Тезисы про Карелию.
Маршрут: Москва- Сортавала-Петрозаводск-Кемь-Соловки-Старая Ладога-Москва
Пройдено 3 500 км
Экипаж 2 человека (ехали каждый по 3 часа, ночевок в дороге не было)
Сразу хочу оговорить 2 вещи: в отчете будет высказано мое личное мнение об увиденном, и не будет описания этих достопримечательностей: этого добра полно в Интернете и без меня. Итак, тезисы.
1. Дороги. Мы выехали в 5.30, хотя собирались в 5. До Сортавалы ехать совершенно не утомительно, несмотря на 969 км. По всей Московской области в каждой деревне стоят с радарами: соблюдайте скоростной режим, договариваться тяжело (по слухам, т. к. нам с ними встречать не пришлось, благодаря мудрости мужа). Если предпочитаете такой же маршрут, не вздумайте ехать на Сортавалу через Приозерск и Ландехпохью: ТАМ ДОРОГИ НЕТ, ТАМ ГРЕЙДЕР. Для тех кто не знает: представьте себе 52 км шифера немного припорошенного землей. Скорость на этой «трассе» 20 км/час (+ прекрасная возможность потом попасть на переборку подвески). Со скоростью 30 км/час там несутся только местные. После Ландехпохьи трасса приличная, но больше 40 км/час там тоже не поедешь, т. к. очень извилиста, будто ее проектировал пьяный студент первого курса МАДИ.
Существует прекрасная дорога, экономящая и время и деньги. Ее проектировали и строили финны. О ней мы узнали только в Сортавале от хозяев дома, где жили. От Питера уходите на М18, проезжаете Петрозаводск (не надо туда заезжать!!! ) и едете до указателя на Сортавалу. И все, 2.5-3 часа и вы на месте. Трасса прямая, как воинский устав. На 2х километровке этой трассы нет. Дорога же до Кеми (М18) вполне приличная, хотя есть небольшие неровности, то тем не менее намного лучше чем рижская трасса после Волоколамска)). Единственная неприятность: на дорогу, особенно в ночное время выходят лисы, кошки, барсуки и гады-лоси (что сама видела, о том и пою: когда увидели лося, выпрыгнувшего навстречу нам из кустов, чуть попередохли от страха).
2. Рускеальные водопады. Если даже видеть их не захотите, все-равно мимо ну никак не проехать. Они находятся на половине пути на мраморный карьер. Там же палатки с едой-шашлыком (вкусно) и качественным пивом. Красиво, вода желто-коричневая из-за торфяников. Купаться там нельзя, но некоторые наши сограждане видимо не умеют читать, бестолочи.
3. Мраморные озера. Выезжаете из Сортавалы, поворачиваете на Вяртсиля, далее прямо проезжаете рускеальные водопады, и после 21 километра (сразу после 3-го моста через речку Тохмайоки ) будет поворот на бетонку налево на указатель «МРАМОРНЫЕ ОЗЕРА». Там есть платная стоянка и кафешки с пивом (разливным, качественным) и шашлыком. Вход в парк в будни 45р/чел в выходные немного дороже. Это без экскурсовода, если с экскурсоводом, то дороже. Можно присоединиться к экскурсии. Только не делайте очень умные лица и не задавайте умных вопросов, а то очень быстро отправитесь обозревать окрестности в одиночку: гиды хорошо знают свои группы))). Вокруг карьера идет засыпанная галькой тропинка, вот по ней и двигайтесь.
Данных о заблудившихся туристах в районе мраморного озера нет)). Осмотр с фотографированием на каждой смотровой площадке займет часа 2. После моциона можно взять напрокат лодку (150руб/ лодка в час, сажают до 4 чел)
Теперь немного лирики. Посетить обязательно стоит. Огромная (456м х 109м) вытянутая чаша с очень крутыми берегами (высота 22.5м), наполненная изумрудной водой (глубина 31м). Ощущаешь себя насекомым и тебе очень хорошо от этого ощущения. Что там было и зачем читайте в Интернете. В это место мы приезжали дважды: и в дождь и солнце, было бы время, приехали и еще раз. В этом же месте случается дайвинг (есть лестница для спуска, приделанная к скале – испытание не для слабонервных, я по ней лазила – ощущения выше половых))) Недалеко от выхода есть необщетуристическая слабопротоптанная тропинка для любознательных: если по ней пойти, то открывается еще одно озеро, исследованию подлежит только один его берег, противоположный берег-это скалы и лес..
