Здравствуйте, дорогие друзья, единомышленники и путешественники!
Сражу же оговорюсь, что описанное приключение стало своеобразным плагиатом на путешествие землячки Полины по Карпатам. На конкурсе рассказов о путешествиях за 2015г. я прочитала ее рассказ о восхождении на Говерлу, и сразу в голове перемкнул тумблер « ХОЧУ» .
Запланировали восхождение к Троицким праздникам из-за 1 « лишнего» выходного (хотя выходных лишних не бывает). Оплатили тур, купили билеты на поезд и стали ждать. К сожалению, из Сум прямого поезда до Ивано-Франковска нет, пришлось ехать через Киев с пересадками.
Рано утром в 5-45 прибыли в Ивано-Франковск. В назначенное время на вокзале нас встретил опытный гид Василь, посадил в микроватобус и повез группу в Яремче. По дороге открывались невероятные Карпатские пейзажи. Сразу же поразила природа, богатые дома и огромное количество церквей и капличек.
В Яремче поселились в отель « София Форест Клаб» , номер взяли на 4-м этаже с видом. Об отеле осталось неплохое впечатление: понравился вид, персонал и кухня, не понравилось отсутствие в номерах шкафа и холодильника (или мини-бара). Для двухдневного пребывания всего было достаточно. Отель находится немножко в стороне от дороги у подножья горы, не далеко от рынка сувениров и водопада Пробий.
После заселения нас сытно покормили « гречей с сосисей» , порции огромные есть приходилось через силу, смутно догадываясь, что сил понадобиться ой как много. Нас, группу из 14 человек, усадили в микроавтобус и повезли к « збытию мечт» . По дороге гид Василь занимательно рассказывал о Яремче, Микуличине, Татарове, Ворохте. Открывались невероятные карпатские пейзажи: аккуратненькие мини-отели, садыбы из сруба, поля, луга, живописный быстрый Прут, горы Хомяк, Синяк и т. д. Описать сложно, нужно увидеть самому.
ГОВЕРЛА
И вот показалась ОНА – наивысшая точка Украины гора Говерла. Вершина уходила прямо в небо, а на соседних склонах еще лежал снег. У живописного подножья Говерлы вовсю идет бизнес: торговля сувенирами, вещами, прокат лыжных палок (совет: палки возьмите, с ними подниматься немного легче), есть неживописный санузел (совет: воспользуйтесь санузлом, на вершине и по дороге к ней удобств нет). Я купила бандану с флагом Украины, т. к. головной убор при солнечной погоде просто необходим.
Наша группа из 14 человек с гидом Василем начала подниматься по сложному маршруту. Подножье горы покрыто густым лесом, есть горная речушка. Высокая влажность, корни деревьев образуют высокие ступени, идти нелегко. Птички поют, я им завидую, они то на гору не взбираются))) Проходим лес, уже болят ноги от ходьбы на полушпагате, тяжело дышать, а это только начало пути. Открывается поляна, поросшая можжевельником и дикой малиной, и уже пейзаж ошеломляет.
Дальше идти было еще тяжелее: часть тропы была густо усеяна влажными камнями различного размера, часть дороги проходила почти вертикально. Вниз смотреть было страшно. Каждый участок пути между короткими привалами приходилось себя уговаривать идти дальше, но мысли о том, чтобы сдаться не было. Виден водопад, здесь берет начало р. Прут. Останавливаемся ненадолго полюбоваться и послушать.
Весь подъем я думала: зачем я это делаю? Мне кажется, что у каждого человека на этом подъеме своя мотивация. Для меня главное было - это преодоление себя, неуверенности в собственных силах, физической усталости, своего страха высоты, также это жажда новых впечатлений, патриотический порыв (увидеть свою Родину с ее самой высокой точки).
Вот уже совсем близко вершина, подымаюсь из последних сил… Я на вершине! Эмоции от покорения этой высоты очень сложно описать… Первая – это восторг, будто это ты не вершину покоряешь, а что-то меняешь в своей душе. Вид отрывается бесподобный: бескрайние величественные Карпаты, совсем рядом облака и дождь над территорией Венгрии. У людей усталые, но такие счастливые лица! И только на самой вершине понимаешь – оно того стоило.
По совету бывалого в горах коллеги (Саша, спасибо) взяли с собой бутылочку шампанского и бутерброды. Обычное « Одесское Брют» на вершине Говерлы показалось самым вкусным шампанским из когда-либо выпитых. Сели на нагретый солнцем камень, пьем, едим и « впитываем» в себя красоту Карпатских пейзажей. Сколько отдыхали, не знаю, но нужно спускаться. Спуск тоже достаточно не легкий физически, болят уже совсем другие мышцы, чем при подъеме, однако морально намного легче.
