Часть 1. Польша и Нидерланды
Часть 2. Париж
Часть 3. Бельгия
На дворе далекий 2007-й год. Лохматому подростку девушка Алена привозит резиновую уточку из Бельгии. Уточка начинает свои путешествия покоряя города Украины. Однажды, уточка была так отважна, что даже на Говерлу поднялась. Коллекция уточек начала расти. Только на потолке их было 136 люминесцентных, но самая первая всегда занимала почетное место в коллекции. Однажды Уточка даже лично познакомилась с Евгением Касперским, который ей оставил автограф на память. С тех пор прошло уже около десяти лет. Теперь мы просто не могли не взять её на родину. Итак, начинаем нашу девятидневную запутанную поездку.
На Киев стремительно надвигались холода и непогода, да ещё и четыре выходных дня подряд. В общем все указывало на то, что пора в путь. Ещё и акционные билеты были подходящие под даты. В Жулянах нас ждала нехилая очередь на стойку регистрации, но к счастью вместе с отменой визового режима отменили и виза-чек. Теперь с ручной кладью и биометрией можно прямиком идти на контрольные пункты. Зато на рентгене нам устроили досмотр по полной.
Сели в наш любимый визейровский самолетик и в путь! Уточка перенесла перелет спокойно. Мы же наслаждались последней возможностью попить относительно дешевого чая перед дорогими странами. Первая остановка у нас была в Польше. На границе что-то пошло не по плану и нам с удивлением заявили, что у нас венгерская виза. Я уточнил, что ещё и биометрический паспорт. В ответ получил “ Not valid! ” . Это. Что ещё за нот валид? ? ? По каким это правилам. У нас все честнее некогда. Почему нельзя офицер объяснить нам не смогла. Дальше поинтересовалась целью, я гордо заявил “ Транзит! ” и даже билеты с отелями все есть. Девушка поставила молча штамп въезда и пропустила нас. Что это было, похоже останется загадкой. Отельчик мы себе сняли прямо возле аэропорта, чтоб с утра можно было максимально долго поспать и улететь дальше. Дружелюбная хозяйка на чистом польском рассказывала нам полезную информацию. Польский лучше понимает Даша. Но я настолько активно кивал головой и говорил: “ Так” , что в конце женщина посоветовала Даше меньше общаться с водителями, чтоб те цену не накрутили как на туристке, ведь Ваш муж прекрасно владеет польским.
Краков
В почти родной Краков поехали через Катовице. Так вышло значительно дешевле. Хотя явно дольше. Но спешить нам как раз было некуда. У нас был запланирован визит к друзьям на окраине города. Там нас ждали шикарнейшие поля и леса. Не понимаю, как Кракову удается быть таким любимым.
Вечерком мы побродили по старому городу, посмотрели, как дракон извергает пламя и конечно же поужинали в Млечном баре.
Вроде бы за день ничего такого не сделали, но город, как и в прошлый раз оставил некое тепло в памяти.
Зато вечернее добирание до отеля оставило целый ряд воспоминаний о холоде. Температура стремительно падала, градусов до 12 – 14 и начался настоящий дубарь. Длительное добирание до аэропортового отеля сопровождалось мыслью “ Скорее бы под одеялко” . Помню тот сладостный момент, когда мы наконец залезли под одеяло.
Амстердам
С самого утра мы прилетел в нидерландский город Эйндховен. Сразу возле аэропорта мы сели на автобус и уехали в Амстердам. О том какой Амстердам классный я уже описывал год назад. Но тогда у нас было около 7 часов только. Теперь же мы сможем посмотреть его не только днем, но и ночью. Я бы ещё раз с радостью описал бы красоту его каналов и фасады домиков, от которых не отвести глаз, но повторяться не буду.
