Анкара
Это была очередная уютная поездка в одну из любимых стран. Как всегда, акционные билеты были куплены ещё в прошлом году, за четыре поездки до этой. Время вылета неспеша приближалось. Начались пересечения с другими мероприятиями. Поездка частично пересеклась сразу с двумя корпоративами в разных местах. На один из них мы поехали, захватив с собой рюкзачки. Корпоратив был веселый и активный, уезжать совсем не хотелось. Но пришлось) В итоге у нас было с бала на бал. Традиционный релакс в лаундж зоне мастеркарда и мы в воздухе. В нашем самолете был овербукинг, то есть мест было продано больше чем есть. Причем мы попали в группу риска, так как наша онлайн регистрация аннулировалась в том числе. Но к счастью авиакомпании для нас с Дашей места все-таки нашлись. Далее передо мной стояла важная задача, я хотел быть чародеем, но по правилам карты мог выбрать только варвара. Весь полет длилось сражение в Герои Меча и Магии 2. Самолет начал снижаться, стюардесса вошла в мое положение и разрешила мне продолжать игру, но без наушников. В аккурат к приземлению я победил! Мы прилетели ночью, город нас встретил очень красивыми светящимися жилыми массивами. Возможно днем эти высотки выглядели не очень, но ночью подсветка творила чудеса. Так как с аэропорта городской автобус ходит круглосуточно, добраться до отеля в центре не составило труда. У отеля была бесплатная услуга “ Быстрое заселение” . Услуга заключалась в том, что нам в час ночи два раза меняли номер, так как не работали кондиционеры. Но как никак это приключения, без которых было бы скучно. Ещё и лифт заглючило и он останавливался на каждом этаже девятиэтажного отеля. Зато во время поездки играла настолько мотивирующая музыка, что остановки казались чем-то торжественным.
Начали мы исследование города с главной мечети. Размером и декором мечеть приятно впечатлила.
Было довольно безлюдно. По большому счету Анкара — это город ночной жизни, до второй половины дня здесь жарко и тихо. В городе большущее количество парков с классными фонтанами.
Дневное гуляние по городу в основном сводилось к гулянию по паркам и улочкам с местными рынками. Мы также вылезли на крепость. С крепости отрывался вид на все районы столицы.
Очень выделялся более бедный район. По началу нам город не показался ничем особенным, просто себе городок с парками. Но стоило только жаре немного сойти. Самый пик солнцестояния мы переждали в отеле. По дороге в отель очень вкусно покушали традиционной кухни в местной кафешке. В Турции невкусно покушать очень сложно, особенно когда в меню есть Искандер кебаб) Даша вообще заявила, что у неё был самый вкусный шиш тавук за наш пятилетний опыт.
Приключения в метро
Итак, солнце немного ослабло, теперь мы отправимся в дальний район Кечиорен. Спустились в метро. Турникеты выключены, за вход платить не надо. Ну ок, похоже праздник. Висит карта из двух линий среди которых нет нашей станции. Менеджер посмотрел куда нам надо и сказал что это станция Анадолу на этой ветке. На карте Турции этой станции вообще не существует. Приехали на Анадолу. По GPS мы находимся на станции с другим названием. И совершенно не той, что нам надо. Менеджер на турецком объяснил, что надо проехать в обратном направлении, проехать станцию, с которой мы начали и добраться до Кызылай. Там пересесть и доехать до станции AKM. Что-то странное, ну ок. Поехали обратно. Пересели на вторую ветку. На этой ветке в схеме метро уже присутствуют не две, а три ветки. Среди которых нашей станции все ещё нет. Теперь у веток другие цвета. Причем есть ветка, которая переходит из одного цвета в другой. Все усложнялось тем, что мы не знали где смотреть направление ветки, но нам в этом везло. Доехали до станции AKM. Там нас ждала схема, на которой есть загадочная четвертая ветка, но так как она по сути пятая (Ведь есть из двух цветов), то на ветку M5 указателя нет. Мы интуитивно выбрали ветку-кандидата, но дедушка на турецком сказал, чтоб мы перешли на другую сторону. С другой стороны у