Вояжж до Андорри. Частина 5

28 Січня 2019 Час поїздки: з 07 Січня 2019 до 14 Січня 2019
Репутація: +15097½
Додати до друзів
Написати листа

Я, зізнатися, трохи переживала, як там бідний Вадик? Чи не надто занудьгував? Але з ним все було в відносному порядку (не рахуючи коліна, звичайно). У кошику для сміття валялося кілька порожніх пивних бляшанок. Друзі сьогодні виїжджали до Барселони. Він їх провів. Після чого пішов гуляти. Тільки завдяки цьому, я маю трохи фотографій міста при денному освітленні.

Вадик сказав, що йому сподобалася одна курточка. Гаразд, пішли шопитися.


Вадик привів нас прямо в магазин «Levi Strauss». Губа не дурна! Показує мені якусь непоказну чорну аляску. Ну ось, хоч убийте, але я зовсім не розумію, за що там платити 220 євро? Тільки і те, що дуже тепла. Але хутро можна було до капюшона пристосувати якийсь пристойніший? Судячи з ціни, це мали бути шанхайські барси, а чи не дика чебурашка! Бачу ніякого! Не, ну, звичайно, знаючі люди відразу побачать «за коттоном і лейблами». Але я до них не належу. Купуй що хочеш! Це я Вадіку. Купив. А я пройшлася джинсами. Аналогічні тим, що я купила на ШЛ за 13 доларів, тут коштували під соточку.

Пішли далі. Зайшли до якогось аутлету. Те, що мені подобалося, коштувало зовсім не дешево. А те, що було дешево, – відверте барахло. Та й то, не скажу, що прямий, дешево! У нас можна купити аналогічне набагато дешевше. Я навіть щось міряла. Чоловіки маялися. Але так нічого і не купивши, пішли. А ось у взуттєвому магазині я вирішила, що без покупки не піду.

Треба тільки зрозуміти, що мені справді потрібно? Чесно кажучи, мені не потрібно було нічого, але надто вже взуття хороше! Тімберленд брати не стала, купила іспанські чобітки (у хорошому сенсі цього слова), руді, на хутрі. За 130 євро.

Духи мені теж, начебто, були не потрібні. Але надто вже ціни були привабливі. Вибрала "Скандал". Продавщиця, як мені здалося, намагалася мене відмовити. Пропонувала м'якший варіант, але мені сподобався "by night". Чоловікам теж, до речі. Тоді, жінка запропонувала мені купити флакон 50 мл, але я взяла все ж таки 80 мл за 64 євро (здається). У навантаження мені подарували два пробники - Коко мадмуазель і ще якісь, від Живанші. Оскандалившись, пішли далі. Купила внучці трохи шмоток. Потім – до гіпермаркету. Набрати додому подарунків. Шоколад, ковбаса, портвейн. Як тільки з усією цією халепою злітати?

До речі, мені тут нагадали. В Андорра ла Велья є термальний комплекс Кальдеа. Почитала відгуки – народ скаржиться. Холодно, дорого. Але купальник на всяк випадок хотіла взяти. Але не взяла – вирішила, коли що, куплю на місці. Але на місці нічого придатного не знайшла. Платити 20 євро лише за одну деталь – жаба задавила. Та й Настіни дітюшки дізнавалися – вхід до комплексу коштує 40 євро за три години. Тож ніхто з нас туди не пішов.

Що стосується Манго аутлета – ми щодня проїжджали повз нього дорогою на гору. У вітринах висіло таке барахло! Коротше, до нього ми не дійшли. Може бути й дарма.


Однак, уже настав час реєстрації на рейс. Але нічого в мене не виходило - сайт видавав якесь віконце англійською, яке швидко закривалося. Я не встигала навіть до пуття прочитати, а не те, щоб показати комусь. Чому українська компанія хоче спілкування зі мною англійською? Мені не зрозуміло! У нас було ще більше доби часу, тому я поки що залишила це заняття, сподіваючись, що все само собою утвориться.

