Мы уже неоднократно слышали о албанских Мальдивах, но никак не выпадала возможность полететь и проверить. То в Албанию нужны тесты, то Албания дороже Египта и других направлений. И наконец-то спустя десять лет путешествий и цена низкая и мы вакцинированы и акционные тарифы прямо на те самые “ Мальдивы” в Ксамиль. Недолго думая, за последние деньги мы взяли пакетный тур с завтраками, я подготовил для работы ноут, собрали чемодан и через день уже были в пути удаляясь все дальше и дальше от киевской слякоти и холодов. Насчет последних денег, у нас как раз осталась сумма, которой должно теоретически хватить на обеды и ужины, и даже если повезет хватит сплавать в Грецию.
Так вот, что я хочу сказать насчет всего этого сравнения с Мальдивами. По факту с Мальдивами сравнивать не корректно, я бы больше сказал, что это албанский Занзибар и даже с легкими нотками Тайланда в некоторых местах. Действительно ли в Ксамиле так красиво как на фотках? НЕТ! Там еще лучше! Ни одна фотка не передаст красоты тех пляжей, которые мы откроем в этой поездке. Фотоаппарат фотографировал достаточно хорошо, тем не менее полную красоту можно увидеть только своими глазами.
Пляж Миррор
О фотоаппарате я говорю в прошедшем времени, так как морская красота его поглотила в прямом смысле этого слова, но он уже в ремонте и вроде бы все должно быть не так плохо. Главное – уцелела карта памяти и теперь мы можем вместе наслаждаться красотой этого путешествия. К счастью для нас последнее фото с камеры было сделано именно на самом красивом пляже Миррор.
Так что я смогу максимально показать красоту албанского Занзибара. А пока что мы летим в самолете и слушаем объявление о начинающейся посадке в Тирану. Когда за иллюминатором разошлись облака перед нами открылась словно сказочная страна.
Это высокие зеленые горы, освещающиеся золотыми лучами вечернего солнца, под горами течет река, с другой стороны рассыпаны города. Мы не могли отлипнуть от красоты и были уже очень вдохновлены. Таможня тут проходится с невероятной скоростью. Наш чемодан впервые выехал на ленте самым первым. Я ждал что когда-нибудь это случится! Мы восприняли это как знак хорошего начала путешествия. К нам в аэропорту подошли две девушки и спросили не знаем ли мы расписание автобусов. Нам с Дашей стало неловко, что в этом путешествии мы не дикие туристы, но пообещали исправиться. Проблема в том, что дикарем сюда лететь получилось бы дороже пакетного тура. Но теперь добавим ложку дёгтя в грядущие Мальдивы. От аэропорта нужно ехать 5.5 часов на автобусе.
По факту от тура дорога в аэропорт и обратно отнимет два световых дня. Но туристы, которые сидят в автобусе, точно знают ради чего через это нужно пройти. Как сказала рядом сидящая женщина “ Сейчас сбудется моя мечта и я побываю в Ксамиле! ” , да мы и сами исходя из фотографий в интернете понимали, что сейчас окунемся в мир прекрасного. В автобусе нам попался позитивный гид, который около часа рассказывал в шуточном формате факты об Албании. В частности, нам понравилось, как по цвету формы полиции понимать свои права. Всю дорогу, что мы ехали было темно, мы могли видеть только силуэты величественных гор. На середине пути была остановка на перекус. Цены в ресторане приятно порадовали, я правда выбрал себе на перекус неудачно жирный бурек и уже ошибочно подумал, что еда в этой стране может не зайти. Но не суди гастрономичность страны по жирному буреку!
Далекое будущее туризма начинается с албанского отеля
В отель мы приехали уже после полуночи и тут было приятное открытие, я не знаю как, но Албания сделала невозможное! Представляете тут при заселении нужно на ресепшене со стола просто взять ключ-карту со своей фамилией и два браслета. Вот и все заселение! Это первая страна в которой не нужно заполнять анкеты, ждать пока отксерят твои паспорта, потом ещё чего-нибудь просто ждать или искать ручку, которая тут одна на всех. Всего этого нет, просто берешь карту со своей фамилией со стола! Такого легкого, простого и быстрого чекина я не видел даже в дорогих отелях Германии. Это первый в мире отель, который додумался взять данные о туристах прямо из заявки на бронирование у туроператора. Кстати, похожую попытку шага в далекое будущее мы наблюдали в Дании. Там анкета мне пришла в виде ссылки сразу после бронирования отеля. Но по прилету нам сунули обычную анкету и пошло все по старой. В Мюнхене так же была попытка создать похожую систему, там даже ключ записывался прямо в мобильное приложение, чтоб сразу идти и заселяться, но без бюрократии на ресепшене не обошлось. По этому пункту Албания получила твердую пятерочку
Немного о местных жителях
Это ещё один приятный феномен. На английском тут никто не говорит. Все говорят на албанском, причем не на том, что был в мемах интернета в виде “ Превед-Медвед! Красавчег! ” , а на своем сложном языке. Но приятность заключается в том, что каждый работник своей сферы знает ровно те английские слова, которые нужны для предоставления его услуг. Например, в ресторане мы хотим заказать вино, и хотим уточнить можно ли взять меньше, чем пол-литра. Официант нас не поймет, но тем не менее четко ответит на английском “ Белое вино, 500 грамм, сухое, цена 400 лек” . В итоге языковой барьер вообще не ощущался. Практически каждый албанец выдаст максимально полное описание того, чем ты интересуешься, хотя даже не поймет, что именно ты спрашиваешь. В итоге “ общаться” с албанцами легко, даже без знания языка. Сами люди, приветливые и позитивные, никто не будет пытаться тебя обмануть. Даже когда таксист завел свою старую шарманку, что у них бензин дорогой, я потом посмотрел на стоимость бензина и понял, что таксист таки говорил правду.
Ксамил
Первое утро началось с сильнейшего ливня, который буквально заливал террасу для завтрака на крыше. Море в цвете ливня совсем не подавало надежд на красоту. К счастью, вся эта стихия продлилась 15 минут, выглянуло солнце и больше не пряталось до самого конца путешествия. Забавный факт, что под солнечным светом море особо красивее и не стало. Но мы прекрасно понимали, что это только расположение нашего отеля такое. Интересный момент, что на наш отель было достаточно большое количество негативных отзывах о завтраках. Но видимо мы совсем не прихотливые, завтраки в нашем отеле занесли как одни из лучших в истории наших отелей, да и в целом очень остались довольны нашим отелем Aler Bianco (Ксамил), единственный момент это минут 20-30 пешком до самых красивых пляжей, хотя нам после Сейшельских гор, такие добирания до пляжей вообще были не в счет) На улице ясное небо и солнце, побежали знакомиться с новым городом. Нас тут же встретили красивейшие ели и голубенькая водичка, вода была хоть и красивая, но мы знали, что весь морской потенциал сосредоточен немного дальше. От отеля к центру города вел 20-минутный променад вдоль морька.
Когда променад закончился, начали появляться те знаменитые мальдивские пляжи. Для нас был действительно шок, что такая красивая водичка находится настолько недалеко от Украины. Причем один красивый пляж тут же сменялся другим ещё более красивым. Раньше из ближайшего зарубежья королем красивых пляжей у нас считался турецкий Олюдениз, но Ксамил буквально в первые 30 минут его подвинул на второе место. Тут даже есть похожий пляж с такой же градиентной линией как в Олюденизе. Также на одном из пляжей есть деревяный понтон, который похоже только ради фотографий сюда и поставили.
Я теперь по баннерам на турфирмах легко отгадываю Албанию по этому месту. Но внешняя красота пляжей – это далеко не все чем будет удивлять Ксмаил, подготовленные туристы, включая нас берут с собой подводные маски. Нам правда первую половину поездки никак не хватало времени, чтоб поснорклить, но как потом выяснилось под водой нас с нетерпением ждали: яркие и большие морские звезды и сотни вокруг плавающих рыбок. По рыбкам, разновидностей много, но тут нет цветных кораллов и в соответственно окрасы рыбок – серые, хотя разновидностей действительно много.