ветки был другой номер. Турецкий парень настоятельно рекомендовал нам перейти ещё раз на противоположную сторону. Парень показался убедительным, мы ещё раз перешли. Но дедусь позицию не сдавал. Увидел нас снова на платформе подошел и начал доказывать, что так мы цели не достигнем. Как аргумент он позвал ещё одного деда, и они вдвоем на красивом турецком нас убедили что надо все-же найти мистическую ветку. Побродив среди четырех эскалаторов, мы заприметили тайный проход. Спустя пять минут брожения по тоннелю мы вышли на ещё одну ветку, которая отсутствовала во всех предыдущих схемах. На ней была нужная нам станция. Теперь надо угадать с направлением. Но текущая станция похоже конечная, так как с одной стороны тоннеля есть тупик. Пока мы ждали, поезд приехал на рельсы другого направления. Весь народ что ждал поезд в первом направлении резко побежал в поезд из второго направления. Мы побежали за толпой. Благодаря нереальной удачи мы-таки добрались до загадочной станции. На самом деле турецкий метрополитен припас ещё пару сюрпризов и на следующий день.
Вышли из метро. Этот райончик был значительно красивее предыдущих. Но самая красота была за спиной. Это был большой и широкий водопад среди города. Он явно был искусственный, но выглядел очень и очень эффектно. Причем радостно было гулять как снизу, так и сверху.
Водопад был многоуровневый, большой и делился на отдельные. Внизу одного из водопадов находится сквер с озером мостами и местными жителями - уточками.
Нас водопад настолько впечатлил, что мы сразу простили Анкаре монотонность утренних улиц. И уже не было сомнений о правильности поездки. Самое интересное, что водопад нигде не фигурировал в путеводителях. О нем я узнал случайно, увидев его на одной из фотографий гугл карты.
С водопада открывается вид на гору, на вершине которой находится красивое здание и там тоже водопады. Как же тут красиво! Еще и закат добавляет свою нотку романтики. Перебрались с одной горы на другую. Здание оказалось выставочным центром. Вход свободен. Внутри тоже красиво полазить, да ещё и на крышу можно выйти.
На самой вершине горы расположился ресторан казахской кухни. Тут мы и остановились поужинать в лучах заходящего солнца. Панорама на водопад, солнце, романтика! Когда солнышко спряталось и город начал погружаться в ночное царство, включилась подсветка на водопады.
Теперь они ещё и переливались разными цветами. Причем вся прелесть этой достопримечательности в том, что она именно в Анкаре, там, где мы меньше всего ожидали такое творение увидеть) Сквозь район проходит узкая речка. Вдоль речки километрами зона отдыха. Город ожил. Люди повыбирались на полянки и в беседки. Дети кучками резвились и играли. Мы гуляли вдоль речки и питали атмосферу.
Там ещё и вольеры с животными были. Причем животные ночью не особо спать спешили. В общем вывод такой, летом Анкара – ночной город. Гулять можно было бесконечно, пока ноги совсем не начали уставать. Ближе к полуночи мы начали возвращаться в центральный район с отелем. Людей становилось все больше. А на нашей остановке толпа была уже совсем нереальная. Оказалось, что сегодня годовщина попытки переворота и всю ночь будут митинги на центральной площади. Спать под митинги и пения было тяжело.
Снова утро. Скоро будет жарко. Мы заскочили в автобус и поехали на окраину города. Там есть большое озеро, где можно покататься на велосипедах. Но до озера ещё надо пешочком пройти около трех километров. Когда мы вышли с автобуса нас ждал сюрприз в виде очень крутого серпантинного спуска вниз. Это означает, что в пик жары придется много идти вверх. Но уверенность в том, что выполним автостоп зашкаливала. Далеко вниз идти не пришлось, первый автостоп нас сам нашел. Это было такси, в котором ехали туристы из Канады. Увидели нас одиноко бредущих к озеру, остановили таксиста и помахали чтоб мы к ним заскочили. Девушка предложила на обратном пути вместе скинуться и уехать, у неё есть местный телефон и номер таксиста. Вообще супер все порешалось!