4. Рюмяковский водопад. Зрелище, недоступное организованным туристам (злорадствую)). Находится все по той же самой дороге на мраморные озера. После деревни Рюттю в сторону мраморного озера (ориентиром слева впереди в лесу будут кучи белого песка, ох мы их и искали…) налево после остановки будет уходить бетонка. Но тем не менее метров 100 нужно будет пройти по лесу. Но зрелище того стоит…. Водосброс больше и выше рускеальных. Кругом камни, и на камнях растут деревья). На самом деле это бывшая гидроэлектростанция. Это место хорошо знают местные жители, но дороги объяснять они не умеют))): только два варианта проезда: прямо и назад)) и ориентиры у них: «проедете 5 берез и у сосны повернете»)))
5. Валаам. С пятницы по воскресенье на комете вы не уедете на Валаам, туда сажают только организованные группы. Мы с трудом протолкнулись на причал. При нас ребята слезно упрашивали капитана взять их на борт, говоря, что они последний день в Сортавале и на Валааме не были, но и это им не помогло(( В понедельник же мы свободно на той же самой комете добрались до острова…. И стоило ли все это таких терзаний? Для нас – нет: ну Валаам, ну и что?? До поездки я читала в Инете такие восторженные отзывы про тишь да гладь, да Божью благодать… В результате мы не один километр протопали по земле обетованной, ожидая у которой сосны на нас снизойдет эта самая благодать, но то ли мы не под теми соснами гуляли, то ли у Бога был выходной))) Кроме красивой природы там больше ничего собственно нет…
Кстати, монахи там совсем не злые и совершенно нормально относятся к туристам, вот другое дело паломники… Это что-то с чем-то! То песни поют, то между собой ругаются, то на диких туристов. Единственное, что порадовало, так это стихийная поездка по скитам на частном катере. Этих катеров у причала великое множество. Короче, есть 3 способа покорения Валаама: один по воде (наиболее интересный: местный абориген возит по всем скитам, заодно и рассказывает что-когда и зачем, останавливается в интересных местах и по требованию, выпускает на берег посмотреть на скит поближе, поснимать быт трудников и пр. ) и два по суше (на маршрутке и пешком). Про маршрутку сказать нечего, т. к. не пользовались. Только знаю, что останавливается она в монастырской и никоновской бухте (расстояние между бухтами километров 7, дорога хорошая, и в хорошей компании можно пройти ее пешком)). Пеший способ более утомительный, т. к. расстояние измеряется километрами и при всем желании весь остров за один день не обойти. И еще. Все мосты на острове (кроме каменных) разрушены, так что от Белого скита вы попадете только в Смоленский. Обязательно попадите на гору Елеон (рядом с никоновской бухтой): хотя бы здесь восторги вам будут обеспечены )) Да, и еще. Билет целесообразно брать только в одну сторону, т. к если вы увлечетесь водно-пешим туризмом на острове, то на ту же самую комету вы не попадаете, а веселить команду другого судна, что вы уже кому-то оплатили обратный проезд, я думаю, вам не захочется.
Про цены: комета 300+300, моторка 800р/час, парковка у причала 100 руб/сут. На Валааме у причала много жрачных мест: и монастырских и мирских.
