Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 3
Початок тут: Частина 1, Частина 2.
Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут.
Відпочивши, рухаюсь в бік центральної частини Учхісару. Оглядові майданчики розташовані тут буквально через кожні сто метрів, але частина з них зачинена та занедбана (ковідка підкосила?):
Борзий горобчик ))
Гламурний транспортний засіб:
Підходжу до кафе, замовляю їжу, тицьнувши пальцем у меню (пам’ятаємо, що всі їдальні в пом'якшений локдаун працюють тільки на виніс) і поки чекаю, господар пропонує мені філіжанку гарячого чаю. Боже, це був перший раз за день, коли мені вдалося, нарешті, напитися. Ні літри води, ні літри соку, нічого не могло втамувати спрагу – пити хотілось ще більше. Одна філіжанка гарячого чаю і спрага відступила. Так може тут потрібно не з водою, а з термосом подорожувати?!
Продовжую путь. Фортеця Учхісар – це природне геологічне утворення. Вірогідно була перетворена на фортифікаційну та житлову споруду ще в період хетського царства. У 15-16 століттях візантійці використовували її як фортецю і спостережний пункт, створивши систему "раннього оповіщення" – вони обмінювалися сигналами з фортецями в Ортахісарі та Ургюпі за допомогою дзеркал і вогнів.
Усередині фортеця – це мережа незліченних приміщень та тунелів. Один з численних потайних тунелів вів до річки – джерела питної води. На сьогодні вхід до більшості з них закритий через небезпеку обвалу.
Нижній поверх відкритий для дослідження всім бажаючим:
Але будьте уважні, тунелі йдуть не тільки вбік та вгору, але й униз – дивіться під ноги!
Теоретично, можна також піднятися наверх. Але я туди зараз і за гроші не полізу, бо там будь-яка тінь відсутня, сонце пече в саму маківку – нєєєєєє!
Повертатися назад можна двома шляхами. Або вздовж траси Учхісар – Гьореме (пряма дорога), або ще через одну долину (але тут потрібно буде зробити крюк). Що ж, дійду до роздоріжжя, а там вже вирішу.
Плутаю вузесенькими вуличками старого міста. Maps.me мене знов загубило, тому йду за внутрішнім навігатором та логічним припущенням, що мені потрібно спуститися вниз.
Виходжу до Tiraz Castle. Судячи з карти зайшла я не туди, але "йой, най буде" ))
Вхід безкоштовний. Тут повно внутрішніх печер, ходів, спусків, підйомів та краєвидів, що відкриваються буквально з кожного віконця.
Ну, і не забуваємо дивитись під ноги – ходи можуть різко, без будь-яких додаткових попереджень, йти униз.
Проповзаючи черговими низькими та вузькими ходами з кімнати в кімнату, думала про тих, хто тут колись жив. І я вам скажу, що такі наглядні стрибки між епохами дуже помічні в оцінці цивілізаційних надбань людства.
Далі я на внутрішній навігатор не покладаюсь, питаючи напрямок руху у місцевих: "Гьореме? Гьореме?" Ті іноді махали руками в різні боки, але в цілому вивели мене на потрібну путь ))
Загалом, маю складні відносини з лінією горизонту, чомусь вона у мене на фото завше трохи завалена. Але тут я перевершила саму себе, вирівнюючи горизонт за написом та не звернувши увагу на те, що знаходиться вище ))
Світлину можна було б просто відправити на смітник, але це і є те роздоріжжя, де потрібно приймати рішення, як саме повертатися до Гьореме. Або вздовж головної траси, або перейти дорогу в бік будівлі Özler Art Center та йти через долину.
Baglidere Vadisi або Біла долина включає в себе Медову долину, Білу долину та знамениту Долину любові-1 (Долину любові-2 ми з вами вже проходили в околицях Гьореме). Загальна протяжність всієї долини близько 4,9 км.
Тінь на початку долини не передбачена:
Місцеві зайняті весняно-польовими роботами:
Не проґавте ще одне роздоріжжя, там будуть стрілки та вказівники на Love Valley (найпопулярнішу частину Білої долини).
Моя вам порада, помилуйтесь долиною на цьому етапі, бо далі вам буде точно не до того.
До речі, Медова частина Білої долини отримала свою назву через характерний колір скель.
Починається різкий спуск в долину. Дуже співчуваю тим, хто проходить долину в зворотному напрямку та має тут підйом (як вони сюди дряпаються?!).
На цьому етапі ще можна було, з'їхавши по апробованій раніше методиці (на власній гузниці та амортизуючи ногами), зупинитися і розгледіти краєвиди:
А от далі починається мій особистий кошмар, бо стежка йде під ухилом. Вниз краще не дивитися. Туф ковзає. Ноги пливуть і на туфі, і на тому клятому ухилі. Навіть, якщо ви не такі панікери, як я – будьте обережні!
Десь на цьому етапі вже можна видихати:
І навіть роздивлятися місцеву флору:
О, в цих хащах ще й на конячках катаються!
Судячи з кольору скель ми в Білій частині Білої долини (вибачте за тавтологію))
Стежка плутає, то звужуючись, то знов розширюючись:
Скелі набувають чудернацьких форм, ніби запрошуючи уяву до гри "На що схоже?".
Починається третя частина Білої долини, вона ж візитівка Каппадокії, вона ж Долина любові-1 або Love Valley.
Зверніть увагу, в лівій верхній частині світлини добре видно оглядовий майданчик. Щоб потрапити туди, вам потрібно при виході з долини звернути ліворуч, пройти вздовж траси та знов взявши ліворуч іти по верху Долини любові-1 аж до самої площадки. Хоча, звісно ж, туди краще добиратися автомобілем.
Долина любові-1 з різних ракурсів:
Квітуча олива. ЇЇ тонкий ненав’язливий аромат наповнює собою все навкруги та є моєю стійкою асоціацією з травневою Каппадокією.
Йдемо далі:
На виході з долини, якщо ви повертаєтесь в Гьореме – вам праворуч, якщо йдете до оглядового майданчику – берете ліворуч.
Шлях до Гьореме відмінно обладнаний, ще й з додатковим бонусом у вигляді тіні від стіни ))
В готелі мене нарешті переселяють в довгоочікувану "печеру", урааа!
В їдальні Нявкалка з-під столу контролює, щоб жодне двоноге створіння з їжею не пройшло повз неї ))
Спостерігаю як вечірня прохолода поволі огортає місто. Спека відступає. Точний як годинник, співає муедзин, зазиваючи на молитву.
Спілкуюсь з братами по нещастю нелітаючим повітряним кулям. Вони з Казахстану і завтра повертаються додому. У них іншої спроби політати вже не буде. Через прогнозні дощі на наступний день всі польоти відмінені. У мене теоретичні шанси ще лишаються.
Що ж, схоже слово "план" потрібно викреслювати з особистого словничка, бо тут така дивна місцина, де всі плани існують тільки для того, щоб було чому летіти шкереберть )) Не думати про завтра. Насолоджуватись сьогоденням. Каппадокія вміє нагадати про важливе.
Продовження тут.
