В Ханое мы были очень мало.
У нас был всего один вечер и одно утро, поэтому мы не видели небоскребов и парков, мы жили в старом городе и увидели Ханой именно таким- старым и трешовым.
фото Игоря Титова
Сначала, как вы помните, мы пошли искать кофе с яйцом и нашли его в колоритном переулке
То есть, это самый центр туристической жизни
Когда я показала эти фото своей знакомой, она сказала: " Каждый видит то, что хочет видеть. Я видела Вьетнам не таким" Я тоже видела Вьетнам разным, но именно Ханой получился у меня таким. Наверное я хочу предостеречь своих читателей от эйфории, которой я могла невольно их заразить. Вьетнам- не парк культуры и отдыха. Это необычный, чужой мир, со своими проблемами и своими правилами. Здесь грязно и бедно. По крайней мере в самом центре столицы Вьетнама было именно так.
Мне очень хотелось посидеть именно в таком, аутентичном, месте, но мои попутчики не считали такие места безопасными. Поэтому мы нашли компромис- маленькие табуреточки будут, а еды не будет) Мы пошли пить пиво в Green Pepper Beer Corner на улице Ta Hien, 27.
Здесь очень много туристов и наверняка безопасно.
фото Игоря Титова
Мы заказали пиво и орешки. Орешки приносят запечатанными. Здесь я обнаружила, а вернее подытожила интересную особенность вьетнамских общепитов- пароль к вайфаю практически всегда повторяет имя сети.
Девушки в белом проводят какую-то сигаретную акцию. Но не подходят ни к кому. Стоят, улыбаются и что-то записывают.
Только мы уселись, подъехала полиция, начался какой-то движ, несколько рядов гостей подняли и собрали быстренько табуреточки- раз-раз-раз, тут же мгновенно подмели асфальт и как будто ничего и не было. Полиция уехала, табуреточки раз-раз-раз расставили, гости расселись и гуляния продолжаются)
Насидевшись с пивом и орешками идем на ночной рынок.
Рынок длинный, вкусняшек очень много и так, по мелочи, - сувениры, футболки, пижамы. Напомнило Бангкок.
Хорошо, что не нужно никуда спешить. Потолкались по центру еще.
фото Игоря Титова
Как вам транспортное средство? )
Там, вдалеке, озеро Возвращенного меча.
Меня впечатляет архитектура старого центра. Как будто домики просто строили один на другом. Некоторые постройки выглядят очень хлипко. А ведь это север, здесь температура бывает и до 5 градусов тепла опускается.
День закончился, нам пора спать, потому что на завтра запланирован рассвет на озере Возвращенного меча.
Утром я проснулась ни свет, ни заря, а так как Ира идти к озеру в такую рань отказалась, я решила подождать Игоря в холле. Лифт приходит на 2 этаж (или на 1.5 этажа), я уверенно спускаюсь по лестнице, а в холле спит персонал. Я тихонечко раз-раз и прокралась назад к лифту. Села на ступеньках и сижу) А когда мы, минут через пять, уже вдвоем спустились, все было убрано и администратор, улыбаясь, пожелал нам приятной прогулки. Они там такие милашки в этом отеле! )
Почему мы пошли встречать рассвет на озеро? Во-первых мы реально надеялись увидеть рассвет, так как мы находились на западном берегу. А во-вторых, к озеру Возвращенного меча по утрам приходят многие ханойцы, чтобы... сделать зарядку! Вот их мы тоже очень хотели увидеть)
фото Игоря Титова
Из стареньких магнитофонов звучит приятная музыка, люди, небольшими группками, делают синхронные, неспешные движения. Наверное здесь приятно было бы сесть и понаблюдать. Или присоединиться к ним) Но накрапывал противный мелкий дождик и видимость была очень плохой, и почему-то хотелось оттуда уйти.
А рассвет мы так и не увидели. Стоял туман.
Дальше иду одна, Игорь уходит досыпать, у него еще будет время прогуляться по городу. А мы с Ирой улетаем в 12 часов на остров Фукуок, поэтому часов в 9 я уже должна быть в отеле. Примерно два часа есть, чтобы увидеть улицу, которую я очень сильно хотела увидеть. Многие туристы, посещающие Ханой, даже не знают о ней, а многие собственно и не интересуются таким. Я говорю об улице, по которой ездит поезд.
