Эмираты 2016
Снова мы в пути на борту нашей любимой Emirates. Семнадцатидневные приключения во Вьетнаме закончились буквально час назад. Теперь очень важно за семичасовой перелет до Дубая успеть отдохнуть, ведь потом пересадка без отеля будет длиться 23 часа и 15 минут. Но все семь часов спать в эмирейтесе нельзя, иначе толку было лететь этими магическими авиалиниями. В итоге на пропуская ни каких активити получилось отдохнуть около пяти часов. А чтоб лучше завтрак усвоился, я попросил дополнительный Бейлиз себе и Даше, но его долго не несли, и Даша решила напомнить о двух наших Бейлизах. В итоге для приятного провождения времени в эмиратах у нас на руках было четыре маленьких бутылочки Бейлиза, стюардесса наши просьбы восприняла буквально) Так как пару лет назад мы уже совершали 12-ти часовой выход в Дубай, то в этот раз для путешествия мы выбрали другой эмират – Абу-Даби.
Абу-Даби
Было около пяти утра, мы налегке, с небольшой сумочкой. Наш багаж мы сдали ещё во Вьетнаме. Метро начинает работать около шести утра, так что мы не спеша прошли все формальности, получили штамп, просканировали глаза и по очереди прошли ванные процедуры в аэропорту. К метро шел эскалатор, все сидели как на низком старте выжидая момент открытия. И вот свершилось, трап заработал, теперь все надо в быстром темпе, чтоб успеть на самый ранний автобус. Ехать надо было с пересадкой на станции, которая входит в топ 10 красивых станций мира.
По факту станция не особо красивее ряда киевских станций. Уже подъезжая к нашей станции, я понял, что метро беспилотное! Это было приятное открытие для меня. Я уже не раз задавался вопросом какая задача у машинистов нашего метрополитена? Или ещё лучше вопрос, какая роль бабушки – машинистки фуникулера? Походу у нас просто чтят традиции) вышли мы на своей остановке, но в первый автобус не поместились, следующий подъехал минут через 15. Дальше провал в памяти, мы проснулись примерно через 2 часа уже на подъезде к автовокзалу Абу-Даби. Автобус стоил за двоих 70 дирхам (19$) с учетом карточек. Отлично! Мы доспали ещё полноценных два часа и теперь самое стремное позади, ведь в случае если бы не получилось поспать в самолете и автобусе, то ближайший сон возможен бы был в самолете в Киев через 23 часа. Далее надо было позавтракать, на автовокзале как раз подвернулась ливанская кафешка. Интересное ощущение приехать в эмираты и есть ливанскую кухню. Очень эффектно делали кофеек, наливая в него молоко с большого расстояния тонкой струйкой из металлической банки. Заплатили как-то мы совсем не дорого, хотя перед поездкой был страх, что на еде мы конкретно разоримся в эмиратах. С трудом выяснив какой автобус едет к мечети, нам пришлось купить очередные проездные карточки. У нас в кармане уже было больше карточек, чем у коллекционеров бейсбольных карт. Чего мы собственно затеяли весь этот маршрут с выходом в эмиратах? 2.5 года назад летя на Шри-Ланку авиалиниями Airarabia мы посмотрели рекламу развлечений в ОАЭ, в программе была просто неописуемой красоты белейшая мечеть так же было ещё куча всякого, но по сравнению с мечетью то мелочи. Вот собственно её мы и поставили главной целью этого раза. Тем временем вышеописанная мечеть показалась на горизонте.
Мечеть шейха Зайда
Издали мечеть казалась ещё белее чем в рекламе. От автобусной остановки надо было немного пропилить, обходя её стены по периметру, стены были достаточно длинными, вскоре мы дошли до пропускного пункта и нас повез электрокар на территорию. Сказать, что на территории было красиво, это капля в море по сравнению с теми чувствами, которые переполняли от увиденного. Это было словно второй раз пережить тот момент, когда впервые видишь Тадж-Махал.
Она безупречна, очень богата, антуражна, просто не верится, сколько всего можно было выстроить, учитывая, что каждый ее элемент — это какая-нибудь уникальная ручная работа по компоновке мрамора, золота и драгоценных пород. Каждый час была экскурсия, на которую мы с радостью записались.