6. Про жилье. Бронировала за месяц, подтверждала каждую неделю. И в результате номер оказался занят пьяными финнами. Но не было бы счастья, да несчастье помогло. Нас окружили любовью и уважением и отвезли в частный сектор, сказав, что на следующий день можем вернуть в гостиницу. Но, осмотрев домик на берегу Ладоги, о возвращении не могло быть и речи: сауна, огромная кухня, 2 этажа – и это нам все двоим!!! Великолепно!!! И все удовольствие 700руб/сут на человека. Для ищущих вот координаты: гостевой домик «у озера»: 8 81.30 4 1.04, +7 92.221 6.19. Не пожалеете! Еще хозяева вам расскажут, что можно еще посмотреть и куда забраться, а если заранее договориться, то и рыбную ловлю организуют. Мы теперь к ним на рыбалку поедем. Про еду писать не буду, т. к. много информации есть на сайте «по России на авто». Все соответствует действительности.
7. Петрозаводск. Из Сортавалы у Импилахти едем прямо (не сворачивая на Питкяранту) и через 250-300 метров новая дорога с великолепным покрытием и дальше прямо до Пряжа, а потом покрытие несколько хуже, но ям до столицы Карелии нет. Скорость на этой трассе ограничивается только наличием пола под педалью газа. Доехали за 3 часа. Где-то на cайтах я вычитала о совершенстве онежской набережной и ее скульптур. Да-а-а-а… Даже друг Лужкова не так испохабил Москву своими монстрамии, как поглумились на этой набережной… от души. Видимо, скульптура, архитектура и эстрада умерли в один день, когда увидели фабрику звезд, новые дома в Москве и онежскую набережную.
Но окончательно нас подкосило посещение кафе «Кивач»: такие заведение существует в назидание того, что чревоугодие смертельный грех. Абсолютно отмороженные официантки, такие молодые и уже никакие, про еду писать не могу, т. к. от одного воспоминания начинает мутить. Положение несколько исправила остановка на 2 дня на турбазе «Сандал» у одноименного озера (бронь из Москвы). Неплохое местечко: и баня, и фумигатор в номер, и на гамаке покачаться, и костровища с мангалом, и на лодке поплавать по озеру (400 руб/сут), и кормят неплохо.
8. Кивач. Есть указатель на трасса М18. КРАСОТА. Есть рядом еда и сувенирные магазины. Только надо приезжать чем раньше, тем лучше, т. к. потом подвозят туристов и паломников и они начинают вместе с вами карабкаться по камням и позировать друг другу перед камерой.
9. Кижи. Посмотрите фотографии в Интернете и успокойтесь: считайте, что посетили. Если же вы такие любители деревянного зодчества, езжайте в Великий Новгород, там есть музей под открытым небом и он намного интереснее в отличие от той лесопилки. А если вам интересна технология строительства зданий без единого гвоздя, поезжайте в дер. Теряево Волоколамского района, там еще живы первоисточники))
10. Кемь. От Петрозаводска около 410 км + 26 км до Рабочеостровска. До Медвежьегорска трасса неплохая, потом местами встречаются ямы, где-то заделанные, где-то нет, но вполне терпимо. С заправками трудностей нет, встречаются и ТНКовские, многие с кафешками. Встречаются мотели, ночевать можно и рядом с ними (чем мы и воспользовались на 3 часа по дороге назад). Много дальнобоя с лесом. Би лайн, МТС и мегафон ловят везде. Машину в Кеми можно оставить на причале (70 руб/сут), можно гостинице «Причал», но там на тот период не было свободных мест.
Рабочеостровск. Для тех, кто не в курсе, там снимался фильм П. Лунгина «Остров». Когда мы туда приехали, шел дождь, свинцовое небо, шторм 3 балла и температура +6. И на этом фоне кругом черные полуразвалившиеся дома, новая церквушка на причале и ни одного человека. Зрелище и перспектива ночевать в машине не радовали. В местном баре выясняем, что должен через 4 часа прийти катер, но забирает он людей на ярмарку на Соловках по предварительной оплате, и при наличии мест в этой группе нас возьмут. Идем на причал, холод собачий, там сидят соловецкие бедолаги, которым надо попасть домой и у которых, как и у нас ни с кем договоренности нет. Садимся рядом с ними. Приходит катер, но как на зло, все ярмарочные гуляки явились согласно списку. Тем не менее, уже по собственной договоренности по официальной цене 450р/чел нас берут на борт и размещают в собственных каютах. Всего 3 часа качки и мы на Соловках. Из Рабочеостровска в 08.00 отходит «Василий Косяков», он без проблем берет дикого туриста (на нем мы ехали назад: с Соловков отходит в 17.30, а сажать начинает с организованных тургрупп в 17.00), кроме него много частного извоза (Печак, Створ, и др) и несколько монастырских катеров.
