Прежде, чем начать рассказ, маленькое предостережение. Если ваше турагентство или туроператор предложат воспользоваться услугами авиакомпании ВИМ-АВИА, то отказы-вайтесь, не задумываясь. Часы ожидания в аэропорту радости не прибавляют. Особенно, когда ты бронировал тур с вылетом в пять утра, а за две недели до вылета ты узнаешь, что он будет в пять вечера. Кстати, практически все рейсы, задержанные в день нашего вылета из Москвы, были ВИМ-АВИА.
Ладно, худо-бедно мы улетели и прилетели в Подгорицу. «Ура, на ужин успеваем» - порадовался я. Ха-ха! В столичном аэропорту НЕ БЫЛО МЕСТ НА ПАРКОВКЕ! ! ! НАШЕМУ САМОЛЕТУ ПРИШЛОСЬ ЖДАТЬ ПОЛЧАСА. «Это еще ничего. – сказал наш сосед – В прошлый раз три часа ждали! » Как говорится, без комментариев.
Дорога наша пролегала мимо одной из достопримечательностей Черногории Скадарского озера. Ну, что сказать, «затянуло бурой тиной гладь старинного пруда». Для тех, кто нико-гда не видел больших озер, наверное, интересно. Мы видели Байкал, Селигер, Телецкое озеро на Алтае – нас оно не поразило. Главное, в путеводителях пишут: «здесь живут пе-ликаны». Бессовестно врут, хотя, может быть, они спрятались!! !
Наконец мы доехали до нашего Петроваца. Гиды здесь конечно… Я отель видел толь-ко на картинках, но сразу его узнал. Автобус, почему то, проехал дальше, оказывается, гид не знал, где наш отель. Пришлось (как в Ялыкаваке) потопать пешком. До окончания ужина оставалось полчаса. Мы хотели сначала поесть, а потом заселиться и попросили гида, чтобы она объяснила это на ресепшене. ОНА НАЧАЛА ОБЪЯСНЯТЬ ЭТО ПО-РУССКИ.
Хорошо, я выучил несколько фраз на черногорском и объяснил все сам, а то бы так и не поели.
Немного о питании в этом отеле, чтобы не отвлекаться на это потом. В этом сезоне изменилась политика отеля в отношении питания. Воду дают бесплатно всем без ограни-чения и кто на полупансионе, и кто на полном. А еда… На завтраки: сардельки, жаренные на гриле; сосиски вареные (как это не странно из мяса); паштет; сыры; мюсли разные; ом-лет; йогурт; а какие там пончики. На ужин: три вида мяса + рыба, куча салатов, минимум четыре гарнира и два вида супа. Каждый день разные фрукты. Принесут яблоки, яблоки кончились, несут… НЕТ, НЕ ЯБЛОКИ, А ПЕРСИКИ. Кончатся персики, несут... АРБУЗ. А вот, что взяли обед, пожалели. Он у них как лотерея. Комплексное меню. В один день могут быть три куска мяса, такой величины, что ешь с трудом, а может быть и гуляш, где и мяса то не увидишь. Не было бы этого обеда – небольшая потеря, только время отнимал.
Об отеле. Нам повезло. Дали номер на четвертом этаже. Так как отель без лифта, номера на нижних этажах стараются дать парам с детьми и пожилым. Мы обошли отель со всех сторон, в нем пять корпусов. Только в нашем корпусе Е были номера с видом на море. Почему отель две звезды, я так и не понял. В номере телевизор, холодильник, ванна, ог-ромный балкон с сушилкой для белья. Кто-то писал, что не дают шампунь и туалетную бумагу (я даже с собой привез). Давали каждый день и убирали идеально. Во внутреннем дворе стоят тренажеры, занимайся – не хочу. Есть небольшая детская площадка.
Наверное, из-за того, что до моря идти 5 минут.
Хорошо, что наши соотечественники считают две звезды отстоем. В отеле, в основном, отдыхают сербы и черногорцы, совсем немного поляков и чехов и крошечное количество россиян.
Про природу и пляжи Черногории. Этот наш отдых был очень активным. Мои ноги тут подсказывают, что даже через чур. В Черногорию надо было ехать лет семь-пять на-зад.
Смотрю старые каталоги. Маленькие поселки, пустынные пляжи, сосновые рощи, ак-куратные трех-четырех этажные гостиницы. Теперь здесь строительный бум. В поселке Петровац две стройки. Возводят две 10-этажные гостиницы. Хорошо, что черногорцы ра-ботать не любят, стройки идут не шатко – не валко. Наши две звезды от них далеко, а вот окна четырехзвездочников (десять дней 150 тысяч за двоих) на стройплощадку выходят. Главное, такая ситуация по всему побережью. Сносят леса, дома 19 века и грохают 8 этажные апартаменты в ужасном совершенно стиле.
Главное пляжи Черногории не рассчитаны на такую нагрузку. Вот городской пляж нашего Петроваца. Он маленький, часть свободная от отельных лежаков не больше 100 метров. В семь часов утра там еще можно спокойно купаться. Народу практически никого, но в 10 там уже не протолкнуться. А количество детей на кв. метр черногорских пляжей зашкаливает все мыслимые пределы. Черногорцы очень плодовиты. Иногда непонятно: то ли детский сад на прогулке, то ли семья к морю чешет.