Так же девушка с большим непониманием поинтересовалась, а как же мы изначально планировали вернуться назад. Но ответа особо и не было, в принципе вообще никак) Договорились с девушкой на определенное время, взяли велосипеды в аренду (3$ в час) и умчали вдоль озера. Забавный факт, но за всю дорогу надо было практически всегда ехать вниз по кольцевому маршруту. Законы физики тут явно не работали.
Из интересностей были черепахи, которые лениво переходили дорогу. Вдоль озера местами были кафешки на открытом воздухе для передыха. На одном из них мы релаксировали, и я отъедался мороженного. В тот момент оно мне прямо очень хорошо шло. Два часа на озере пролетели как 5 минут. Девушка нам сообщила, что решила ещё навернуть круг, поэтому наша обратная совместная поездка отменилась.
Но ничего, сейчас что-нибудь придумаем. Я махнул рукой первой же машине. И через минуту мы мчали с ветерком по серпантину. Мужчина с радостью согласился подвести и настоял на том, что он это делает бесплатно. Какие же турки прикольные. Во всяком случае те, что не связаны с такси и отельным бизнесом. Причем не так много стран где менталитет людей позволяет брать попутчиков. А в Турции это уже второй из двух раз, когда мы пользуемся успешным автостопом. Парень довез нас до одной из остановок, откуда мы легко добрались до отеля. Солнце было в зените. Надо срочно покушать и под кондиционер пережидать 35 градусную жару. Хороший кебаб под кружечку разливного айрана пошел на ура! Когда мы заказали айран, официант с нами заговорил максимально выражая свое уважение.
Часок повалялись, можно пробовать выбраться дальше. На улице не то-что бы жары не было… шел конкретный дождь! Это было совсем неожиданно. Пришлось ещё в лобби сидеть пережидать. Но особо долго ждать не вышло. Так как нас поджимало раннее время закрытия мавзолея Аттатюрка. Дождь словно вошел в наше положение и прекратился ровно на те 20 минут, которые нам понадобились чтоб добраться до мавзолея. А вот потом как начался ливень – мало не показалось.
Мавзолей впечатлил своими масштабами. Выглядит очень эффектно. Ещё и смену караула под ливнем посмотрели. Вместе с концом смены караула закончился и дождь.
Небо снова безмятежно синее. От мавзолея простилается длинная алея с каменными львами. С боку от аллеи стоял автомат с напитками, который беспощадно отжал у туриста одну лиру.
На вечер мы запланировали вернуться в район с водопадами. Да вот незадача, надо ещё раз проехать на метро. Все пошло не так, когда мы перепутали станцию. На этот раз нас ждали такие приключения как переход с одной платформы на другую через стоящий поезд, так, чтоб зайти сразу в другой поезд. То есть платформа была тройная и два поезда принадлежащих разным веткам сразу. Потом на одной из пересадок мы ошибочно сели не в то направление, но поезд почему-то поехал в нужную нам сторону, несмотря на электронную вывеску у водителя и электронное табло внутри вагона. Причем люди совсем не удивились. Они каким-то магическим образом знали, что вывески и электронные указатели направления – фейк. На одной из станции по карте сразу встречаются две ветки в горизонтальном направлении. Интересно какие чудеса туристов там ждут. На этот раз мы вышли на остановки возле парка, название которого невозможно прочитать “ Gö kç ek Park” .