В Амстердаме нас ждала осень. Деревья вроде бы были зелеными, но воздух был тепло-осенний. Наш отель был далеко от центра. Надо было разобраться как к нему попасть. Стоило мне подключиться к местному вай фаю как произошло непредвиденное – на планшете сломалась операционная система. Начались цепные перезагрузки. Это явно было связано с вай фаем. Но сейчас его невозможно было отключить. Сеть словно живая вцепилась в наш планшет. В начале поездки — это нам совсем не на руку. Планшет с большим трудом получилось вывести на относительно стабильную работу. Но перезагрузки теперь преследовали нашу поездку.
До отеля мы смогли доехать на автобусе, внутри которого можно было расплатиться карточкой. Потом мы купили себе суточный проездной и вообще все стало легко. Отель был очень странным. Вроде все хорошо, но полотенце надо покупать, и оно твое навеки. Полотенца нам ещё только не хватало в ручной клади. Постельное белье почему-то тоже надо было самому заправлять. А один из выключателей света был примерно на высоте 2.5 метра от пола. Меня это вообще повергло в ступор. Но потом Даша придумала, что там стояла раньше двухэтажная кровать. В общем вроде отель хороший, но с ним явно что-то было не так.
Начали мы наш день с музея NEMO. Это конечно звучит странно, так как по музеям мы обычно не ходим, но этот пропустить было сложно. Музей из себя представлял гигантский корабль. Платный музей расположен внутри корабля и по словам наших друзей, был не слишком интересным. А по верху можно погулять бесплатно. Вот там мы и гуляли. С летней жарой нам помогали бороться различные фонтанчики и генераторы радуги. Ножки было радостно помочить. Ещё недалеко от музея мы наткнулись на очень уютный нидерландский дворик. В том дворике вообще хотелось оставаться вечность. Невысокие дома окружают широкое ответвление канала и стена с аркой, которая увита живым вьющимся растением.
Первую половину дня солнце светило сквозь дымку. Ощущалась атмосфера глубокой осени и легкой меланхолии. В какой-то момент пронесся сильный и быстрый дождик, предавая свежести внутреннему умиротворению. Честно говоря, даже хотелось немного спасть. Но стоило добраться до одного из знаменитых амстердамских парков - меланхолия развеялась.
Птицы, туристы, местные люди с собаками, все уютненько расположились на бескрайних полянах. В прошлый раз мы были в другом парке, и он нам понравился не меньше. Похоже эта страна знает толк в городских зонах отдыха. По парку можно бродить и бродить. Вдоль парка был выстроен микрорайон, состоящий из тематических пабов и магазинчиков.
Теперь мы направились обратно в центр. Вскоре мы увидели самую настоящую европейскую очередь. Очередь была очень длинной и извилистой. Я сразу подумал, что это та знаменитая очередь, что тянется в парижский Лувр. Быстрым шагом у меня ушло больше минуты чтоб дойти до конца очереди. Это очередь была в дом Анны Франк. Но, к счастью, нам дальше в центр. Там уличный актер уже давал свое предсталение. Нам очень нравятся такие активити. Я заметил, что они проводятся на центральных площадях главных городов примерно в 20:00.
Сегодня утром был неудачный опыт с завтраком. В принципе в вегетарианской кафе было вкусно, но чек на 30 евро это рекорд!
С ужинами мы поступили осторожнее, я себе заказал меню в Бургер Кинге, а Даша себе взяла большую тарелку салата в одном из маркетов. По цене более чем в два раза вышло демократичнее. Но вообще я заметил, что в Нидерландах постоянно заниженное чувство голода из-за обильных дегустаций в сырных магазинах. Главное внимательно читать таблички, а то схватишь старый козий сыр и день испорчен. Во всяком случае у меня точно бы был испорчен. Вышли из фастфуда, на улице уже темнеет. Когда в Амстердаме темнеет - дорога одна, на улицу красных фонарей. В прошлый раз из-за рейса мы не смогли дождаться фонарей. А теперь гуляй сколько влезет. Девушки в красных витринах словно рыбаки на рыбалке. А вот и рыбка! Один из парней с радостью зашел в одну из дверок, и они с девушкой скрылись. Из другой дверки уже выходил довольный посетитель, которого дожидалась компания друзей. За одним из окошек дикторы вещали Ред Лайтс радио. Теперь нужно было переступить через небольшой моральный барьер.
