Красным обозначен маршрут на арендованной машине, синим – групповой тур на микроавтобусе
Цифры возле кружков на этой карте обозначают остановки на нашем маршруте. Желающие могут перейти по сслыкам в конце рассказа и прочитать более подробно об этих местах.
Собирались мы в Армению долго, искали информацию, где могли. Прослушали даже лекции в Эрмитаже. Я ходила в залы Урарту и Армении. Путеводителей по стране в магазинах практически нет. У меня был один старый 70-х годов с большим количеством идеологии. Еще один попавшийся – о путешествиях с детьми. А мы интересуемся историей, и детей с нами не было. Мои компаньоны – археологи-любители.
За несколько месяцев озвучили в турфирме, что хотим обязательно увидеть. Но как-то все не очень удачно складывалось. Попросили турфирму добавить дополнительные места к ранее желаемому и одну ночевку в пути вместо двух в Ереване. Но не сложилось. За 2 недели до поездки пришлось самим бронировать авто, отели на 2 дополнительные ночи. И « проползти» всю предполагаемую дорогу по картам Google, записывая встреченные достопримечательности в надежде на то, что мы их найдем самостоятельно. После возвращения нас ждал уже групповой тур на микроавтобусе.
Нормальный водитель один, к тому же с опытом вождения в горах. Я – скорее, « на всякий случай» : не водила больше 6 лет, без опыта вождения в горах, к тому же с плохим зрением. Самолет ночной, а утром за руль. Это усложняло задачу.
Взяли в аренду обычный « паркетник» . Его мощности хватило на наши выезды за пределы основных трасс (от Еревана до Алаверди 191 км, мы проехали больше 500).
Попросили предоставить навигатор. Наивные. Хорошо, что через интернет перед отъездом заказала карту автомобильных дорог Армении и Грузии. Впоследствии по ней нам и пришлось ориентироваться, потому что привезенный вместе с арендованным авто навигатор отказался показывать что-либо дальше десятка километров от аэропорта. Пришлось его просто вернуть в фирму. У нас был смартфон. Но он « зависал» постоянно, ориентироваться по нему в пути было просто невозможно: останавливались, настраивали, а он снова не двигался вместе с машиной. Оставалась только бумажная карта и местные жители. Должна сказать, что большинство хорошо говорит по-русски и готово не просто рассказать, как доехать лучше, но и посчитать километры до нужного места, оценить дорогу. А бывали случаи, когда нас просто провожали, показывая дорогу.
На купленной мною карте дороги делились, по крайней мере, на 4 категории: Е, М, Н и « другие» . В пути в глаза сразу бросилось отсутствие зеркал на дорогах в " слепых" зонах. Ну и практически не встречались эти самые обозначения номеров дорог. Лишь километраж. По его увеличению или уменьшению можно было только гадать, откуда идет счет.
Дорога Е в стране одна – Е117. На моей карте она проходит через Ереван, Ванадзор и идет от границы с Ираном через всю страну в Грузию. Позднее, уже на месте, мои компаньоны купили еще одну карту. Там Е проходила, видимо, через Армавир вдоль Аракса в Гюмри, не заходя в третий по величине город страны Ванадзор, и далее – в грузинский Батуми. Какое направление правильное – так и осталось неизвестным из-за отсутствия на местности обозначений. Могу сказать, что во время наших поездок (показаны красным и синим на фото) дорога более-менее соответствовала категории Е разве что от Еревана до Севана, если считать, что она идет через Ванадзор (т. е. около 100 км); или около 20 км до Вагаршапата (дальше не ездили), если считать, что она идет вдоль Аракса. Более-менее нормальна дорога от Дилижана до Ванадзора. Но со стороны Дилижана она бесконечно поднимается все выше и выше (нам повезло, т. к. мы по ней спускались). При этом по дороге спокойно ходят коровы и овцы (о чем указывают знаки). Дорога широкая, с неплохим покрытием, без полных « провалов» видимости из-за очень крутых поворотов или спусков. На юг от Еревана она сейчас ремонтируется на несколько десятков километров.