Парк, как и все предыдущие парки был очень милым. В нем было много фонтанов и даже водопад с пещерой. В парках турки знают толк. Порелаксировали в парке. Начали неспеша двигаться в сторону водопадов и заодно в поисках ресторанчика для ужина. В одном из ресторанов был настолько навязчивый сервис, что золотую табличку у Фреймуд они бы силой выдрали. Надолго мы там не задержались. Рядом был маленький, но на вид уютненький ресторанчик. Там мы и остановились. А так как начался очередной ливень, мы ещё и никуда не спешили. Помимо нашего заказа нам на стол поставили салатик и три вида закусок. Когда мы доели самую вкусную, нам принесли ещё такую же. Потом принесли наш заказ. Когда мы доели, нам принесли арбузик. И уточнили не хотим-ли мы чая. Даша сказала, что может позже, но чаек нам тут же принесли, а в добавок ещё арбузика. Было довольно мило. Но когда выяснилось, что в счет они это все не включили мы просто были сражены на повал атмосферностью заведения. Дождик закончился и можно было гулять дальше. До самой ночи мы вновь бродили вдоль речушки и радовались Анкаре и её жителям. На районе возле нашего отеля также проходили массовые гуляния. Ночная жизнь города — это прекрасно! Посмотрел на часы, меня накрыло то самое чувство, когда ты в другой стране и надо идти спать, а через 12 часов я буду уже огурчиком работать в офисе. Анкара нас настолько не хотела отпускать, что в аэропорту выяснилось, что рейс задержан на 2:30 часа)))
Это был один из лучших уикендов этого года! Анкара прекрасна!
Информация о поездке
Дата путешествия: 14.07. 2017 – 17.07. 2017
Тип поездки: Уик-энд
Продолжительность: 2 полных дня
Виза: Не требуется
Авиабилеты: МАУ за 8 месяцев
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 2/10 (легко)
Анкара
Це була чергова затишна подорож до однієї з улюблених країн. Як завжди, акційні квитки були куплені ще минулого року, за чотири поїздки до цієї. Час вильоту неквапливо наближався. Почалися перетину з іншими заходами. Поїздка частково перетнулася одразу з двома корпоративами у різних місцях. На один із них ми поїхали, захопивши із собою рюкзачки. Корпоратив був веселий та активний, їхати зовсім не хотілося. Але довелося) Зрештою у нас було з балу на бал. Традиційний релакс в лаунджі зоні майстеркарда і ми в повітрі. У нашому літаку був овербукінг, тобто місць було продано більше, ніж є. Причому ми потрапили до групи ризику, тому що наша онлайн реєстрація анулювалася у тому числі. Але на щастя авіакомпанії для нас із Дашею місця таки знайшлися. Далі переді мною стояло важливе завдання, я хотів бути чарівником, але за правилами карти міг вибрати тільки варвара. Весь політ тривала битва в Герої Меча і Магії 2. Літак почав знижуватися, стюардеса увійшла до мого положення і дозволила мені продовжувати гру, але без навушників. Якраз до приземлення я переміг! Ми прилетіли вночі, місто нас зустріло дуже красивими житловими масивами, що світяться. Можливо вдень ці висотки виглядали не дуже, але вночі підсвічування творило чудеса. Так як з аеропорту міський автобус ходить цілодобово, дістатися до готелю в центрі не важко. Готель мав безкоштовну послугу “Швидке заселення”. Послуга полягала в тому, що нам о першій ночі двічі змінювали номер, тому що не працювали кондиціонери. Але як це пригоди, без яких було б нудно. Ще й ліфт заглючило, і він зупинявся на кожному поверсі дев'ятиповерхового готелю. Натомість під час поїздки грала настільки мотивуюча музика, що зупинки здавались чимось урочистим.
Почали ми дослідження міста з головною мечеттю. Розміром та декором мечеть приємно вразила.
Було досить безлюдно. За великим рахунком, Анкара — це місто нічного життя, до другої половини дня тут спекотно і тихо. У місті величезна кількість парків із класними фонтанами.
Денне гуляння містом в основному зводилося до гуляння парками та вуличками з місцевими ринками. Ми також вилізли на фортецю. З фортеці відривався вид на всі райони столиці.
