тур 50 + "Легенди Тунісу"
У цю подорож мене покликала з собою подруга. До цього мене вона хотіла витягти до Лондона. Але, правда, що я там забула? ! А ось до Африки мене завжди тягнуло, мені було цікаво. Знову дзвонить подруга і, каже, поїхали. Що ж, поїхали.
Прилетіли ми до міста Монастіра, переночували в готелі. Рано-вранці вирушили підкорювати простори Тунісу.
Дорогою на південь.
Ель Джем. Африканський Колізей. Місце, де проходили зйомки фільму "Гладіатор". Частину цього місця відновлено і тут навіть проводять концерти. Під площею амфітеатру знаходяться в'язниці людей та тварин. Тут можна добре розроблену каналізацію та колодязь. Звірів піднімали в клітках на площу, а люди піднімалися сходами. Зорові місця навколо площі боїв висотою з 10-поверховий будинок, а сходи в три прольоти всього. З верхніх місць відкривається панорама міста.
Матмата та троглодити. Дивно, як люди пристосовуються до природи. У пустелі вигадали селитися в гірських печерах, щоб узимку не було холодно, а влітку не було спекотно. Троглодити – печерні люди, дехто досі так і живе. З поправкою на суверменний світ із телевізором, машиною.
Пустеля Цукру. До вечора на нас чекала поїздка на верблюдах. Дожила до своїх років, щоб кататися на дромадері. Ось підводиться спочатку на передні, потім на задні. Рушили в дорогу. По три верблюди веде один погонич. Деякі вибрали коня з візком. Місто Дуз - "ворота пустелі". У пісках ми проводили сонце.
Світанок зустріли на найбільшому солончакому озері Шотт ель Джерід. Не забули фініки тут купити. Навколо оази з фінікових пальм. В одному з поселень пересіли в позашляховик, щоб продовжити борознити простори пустелі, аж до умовної межі з Алжиром.
Татавін. Знайома назва. І невипадково. Планету Татауїна з фільму «Зоряні війни» взято саме звідси. Тут серед пісків стоять декорації одного з епізодів фільму. Сонце вже піднялося і пустеля сяє пластинами скла. Так пил пустелі сплавився під спекотним сонцем.
Шебіки. Чергове місце зйомок фільму, але вже сучасного. Не пам'ятаю як називається, та це й не важливо. Тут цікаво інше. Серед Малих Атлаських гір сховався невеликий водоспад. Не відмовила собі в задоволенні тут скупатися. Вода напрочуд тепла. От і освіжилися. Спробували після купання та свіжого гранатового соку. Ляпота.
Кайруан. Місце паломництва мусульман. Семиразове відвідування цього місця прирівняне до хаджу до Мекки. Це місто відоме і своїми килимами. Шовкові килими, якщо дивитися під різним кутом – змінюють колір. У магазині яких килимів немає! Традиційні, із символічними візерунками. Від найпростіших до найскладніших. Від маленьких покривал на стільці до килимів, які у пору до великої зали класти.
Надвечір, зробивши коло по південній частині Тунісу, ми повернулися до Монастіра. Наступні дні на нас чекала північна частина країни.
Дуґґа. Добре збереглися руїни стародавнього міста. Прекрасний театр на вершині пагорба. На найвищих місцях чути шепіт зі сцени. Площа вітрів. ринок. Храм. Навчальний заклад. Будинки багатіїв. Терми. Тут можна побачити та пройти всю інфраструктуру стародавнього міста.
Айн-Дарахім. Туніська Швейцарія. Містечко з черепичними дахами в горах, загублене серед лісів. Яка протилежність пустелі, де ми побували тільки вчора.
Табарка з голковими скелями, що виходять з моря. Фортеця на вершині пагорба. Море та ліс у Тунісі. Не лише пустеля.
Ранок нового дня та продовження нашої подорожі.
Заповідник Ішкуль. Місце зимівлі птахів на озері біля однойменної гори. У заповіднику знаходиться музей, присвячений мешканцям цього місця. Туман загубився на вершині і дрібними крапельками завмер у повітрі. Час зупинився.
Бізерти. Час обіду. Біля старого порту розташувався ринок із овочами-фруктами та різноманітними морепродуктами. Купивши рибу, овочі та фрукти, розташувалися у ресторанчику неподалік. Тут приготували з принесеного грилю, порізали салат. Так і поїли.
Ніч зустрічали у Хаммаметі. А вранці знову в дорогу. На нас чекає Туніс – столиця.
Медіна. Серце столиці. Вулиці базару відходять від мечеті, як стріли. Ближче парфуми, весільні кошики, подалі карбування.
Музей Бардо. Унікальний музей, який зібрав справді дивовижні мозаїки, зібрані з різних куточків країни. На трьох поверхах на підлозі, на стінах розташовані мозаїки від найпростіших орнаментів до складних картин. Крім мозаїк, що складають основну колекцію музею, тут є скульптури, амфори, монети. . .
Карфаген. Від одних руїн до інших ми їхали автобусом. Місто заховано під житловими кварталами і лише частина відкрита під час розкопок. Якщо Дугга місто мініатюрне. То Карфаген після Дуггі вражає своїми масштабами. Одні терми чого варті. Хоч і залишилися одні підвальні приміщення, але масштаби дозволяють зрозуміти.
Сіді бу Саїд. Біло-Синє місто. Місто поетів та художників. Тут ми завітали до будинку-музею муфтія. Внутрішнє подвір'я, житлові кімнати, бібліотека, кухня. З даху відкривається чудовий вид на все місто. Наприкінці прогулялися вуличками. Це було останнє місце, яке ми відвідали під час нашої подорожі країною. Залишався останній день у Монастирі та політ додому.
Одного дня був вечір, коли гурт зібрався разом і ми спілкувалися, сидячи біля каміна. Усю дорогу з нами була супроводжуюча від аеропорту в Москві і назад.