Следующая категория – М. Это более-менее прямые дороги, идущие к крупным областным центрам и границам страны. Несколько указателей с номерами видела в разных местах. Правда, эти дороги « убитые» : на них огромное количество ям. И дорожные рабочие подчас на километры делают из этих ям ровные прямоугольники. Понятно, что в ближайшем будущем эти дороги не будут иметь нормального ровного покрытия, т. к. все равно после ремонта будут лишь « заплатки» . По таким дорогам едешь, беспрерывно виляя, выезжая на встречку. К тому же на них есть и перевалы с серпантинами. Средняя скорость – не больше 40 км/ч. Соответственно, время в пути вырастает в разы.
Категория Н нам понравилась больше всего. Ям здесь меньше, качество покрытия лучше других. Правда, здесь встречаются бесконечные серпантины. Если есть опыт вождения в горах, лучше выбирать эти дороги, несмотря на многоуровневые серпантины, бесконечные повороты, крутые спуски и потому постоянно невидимую из-за них дорогу впереди. Иногда, правда, встречаются дороги в ущельях вдоль рек. Тогда они доступны даже для таких неопытных вроде меня (это была единственная возможность подменить основного водителя).
Напоследок перечислю встреченные нами серпантины.
1) Пушкинский перевал. Все едут по очень узкому тоннелю. Моей приятельнице захотелось влезть на перевал. Кто за рулем, тот и командует. Потому мы выбрали крутой подъем (около трех сотен метров по вертикали с южной стороны), чтобы посмотреть, где Пушкин по дороге в Эрзерум встретил тело убитого Грибоедова. А ее муж хотел увидеть еще и ветряную электростанцию наверху. Но спуск и от перевала, и от тоннеля с северной стороны – все те же серпантины, но не столь крутые, как на подъем наверх, выше туннеля, где проехали мы (там еще снег лежал).
2) Монастырь Одзун. Нам пришлось дважды ехать по этой дороге (ок. километра по вертикали), т. к. прямая дорога из Алаверди на Ванадзор была на ремонте. Мы на нее въехали, потом осознали встреченный знак, вспомнили слова встреченного в Алаверди местного жителя и, развернувшись на ущельем, отправились на серпантин во второй раз.
3) Монастырь Ахпат. У нас и отель был рядом. Так что нужно было до темноты до него добраться.
4) Монастырь Санаин. Фуникулер не работает, на ремонте. Причем местные не знают, когда он будет вообще работать. Альтернативы добраться все равно нет.
5) Монастырь Ахтала. До него дорога более-менее спокойная (о чем нам сказали местные). Надо только не пропустить спуск на монастырь (мы заехали наверх, увидели внизу дорогу, пришлось спускаться, т. к. указатели сначала были, а в нужном месте « закончились» : они такие выгоревшие и плохо видимые).
6) Семеновский перевал по дороге из Дилижана в Севан (город). На спуске от Дилижанского тоннеля – более-менее прямая. Подъем же многоуровневый, но в две полосы – широко. На подъеме уже начинало темнеть. Мы торопились проехать это место лишь потому, что вести машину в сумерках и темноте в незнакомой стране и в горах ну очень не хотелось. Да и сложно это было обеим водителям (мы обе плохо видим в сумерках). А у нас была еще сотня километров до Еревана, поиск заправки и незнакомый город, где нужно найти места съемной квартиры и сдачи авто.
Далее мы ехали уже с тургруппой и вез нас местный профессиональный водитель. Но также перечислю сложные места на этом пути.
7) Монастырь Нораванк. Там был еще какой-то праздник. В результате, машины стояли в 3 ряда, перекрыв весь подъезд, а он крутой. Как джигиты разъехались, в конце концов, я не видела. Но наш микроавтобус ждал нас уже в нужном направлении, на спуске.