Сам поезд мне снять не удалось, я немного заблудилась и ходила взад-вперед вдоль железнодорожной линии, поэтому поезд увидела только со стороны. Но зато я точно знаю, что поезда там ходят) И живут люди. Еду готовят, как это принято в Ханое, прямо на улице.
Дети играют здесь же.
Петушок, привязанный за ножку.
Соседи сидят, беседуют)
Обычная ханойская жизнь.
фото Игоря Титова
Улица эта находится вот здесь: https://www. google. com. ua/maps/dir/21.0301059, 105.8440331//@21.0301022, 105.8435825, 19z
поезд шел примерно в 7.10. Мне говорили, что есть еще в 15.20.
фото из интернета.
Я уже торопилась домой- завтракать и собираться. Мне очень жаль, что в Ханое мы пробыли так мало. И что не увидели парков и небоскребов)
Но еще более мне жаль, что не могу найти у себя, и показать вам, многих фотографий- привязанного к столбику кота, рядом с девушкой, которая на корточках чистила зеленый лук прямо на тротуаре; офисных работников в строгих костюмах, завтракающих супом Фо, сидя на маленьких пластиковых стульчиках; курицу с цыплятами, которые веселились в куче травы, рядом с плотной стеной мотоциклов; манюсенький железнодорожный вокзал и колоритную дорогу к нему через рынок, оккупировавший, опять же, тротуар. Какая там была красивая рыба!
Ума не приложу куда именно эти фотографии подевались.
На железнодорожный вокзал я попала когда искала улицу с поездом. Я показывала картинку всем встречным и они мне указывали направление. А шатаясь по вокзалу, я встретила матерых туристов, которые сразу поняли, что я хочу и показали-рассказали (о, если бы я еще понимала их)) куда идти и где искать. Там, на вокзале, я забыла свою походную ветровочку с надписями Ukraine и Euro2012, обнаружила это уже на полдороге и ужасно расстроилась. Буквально пару дней назад, в Хой Ане я так забыла дождевик, который тоже служил мне верой и правдой многие годы, хороший такой дождевик из сингапурского парка птиц... в общем, за ветровочкой я решила вернуться) Подошла к мотоциклисту, дремающему на своем мотоцикле и предложила ему прокатить меня до жд вокзала, показала на карте, куда именно мне нужно. Он с удовольствием меня туда отвез, вот только мое: " ай эм камбек ту минутс" не понял или не захотел понимать и уехал. Забрала я свою ветровку (да, ее никто не тронул, лежала себе спокойно на лавочке, рядом с вокзалом) и потопала опять пешком. Наверное можно было поймать еще одного мотоциклиста, но мне было тяжело теперь показать на карте куда мне нужно. Иду назад, а " мой" мотоциклист уже подметает тротуар на том же месте, где мы встретились в первый раз)
Вообще, вьетнамцы все время заняты делом. Даже удивительно, что вокруг так грязно. Ведь они постоянно что-то убирают.
Вот так примерно выглядел рынок.
фото Игоря Титова
В следующей серии остров Фукуок- вьетнамский баунти.
Весь цикл:
1. Предисловие к рассказу о том, как я во Вьетнам ездила
2. Утро среди ночи или Здравствуй, товарищ Пекин!
3. Хошимин - город вкусный.
4. Часть 4. Хошимин-Далат.
5. Часть 5. Каким может быть день, если он начинается в сумасшедшем доме?
6. Часть 6. Дананг. Мраморные горы.
7. Часть 7. Душевный город Хой Ан.
8. Часть 8. Зачем развалили Мишон?
9. Часть 9. По воздуху, по морю, по земле.
10. Часть 10. Мust see. Бухта Халонг.
11. Часть 11. И снова в дороге. Катба-Ханой.
12. Часть 12. Ханой. Только старый город.
У Ханої ми були дуже мало.