Слушая гида через радио наушники, мы заметили ещё больше деталей, о которых не подозревали. Впереди нас ждал ещё больший эффект удивления, когда мы вошли в главный зал.
Одна только люстра чего стоила, не говоря о 47-ми тонном ковре, который везли на сколько-то-там самолетах, сплетенным вручную. Ребят, мы не большие ценители архитектуры и музеев, но стоя на территории этой мечети ты понимаешь, что все сложности и затраченные финансы на добирание сюда того стоили.
Это главное, что нужно увидеть в эмиратах. В целом мы там потусили пару часов, наделав 100500 фоток и с открытыми ртами поехали дальше по списку достопримечательностей.
В автобусе на обратный путь наши карточки не сработали, не смотря на то, что меня очень уверяли на вокзале, что две карточки по 5 дирхам смогут покрыть две поездки стоимостью по три дирхама в одну сторону с человека. Причем уверяли настолько, что я усомнился в своих знаниях математики, а вот сканер карточек в своих знания не усомнился и высветил нам отказ. А так как пополнить карточки можно только на автовокзале, и нельзя платить наличкой в автобусе, то ситуация ещё усложнялась. То есть чтоб доехать до вокзала на автобусе, где можно пополнить карточку, надо ехать на автобусе, в котором принимаются только карточки. Осознание этой логики просто взорвало голову, а водитель только отмахнулся, мол забейте и поехали. Видимо водителю тоже не очень была понятна логика карточек или он просто был классным человеком. Уже кстати не первая страна где именно водители автобуса идут навстречу туристам, чего только стоил водитель в Буэносе. Время шло к обеду и надо было где-нибудь подкрепиться, на этот раз мы выбрали Бургер Кинг, который кстати очень заценили. Итак, следующей нашей целью был старый форт среди города. Искали и блудили мы, наверное, несколько часов. А когда добрались до цели, оказалось, то ли его ещё не построили, то ли идет какая-то реставрация, в общем вместо форта увидели огромный забор.
Это оказался не форт)
Фиаско! Ну ничего, дальше у нас по списку крутая аллея статуй. Если про форт местные жители хоть что-то слышали и пару часов примерно нам показывали направление в разные стороны, то про статуи складывалось впечатление будто я сам придумал. И все резко стали « неместными» Маршрут мы взяли с одного сайта, на котором прямо было указано куда идти и как поворачивать. Только составлял этот маршрут человек, который там явно не был. Как можно повернуть налево от форта, который имеет круглый размер?
На статуи пришлось мягко говоря забить, в таком темпе мы бы и за два дня их не нашли. Зато впереди будет набережная с кучей озер и дорожками. На набережной мы встретили двух туристов, которые подметили, что описание местных достопримечательностей не совпадает с реальностью. Например, на набережной они уже прошли кучу километров, но никаких озер они не нашли. Мы себе отметили, что озер нам тоже походу не видать. Ладно, далее будет деревня на острове, словим таксиста и пускай прям туда и привезет. Таксист кивнул и привез к большому торговому центру, но зато на острове. Причем деревня тут точно где-то должна быть. В торговом центре работник нам указал, что мы должны пройти на противоположную сторону через центр. С другой стороны, была большая строительная площадка с кучей домов. На поляне какой-то парень очень что-то выискивал в траве, но увидев меня отбежал как от огня от той поляны. Про деревню он слышал впервые, но ему кажется, что это как раз её строят. Такого провала с маршрутом у нас давненько не случалось) Ладно, нашли ещё ребят. Один вбил в гугл деревню, и на GPS показал, что она тут точно где-то есть. Только надо пройти через весь мол на противоположную сторону, то есть туда, откуда мы начали поиски. С противоположной стороны, которая была противоположна противоположной, стояла девушка и парила экскурсии, она сказала, что деревня конечно же есть, но на соседнем острове. Дойдя до соседнего острова минут за 25 мы-таки дошли до деревни! Кстати она оказалась реально прикольной.