Дуже виділявся найбідніший район. Спочатку нам місто не здалося нічим особливим, просто собі містечко з парками. Але варто було лише спекоті трохи зійти. Самий пік сонцестояння ми перечекали у готелі. Дорогою до готелю дуже смачно поїли традиційної кухні у місцевій кафешці. У Туреччині несмачно поїсти дуже складно, особливо коли в меню є Іскандер кебаб) Даша взагалі заявила, що у неї був найсмачніший шиш тавук за наш п'ятирічний досвід.
Пригоди в метро
Отже, сонце трохи послабшало, тепер ми вирушимо в далекий район Кечіорен. Спустилися до метро. Турнікети вимкнено, за вхід платити не треба. Ну ок, схоже на свято. Висить карта з двох ліній, серед яких немає нашої станції. Менеджер подивився куди нам треба і сказав, що це станція Анадолу на цій гілці. На карті Туреччини цієї станції взагалі немає. Приїхали до Анадолу. GPS ми знаходимося на станції з іншою назвою. І зовсім не те, що нам треба. Менеджер турецькою пояснив, що треба проїхати у зворотному напрямку, проїхати станцію, з якої ми почали і дістатися до Кизилай. Там пересісти та доїхати до станції AKM. Щось дивне, ну ок. Поїхали назад. Пересіли на другу гілку. На цій гілці у схемі метро вже присутні не дві, а три гілки. Серед яких нашої станції досі немає. Тепер у гілок інші кольори. Причому є гілка, яка переходить із одного кольору до іншого. Все ускладнювалося тим, що ми не знали де дивитися напрямок гілки, але нам у цьому щастило. Доїхали до станції AKM. Там на нас чекала схема, на якій є загадкова четверта гілка, але так як вона по суті п'ята (Адже є з двох кольорів), то на гілку M5 покажчика немає. Ми інтуїтивно вибрали гілку-кандидата, але дідусь турецькою сказав, щоб ми перейшли на інший бік. З іншого боку гілка мала інший номер. Турецький хлопець рекомендував нам перейти ще раз на протилежний бік. Хлопець здався переконливим, ми ще раз перейшли. Але дідусь позицію не здавав. Побачив нас знову на платформі, підійшов і почав доводити, що так ми мети не досягнемо. Як аргумент він покликав ще одного діда, і вони вдвох на гарному турецькому нас переконали все, що треба знайти містичну гілку. Побродивши серед чотирьох ескалаторів, ми побачили таємний прохід. Через п'ять хвилин бродіння по тунелю ми вийшли ще на одну гілку, яка була відсутня у всіх попередніх схемах. На ній була нам потрібна станція. Тепер треба вгадати із напрямком. Але поточна станція схожа кінцева, тому що з одного боку тунелю є глухий кут. Поки ми чекали, поїзд приїхав на рейки іншого напрямку. Весь народ що чекав на поїзд у першому напрямку різко побіг у поїзд з другого напрямку. Ми побігли за натовпом. Завдяки нереальному успіху ми таки дісталися загадкової станції. Насправді турецький метрополітен припас ще пару сюрпризів і наступного дня.
Вийшли із метро. Цей райончик був значно красивіший за попередні. Але найкрасивіша була за спиною. Це був великий та широкий водоспад серед міста. Він явно був штучний, але виглядав дуже ефектно. Причому радісно було гуляти як знизу, і зверху.
Водоспад був багаторівневий, великий та ділився на окремі. Внизу одного з водоспадів знаходиться сквер із озером мостами та місцевими жителями – качечками.
Нас водоспад настільки вразив, що ми одразу пробачили Анкарі монотонність ранкових вулиць. І вже не було сумнівів щодо правильності поїздки. Найцікавіше, що водоспад ніде не фігурував у путівниках. Про нього я дізнався випадково, побачивши його на одній із фотографій Гугл карти.
