Год назад подруга рассказала, как хорошо провела неделю на термальных источниках в Адыгее. У нее (и у меня) проблемы с опорно-двигательным аппаратом. Поездка ей очень понравилась. Зная, что она о многих местах отзывается с восторгом, я же не люблю наш « ненавязчивый сервис» , прослушала восторги и забыла. Когда другая подруга спросила, не собираюсь ли я поехать летом в отпуск куда-то, у меня не было возможности и даже сил об этом думать. Я лишь вспомнила про термальные источники и восторги по их поводу и отослала ей ссылку на место, данную первой подругой. Она прочитала, сказала, что место любопытное и полезное для ОДС. И даже второй позитивный отзыв не вызвал у меня желания смотреть информацию о месте. В конце лета, слегка отдохнув и осознав, что ситуация с отдыхом довольно печальная, а зима, промозглость и темень уже близки, я посмотрела-таки ссылки второй подруги (она к первым добавила и другие, но в тех же краях).
наш маршрут по Адыгее
Причин поехать было несколько. 1) Кавказ меня привлекал (а скалы люблю давно). Годом ранее я впервые была там (на Армянском нагорье; одну ночь провели недалеко от границы с Грузией, где горы скалисты и лесисты – мне нравится такая природа). Российская часть Кавказа существенно выше. Почему бы не посмотреть на нее? 2) Погреть суставы (типа санатория) тоже было заманчиво. 3) В это место приглашала поехать турфирма, с которой я путешествовала в последние годы и знала как обеспечивающую достойные условия отдыха (как бы рекомендация от знакомых). 4) В последнее время мне лишь природа дает ощущение отдыха. Потому все реже езжу « за информацией» , все чаще – за отдыхом « для головы» с нагрузкой для ног, когда идешь куда-то, монотонно передвигая ноги, и в голове светлеет. Офисным работникам полезно разгружать голову, загружать ноги – в противовес обычному времяпрепровождению. В смене деятельности и заключается отдых.
Санаторий как-то не всплывал. Стала читать присланную мне информацию об отдыхе на термальных источниках в Адыгее. Турбазами назывались вполне комфортные жилища с обычными для городского человека условиями: кровать, керамическая сантехника, столовая. Обещали 3-разовое питание (значит, самой ходить в магазин, готовить или искать место, не отравишься, не придется). Выходы на природу ненадолго с нетяжелым обычным в повседневной жизни рюкзаком. Все – в сочетании с ежедневными термальными источниками, которые я – не любитель частых водных процедур воспринимала несколько настороженно (был негативный опыт и с гигиеной во многих местах проблемы). Но здесь же бассейн обещали после хождения, чтобы нагрузку снять.
« Это мне подходит» – решила я. За неделю до вылета забронировала билет на самолет под предлагаемый трансфер турбазы « Активация» (ее, похоже, и предлагала известная мне турфирма). На следующий день до покупки билета стала звонить туда, чтобы уточнить, есть ли места. Дополнительным моментом выбора именно этой турбазы было то, что какой бы вопрос по эл. почте об удобствах я не задала, мне отвечали положительным ответом. Это подкупало, т. к. турбаза в моем представлении – это или палатка, или барак без особых удобств; оборудование, не всегда в хорошем состоянии; выход « на природу» – с рюкзаком за плечами, от которого потом гудит весь позвоночник; приготовление пищи на костре своими силами. А мне такого отдыха не хотелось совершенно, т. к. даже в 20 лет не могла в таких условиях отдохнуть. Для меня отдых – это комфорт. Много не нужно, но без готовки, без длительных походов с ночевкой в палатке, без тяжелого рюкзака. Палатки, байдарки и пр. просто не для меня. У меня нет ни опыта, ни соответствующего обмундирования.
У меня было три программы нахождения на месте: от мне известной турфирмы, присланная турбазой в договоре, взятая на сайте турбазы под названием « осень-весна» (я же в начале сентября еду! ). Во всех трех: 3-разовое питание, экскурсии или походы между завтраком и обедом, обедом и ужином, после ужина – поездка « на воды» . Не скучно и полезно.