Когда едешь в отпуск, хочешь тишины и покоя, а тут визг, писк, можно в море по голове мячиком получить, а то детишки камушки кидать начнут. Поэтому ходили по окрестным пляжам (благо их много) в поисках покоя. На пляже Лучице (его мы услышали еще за 100 метров) тишины мы не нашли. Залив красивый, но народу побольше, чем на нашем город-ском. Пошли дальше до Булярицы (950 метров). Красота изумительная. Сосны, дубы, гра-наты цветут, ящерки бегают. Дошли до вершины и вот он – пляж моей мечты. Огромный, народу практически никого. Естественно мы туда и устремились. Если бы до него не надо так далеко идти – 40 минут от отеля, то ходили бы туда постоянно, но все же мы ему из-менили. Нашли персональную бухту.
Надо сказать, во времена Югославии власти заботились об отдыхе трудящихся. Всякие тропы здоровья обустраивали. Вот на одну такую мы и вышли. Виды очаровывали, аромат душистой хвои дразнил обоняние, стрекотание цикад услаждало слух. Дошли до первого туннеля (три туннеля проложены в горах до пляжа). В годы Югославии он был электри-фицирован, но сейчас провода все сдали на металлолом, а лампочки разбили.
Самый темный – первый туннель, остальные можно пройти без фонаря. Берег моря был изуродован строительством 15-этажной гостиницы. Обходя волнорезы, разбросанные по берегу, дошли до небольшой бухты. Народу никого, вода чистейшая, правда - вход в море не фонтан, но у нас были коралловые тапки. Так что обрели мы наконец, долгождан-ный покой.
Чуть не забыл. Когда я первый раз купался в море у пляжа Петроваца, мне показалось, что на дне лежит античная колонна (вода там чистейшая). Сперва подумал, что солнечный удар хватил, но потом взял маску и решил проверить. На дне лежат развалины античного города, как будто, так и надо. Так что мои утренние заплывы проходили под лозунгом: «Открой свою Атлантиду».
Теперь об экскурсиях.
Так как пляжный отдых в Черногории проблематичен, решили компенсировать его экскурсиями. В этом году Албания на лето сделала для россиян безвизовый въезд. Наша принимающая сторона делала экскурсии в это «черное пятно на карте Европы». Страна незнакомая, ехать от непроверенных местных турфирм не хотелось, поэтому переплатили.
Тур разрекламировали, наобещали, что покажут и пятое, и десятое, то, что другие не показывают.
Взяв свой доручак, то бишь завтрак, с собой, пошли ждать автобус. Приехал наш транс-порт с опозданием в 10 минут, пока он всех по отелям собрал. Наш отельный гид озаботи-лась о нас, попросила, чтобы зарезервировали места в начале автобуса Для нас оставили, ПЕРВЫЙ РЯД ЗА ВОДИТЕЛЕМ. На границе ждали меньше 10 минут, никакой бюрокра-тии. Первая точка на карте нашего путешествия была крепость Розафа, возведенная в 3 веке до н. э. древними иллирийцами. Наша гид распиналась о ее древности и уникально-сти, но ничего не сказала, что в 14 веке ее сперва перестроили венецианцы, а потом в 17 веке турки. Главное в программе написано, что Вы сможете посетить там музей. Карабка-лись мы по жаре до входа в крепость 15 минут, а у входа гид говорит: «Через полчаса сбор в автобусе». Ну, и что можно осмотреть за 15 минут? ! Другие турфирмы честно пишут: фотопауза – 30 минут. Вот мы с женой и сделали эту фото-паузу. Главное исторической информации дает по минимуму, хотя по ее словам она историк.
Потом привезли в город Шкодер – самый древний город Албании и один из старейших в Европе: ему 2400 лет. Я думал, покажут древние колоритные улочки. Мечтатель.
Албания отряхивает прошлое со своих ног. Древние дома 17-19 веков сносят и строят новоделы или что-то суперсовременное. Из колорита в городе только семьи цыган на са-модельных велосипедах с тележками.
Привела наш гид на пешеходную улицу а ля наш Арбат к магазину с серебром. Снова, у Вас 30 минут. Хорошо, что сказала, что рядом есть древний католический храм. Успели с женой добежать. Ей уже от жары и беготни дурно стало. В холодке храма отошла. Зачем везли в этот город, я так и не понял, лучше бы время больше в крепости дали.
Потом повезли в Тирану, столицу Албании. Лично я считаю, что в другие страны едут за новыми впечатлениями, познакомиться с местным колоритом.
Грязная рука глобализации дотянулась и до Албании. Скажите, Вам было бы очень интересно узнать, что здание из стекла и бетона, построенное год назад, - представитель-ство компании Мерседес, а точно такое же слева Опель или Самсунг? ! У нас в Москве этих представительств как грязи, зачем мне их ехать смотреть в Албанию и платить за это 50 евро.