8) Воротанский перевал. На западном склоне серпантины бесконечны. На восточном – дорога более-менее прямая.
9) Селимский перевал. Я не могу сказать, сколько было серпантинов на южном склоне. Много. И очень заметно холодало с каждым поворотом. Спуск к озеру Севан спокойнее.
10) Крепость Амберд на склонах г. Арагац. Тут нашим водителю и гиду пришлось на обратном пути и завал от упавших камней разгребать. К счастью, никто не попал под камнепад.
Остальные дороги петляли, поднимались-спускались, но они были проще.
Ссылки на отдельные пункты маршрута, обозначенного на карте в начале:
1 – монастырь Ованаванк; хачкары Ованаванка; ущелье реки Касах
2 – монастырь Сагмосаванк
3 – Спитак
4 – Пушкинский перевал
5 – крепость Лори Берд; ущелье реки Дзорагет
6 – Одзун; хачкары в Одзуне
7 – монастырь Санаин; хачкары Санаина; книгохранилище; Санаинский мост (Алаверди); архитектура Санаина
8 – монастырь Ахпат; хачкары Ахпата; книгохранилище; другие памятники Ахпата; архитектура Ахпата
9 – монастырь Ахтала
10 – монастырь Гошаванк; хачкары Гошаванка; архитектура Гошаванка
11 – монастырь Агарцин
12 – Ереван: крепость Эребуни; книги; мегалиты в городе; другие памятники
13 – монастырь Хор Вирап; гора Арарат
14 – пещера птиц Арени (природа, находки)
15 – монастырь Нораванк; хачкары Нораванка; ущелье розовых скал; архитектура Нораванка
16 – монастырь Татеванк; " посох" Татева; ущелье реки Воротан
17 – город Горис
18 – мегалиты в Зорац Карер (Караундж)
19 – Спандарянское водохранилище
20 – Селимский караван-сарай; перевал Варденянц
21 – озеро Севан
22 – кладбище хачкаров Норатус
23 – монастырь Айраванк
24 – монастырь Севанаванк
25 – монастырь Кечарис; архитектура Кечариса; ущелье Цахкадзор
26 – арка Чаренца
27 – " Симфония камней" в долине реки Азат; храм Гарни
28 – Гегард — монастырь копья
29 – собор Эчмиадзин; церковь Репсиме
30 – Звартноц — храм " бдящих сил" ; архитектура храма
31 – крепость Амберд; архитектура крепости
Червоним позначений маршрут на орендованій машині, синім – груповий тур мікроавтобусом
Цифри біля гуртків на цій карті позначають зупинки на нашому маршруті. Бажаючі можуть перейти за посиланнями наприкінці оповідання та прочитати більш докладно про ці місця.
Збиралися ми до Вірменії довго, шукали інформацію, де могли. Прослухали навіть лекції в Ермітажі. Я ходила до залів Урарту та Вірменії. Путівників країною в магазинах практично немає. У мене був один старий 70-х років із великою кількістю ідеології. Ще один-ліпший – про подорожі з дітьми. А ми цікавимося історією, і дітей із нами не було. Мої компаньйони – археологи-аматори.
За кілька місяців озвучили у турфірмі, що хочемо обов'язково побачити. Але якось усе не дуже вдало складалося. Попросили турфірму додати додаткові місця до раніше бажаного і одну ночівлю в дорозі замість двох у Єревані. Але не склалося. За 2 тижні до поїздки довелося самим бронювати авто, готелі на 2 додаткові ночі. І «проповзти» всю передбачувану дорогу картами Google, записуючи зустрінуті пам'ятки в надії на те, що ми їх знайдемо самостійно. Після повернення на нас чекав уже груповий тур мікроавтобусом.