В виде исключения иногда плавает одна-две цветастые в лабиринтовый окрас и видел одну красную, и естественно куда ж без морских ежей. Где нужно искать звезды? Они находятся на вертикальных скалах местных островов, до которых можно доплыть на катамаране. Только пожалуйста не отрывайте их от отвесных стен ради фото, просто плавайте вокруг и любуйтесь. По факту если сравнивать подводный мир с Египтом, Занзибаром, Сейшелами или Мальдивами, тот тут он самый простой из вышеперечисленного, тем не менее плавать тут без маски непростительно. Как никак рыбки всегда прекрасны и даже вкусны. А теперь пройдемся по самому любимому во всех путешествиях, это местная кухня. Я уже не раз слышал о легендарных дешевых морепродуктах в Албании.
Но после путешествия мнения у туристов расходились, кто-то действительно подтверждал, что тут объедался большими креветками, а кто-то рассказывал, что минимум 40 евро на двоих чтоб покушать в ресторане. Сейчас и мы узнаем, насколько в итоге хороша кухня. Мы как раз переоделись после пляжа и к нам подъехал таксист, преложив за 400 лек (4$) свозить в Саранду, ему как раз было по дороге. Это соседний городок, в который мы с радостью согласились с ним поехать, это лучше, чем ждать автобус, который стоит по 100 лек с человека и приедет только через 40 минут.
Фото в Ксамиле
В Саранде мы выбрали таверну повкуснее и начали знакомство с местной кухней. Покушать с размахом на двоих тут обходится в среднем до 2000 лек (20$). С размахом это действительно наесться морепродуктов под холодное домашнее вино, которое тут подается в графинах по 0.5 литра. Пол-литра вина практически везде стоит 400 лек (4$), а какое-нибудь блюдо с морепродуктами от 600 лек (6$).
Не знаю почему люди приводили каждый раз как довод креветки, но разнообразие блюд тут действительно впечатляет и радует не только глаз, но и вкусовые рецепторы. Ещё мы очень старались налегать на греческий салат. Овощи словно с грядки только сорвали. Причем какой бы ты ресторан или таверну не выбрал правило одно – ты всегда вкусно покушаешь, причем ресторан может выглядеть совсем простеньким и не внушать своим видом доверия. Культ еды в этой поездке был не менее важным, чем посетить очередной шикарный пляж. Мы от Албании кайфовали буквально с первого же дня. Даже сейчас описывая страну, чувствую прилив душевного тепла словно волны Ионического моря вновь укутывают меня. Да и вообще в этом году такие приятнейшие открытия как Болгария, Сербия и теперь их гордо возглавляет Албания.
Сама Саранда довольно неплохой город чтоб по нему побродить, но такой пляжной красоты как в соседнем Ксамиле уже нет, так что этот город у нас будет пересадочным. Между Сарандой и Ксамилем есть пляж Монастири. Автобусы в несезон ходят раз в час. Мы как раз на обратном пути на часок заскочили. Но уже был совсем вечер и всю свою красоту пляж нам не показал, хотя тогда я считал, что было красиво. Но действительно красиво будет, когда мы сюда в утреннее время доберемся.
В вечернем Ксамиле нас ждала мясная мусака и паста с осьминожками, кальмарами и мидиями, это прекрасно дополнило дневной рацион, который днем состоял из ризотто с большим крабом. Кстати, ресторанчик мы облюбовали и в итоге почти все трапезы в Ксамиле проходили именно в нем – Restauracja Cimi. Выглядит довольно неопрятно с потрепанными и не очень чистыми меню, но как показал наш опыт, именно в таких ресторанах обычно лучше всего. Персонал состоял из двух работников, они же повара и официанты. Один всегда ходил с независимым устремленным вдаль взглядом. Когда он принимал заказ, казалось, что его достал и ресторан, и посетители, второй же мужчина была прямой противоположностью, невысокий, сутулый и очень услужливый.
Он буквально излучал радость в каждую секунду своей жизни, когда он приносил блюдо, то говорил что-то на албанско-польском, но говорил это с такой доброжелательностью, что сразу хотелось, чтоб он ещё что-нибудь принес. Кстати, в ресторане почему-то говорят не только на албанском, но и на польском. Мне казалось, что тут даже коты польский понимают, кстати коты тут обязательные члены застолья. Им тоже нравится этот ресторан. Обязательным пунктом на Балканах у нас является проба местного крепкого напитка. Тут у них принята ракия, в этом ресторане её почему-то наливают в стаканчик такого объема чтоб турист не смог осилить второй стаканчик. Чего-чего а ракии им тут точно не жалко. Это ещё повезло что мы решили попробовать одну рюмку на двоих)))
Следующий день мы провели на острове Корфу в Греции > > >
Лучшие пляжи Албании
Между Ксамилем и Сарандой находится ряд полудиких пляжей. Насколько мы читали в сезон тут лежаки нужно по предварительному резерву брать, а на въезде в Ксамиль большие пробки. Сейчас же в конце сентября уже считается не сезон и на пляжах с горстку пустых лежаков, среди которых занято максимум штук пять. И порядка 10-20 туристов на весь пляж. Мы начали пеший маршрут от Ксамиля до монастыря. Этот маршрут занимает несколько часов и как раз пролегает через все пляжи. Пляжи были в буквальном смысле один красивее другого.
Это был уже не первый наш день в Албании, но удивляться мы не переставали. Смотришь с высоты, красивый пляж, красивая молочно-бирюзовая водичка, есть небольшая скала, на которой некий романтик сидит и созерцает, как может быть красивее? И тут же следующий пляж, на котором водичка не однородная, а словно на картине маслом рисовали море, и молочная бирюза разводами расходится среди голубой воды, окутывая темно-синие пятна.
Определенно архитектор океанической красоты Занзибара и местных пляжей один и тот же, хорошо узнается почерк. Единственное, что к каждому пляжу нужно спускаться с горы, а если хочешь сменить пляж, то нужно обратно взобраться на гору, но это не критично высоко. Самые отважные тут могут даже полазить по системе бункеров. Но нам из темноты начали угрожающе пищать летучие мыши, и мы решили в бункер не углубляться. Я вообще почему-то за последний год стал летучих мышей обходить стороной))) Лидером красоты из цепочки пляжей является Миррор. К нему можно либо спуститься сверху, либо перейти с соседнего.
Трюк с переходом достаточно опасный и во время сильного шторма лучше его не повторять. Нужно пробежать около десяти метров вдоль скалы, о которую с большой силой бьет море. По сути, нужно было выждать сильный удар волны, убедится, что следующая волна будет не сильной и начать бежать. Между двумя волнами проскочить точно не получится, так что нужно словить слабую. Первая попытка у меня провалилась, перед самым стартом меня ударило волной с такой силой, что камнями побило ногу до крови, но совсем малость. Подождали пару минут пока море немного утихнет. Выждали две большие волны подряд, можно бежать. Получилось проскочить, даже рюкзак почти не намочил. Разложил все вещи сохнуть подальше от моря и принял бегущую Дашу. Затея, конечно, была стремной.