В столице Албании я понял смысл поговорки «за семь верст киселя хлебать». Я думал: нам проведут пешеходную экскурсию, а потом покормят. Фиг-Вам – национальное жили-ще индейцев. Группу из 50 человек повели в ресторан, естественно мы там застряли. А питание… (лучше бы мы взяли экскурсию без обеда за 35 евро).
После обеда по самому солнцепеку повели по городу. Надо же было так исхитриться, что все основные достопримечательности Тираны остались в стороне, даже памятник их национальному герою 15 века Скандербегу. А в программке расписали: Вы сможете посе-тить Исторический музей. Какой музей, если бы я про современный костел не спросил, где находится уникальная икона Матери Терезы из ракушек сделанная, вряд ли бы нас ту-да повели.
Нам дали полчаса свободного времени, где то на окраине города. Жена от жары выпа-ла в осадок, мне после такой полноценной экскурсии обуревали нехорошие страсти, идти менять евро на их тугрики и бегать по магазинам не хотелось. Посидев несколько минут в скверике, двинулись в автобус. «Лучше уж с кондиционером в автобусе, чем под солнцем в Тиране» - решили мы. Удивительно, так думало больше половины автобуса. За десять минут до положенного времени в автобусе были всё, кроме гида. Когда она пришла и это увидела, у нее был шок. Оказывается, это было ВПЕРВЫЕ за ее 20-ти летную экскурси-онную практику.
Ну и какая же Албания без знаменитых бункеров. Их в свое время понастроили, куда не плюнь. Теперь или ломают, или под хозяйственные нужды обустраивают.
Подводя итог. Албания модернизируется бешеными темпами. Тирана и Шкодер напо-минают Москву, где рушатся старые кварталы, рядом со старинной церковью строят ужасного современного монстра и т. д. , и т. п. Не знаю, может где-то и сохранился колорит древней жизни, но нам его не показали. Другие турфирмы за меньшую плату, даже в древний город Дуррес – бывшую столицу Албании, ныне главный Албанский порт и ку-рорт завозят. Но Албания у нас была спонтанной поездкой, если бы я подготовился: кар-тами запасся, информации больше бы набрал, может быть увидели больше. Приятным окончанием поездки было то, что мы успели на ужин.
Следующим нашим вояжем был круиз в Будву. От небольшого причала в Петроваце три раза в неделю до Будвы ходит кораблик. Два часа стоянка в Будве и час купания на Гавайях (это они так остров Св. Николая называют). Стоил бешеные деньги ДЕСЯТЬ ЕВРО. Решив, что у нас катание по Москве-реке дороже стоит, отправились в круиз. Виды красивейшие, но, к сожалению, все больше и больше их уродуют отелями. Доплыли мы до Будвы. До старого города топать пришлось минут 15. Городок очень симпатичный, средневековые улочки, древние дома, церкви. Музеи стоят НЕМЫСЛЕМЫЕ ДЕНЬГИ… ЦЕЛЫХ ДВА ЕВРО. Это очень дорого, поэтому мы были единственными посетителями.
Омузеенные, отправились на Гавайи, бросать тела изнуренные жарой в прохладные воды Адриатики. Нашел очень колоритное место для купания, рядом с брошенным экскаватором. За 10 евро получили удовольствие для души и тела.
Следующая наша экскурсия стала результатом нашей жадности. Экскурсия по самому южному фьорду Европы – Боко-Которской бухте стоила 25 евро на человека. Я сказал же-не, что Котор очень красивый средневековый город и может быть там можно как-то сесть на корабль. Автобусная станция была недалеко от нашего отеля, а девушка продавщица учит русский и все нам рассказала. Взяли мы билет за 4.5 и отправились в Котор. Город очень симпатичный, сохранивший обаяние старины. Церковь Св. Трипуна построенная в 809 году, там сейчас музей. ВХОД ОПЯТЬ ДВА ЕВРО. Коллекция музея потрясает, чего только нет: от древних икон до нотных книг. А еще там сохранились фрески 12 века.
Потом зашли в палаты 16 века, там картинная галерея, та стоит вообще неимоверные деньги - БЕСПЛАТНО и еще туалет есть. Там была выставка местного художника , если я правильно перевел с черногорского «Сны о Яве». Вспомнили о своем вояже на этот уди-вительный остров.
Завершив посещение музеев, отправились на крепостные стены. Виды открываются интересные. Потом посетили два православных и один католический храм. Солнышко на-чинало припекать, и жена сказала, что если поторопимся, успеем на обед. На обратном пути обнаружили морской музей, вход 4 евро. Смотреть макеты кораблей не хотелось, тем более в Будве мы их посмотрели за 2.
Потом вернувшись в Петровац, я решил, что 50 евро не такие уж большие деньги, жи-вем только раз и вряд ли мы снова приедем в Черногорию, а фьорд останется неохвачен-ным. Тем более уличная турфирма брала только предоплату 10 евро, остальное в автобусе. Девушка, которая продает путевки, так быстро все сделала. Не успели мы спросить: есть ли места на завтра? Она уже выписала нам путевки, пришлось заплатить 10 евро. Да, ор-ганизация у уличных турфирм в Черногории на порядок выше, чем у наших туроперато-ров. Привезли, посадили на аккуратный корабль, кто хотел сел на нижней палубе со сто-ликами, кто на верхней, на матрасах. Мы выбрали низ.