Heritage Village
Попадая в деревню ты словно отчуждаешься от мегаполиса в какой-то уголок умеротворения и радушия. Атмосфера какая-то легкая и располагающая. Деревня — это в основном фрагменты различных частей истории быта местных Арабов. Есть уголок как выглядела их жизнь раньше, как выглядит сейчас, что и как. Множество сувенирных лавок и набережная с видом на высотки города. Красота, особенно вид на город.
Хоть добирание и сожрало у нас массу времени, а по факту, добрались только до деревни, все-равно было очень классно солнечным днем побродить сквозь бизнес-центры этой богатой столицы. На автовокзал можно было добраться рядом автобусов, но такси относительно недорогое и мы поехали прямиком на автовокзал, откуда направились в Дубай. Итог по Абу-Даби. Ехать однозначно надо, шока от мечети хватило ещё надолго. Ещё необычно то, что посещение и экскурсия полностью бесплатны, кстати деревня тоже. А тем временем в автобусе с вайфаем мы уже неслись по магистрали.
Дубай
С прошлого раза остались не посещены пару пунктов, одним из которых был знаменитый фонтан. Сейчас было самое время выяснить, будет ли круче дубайский фонтан после увиденного вьетнамского. От метро пришлось впоряде протопать по переходу в большой молл. Выйдя с мола на уличку, мы оказались у подножья уже знакомой нам Бурдж-Халифы. Во всю высь свтились различные узоры и другие спецэффекты. На уличках искусственных островов вдоль фонтана собирались люди, причем концентрация была не сильно большой, перемещаться можно было спокойно. Фонтан танцует каждые 30 минут и вот начинается шоу.
По крутости эффектов дубайский фонтан значительно отставал от фонтана с вьетнамского острова Винперл. Зато атмосфера любви и романтики тут царила такая, что ещё не видели не ощущали стране. Когда песня закончилась, мы с Дашей в один голос подметили именно сам шарм. Когда ты находишься на этих улочках вдоль фонтана ты словно попадаешь в страну, где существует всего одно чувство – любовь. Расстояние между песнями не давало развеется этому чувству. Мы даже покушать не смогли с первого раза, так как пока искали себе кафе, то уже надо было возвращаться и смотреть следующий танец. Если бы я отдыхал в эмиратах, то несомненно каждый бы вечер тут проводил, это просто волшебно.
В очередном перерыве мы-таки успели заскочить в кафешку с бургерами. Хоть цены очень кусались, но порцию картошки к гигантскому бургеру положили такую, что в ней не сразу можно было найти стаканчик. То есть бумажный пакет – для выноса с собой. В нем бургер и картошкой он заполнен практически доверху. Этой порцией можно было накормить маленькое государство. Мы вдвоем даже половину не осилили. Ещё и арахис на стол подносят в комплимент.
За окном очередной танец, все спаковали с собой и побежали смотреть, потом обратно в кафе, потом снова на танец. Эх, эйфория! А тем временем чувство сна и тотальной усталости которое накопилось за всю поездку, начиная с Вьетнама начало отключать. Последние дни таких поездок всегда самые тяжелые, особенно когда начинаешь переключать часовой пояс в не свою пользу на три часа. Надо было срочно двигаться в сторону аэропорта, хоть сейчас около 22:00 по-местному, и до вылета ещё шесть часов, но надо успеть до закрытия метро и до отключения сознания. Причем второй пункт ещё важнее первого. Но как настоящие туристы мы собрали последние силы и ещё посмотрели большой водопад, который находился в другой части громадного мола.
Дашу силы покинули первой, значит мне держать вахту. Я не уверен, что Даша вообще помнит, как мы ехали в метро, так как уснула ещё до того, как мы в него сели. Я же продолжал наслаждаться видами из переднего стекла беспилотного вагона. Метро мчалось плавно и на большой скорости, когда мы проезжали соседний состав, то только мгновение и мы уже на горизонте видим другой состав. А по обе стороны словно экскурсия по мегаполису. Метро приехало прямо в наш терминал.