Casa Rosso
В Амстердаме есть одно довольно пикантное шоу Casa Rosso. Билеты на шоу стоят по 45 евро с человека без напитков. Тут ещё и вопрос цены немного кусается. Другими словами, ты должен быть точно уверен в том, чего ты ожидаешь от этого шоу чтоб быть готовым вложить за двоих почти сотню евро. Взвесив все за и против, мы направились к кассе. Я на английском уточнил что именно это за шоу, чтоб точно определить правильно-ли мы все понимаем. Парень спросил в ответ, а что именно мы ожидаем там увидеть, видимо, чтоб не травмировать случайных любопытных туристов. Я честно говоря немного не ожидал такого вопроса, но сказал кратко “ Hmm… mm. . sex? ” .
Парень понял, что мы обратились по адресу и вкратце перечислил, что именно и в каких вариациях нас ожидает на этом шоу. “ Aha, well… two tickets please! ” . На карточки сработали лимиты. Банк словно пытался спасти нашу психику. Но наличка была под рукой) Вместе с билетами Даше вручили тематический леденец, который можно пососать во время шоу. Памятная фотка на фоне фирменного розового слоника с поднятым хоботом и вперед! Пройдя контроль, мы оказались внутри театрального здания. Шоу идет в режиме нон стоп с 19:00 и за полночь. Даша решила сходить в туалет, но оттуда навстречу шел настолько большой парень с бесконечно темным загаром, что одной идти стало страшновато. И вот мы заходим в зал… прежними мы уже никогда не будем… все что, в тот вечер было на улице красных фонарей навсегда там и останется.
Через полтора часа переполненные эмоциями, вдосталь насмеявшиеся на полном позитиве мы вышли. Хоть в интернете много критики в сторону этого шоу, мы считаем, что его посетить надо обязательно. Потом можем вместе обсудить лучшие моменты) Это шоу ещё задало некую атмосферность ночному Амстердаму. Побродив немного по центральным улочкам, мы отправились спатки.
Зансе-Сханс
Всего за 15 минут езды на поезде можно добраться до очень тематического города Зансе-Сханс. Единственная сложность — это покупка билетов и их валидация на станциях. Купить билеты надо выбрав какую-то станцию с отличающимся названием. Результат сканирования билетов высвечивается на нидерландском языке и сходу непонятно что именно произошло. Если пикнуть ещё раз на том же столбике он скажет что-то явно предупреждающее. А если на другом, то билет просто погасится как использованный. Но это насколько мы смогли понять.
У нас билет был раундтриповый и это очень усложняло понятие того как именно и где его надо пикнуть. В общем хорошо, что на контроль не напоролись. Но в любом случае у нас были честно купленные билеты. По дороге от станции к музейной части города очень пахло шоколадом от местного шоколадного завода. А вот и наш первый разводной мост на маршруте, да ещё и в разведённом состоянии.
Ну весело же! Вход на территорию музея под открытым небом бесплатный. Но можно купить за 15 евро какой-то билет, который мы так до конца и не выяснили где должен пригодиться. Все мастерские и тематические домики также с бесплатным входом. Тут тебе показывают, как делают деревянные башмаки, там обучают как правильно готовить сыр и так далее. Даже просто побродить по сельским улочкам очень радостно.
Часа три тут скоротать вообще как нечего делать. Одно из развлечений этого музея подняться на работающую мельницу, такое удовольствие стоит по 4 евро. Можно посмотреть, как внутри мельницы работают все механизмы. И даже выйти на балкон. В округах села есть тропинки здоровья, длинные пешие маршруты сквозь зеленые и густые камышовые рощи. Времени гулять по тропам не было, но минут 20 походить было в самый раз.