Потом сказали: «Вам предложат бесплатные напитки: вино, ракию и колу для детей». Сразу настроение поднялось, а красное вино очень даже неплохим оказалось. Гид на ко-рабле вел экскурсию на трех языках. Очень хорошо все рассказывал, нам понравилось.
Приплыли мы в Герцог Нови. Город был основан как крепость в 1382 году боснийским королем Твртко I под названием Свети Стефан. После смерти короля Твртко I крепость перешла под власть князя Сандаля Хранича из династии Косача. От Сандаля Хранича крепость унаследовал его племянник, герцог Стефан Вукшич. При нём населенный пункт получил права города и свое современное название. Самые известные достопримечатель-ности города — Морская крепость, построенная боснийским королем Твртко I в 1382, Ча-совая башня, построенная австрийцами в XIX веке, Кровавая башня (тур. Канли-Кула), построенная во время турецкой оккупации, и православная церковь Св. Михаила Архан-гела на площади Белависта.
В Герцог Нови дали свободного времени 40 минут, но городок небольшой, все успели обойти, даже цитадель посетили за один евро (одно плохо – лестниц много).
Следующим пунктом нашей программы было купание, отвезли на пляж. Кто хотел, купался, а желающих за три евро везли в какой-то голубой грот. Меня чего-то укачало, т. ч. остались на твердом берегу. Накупались, но вода холоднее, чем в нашем Петроваце.
Потом повезли в уникальное место: насыпной остров Госпа од Шкрпела. Событие, ко-торое привело к появлению острова, произошло в 1452 году. Братья Мортешичи, моряки из близлежащего Пераста обнаружили на небольшом рифе в сотне метров от острова Свя-того Георгия икону с изображением Богоматери. Возможно, она попала туда после кораб-лекрушения одного из судов, но для нашедших ее моряков она принесла удачу — один из братьев избавился от давней болезни. Слух об этом чудесном событии быстро распро-странился по окрестности и икона стала очень почитаемой.
Церковь на этом месте появилась далеко не сразу. Первоначально риф едва выступал над поверхностью воды, чтобы построить остров потребовалось почти 200 лет. Все это время около скалы затапливали старые, отслужившие свой срок, корабли, а также захва-ченные пиратские суда. Кроме того, городскими властями был принят закон, предписы-вающий каждому проходящему мимо кораблю кинуть в этом месте камень в море. Посте-пенно на месте небольшой скалы появилось насыпное плато площадью 3030 м² .
Кстати, древний обычай кидать в воду камни у острова сохранился и поныне, в Пера-сте каждый год 22 июля проводится городской праздник Фашинада (fasinada) — все муж-чины города садятся в ярко украшенные лодки и везут камни к подножию острова. Фольклорный праздник имеет и сугубо практическую цель — помогает остановить раз-рушение острова. Завершается праздник парусной регатой, в которой принимают участие лодки со всей Бока-Которской бухты.
Построенный остров получил название Госпа од Шкрпела, что означает «Богоматерь на Рифе (или на скале)» и происходит от латинского слова «scropulus» — «риф». На ост-рове в 1630 году построили церковь Божьей Матери, чтобы она покровительствовала ме-стным морякам в их опасных плаваниях. Правда, после известного землетрясения в 1667 году ее пришлось восстанавливать. Свой окончательный внешний вид церковь приобрела в 1722 году. Храм имеет 11 метров в высоту и построен в классическом византийском сти-ле.
В храме есть музей, цена стандартная 2 евро. Там есть уникальная икона, вышитая из волос. Жена одного капитана, ушедшего в плаванье, ждала его двадцать лет, но он так и не вернулся, а как память о ее любви осталась эта икона.
В завершении круиза привезли в Котор и мы поняли, что хорошо сделали, что съез-дили сюда своим ходом. Время было около шести и все музеи были уже закрыты. Однако пытливым исследователям всегда есть место для открытий. Мы нашли необследованную крепостную стену, кроме нас выход на нее никто не обнаружил. Пока шли, не встретили ни одного туриста.
На обратном пути в Петровац попали в пробку, боялись, что останемся без ужина, но все обошлось.
Подытоживая рассказ о Черногории, скажу: страна красивая, но при таком бурном развитии гостиничного бизнеса, от ее природных красот (по крайней мере, на морском бе-регу) скоро ничего не останется. А платить огромные деньги, чтобы оказаться на перепол-ненном пляже, как в фильме «Будьте моим мужем», удовольствие на большого любителя.
Перш ніж почати розповідь, маленька застереження. Якщо ваше турагентство або туроператор запропонують скористатися послугами авіакомпанії ВІМ-АВІА, то відмовляйтеся, не замислюючись. Годинник очікування в аеропорту радості не додає. Особливо, коли ти бронював тур з вильотом о п'ятій ранку, а за два тижні до вильоту ти дізнаєшся, що він буде о п'ятій вечора. До речі, практично всі рейси, що були затримані в день нашого вильоту з Москви, були ВІМ-АВІА.