В аэропорту долго искала обозначенное кафе (оно было скрыто за забором). Но местные подсказали. Дорога большей частью скучна: по равнине, среди полей и под странные разговоры « не по теме» встречающего. Я даже несколько раз ему возражала. Правда, поняв, что говоруну возражать бессмысленно, замолчала.
Турбаза – 2-этажный коттедж, домик инструкторов, баня, 2 скамейки-качалки, 2 навеса (под одним накрывали общий стол) и дом с кухней и внутренней столовой (когда дождь или холодно), парковка для 3 проходимых авто. На территории есть клетка с енотами. Условия я бы оценила в 3* отеля: есть фен, чайник, удобная и широкая кровать, душ (воду один раз отключили во всем поселке, на базе она была накоплена и предупредили об этом заранее), плоский ТВ. Розетки не очень удобно спрятаны за мебелью. Но с удлинителями или отодвинутой тумбочкой пользоваться можно.
территория турбазы
Термальные источники находятся почти у Майкопа, км 30-40 от базы. Самостоятельно не добраться, хотя в программе указано, что, при желании, их посещать можно за доп. плату. У нас была купальня с 5-ю бассейнами: от 20° до примерно 40° (в т. ч. один детский). Самый холодный и следующий по температуре можно назвать плавательными (но в более теплом плавать стоит медленно). Остальные – ваннами (впрочем, при высоких температурах плавать и не рекомендуют; здесь все сидят во шею в воде и греются). Весело играет музыка, громковато, правда. Все открытые. Если посещать не летом, и в дождь (или снег) зимы или межсезонья, то нужно обязательно кроме полотенца иметь теплый халат, чтобы дойти от раздевалки до бассейна и обратно. В раздевалках есть душ, но настроить его сложно. И никто им до бассейна не пользуется. На голову шапочки тоже не надевают. Ну это вопрос гигиены места. Вода хорошо влияет на ОДА, кожу.
База находится на южной окраине поселка Каменномостский. Горы вокруг – чуть выше 600 м, лесистые. Рядом – дорога из карьера, где добывают камень (то ли гипс, то ли известняк, то ли оба), и ж/д, по которой камень вывозят ежедневно. Пыль не долетает, но шум есть, днем. Поселок протяженный, скучный: для самостоятельных прогулок не подходящий, хоть и есть там где-то парк.
поселок Каменномостский
В заезде было 11 человек, среди которых одна молодая женщина по более активной программе (она уходила и в поход с ночевкой в горах). Остальные приехали, как и я, посмотреть кое-что и погреться в воде.
Кормили нас 3 раза в день, сытно и разнообразно (по словам тех, кто бывал в др. местах). Местной кухни, правда, не было (а в описании встречала). Если мы уезжали на целый день, давали ланч-боксы (гамбургер, не сравнимый с макдональдским) и вечером давали пропущенные днем супы. Повар – выше всяких похвал. Она в начале спросила о том, кто что-то не ест. Я ответила, что молочку не люблю, а сыр в рот не беру. И она готовила так, что молока практически не было (однажды забыли, сделали что-то с сыром, но тут же приготовили мне другой завтрак).
С нами работали 3 человека: 2 инструктора, директор (возили на 3х авто, сопровождали). Тот, что нас встречал, – чаще всего и возил бОльшую часть компании (6 чел). Его джип имел переделанное багажное отделение, где стояли 2 скамейки. Увы, там возили людей, а дороги иногда серпантинами, иногда грунтовки, забираться высоко. При этом скорость – существенно больше разрешенной. Люди по собственной инициативе менялись местами, чтобы кто-то не оказался всегда на неудобных местах. С этим инструктором у меня были конфликты. Помимо ерунды, которую он рассказывал (я просто не слушала, остальным, наверно, интересно было), он однажды забыл забрать человека в термальные бассейны (возвращался); не встретил нас с конной прогулки, из-за чего мы были вынуждены идти пешком по той дороге, где самосвалы возят камень, и дышать пылью. При этом извинялись повар, ее помощницы, владелица лошадей. Директор извинился только накануне отъезда, когда я напомнила эту историю. А инструктор, привезший нас на конюшню и забравший рюкзаки с телефонами, так и не соизволил это сделать. Видимо, посчитал нормальным лишить людей связи и не забрать. Такое неуважение к людям испортило мой отдых. Накладки бывают, это нормально. Но я считаю, что если работаешь с людьми, нужно уметь извиняться. Тогда люди к твоей турбазе отнесутся в целом позитивно.
