Тайланд апрель-май.
В начале весны, хоть и поздновато для правильного определения места отдыха, встал вопрос: а куда бы нам поехать на Майские? Я колебался – в разные стороны, а вот жена была категорична – в Тайланд! Победила, конечно же, дружба: ну в Тайланд, так в Тайланд. Задумывались мы о Тае уже давно, еще до Цунами, но все никак не складывалось. И вот: решили – поехали.
Но. Первый ограничивающий фактор: виза для украинцев – до 15 дней. Хотите на больший срок – топайте в посольство и т. д… Второй фактор: сезон дождей, а значит выбор ограничивается только восточным побережьем, где дождей поменьше и шторма нет.
В результате недолгой, но кропотливой работы был выработан маршрут: Киев –Стамбул (1.5 часа) – Бангкок (20 часов) – остров Ко Чанг (12 дней) –Бангкок (30 часов) – Стамбул (2.5 часа) – Киев. Перевозчик: «Туркиш Айрланз». Недешево, но с хорошими стыковками и нормальным сервисом.
Поскольку в Тай мы выбрались впервые, то решили особо не экономить и, по прилету, опереться на сервис компании «Travel Professional Group» и, как оказалось, зря. Но идем по порядку.
Привычка к вылетам ни свет, ни заря: около 4 часа утра, чуть было не сыграла с нами злую шутку. Время выезда намечено, такси в Борисполь заказано. Вылет в 21/20. И тут мысль – а как насчет пробки на «Южном» мосту. Вот же …. Ну как будет, так и будет. На удивление пробки не было, была только небольшая тянучка. У дверей терминала мы в 19/20. Уф! А не ту-то было. Терминал – закрыт. У входов толпа, около тысячи человек, кто как может – прячется от ветра по закуткам. Полно милиции. Все: аэропорт, по слухам, заминирован. Можно было не торопиться и не волноваться. К 20/00 толпу и припаркованные машины потихоньку оттеснили метров на 500 от здания. Ветер, холодно. А вдруг рванет. Да уже и хрен бы с ним. У нас ведь стыковка горит! Когда мы окончательно поняли, что самолет на Бангкок улетит без нас, пассажиров начали запускать в терминал. На часах 22/20. Доблестным правоохранителям понадобилось всего лишь 3 часа, чтобы понять, что бомбы в терминале нет, а позвонил про минирование какой-то идиот со справкой. В голливудских фильмах – бравые полицейские все делают бегом, людей перевозят в места, где можно переждать, бомбу ищут с собаками и даже с Брюсом Уиллисом. У нас не так. Милиция с кислыми лицами (жить то охота) ползает по терминалу (им там хоть тепло, а нам на улице – нет). Информации – ноль. Ну, хоть не рвануло, и то слава Богу!
Регистрация: -Так вы летите или вас на завтра перерегистрировать? –Летим, а вдруг в Стамбуле тоже кто по телефону пошутит. Да и тепло там, а у нас на улице +10 и ветрище. Граница. Боинг. Стамбул.
Представление о Турции и о турках у меня, как и большинства наших сограждан, было несколько однобокое: «Подходи, подходи, гуд прайс, Наташа» и т. д. Оказывается – вполне адекватные люди. «Туркиши» зарегистрировали нас на ближайший рейс, правда, вылет через 22 часа. А других из Стамбула в Тай попросту нет. В Бангкок из Киева нас летело всего 5 человек. И вот нам предоставили очень неплохую гостиницу с трансфером, завтраком и обедом. Виза для украинцев, оказывается, не нужна. В отеле мы были в 4 утра. Душ, сон. В 10/00, позавтракав, пошли гулять по Стамбулу. Метро, паром через Босфор, Дворец султана, старый город, чашечка кофе по-турецки, на берегу. Интересно. Обед. Автобус. Аэропорт. Граница. Самолет. Бангкок. Устали, конечно, изрядно.
В аэропорту Бангкока нас должен был встречать представитель «TPG» с нашими фамилиями на табличке, рекламными буклетами, симкой местного оператора и картой Бангкока. Об этом мы договорились по телефону из Стамбула. Поскольку мы опоздали на 20 часов гостиница в Бангкоке – пропала. Зато появилась возможность успеть на паром на Ко-Чанг (дорога занимает 4.5 часа езды и 1 час в очереди на паром). Колесим с чемоданами по аэропорту, читая все таблички, нету гада (т. е. представителя). Тут жена вспоминает, что в памятке от «TPG» написано гид будет ждать у выхода 10. Катим туда. Нету г… Однако народу с «не нашими» табличками стоит человек 10. Собрав в кулак все знания языка спрашиваю: а не знает ли кто где мне найти гида TPG. А вот он – показывают на мелкого барана в хаки, без каких-либо опознавательных знаков. Ну, давай, вези на Чанг. Пойдемте. И быстрым шагом почесал. Стой! Куда? Да машина на том конце аэропорта, тут рядом (а у нас, после Стамбула, ноги отваливаются). Не проще ли позвонить водиле пусть сюда подъедет. А? ! Машину сюда вызови! Дошло. Через 5 минут мы были в минибасе.