Гаразд, сяк-так ми відлетіли і прилетіли до Подгориці. "Ура, на вечерю встигаємо" - порадувався я. Ха-ха! У столичному аеропорту НЕ БУЛО МІСЦЬ НА ПАРКІВЦІ! ! ! НАШОМУ ЛІТАКУ ДОВІЛОСЯ ЧЕКАТИ ПІВГОДИНИ. “Це ще нічого. – сказав наш сусід – Минулого разу три години чекали! » Як кажуть, без коментарів.
Дорога наша пролягала повз одну з визначних пам'яток Чорногорії Скадарського озера. Ну, що сказати, «затягло бурою тванню гладь старовинної ставка». Для тих, хто ніколи не бачив великих озер, мабуть, цікаво. Ми бачили Байкал, Селігер, Телецьке озеро на Алтаї – нас воно не вразило. Головне, у путівниках пишуть: «тут живуть пелікани». Безсумнівно брешуть, хоча, можливо, вони сховалися!
Нарешті ми доїхали до Петроваца. Гіди тут звичайно...Я готель бачив тільки на картинках, але відразу його дізнався. Автобус чомусь проїхав далі, виявляється, гід не знав, де наш готель. Довелося (як у Яликаваку) потопати пішки. До закінчення вечері залишалося півгодини. Ми хотіли спочатку поїсти, а потім заселитися та попросили гіда, щоб вона пояснила це на ресепшені. ВОНА ПОЧАЛА ПОЯСНЯТИ ЦЕ ПО-РУСКИ.
Добре, я вивчив кілька фраз на чорногорському і пояснив усе сам, а то б так і не поїли.
Небагато про харчування в цьому готелі, щоб не відволікатися на це потім. Цього сезону змінилася політика готелю щодо харчування. Воду дають безплатно всім без обмеження і хто на напівпансіоні, і хто на повному. А їжа. . . На сніданки: сардельки, смажені на грилі; сосиски варені (як це не дивно з м'яса); паштет; сири; мюслі різні; ом-років; йогурт; а які там пончики. На вечерю: три види м'яса + риба, купа салатів, мінімум чотири гарніри та два види супу. Щодня різні фрукти. Принесуть яблука, яблука скінчилися, несуть. . . НІ, НЕ ЯБЛУКИ, А ПЕРСИКИ. Закінчиться персики, несуть. . . Кавун. А ось що взяли обід, пошкодували. Він у них, як лотерея. Комплексне меню. В один день можуть бути три шматки м'яса, такої величини, що їжте насилу, а може бути і гуляш, де і м'яса щось не побачиш. Не було б цього обіду – невелика втрата, лише час забирав.
Про готель. Нам пощастило. Дали номер на четвертому поверсі. Оскільки готель без ліфта, номери на нижніх поверхах намагаються дати парам з дітьми та літнім людям. Ми обійшли готель з усіх боків, у ньому п'ять корпусів. Лише у нашому корпусі Є були номери з видом на море. Чому готель дві зірки я так і не зрозумів. У номері телевізор, холодильник, ванна, величезний балкон з сушаркою для білизни. Хтось писав, що не дають шампунь та туалетний папір (я навіть із собою привіз). Давали щодня та прибирали ідеально. У внутрішньому дворі стоять тренажери, займайся – не хочу. Є невеликий дитячий майданчик.
Напевно, через те, що до моря йтиме 5 хвилин.
Добре, що наші співвітчизники вважають дві зірки відстоєм. У готелі, в основному, відпочивають серби та чорногорці, зовсім небагато поляків та чехів та крихітна кількість росіян.
Про природу та пляжі Чорногорії. Цей відпочинок був дуже активним. Мої ноги тут підказують, що навіть занадто. До Чорногорії треба було їхати років сім-п'ять назад.
Дивлюсь старі каталоги. Маленькі селища, пустельні пляжі, соснові гаї, акуратні три-чотири поверхові готелі. Тепер тут є будівельний бум. У селищі Петроваць дві забудови. Зводять два 10-поверхові готелі. Добре, що чорногорці працювати не люблять, будівництва йдуть не хитко - не валко. Наші дві зірки від них далеко, а от вікна чотиризіркових (десять днів 150 тисяч за двох) на будмайданчик виходять. Головне, така ситуація по всьому узбережжю. Зносять ліси, будинки 19 століття і гуркотають 8 поверхові апартаменти в дуже стилі.
Головне пляжі Чорногорії не розраховані на таке навантаження. Ось міський пляж нашого Петроваця. Він невеликий, частина вільна від готельних лежаків не більше 100 метрів. О сьомій годині ранку там ще можна спокійно купатися. Народу практично нікого, але о 10-й там уже не проштовхнутися. А кількість дітей на кв. метр чорногорських пляжів зашкалює всі можливі межі. Чорногорці дуже плідні. Іноді незрозуміло: чи то дитячий садок на прогулянці, чи сім'я до моря чухає.