Волендам
Теперь мы отправились прямым автобусом в рыбацкий городок Волендам. Водитель автобуса выдал, наверное, самые красивые билеты, что нам попадались. Ехали мы порядка 40 минут через зеленые поля. Так как обратный билет на поезд у нас был из Заанса, то надо было на автобусе ещё вернуться туда. Последний автобус будет в 17:00, это чуть больше чем через час. Но часа как раз с головой хватит чтоб исследовать рыбацко-туристическую деревушку. Хотя если время позволяет, то ещё по набережной можно сходить в Эдам. К сожалению не самого красивого цвета, досталось море этому городу. Но все довольно тематическое – кораблики домики и кафешки. В этом городе на каждом углу продавались мини-блинчики.
Видимо местная кухня, значит надо пробовать. Конечно не верха блаженства, но вкусно) Но главное, что тут надо пробовать это бутерброды с селедкой. Время на обратный автобус уже совсем поджимало, но не попробовать тут селедку означало, что надо будет ещё раз ехать) В итоге с бутербродом в руках мы мчались в сторону остановки. Успели. Теперь можно наслаждаясь видами из окна лакомиться бутербродом.
Кстати селедка действительно на вкус была особенной. Мы снова в Заансе. Теперь тут людей практически нет. Последние группы туристов увозят и музей начинает пустеть.
Мы пошли гулять по улицам, что расположены с жилой стороны города. Там людей вообще не было. Словно время остановилось. На улицах тишина и никого нет. Весь город только наш. Причем не просто город, а очень красивый, уютный, ухоженный, весь в цветах. Впрочем, похоже в Нидерландах нет дефицита на красивые города.
И снова Амстердам
Планшет показал нам, что в Амстердаме есть метро. Это было немного странно, так как в городе очень большое количество каналов. Так как у нас был проездной мы решили посмотреть какой-нибудь отдаленный район города. Район выбрали наугад и спустились в подземку. К нашему удивлению там действительно было метро. К тому же с немалым количеством станций. Что я хочу сказать, Амстердам похоже прекрасен во всех районах. Это был район с парком Sarphatipark. Нагулявшись по улицам, мы пошли в парк. Время уже было вечернее и нужно было что-то решать с ужином. К счастью не далеко от парка был маркет в котором продавались готовые салаты. Это реально спасение, не дорого, а также не пришлось тратить много времени на ожидание ужина. Жалко в маркете не оказалось микроволновки. Но мне объяснили, что эта большая миска макарон с овощами считается салатом и греть его не нужно. Вернулись в парк с провизией, выбрали лавочку поуютнее и начали вечернюю трапезу. Было вкусно??? ?
На пустом столе на нас грустно смотрел ничейный арбуз. Самое интересное, что ещё пол часа назад, когда мы первый раз зашли в парк, арбузов было два. Видимо одному из них стало скучно, и он покатился домой. На вечерний город опустились холода, все указывало на то, что нужно ехать и отдыхать перед завтрашней Францией. Покидать Нидерланды совсем не хотелось, тут хорошо. Да и всегда признаком хорошего города или страны является страх “ А вдруг дальше будет не так прикольно” .
Это интересное ощущение, оно у нас появляется в лучших поездках. На пересадочной трамвайной станции очередные уличные артисты показывали шоу. Это была площадь Рембрандта. Люди гуляли, радовались и отдыхали на освещаемых ночных полянах. Площадь возглавлялась центральным офисом букинга. Было радостно увидеть свое потенциально будущее место работы. Подведя итог - Нидерланды это прекрасная, красивая и очень чистая страна со своей изюминкой.
Тут есть и атмосфера и что-то такое, чего мы ещё не видели в других городах, идеальное сочетание каналов и большого города, бесконечно вкусные сыры и позитивные туристы. Множество направлений во все стороны, куда можно поехать погулять и конечно же улица красных фонарей, что каждый день хранит в себе все больше и больше секретов приезжающих туристов. Нидерланды, ещё обязательно увидимся!