Дорога до Чанга запомнилась какими-то пальмами и гивеями. По обочинам довольно грязно. Две остановки на заправках. Жарко, хорошо. Кофе, хорошо. Зачем им черпаки в туалете? В басе нас двое, пристроились на сиденьях и еще пару часов подремали. Перед паромом хорошо организованная очередь.
Паром. Остров. Серпантин. Пляж Банг Бао. Отель «Panviman Ko Chang Resort». Красивый небольшой отель на 50 просторных бунгало. Находится в километре, через джунгли, от главной дороги на берегу. Вероятно, поэтому цены в нем на все задраны втрое от цен в местах общественной жизни. Но до этих мест регулярно ходит бесплатный шатлбас, на который нужно только заранее записаться. Хороший СПА центр с массажем. Общий таймассаж - 700 бат, рядом на берегу у теток – 300, в поселке, в салончике у девчонок – 200. Никогда не пробовали раньше таймассаж, ну давай по 700 (если не заморачиваться особо на копейках: 1бат – 1рубль или 0.25 гривны). В итоге не пожалели. На «новенького» массажистки расстарались и вместо 1 часа – откатали полтора. И руками тянули и ногами ходили, иногда казалось, что у них по 4 руки. Класс. А вот в следующий раз – обязательная программа, пшик. Больше к ним и не пошли.
В отеле нас ждал доброжелательный представитель TPG – Александр. Который, таки вручил нам обещанную местную симку, рекламу и карту Ко Чанга. А так же впарил нам морскую прогулку по островам на скоростном катере за 1500 бат с человека (естественно по двойной, от улицы, цене). Еще он нам очень советовал посетить обзорную экскурсию по Ко Чангу, с посещением водопада (сами сьездили 600 бат на двоих, включая входные билеты) и обзорной площадки (с которой смотреть в общем-то не на что: виды там всюду красивейшие и без площадки) с собой в качестве экскурсовода, «всего лишь» за 2800 бат с человека. Спасибо, «мэйби туморов».
В назначенный день выйдя в 7/30 на «морскую прогулку» мы обнаружили, что про нас забыли … тайцы (как сообщил нам Александр по телефону). Итог – испорченное настроение на утро. -Деньги назад! -Да ну что вы! -Ладно, хрен с тобой, переноси на через три дня. Через три дня про нас таки не забыли. И тут я своими глазами убедился, что на каждого русского (обобщим для простоты) приходится пять китайцев. В катере кроме нас было: 4 немца (никогда не думал, что меня это может порадовать), тайский таксист, с другом и 16 китайцев (катер рассчитан на 20 человек). Когда катер остановился для снорка у первого на маршруте острова, рядом с катерами на 100 и более человек (на которых нац. пропорции были примерно такими же) я призадумался. Когда я увидел китайцев, в ярких спасжилетах, СТРОЕМ плывущих смотреть рыбок мне стало смешно. Но вот когда у третьего по счету острова они строем на плаву начали писать, я понял, что морская экскурсия не удалась. Забавное впечатление оставил тропический ливень накрывший нас на обратной дороге. Ливень - стеой, молнии, волны – классно! Промокли до нитки, но на берегу высохли за 10 минут.
Шесть дней в «Панвимане» пролетели незаметно.
Переезд. Трансфер из одного отеля в другой, не заморачиваясь, заказали прямо в Панвимане - 400 бат, на дороге можно было заказать за 300 (у «доброжелатедьного гида» - за 500).