Ми мали всього один вечір і один ранок, тому ми не бачили хмарочосів і парків, ми жили в старому місті і побачили Ханой саме таким- старим і трешовим.
фото Ігоря Титова
Спочатку, як ви пам'ятаєте, ми пішли шукати каву з яйцем і знайшли її в колоритному провулку
Тобто це центр туристичного життя
Коли я показала ці фото своєю знайомою, вона сказала: "Кожен бачить те, що хоче бачити. Я бачила В'єтнам не таким" Я теж бачила В'єтнам різним, але саме Ханой вийшов у мене таким. Напевно, я хочу застерегти своїх читачів від ейфорії, якою я могла мимоволі їх заразити. В'єтнам-не парк культури та відпочинку. Це незвичайний, чужий світ, зі своїми проблемами та своїми правилами. Тут брудно та бідно. Принаймні, в самому центрі столиці В'єтнаму було саме так.
Мені дуже хотілося посидіти саме в такому, автентичному місці, але мої попутники не вважали такі місця безпечними. Тому ми знайшли компроміс - маленькі табуреточки будуть, а їжі не буде) Ми пішли пити пиво в Green Pepper Beer Corner на вулиці Ta Hien, 27.
Тут дуже багато туристів і, напевно, безпечно.
фото Ігоря Титова
Ми замовили пиво та горішки. Горішки приносять запечатаними. Тут я виявила, а вірніше підсумувала цікаву особливість в'єтнамських громадських харчування-пароль до вайфаю практично завжди повторює ім'я мережі.
Дівчата у білому проводять якусь цигаркову акцію. Але не підходять ні до кого. Стоять, усміхаються та щось записують.
Тільки ми сіли, під'їхала поліція, почався якийсь рух, кілька рядів гостей підняли і зібрали швиденько табуреточки-раз-раз-раз, тут же миттю підміли асфальт і ніби нічого й не було. Поліція поїхала, табуреточки щоразу розставили, гості розсілися і гуляння продовжуються)
Насидівшись із пивом та горішками йдемо на нічний ринок.
Ринок довгий, смакота дуже багато і так, по дрібниці, - сувеніри, футболки, піжами. Нагадало Бангкок.
Добре, що не треба нікуди поспішати. Поштовхалися по центру ще.
фото Ігоря Титова
Як вам транспортний засіб? )
Там, далеко, озеро Поверненого меча.
Мене вражає архітектура старого центру. Наче будиночки просто будували один на одному. Деякі будівлі виглядають дуже кволими. Адже це північ, тут температура буває і до 5 градусів тепла опускається.
День закінчився, нам настав час спати, бо на завтра запланований світанок на озері Поверненого меча.
Вранці я прокинулася ні світло, ні зоря, а оскільки Іра йти до озера так рано відмовилася, я вирішила почекати Ігоря в холі. Ліфт приходить на 2 поверх (або на 1.5 поверху), я впевнено спускаюся сходами, а в холі спить персонал. Я тихенько раз-раз і прокралася назад до ліфта. Села на сходах і сиджу) А коли ми, хвилин за п'ять, уже вдвох спустилися, все було прибрано і адміністратор, посміхаючись, побажав нам приємної прогулянки. Вони там такі милашки в цьому готелі! )
Чому ми пішли зустрічати світанок на озеро? По-перше, ми реально сподівалися побачити світанок, тому що ми знаходилися на західному березі. А по-друге, до озера Поверненого меча вранці приходять багато ханойців, щоб. . . зробити зарядку! Ось їх ми також дуже хотіли побачити)
фото Ігоря Титова
Зі стареньких магнітофонів звучить приємна музика, люди, невеликими групками, роблять синхронні, неквапливі рухи. Напевно, тут приємно було б сісти і поспостерігати. Або приєднатися до них) Але накрапав неприємний дрібний дощик і видимість була дуже поганою, і чомусь хотілося звідти піти.
А світанку ми так і не побачили. Стояв туман.