В Аэропорту
Так как до чекина ещё было пару часов, то я нашел нам уголок поуютнее. И даже минут на 20 вздремнул, но отключиться полностью не мог, так как все-таки общая зона, тут стремно за вещи в отличии от зоны по ту сторону паспортного контроля. При попытке сдать карточки от метро я узнал, что такое кидалово по-арабски. Это когда из нереальной залоговой стоимости и обязательного остатка на картах общей суммой в 32 дирхама (8.3$) ты имеешь право вернуть только 2 дирхама (0.5$). Нам объяснили эту формулу, что мы можем ещё вернуться на протяжении пяти лет и продолжить ими пользоваться. Но знаете есть такая притча о журавле в небе и синице в руках. Пошел себе купил сока за два дирхама. При попытке поменять деньги в обратно в доллары нам в официальной обменке пытались напарить недопечатанную двадцатку. Ещё и с подходом, мол вы не имеете право отказаться от получения этой купюры, так как мы тут не занимаемся заменом купюр. Я хоть был конечно уставший, но не дебил. Когда я обвинил их в подделывании валюты быстро все мне заменили и даже другие купюры где я решил, что мне не подходит год выпуска. Вскоре открылся чекин и надо было последними усилиями перетащить себя в зону посадки, но это ещё ничего, ведь в 4 утра вылетит самолет, а в 09:00 я уже должен буду быть бодрячком на работе. Я не знаю, что больше давило на усталость, то, что пересадка по времени длиться почти сутки, или то, что это был 20-й день нашей мега-поездки. Меня ещё при составлении маршрута смущал этот факт после пересадки в 23 часа, но отпуск ещё на один день тратить не хотелось. К счастью, 5.5 часовой полет МАУ мы провели в полной отключке. На работу в этот день вышел удаленно по просьбе своего разума.
Эпилог
Это был наш второй выход в Эмиратах и нам как всегда очень понравилось. Вроде как не много достопримечательностей, но атмосфера и весь шарм окружающего богатства заряжает позитивом на долгое время, один только бизнес-центр ночью чего стоит. Азия, мы ещё вернемся!
Дата путешествия: 02.02. 2016
Тип поездки: Транзитный выход
Продолжительность: 23 часа
Виза: Транзитная на 96 часов, визовый режим отменили в 2018-м году
Авиабилеты: МАУ
Отель: Без отеля
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 4/10 (ниже среднего)
Емірати 2016
Знов ми є у дорозі на борту нашої улюбленої Emirates. Сімнадцятиденні пригоди у В'єтнамі закінчилися майже годину тому. Тепер дуже важливо за семигодинний переліт до Дубая встигнути відпочити, адже потім пересадка без готелю триватиме 23 години та 15 хвилин. Але всі сім годин спати в емірейтесі не можна, інакше толку було летіти цими магічними авіалініями. У підсумку на жодних активіті вдалося відпочити близько п'яти годин. А щоб краще сніданок засвоївся, я попросив додатковий Бейліз собі та Даші, але його довго не несли, і Даша вирішила нагадати про два наші Бейлізи. У підсумку для приємного проведення часу в еміратах у нас на руках було чотири маленькі пляшечки Бейлізу, стюардеса наші прохання сприйняла буквально) Так як пару років тому ми? -98894.html" target="_blank">вже робили 12-ти годинний вихід у Дубай, то цього разу для подорожі ми вибрали інший емірат – Абу-Дабі.
Було близько п'ятої ранку, ми без нічого, з невеликою сумочкою. Наш багаж ми здали ще у В'єтнамі. Метро починає працювати близько шостої ранку, так що ми не поспішаючи пройшли всі формальності, отримали штамп, просканували очі і по черзі пройшли ванні процедури в аеропорту. До метро йшов ескалатор, всі сиділи, як на низькому старті вичікуючи момент відкриття. І ось відбулося, трап заробив, тепер все треба в швидкому темпі, щоб встигнути на ранній автобус. Їхати треба було з пересадкою на станції, яка входить у топ 10 красивих станцій світу.