Продолжение в Париже
Частина 1. Польща та Нідерланди
Частина 2. Париж
Частина 3. Бельгія
На подвір'ї далекий 2007 рік. Кудлатому підлітку дівчина Альона привозить гумову качечку з Бельгії. Каченя починає свої подорожі підкорюючи міста України. Якось, качечка була така відважна, що навіть на Говерлу піднялася. Колекція качечок почала зростати. Тільки на стелі їх було 136 люмінесцентних, але перша завжди займала почесне місце в колекції. Якось Уточка навіть особисто познайомилася з Євгеном Касперським, який їй залишив автограф на згадку. З того часу минуло вже близько десяти років. Тепер ми просто не могли не взяти її на батьківщину. Отже, починаємо нашу дев'ятиденну заплутану подорож.
На Київ стрімко насувалися холоди та непогода, та ще й чотири вихідні дні поспіль. Загалом все вказувало на те, що настав час у дорогу. Ще й акційні квитки підходили під дати. У Жулянах на нас чекала нехила черга на стійку реєстрації, але на щастя разом зі скасуванням візового режиму скасували і віза-чек. Тепер з ручною поклажею і біометрією можна прямувати на контрольні пункти. Зате на рентгені нам влаштували огляд на повну.
Сіли в наш улюблений візейрівський літачок і в дорогу! Каченя перенесла переліт спокійно. Ми ж насолоджувалися останньою нагодою попити щодо дешевого чаю перед дорогими країнами. Перша зупинка була у Польщі. На кордоні щось пішло за планом і нам з подивом заявили, що у нас угорська віза. Я уточнив, що й біометричний паспорт. У відповідь отримав "Not valid! ". Це. Що ще за нот валід? За якими це правилами. У нас все чесніше ніколи. Чому не можна офіцер пояснити нам не змогла. Далі поцікавилася метою, я гордо заявив "Транзит! " і навіть квитки з готелями все є. Дівчина поставила мовчки штамп в'їзду та пропустила нас. Що це було, схоже, залишиться загадкою. Готель ми собі зняли прямо біля аеропорту, щоб з ранку можна було максимально довго поспати і полетіти далі. Доброзичлива господиня чистою польською розповідала нам корисну інформацію. Польський найкраще розуміє Даша. Але я настільки активно кивав головою і казав: “Так”, що наприкінці жінка порадила Даші менше спілкуватися з водіями, щоби ті ціну не накрутили як на туристці, адже Ваш чоловік чудово володіє польською.
Краків
У майже рідний Краків поїхали через Катовіце. Так сталося значно дешевше. Хоча явно довше. Але поспішати нам було нікуди. Ми запланували візит до друзів на околиці міста. Там на нас чекали шикарні поля та ліси. Не розумію, як Кракову вдається бути таким коханим.
Увечері ми побродили старим містом, подивилися, як дракон вивергає полум'я і звичайно ж повечеряли в Чумацькому барі.
Начебто за день нічого такого не зробили, але місто, як і минулого разу залишило тепло в пам'яті.
Зате вечірнє добирання до готелю залишило цілу низку спогадів про холод. Температура стрімко падала, градусів до 12 – 14 і розпочався справжній дубар. Тривале добирання до аеропортового готелю супроводжувалося думкою "Скоріше б під ковдру". Пригадую той солодкий момент, коли ми нарешті залізли під ковдру.
Амстердам
З самого ранку ми прилетіло до нідерландського міста Ейндховен. Відразу біля аеропорту ми сіли на автобус та поїхали до Амстердаму. Про те, який Амстердам класний я вже описував рік тому. Але тоді у нас було близько 7 години тільки. Тепер ми зможемо подивитися його не лише вдень, а й уночі. Я б ще раз з радістю описав красу його каналів і фасади будиночків, від яких не відвести очей, але повторюватися не буду.
В Амстердамі на нас чекала осінь. Дерева начебто були зеленими, але повітря було тепло-осіннє. Наш готель був далеко від центру. Треба було розібратися, як до нього потрапити. Варто мені підключитися до місцевого вай-фаю як сталося непередбачене – на планшеті зламалася операційна система. Почалися ланцюгові перезавантаження. Це було пов'язано з вай фаєм. Але зараз його неможливо було вимкнути. Мережа наче жива вчепилася в наш планшет. На початку поїздки це нам зовсім не на руку. Планшет з великими труднощами вдалося вивести на відносно стабільну роботу. Але перезавантаження тепер переслідували нашу подорож.