Перечислю обещанные в присланном договоре экскурсии (или несложные походы) между едой: 1) поход в Хаджокскую теснину 2) на водопады Руфабго 3) озеро Красное и окрестности (ущелье Мишоко) 4) Гуамское ущелье 5)конные прогулки на 2 или 5 часов 6) Свято-Михайло-Афонский мужской монастырь 7)плато Лаго-Наки и Большая Азишская пещера 8) слияние рек Дах и Белая 9) « Дикий пляж» , « Каменные лабиринты» , скала Азиш-тау.
Теперь комментарии по каждому увиденному месту.
1) Хаджокская теснина находится на южной окраине поселка Каменномостский (прежде Хаджок). Вход платный, 400 р. Место красивое. Посетить стоит, но вряд ли больше одного раза. На территории стоят клетки с медведями (один танцует), красными волками (завезенными на Кавказ), копытными. Что-то типа зоопарка, кому интересны животные в клетках.
Хаджокская теснина
2) Водопады Руфабго. Находятся южнее турбазы. Пешком нужно идти на юг от поселка вдоль дороги. Не рядом с турбазой. Вход платный, 400 р. У входа что-то вроде музея. Любопытно. Рассказывает о быте адыгов (комментариев нет). Несколько плакатов, которые тоже без комментариев сложно понять. Вдоль ручья (или реки) тянется обустроенная тропа до третьего водопада. Дальше подниматься уже сложно.
у водопадов Руфабго
3) Озеро Красное – водоем на дне заброшенного карьера, мимо которого постоянно ездят самосвалы с другого карьера с камнем. Недалеко от турбазы, но вот стоит ли туда идти? На вершине старого карьера мы останавливались. Самосвалы пару раз проехали мимо. Нас возили и выше, на поляну над ущельем Мишико. Там оборудованы аттракционы: на тросе желающие пересекают ущелье, поднимаются по тропе (висячий мост, тросы и пр. ) и возвращаются по др. тросу. Один из группы « слетал» , но это уже экстремально, для тех, кому адреналина в жизни не хватает. И, конечно, за плату, кажется, 2000 р. Еще там, видимо, дают квадроциклы.
озеро Красное
4) Гуамское ущелье. Находится км в 100 от базы. Езда по дороге, через невысокий перевал, км 15 – по жуткой грунтовке. В самом ущелье пешком ходят не многие (оно узкое, примерно раз в час ходит поезд или дрезина на 1700 м). В тот день, когда были мы, поезда не было, нас возили на дрезине вместо него (в др. дни она возит от остановки поезда до конца ущелья – еще 1800 м). Под скрежет рассказывали об ущелье. Цена дрезины – 300 р. в одну сторону. Пешком мы прошлись немного дальше места остановки, по шпалам. И быстро вернулись обратно, чтобы успеть на обратную дрезину. До этого ущелья нас завезли в поселок Мезмай. Там мы ходили по извилистой тропе к водопаду. Мне понравилось, но иным было сложно идти. Еще обещали какую-то Орлиную скалу. Но времени на нее не оставалось. Если я правильно увидела, место тоже не для неподготовленного человека.
река Курджипс в Гуамском ущелье
5) Конные прогулки организовывает ранчо, которое находится недалеко от троса над ущельем Мишоко. Добираться по той дороге с самосвалами, о которой выше. 2 часа – 1000 р. , 5 часов – 1500 р. Сначала всех катают по старому саду. Жарко, пересекают несколько раз дорогу с карьера (пыль). Затем в 2-часовой прогулке одна остановка на обзорной площадке над ущельем Мишоко. В 5-часовой – одна остановка на ланч у красивой скалы Чертов палец примерно над поселком Даховский. В это же место ездили отказавшиеся от конной прогулки. Они поднимались по канатной дороге к экстрим-парку Тетис, шли по лесу до скалы. Это был самый легкий маршрут. У меня на конной прогулке с непривычки (2-й раз на лошади с 30-летним перерывом) болели все суставы ног. Завезли на обе прогулки на машине. Вывезли только тех, кто на 2 часа приехал. Затем они посещали музей « Беловодье» .