Коли їдеш у відпустку, хочеш тиші та спокою, а тут вереск, писк, можна в море по голові м'ячиком отримати, а то дітлахи камінчики кидати почнуть. Тому ходили навколишніми пляжами (благо їх багато) у пошуках спокою. На пляжі Лучиці (його ми почули ще за 100 метрів) тиші не знайшли. Затока гарна, але народу більше, ніж на нашому міському. Пішли далі до Буляриці (950 м). Краса дивовижна. Сосни, дуби, гранати цвітуть, ящірки бігають. Дійшли до вершини і ось він – пляж моєї мрії. Величезний народу практично нікого. Звичайно ми туди і кинулися. Якби до нього не треба так далеко йти – 40 хвилин від готелю, то ходили б туди постійно, але все ж таки ми йому змінили. Знайшли персональну бухту.
Треба сказати, за часів Югославії влада дбала про відпочинок трудящих. Будь-які стежки здоров'я облаштовували. Ось на одну таку ми й вийшли. Види зачаровували, аромат запашної хвої дражнив нюх, стрекотіння цикад насолоджувало слух. Дійшли до першого тунелю (три тунелі прокладені у горах до пляжу). У роки Югославії він був електрифікований, але зараз дроти все здали на металобрухт, а лампочки розбили.
Найтемніший – перший тунель, решта можна пройти без ліхтаря. Берег моря був понівечений будівництвом 15-поверхового готелю. Обминаючи хвилерізи, розкидані берегом, дійшли до невеликої бухти. Народу нікого, вода найчистіша, правда – вхід у море не фонтан, але в нас були коралові капці. Так що знайшли ми нарешті, довгоочікуваний спокій.
Мало не забув. Коли я вперше купався в море біля пляжу Петроваца, мені здалося, що на дні лежить антична колона (вода там найчистіша). Спершу подумав, що сонячний удар вихопив, але потім узяв маску і вирішив перевірити. На дні лежать руїни античного міста, ніби так і треба. Тож мої ранкові запливи проходили під гаслом: «Відкрий свою Атлантиду».
Тепер про екскурсії.
Оскільки пляжний відпочинок у Чорногорії є проблематичним, вирішили компенсувати його екскурсіями. Цього року Албанія на літо зробила безвізовий в'їзд для росіян. Наша сторона, що приймає, робила екскурсії в цю «чорну пляму на карті Європи». Країна незнайома, їхати від неперевірених місцевих турфірм не хотілося, тож переплатили.
Тур розрекламували, наобіцяли, що покажуть і п'яте, і десяте те, що інші не показують.
Взявши свій поручок, тобто сніданок, з собою, пішли чекати автобус. Приїхав наш транс-порт із запізненням за 10 хвилин, поки він усіх по готелях зібрав. Наш готельний гід дбала про нас, попросила, щоб зарезервували місця на початку автобуса Для нас залишили, ПЕРШИЙ РЯД ЗА ВОДИЛЬНИКОМ. На кордоні чекали менше 10 хвилин, ніякої бюрократії. Перша точка на карті нашої подорожі була фортеця Розафа, зведена у 3 столітті до н. давніми іллірійцями. Наша гід розпиналася про її давнину і унікальність, але нічого не сказала, що в 14 столітті її спочатку перебудували венеціанці, а потім у 17 столітті турки. Головне у програмі написано, що Ви зможете відвідати там музей. Карабкалися ми по жарі до входу в фортецю 15 хвилин, а біля входу гід каже: «За півгодини збір в автобусі». Ну і що можна оглянути за 15 хвилин? ! Інші турфірми чесно пишуть: фотопауза – 30 хвилин. Ось ми з дружиною і зробили цю фотопаузу. Головне історичної інформації дає щонайменше, хоча за її словами вона історик.
Потім привезли в місто Шкодер – найдавніше місто Албанії та одне із найстаріших у Європі: йому 2400 років. Я думав, покажуть стародавні яскраві вулички. Мрійник.
Албанія обтрушує минуле зі своїх ніг. Стародавні будинки 17-19 століть зносять і будують новороби або щось суперсучасне. З колориту в місті лише сім'ї циган на са-модельних велосипедах з візками.
Привела наш гід на пішохідну вулицю а ля наш Арбат до магазину зі сріблом. Знову, у вас 30 хвилин. Добре, що сказала, що поряд є стародавній католицький храм. Встигли з дружиною добігти. Їй уже від спеки та біганини погано стало. У холодку храму відійшла. Навіщо везли в це місто, я так і не зрозумів, краще б час більше у фортеці дали.
Потім повезли до Тирани, столиці Албанії. Особисто я вважаю, що до інших країн їдуть за новими враженнями, познайомитись із місцевим колоритом.
Брудна рука глобалізації дісталася й Албанії. Скажіть, Вам було б дуже цікаво дізнатися, що будівля зі скла і бетону, побудована рік тому, - представництво компанії Мерседес, а таке ж ліворуч Опель або Самсунг? ! У нас у Москві цих представництв як бруду, навіщо мені їх їхати дивитися до Албанії та платити за це 50 євро.