За фактом станція не особливо красивіша за низку київських станцій. Під'їжджаючи до нашої станції, я зрозумів, що метро безпілотне! Це було приємне відкриття для мене. Я вже не раз запитував себе, яке завдання у машиністів нашого метрополітену? Або ще краще питання, яка роль бабусі - друкарки фунікулера? Походу у нас просто вшановують традиції) вийшли ми на своїй зупинці, але в перший автобус не помістилися, наступний під'їхав хвилин через 15. Далі провал у пам'яті, ми прокинулися приблизно через 2 години вже на під'їзді до автовокзалу Абу-Дабі. Автобус коштував за двох 70 дирхам (19 $) з урахуванням карток. Чудово! Ми доспали ще повноцінних дві години і тепер найстрімкіше позаду, адже якщо б не вдалося поспати в літаку і автобусі, то найближчий сон можливий був у літаку до Києва через 23 години. Далі треба було поснідати, на автовокзалі якраз підвернулася ліванська кав'ярня. Цікаве відчуття приїхати в емірати та є ліванську кухню. Дуже ефектно робили каву, наливаючи в нього молоко з великої відстані тонким струмком з металевої банки. Заплатили якось ми зовсім не дорого, хоча перед поїздкою був страх, що на їжі ми безпосередньо збанкрутуємо в еміратах. Насилу з'ясувавши який автобус їде до мечеті, нам довелося купити чергові проїзні картки. У нас у кишені вже було більше карток, ніж у колекціонерів бейсбольних карток. Чого ми затіяли весь цей маршрут з виходом в еміратах? 2.5 роки тому летячи на Шрі-Ланку авіалініями Airarabia ми подивилися рекламу розваг в ОАЕ, у програмі була просто невимовної краси біла мечеть так само було ще купа всякого, але в порівнянні з мечеттю то дрібниці. Ось власне її ми поставили головною метою цього разу. Тим часом вищезгадана мечеть здалася на горизонті.
Мечеть шейха Зайда
Здалеку мечеть здавалася ще білішою ніж у рекламі. Від автобусної зупинки треба було трохи пропиляти, обминаючи її стіни по периметру, стіни були досить довгими, невдовзі ми дійшли до пропускного пункту і нас повіз електрокар на територію. Сказати, що на території було красиво, це крапля в морі, порівняно з тими почуттями, які переповнювали від побаченого. Це було неначе вдруге пережити той момент, коли вперше бачиш Тадж-Махал.
Вона бездоганна, дуже багата, антуражна, просто не віриться, скільки всього можна було збудувати, враховуючи, що кожен її елемент — це якась унікальна ручна робота з компонування мармуру, золота та дорогоцінних порід. Щогодини була екскурсія, на яку ми з радістю записалися.
Слухаючи гіда через навушники, ми помітили ще більше деталей, про які не підозрювали. Попереду на нас чекав ще більший ефект подиву, коли ми увійшли до головної зали.
Одна тільки люстра чого вартувала, не кажучи про 47-ти тонну килима, який везли на кількох там літаках, сплетених вручну. Хлопців, ми не великі шанувальники архітектури та музеїв, але стоячи на території цієї мечеті ти розумієш, що всі складнощі та витрачені фінанси на добирання сюди того вартували.
Це головне, що слід побачити в еміратах. Загалом ми там погасили пару годин, наробивши 100500 фоток і з відкритими ротами поїхали далі за визначними пам'ятками.
У автобусі на зворотний шлях наші картки не спрацювали, не дивлячись на те, що мене дуже запевняли на вокзалі, що дві картки по 5 дирхах зможуть покрити дві поїздки вартістю по три дирхами в один бік з особи. Причому запевняли настільки, що я засумнівався у своїх знаннях математики, а ось сканер карток у своїх знаннях не сумнівався і висвітлив нам відмову. Оскільки поповнити картки можна тільки на автовокзалі, і не можна платити готівкою в автобусі, то ситуація ще ускладнювалася. Тобто щоб доїхати до вокзалу автобусом, де можна поповнити картку, треба їхати автобусом, в якому приймаються тільки картки. Усвідомлення цієї логіки просто підірвало голову, а водій тільки відмахнувся, мовляв, забіть і поїхали. Мабуть, водієві теж не дуже була зрозуміла логіка карток або він просто був класною людиною. Вже до речі не перша країна, де саме водії автобуса йдуть назустріч туристам, чого тільки вартував водій у Буеносі. Час йшов до обіду і треба було десь підкріпитися, цього разу ми вибрали Бургер Кінг, який дуже зацінили. Отже, наступною метою був старий форт серед міста. Шукали і блукали ми, мабуть, кілька годин. А коли дісталися мети, виявилося, чи його ще не збудували, чи йде якась реставрація, загалом замість форту побачили величезний паркан.