Море фантастическое и теплое, и невероятно красивое. Именно на этом пляже наш фотоаппарат сделал последнее красивое фото. Несмотря на то, что вещи лежали очень далеко от моря, в какой-то момент поднялась нереально красивая, прозрачная и ооочень высокая волна. Телефонам повезло больше, но они лежали на возвышении. А вот для фотоаппарата эта волна оказалась фатальной. Ну хоть успели отфотографировать Грецию и лучшие пляжи, теперь перейдем на мобильный режим. Первое, что важно сделать при затоплении фотоаппарата – достать карту памяти, и, если она сухая – перегнать все фотографии на безопасное устройство от греха подальше. При попытке открыть ячейку для карточки в телефоне я использовал зубочистку, она сломалась и застряла внутри телефона, в итоге теперь ещё и телефон в Киеве чинить, что-то совсем не повезло. Забавный факт, но во время наводнения именно наши телефоны лежали на трещине в скале, это было единственное место куда волна не достала. Покушали в ресторане прямо на берегу красивейшего моря и двигаемся дальше.
Для путников, пешими маршрутами перебирающихся между пляжами есть хорошая новость в противовес тому, что нужно постоянно подниматься вверх, на одном из подъемов вас ждет старый храм с отличнейшей панорамой.
Судя по всему, тут должны быть ещё фантастические закаты, но мы так ни на один закат и не попали, так как были ограничены урезанным несезонным графиком движения автобусов. Такси тут достаточно дорогое имхо.
Голубой Глаз
Сегодня у нас большие планы. Мы вышли на остановку в ожидании автобуса. Тут уже стояла толпа людей. Неужели стольким людям нужен именно сегодня автобус? Но к туристам подъехал экскурсионный автобус от нашего туроператора. Мы с Дашей пристроились в конец очереди и уточнили у гида не подкинут ли они нас тоже до Саранды, где находится центральная автобусная станция. Девушка дала добро, и мы полузайацами сели в автобус. Гид объявила, что автобус следует к Голубому глазу, а потом на Гирокастру. Это как раз то куда мы собирались, но эта экскурсия стоит космические 55 долларов с человека. Я уточнил у гида, на всякий пожарный не подкинут ли они нас прямо к глазу, сославшись, что понимаю, что с моей стороны это верх наглости. Девушка согласилась, что это верх наглости)
Нас подкинули до Саранды. Там мы пересели на рейсовый автобус Саранда-Тирана и поехали к Голубому глазу по 300 лек (3$). Ехать минут 30, потом нужно выйти на трассе и ещё минут 30 пройти пешком. Водитель автобуса знает где высадить. Но есть риск, что вы можете не вскочить обратно в этот автобус, если он будет заполнен. Расписание в разделе с фото. К Голубому глазу мы добрались с небольшой задержкой, чем экскурсионная группа, которая ехала на автобусе. Я решил попытать удачу и уточнил у той же девушки, не подкинет ли она нас теперь до Гирокастры. Гид явно удивилась, что мы тоже оказались тут, но сказала, что не подкинет))) Итак, мы на месте. Это живописнейшее место с очень глубокой и голубой рекой, которая бьет из-под земли. Очень хорошо тут быть в несезон, так как вообще нет желающих поплавать и можно наслаждаться необычайной красотой.
По факту на месте провести минут 20 – с головой хватит. Но ради такой красоты однозначно стоит сюда добираться. Глаз радует ещё как. Потом мы видели настоящий смертельный номер со счастливым исходом. Какой-то иностранец решил с высоты прыгнуть прямо в центр глаза. Меня хватил ужас, я в секунду осознал, что шанс вынырнуть обратно не такой и большой, так как вода на ощупь менее десяти градусов и с таким перепадом есть большой риск не справится. Ужас для меня заключался в том, что, если ему станет плохо, то попытка его спасти будет ровно такой же рискованной уже для своей жизни. Шанс самому вынырнуть будет значительно ниже, так как уже будет виден результат к чему это приводит. Все описанное выше у меня в голове пронеслось за долю секунды, в ужасе стояла даже собака, которая путешествовала вместе с парнем, но, к счастью, он вынырнул и поплыл к берегу. Люди, не делайте так, особенно если видно, что вода имеет турбулентное состояние. Так, глаз прекрасен, но нужно как-то теперь до Гирокастры добраться. К счастью, до Гирокастры, можно сказать, что дорога одна и практически все туристы на машинах будут ехать либо в Гирокастру, либо в Саранду. Даша голоснула отъезжающую машину и ребята со Львова с радостью нас взяли с собой в путешествие.
Гирокастра
Минут за сорок мы переехали горный хребет и высадились на автостанции в Гирокастре. Переезд по горному серпантину, после качающегося корабля в Греции, проходил на пределе. Последствия такой качки у нас ещё будут ощущаться некоторое время.
Проблема главного автовокзала Гирокастры – нет расписания в Саранду, его никто не знает и похоже, что знать не будет. Но конкретно мы сядем в автобус, который будет ехать из Тираны и остановится на автовокзале в Гирокастре в 16:30 по цене 300 лек (3$). Это время с точностью до минуты высчитала Даша, анализируя расстояние до Тираны и то во сколько по расписанию он отправляется с Тираны. Интересный факт, но единственный работник станции нам доказывал, что такого автобуса вообще не существует. У нас на город было достаточно большое количество времени. Тут условно есть три части, это район со старинными домами, центр, и обзорка платного замка. Мы начали со старинного поместья.
Тут их много, ты должен выбрать любой, который тебе нравится и заплатить за вход с экскурсией, можно хоть во все, но я не думаю, что они будут очень отличаться друг от друга. Название нашего я не помню, но вход стоит по 200 лек (2$). И женщина нас достаточно детально познакомила с тем, как тут жили албанцы прошлый веков. Я ещё больше полюбил время, в котором я живу)))
С одной стороны мне их жизнь кажется ну очень скучной, хотя я прекрасно понимаю, что им было точно не до скуки. Получается в наше время процентов 95 проблем минувших годов решено и теперь есть проблемы другого уровня. Мы сейчас не тратим целый день на стирку вещей, полностью имеем контроль над горячей и холодной водой, можем связаться и увидеть кого угодно и когда угодно, а также нам доступна любая кухня мира прямо у нас дома и доступны возможности добраться в любую точку планеты за считанные дни. И ещё я очень ценю уровень развития медицины и конечно же переход основной части мира в онлайн режим. Но, впрочем, все мы и так прекрасно знаем в каком крутом времени мы живем.
Я бы ещё с радостью описал как нам повезло родиться именно в Украине, но для полного понимания этого феномена нужно путешествовать и видеть, как живут люди в других странах и с какими проблемами сталкиваются даже в самых передовых странах, таких как Япония. Многие, конечно, могут быть не согласны с моим утверждением, но поверьте, те возможности, которые есть у нас в нашей стране доступны далеко не везде. Но вернемся к городу с невероятными видами. Виды тут хорошо раскрываются как раз с района с поместьями.
Думаю, что с вершины замка виды ещё красивее, но, честно говоря, подниматься на самый верх не было ни сил, ни желания. После посещения поместья мы решили проверить местную кухню. Ресторан с живописными видами тут найти совсем не проблема. Популярное блюдо местных ресторанов – микс местной кухни. Было вкусно и теперь мы были спокойны что попробовали хоть что-то из местного кроме морепродуктов)))
Отдельной вишенкой на торте является центр города, тут пересекаются три улицы и домики выглядят настолько красиво, видимо албанское правительство следит за этой визитной карточкой.
По количеству фотографирующихся туристов это место явно не мы одни облюбовали. Кстати, городок тут похож на турецкий Сириндже. Пришлось на одной из уютных улочек ещё сделать кофе-стоп. Вот так вот неспеша мы и отгуляли свое время в этом необычно красивом городе. Насчет необычности я заметил, что тут на домиках крыши не из привычной черепицы, а из плоских камней. Раньше мы такого не замечали, выглядит достаточно необычно и самобытно. А ещё все время любуешься видом на высокие горы. Кстати, виды на горы тут немного напоминают перуанский Ольянтайтамбо.
Там высота гор доводила в прямом смысле до головокружения, когда смотришь вверх. Интересный факт, мы когда-то были в черногорском городе, который разделен горой с Албанией. И та гора значительно отличалась от привычных ландшафтов Черногории. В итоге я Албанию именно в таких цветах и представлял, как она и оказалась.