Второй отель на Чанге, для разнообразия ощущений, мы выбрали на пляже Клонг Прао. Отель «KC Grande Resort & Spa». Отель понравился. Несмотря на то, что он один из старейших на Чанге, но все в хорошем состоянии и все работает. Выход из отеля: прямо на главную улицу. 50 метров до неплохого ресторана со свежими морепродуктами – 3 раза там ужинали, хозяйка молодец. 70 метров до «экскурсбюро» с прокатом мотиков. 100 метров до супермаркета – закуска, выпивка, сувениры. 100 метров до неплохого массажного салона «Chapi» (или что-то вроде) - «фут масаса» - 200 бат, на стене висят сертификаты хозяйки, а в массажном кресле храпит, на весь салон, здоровенный мужик. 10 метров до ближайшего макашника – если честно, попробовали у макашников видов 10 еды, кроме «блинов» с манго мне ничего не понравилось. 500 метров до банка – банкомат и обмен. 600 метров до овощного базарчика, 700 метров до «Сабай бара».
Из КС Гранда съездили на самый юг острова. В «деревню рыбаков» … Не знаю, как рыбаков, а туристов, лавок и харчевен заточенных под туристов – море. Пообедали на причале – нормально. По вкусности, свежести, цене, сервису и чистоте оказалось хуже, чем в кафешке напротив КС Гранда. Одно прикольно – сидишь на причале на настиле на сваях над водой.
Неделю, наслаждались «овощным» отдыхом. Пора перебираться в Бангкок. В «экскурсбюро» рядом с отелем заказали трансфер на легковушке (в 1.5 раза дешевле, чем у «ТПГ»).
В Бангкок ехали часов 6 на немолодой, но вполне пристойной «Тойоте». По городу, по пробкам, около часа. Отель находился в 20 минутах езды от аэропорта. Большой, помпезный, с бассейном на 4-м этаже. В нем, кроме туристов, останавливаются «на переспать» экипажи самолетов. Про отель рассказывать не буду. Отель как отель: место для сна на одну ночь. Бангкок особо не понравился. Жарко, шумно, толпы. Отдохнув, уже вечером, мы пошли на шоу «Леди-боев». БР! ! ! Но жена очень хотела посмотреть на это безобразие. Если не задумываться, что на сцене одни пи. . ы, то даже прикольно. После шоу, на выходе, можно с ними сфоткатся. Ну можно, так я и полез. Сфоткался. -Мани-мани-сер. -Ноу, гусары денег не берут! Так и сбег.
Утром: Дворец короля - жарко, шумно, толпы (в безрукавке не пускают даже мужчин). На фруктовом базаре молодая торговка попыталась надуть на цене на манго, была «разоблачена». Улыбки как не бывало. В спину крик на местном (полагаю с матом) – ответ «фак», в общем: как дома побывал. Река. Может в ней и живут 3-х метровые сомы – не видел, но мусора… Прогулка по ней на лодке освежила, да и экзотика как-никак. Немного побродив по улочкам с лотками со всякой-всячиной, подивившись, как буддистский монах покупает «мешок» статуэток будды, так ничего и не купив, обалдев от шума, толп народа, выхлопных газов и жары (это-то после тихого и размеренного жития на острове)– в такси и в отель. Недолгие сборы, отдых, такси, аэропорт, самолет. Киев.
Общие впечатления. Бангкок – нет, Море, острова – да. Напрягает долгий перелет и долгий трансфер, но можно и осилить (из Сибири, конечно же, намного ближе). В следующий раз нужно будет попробовать перелет на Патайю, а уж оттуда по островам. Но когда это будет – не знаю. На земле есть еще много интересных мест.
Всем приятного отдыха.
Тайланд квітень-травень.
На початку весни, хоч і пізно для правильного визначення місця відпочинку, постало питання: а куди б нам поїхати на травневі? Я вагався – у різні боки, а ось дружина була категорична – до Тайланду! Перемогла, звичайно ж, дружба: ну в Тайланд, то в Тайланд. Замислювалися ми про Таю вже давно, ще до Цунамі, але все не складалося. І ось: вирішили – поїхали.
Але. Перший фактор, що обмежує: віза для українців – до 15 днів. Хочете на більший термін - тупайте в посольство і т. д ...Другий фактор: сезон дощів, а значить вибір обмежується тільки східним узбережжям, де дощів менше і шторму немає.
В результаті недовгої, але копіткої роботи було вироблено маршрут: Київ – Стамбул (1.5 години) – Бангкок (20 годин) – острів Ко Чанг (12 днів) – Бангкок (30 годин) – Стамбул (2.5 години) – Київ. Перевізник: "Туркіш Айрланз". Недешево, але з хорошими стиковками та нормальним сервісом.
Оскільки в Тай ми вибралися вперше, то вирішили особливо не економити і, по прильоту, спертися на сервіс компанії Travel Professional Group і, як виявилося, даремно. Але йдемо по порядку.
Звичка до вильотів ні світло, ні зоря: близько 4 години ранку мало не зіграла з нами злий жарт. Час виїзду заплановано, таксі в Бориспіль замовлено. Виліт о 21/20. І тут думка – як щодо пробки на «Південному» мосту. Ось…. Ну, як буде, так і буде. Напрочуд пробки не було, була лише невелика тягучка. Біля дверей терміналу ми о 19/20. Уф! А не те було. Термінал – закритий. Біля входів натовп, близько тисячі людей, хто як може – ховається від вітру по закутках. Повно міліції. Все: аеропорт, за чутками, заміновано. Можна було не поспішати і не хвилюватись. До 20/00 натовп та припарковані машини потихеньку відтіснили метрів на 500 від будівлі. Вітер холодно. А раптом рвоне. Та вже й хрін би з ним. Адже в нас стиковка горить!
Коли ми остаточно зрозуміли, що літак на Бангкок відлетить без нас, пасажирів почали запускати до терміналу. На годиннику 22/20. Доблесним правоохоронцям знадобилося лише 3 години, щоб зрозуміти, що бомби в терміналі немає, а зателефонував про мінування якийсь ідіот із довідкою. У голлівудських фільмах – браві поліцейські все роблять бігом, людей перевозять у місця, де можна перечекати, бомбу шукають із собаками і навіть із Брюсом Віллісом. В нас не так. Міліція з кислими особами (жити то полювання) повзає терміналом (їм там хоч тепло, а нам на вулиці – ні). Інформація – нуль. Ну, хоч не рвонуло, та й слава Богу!
Реєстрація: -Так ви летите чи вас завтра перереєструвати? -Летимо, а раптом у Стамбулі теж хтось по телефону пожартує. Та й тепло там, а у нас на вулиці +10 та вітрищі. Кордон. Боїнг. Стамбул.
Уявлення про Туреччину і про турків у мене, як і більшості наших співгромадян, було дещо однобоке: «Підходь, підходь, гуд прайс, Наташа» тощо. Виявляється – цілком адекватні люди. «Туркіші» зареєстрували нас на найближчий рейс, щоправда, виліт за 22 години. А інших зі Стамбула в Тай просто немає. У Бангкок з Києва нас летіло лише 5 людей. І ось нам надали дуже непоганий готель із трансфером, сніданком та обідом. Віза для українців, виявляється, не потрібна. У готелі ми були о 4 ранку. Душ, сон. О 10/00, поснідавши, пішли гуляти Стамбулом. Метро, пором через Босфор, Султанський палац, старе місто, чашка кави по-турецьки, на березі. Цікаво. Обід. Автобус. Аеропорт. Кордон. Літак. Бангкок. Втомилися, звичайно, неабияк.
В аеропорту Бангкока нас мав зустрічати представник «TPG» із нашими прізвищами на табличці, рекламними буклетами, сімкою місцевого оператора та картою Бангкока.
Про це ми домовилися телефоном зі Стамбула. Оскільки ми запізнилися на 20 годину готель у Бангкоку – зник. Зате з'явилася можливість встигнути на пором на Ко Чанг (дорога займає 4.5 години їзди і 1 годину в черзі на пором). Колисаємо з валізами по аеропорту, читаючи всі таблички, немає гада (тобто представника). Тут дружина згадує, що в пам'ятці від «TPG» написано гід чекатиме на вихід 10. Катимо туди. Немає народу з «не нашими» табличками стоїть людина 10. Зібравши в кулак всі знання мови питаю: а чи не знає хто де мені знайти гіда TPG. А ось він – вказують на дрібного барана у хакі, без будь-яких розпізнавальних знаків. Ну, давай, вези на Чанг. Ходімо. І швидким кроком почухав. Стій! Куди? Так машина на тому кінці аеропорту, тут поряд (а у нас після Стамбула ноги відвалюються). Чи не простіше подзвонити воділу хай сюди під'їде. А? ! Машину сюди виклич! Дійшло. Через 5 хвилин ми були у мінібасі.
Дорога до Чанга запам'яталася якимись пальмами та гівеями. По узбіччях досить брудно. Дві зупинки на заправках. Гаряче, добре. Кава, добре. Навіщо їм черпаки у туалеті? У басі нас двоє, примостилися на сидіннях і ще кілька годин подрімали. Перед поромом добре організована черга.