Далі йду сама, Ігор іде досипати, у нього ще буде час прогулятися містом. А ми з Ірою відлітаємо о 12 годині на острів Фукуок, тому годині о 9-й я вже повинна бути в готелі. Приблизно дві години є, щоби побачити вулицю, яку я дуже сильно хотіла побачити. Багато туристів, що відвідують Ханой, навіть не знають про неї, а багато хто власне і не цікавиться таким. Я говорю про вулицю, якою їздить поїзд.
Сам поїзд мені зняти не вдалося, я трохи заблукала і ходила взад-вперед уздовж залізничної лінії, тому поїзд побачила лише збоку. Зате я точно знаю, що поїзди там ходять) І живуть люди. Їжу готують, як це заведено в Ханої, прямо на вулиці.
Діти грають тут же.
Півник, прив'язаний за ніжку.
Сусіди сидять, розмовляють)
Звичайне ханойське життя.
фото Ігоря Титова
Вулиця ця знаходиться ось тут:
поїзд йшов приблизно о 7.10. Мені казали, що є ще о 15:20.
фото з Інтернету.
Я вже поспішала додому-снідати і збиратися. Мені дуже шкода, що в Ханої ми пробули так мало. І що не побачили парків та хмарочосів)
Але ще більше мені шкода, що не можу знайти в себе, і показати вам, багатьох фотографій-прив'язаного до стовпчика кота, поруч із дівчиною, яка навпочіпки чистила зелену цибулю прямо на тротуарі; офісних працівників у строгих костюмах, що снідають супом Фо, сидячи на маленьких пластикових стільчиках; курку з курчатами, які веселилися у купі трави, поруч із щільною стіною мотоциклів; манюсенький залізничний вокзал і колоритну дорогу до нього через ринок, що окупував, знову ж таки, тротуар. Яка там була гарна риба!
Розуму не додаю куди саме ці фотографії поділися.
На залізничний вокзал я потрапила, коли шукала вулицю з поїздом. Я показувала картинку всім зустрічним, і вони мені вказували напрямок. А хитаючись по вокзалу, я зустріла запеклих туристів, які відразу зрозуміли, що я хочу і показали-розповіли (о, якщо я ще розуміла їх)) куди йти і де шукати. Там, на вокзалі, я забула свою похідну вітрівку з написами Ukraine та Euro2012, виявила це вже на півдорозі і страшенно засмутилася. Буквально пару днів тому, в Хой Ані я так забула дощовик, який теж служив мені вірою і правдою багато років, гарний такий дощовик із сінгапурського парку птахів. . . загалом, за вітровочкою я вирішила повернутися) Підійшла до мотоцикліста, що дрімає на своєму мотоциклі і запропонувала йому проїхати мене до залізничного вокзалу, показала на карті, куди саме мені потрібно. Він із задоволенням мене туди відвіз, ось тільки моє: "Ай ем камбек ту хвилинс" не зрозумів або не захотів розуміти і поїхав. Забрала я свою вітровку (так, її ніхто не зачепив, лежала собі спокійно на лавці, поруч із вокзалом) і потупала знову пішки. Напевно, можна було спіймати ще одного мотоцикліста, але мені було важко тепер показати на карті куди мені потрібно. Іду назад, а "мій" мотоцикліст вже підмітає тротуар на тому самому місці, де ми зустрілися вперше)
Взагалі, в'єтнамці постійно зайняті справою. Навіть дивно, що довкола так брудно. Адже вони постійно прибирають щось.
Ось так приблизно виглядав ринок.
фото Ігоря Титова
У наступній серії острів Фукуок - в'єтнамський баунті.
Весь цикл:
1. Передмова до розповіді про те, як я у В'єтнам їздила
2. Ранок серед ночі або Привіт, товаришу Пекін!
3. Хошимін - місто смачне.
4. Частина 4. Хошимін-Далат.
5. Частина 5. Яким може бути день, якщо він починається в божевільні?
6. Частина 6. Дананг. Мармурові гори.
7. Частина 7. Душевне місто Хой Ан.
8. Частина 8. Навіщо розвалили Мішон?
9. Частина 9. По повітрю, по морю, по землі.
10. Частина 10. Мust see. Бухта Халонг.
11. Частина 11. І знову в дорозі. Катба Ханой.
12. Частина 12. Ханой. Тільки старе місто.