Когда мы пришли на автовокзал в надежде словить более ранний автобус, то выяснили, что автобусов пока совсем не планируется. Тут важно ещё уехать так, чтоб успеть на последний автобус из Сарандвы до Ксамиля, он будет отправляться в 18:30. Так, у нас есть ещё около часа выходит, что будем ещё смотреть, на карте тут отмечен какой-то видимо знаменитый мост в пяти минутах от нас. Пришли на мост, ничего особенного, даже на мост не особо похоже, просто тут на картах почему-то все мосты так выделены. Зато посмотрели на рыбака, который никак не мог словить рыбу в реке, хотя она буквально кишила рыбой. Мы за него прямо переживали, но удача была не на его стороне. Потом мы пошли гулять по загородной дороге, которая явно вела в какую-то степь. Нас заметили работники на одном из домиков и уточнили не заблудились ли мы в Албании случайно? Когда я уверенно сказал, что все в порядке, мужчина поинтересовался куда же мы тогда планируем дойти.
В такие моменты сложно объяснить, что ты идешь в никуда) Как когда-то в Гонконге мы увидели двухэтажный автобус и поспешили на нем покататься, а местный житель решил нам помочь, достал планшет с картой и спросил куда мы хотим доехать))) Обратная цепочка переездов до Ксамиля сложилась как идеальный пазл. У нас ещё даже было немного времени порелаксировать на лавочках у моря в Саранде. Там кстати в этот день необычайно громко пели птицы, такого количества одновременно поющих птиц даже в Анси не было) Сегодня на ужин мы решили проверить утверждение, что помимо морепродуктов Албания должна славиться своей пиццей, во всяком случае мне так рассказали. Мы проверили одну из пиццерий, в итоге самая вкусная пицца оказалась с тунцом) Так что от морепродуктов все-равно никуда не денешься)
Бутринт
В пяти километрах от Ксамиля есть развалины. К сожалению, пешком туда трекать будет неудобно так как все время нужно идти вдоль трассы, зато туда можно подъехать на автобусе. Конкретно сами руины как по мне, то вообще ничего ценного и себя не представляют.
Тут должна была сохраниться мозаика, она тут даже на фото в буклетах есть, но когда приходишь посмотреть на то место, то висит табличка, что албанцы ну очень переживали за её сохранность на открытом воздухе, поэтому они решили её консервировать по супертехнологии. Соответственно для консервации они её увезли в другое место.
И похоже уже очень давно. Но зато подняли цену на вход с 700 до 1000 лек. Хорошо хоть камни с развалин не увезли. Тем не менее поехать в Бутринт однозначно стоит, тут совершенно другая природа и ландшафты, чем в Ксамиле и других городах. Да и развалины на самом деле не так и плохи, просто видимо мы уже насмотрелись подобных вещей) Возле входа в замок есть моторная платформа, она переправляет туристов и транспорт через реку.
После переправы следует идти влево. По правую сторону будет течь река, по левую большое озеро, из озера на нас смотрели здоровенные крабы, тут их очень много. Когда идешь между речкой и озером, переживаешь чтоб не оступиться и не отправиться к крабам на обед. Они при виде туристов угрожающе держат клешни вверх. Впрочем, крабы тут не единственная опасность.
Вся тропа в ширину метров до десяти и тут пасется много коровок. Почему-то в селах я как-то спокойно себя чувствую возле коров, а тут на узком перешейке в дикой природе и не знаешь, чего ожидать. Главное если прыгать, то в реку, а не к крабам.
Место тут очень живописное и если вы художник, то непременно стоит взять с собой холст. Вперед идти можно до бесконечности. У нас получилось отличнейшее сафари. Кстати, в начале пути ещё и бесплатная крепость всех ждет. Глаза получили невероятное эстетическое удовольствие от прогулки вдоль крабового озера. Мы вернулись через переправу обратно. Теперь можно либо на моторной лодке сплавать к ещё одной крепости, либо пойти пешком в сторону Ксамиля, через 20 минут будет панорама на озеро, впадающее в море.
Как-то странно звучит, но очень на это похоже) И уже от самой панорамы впрыгнуть в обратный автобус до Ксамиля. Кондуктор в автобусе нас приветствовал уже как родных. Только одна загадка не выходила из головы, автобуса на маршруте два, а кондуктор всегда один и тот же, даже когда он уехал вместе с автобусом в одну сторону, а ты тут же садишься на противоположный, и он снова там тебя приветствует. Эта загадка все путешествие не выходила из головы, но, судя по всему, албанское правительство специально подбирает очень похожих кондукторов, чтоб пассажирам было легче ориентироваться кому платить, ведь ни билетов, ни формы у них нет. Да и вообще в никаких других автобусах во всей Албании мы не видели больше кондукторов, похоже их всего два на всю страну. А главное, оба очень позитивные, как и все жители.
Как-то утром, мы попали в до упора набитый людьми автобус. Интересно, что у нас если набитый автобус и маршрутка все хоть и стоят вплотную, но каждый сам по себе, а тут мы были частью настоящей большой албанской семьи. Моя спина была прекрасным поручнем для других людей. И вся эта албанская душевность очень располагает к стране, ты себя чувствуешь все время как дома. Мы снова в центре, а значит время подкрепиться. На этот раз была большая тарелка мидий в винном соусе. Ну почему у нас в стране есть обилие японских и грузинских ресторанов, но нет албанских с их ценами? ? ? Это несправедливо!
После обеда было морько, много морька, я с маской под водой знакомился со всей местной братвой. Чем я люблю красивое море, что его цвет меняется и в закатных лучах оно становится более насыщенно синим. Эту синеву хорошо видно, когда плаваешь в маске. Плавать нужно было много, ведь вечером ещё был запланирован поход в местную кондитерскую, а для этого нужно избавляться от калорий.
Хотя как показывает опыт, сколько калорий не сожжешь, но даже самое маленькое пирожное на ночь быстро все вернет на места. И да, стоит отметить, что албанцы преуспели не только в местной кухне, но и в кондитерском искусстве. Действительно очень вкусно и много крема!
Достижения
Считается, что если потратишь на дело 1.000 часов, то станешь в нем экспертом. Сегодняшний день был особенный, это был наш пятисотый день за границей, мы провели в путешествиях более 1.000 часов! Бутринт стал 386-м городом в 55-й стране. На данный момент мы посетили 36% мира. Для такого количества путешествий понадобилось 9 лет, 3 фотоаппарата, 2 планшета, и две или три пары ног в зависимости от направления. Как выяснилось перед следующим путешествием, ещё и две или три пары целых рук так же играло немалую роль в путешествиях. Меня эта статистика очень мотивирует и радует.
Весь следующий день был посвящён пляжам. Первые два часа мы плавали на катамаране вокруг четырех островов любуясь рыбками, морскими звездами и красивыми утесами. Я бы добавил пункт катания на катамаране в Ксамиле к обязательным задачам.
Аренда стоит 1000 лек в час (10$) И если взять два часа, то ещё полчаса в подарок. На острова можно причаливать и выходить.
После катамарана у нас был финальный заход по лучшим пляжам нашей поездки. Кстати, сегодня был почти полный штиль, и вода была хоть и красивой, но значительно уступала в цвете тому морю, которое было на пляжах, когда море штормило. Так что, если вы прилетаете в Албанию и видите относительно большие волны – вам повезло! Поспешите на пляж Миррор, чтоб увидеть всю красоту страны. Это был, к сожалению, последний день в Ксамиле и теперь нужно весь следующий день ехать обратно в автобусе.
До самолета у нас ещё оставалось несколько часов, так что мы успели погулять по соседнему селу и немного подъесть сладчайшего винограда. Местность вокруг аэропорта оказалась достаточно симпатичной. В общем Албания, ты нас действительно очень удивила и определенно заслуживаешь высокого места в нашем рейтинге путешествий!