Пором. Острів. Серпантін. Пляж Банг Бао. Готель Panviman Ko Chang Resort. Гарний невеликий готель на 50 просторих бунгало. Знаходиться за кілометр, через джунглі, від головної дороги на березі. Ймовірно, тому ціни в ньому на всі задерті втричі від цін у місцях життя. Але до цих місць регулярно ходить безкоштовний шатлбас, який потрібно лише заздалегідь записатися. Гарний СПА центр із масажем. Загальний таймасаж - 700 бат, поруч на березі у тіток - 300, у селищі, в салончику у дівчат - 200. Ніколи не пробували раніше таймасаж, ну давай по 700 (якщо не морочитися особливо на копійках: 1бат - 1рубль або 0). У результаті не пошкодували.
На «новенького» масажистки розчули і замість 1 години - відкатали півтори. І руками тягли та ногами ходили, іноді здавалося, що у них по 4 руки. Клас. А ось наступного разу – обов'язкова програма, пшик. Більше до них не пішли.
У готелі на нас чекав доброзичливий представник TPG – Олександр. Який таки вручив нам обіцяну місцеву сімку, рекламу та карту Ко Чанга. А також впарив нам морську прогулянку островами на швидкісному катері за 1500 бат з людини (природно за подвійною, від вулиці, ціною). Ще він нам радив відвідати оглядову екскурсію по Ко Чангу, з відвідуванням водоспаду (самі з'їздили 600 бат на двох, включаючи вхідні квитки) і оглядового майданчика (з якого дивитися загалом нема на що: види там всюди красиві і без майданчика) з собою як екскурсовод, «лише» за 2800 бат з людини. Спасибі, «мейбі туморів».
Дивне враження залишила тропічна злива, що накрила нас на зворотній дорозі. Злива - стеою, блискавки, хвилі - класно! Промокли до нитки, але на березі висохли за 10 хвилин.
Шість днів у «Панвімані» пролетіли непомітно.
Переїзд. Трансфер з одного готелю в інший, не заморочуючись, замовили прямо в Панвімані – 400 бат, на дорозі можна було замовити за 300 (у «доброзичливого гіда» – за 500).
Другий готель на Чанзі, для різноманітності відчуттів, ми вибрали на пляжі Клонг Прао. Готель KC Grande Resort & Spa. Готель сподобався. Незважаючи на те, що він один із найстаріших на Чанзі, але все у доброму стані і все працює. Вихід із готелю: прямо на головну вулицю. 50 метрів до непоганого ресторану зі свіжими морепродуктами – 3 рази там вечеряли, господиня молодець. 70 метрів до екскурсбюро з прокатом мотиків. 100 метрів до супермаркету – закуска, випивка, сувеніри.
100 метрів до гарного масажного салону «Chapi» (або щось на зразок) – «фут масасу» – 200 бат, на стіні висять сертифікати господині, а в масажному кріслі хропе, на весь салон, здоровенний мужик. 10 метрів до найближчого макашника - якщо чесно, спробували у макашників видів 10 їжі, крім «млинців» з манго мені нічого не сподобалося. 500 метрів до банку – банкомат та обмін. 600 метрів до овочевого базару, 700 метрів до «Сабай бару».
З КС Гранда з'їздили на південь острова. У «селу рибалок»… Не знаю, як рибалок, а туристів, крамниць та харчевень заточених під туристів – море. Пообідали на причалі – нормально. За смаком, свіжістю, ціною, сервісом та чистотою виявилося гірше, ніж у кафешці навпроти КС Гранда. Одне прикольне – сидиш на причалі на настилі на палях над водою.
Тиждень, насолоджувалися «овочевим» відпочинком. Час перебиратися в Бангкок. В «екскурсбюро» поруч із готелем замовили трансфер на легковику (в 1.5 рази дешевше, ніж у «ТПГ»).
У спину крик на місцевому (вважаю з матом) – відповідь «фак», загалом: як удома побував. Річка. Може в ній і живуть 3-метрові соми - не бачив, але сміття ...Прогулянка по ній на човні освіжила, та й екзотика як-не-як. Трохи побродивши вуличками з лотками з кожною-всячиною, подивившись, як буддистський монах купує «мішок» статуеток будди, так нічого і не купивши, обдурівши від шуму, натовпу народу, вихлопних газів і спеки (це після тихого і розміреного житія на острові) - в таксі та в готель. Недовгі збори, відпочинок, таксі, аеропорт, літак. Київ.
Загальні спогади. Бангкок – ні, Море, острови – так. Напружує довгий переліт і довгий трансфер, але можна і подужати (з Сибіру, звичайно, набагато ближче). Наступного разу треба буде спробувати переліт на Патайю, а вже звідти островами. Але коли це буде – не знаю. На землі є ще багато цікавих місць.
Усім приємний відпочинок.