11. Соловки. Сюда ехать надо обязательно, причем можно и с палатками (есть палаточный городок), можно с велосипедами, можно с байдарками, можно просто так. Приезжать надо минимум дня на 3. На 1 день очень утомительно и не успеете почувствовать дух островов. По прибытии ступайте в Петербургскую гостиницу (у монастыря): там и с поселением помогут и запишут на экскурсии. Самое главное на Соловках ни куда не торопиться и ходить очень медленно-медленно. На Соловецком острове можно взять напрокат велосипед (от 400р/сут до 800 р/сут) и погулять самим, но для начала лучше послушать экскурсии. Особенно хороша была на Заяцкий остров.
По монастырю можно ходить сколько душе угодно, а душе почему-то угодно было там просто быть и молчать, и наслаждаться спокойствием. Желательно слиться с какой-нибудь экскурсией, только не с паломнической, а то к концу рассказа будете славно завывать псалмы на разные лады)). Монастырь, конечно, бесподобен: строгий, без праздности, в деревянными куполами, валунными стенами, к которым хочется прикоснуться, на которых спят кошки, и на которых растут цветы и деревья. На Соловках монастырь центр Вселенной: все отчеты расстояний идут от него. Везде стоят указатели да и местные жители всегда подскажут (если вы их найдете)))), т. к. их всего 1000чел, а туристов раза в 2, то и в 3 больше, в т. ч. и иностранцы). Да, и еще. Расстояния на столбах указаны в километрах, но на деле это версты)))
На Секирную гору мы добрались сами на великах (километров 12-13 в одну сторону) и присоединились к какой-то группе. По дороге заехали в ботанический сад (километров 4-5 от монастыря): там очень даже есть на что посмотреть. На Муксалминскую дамбу сбегали пешком – километров 10-11 в одну сторону по пересеченной болотами местности. Все 4 болота проходимы, а некоторыми любителями и переезжаемы на велах. Только учтите, часть пути вы на великах, часть – они на вас. Но никто из встречающихся нам путников не пожалел о проделанном пути. На Муксалме была ферма, т. к. монахам запрещалось уставом у стен монастыря держать живородящий скот, дабы не вводить братию во грех. Кстати, по дороге обратно набрали грибов, которые полночи резали и сушили))
По каналам покатались сами (прокат лодки в 3 км от монастыря на озере Средний перт). Там же встретили байдарочников. На озерах заблудить невозможно, везде стоят указатели. И еще. Не пожалейте денег, купите туристическую карту по Соловкам. На остров Анзер не поехали. Про закаты на соловках, про необыкновенный каменистый берег Белого моря, про чаек-попрошаек, которые всегда сопровождаю катера писать не буду, это еще листов на 5. Единственное, о чем еще скажу, это про строения. Большинство (если не все, кроме жилых) не реставрировались с момента постройки, т. е. с начала 19 века. Это благодаря особой технологии строительства: липовые бревна в течение 10 лет периодически вымачивались в соленой воде и сушились и теперь им не страшно ничего. Вот так вот, компания «Дон-строй», это вам не кубики «Алые паруса» складывать)))
Цены в магазинах сопоставимы с московскими, так что сюрприза не будет))
Отдельное слово о комарах. Их настойчивости и умению добиваться своей цели можно позавидовать. Прутиками и веточками их не отогнать, это им только упорства придает. Слава Соловецким комарам!!! Если нет комариного отпугивателя-спрея, соловки вы не увидите: будете сожраны заживо еще на подступах к монастырю. Спасал Gardex часа на 1.5-2, а от москитола сами чуть не попередохли.