Информация о поездке
Дата путешествия: 20.09. 2021 – 27.09. 2021
Отель: Пакетный Aler Bianco BB
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 3/10 (почти легко)
Ми вже неодноразово чули про албанські Мальдіви, але ніяк не випадала можливість полетіти і перевірити. То в Албанію потрібні тести, то Албанія дорожча за Єгипет та інші напрямки. І нарешті через десять років подорожей і ціна низька і ми вакциновані і акційні тарифи прямо на ті самі "Мальдіви" в Ксамілі. Недовго думаючи, за останні гроші ми взяли пакетний тур зі сніданками, я підготував для роботи ноут, зібрали валізу і через день уже були в дорозі віддаляючись все далі і далі від київської сльоти та холодів. Щодо останніх грошей, у нас якраз залишилася сума, якої має теоретично вистачити на обіди та вечері, і навіть якщо пощастить, вистачить сплавати до Греції.
Так ось, що я хочу сказати про все це порівняння з Мальдівами. За фактом з Мальдівами порівнювати не коректно, я більше сказав би, що це албанський Занзібар і навіть з легкими нотками Тайланду в деяких місцях. Чи справді в Ксамілі так красиво як на фотках? НІ! Там ще краще! Жодна фото не передасть краси тих пляжів, які ми відкриємо в цій поїздці. Фотоапарат фотографував досить добре, проте повну красу можна побачити лише на власні очі.
Пляж Мірор
Про фотоапарат я говорю в минулому часі, тому що морська краса його поглинула в прямому сенсі цього слова, але він уже в ремонті і начебто все має бути не так погано. Головне – вціліла карта пам'яті, і тепер ми можемо разом насолоджуватися красою цієї подорожі. На щастя, для нас останнє фото з камери було зроблено саме на найкрасивішому пляжі Мірор.
Отже я зможу максимально показати красу албанського Занзібару. А поки що ми летимо в літаку і слухаємо оголошення про посадку, що починається в Тирану. Коли за ілюмінатором розійшлися хмари, перед нами відкрилася немов казкова країна.
Це високі зелені гори, що освітлюються золотим промінням вечірнього сонця, під горами тече річка, з іншого боку розсипані міста. Ми не могли відліпити від краси і були вже дуже натхненні. Митниця тут проходить із неймовірною швидкістю. Наша валіза вперше виїхала на стрічці найпершою. Я чекав що колись це станеться! Ми сприйняли це як знак гарного початку подорожі. До нас в аеропорту підійшли дві дівчини і запитали, чи ми не знаємо розклад автобусів. Нам із Дашею стало ніяково, що в цій подорожі ми не дикі туристи, але пообіцяли виправитися. Проблема в тому, що дикуном сюди летіти вийшло б дорожче за пакетний тур. Але тепер додамо ложку дьогтю в майбутні Мальдіви. Від аеропорту потрібно їхати 5.5 годин автобусом.
За фактом від туру дорога в аеропорт і назад забере два світлові дні. Але туристи, які сидять в автобусі, точно знають, заради чого через це потрібно пройти. Як сказала жінка, що сидить поруч: “Зараз здійсниться моя мрія і я побую в Ксамілі! ”, та ми й самі виходячи з фотографій в інтернеті розуміли, що зараз поринемо у світ прекрасного. В автобусі нам потрапив позитивний гід, який близько години розповідав у жартівливому форматі факти про Албанію. Зокрема нам сподобалося, як за кольором форми поліції розуміти свої права. Всю дорогу, що ми їхали темно, ми могли бачити тільки силуети величних гір. Посередині шляху була зупинка на перекус. Ціни в ресторані приємно порадували, я правда вибрав собі на перекушування невдало жирний бурек і вже помилково подумав, що їжа в цій країні може не зайти. Але не суди гастрономічність країни за жирним буреком!
Далеке майбутнє туризму починається з албанського готелю
У готель ми приїхали вже після півночі і тут було приємне відкриття, я не знаю як, але Албанія унеможливила! Уявляєте тут при заселенні потрібно на ресепшені зі столу просто взяти ключ-карту зі своїм прізвищем і два браслети. Ось і все заселення! Це перша країна в якій не потрібно заповнювати анкети, чекати поки що відксерять твої паспорти, потім ще чогось просто чекати або шукати ручку, яка тут одна на всіх. Усього цього немає, просто береш картку зі своїм прізвищем зі столу! Такого легкого, простого та швидкого чекіна я не бачив навіть у дорогих готелях Німеччини. Це перший у світі готель, який здогадався взяти дані про туристів прямо із заявки на бронювання у туроператора. До речі, схожу спробу кроку у далеке майбутнє ми спостерігали у Данії. Там анкета мені надійшла у вигляді посилання відразу після бронювання готелю. Але після прильоту нам сунули звичайну анкету і пішло все старою. У Мюнхені так само була спроба створити схожу систему, там навіть ключ записувався прямо в мобільний додаток, щоби відразу йти і заселятися, але без бюрократії на ресепшені не обійшлося. По цьому пункту Албанія отримала тверду п'ятірку
Трохи про місцевих жителів
Це ще один приємний феномен. Англійською тут ніхто не говорить. Всі говорять албанською, причому не на тому, що був у мемах інтернету у вигляді “Превед-Медвед! Красеньчег! ”, а своєю складною мовою. Але приємність полягає в тому, що кожен працівник своєї сфери знає ті англійські слова, які потрібні для надання його послуг. Наприклад, у ресторані ми хочемо замовити вино, і хочемо уточнити, чи можна взяти менше, ніж півлітра. Офіціант нас не зрозуміє, але тим не менш чітко відповість англійською "Біле вино, 500 грам, сухе, ціна 400 лек". Зрештою мовний бар'єр взагалі не відчувався. Практично кожен албанець видасть максимально повний опис того, чим ти цікавишся, хоча навіть не зрозуміє, що ти питаєш. У результаті "спілкуватися" з албанцями легко, навіть без знання мови. Самі люди, привітні та позитивні, ніхто не намагатиметься тебе обдурити. Навіть коли таксист завів свою стару шарманку, що у них бензин дорогий, я потім глянув на вартість бензину і зрозумів, що таксист таки казав правду.
Ксаміл
Першого ранку почалося з найсильнішої зливи, яка буквально заливала терасу для сніданку на даху. Море в цвіті зливи зовсім не подавало надій на красу. На щастя, вся ця стихія тривала 15 хвилин, визирнуло сонце і більше не ховалося до кінця подорожі. Забавний факт, що під сонячним світлом море особливо гарне і не стало. Але ми чудово розуміли, що це тільки розташування нашого готелю таке. Цікавий момент, що на готель була досить велика кількість негативних відгуків про сніданки. Але мабуть ми зовсім не вибагливі, сніданки в нашому готелі занесли як одні з найкращих в історії наших готелів, та й загалом дуже залишилися задоволені нашим готелем Aler Bianco (Ксаміл), єдиний момент це хвилин 20-30 пішки до найкрасивіших пляжів, хоча нам після Сейшельських гір, такі добирання до пляжів взагалі були не враховані) На вулиці ясне небо та сонце побігли знайомитися з новим містом. Нас тут же зустріли красиві ялинки і блакитна вода, вода була хоч і красива, але ми знали, що весь морський потенціал зосереджений трохи далі. Від готелю до центру міста вів 20-хвилинний променад вздовж морку.
Коли променад закінчився, почали з'являтися знамениті мальдівські пляжі. Для нас був справді шок, що така гарна вода знаходиться настільки недалеко від України. Причому один красивий пляж відразу змінювався іншим ще красивішим. Раніше з найближчого зарубіжжя королем красивих пляжів у нас вважався турецький Олюденіз, але Ксаміл буквально у перші 30 хвилин його посунув на друге місце. Тут навіть є схожий пляж із такою самою градієнтною лінією як у Олюденізі. Також на одному з пляжів є дерев'яний понтон, який схоже лише заради фотографій і поставили сюди.