Чертов палец
6) Свято-Михайло-Афонский мужской монастырь. Я ехала, учитывая место. Но как только сказали « надеть платки» , отказалась заходить. Для меня одежда для посещения религиозных мест – закрытые колени, плечи, живот. Все. Остальное – избыточные и неоправданные требования. Не один раз видела более наглую одежду: оголенный живот, открытое декольте, облегающие и короткие юбки или брюки ... но в платке. И кто более подобающим образом одет? Я или те, что в платках? Потому описывать не могу. Погуляли со вторым инструктором (водитель 2-й машины) до выгона лошадей, по монастырскому саду, поели груш. Поднялись на смотровую площадку, где он показывал окрестности и объяснял, что видно. Остальные прибежали впопыхах туда же, рассказали мне о том, что их раздражало в момент моего отсутствия во втором инструкторе.
7) Плато Лаго-Наки и Большая Азишская пещера. Туда дорога довольно разбитая, частично – грунтовка. Но сейчас ее строят дальше. Возможно, позднее она станет вполне удобной для поездок. По дороге остановились у удивительно объемного дерева. Далее – у гостиницы со смотровой площадкой. Место красивое. Можно смотреть на горы внизу и вдали часами.
Потом – плато с высотой 1800 м. Там закладывает уши, дует довольно сильный ветер. Подъем по камням, но короткий.
вид на плато Лаго-Наки и сухой Курджипс
Следующая остановка рядом (пешком дойти можно) – на кордоне Кавказского биосферного заповедника. У входа рассказали о зубре.
На обратном пути – Большая Азишская пещера. Цена – 500 р. Оборудована металлическими (крутыми) лестницами. Плохо освещена. Гид в пещере говорил, что фотографировать можно на обратном пути, когда он закончит экскурсию. Не верьте. Без освещения его фонарика (или вашего) фотографировать сложно или невозможно. Нужно это делать тогда, когда он направляет свет на то место, о котором говорит. Или покупать книжку с фото (как сделала я) у входа. Необорудованную часть с рекой не посещала. Реку видно сверху.
в Коронном зале Большой Азишской пещеры
8) Слияние рек Дах и Белая. То, что нам показали, сложно назвать « слиянием» . Мы были на мосту в Даховской. Мост не старинный, надпись « 1906» , но заброшенный. Проехали на джипе под мост, потом – по нему. Все занимает минут 15. У нас – на обратном пути от Лаго-Наки.
9) « Дикий пляж» , « Каменные лабиринты» , скала Азиш-тау. Даже не могу вспомнить, в какой день мы туда ходили. Видимо, после теснины. Дикий пляж – красивое место на реке Белой. « Каменные лабиринты» - узкая тропа между камней, где устроили туалет. Скала Азиш-тау – видимо, скала, к которой мы поднимались под капающей по ней воде и дальше не пошли. Это места, находящиеся между Хаджокской тесниной и водопадами Руфабго.
скала Азиш-Тау
Дикий пляж
Если вы в состоянии высоко поднимать ноги, ходить по скользкой земле и корням, то эти поездки осилите. Обувь, правда, все равно должна быть типа кроссовок, лучше – на рифленой подошве. Только местные ходят в шлепанцах. Если нет – ограничьтесь посещением термальных источников. И лучше выбрать место ближе к ним или на их территории, чтобы не быть связанными транспортом (общественного или « челноков» я как-то не видела).