До готелю ми змогли доїхати автобусом, всередині якого можна було розплатитися карткою. Потім ми купили собі добовий проїзний і все стало легко. Готель був дуже дивним. Начебто все добре, але рушник треба купувати, і він твій навіки. Рушника нам ще не вистачало в ручній поклажі. Постільна білизна чомусь теж треба було самому заправляти. А один із вимикачів світла був приблизно на висоті 2.5 метра від підлоги. Мене це взагалі призвело до ступору. Але потім Даша придумала, що там стояло раніше двоповерхове ліжко. Загалом готель хороший, але з ним явно щось було не так.
Почали ми наш день із музею NEMO. Це звичайно звучить дивно, оскільки музеями ми зазвичай не ходимо, але цей пропустити було складно. Музей представляв собою гігантський корабель. Платний музей розташований усередині корабля і, за словами наших друзів, був не надто цікавим. А верхи можна погуляти безкоштовно. Ось там ми й гуляли. З літньою спекою нам допомагали боротися різні фонтанчики та генератори веселки. Ніжки було радісно помочити. Ще неподалік музею ми натрапили на дуже затишний нідерландський дворик. У тому дворику взагалі хотілося лишатися вічність. Невисокі будинки оточують широке відгалуження каналу і стіна з аркою, яка увита живою кучерявою рослиною.
Першу половину дня сонце світило крізь серпанок. Відчувалася атмосфера глибокої осені та легкої меланхолії. Якоїсь миті пронісся сильний і швидкий дощ, віддаючи свіжості внутрішньому умиротворенню. Щиро кажучи, навіть хотілося трохи врятувати. Але варто було дістатися одного зі знаменитих амстердамських парків - меланхолія розвіялася.
Птахи, туристи, місцеві люди з собаками, всі затишно розташувалися на безкраїх галявинах. Минулого разу ми були в іншому парку, і він нам сподобався не менше. Схоже, ця країна розуміється на міських зонах відпочинку. По парку можна тинятися і тинятися. Вздовж парку було збудовано мікрорайон, що складається з тематичних пабів та магазинчиків.
Тепер ми попрямували назад у центр. Незабаром ми побачили справжнісіньку європейську чергу. Черга була дуже довгою та звивистою. Я одразу подумав, що це та знаменита черга, що тягнеться до паризького Лувру. Швидким кроком у мене пішло більше хвилини, щоб дійти до кінця черги. Ця черга була у будинок Ганни Франк. Але, на щастя, нам далі у центр. Там вуличний актор уже давав свою презентацію. Нам дуже подобаються такі активіти. Я помітив, що вони проводяться на центральних площах головних міст приблизно о 20.00.
Сьогодні вранці був невдалий досвід із сніданком. У принципі, у вегетаріанській кафе було смачно, але чек на 30 євро це рекорд!
З вечерями ми вчинили обережніше, я замовив меню в Бургер Кінгу, а Даша собі взяла велику тарілку салату в одному з маркетів. За ціною більш ніж удвічі вийшло демократичніше. Але взагалі я помітив, що в Нідерландах постійно занижене почуття голоду через рясні дегустації в сирних магазинах. Головне уважно читати таблички, бо схопиш старий козячий сир і день зіпсований. Принаймні у мене ніби був зіпсований. Вийшли з фастфуду, на вулиці вже темніє. Коли в Амстердамі темніє - одна дорога, на вулицю червоних ліхтарів. Минулого разу через рейс ми не змогли дочекатися ліхтарів. А тепер гуляй скільки влізе. Дівчата в червоних вітринах наче рибалки на риболовлі. А ось і рибка! Один з хлопців з радістю зайшов до одного з дверей, і вони з дівчиною втекли. З інших дверей уже виходив задоволений відвідувач, якого чекала компанія друзів. За одним із вікон диктори мовили Ред Лайтс радіо. Тепер треба було переступити через невеликий моральний бар'єр.