Нормальний водій один, до того ж із досвідом водіння у горах. Я – ¦швидше, «про всяк випадок»: не водила більше 6 років, без досвіду водіння в горах, до того ж з поганим зором. Літак нічний, а вранці за кермо. Це ускладнювало завдання.
Взяли в оренду звичайний паркетник. Його потужності вистачило на наші виїзди за межі основних трас (від Єревана до Алаверді 191 км ми проїхали більше 500).
Попросили надати навігатор. Наївні. Добре, що через інтернет перед від'їздом замовила карту автомобільних шляхів Вірменії та Грузії. Згодом по ній нам і довелося орієнтуватися, тому що привезений разом із орендованим авто навігатор відмовився показувати що-небудь далі за десяток кілометрів від аеропорту. Довелося його просто повернути у фірму. Ми мали смартфон. Але він «зависав» постійно, орієнтуватися ним у дорозі було просто неможливо: зупинялися, налаштовували, а він знову не рухався разом із машиною. Залишалася лише паперова карта та місцеві жителі. Повинна сказати, що більшість добре розмовляє російською і готова не просто розповісти, як доїхати краще, а й порахувати кілометри до потрібного місця, оцінити дорогу. А траплялися випадки, коли нас просто проводжали, показуючи дорогу.
На купленій мною карті дороги ділилися принаймні на 4 категорії: Е, М, Н та інші. В дорозі в очі одразу впала відсутність дзеркал на дорогах у "сліпих" зонах. Та й практично не зустрічалися ці позначення номерів доріг. Лише кілометраж. З його збільшення або зменшення можна було тільки гадати, звідки йде рахунок.
Дорога Е в країні одна – Е117. На моїй карті вона проходить через Єреван, Ванадзор та йде від кордону з Іраном через всю країну до Грузії. Пізніше вже на місці мої компаньйони купили ще одну карту. Там Е проходила, мабуть, через Армавір вздовж Араксу в Гюмрі, не заходячи в третє за величиною місто країни Ванадзор, і далі – грузинський Батумі. Який напрямок правильний - так і залишилося невідомим через відсутність на місцевості позначень. Можу сказати, що під час наших поїздок (показані червоним та синім на фото) дорога більш-менш відповідала категорії Е хіба що від Єревана до Севану, якщо вважати, що вона йде через Ванадзор (тобто близько 100 км); або близько 20 км до Вагаршапата (далі не їздили), якщо вважати, що вона йде вздовж Араксу. Більш-менш нормальна дорога від Діліжана до Ванадзора. Але з боку Діліжан вона нескінченно піднімається все вище і вище (нам пощастило, тому ми по ній спускалися). При цьому дорогою спокійно ходять корови та вівці (про що вказують знаки). Дорога широка, з непоганим покриттям, без повних провалів видимості через дуже крутих поворотів або спусків. На південь від Єревану вона зараз ремонтується на кілька десятків кілометрів.
Наступна категорія – М. Це більш-менш прямі дороги, що йдуть до великих обласних центрів та кордонів країни. Декілька вказівників з номерами бачила у різних місцях. Щоправда, ці дороги «убиті»: на них величезна кількість ям. І дорожні робітники часом на кілометри роблять із цих ям рівні прямокутники. Відомо, що у найближчому майбутньому ці дороги нічого очікувати мати нормального рівного покриття, т. к. все одно після ремонту будуть лише «латки». Такими дорогами їдеш, безперервно виляючи, виїжджаючи на зустрічку. До того ж на них є перевали з серпантинами. Середня швидкість – не більше 40 км/год. Відповідно, час у дорозі зростає у рази.
Категорія Н нам сподобалася найбільше. Ям тут менше, якість покриття краща за інших. Щоправда, тут трапляються нескінченні серпантини. Якщо є досвід водіння в горах, краще вибирати ці дороги, незважаючи на багаторівневі серпантини, нескінченні повороти, круті спуски і тому дорогу попереду, що постійно невидиму через них. Іноді, щоправда, трапляються дороги в ущелинах уздовж річок. Тоді вони доступні навіть для таких недосвідчених на зразок мене (це була єдина можливість підмінити основного водія).