Я тепер банерами на турфірмах легко відгадую Албанію за цим місцем. Але зовнішня краса пляжів - це далеко не все, що буде дивувати Ксмаїл, підготовлені туристи, включаючи нас беруть із собою підводні маски. Нам правда першу половину поїздки ніяк не вистачало часу, щоб поснорклити, але як потім з'ясувалося під водою нас з нетерпінням чекали: яскраві та великі морські зірки та сотні навколо плаваючих рибок. По рибках, різновидів багато, але тут немає кольорових коралів і відповідно забарвлення рибок - сірі, хоча різновидів дійсно багато.
Як виняток іноді плаває одна-дві квітчасті в лабіринтове забарвлення і бачив одну червону, і природно куди ж без морських їжаків. Де потрібно шукати зірки? Вони знаходяться на вертикальних скелях місцевих островів, до яких можна доплисти на катамарані. Тільки будь ласка не відривайте їх від вертикальних стін для фото, просто плавайте навколо і милуйтеся. По факту якщо порівнювати підводний світ з Єгиптом, Занзібаром, Сейшелами або Мальдівами, той тут він найпростіший з перерахованого вище, проте плавати тут без маски непростимо. Як ніяк рибки завжди прекрасні і навіть смачні. А тепер пройдемося найулюбленішим у всіх подорожах, це місцева кухня. Я вже не раз чув про легендарні дешеві морепродукти в Албанії.
Але після подорожі думки у туристів розходилися, хтось справді підтверджував, що тут об'їдався великими креветками, а хтось розповідав, що мінімум 40 євро на двох, щоб поїсти в ресторані. Зараз і ми дізнаємося, наскільки гарна кухня. Ми переодяглися після пляжу і до нас під'їхав таксист, запропонувавши за 400 лек (4$) звозити в Саранду, йому якраз було по дорозі. Це сусіднє містечко, в яке ми з радістю погодилися з ним поїхати, це краще, ніж чекати на автобус, який коштує по 100 лек з людини і приїде лише через 40 хвилин.
Фото в Ксамілі
У Саранді ми вибрали таверну смачнішою та розпочали знайомство з місцевою кухнею. Поїсти з розмахом на двох тут обходиться в середньому до 2000 лек (20 $). З розмахом це дійсно наїстись морепродуктів під холодне домашнє вино, яке тут подається у графинах по 0.5 літра. Півлітра вина практично скрізь коштує 400 лек (4$), а якесь блюдо з морепродуктами від 600 лек (6$).
Не знаю чому люди приводили щоразу як аргумент креветки, але різноманітність страв тут справді вражає і тішить не лише око, а й смакові рецептори. Ще ми дуже намагалися налягати на грецький салат. Овочі немов із грядки тільки зірвали. Причому який би ти ресторан або таверну не вибрав правило одне - ти завжди смачно поїсти, причому ресторан може виглядати зовсім простеньким і не навіяти своїм виглядом довіри. Культ їжі в цій поїздці був не менш важливим, ніж відвідати черговий розкішний пляж. Ми від Албанії кайфували буквально з першого дня. Навіть зараз описуючи країну, відчуваю приплив душевного тепла наче хвилі Іонічного моря знову огортають мене. Та й взагалі цього року такі приємні відкриття, як Болгарія, Сербія, і тепер їх гордо очолює Албанія.
Сама Саранда досить непогане місто, щоб по ньому поблукати, але такої пляжної краси як у сусідньому Ксамілі вже немає, так що це місто у нас буде пересадковим. Між Сарандою та Ксамілем є пляж Монастірі. Автобуси у несезон ходять раз на годину. Ми якраз на зворотному шляху на годинку заскочили. Але вже був зовсім вечір і всю свою красу пляж нам не показав, хоч тоді я вважав, що було гарно. Але справді гарно буде, коли ми сюди вранці дістанемося.
У вечірньому Ксамілі нас чекала м'ясна мусака та паста з восьминіжками, кальмарами та мідіями, це чудово доповнило денний раціон, який вдень складався з різотто з великим крабом. До речі, ресторанчик ми облюбували і в результаті майже всі трапези в Ксамілі проходили саме в ньому - Restauracja Cimi. Виглядає досить неохайно з пошарпаними і не дуже чистими меню, але як показав наш досвід, саме в таких ресторанах зазвичай найкраще. Персонал складався з двох працівників, вони ж кухарі та офіціанти. Один завжди ходив із незалежним спрямованим у далечінь поглядом. Коли він приймав замовлення, здавалося, що його дістав і ресторан, і відвідувачі, другий чоловік був прямою протилежністю, невисокий, сутулий і дуже послужливий.
Він буквально випромінював радість кожної секунди свого життя, коли він приносив страву, то говорив щось албансько-польською, але говорив це з такою доброзичливістю, що відразу хотілося, щоб він ще щось приніс. До речі, у ресторані чомусь говорять не лише албанською, а й польською. Мені здавалося, що тут навіть польські коти розуміють, до речі коти тут обов'язкові члени застілля. Їм також подобається цей ресторан. Обов'язковим пунктом на Балканах є проба місцевого міцного напою. Тут у них прийнята ракія, в цьому ресторані її чомусь наливають у стаканчик такого обсягу, щоб турист не зміг подужати другий стаканчик. Чого-чого а ракії їм тут точно не шкода. Це ще пощастило, що ми вирішили спробувати одну чарку на двох)))
Наступного дня ми провели на острові Корфу в Греції >>>
Найкращі пляжі Албанії
Між Ксамілем та Сарандою знаходиться ряд напівдиких пляжів. Наскільки ми читали в сезон, тут лежаки потрібно за попереднім резервом брати, а на в'їзді в Ксаміль великі пробки. Зараз же наприкінці вересня вже вважається не сезон і на пляжах з жменькою порожніх лежаків, серед яких зайнято максимум п'ять штук. І близько 10-20 туристів на весь пляж. Ми розпочали піший маршрут від Ксаміля до монастиря. Цей маршрут займає кілька годин і пролягає через всі пляжі. Пляжі були в буквальному сенсі один красивіший за інший.
Це був уже не перший наш день в Албанії, але дивуватися ми не переставали. Дивишся з висоти, гарний пляж, красива молочно-бірюзова водичка, є невелика скеля, на якій романтик сидить і споглядає, як може бути красивіше? І тут же наступний пляж, на якому вода не однорідна, а немов на картині маслом малювали море, і молочна бірюза розлученнями розходиться серед блакитної води, обгортаючи темно-сині плями.
Безперечно архітектор океанічної краси Занзібара і місцевих пляжів один і той же, добре впізнається почерк. Єдине, що до кожного пляжу потрібно спускатися з гори, а якщо хочеш змінити пляж, то треба знову піднятися на гору, але це не критично високо. Найвідважніші тут можуть навіть полазити за системою бункерів. Але нам із темряви почали загрозливо пищати кажани, і ми вирішили в бункер не заглиблюватися. Я взагалі чомусь за останній рік став кажанів обходити стороною))) Лідером краси з ланцюжка пляжів є Мірор. До нього можна або спуститися згори, або перейти із сусіднього.
Трюк із переходом досить небезпечний і під час сильного шторму краще його не повторювати. Потрібно пробігти близько десяти метрів уздовж скелі, яку з великою силою б'є море. По суті, потрібно було почекати сильний удар хвилі, переконається, що наступна хвиля не буде сильною і почати бігти. Між двома хвилями проскочити точно не вийде, так що треба зловити слабку. Перша спроба в мене провалилася, перед самим стартом мене вдарило хвилею з такою силою, що камінням побило ногу до крові, але зовсім небагато. Почекали пару хвилин, поки море трохи вщухне. Чекали дві великі хвилі поспіль, можна тікати. Вийшло проскочити, навіть рюкзак майже не намочив. Розклав всі речі сохнути подалі від моря і прийняв Дашу, що біжить. Витівка, звичайно, була стрімкою.
