балкон з видом на гори! Та тут можна бали давати! Конем скакати. Або на коні. У цьому моя фантазія закінчилася.

І ремонт досить свіжий. І рушники білі. І холодильник нофрост. І індукційна плитка. І чайник. І каструля зі сковорідкою мають місце. Чудненько!


І все б добре, тільки ось невдача! По неділях (а сьогодні була саме вона) магазини не працюють! Тільки пекарні та кіоски. Ринок до години. А саме стільки. Добре, що в нас залишився недоїдений перекус і віскарик.

Підкріпившись на балконі, з якого не хотілося йти, вирушили все ж таки оглядати околиці. Перш ніж нас покинути, хазяїн Тані, на наше запитання «А де море? » махнув рукою в бік підйомного крана, що стирчить вдалині. Іти можна по-різному. Перед виходом зателефонували до готельного гіда Олени і сказали, що на зустріч не прийдемо і зателефонуємо, якщо щось вирішимо купити. Напрочуд, Альона легко погодилася.

Поблукавши дворами, ми вийшли в центр.

Супермаркет «Мега» був закритий, але поруч із ним розташувалися тітоньки та дядечки, які торгують овочами-фруктами та домашнім вином-ракією. Із фруктів інтерес для мене представляв лише інжир по 3 євро за кіло. Його я й купила. Ну і літр вина за 4, попередньо спробувавши. На смак – цілком нормальна фабрична суха червона.

Вийшли до моря. Словенський пляж був одразу забракований.

Пішли далі. Біля причалу стояли розкішні яхти.

Навіть якщо я продам усі свої парні органи, і то не вистачить, щоб придбати таку. Цікаво, що та кому продали власники?

Поштовхавшись трохи вулицями старого міста, вийшли на наступний пляж.

Тут ми вирішили трохи гальмуватися. Розстелили рушничок, дістали винишко та інжир, і насолоджувалися і тим, і іншим. Ну і викупалися для пристойності. Вхід із берега тут поганий – велика галька.

Всі спускаються і піднімаються по єдиних сходах з гидкими липкими поручнями. Оскільки охочих було чимало, неминуче відбувався затор. Та й вода могла б бути й чистішою.

Пішли шукати наступний пляж. Ось тут довелося нам поблукати. Вже не пам'ятаю, чому, але ми поперлися не вздовж берега, а в обхід. Повз пам'ятник дівчині, яка програлася, мабуть, до нитки, в казино.

І заблукали в вуличках та провулочках. Запитали дорогу у бомжа, що копався у сміттєвому баку. Він махнув рукою назад до старого міста. Але ж ми звідти прийшли!

Стали знову кружляти вулицями.

Нарешті, почувши рідну мову, спитали дорогу в дівчини.

Вона підтвердила напрямок, вказаний бомжем. Нарешті, ми на вірному шляху.


Пройшовши по пахнучому смердючому тунельчику, повз подоби картинної галереї, вийшли до місцевої пам'ятки.

Зрозуміло, я не змогла пройти повз. Повністю повторити позу я, звичайно, не змогла, але я намагалася!

У неї ноги довші! : (

Наступний пляж Могрен був мальовничіший за попередні, але вже весь у тіні. Хоча й досі багатолюдним.

Вода тут була чистіша, але ми пройшли мимо, на наступний Могрен-2.

Тут, залишивши Веркиного чоловіка сторожити речі, пішли з Вадиком на край пляжу і залізли на скелі.

Занурившись на другому Могрені, пішли назад. Це місце мені нагадало стежку Голіцина та грот Шаляпіна. І цикади, знову ж таки. Ех!

На сьогодні програма була виконана більш ніж. Тільки ще треба вигадати, чим повечеряти. Ці два олігархи недороблені перед поїздкою мріяли, що ми снідатимемо, обідатимемо і вечерятимемо в кафе. Ага! Щаз. Цінники у прибережних кафе кусалися. А магазини не працювали. Дорогою додому зайшли в пекарню і купили якихось листкових фіговин із м'ясом. І всього на пару-трійку євро.

Коли ми відійшли вже пристойно від пекарні,

нас наздогнав якийсь захеканий мужик зі словами «торба-торба». Я судорожно схопилася за плече, де мала висіти моя сумочка. А ніту! Побігла назад у пекарню. А вона, торба рідненька, стоїть самотньо на столику, де я її залишила, дістаючи гаманець. Власного, у ній, з цінного, був лише телефон. Гаманець на той час бовтався в мене на шиї. Але все ж! Честь вам і хвала, господиня пекарні та незнайомий чорногорський мужик – чи відвідувач, чи працівник. Я, до речі, кілька слів перед поїздкою розучила. Здорово - здравствуйте і хвала - спасибі. Але за фактом виявилося, що чорногорці вітаються та прощаються на італійський манер – чао!

Посидівши на балкончику із залишками віскі та смачною місцевою випічкою, завалилися спати, залишивши відкритим балкон і ввімкнувши, про всяк випадок, фумігатор.

Чао, Чорногорія! (день другий) >>>

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді