Мы с другом приехали чуть раньше в аэропорт. На Доху возле регистрации было, почему то много каких - то людей. Неподалеку мы заметили девушку, которая, тоже была с рюкзаком. Мы решили что она тоже путешествует и подошли к ней с вопросом: «Не едет ли она на Кайлас? ». И вот совпадение, именно туда она и направлялась. Пока летел наш чартер – познакомились поближе. Оказалась, что она не первый год сюда приезжает. Все долгое время полета пролетело как несколько минут. Мы слушали ее интересные рассказы, о том, что нас здесь ожидает. Это отличное и познавательное начало нашего путешествия.
В Катманду мы прибыли очень ранним утром. И вот досада – дождь лил как из ведра. Это время года (июль) – сезон дождей. Местные жители нам сказали, что дождь может идти больше двух дней. После того как мы прибыли в гостиницу, мы решили немного отдохнуть и набраться сил для интересных открытий. Когда мы проснулись, все еще шел дождь, и мы решили прогуляться под дождем по городу. Где около получаса голова у нас шла кругом от различных незнакомых нам запахов. Так необычно видеть на улицах много пеших людей, маленькие рикши, велосипеды. Здесь очень мало авто аварий. Потихоньку мы привыкли к этому ритму. Ну, вот дождь стал понемногу стихать, и мы решили вернуться в гостиницу и немного подкрепиться вкусным местным напитком, который называется Лэсси. После этого нам хотелось поскорей пойти на старую площадь Катманду. Когда мы с нее уже собирались уходить, началось какое - то движение. Приехало много военных – начинался митинг маоистов. Мы, конечно, не стали в это ввязываться, а решили поехать к ступе Сваямбунат. Прежде чем подняться, нас благословил буддийский монах.
Символ твоих устремлений – это ступа Сваямбунат. Отсюда открывается отличный вид на Катманду и Гималаи. Также мы здесь увидели удивительную статую Майтрея. Рядом с этой статуей царит спокойствие и милосердие. Еще неподалеку от статуи есть пещера Харати. Интересная пещера с семью дверями. В нескольких буддийских храмах неподалеку от статуи шла служба. Мы, конечно же, туда зашли. Звуки барабана, пение сразу меняют человека и поднимают к другим вибрациям. Прикоснулись мы к энергиям буддийских статуй. Впечатлений у нас осталось масса. Потом после такого взрыва эмоций и мыслей, мы просто сидели, смотрели на горы и как за них заходит солнце. В душе воцарилось спокойствие. Мы просто сидели и любовались красотой окружающей нас природы.
Время здесь не соответствует часовому поясу и поэтому темнеет очень рано. На следующий день мы проснулись рано. Еще вчера мы договорились, что пойдем к ступе Сваямбунат. Взяли мы собой фотоаппараты, куртки – шел не большой дождь. Когда мы уже почти завершили подъем – услышали пения. Оказалось, шла индуистская служба. Пещера, в которой семь дверей была открыта. Еще одна одно дверь с глазами тоже была открыта прямо напротив входа. Старые буддийские фрески красовались на стене, возле двери стояли статуи. Такую красоту мы не могли не сфотографировать. Сразу как туда вошли мы почувствовали сильную энергию. И сделали вывод, что дальше можно не идти. Все уже прочувствовали здесь. После всего увиденного на следующий день мы решили сходить на массаж и немного расслабиться. Пили вкусный чай и так далее. После расслабления мы поехали в индуистский храм Шивы. Хочу вам сказать, что индуизм не отделен от жизни, статуи с колокольчиками стоят повсюду на улицах. Люди, проходя мимо, могут подойти и помолиться, подержаться за колокольчик. Этот храм расположен на берегу священной реки Багмати. Здесь сжигают умерших людей. В центральный храм нас не пустили, и просто погуляли возле него. Очень, огромная территория.
Потом мы решили съездить еще к одной ступе Боднатх. Ступа Бонднатх – это настроение созданное тобой. Погода была просто к нам благосклонна. Голубое небо, белые облака. Но нашему наслаждению пришел конец через 20 минут. Откуда не возьмись, прилетела синяя туча, и пошел ливень.
В Тибет мы вылетели утром. Сквозь белые облака мы видели вершины в снегу. Когда самолет стал опускаться, мы увидели Тибетское нагорье. Появилась у нас какая то, легкость. Посетили мы все достопримечательности Тибета. Монастырь Самье. О нем мы узнали много интересного от тибетского гида. Монастырь этот самый древний в Тибете. Построен он в виде мандалы.
Еще в этот день мы посетили Поталу. В Потале 1000 комнат. Но сейчас доступно только 100. Построено это все на потухшем вулкане. Очень красивый вид. Здесь бродит очень много туристов. Пока мы переходили из комнаты в комнату, нас окутывала энергия статуй. Мы рассказывали друг другу свои чувства. Было еще много у нас интересного. Потом нас ждала дорога в аэропорт и самолет. Мы стаяли на причале и наслаждались солнечным воздухом. Пахло рыбой и так не хотелось отсюда уезжать.
Ми з другом приїхали трохи раніше в аеропорт. На Доху біля реєстрації було, чомусь багато якихось людей. Неподалік ми помітили дівчину, яка теж була з рюкзаком. Ми вирішили що вона теж подорожує і підійшли до неї із запитанням: «Чи не їде вона на Кайлас? ». І ось збіг, саме туди вона й прямувала. Поки летів наш чартер – познайомилися ближче. Виявилося, що вона не перший рік сюди приїжджає. Весь довгий час польоту пролетіло як кілька хвилин. Ми слухали її цікаві розповіді про те, що нас тут чекає. Це чудовий і пізнавальний початок нашої подорожі.
У Катманду ми прибули дуже рано вранці. І ось досада – дощ лив як із відра. Ця пора року (липень) – сезон дощів. Місцеві жителі нам сказали, що дощ може йти понад два дні. Після того, як ми прибули в готель, ми вирішили трохи відпочити та набратись сил для цікавих відкриттів. Коли ми прокинулися, досі йшов дощ, і ми вирішили прогулятися під дощем містом. Десь близько півгодини голова у нас йшла навколо від різних незнайомих нам запахів. Так незвичайно бачити на вулицях багато піших людей, маленькі рикші, велосипеди. Тут дуже мало авто аварій. Потроху ми звикли до цього ритму. Ну, ось дощ потроху стихав, і ми вирішили повернутися в готель і трохи підкріпитися смачним місцевим напоєм, який називається Лессі. Після цього нам хотілося якнайшвидше піти на стару площу Катманду. Коли ми з неї вже збиралися йти, почався якийсь рух. Приїхало багато військових – розпочинався мітинг маоїстів. Ми, звичайно, не стали в це вплутуватися, а вирішили поїхати до ступи Сваямбунат. Перш ніж піднятися, нас благословив ченець буддійський.
Символ твоїх устремлінь – це ступа Сваямбунат. Звідси відкривається чудовий краєвид на Катманду та Гімалаї. Також ми тут побачили дивовижну статую Майтрея. Поруч із цією статуєю панує спокій та милосердя. Ще неподалік статуї є печера Хараті. Цікава печера із сімома дверима. У кількох буддійських храмах неподалік статуї йшла служба. Ми, звичайно, туди зайшли. Звуки барабана, співи відразу змінюють людину і піднімають до інших вібрацій. Доторкнулися ми до енергій буддійських статуй. Вражень у нас залишилося чимало. Потім після такого вибуху емоцій та думок ми просто сиділи, дивилися на гори і як за них заходить сонце. У душі запанував спокій. Ми просто сиділи і милувалися красою навколишньої природи.
Час тут не відповідає часовому поясу, і тому темніє дуже рано. Другого дня ми прокинулися рано. Ще вчора ми домовилися, що підемо до ступи Сваямбунат. Взяли ми собою фотоапарати, куртки – йшов невеликий дощ. Коли ми вже майже завершили підйом – почули співи. Виявилося, що йшла індуїстська служба. Печера, в якій сім дверей було відчинено. Ще одна одна двері з очима теж була відчинена прямо навпроти входу. Старі буддійські фрески красувалися на стіні, біля дверей стояли статуї. Такої краси ми не могли не сфотографувати. Відразу, як туди увійшли, ми відчули сильну енергію. І зробили висновок, що далі можна не йти. Усі вже відчули тут. Після всього побаченого наступного дня ми вирішили сходити на масаж та трохи розслабитись. Пили смачний чай і таке інше. Після розслаблення ми поїхали до індуїстського храму Шиви. Хочу вам сказати, що індуїзм не відокремлений від життя, статуї з дзвіночками стоять всюди вулицями. Люди, проходячи повз, можуть підійти і помолитися, потриматися за дзвіночок. Цей храм розташований на березі священної річки Багматі. Тут спалюють померлих людей. У центральний храм нас не пустили і просто погуляли біля нього. Дуже величезна територія.
Потім ми вирішили поїхати ще до однієї ступи Боднатх. Ступа Бонднатх – це настрій, створений тобою. Погода була просто до нас прихильна. Синє небо, білі хмари. Але нашій насолоді прийшов кінець через 20 хвилин. Звідки не візьмись, прилетіла синя хмара, і пішла злива.
У Тибет ми вилетіли вранці. Крізь білі хмари ми бачили вершини снігу. Коли літак став опускатися, ми побачили нагір'я Тибету. З'явилася в нас якась легкість. Відвідали ми всі визначні пам'ятки Тибету. Монастир Самьє. Про нього ми дізналися багато цікавого від гіда Тибету. Монастир цей найдавніший у Тибеті. Побудований він у вигляді мандали.
Ще цього дня ми відвідали Поталу. У Поталі 1000 кімнат. Але зараз доступно лише 100. Побудовано це все на згаслому вулкані. Дуже красивий вид. Тут тиняється дуже багато туристів. Поки ми переходили з кімнати до кімнати, нас огортала енергія статуй. Ми розповідали одне одному свої почуття. Було ще багато цікавого. Потім на нас чекала дорога в аеропорт і літак. Ми стояли на причалі та насолоджувалися сонячним повітрям. Пахло рибою і так не хотілося звідси їхати.