У столиці Албанії я зрозумів сенс приказки «за сім верст киселю сьорбати». Я думав: нам проведуть пішохідну екскурсію, а потім нагодують. Фіг-Вам - національне житло індіанців. Групу з 50 людей повели до ресторану, природно ми там застрягли. А харчування… (краще б ми взяли екскурсію без обіду за 35 євро).
Після обіду по самому сонце повели по місту. Треба ж було так схитруватися, що всі основні пам'ятки Тирани залишилися осторонь, навіть пам'ятник їхньому національному герою 15 століття Скандербегу. А в програмі розписали: Ви можете відвідати Історичний музей. Який музей, якби я про сучасний костел не запитав, де знаходиться унікальна ікона Матері Терези з черепашок зроблена, навряд чи нас туди повели б.
Нам дали півгодини вільного часу, десь на околиці міста. Дружина від спеки випала в осад, мені після такої повноцінної екскурсії турбували погані пристрасті, йти міняти євро на їх тугрики і бігати по магазинах не хотілося. Посидівши кілька хвилин у скверику, рушили до автобуса. «Краще з кондиціонером в автобусі, ніж під сонцем у Тирані» - вирішили ми. Дивно, так думало понад половину автобуса. За десять хвилин до часу в автобусі були все, крім гіда. Коли вона прийшла і це побачила, вона мала шок. Виявляється, це було вперше за її 20-ти річну екскурсійну практику.
Ну і яка Албанія без знаменитих бункерів. Їх свого часу налаштували, куди не плюнь. Тепер чи ламають, чи під господарські потреби облаштовують.
Підводячи підсумок. Албанія модернізується скаженими темпами. Тирана і Шкодер нагадують Москву, де руйнуються старі квартали, поруч із старовинною церквою будують жахливого сучасного монстра і т. д. , і т. п. Не знаю, може, десь і зберігся колорит стародавнього життя, але нам його не показали. Інші турфірми за меншу плату, навіть у стародавнє місто Дуррес – колишню столицю Албанії, нині головний Албанський порт та курорт завозять. Але Албанія в нас була спонтанною поїздкою, якби я підготувався: картами запасся, інформації більше б набрав, може бути побачили більше. Приємним закінченням поїздки було те, що ми встигли на вечерю.
Наступним нашим вояжем був круїз до Будви. Від невеликого причалу у Петроваці тричі на тиждень до Будви ходить кораблик. Дві години стоянка у Будві та година купання на Гаваях (це вони так острів Св. Миколи називають). Коштував шалені гроші ДЕСЯТЬ ЄВРО. Вирішивши, що у нас катання по Москві-ріці дорожче коштує, вирушили до круїзу. Види найкрасивіші, але, на жаль, дедалі більше їх спотворюють готелями. Доплили ми до Будви. До старого міста тупотіти довелося хвилин 15. Містечко дуже симпатичне, середньовічні вулички, стародавні будинки, церкви. Музеї стоять НЕДУМНІ ГРОШІ… ЦІЛІ ДВІ ЄВРО. Це дуже дорого, тож ми були єдиними відвідувачами.
Омузеєнні, вирушили на Гаваї, кидати тіла виснажені спекою в прохолодні води Адріатики. Знайшов дуже колоритне місце для купання, поряд із покинутим екскаватором. За 10 євро отримали задоволення для душі та тіла.
Наступна наша екскурсія стала наслідком нашої жадібності. Екскурсія найпівденнішим фіордом Європи – Боко-Которською бухтою коштувала 25 євро на людину. Я сказав же-не, що Котор дуже гарне середньовічне місто і можливо там можна якось сісти на корабель. Автобусна станція була неподалік нашого готелю, а дівчина продавщиця вчить російську і все нам розповіла. Взяли ми квиток за 4.5 і вирушили до Котора. Місто дуже симпатичне, що зберегло чарівність старовини. Церква Св. Трипуна збудована у 809 році, там зараз музей. ВХІД ЗНОВУ ДВА ЄВРО. Колекція музею приголомшує, чого тільки немає: від стародавніх ікон до нотних книг. А ще там збереглися фрески 12-го століття.
Потім зайшли до палат 16 століття, там картинна галерея, та коштує взагалі неймовірні гроші – БЕЗКОШТОВНО і ще туалет є. Там була виставка місцевого художника, якщо я правильно переклав із чорногорського «Сни про Яву». Згадали про свій вояж на цей дивовижний острів.
Завершивши відвідування музеїв, вирушили на фортечні мури. Види відкриваються цікаві. Потім відвідали два православні та один католицький храм. Сонечко починало припікати, і дружина сказала, що як поспішаємо, встигнемо на обід. По дорозі назад виявили морський музей, вхід 4 євро. Дивитись макети кораблів не хотілося, тим більше у Будві ми їх подивилися за 2.