У день перед від'їздом ми знову поїхали кататися вдвох з Олегом. Вадик табаніл. "Куди поїдемо? " - питаю. "Не знаю! ". Вирішили, нехай доля сама вирішує – сядемо до того автобуса, який прийде першим. Першим виявився на Ла Массан (Валлнорд). Так тому і бути! Завантажуємося. Простягую водилі монетки. Він одну забракував чомусь. Видала іншу.

Нам потрібні були скіпаси лише на один день. У дівчинки, у якої ми брали минулого разу, були лише від двох днів, але ми, про всяк випадок, вирішили перепитати. І, о диво! Одна дівчина якраз хотіла продати два скіпаси – її батьки захворіли. Вона погодилася нам їх поступитись по 35 євро. Можна було, звичайно, поторгуватись, але ми не стали. Навіщо наживатись на чужому горі? І так по 5 євриків заощадили! Коли розплачувалась з дівчиною, вона теж забракувала єврову монетку. Та що з нею не так? Придивилися – це зовсім і не євро, а турецька ліра! А дуже подібна.

Погода була похмурою. Зате потеплішало і вітер стих.

В обід сіли на палубі в кафешці передихнути. Набігло багато дітлахів – вихованців гірськолижної школи, років 8-10. Неподалік нас стояв столик з безкоштовними майонезами – кетчупами. А діти, як відомо, люблять усяку гидоту. Вони окупували цей столик і стали виготовляти собі мікси із зазначених вище інгредієнтів. Ну, і балуватися, зрозуміло. Як же, без цього? Для мене залишилося загадкою, як вони примудрилися не влаштуватися ними з ніг до голови?

Підходив до завершення останній день катання, а я так жодного разу й не впала. Синці у мене були тільки на ликах. При посадці, крісло щоразу стукало мене по ногах трохи вище за черевики. Щоб не спокушати долю, цього дня я каталася дуже обережно, вибираючи траси простіше. Але на закуску, вирішили, все ж таки, пройтися кілька разів короткою, але чорненькою трасою, дуже схожою на буковельську 5-а. Турнікет чомусь не захотів спрацьовувати. Мабуть, то був знак! Тіто, годі вже! Їдьте додому! Але хлопчик канатник приклав свою картку, і я пройшла.


Та розслабтеся! Нічого я не зламала, дякувати Богу! Але, спустившись, твердо сказала Олегу – харе!

До речі, у місті ми бачили офіс компанії «АХА», страховку якої ми купили. Вадик навіть хотів сходити туди. Але я його охолодила. Швидше за все, офіс займається лише продажем полісів. Та й що, власне, ти хочеш? Щоб дали тобі грошей за те, що ти потягнув коліно? Ага зараз! Потрібно викликати лікаря. У найкращому разі, тобі оплатять лікування. Ти хочеш лікуватись? Ні! А ще насамперед у тебе візьмуть аналіз і скажуть, що у твоєму портвейні крові не виявлено! Отже, сиди (ті).

Повернувшись, застали Вадика за упаковкою багажу. Саме навпроти готелю є магазинчик, що торгує будь-якою китайською дрібницею. Там, наприклад, я придбала одноразовий посуд на ДР. Заплатила 4 євро за набір із 12 пластикових тарілок та 6 паперових піддончиків. 130 гривень за одноразовий посуд! Ось це я марнотрата! Проте, без неї було б зовсім не того. А Вадик купив там широкий скотч. Їм він попримотував до лиж шоколадки та ковбасу. А пляшки з портвейном запхали у лижні черевики. Та гаразд, кажу, сильно не пакуйся. Ми будемо в аеропорту задовго до рейсу. Там все зважимо і перепакуємо. Пішли краще гуляти!

Зайшли до собору.

Грав невидимий орган. На лавах сиділо з десяток людей. Послухавши кілька хвилин, пішли далі.

Бідний Вадик кульгав неабияк. Тому далеко не пішли. Докандибали до скверу. Яка краса!

Але глянувши праворуч, я просто обомліла!

Це просто фантастика! Прямо, армагеддець якийсь! Що, цікаво, він віщує?

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Схожі розповіді
Коментарі (16) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар