Про Босфор, чай і трамвай, або як звозити до Стамбула маму.
Гарним завжди хочеться поділитися із близькими. Торішній вояж до Стамбула виявився для мене непоганим емоційним струсом. Такі раптові подорожі неймовірно корисні, коли стоїш на роздоріжжі і намагаєшся вибрати новий напрямок. Завдяки поїздці до Стамбула з'явилася впевненість у тому, що і за кризових часів можна знайти нові можливості для поповнення сімейного бюджету.
Цього року я ризикнула увійти до річки вдруге. Але не одна. Я забрала на береги Босфору маму. Про «Босфор і Дарданелла» вона чула 45 років тому від грузинських жителів прикордонного села Сарпі, яке було поділено навпіл між СРСР та Туреччиною. На весілля і похорон у сусідню країну родичі, які зазвичай перекрикувались через нейтральну смугу, їздили через горезвісні «Босфор та Дарданелли», із зальотом до Москви та Тбілісі. Тепер нейтральні смуги перетворилися на автостради, а до Стамбула легко долетіти з Херсона та Одеси.
Мабуть, мені час відкривати міні-агенство з організації турів для літніх, але цікавих туристів. Маршрут я опрацьовую звично, з урахуванням низької швидкості пересування мого віп-туриста, з мінімальною кількістю сходів та підйомів, наявністю у готелі ліфтів та близькості зупинок транспорту. За Стамбулом програма на тур «п'ять днів – чотири ночі» вийшла такою:
Дислокація. Район Султанахмет. Якомога ближче у Святій Софії.
Ті, хто був у Стамбулі, напевно посміюються, читаючи пропозиції гідів про екскурсію Старим Стамбулом. Побіжне знайомство зі Святою Софією, Топкапи, Блакитною Мечеттю, могилами султана Ахмета і Кесем-султан, лазнями Хюррем-султан, Єгипетським обеліском, Зміїною колоною, Іподромом, Німецьким Фонтаном, Цистерною-Базилкою та палацом І5 вхідних квитків.
Програма насичена, слів немає. За фактом це одна велика площа Султанахмет із гарним фонтаном у центрі. Для мене, що прочитала про Візантійську та Османську імперії майже все, що доступно російською мовою, супровід гіда не потрібне абсолютно. Мама має персональний гід. У тих, кому з гідом не пощастило, раджу купити в кіоску навпроти Айя-Софії книгу «Стамбул» (починають продавати за 50 лір, по ходу торгу віддають за 20-25, при Сулеймані таку ж пропонували за 1$). Ми нікуди не поспішаємо та відпочиваємо скрізь, де це потрібно.
Готель.
Тут пощастило невимовно. Невеликий і елегантний The And Hotel з рестораном на даху (з промовистою назвою Panorama) виявився ідеальною точною відліку всіх наших вилазок до міста. До Єрибатана (Цистерна-Базиліка) – десять метрів навскіс. До св. Софії – 50 метрів по прямій. За цілком пристойним сніданком ти любуєшся фантасмагоричним видом на дві третини Стамбульських пам'яток, включаючи Галатську вежу та Хмарочоси Нового Стамбула, з іншого боку зовсім поруч мінарети Блакитної мечеті, а громада Св. Софії люб'язно прикриває тебе від сонечка.
Після півгодинних боїв з менеджерами готелю нам дістався номер із балконом на п'ятому поверсі. Вигляд, особливо нічний – чудовий. Звуковим супроводом – неспокійні чайки та класичні заклики до намазу. Шуму вулиці практично не чутно.
Заради справедливості варто зазначити, що, незалежно від купюри в паспорті, спочатку нам був запропонований номер на другому поверсі з видом на промислові кондиціонери, потім на першому поверсі з особистим міні-патіо, що упирається в стінку якоїсь будівлі, потім крихітний номер з віконцем на Айя-Софію. Коротше, я менеджера просто виснажила своєю неперекладною та емоційною «англійською». Будьте пильні.
Екскурсії.
Біг строєм за гідом із парасолькою нам не підходить категорично. Гуляли самі. Знайомство з Айя-Софією зайняло близько 3-ї години. Топкапи – більше 5-ти, з чаєм та сютлачем на знаменитій видовій терасі. Вечірня прогулянка по базару Араста (там же вхід у Музей мозаїк) і чаювання в невеликому кафе з дервішем, що кружляє, - більше 2-х годин. Тим і добрий Стамбул, що тут можна нікуди не поспішати, і всюди встигаєш.
Ми встигли помилуватися двома мостами через Босфор із борту екскурсійного кораблика. (Посадка зліва від мосту Галата, причал Тuryol, 20 лір за 2 години прогулянки, на борту пропонують смачний чай та соки).
Султанахмет та околиці був вивчений досконально. Вечерю з вареної кукурудзи, бубликів з кунжутом та смажених каштанів біля підніжжя Айя-Софії внесли в чинні прогулянки центром Стамбула нотки грайливості.
Прогулялися Єгипетським Базаром, примудрилися заблукати в плутаних вуличках і виходили до Еміненя офлайн картою «Maps. me» та вказівками іспанських туристів, які не говорили англійською. Від екскурсії на Гранд Базар мама відбилася сакраментальною фразою: чого я там не бачила.
Посиділи в кафе біля Нової Мечеті, милуючись виходом після молитви тол співай парафіян і поліцією з автоматами наперевагу. Взагалі, кількість поглиненого чаю у прохолодному та вітряному Стамбулі у нас перевалила десь за десять літрів. Вдома я не п'ю чай взагалі. Турецька манера довго заварювати листя у подвійному чайнику розкрила недозрозумілий мною раніше смак цього напою.
Пішки пішли до Сікерджі, дорогою шалено торгуючись із продавцями сувенірного лушпиння за кожну ліру. Наприкінці шляху були винагороджені відвідуванням крихітної кондитерської, в якій місцеві тоннами скуповують баклаву і локму за цінами в 2-3 рази дешевшими за Султанахметових. Дізнатися її можна по хитких столиках поруч зі світлофором, за якими частина продукції (щось на кшталт пончиків) поглинається прямо на місці.
Каталися на трамваї Т1. Торішня Істамбулкарт чудово працювала і через рік, просто двічі довелося поповнити. Поїздка в один бік зайняла близько години. Цікаво спостерігати, як туристичні квартали змінюються оптовими, у кожному з яких десятки багатоповерхових будівель заповнені аксесуарами, тканинами, трикотажем та всякою всячиною. Одночасно стають суворішими жіночі наряди і нижче цінники на фруктово-овочевих прилавках. Мама була впевнена, що ми поїхали місто наскрізь. Я просто показала їй карту Стамбула – маршрут трамвая не покриває і двадцятої частини мегаполісу.
Любувалися нічним підсвічуванням Топкапи та Сулеймання з платформи трамвая Т1 на зупинці Кабаташ, по той бік Золотого Рогу.
Співпереживали рибалкам, що тягали рибку з пристані Еміненю.
Пробували вогняний соус, який подають до соковитих кюфт в одній із найстаріших кюфтешних на Султанахмет. Поруч стоять порожні ресторани, а сюди завжди черга, а на стінах подяки з датами сторічної давності.
Намагалися порахувати різнокольорові лампи в колекції власників міні-готелю та ресторану «Кібела», про який читала у путівнику «Афіші». Він був за два метри від нашого готелю.
Лакомилися солодкими зеленими мандаринчиками, купленими в невеликому супермаркеті за два квартали від готелю.
Накупили альбомів та книг, халви та пахлави, кави та чаю. Цього разу я була розумніша і авіаквитки купувала з урахуванням провезення багажу.
Єдина офіційна екскурсія, про яку я домовилася онлайн ще з дому, охоплювала Долмабахче, Сулейманія та Єрібатан. У новий султанський палац мене особливо не тягнуло, до кришталю я байдужа з радянських часів. У Цистерну мама йти побоялася, прочитавши про 52 слизькі сходи. Залишалося Сулейманія, до якого я не могла вирахувати маршрут без використання таксі. Думка матеріальна. Власник агентства успішно про нас забув, незважаючи на те, що ми списалися по Вайбер за день до екскурсії, і група поїхала в Долмабахче, не дорахувавшись двох бійців. Після мого цілком інтелігентного дзвінка хлопець прилетів до нас у готель на своїй машині і повіз наздоганяти групу. Грошей за екскурсію з нас не взяв, відмовився геть-чисто. У палац ми не потрапили, помилувалися зовнішньою частиною, потім із групою проїхали до чудової Сулейманії та могил султана Сулеймана та Роксолани. Після чого попросили висадити нас ближче до зупинки мого улюбленого трамваю. Нас висадили в районі Лалелі, на заощаджені від екскурсії гроші ми накупили презентів у «Коску», і з почуттям виконаного обов'язку і важкою сумкою вирушили відпочивати в готель.
Вхідні квитки до музеїв помітно подорожчали після падіння турецької ліри. Тепер «Істанбул Пасс», що коштував 85лір, коштує 185. Є альтернатива за 135 лір: лише св. Софія, Топкапи без Гарема та Археологічний. Вигода виключно у тому, що проходиш без черг. Вдень черги величезні скрізь. З Топкапи нам пощастило завдяки близькості готелю: ми прийшли рано-вранці, і по Гарему гуляли одними з перших відвідувачів. Натомість до Священних реліквій довелося постояти в строкатому натовпі туристів.
Незважаючи на свою грандіозність, Стамбул виявився цілком зручним містом для літньої туристки. У центрі міста повно лавок, лавок або кафе, де можна присісти та відпочити. У трамваї мамі завжди поступалися місцем – з посмішкою та доброзичливо. Близькість готелю дозволяла робити денні перепочинки. Прогулянка Босфором – комфортна і ненапружна. Так, ми не пройшлися Таксім і Істікляль, але проїзду по цій частині міста виявилося цілком достатньо.
Аеропорт Ататюрк величезний, але цілком зручний для пасажирів: чітко спланований пасажиропотік, загубитися досить складно, знову ж таки – повно лавок. Трансфер до готелю та назад до аеропорту входив у вартість моєї путівки.
Стамбул із Босфором не підвели. Мамі сподобалося.