Рік тому подруга розповіла, як добре провела тиждень на термальних джерелах в Адигеї. Має (і в мене) проблеми з опорно-руховим апаратом. Поїздка їй дуже сподобалася. Знаючи, що вона про багато місць відгукується із захопленням, я ж не люблю наш «ненав'язливий сервіс», прослухала захоплення та забула. Коли інша подруга запитала, чи я не збираюся поїхати влітку у відпустку кудись, у мене не було можливості і навіть сили про це думати. Я лише згадала про термальні джерела та захоплення з їх приводу і надіслала їй посилання на місце, дане першою подругою. Вона прочитала, сказала, що місце цікаве та корисне для ОДС. І навіть другий позитивний відгук не викликав у мене бажання дивитися інформацію про місце. Наприкінці літа, злегка відпочивши і усвідомивши, що ситуація з відпочинком досить сумна, а зима, вогкість і темінь вже близькі, я таки подивилася посилання другої подруги (вона до перших додала й інші, але в тих же краях). >
наш маршрут по Адигеї
Причин поїхати було кілька. 1) Кавказ мене приваблював (а скелі люблю давно). Роком раніше я вперше була там (на Вірменському нагір'ї; одну ніч провели недалеко від кордону з Грузією, де гори скелясті та лісисті – мені подобається така природа). Російська частина Кавказу значно вища. Чому б не подивитись на неї? 2) Погріти суглоби (типу санаторію) теж було привабливо. 3) У це місце запрошувала поїхати турфірма, з якою я подорожувала останніми роками і знала як таку, що забезпечує гідні умови відпочинку (ніби рекомендація від знайомих). 4) Останнім часом мені лише природа дає відчуття відпочинку. Тому все рідше їжджу за інформацією, все частіше - за відпочинком для голови з навантаженням для ніг, коли йдеш кудись, монотонно пересуваючи ноги, і в голові світлішає. Офісним працівникам корисно розвантажувати голову, завантажувати ноги - на противагу звичайному дозвілля. У зміні діяльності і полягає відпочинок.
Санаторій якось не виринав. Почала читати надіслану мені інформацію про відпочинок на термальних джерелах в Адигеї. Турбазами називалися цілком комфортні житла зі звичайними для міської людини умовами: ліжко, керамічна сантехніка, їдальня. Обіцяли 3-разове харчування (означає, самій ходити в магазин, готувати чи шукати місце, не отруїшся, не доведеться). Виходи на природу ненадовго з легким звичайним у повсякденному житті рюкзаком. Все – у поєднанні зі щоденними термальними джерелами, які я – не любитель частих водних процедур сприймала дещо насторожено (був негативний досвід і з гігієною у багатьох місцях проблеми). Але тут басейн обіцяли після ходіння, щоб навантаження зняти.
«Це мені підходить» – вирішила я. За тиждень до вильоту забронювала квиток на літак під пропонований трансфер турбази «Активація» (її, схоже, пропонувала відома мені турфірма). Наступного дня до покупки квитка почала дзвонити туди, щоб уточнити, чи є місця. Додатковим моментом вибору саме цієї турбази було те, що яке б питання за ел. поштою про зручності я не поставила, мені відповідали позитивною відповіддю. Це купувало, т. к. турбаза в моїй уяві – це або намет, або барак без особливих зручностей; обладнання, який завжди у хорошому стані; вихід "на природу" - з рюкзаком за плечима, від якого потім гуде весь хребет; приготування їжі на вогнищі самотужки. А такого відпочинку не хотілося зовсім, т. к. навіть у 20 років не могла за таких умов відпочити. Для мене відпочинок – це комфорт. Багато не потрібно, але без приготування, без тривалих походів з ночівлею в наметі, без важкого рюкзака. Намети, байдарки та ін просто не для мене. У мене немає ні досвіду, ні відповідного обмундирування.
У мене було три програми знаходження на місці: від мені відомої турфірми, надіслана турбазою у договорі, взята на сайті турбази під назвою «осінь-весна» (я ж на початку вересня їду! ). У всіх трьох: 3-разове харчування, екскурсії або походи між сніданком та обідом, обідом та вечерею, після вечері – поїздка на води. Не нудно та корисно.
В аеропорту довго шукала зазначене кафе (воно було приховано за парканом). Але місцеві підказали. Дорога здебільшого нудна: по рівнині, серед полів та під дивні розмови «не по темі» того, хто зустрічає. Я навіть кілька разів заперечувала йому. Щоправда, зрозумівши, що балакуну заперечувати безглуздо, замовкла.