Це виявився не форт)
Фіаско! Ну нічого, далі у нас за списком крута алея статуй. Якщо про форт місцеві жителі хоч щось чули і кілька годин приблизно нам показували напрямок у різні боки, то про статуї складалося враження ніби я сам вигадав. І всі різко стали «немісцевими» Маршрут ми взяли з одного сайту, на якому прямо було вказано, куди йти і як повертати. Тільки становила цей маршрут людина, яка там явно не була. Як повернути ліворуч від форту, який має круглий розмір?
На статуї довелося м'яко кажучи забити, у такому темпі ми б і за два дні їх не знайшли. Натомість попереду буде набережна з купою озер та доріжками. На набережній ми зустріли двох туристів, які зауважили, що опис місцевих визначних пам'яток не співпадає з реальністю. Наприклад, на набережній вони вже пройшли купу кілометрів, але жодних озер не знайшли. Ми собі наголосили, що озер нам теж походу не бачити. Гаразд, далі буде село на острові, зловимо таксиста і нехай прямо туди і привезе. Таксист кивнув і привіз до великого торгового центру, зате на острові. Причому село тут точно десь має бути. У торговому центрі працівник зазначив, що ми повинні пройти на протилежний бік через центр. З іншого боку, був великий будівельний майданчик із купою будинків. На галявині якийсь хлопець щось вишукував у траві, але побачивши мене відбіг як від вогню від тієї галявини. Про село він чув уперше, але йому здається, що це якраз його будують. Такого провалу з маршрутом у нас давненько не траплялося) Гаразд, знайшли ще хлопців. Один вбив у гугл село, і на GPS показав, що воно тут точно десь є. Тільки треба пройти через увесь мол на протилежний бік, тобто туди, звідки ми почали пошуки. З протилежного боку, який був протилежним, стояла дівчина і парила екскурсії, вона сказала, що село звичайно ж є, але на сусідньому острові. Дійшовши до сусіднього острова хвилин за 25, ми таки дійшли до села! До речі, вона виявилася реально прикольною.
Heritage Village
Потрапляючи в село ти немов відчужуєшся від мегаполісу в якийсь куточок умиротворення і привітності. Атмосфера якась легка і приваблива. Село — це переважно фрагменти різних частин історії побуту місцевих Арабів. Є куточок як виглядало їхнє життя раніше, як виглядає зараз, що і як. Безліч сувенірних лавок та набережна з видом на висотки міста. Краса, особливо вид на місто.
Хоч добирання і зжерло в нас багато часу, а за фактом, дісталися тільки до села, все одно було дуже класно сонячним днем побродити крізь бізнес-центри цієї багатої столиці. На автовокзал можна було дістатися поряд автобусів, але таксі відносно недороге і ми поїхали прямо на автовокзал, звідки попрямували до Дубаї. Підсумок з Абу-Дабі. Їхати однозначно треба, шоку від мечеті вистачило ще надовго. Ще незвичайно те, що відвідування та екскурсія повністю безкоштовні, до речі, село теж. А тим часом в автобусі з вайфаєм ми вже мчали магістраллю.
З минулого разу залишилися не відвідані кілька пунктів, одним з яких був знаменитий фонтан. Зараз був час з'ясувати, чи буде крутіше дубайський фонтан після побаченого в'єтнамського. Від метро довелося протопати по переходу у великий мол. Вийшовши з молу на вулицю, ми опинилися біля підніжжя вже знайомої нам Бурдж Халіфи. На всю висоту світилися різні візерунки та інші спецефекти. На вулицях штучних островів уздовж фонтану збиралися люди, причому концентрація була не дуже великою, пересуватися можна було спокійно. Фонтан танцює кожні 30 хвилин і починається шоу.
За крутістю ефектів дубайський фонтан значно відставав від фонтану з В'єтнамського острова Вінперл. Зате атмосфера кохання та романтики тут панувала така, що ще не бачили не відчували країни. Коли пісня закінчилася, ми з Дашею в один голос помітили саме шарм. Коли ти перебуваєш на цих вуличках вздовж фонтану ти ніби потрапляєш у країну, де існує лише одне почуття – кохання. Відстань між піснями не давало розвіятись цьому почуттю. Ми навіть поїсти не змогли з першого разу, тому що поки що шукали собі кафе, то вже треба було повертатися і дивитися наступний танець. Якби я відпочивав в еміратах, то безсумнівно кожен вечір тут проводив, це просто чарівно.
У черговій перерві ми встигли заскочити в кафешку з бургерами. Хоч ціни дуже кусалися, але порцію картоплі до гігантського бургер поклали таку, що в ній не відразу можна було знайти склянку. Тобто паперовий пакет – для винесення із собою. У ньому бургер та картоплею він заповнений практично доверху. Цією порцією можна було нагодувати маленьку державу. Ми вдвох навіть половину не подужали. Ще й арахіс на стіл підносять у комплімент.
За вікном черговий танець, усі спакували з собою та побігли дивитися, потім назад у кафе, потім знову на танець. Ех, ейфорія! А тим часом почуття сну та тотальної втоми, яке накопичилося за всю поїздку, починаючи з В'єтнаму почало відключати. Останні дні таких поїздок завжди найважчі, особливо коли починаєш перемикати часовий пояс на свою користь на три години. Треба було терміново рухатися у бік аеропорту, хоч зараз близько 22:00 по-місцевому, і до вильоту ще шість годин, але треба встигнути до закриття метро та до відключення свідомості. Причому другий пункт ще важливіший за перший. Але як справжні туристи ми зібрали останні сили і ще подивилися великий водоспад, що знаходився в іншій частині величезного молу.
Так як до чекіна ще було кілька годин, то я знайшов нам куточок зручніше. І навіть хвилин на 20 задрімав, але відключитися повністю не міг, тому що все-таки загальна зона, тут стрімко за речі на відміну від зони по той бік паспортного контролю. При спробі здати картки від метро я дізнався, що таке кідалове арабською. Це коли з нереальної заставної вартості та обов'язкового залишку на картах загальною сумою в 32 дирхам (8.3 $) ти маєш право повернути лише 2 дирхам (0.5 $). Нам пояснили цю формулу, що ми можемо повернутися ще протягом п'яти років і продовжити ними користуватися. Але знаєте є така притча про журавля в небі та синиці в руках. Пішов собі купив соку за два дирхами. При спробі поміняти гроші назад у долари нам в офіційному обміні намагалися напарити недодруковану двадцятку. Ще й з підходом, мовляв, ви не маєте права відмовитися від отримання цієї купюри, тому що ми тут не займаємося заміною купюр. Я хоч був, звичайно, втомлений, але не дебив. Коли я звинуватив їх у підробленні валюти швидко все мені замінили і навіть інші купюри, де я вирішив, що мені не підходить рік випуску. Незабаром відкрився чекін і треба було останніми зусиллями перетягнути себе в зону посадки, але це ще нічого, адже о 4-й ранку вилетить літак, а о 09:00 я вже буду бути бадьорцем на роботі. Я не знаю, що більше тиснуло на втому, те, що пересадка за часом триватиме майже добу, або те, що це був 20-й день нашої мега-поїздки. Мене ще при складанні маршруту бентежив цей факт після пересадки о 23-й годині, але відпустку ще на один день витрачати не хотілося. На щастя, 5.5-годинний політ МАУ ми провели в повній відключці. На роботу цього дня вийшов віддалено на прохання свого розуму.
Це був наш другий вихід в Еміратах і нам, як завжди, дуже сподобалося. Начебто не багато пам'яток, але атмосфера і весь шарм навколишнього багатства заряджає позитивом на довгий час, тільки бізнес-центр вночі чого вартий. Азія, ми ще повернемося!
Дата подорожі: 02.02. 2016
Тип подорожі: Транзитний вихід
Тривалість: 23 години
Віза: Транзитна на 96 годин, візовий режим скасували у 2018-му році
Авіаквитки: МАУ
Готель: Без готелю
Екскурсії: Всі самі
Складність подорожі: 4/10 (нижче від середнього)