Casa Rosso
В Амстердамі є одне доволі пікантне шоу Casa Rosso. Квитки на шоу коштують по 45 євро з особи без напоїв. Тут ще й питання ціни трохи кусається. Іншими словами, ти повинен бути точно впевнений у тому, чого ти очікуєш від цього шоу, щоб бути готовим вкласти за двох майже сотню євро. Зваживши всі за і проти, ми попрямували до каси. Я англійською уточнив що саме це за шоу, щоб точно визначити чи ми всі розуміємо. Хлопець запитав у відповідь, що саме ми очікуємо там побачити, мабуть, щоб не травмувати випадкових цікавих туристів. Я щиро кажучи трохи не очікував такого питання, але сказав коротко “Hmm… mm. . sex? ”.
Хлопець зрозумів, що ми звернулися за адресою та коротко перерахував, що саме і в яких варіаціях на нас чекає на цьому шоу. “Aha, well… two tickets please! ”. На картки спрацювали ліміти. Банк наче намагався врятувати нашу психіку. Але готівка була під рукою) Разом із квитками Даші вручили тематичний льодяник, який можна посмоктати під час шоу. Пам'ятна фотка на тлі фірмового рожевого слоника з піднятим хоботом та вперед! Пройшовши контроль, ми опинилися усередині театральної будівлі. Шоу йде в режимі нон-стоп з 19:00 і за північ. Даша вирішила сходити в туалет, але звідти назустріч йшов настільки великий хлопець із нескінченно темною засмагою, що однією йти стало страшнувато. І ось ми заходимо до зали… колишніми ми вже ніколи не будемо… все що, того вечора було на вулиці червоних ліхтарів назавжди там і залишиться.
Через півтори години переповнені емоціями, що вдосталь насміялися на повному позитиві ми вийшли. Хоча в інтернеті багато критики у бік цього шоу, ми вважаємо, що його треба відвідати обов'язково. Потім можемо разом обговорити найкращі моменти) Це шоу ще задало якусь атмосферність нічному Амстердаму. Поблукавши трохи центральними вуличками, ми вирушили спатки.
Зансе-Сханс
Всього за 15 хвилин їзди поїздом можна дістатися до дуже тематичного міста Зансе-Сханс. Єдина складність — це купівля квитків та їхня валідація на станціях. Купити квитки треба обравши якусь станцію з різною назвою. Результат сканування квитків висвічується нідерландською мовою і відразу незрозуміло, що саме сталося. Якщо пікнути ще раз на тому ж стовпчику, він скаже щось явно попереджувальне. А якщо на іншому, то білет просто погаситься як використаний. Але це, наскільки ми змогли зрозуміти.
У нас квиток був раундтриповий і це дуже ускладнювало поняття того, як саме і де його треба пікнути. Загалом добре, що на контроль не напоролися. Але у будь-якому разі у нас були чесно куплені квитки. Дорогою від станції до музейної частини міста дуже пахло шоколадом від місцевого шоколадного заводу. А ось і наш перший розвідний міст на маршруті, та ще й у розлученому стані.
Ну, весело ж! Вхід на територію музею просто неба безкоштовний. Але можна купити за 15 євро якийсь квиток, який ми так до кінця і не з'ясували, де має знадобитися. Усі майстерні та тематичні будиночки також з безкоштовним входом. Тут тобі показують, як роблять дерев'яні черевики, там навчають, як правильно готувати сир і так далі. Навіть просто поблукати сільськими вуличками дуже радісно.
Години три тут скоротати взагалі як нічого робити. Одна з розваг цього музею піднятися на працюючий млин, таке задоволення коштує по 4 євро. Можна подивитися, як усередині млина працюють усі механізми. І навіть вийти на балкон. В околицях села є стежки здоров'я, довгі піші маршрути крізь зелені та густі очеретяні гаї. Часу гуляти по стежках не було, але хвилин 20 бути схожим було якраз.