Кстати о погоде: сказать, что нам повезло, это ничего не сказать. Весь июнь был дико дождливым, а в Карпатах еще и холодным. В день подъема на вершину установилась теплая, но не жаркая погода, светило ласковое солнце. Ветра почти не было, только немножко перед самой вершиной. 3 раза пытался идти дождь, но 3 раза передумывал, только чуть-чуть покапало, и снова солнце. Такое чувство, что природа пожалела нас путешественников. Спасибо!
Продолжим… У подножья пьем воду прямо из горной речки, очень вкусно (кстати последствий для организма не было). На рыночке берем глинтвейн (хорошо пошел), выпиваем и возвращаемся в отель.
Наш маршрут проходит через самое большое, очень старое и очень красивое село Украины Микуличин, которое возникло во времена Галицкого княжества. Одна из достопримечательностей – минипивзавод (производят живое пиво « Гуцульське» нескольких видов, используют карпатскую родниковую воду и мед с собственной пасеки). Делаем остановку, в фирменном магазине внушительная очередь, с которой местные расторопные 2 пани живо справляются. Берем 4 литра и стаканчик 0.5 л для дегустации. Прямо в магазине на закуску предлагается несколько сортов сыра. Останавливаемся на козьем. Дегустируем: бесподобное пиво, бесподобный сыр и бесподобное сочетание первого со вторым. Кто будет в тех краях, попробуйте, не пожалеете.
В отель вернулись очень усталые, но довольные. Пошли в номер приводить себя в порядок к ужину. Номер на 4-м этаже, лифта нет. Как же тяжело подниматься после Говерлы! На ужин пробуем по тарелке сытного чинахи (тушенный картофель, курица, грибы, фасоль). Вкусно и быстро восстанавливает силы.
Сил на удивление хватает для небольшой прогулки по окрестностям. Любуемся видами, садыбами, речушками, идем на водопад Пробий. Вернувшись в отель, спим « без задних ног» . Утром нас ждут гуки.
ГУКИ (ВОДОПАДЫ)
Утром, после сытного завтрака, большая часть группы отправляется на факультативную экскурсию (за дополнительную плату) на Гук Женецкий. Веселый водитель Володя мчит нас до Микуличина, по дороге рассказывая интересные истории и гуцульские байки. Например, о том, что раньше в данной местности все водопады назывались гуками (от слова « гучний» - шумний), потом к ним добавили другие названия.
Первый Гук – Женецкий. Находится на р. Женец неподалеку от Микуличина на высоте 900 м. По живописной дороге рассматриваем недостроенную дачу Ющенка В. А. На подъезде к Гуку нас встречает типичный сувенирный рынок, но нас в первую очередь интересует сам водопад. Гук очень красив, вода свободно падает с высоты около 15 м. Растительность вокруг бесподобная, все оттенки зеленого, птицы поют ошалело. ))) Муж захотел спуститься по канатной дороге, ощущения острые, я не рискнула, т. к. была Троица, а на святой праздник нельзя нецензурно выражаться. )))) Прогулялись, купили сувениров и поехали в отель. Володя по дороге показал нам еще и каскадный гук Молочный, сделал остановку возле подвесного мостика через р. Прут. Двинулись в путь, недалеко от отеля нас высадили около гука Пробий.
Гук Пробий находится по дороге на Яремчанскую ярмарку. Пробий – самый полноводный каскадный водопад Украинских Карпат, течение безумное, шум стоит очень сильный, пейзаж великолепный. Говорят, что раньше высота достигала до 25 м, потом гук подорвали, т. к. он мешал сплавлять по реке лес. Сейчас гук напоминает очень крутой порог реки. Водопад можно рассмотреть со всех сторон, в т. ч. сверху на пешеходном мосту.
Прямо возле водопада находится СУВЕНИРНЫЙ РЫНОК ЯРЕМЧЕ. Чего там только нет! Весь народный промысел Карпат, начиная от вышиванок и сумок, заканчивая сырами, медом и алкогольными настойками и наливками. Просто глаза разбегаются. Жаль не взяли с собой « машинку для печатанья денег» . Люди тоже очень колоритные, дружелюбные, открытые и общительные. Прямо над водопадом есть кафешки и ресторан, где можно, любуясь гуком, выпить холодного разливного пива и отведать гуцульской кухни.
Все очень понравилось, шикарная природа и очень гостеприимные и колоритные люди. Уезжать не хотелось. Попробуем продолжить наши туры выходного дня по Украине.
Хорошего всем отдыха, будут вопросы, пишите, отвечу!
Здрастуйте, дорогі друзі, однодумці та мандрівники!