Турбаза – 2-поверховий котедж, будиночок інструкторів, лазня, 2 лавки-гойдалки, 2 навіси (під одним накривали спільний стіл) та будинок з кухнею та внутрішньою їдальнею (коли дощ чи холодно), парковка для 3 прохідних авто. На території є клітина з єнотами. Умови я оцінила б у 3* готелю: є фен, чайник, зручне і широке ліжко, душ (воду один раз відключили у всьому селищі, на базі вона була накопичена і попередили про це заздалегідь), плоский ТБ. Розетки не дуже зручно заховані за меблями. Але з подовжувачами або відсунутою тумбочкою можна користуватися.
територія турбази
Термальні джерела знаходяться майже біля Майкопа, км 30-40 від бази. Самостійно не дістатися, хоча в програмі зазначено, що, за бажання, їх відвідувати можна за додаткову плату. У нас була купальня з 5-ма басейнами: від 20 ° до приблизно 40 ° (в т. ч. один дитячий). Найхолодніший і наступний за температурою можна назвати плавальними (але в теплому плавати варто повільно). Інші - ваннами (втім, при високих температурах плавати і не рекомендують; тут всі сидять у шию у воді і гріються). Весело грає музика, гучно, щоправда. Усі відкриті. Якщо відвідувати не влітку, і в дощ (або сніг) зими або міжсезоння, то обов'язково потрібно крім рушника мати теплий халат, щоб дійти від роздягальні до басейну і назад. У роздягальнях є душ, але настроїти його складно. І ніхто до басейну не користується. На голову шапочки теж не надягають. Ну, це питання гігієни місця. Вода добре впливає на ОДА, на шкіру.
База знаходиться на південній околиці селища Кам'яномістський. Гори навколо – трохи вище за 600 м, лісисті. Поруч – дорога з кар'єру, де видобувають камінь (чи гіпс, чи вапняк, чи обидва), і залізниці, якою камінь вивозять щодня. Пил не долітає, але шум є, вдень. Селище протяжне, нудне: для самостійних прогулянок не підходить, хоч і є там десь парк.
селище Каменномістське
У заїзді було 11 людей, серед яких одна молода жінка за активнішою програмою (вона йшла і в похід із ночівлею в горах). Інші приїхали, як і я, подивитися дещо і погрітися у воді.
Годували нас 3 рази на день, ситно та різноманітно (за словами тих, хто бував у ін. місцях). Місцевої кухні, щоправда, був (а описі зустрічала). Якщо ми виїжджали цілий день, давали ланч-бокси (гамбургер, не порівнянний з Макдональдським) і ввечері давали пропущені вдень супи. Кухар – вище за усілякі похвали. Вона спочатку запитала про те, хто щось не їсть. Я відповіла, що молочку не люблю, а сир до рота не беру. І вона готувала так, що молока практично не було (одного разу забули, зробили щось із сиром, але тут же приготували мені інший сніданок).
З нами працювали 3 особи: 2 інструктори, директор (возили на 3-х авто, супроводжували). Той, що нас зустрічав, – найчастіше і возив більшу частину компанії (6 осіб). Його джип мав перероблене багажне відділення, де стояли дві лавки. На жаль, там возили людей, а дороги іноді серпантинами, іноді ґрунтовки забиратися високо. При цьому швидкість – значно більша за дозволену. Люди з власної ініціативи мінялися місцями, щоби хтось не опинився завжди на незручних місцях. Із цим інструктором у мене були конфлікти. Крім нісенітниці, яку він розповідав (я просто не слухала, решті, напевно, цікаво було), він одного разу забув забрати людину в термальні басейни (повертався); не зустрів нас із кінної прогулянки, через що ми були змушені йти пішки тією дорогою, де самоскиди возять камінь, і дихати пилом. При цьому вибачалися кухар, її помічниці, власниця коней. Директор вибачився лише напередодні від'їзду, коли я нагадала цю історію. А інструктор, який привіз нас на стайню і забрав рюкзаки з телефонами, так і не зробив це. Мабуть, вважав за нормальне позбавити людей зв'язку і не забрати. Така неповага до людей зіпсувала мій відпочинок. Накладки бувають це нормально. Але я вважаю, що якщо працюєш із людьми, треба вміти вибачатися. Тоді люди до твоєї турбази поставляться загалом позитивно.
Перелічу обіцяні в надісланому договорі екскурсії (або нескладні походи) між їжею: 1) похід у Хаджокську тіснину 2) на водоспади Руфабго 3) озеро Червоне та околиці (ущелина Мішоко) 4) Гуамська ущелина 5) кінні прогули годин 6) Свято-Михайло-Афонський чоловічий монастир 7) плато Лаго-Накі та Велика Азішська печера 8) злиття річок Дах та Біла 9) «Дикий пляж», «Кам'яні лабіринти», скеля Азіш-тау.
Тепер коментарі щодо кожного побаченого місця.
1) Хаджокська тіснина знаходиться на південній околиці селища Каменномостський (перш за Хаджок). Вхід платний, 400 грн. Місце чудове. Відвідати варто, але навряд чи більше ніж один раз. На території стоять клітини з ведмедями (один танцює), червоними вовками (завезеними на Кавказ), копитними. Щось типу зоопарку, кому цікаві тварини у клітинах.
Хаджокська тіснина
2) Водоспади Руфабго. Знаходяться на південь від турбази. Пішки треба йти на південь від селища вздовж дороги. Не поряд із турбазою. Вхід платний, 400 грн. Біля входу щось подібне до музею. Цікаво. Розповідає про побут адигів (коментарів немає). Декілька плакатів, які теж без коментарів складно зрозуміти. Уздовж струмка (або річки) тягнеться облаштована стежка до третього водоспаду. Далі підніматися вже важко.
біля водоспадів Руфабго
3) Озеро Червоне – водоймище на дні занедбаного кар'єру, повз яке постійно їздять самоскиди з іншого кар'єру з каменем. Недалеко від турбази, але чи варто туди йти? На вершині старого кар'єру ми зупинялися. Самоскиди кілька разів проїхали повз. Нас возили й вище, на галявину над ущелиною Мишико. Там обладнані атракціони: на тросі охочі перетинають ущелину, піднімаються стежкою (висячий міст, троси тощо) і повертаються по ін. тросу. Один із гурту «злітав», але це вже екстремально, для тих, кому адреналіну в житті не вистачає. І, звичайно, за плату, здається, 2000р. Ще там, певне, дають квадроцикли.
озеро Червоне
4) Гуамська ущелина. Знаходиться в 100 км від бази. Їзда дорогою, через невисокий перевал, км 15 – жахливою ґрунтовкою. У самій ущелині пішки ходять не багато (вона вузька, приблизно раз на годину ходить поїзд або дрезина на 1700 м). У той день, коли ми були, поїзда не було, нас возили на дрезині замість нього (в ін. дні вона возить від зупинки поїзда до кінця ущелини – ще 1800 м). Під скрегіт розповідали про ущелину. Ціна дрезини – 300 грн. в одну сторону. Пішки ми пройшлися трохи далі за місце зупинки, по шпалах. І швидко повернулися назад, щоб встигнути на зворотну дрезину. До цього ущелини нас завезли до селища Мезмай. Там ми ходили звивистою стежкою до водоспаду. Мені сподобалося, але іншим було важко йти. Ще обіцяли якусь Орлину скелю. Але часу на неї не лишалося. Якщо я правильно побачила, місце також не для непідготовленої людини.