Для мандрівників, що пішими маршрутами перебираються між пляжами є хороша новина на противагу тому, що потрібно постійно підніматися вгору, на одному з підйомів на вас чекає старий храм з чудовою панорамою.
Зважаючи на все, тут повинні бути ще фантастичні заходи, але ми так на жодний захід сонця і не потрапили, оскільки були обмежені урізаним несезонним графіком руху автобусів. Таксі тут досить дороге імхо.
Блакитне Око
Нас підкинули до Саранди. Там ми пересіли на рейсовий автобус Саранда-Тирана та поїхали до Блакитного ока по 300 лек (3$). Їхати хвилин 30, потім потрібно вийти на трасі та ще хвилин 30 пройти пішки. Водій автобуса знає, де висадити. Але є ризик, що ви можете не схопитися назад в цей автобус, якщо він буде заповнений. Розклад у розділі з фото. До Блакитного ока ми дісталися з невеликою затримкою, ніж екскурсійна група, яка їхала автобусом. Я вирішив спробувати удачу і уточнив у тієї ж дівчини, чи не підкине вона нас тепер до Гірокастри. Гід явно здивувалась, що ми теж опинилися тут, але сказала, що не підкине))) Отже, ми на місці. Це мальовниче місце з дуже глибокою та блакитною річкою, яка б'є з-під землі. Дуже добре тут бути в несезон, тому що взагалі немає бажаючих поплавати і можна насолоджуватися надзвичайною красою.
По факту на місці провести хвилин 20 – з головою вистачить. Але заради такої краси однозначно варто добиратися сюди. Око тішить ще як. Потім ми бачили справжній смертельний номер із щасливим результатом. Якийсь іноземець вирішив з висоти стрибнути прямо у центр ока. Мене вистачив жах, я в секунду усвідомив, що шанс виринути назад не такий і великий, тому що вода на дотик менш ніж десять градусів і з таким перепадом є великий ризик не впорається. Жах для мене полягав у тому, що, якщо йому стане погано, то спроба його врятувати буде такою ж ризикованою вже для свого життя. Шанс самому виринути буде значно нижчим, тому що вже буде видно результат, до чого це призводить. Все описане вище у мене в голові промайнуло за долю секунди, в жаху стояла навіть собака, яка подорожувала разом з хлопцем, але, на щастя, він виринув і поплив до берега. Люди не робіть так, особливо якщо видно, що вода має турбулентний стан. Так, око прекрасне, але треба якось тепер до Гірокастри дістатись. На щастя, до Гірокастри, можна сказати, що дорога одна і майже всі туристи на машинах будуть їхати або в Гірокастру, або в Саранду. Даша голоснула машину, що від'їжджала, і хлопці зі Львова з радістю нас взяли з собою в подорож.
Гірокастру
Хвилин за сорок ми переїхали гірський хребет і висадилися на автостанції у Гірокастрі. Переїзд по гірському серпантину, після корабля, що гойдається в Греції, проходив на межі. Наслідки такої хитавиці у нас ще відчуватимуться деякий час.
Проблема головного автовокзалу Гірокастри – немає розкладу до Саранди, його ніхто не знає і схоже, що не знатиме. Але саме ми сядемо в автобус, який їхатиме з Тирани і зупиниться на автовокзалі в Гірокастрі о 16:30 за ціною 300 лек (3$). Цей час з точністю до хвилини вирахувала Даша, аналізуючи відстань до Тирани і то скільки за розкладом він вирушає з Тирани. Цікавий факт, але єдиний працівник станції нам доводив, що такого автобуса взагалі не існує. У нас на місто було досить багато часу. Тут умовно є три частини, це район зі старовинними будинками, центр та огляд платного замку. Ми почали зі старовинного маєтку.
Тут їх багато, ти маєш вибрати будь-який, який тобі подобається і заплатити за вхід з екскурсією, можна хоч у все, але я не думаю, що вони дуже відрізнятимуться один від одного. Назва нашого я не пам'ятаю, але вхід коштує по 200 лек (2$). І жінка нас досить детально познайомила з тим, як тут жили албанці минулих століть. Я ще більше полюбив час, в якому я живу)))
З одного боку мені їхнє життя здається ну дуже нудним, хоча я чудово розумію, що їм було точно не до нудьги. Виходить, у наш час відсотків 95 проблем минулих років вирішено і тепер є проблеми іншого рівня. Ми зараз не витрачаємо цілий день на прання речей, повністю маємо контроль над гарячою і холодною водою, можемо зв'язатися і побачити будь-кого і будь-коли, а також нам доступна будь-яка кухня світу прямо у нас вдома і доступні можливості дістатися в будь-яку точку планети за лічені дні. І ще я дуже ціную рівень розвитку медицини і, звичайно ж, перехід основної частини світу в онлайн режим. Але, втім, всі ми і так чудово знаємо, в якому крутому часі ми живемо.
Я б ще з радістю описав, як нам пощастило народитися саме в Україні, але для повного розуміння цього феномену потрібно подорожувати та бачити, як живуть люди в інших країнах і з якими проблемами стикаються навіть у найпередовіших країнах, таких як Японія. Багато хто, звичайно, може бути не згодний з моїм твердженням, але повірте, ті можливості, які є в нашій країні доступні далеко не скрізь. Але повернемося до міста з неймовірними краєвидами. Види тут добре розкриваються саме з району з маєтками.
Думаю, що з вершини замку види ще красивіші, але, чесно кажучи, підніматися на верх не було ні сил, ні бажання. Після відвідування маєтку ми вирішили перевірити місцеву кухню. Ресторан з мальовничими краєвидами тут знайти зовсім не проблема. Найпопулярніша страва місцевих ресторанів – мікс місцевої кухні. Було смачно і тепер ми були спокійні що спробували хоч щось з місцевого крім морепродуктів)))
Окремою вишенькою на торті є центр міста, тут перетинаються три вулиці і будиночки виглядають настільки красиво, мабуть, албанський уряд стежить за цією візитною карткою.
За кількістю туристів, що фотографуються, це місце явно не ми одні облюбували. До речі, містечко тут схоже на турецький Сіріндже. Довелося на одній із затишних вуличок ще зробити каву-стоп. Ось так от поспішаючи ми і відгуляли свій час у цьому надзвичайно красивому місті. Щодо незвичайності я помітив, що тут на будиночках даху не зі звичної черепиці, а з пласких каменів. Раніше ми такого не помічали, має досить незвичайний і самобутній вигляд. А ще весь час милуєшся видом на високі гори. До речі, краєвиди на гори тут трохи нагадують перуанський Ольянтайтамбо.
Там висота гір доводила у прямому сенсі до запаморочення, коли дивишся вгору. Цікавий факт, ми колись були у чорногорському місті, яке розділено горою з Албанією. І та гора значно відрізнялася від звичних ландшафтів Чорногорії. В результаті я Албанію саме в таких кольорах і уявляв, як вона виявилася.
Коли ми прийшли на автовокзал, сподіваючись упіймати більш ранній автобус, то з'ясували, що автобусів поки що зовсім не планується. Тут важливо ще поїхати так, щоб встигнути на останній автобус із Сарандви до Ксаміля, він вирушатиме о 18:30. Так, у нас є ще близько години виходить, що ще дивитимемося, на карті тут відзначений якийсь мабуть знаменитий міст за п'ять хвилин від нас. Прийшли на міст, нічого особливого, навіть на міст не дуже схоже, просто тут на картах чомусь всі мости такі виділені. Зате подивилися на рибалки, який ніяк не міг уловити рибу в річці, хоча вона буквально кишила рибою. Ми за нього прямо переживали, але успіх був не на його боці. Потім ми пішли гуляти заміською дорогою, яка явно вела в якийсь степ. Нас помітили працівники на одному з будиночків і уточнили, чи не заблукали ми в Албанії випадково? Коли я впевнено сказав, що все гаразд, чоловік поцікавився, куди ж ми тоді плануємо дійти.
У такі моменти складно пояснити, що ти йдеш у нікуди) Як колись у Гонконгу ми побачили двоповерховий автобус і поспішили на ньому покататися, а місцевий житель вирішив нам допомогти, дістав планшет із карткою та запитав куди ми хочемо доїхати)) ) Зворотний ланцюжок переїздів до Ксаміля склався як ідеальний пазл. У нас ще навіть було трохи часу порелаксувати на лавках біля моря в Саранді. Там до речі в цей день надзвичайно голосно співали птахи, такої кількості одночасно співаючих птахів навіть в Ансі не було) Сьогодні на вечерю ми вирішили перевірити твердження, що крім морепродуктів Албанія має славитися своєю піцею, принаймні мені так розповіли. Ми перевірили одну з піцерій, у результаті найсмачніша піца виявилася з тунцем) Так що від морепродуктів все одно нікуди не дінешся)
Бутрінт
За п'ять кілометрів від Ксаміля є руїни. На жаль, пішки туди трікати буде незручно, тому що весь час потрібно йти вздовж траси, зате туди можна під'їхати автобусом. Саме самі руїни як на мене, то взагалі нічого цінного і себе не уявляють.
Тут мала зберегтися мозаїка, вона тут навіть на фото в буклетах є, але коли приходиш подивитися на те місце, то висить табличка, що албанці дуже переживали за її збереження на відкритому повітрі, тому вони вирішили її консервувати за супертехнологією. Відповідно, для консервації вони її відвезли в інше місце.
І, схоже, вже дуже давно. Зате підняли ціну на вхід з 700 до 1000 лек. Добре хоч каміння з руїн не забрали. Проте поїхати до Бутрінта однозначно варто, тут зовсім інша природа та ландшафти, ніж у Ксамілі та інших містах. Та й руїни насправді не такі й погані, просто мабуть ми вже надивилися подібних речей) Біля входу в замок є моторна платформа, вона переправляє туристів та транспорт через річку.
Після переправи слід йти вліво. По праву сторону тектиме річка, по ліву велике озеро, з озера на нас дивилися здорові краби, тут їх дуже багато. Коли йдеш між річкою та озером, переживаєш, щоб не оступитись і не вирушити до крабів на обід. Вони, побачивши туристів, загрозливо тримають клешні вгору. Проте краби тут не єдина небезпека.
Вся стежка завширшки метрів до десяти і тут пасуться багато корів. Чомусь у селах я якось спокійно почуваюся біля корів, а тут на вузькому перешийку в дикій природі і не знаєш, чого чекати. Головне, якщо стрибати, то в річку, а не до крабів.
Місце тут дуже мальовниче і якщо ви художник, то неодмінно варто взяти із собою полотно. Вперед можна йти до нескінченності. У нас вийшло чудове сафарі. До речі, на початку шляху ще й безкоштовна фортеця на всіх чекає. Очі отримали неймовірне естетичне задоволення від прогулянки вздовж крабового озера. Ми повернулися через переправу. Тепер можна або на моторному човні сплавати ще до однієї фортеці, або піти пішки у бік Ксаміля, через 20 хвилин буде панорама на озеро, що впадає в море.
Якось дивно звучить, але дуже на це схоже) І вже від самої панорами встрибнути у зворотний автобус до Ксамілі. Кондуктор у автобусі нас вітав уже як рідних. Тільки одна загадка не виходила з голови, автобуса на маршруті два, а кондуктор завжди один і той же, навіть коли він поїхав разом з автобусом в один бік, а ти одразу сідаєш на протилежний, і він знову там тебе вітає. Ця загадка всю подорож не виходила з голови, але, зважаючи на все, албанський уряд спеціально підбирає дуже схожих кондукторів, щоб пасажирам було легше орієнтуватися комусь платити, адже ні квитків, ні форми у них немає. Та й взагалі в жодних інших автобусах у всій Албанії ми не бачили більше кондукторів, схоже їх лише два на всю країну. А головне, обидва дуже позитивні, як і усі жителі.
Якось вранці, ми потрапили у до упору набитий людьми автобус. Цікаво, що у нас якщо набитий автобус і маршрутка все хоч і стоять впритул, але кожен сам по собі, а тут ми були частиною справжньої великої албанської родини. Моя спина була чудовим поручнем для інших людей. І вся ця албанська душевність дуже схильна до країни, ти почуваєшся весь час як удома. Ми знову в центрі, а значить, час підкріпитися. Цього разу була велика тарілка мідій у соусі. Ну чому у нас в країні є велика кількість японських і грузинських ресторанів, але немає албанських з їх цінами? Це не справедливо!
Після обіду було морько, багато морку, я з маскою під водою знайомився з усією місцевою братвою. Чим я люблю гарне море, що його колір змінюється і в заході сонця воно стає більш насичено синім. Цю синьову добре видно, коли плаваєш у масці. Плавати потрібно було багато, адже ввечері ще був запланований похід до місцевої кондитерської, а для цього потрібно позбавлятися калорій.
Хоча як показує досвід, скільки калорій не спалиш, але навіть найменше тістечко на ніч швидко поверне все на місця. І так, варто зазначити, що албанці досягли успіху не тільки в місцевій кухні, а й у кондитерському мистецтві. Дійсно дуже смачно та багато крему!
Досягнення
Вважається, що якщо витратиш на справу 1.000 годин, то станеш експертом. Сьогодні був особливий, це був наш п'ятисотий день за кордоном, ми провели у подорожах понад 1.000 годин! Бутринт став 386 містом у 55-й країні. На сьогодні ми відвідали 36% світу. Для такої кількості подорожей знадобилося 9 років, 3 фотоапарати, 2 планшети, та дві або три пари ніг залежно від напрямку. Як з'ясувалося перед наступною подорожжю, ще й дві чи три пари цілих рук також грало чималу роль у подорожах. Мене ця статистика дуже мотивує та радує.
Весь наступний день був присвячений пляжам. Перші дві години ми плавали на катамарані навколо чотирьох островів милуючись рибками, морськими зірками та красивими стрімчаками. Я додав би пункт катання на катамарані в Ксамілі до обов'язкових завдань.
Оренда коштує 1000 лек на годину (10 $) І якщо взяти дві години, то ще півгодини у подарунок. На острови можна причалювати та виходити.
Після катамарану у нас був фінальний захід найкращими пляжами нашої поїздки. До речі, сьогодні був майже повний штиль, і вода була хоч і красивою, але значно поступалася кольором тому морю, яке було на пляжах, коли море штормило. Отже, якщо ви прилітаєте до Албанії та бачите відносно великі хвилі – вам пощастило! Поспішіть на пляж Мірор, щоб побачити всю красу країни. Це був, на жаль, останній день у Ксамілі і тепер потрібно весь наступний день їхати назад до автобуса.
До літака в нас ще залишалося кілька годин, тому ми встигли погуляти по сусідньому селу і трохи під'їсти солодкого винограду. Місцевість навколо аеропорту виявилася досить симпатичною. Загалом Албанія, ти нас дійсно дуже здивувала та напевно заслуговуєш високого місця у нашому рейтингу подорожей!
Інформація про подорож
Дата подорожі: 20.09. 2021 – 27.09. 2021
Готель: Пакетний Aler Bianco BB
Екскурсії: Всі самі
Складність подорожі: 3/10 (майже легко)