Потім повернувшись у Петровац, я вирішив, що 50 євро не такі вже й великі гроші, живемо тільки раз і навряд чи ми знову приїдемо в Чорногорію, а фіорд залишиться неохопленим. Тим більше, вулична турфірма брала лише передоплату 10 євро, решта в автобусі. Дівчина, яка продає путівки, так швидко все зробила. Чи не встигли ми запитати: чи є місця на завтра? Вона вже виписала нам путівки, довелося сплатити 10 євро. Так, організація у вуличних турфірм у Чорногорії на порядок вища, ніж у наших туроператорів. Привезли, посадили на акуратний корабель, хто хотів сів на нижній палубі зі столиками, хто на верхній, на матрацах. Ми вибрали низ.
Потім сказали: "Вам запропонують безкоштовні напої: вино, ракію та колу для дітей". Відразу настрій піднявся, а червоне вино дуже непоганим виявилося. Гід на кораблі вів екскурсію трьома мовами. Дуже добре все розповідав, нам сподобалося.
Припливли ми до Герцога Нові. Місто було засноване як фортеця в 1382 боснійським королем Твртко I під назвою Свєті Стефан. Після смерті короля Твртка I фортеця перейшла під владу князя Сандали Хранича з династії Косача. Від Сандали Хранича фортеця успадкував його племінник, герцог Стефан Вукшич. При ньому населений пункт отримав права міста та свою сучасну назву. Найвідоміші пам'ятки міста - Морська фортеця, побудована боснійським королем Твртко I в 1382, Ча-сова вежа, побудована австрійцями в XIX столітті, Кривава вежа (тур. Канлі-Кула), побудована під час турецької окупації, і православна церква Св. Михайла Архангела на площі Белавіста.
У Герцог Нові дали вільного часу 40 хвилин, але містечко невелике, всі встигли оминути, навіть цитадель завітали за один євро (одно погано – сходів багато).
Наступним пунктом нашої програми було купання, яке відвезли на пляж. Хтось хотів, купався, а охочих за три євро везли в якийсь блакитний грот. Мене чогось захитало, т. ч. залишилися на твердому березі. Накупалися, але вода холодніша, ніж у нашому Петроваці.
Потім пощастило в унікальне місце: насипний острів Госпа од Шкрпела. Подія, що призвела до появи острова, сталося 1452 року. Брати Мортешичі, моряки з прилеглого Пераста виявили на невеликому рифі за сотню метрів від острова Святого Георгія ікону із зображенням Богоматері. Можливо, вона потрапила туди після корабельної аварії одного з суден, але для моряків, які її знайшли, вона принесла удачу — один із братів позбувся давньої хвороби. Чутка про цю чудову подію швидко поширилася по околиці і ікона стала дуже шанованою.
Церква тут з'явилася далеко ще не відразу. Спочатку риф ледве виступав над поверхнею води, щоб побудувати острів потрібно майже 200 років. Весь цей час біля скелі затоплювали старі, котрі відслужили свій термін, кораблі, і навіть захоплені піратські судна. Крім того, міською владою був прийнятий закон, який наказує кожному кораблю, що проходить повз нього, кинути в цьому місці камінь у море. Поступово на місці невеликої скелі з'явилося насипне плато площею 3030 м2.
До речі, стародавній звичай кидати у воду каміння біля острова зберігся і донині, у Пера-сті щороку 22 липня проводиться міське свято Фашинада (fasinada) — усі чоловіки міста сідають у яскраво прикрашені човни та везуть каміння до підніжжя острова. Фольклорне свято має і суто практичну мету - допомагає зупинити руйнування острова. Завершується свято вітрильною регатою, в якій беруть участь човни з усієї Бока-Которської бухти.
Побудований острів отримав назву Госпа од Шкрпела, що означає «Богоматір на Ріфі (або на скелі)» і походить від латинського слова «scropulus» – «риф». На острові в 1630 побудували церкву Божої Матері, щоб вона протегувала місцевим морякам в їх небезпечних плаваннях. Щоправда, після відомого землетрусу 1667 року її довелося відновлювати. Свій остаточний зовнішній вигляд церква набула у 1722 році. Храм має 11 метрів у висоту і побудований у класичному візантійському стилі.
У храмі є музей, ціна є стандартною 2 євро. Там є унікальна ікона, вишита з волосся. Дружина одного капітана, що пішов у плавання, чекала на нього двадцять років, але він так і не повернувся, а як пам'ять про її кохання залишилася ця ікона.
На завершення круїзу привезли в Котор і ми зрозуміли, що добре зробили, що з'їз-дили сюди своїм ходом. Часу було близько шести і всі музеї були вже закриті. Проте допитливим дослідникам завжди є місце для відкриттів. Ми знайшли необстежену фортечну стіну, крім нас, вихід на неї ніхто не виявив. Поки йшли, не зустріли жодного туриста.
По дорозі назад у Петровац потрапили в пробку, боялися, що залишимося без вечері, але все обійшлося.
Підсумовуючи розповідь про Чорногорію, скажу: країна гарна, але за такого бурхливого розвитку готельного бізнесу, від її природної краси (принаймні на морському березі) скоро нічого не залишиться. А платити величезні гроші, щоб опинитися на переповненому пляжі, як у фільмі «Будьте моїм чоловіком», задоволення на великого любителя.