річка Курджіпс у Гуамській ущелині
5) Кінні прогулянки організовує ранчо, яке знаходиться неподалік троса над ущелиною Мішоко. Добиратися тією дорогою з самоскидами, про яку вище. 2 години – 1000 грн. , 5 годин – 1500 грн. Спочатку всіх катають старим садом. Спекотно, перетинають кілька разів дорогу з кар'єру (пил). Потім у 2-годинній прогулянці одна зупинка на оглядовому майданчику над ущелиною Мішоко. О 5-годинній – одна зупинка на ланч біля гарної скелі Чортовий палець приблизно над селищем Даховський. У це ж місце їздили ті, хто відмовився від кінної прогулянки. Вони піднімалися канатною дорогою до екстрім-парку Тетіс, йшли лісом до скелі. Це був найлегший маршрут. У мене на кінній прогулянці з незвички (вдруге на коні з 30-річною перервою) хворіли всі суглоби ніг. Завезли на обидві прогулянки машиною. Вивезли лише тих, хто на 2 години приїхав. Потім вони відвідували музей «Біловоддя».
Чортів палець
6) Свято-Михайло-Афонський чоловічий монастир. Я їхала з огляду на місце. Але щойно сказали «вдягнути хустки», відмовилася заходити. Для мене одяг для відвідування релігійних місць – закриті коліна, плечі, живіт. Усе. Решта – надлишкові та невиправдані вимоги. Неодноразово бачила більш зухвалий одяг: оголений живіт, відкрите декольте, облягаючі та короткі спідниці чи штани. . . але у хустці. І хто належним чином одягнений? Я чи ті, що в хустках? Бо описувати не можу. Погуляли з другим інструктором (водій 2-ї машини) до вигону коней, монастирським садом, поїли груш. Піднялися на оглядовий майданчик, де він показував околиці та пояснював, що видно. Інші прибігли похапцем туди ж, розповіли мені про те, що їх дратувало в момент моєї відсутності у другому інструкторі.
7) Плато Лаго-Накі та Велика Азішська печера. Туди дорога досить розбита, частково – ґрунтовка. Але зараз її будують далі. Можливо, пізніше вона стане цілком зручною для подорожей. Дорогою зупинилися біля напрочуд об'ємного дерева. Далі – біля готелю із оглядовим майданчиком. Місце чудове. Можна дивитися на гори внизу та вдалині годинами.
Потім - плато з висотою 1800 м. Там закладає вуха, дме досить сильний вітер. Підйом по камінню, але короткий.
вид на плато Лаго-Накі та сухий Курджіпс
Наступна зупинка поряд (пішки дійти можна) – на кордоні Кавказького біосферного заповідника. Біля входу розповіли про зубр.
На зворотному шляху – Велика Азійська печера. Ціна – 500 грн. Обладнана металевими (крутими) сходами. Погано освітлена. Гід у печері казав, що фотографувати можна на зворотному шляху, коли він закінчить екскурсію. Чи не вірте. Без освітлення його ліхтарика (або вашого) фотографувати складно чи неможливо. Потрібно це робити тоді, коли він спрямовує світло на місце, про яке говорить. Або купувати книжку з фото (як я зробила) біля входу. Необладнану частину із річкою не відвідувала. Річку видно згори.
у Коронному залі Великої Азішської печери
8) Злиття річок Дах та Біла. Те, що нам показали, важко назвати «злиттям». Ми були на мосту у Дахівській. Міст не старовинний, напис «1906», але покинутий. Проїхали джипом під міст, потім – ним. Все займає хвилин 15. У нас на зворотному шляху від Лаго-Накі.
9) «Дикий пляж», «Кам'яні лабіринти», скеля Азіш-тау. Навіть не можу згадати, якого дня ми туди ходили. Мабуть, після тіснини. Дикий пляж – гарне місце на річці Білій. "Кам'яні лабіринти" - вузька стежка між каменями, де влаштували туалет. Скеля Азіштау - мабуть, скеля, до якої ми піднімалися під водою, що капає по ній, і далі не пішли. Це місця, що знаходяться між Хаджокською тісниною та водоспадами Руфабго.
скеля Азіш-Тау
Якщо ви в змозі високо піднімати ноги, ходити по слизькій землі та коріння, то ці поїздки подужаєте. Взуття, щоправда, все одно має бути типу кросівок, краще – на рифленій підошві. Тільки місцеві ходять у шльопанцях. Якщо ні – обмежтеся відвідуванням термальних джерел. І краще вибрати місце ближче до них або на їхній території, щоб не бути пов'язаними транспортом (громадського чи «човників» я якось не бачила).