12. Старая Ладога. Красиво, впечатлило и снаружи и внутри. Это пожалуй и все. На Соловки я обязательно вернусь, но только уже на Соловки и скорей всего золотой осенью. Если возникнут вопрос – пишите, обязательно отвечу (chervv@yandex. ru)
Тези про Карелію.
Маршрут: Москва-Сортавала-Петрозаводськ-Кемь-Соловки-Стара Ладога-Москва
Пройдено 3 500 км
Екіпаж 2 особи (їхали кожен по 3 години, ночівля в дорозі не було)
Відразу хочу обговорити 2 речі: у звіті буде висловлено мою особисту думку про побачене, і не буде опису цих пам'яток: цього добра повно в Інтернеті і без мене. Отже, тези.
1. Дороги. Ми виїхали о 5.30, хоча збиралися о 5. До Сортавали їхати зовсім не втомлює, незважаючи на 969 км. По всій Московській області в кожному селі стоять з радарами: дотримуйтесь швидкісного режиму, домовлятися важко (за чутками, тому що нам з ними зустрічати не довелося, завдяки мудрості чоловіка). Якщо віддаєте перевагу такому ж маршруту, не надумайте їхати на Сортавалу через Приозерськ і Ландехпохью: ТАМ ДОРОГИ НЕМАЄ, ТАМ ГРЕЙДЕР. Для тих хто не знає: уявіть собі 52 км шиферу трохи припорошеного землею.
Швидкість на цій «трасі» 20 км/год (+ чудова можливість потім потрапити на перебирання підвіски). Зі швидкістю 30 км/годину там мчать лише місцеві. Після Ландехпохії траса пристойна, але більше 40 км/год там теж не поїдеш, тому що дуже звивиста, ніби її проектував п'яний студент першого курсу МАДІ.
Існує прекрасна дорога, що економить час і гроші. Її проектували та будували фіни. Про неї ми дізналися тільки в Сортавалі від господарів будинку, де мешкали. Від Пітера йдіть на М18, проїжджаєте Петрозаводськ (не треба туди заїжджати! ) І їдете до вказівника на Сортавалу. І все, 2.5-3 години, і ви на місці. Траса пряма, як військовий статут. На 2-х кілометрівці цієї траси немає. Дорога ж до Кемі (М18) цілком пристойна, хоча є невеликі нерівності, проте набагато краще ніж ризька траса після Волоколамська)).
Єдина неприємність: на дорогу, особливо в нічний час виходять лисиці, кішки, борсуки та гади-лосі (що сама бачила, про те й співаю: коли побачили лося, що вистрибнув назустріч нам із кущів, трохи попередохли від страху).
2. Рускеальні водоспади. Якщо навіть бачити їх не захочете, все-таки повз ну ніяк не проїхати. Вони знаходяться на півдорозі на мармуровий кар'єр. Там же намети з їжею-шашликом (смачно) та якісним пивом. Гарно, вода жовто-коричнева із-за торфовищ. Купатися там не можна, але деякі наші співгромадяни мабуть не вміють читати, безглузді.
3. Мармурові озера. Виїжджаєте із Сортавали, повертаєте на Вяртсиля, далі прямо проїжджаєте рускеальні водоспади, і після 21 кілометра (відразу після 3-го мосту через річку Тохмайоки) буде поворот на бетонку наліво на вказівник «МАРМУРНІ ОЗЕРА». Там є платна стоянка та кафешки з пивом (розливним, якісним) та шашликом.
Вхід у парк у будні 45р/ос у вихідні трохи дорожче. Це без екскурсовода, якщо з екскурсоводом, то дорожче. Можна приєднатися до екскурсії. Тільки не робіть дуже розумні особи і не ставте розумних питань, а то дуже швидко вирушите оглядати околиці поодинці: гіди добре знають свої групи))). Навколо кар'єру йде засипана галькою стежка, ось по ній і рухайтеся.
Даних про туристів, що заблукали, в районі мармурового озера немає)). Огляд з фотографуванням на кожному оглядовому майданчику займе 2 години.
Тепер трохи лірики. Завітати обов'язково варто. Величезна (456м х 109м) витягнута чаша з дуже крутими берегами (висота 22.5м), наповнена смарагдовою водою (глибина 31м). Відчуваєшся комахою і тобі дуже добре від цього відчуття. Що там було та навіщо читайте в Інтернеті.
У це місце ми приїжджали двічі: і в дощ та сонце, був би час, приїхали ще раз. У цьому ж місці трапляється дайвінг (є сходи для спуску, прироблені до скелі - випробування не для слабонервних, я по ній лазила - відчуття вище статевих))) Недалеко від виходу є загальна туристична стежка для допитливих: якщо по ній піти, то відкривається ще одне озеро, дослідженню підлягає лише один його берег, протилежний берег-це скелі та ліс.
4. Рюм'яківський водоспад. Видовище, недоступне організованим туристам (зловтішаю)). Знаходиться все по тій же дорозі на мармурові озера. Після села Рюттю у бік мармурового озера (орієнтиром ліворуч попереду в лісі будуть купи білого піску, ох ми їх і шукали…) ліворуч після зупинки йтиме бетонка. Проте метрів 100 потрібно буде пройти лісом. Але видовище того варте…. Водоскид більший і вищий за рускеальний.
Навколо каміння, і на камінні ростуть дерева). Насправді це колишня гідроелектростанція. Це місце добре знають місцеві жителі, але дороги пояснювати вони не вміють))): тільки два варіанти проїзду: прямо і назад)) та орієнтири у них: «проїдете 5 беріз і біля сосни повернете»)))
5. Валаам. З п'ятниці до неділі на кометі ви не поїдете на Валаам, туди садять лише організовані групи. Ми ледве проштовхнулися на причал. При нас хлопці слізно прохали капітана взяти їх на борт, говорячи, що вони останній день у Сортавалі і на Валаамі не були, але й це їм не допомогло(( У понеділок ми вільно на тій же кометі дісталися острова ....І варто було) Чи все це таких мук? Для нас - ні: ну Валаам, ну і що??
До поїздки я читала в Інеті такі захоплені відгуки про тишу та гладь, та Божу благодать… В результаті ми не один кілометр протопали по землі обітованій, чекаючи у якої сосни на нас зійде ця сама благодать, але чи то ми не під тими соснами гуляли, чи то у Бога був вихідний))) Крім гарної природи там більше нічого власне немає.
До речі, ченці там зовсім не злі і цілком нормально ставляться до туристів, ось інша справа паломники… Це щось із чимось! То пісні співають, то між собою лаються, то диких туристів. Єдине, що порадувало, то це стихійна поїздка по скитах на приватному катері. Цих катерів біля причалу безліч.
Коротше, є 3 способи підкорення Валаама: один по воді (найцікавіший: місцевий абориген возить по всіх скитах, заодно і розповідає що й навіщо, зупиняється в цікавих місцях і на вимогу, випускає на берег подивитися на скит ближче, зняти побут трудників та ін. ) і два по суші (на маршрутці та пішки). Про маршрутку сказати нічого, тому що не користувалися. Тільки знаю, що зупиняється вона в монастирській та ніконівській бухті (відстань між бухтами кілометрів 7, дорога хороша, і в хорошій компанії можна пройти її пішки). Піший спосіб більш утомливий, тому що відстань вимірюється кілометрами і при всьому бажанні весь острів за один день не оминути. І ще. Усі мости на острові (крім кам'яних) зруйновані, так що від Білого скиту ви потрапите лише до Смоленського. Обов'язково попадіть на гору Елеон (поряд з ніконівською бухтою): хоча б тут захоплення вам буде забезпечено)) Так, і ще.
Квиток доцільно брати тільки в один бік, тому що якщо ви захопитеся водно-пішим туризмом на острові, то на ту саму комету ви не потрапляєте, а веселити команду іншого судна, що ви вже комусь сплатили зворотний проїзд, я думаю, вам не заманеться.
Про ціни: комета 300 +300, моторка 800р / год, парковка біля причалу 100 руб / добу. На Валаамі біля причалу багато жорстоких місць: і монастирських, і мирських.
6. Про житло. Бронювала за місяць, підтверджувала щотижня. І в результаті номер був зайнятий п'яними фінами. Але не було б щастя, та нещастя допомогло. Нас оточили любов'ю та повагою та відвезли до приватного сектору, сказавши, що наступного дня можемо повернути до готелю. Але, оглянувши будиночок на березі Ладоги, про повернення не могло бути й мови: сауна, величезна кухня, 2 поверхи – і це все нам двом!! ! Чудово! І все задоволення 700руб/сут на людину. Для тих, хто шукає ось координати: гостьовий будиночок «біля озера»: 8 81.30 4 1.04, +7 92.221 6.19. Не пошкодуєте!
Ще господарі вам розкажуть, що можна ще подивитися і куди забратися, а якщо заздалегідь домовитися, то і риболовлю організують. Ми тепер до них на рибалку поїдемо. Про їжу писати не буду, тому що багато інформації є на сайті «по Росії на авто». Все відповідає дійсності.
7. Петрозаводськ. З Сортавали в Імпілахті їдемо прямо (не повертаючи на Піткяранту) і через 250-300 метрів нова дорога з чудовим покриттям і далі прямо до Пряжа, а потім покриття дещо гірше, але ям до столиці Карелії немає. Швидкість на цій трасі обмежується лише наявністю підлоги під педаллю газу. Доїхали за 3:00. Десь на сайтах я вичитала про досконалість онезької набережної та її скульптур. Да-а-а-а… Навіть друг Лужкова не так спокусив Москву своїми монстрами, як поглумилися на цій набережній… від душі.
Мабуть, скульптура, архітектура та естрада померли одного дня, коли побачили фабрику зірок, нові будинки в Москві та онезьку набережну.
Але остаточно нас підкосило відвідування кафе «Ківач»: такі заклад існує в настанові того, що обжерливість смертельний гріх. Абсолютно відморожені офіціантки, такі молоді і вже ніякі, про їжу писати не можу, тому що від одного спогаду починає каламутити. Становище дещо виправила зупинка на 2 дні на турбазі «Сандал» біля однойменного озера (бронь із Москви). Непогане містечко: і лазня, і фумігатор у номер, і на гамаку похитуватися, і багаття з мангалом, і на човні поплавати по озеру (400 руб/сут), і годують непогано.
8. Ківач. Є вказівник на трасу М18. КРАСА. Є поряд їжа та сувенірні магазини. Тільки треба приїжджати чим раніше, тим краще, тому що потім підвозять туристів та паломників і вони починають разом з вами дертися по каменях і позувати один одному перед камерою.
Кіжі. Подивіться фотографії в Інтернеті та заспокойтеся: вважайте, що завітали. Якщо ж ви такі любителі дерев'яного зодчества, їдьте у Великий Новгород, там є музей просто неба і він набагато цікавіший на відміну від тієї лісопилки. А якщо вам цікава технологія будівництва будинків без жодного цвяха, їдьте в дер. Теряєво Волоколамського району, там ще живі першоджерела))
10. Кім. Від Петрозаводська близько 410 км + 26 км до Робочеострівська. До Ведмежогорська траса непогана, потім місцями зустрічаються ями, десь замуровані, десь ні, але цілком терпимо. Із заправками труднощів немає, зустрічаються і ТНКівські, багато хто з кафешками. Зустрічаються мотелі, ночувати можна й поруч із ними (чим ми скористалися на 3 години по дорозі назад). Багато далекобою з лісом. Бі лайн, МТС та мегафон ловлять скрізь. Машину в Кемі можна залишити на причалі (70 руб/сут), можна готелі «Причал», але там на той період не було вільних місць.
Робочеострівськ. Для тих, хто не знає, там знімався фільм П. Лунгіна «Острів». Коли ми туди приїхали, йшов дощ, свинцеве небо, шторм 3 бали та температура +6. І на цьому фоні навколо чорні напіврозвалені будинки, нова церква на причалі і жодної людини. Видовище та перспектива ночувати в машині не тішили. У місцевому барі з'ясовуємо, що має за 4 години прийти катер, але забирає він людей на ярмарок на Соловках за попередньою оплатою, і за наявності місць у цій групі нас візьмуть. Ідемо на причал, собачий холод, там сидять соловецькі бідолахи, яким треба потрапити додому і у яких, як і у нас ні з ким домовленості немає. Сідаємо поряд із ними. Приходить катер, але, як на зло, всі ярмаркові гуляки з'явилися згідно зі списком. Тим не менш, вже за власною домовленістю за офіційною ціною 450р / чол нас беруть на борт і розміщують у власних каютах. Усього 3 години хитавиці і ми на Соловках. З Робочеостровська о 08.
00 відходить «Василь Косяков», він без проблем бере дикого туриста (на ньому ми їхали назад: із Соловків відходить о 17.30, а садити починає з організованих тургруп о 17.00), крім нього багато приватного візництва (Печак, Створ та ін) та кілька монастирських катерів.
11. Соловки. Сюди їхати треба обов'язково, причому можна і з наметами (є наметове містечко), можна з велосипедами, можна з байдарками, можна просто так. Приїжджати треба мінімум дня на 3. На 1 день дуже втомлює і не встигнете відчути дух островів. Після прибуття ступайте до Петербурзького готелю (біля монастиря): там і з поселенням допоможуть і запишуть на екскурсії. Найголовніше на Соловках ні куди не поспішати і ходити дуже повільно. На Соловецькому острові можна взяти напрокат велосипед (від 400р/сут до 800 р/сут) і погуляти самим, але спочатку краще послухати екскурсії. Особливо гарна була на Заєцькому острові.
За монастирем можна ходити скільки душі завгодно, а душі чомусь завгодно було там просто бути і мовчати, і насолоджуватися спокоєм. Бажано злитися з якоюсь екскурсією, тільки не з паломницькою, а то до кінця розповіді будете славно завивати псалми на різні лади)). Монастир, звичайно, незрівнянний: строгий, без ледарства, у дерев'яними куполами, валуновими стінами, до яких хочеться торкнутися, на яких сплять кішки, і на яких ростуть квіти та дерева. На Соловках монастир – центр Всесвіту: всі звіти відстаней йдуть від нього. Скрізь стоять покажчики та й місцеві жителі завжди підкажуть (якщо ви їх знайдете)))), тому що їх всього 1000 осіб, а туристів разу в 2, то і в 3 більше, в т. ч. і іноземці). Так, і ще. Відстань на стовпах вказана в кілометрах, але насправді це версти)))
На Секірну гору ми дісталися самі на великах (кілометрів 12-13 в один бік) і приєдналися до якоїсь групи.
Про заходи на соловки, про незвичайний кам'янистий берег Білого моря, про чайки-жебраки, які завжди супроводжую катери писати не буду, це ще листів на 5. Єдине, про що ще скажу, це про будівлі. Більшість (якщо не всі, крім житлових) не реставрувались з моменту побудови, тобто з початку 19 століття. Це завдяки особливій технології будівництва: липові колоди протягом 10 років періодично вимочувалися в солоній воді та сушилися і тепер їм не страшно нічого. Ось так ось, компанія «Дон-буд», це вам не кубики «Червоні вітрила» складати)))
Ціни в магазинах можна порівняти з московськими, так що сюрпризу не буде))
Окреме слово про комарів. Їх наполегливості та вмінню досягати своєї мети можна позаздрити. Прутиками та гілочками їх не відігнати, це їм тільки наполегливості надає. Слава Соловецьким комарам!
Якщо немає комариного відлякувача-спрею, соловки ви не побачите: будете зжерли живцем ще на підступах до монастиря. Рятував Gardex години на 1.5-2, а від москітолу самі мало не передохли.
12. Стара Ладога. Гарно, вразило і зовні, і всередині. Це, мабуть, і все. На Соловки я обов'язково повернуся, але тільки вже на Соловки і, швидше за все, золотою восени. Якщо виникне питання – пишіть, обов'язково відповім (chervv@yandex. ru)