З водоспаду відкривається вид на гору, на вершині якої знаходиться гарна будівля, і там теж водоспади. Як же тут чудово! Ще й захід сонця додає свою нотку романтики. Перебралися з однієї гори в іншу. Будівля виявилася виставковим центром. Вхід вільний. Усередині теж гарно полазити, та ще й на дах можна вийти.
На вершині гори розташувався ресторан казахської кухні. Тут ми й зупинилися повечеряти в променях вранішнього сонця. Панорама на водоспад, сонце, романтика! Коли сонечко сховалося і місто почало занурюватися в нічне царство, увімкнулося підсвічування на водоспади.
Тепер вони ще й переливались різними кольорами. Причому вся принада цієї пам'ятки в тому, що вона саме в Анкарі, там, де ми найменше очікували таке творіння побачити) Крізь район проходить вузька річка. Уздовж річки кілометрами зона відпочинку. Місто ожило. Люди повибиралися на галявинки і в альтанки. Діти купками грали і гралися. Ми пішли по річці та живили атмосферу.
Там ще й вольєри з тваринами були. Причому тварини вночі не надто спати поспішали. Загалом висновок такий, влітку Анкара – нічне місто. Гуляти можна було безкінечно, поки ноги зовсім не почали втомлюватися. Ближче до півночі ми почали повертатися до центрального району з готелем. Людей ставало дедалі більше. А на нашій зупинці натовп був уже зовсім нереальний. Виявилося, що сьогодні річниця спроби перевороту та всю ніч будуть мітинги на центральній площі. Спати під мітинги та співи було важко.
Знову ранок. Незабаром буде спекотно. Ми заскочили в автобус та поїхали на околицю міста. Там є велике озеро, де можна покататися велосипедами. Але до озера ще треба пішки пройти близько трьох кілометрів. Коли ми вийшли з автобуса, нас чекав сюрприз у вигляді дуже крутого серпантинного спуску вниз. Це означає, що пік спеки доведеться багато йти вгору. Але впевненість у тому, що здійснимо автостоп зашкалювала. Далеко йти не довелося, перший автостоп нас сам знайшов. Це було таксі, в якому їхали туристи з Канади. Побачили нас, що самотньо бредуть до озера, зупинили таксиста і помахали щоб ми до них заскочили. Дівчина запропонувала по дорозі назад скинутися і поїхати, у неї є місцевий телефон і номер таксиста. Взагалі супер все вирішувалося!
Так само дівчина з великим нерозумінням поцікавилася, а як ми спочатку планували повернутися назад. Але відповіді особливо і не було, в принципі взагалі ніяк) Домовилися з дівчиною на певний час, взяли велосипеди в оренду (3$ на годину) і помчали вздовж озера. Забавний факт, але за всю дорогу треба було практично завжди їхати вниз кільцевим маршрутом. Закони фізики тут не працювали.
З цікавостей були черепахи, які ліниво переходили дорогу. Уздовж озера подекуди були кафешки на відкритому повітрі для передиху. На одному з них ми відпочили, і я від'їдався морозива. У той момент воно мені дуже добре йшло. Дві години на озері пролетіли як 5 хвилин. Дівчина нам повідомила, що вирішила ще навернути коло, тому наша спільна зворотна поїздка скасувалась.
Але нічого, зараз щось придумаємо. Я махнув рукою першій же машині. І за хвилину ми мчали з вітерцем по серпантину. Чоловік з радістю погодився підвести і наполіг, що він це робить безкоштовно. Які ж турки прикольні? Принаймні ті, що не пов'язані з таксі та готельним бізнесом. Причому не так багато країн, де менталітет людей дозволяє брати попутників. А в Туреччині це вже другий із двох разів, коли ми користуємося успішним автостопом. Хлопець довіз нас до однієї з зупинок, звідки ми легко дісталися готелю. Сонце було у зеніті. Потрібно терміново поїсти і під кондиціонер чекати 35 градусну спеку. Хороший кебаб під кухоль розливного айрану пішов на ура! Коли ми замовили айран, офіціант із нами заговорив максимально висловлюючи свою повагу.