Волендам
Тепер ми вирушили прямим автобусом у рибальське містечко Волендам. Водій автобуса видав, мабуть, найкрасивіші квитки, що нам траплялися. Їхали ми близько 40 хвилин через зелені поля. Так як зворотній квиток на поїзд у нас був із Заанс, то треба було на автобусі ще повернутися туди. Останній автобус буде о 17:00, це трохи більше ніж за годину. Але години з головою вистачить щоб досліджувати рибальсько-туристичне село. Хоча якщо час дозволяє, то ще набережною можна сходити в Едам. На жаль, не найкрасивішого кольору, дісталося море цьому місту. Але все досить тематичне – кораблики будиночки та кафешки. У цьому місті на кожному розі продавалися міні-млинці.
Мабуть місцева кухня, отже, треба пробувати. Звичайно не верху блаженства, але смачно) Але головне, що тут треба пробувати це бутерброди з оселедцем. Час на зворотний автобус вже зовсім піджимало, але не спробувати тут оселедець означало, що треба буде ще раз їхати) У результаті з бутербродом у руках ми мчали у бік зупинки. Встигли. Тепер можна насолоджуючись видами з вікна ласувати бутербродом.
До речі оселедець справді на смак був особливим. Ми знову у Заансі. Тепер людей практично немає. Останні групи туристів забирають і музей починає пустіти.
Ми пішли гуляти вулицями, що розташовані з житлового боку міста. Там людей взагалі не було. Неначе час зупинився. На вулицях тиша та нікого немає. Все місто тільки наше. Причому не просто місто, а дуже красиве, затишне, доглянуте, все в квітах. Втім, схоже, у Нідерландах немає дефіциту на гарні міста.
І знову Амстердам
Планшет показав, що в Амстердамі є метро. Це було трохи дивно, тому що у місті дуже велика кількість каналів. Так як у нас був проїзний ми вирішили подивитися якийсь віддалений район міста. Район вибрали навмання і спустилися до підземки. На наш подив там справді було метро. До того ж із чималою кількістю станцій. Що я хочу сказати, Амстердам схоже прекрасний у всіх районах. Це був район із парком Sarphatipark. Нагулявшись вулицями, ми пішли в парк. Час уже був вечірній, і треба було щось вирішувати з вечерею. На щастя недалеко від парку був маркет, в якому продавалися готові салати. Це реально порятунок, не дорого, а також не довелося витрачати багато часу на очікування вечері. Жаль у маркеті не виявилося мікрохвильової печі. Але мені пояснили, що ця велика миска макаронів з овочами вважається салатом і гріти його не потрібно. Повернулися до парку з провізією, вибрали лавочку затишніше та розпочали вечірню трапезу. Було смачно??? ?
На порожньому столі сумно дивився нічийний кавун. Найцікавіше, що ще пів години тому, коли ми вперше зайшли до парку, кавунів було дві. Мабуть, одному з них стало нудно, і він покотився додому. На вечірнє місто опустилися холоди, все вказувало на те, що треба їхати та відпочивати перед завтрашньою Францією. Залишати Нідерланди зовсім не хотілося, тут добре. Та й завжди ознакою гарного міста чи країни є страх "А раптом далі буде не так прикольно".
Це цікаве відчуття, воно у нас з'являється у найкращих поїздках. На пересадній трамвайній станції чергові вуличні артисти показували шоу. Це була площа Рембрандта. Люди гуляли, раділи та відпочивали на освітлюваних нічних полянах. Площа очолювалася центральним офісом букінгу. Було радісно побачити своє потенційно майбутнє місце роботи. Підбивши підсумки - Нідерланди це прекрасна, красива і дуже чиста країна зі своєю родзинкою.
Тут є і атмосфера і щось таке, чого ми ще не бачили в інших містах, ідеальне поєднання каналів та великого міста, нескінченно смачні сири та позитивні туристи. Безліч напрямків на всі боки, куди можна поїхати погуляти і звичайно ж вулиця червоних ліхтарів, що кожен день зберігає в собі дедалі більше секретів туристів. Нідерланди, ще обов'язково побачимось!
Продовження в Парижі