Відразу ж зазначу, що описана пригода стала своєрідним плагіатом на подорож землячки Поліни Карпатами. На конкурсі розповідей про подорожі за 2015р. я прочитала її розповідь про сходження на Говерлу, і одразу в голові перемкнув тумблер «ХОЧУ».
Запланували сходження до Троїцьких свят через 1 «зайвого» вихідного (хоча вихідних зайвих не буває). Оплатили тур, купили квитки на потяг та стали чекати. На жаль, із Сум прямого поїзда до Івано-Франківська немає, довелося їхати через Київ із пересадками.
Рано вранці о 5-45 прибули до Івано-Франківська. У призначений час на вокзалі нас зустрів досвідчений гід Василь, посадив у мікроватобус та повіз групу до Яремче. Дорогою відкривалися неймовірні Карпатські краєвиди. Відразу ж вразила природа, багаті будинки та величезна кількість церков та краплинок.
У Яремчі оселилися у готель «Софія Форест Клаб», номер взяли на 4-му поверсі з видом. Про готель залишилося непогане враження: сподобався вид, персонал та кухня, не сподобалася відсутність у номерах шафи та холодильника (або міні-бару). Для дводенного перебування було достатньо. Готель знаходиться трішки осторонь дороги біля підніжжя гори, недалеко від ринку сувенірів та водоспаду Пробій.
Після заселення нас ситно нагодували «греків із сосисей», порції величезні їсти доводилося через силу, неясно здогадуючись, що сил знадобиться ой як багато. Нас, групу з 14 людей, посадили в мікроавтобус та повезли до «збуту мрій». По дорозі гід Василь цікаво розповідав про Яремче, Микуличину, Татарову, Ворохту. Відкривалися неймовірні карпатські пейзажі: акуратненькі міні-готелі, садиби зі зрубу, поля, луки, мальовничий швидкий Прут, гори Хом'як, Синяк і т. д. Описати складно, треба побачити самому.
ГОВЕРЛА
І ось здалася ВОНА – найвища точка України гора Говерла. Вершина йшла прямо в небо, а на сусідніх схилах ще лежав сніг. У мальовничого підніжжя Говерли щосили бізнес: торгівля сувенірами, речами, прокат лижних палиць (рада: палиці візьміть, з ними підніматися трохи легше), є немальовничий санвузол (рада: скористайтеся санвузлом, на вершині і по дорозі до неї зручностей немає). Я купила бандану із прапором України, т. к. головний убір за сонячної погоди просто необхідний.
Наша група з 14 осіб із гідом Василем почала підніматися за складним маршрутом. Підніжжя гори вкрите густим лісом, є гірська річечка. Висока вологість, коріння дерев утворюють високі щаблі, йти нелегко. Пташки співають, я їм заздрю, вони то на гору не піднімаються)))) Проходимо ліс, вже болять ноги від ходьби на півшпагаті, важко дихати, а це тільки початок шляху. Відкривається галявина, що поросла ялівцем та дикою малиною, і вже пейзаж приголомшує.
Далі йти було ще важче: частина стежки була густо усіяна вологим камінням різного розміру, частина дороги проходила майже вертикально. Вниз дивитись було страшно. Кожна ділянка шляху між короткими привалами доводилося вмовляти йти далі, але думки про те, щоб здатися не було. Видно водоспад, тут бере початок нар. Прут. Зупиняємось ненадовго помилуватися та послухати.
Весь підйом я думала: навіщо я це роблю? Мені здається, що кожна людина на цьому піднесенні має свою мотивацію. Для мене головне було - це подолання себе, невпевненості у власних силах, фізичної втоми, свого страху висоти, також це жага до нових вражень, патріотичний порив (побачити свою Батьківщину з її найвищої точки).
Ось вже зовсім близька вершина, підіймаюся з останніх сил…Я на вершині! Емоції від підкорення цієї висоти дуже складно описати...Перша - це захоплення, ніби це ти не вершину підкорюєш, а щось змінюєш у своїй душі. Вигляд відривається незрівнянний: безкраї величні Карпати, зовсім поряд хмари та дощ над територією Угорщини. Люди стомлені, але такі щасливі особи! І тільки на самій вершині розумієш – воно того варте.
За порадою коханого (Саша, спасибі) бували в горах взяли з собою пляшечку шампанського і бутерброди. Звичайне «Одеське Брют» на вершині Говерли здалося найсмачнішим шампанським із колись випитих. Сіли на нагрітий сонцем камінь, п'ємо, їмо і «вбираємо» красу Карпатських пейзажів. Скільки відпочивали, не знаю, але треба спускатись. Спуск теж досить не легкий фізично, болять вже зовсім інші м'язи, ніж при підйомі, проте набагато легше.
До речі про погоду: сказати, що нам пощастило, це нічого не сказати. Весь червень був дико дощовий, а в Карпатах ще й холодний. У день підйому на вершину встановилася тепла, але не спекотна погода, світило лагідне сонце. Вітру майже не було, тільки трохи перед самою вершиною. 3 рази намагався йти дощ, але 3 рази передумував, тільки трохи покапало, і знову сонце. Таке почуття, що природа пошкодувала мандрівників. Дякую!
Продовжимо… Біля підніжжя п'ємо воду прямо з гірської річки, дуже смачно (до речі, наслідків для організму не було). На риночку беремо глінтвейн (добре пішов), випиваємо та повертаємось у готель.
Наш маршрут проходить через найбільше, дуже старе та дуже гарне село України Микуличин, яке виникло за часів Галицького князівства. Одна з визначних пам'яток – мініпівзавод (виробляють живе пиво «Гуцульське» кількох видів, використовують карпатську джерельну воду і мед із власної пасіки). Робимо зупинку, у фірмовому магазині велика черга, з якою місцеві розторопні 2 пані швидко справляються. Беремо 4 літри та стаканчик 0.5 л для дегустації. У магазині на закуску пропонується кілька сортів сиру. Зупиняємось на козиному. Дегустуємо: незрівнянне пиво, незрівнянний сир та незрівнянне поєднання першого з другим. Хто буде в тих краях, спробуйте не пошкодуєте.
У готель повернулися дуже втомлені, але задоволені. Пішли в номер упорядковуватися до вечері. Номер на 4-му поверсі, ліфта немає. Як же важко підніматися після Говерли! На вечерю пробуємо по тарілці ситного чинхі (тушкована картопля, курка, гриби, квасоля). Смачно та швидко відновлює сили.
Сил напрочуд вистачає для невеликої прогулянки околицями. Милуємось видами, садибами, річечками, йдемо на водоспад Пробій. Повернувшись до готелю, спимо «без задніх ніг». Вранці на нас чекають звуки.
ГУКИ (ВОДОПАДИ)
Вранці, після ситного сніданку, більша частина групи вирушає на факультативну екскурсію (за додаткову плату) на Гук Женецький. Веселий водій Володя мчить нас до Микуличини, дорогою розповідаючи цікаві історії та гуцульські байки. Наприклад, про те, що раніше у цій місцевості всі водоспади називалися звуками (від слова «гучний» - шумний), потім до них додали інші назви.
Перший Гук – Женецький. Знаходиться на нар. Женець неподалік Микуличина на висоті 900 м. По мальовничій дорозі розглядаємо недобудовану дачу Ющенка В. А. На під'їзді до Гука нас зустрічає типовий сувенірний ринок, але нас насамперед цікавить сам водоспад. Гук дуже гарний, вода вільно падає з висоти близько 15 м. Рослинність довкола незрівнянна, всі відтінки зеленого, птахи співають ошалело. ))) Чоловік захотів спуститися канатною дорогою, відчуття гострі, я не ризикнула, т. к. була Трійця, а святе свято не можна нецензурно висловлюватися. )))) Прогулялися, купили сувенірів та поїхали в готель. Володя дорогою показав нам ще й каскадний Молочний звук, зробив зупинку біля підвісного містка через р. Прут. Рушили в дорогу, неподалік готелю нас висадили біля звуку Пробій.
Гук Пробій знаходиться по дорозі на Яремчанський ярмарок. Пробій – найповноводніший каскадний водоспад Українських Карпат, течія шалена, шум стоїть дуже сильний, краєвид чудовий. Кажуть, що раніше висота сягала 25 м, потім звук підірвали, т. к. він заважав сплавляти річкою ліс. Нині звук нагадує дуже крутий поріг річки. Водоспад можна розглянути з усіх боків, зокрема. зверху на пішохідному мості.
Прямо біля водоспаду знаходиться СУВЕНІРНИЙ РИНОК ЯРЕМЧЕ. Чого там тільки нема! Весь народний промисел Карпат, починаючи від вишиванок та сумок, закінчуючи сирами, медом та алкогольними настойками та наливками. Просто очі розбігаються. Жаль не взяли з собою «машинку для друкування грошей». Люди теж дуже колоритні, дружелюбні, відкриті та товариські. Прямо над водоспадом є кафешки та ресторан, де можна, милуючись звуком, випити холодного розливного пива та скуштувати гуцульську кухню.
Все дуже сподобалося, шикарна природа та дуже гостинні та колоритні люди. Виїжджати не хотілося. Спробуємо продовжити наші тури вихідного дня Україною.
Гарного всім відпочинку, будуть питання, пишіть, відповім!