Годинник повалявся, можна намагатися вибратися далі. На вулиці не те що спеки не було...йшов конкретний дощ! Це було несподівано. Довелося ще в лобі сидіти чекати. Але особливо довго чекати не вийшло. Тому що нас піджимало ранній час закриття мавзолею Аттатюрка. Дощ ніби увійшов у наше становище і припинився на ті 20 хвилин, які нам знадобилися щоб дістатися до мавзолею. А ось потім як почалася злива – мало не здалося.
Мавзолей вразив своїми масштабами. Виглядає дуже ефектно. Ще й зміну варти під зливою подивилися. Разом з кінцем зміни варти закінчився і дощ.
Небо знову безтурботно синє. Від мавзолею простягається довга аллея з кам'яними левами. Збоку від алеї стояв автомат із напоями, який нещадно відтиснув у туриста одну ліру.
На вечір ми запланували повернутися до району з водоспадами. Та ось невдача, треба ще раз проїхати на метро. Все пішло не так, коли ми переплутали станцію. Цього разу на нас чекали такі пригоди як перехід з однієї платформи на іншу через поїзд, що стоїть, так, щоб зайти відразу в інший поїзд. Тобто платформа була потрійна і два поїзди, що належали різним гілкам, відразу. Потім на одній із пересадок ми помилково сіли не в той напрямок, але поїзд чомусь поїхав у потрібний нам бік, незважаючи на електронну вивіску у водія та електронне табло всередині вагона. Причому люди зовсім не здивувалися. Вони якимсь магічним чином знали, що вивіски та електронні вказівники напряму – фейк. На одній зі станції по карті відразу зустрічаються дві гілки у горизонтальному напрямку. Цікаво, які дива туристів там чекають. Цього разу ми вийшли на зупинки біля парку, назва якого неможливо прочитати “Gö kç ek Park”.
Парк, як і всі попередні парки, був дуже милим. У ньому було багато фонтанів і навіть водоспад із печерою. У парках турки розуміються. Порелаксували у парку. Почали поволі рухатися у бік водоспадів і заодно в пошуках ресторанчика для вечері. В одному з ресторанів був такий нав'язливий сервіс, що золоту табличку у Фреймуд вони б силоміць видерли. Надовго ми там не затримались. Поруч був маленький, але на вигляд затишний ресторанчик. Там ми зупинилися. А оскільки почалася чергова злива, ми ще й нікуди не поспішали. Крім нашого замовлення нам на стіл поставили салат і три види закусок. Коли ми доїли найсмачнішу, нам принесли ще таку саму. Потім принесли наше замовлення. Коли ми доїли, нам принесли кавун. І уточнили чи не хочемо ми чаю. Даша сказала, що може пізніше, але чайок нам тут же принесли, а ще кавуна. Було досить мило. Але коли з'ясувалося, що в рахунок вони це все не включили, ми просто були вбиті на повал атмосферністю закладу. Дощ закінчився і можна було гуляти далі. До самої ночі ми знову тинялися вздовж річки і раділи Анкарі та її мешканцям. На районі біля нашого готелю проходили масові гуляння. Нічне життя міста – це чудово! Подивився на годинник, мене накрило те саме почуття, коли ти в іншій країні і треба йти спати, а через 12 годин я вже огірком працюватиму в офісі. Анкара нас настільки не хотіла відпускати, що в аеропорту з'ясувалося, що рейс затримано на 2:30))))
Це був один з найкращих weekends цього року! Анкара чудова!
Інформація про подорож
Дата подорожі: 14.07. 2017 – 17.07. 2017
Тип подорожі: Вікенд
Тривалість: 2 повні дні
Віза: Не потрібна
Авіаквитки: МАУ за 8 місяців
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 2/10 (легко)