Наприкінці перерахую серпантини, які ми зустріли.
1) Пушкінський перевал. Усі їдуть дуже вузьким тунелем. Моїй приятельці захотілося залізти на перевал. Хтось за кермом, той і командує. Тому ми вибрали крутий підйом (близько трьох сотень метрів по вертикалі з південного боку), щоб подивитися, де Пушкін дорогою в Ерзерум зустрів тіло вбитого Грибоєдова. А її чоловік хотів побачити ще й вітряну електростанцію нагорі. Але спуск і від перевалу, і від тунелю з північного боку – ті самі серпантини, але не такі круті, як на підйом нагору, вище за тунель, де проїхали ми (там ще сніг лежав).
2) Монастир Одзун. Нам довелося двічі їхати цією дорогою (бл. кілометра по вертикалі), т. к. Пряма дорога з Алаверді на Ванадзор була на ремонті. Ми на неї в'їхали, потім усвідомили зустрічений знак, згадали слова місцевого жителя, що зустрівся в Алаверді, і, розвернувшись на ущелині, вирушили на серпантин вдруге.
3) Монастир Ахпат. У нас і готель був поряд. Тож треба було до темряви дістатися до нього.
4) Монастир Санаїн. Фунікулер не працює на ремонті. Причому місцеві не знають, коли він взагалі працюватиме. Альтернативи дістатися все одно немає.
5) Монастир Ахтала. До нього дорога більш-менш спокійна (що нам сказали місцеві). Треба тільки не пропустити спуск на монастир (ми заїхали нагору, побачили внизу дорогу, довелося спускатися, тому що вказівники спочатку були, а в потрібному місці «закінчилися»: вони такі, що вигоріли і погано видимі).
6) Семенівський перевал дорогою з Діліжана до Севану (місто). На узвозі від Диліжанського тунелю – більш-менш пряма. Підйом багаторівневий, але в дві смуги - широко. На підйомі вже починало темніти. Ми поспішали проїхати це місце лише тому, що вести машину в сутінках і темряві в незнайомій країні і в горах дуже не хотілося. Та й складно це було обом водіям (ми обидві погано бачимо у сутінках). А в нас була ще сотня кілометрів до Єревана, пошук заправки та незнайоме місто, де потрібно знайти місця орендованої квартири та здачі авто.
Далі ми їхали вже з тургрупою і віз нас місцевий професійний водій. Але також перерахую складні місця на цьому шляху.
7) Монастир Нораванк. Там було ще якесь свято. В результаті машини стояли в 3 ряди, перекривши весь під'їзд, а він крутий. Як джигіти роз'їхалися, зрештою, я не бачила. Але наш мікроавтобус чекав на нас уже в потрібному напрямку, на спуску.
8) Воротанський перевал. На західному схилі серпантини нескінченні. На східному – дорога більш-менш пряма.
9) Селімський перевал. Я не можу сказати, скільки було серпантинів на південному схилі. Багато. І дуже помітно холодало з кожним поворотом. Спуск до озера Севан спокійніший.
10) Фортеця Амберд на схилах р. Арагац. Тут нашим водієві і гіду довелося на зворотному шляху і завал від каміння, що впало, розгрібати. На щастя, ніхто не потрапив під камнепад.
Інші дороги петляли, піднімалися-спускалися, але вони були простішими.
Посилання на окремі пункти маршруту, позначеного на карті на початку:
1 – монастир Ованаванк; хачкари Ованаванка; ущелина річки Касах
2 – монастир Сагмосаванк
3 – Спітак
4 – Пушкінський перевал
5 – фортеця Лорі Берд; ущелину річки Дзорагет
6 – Одзун; хачкари в Одзуні
7 – монастир Санаїн; хачкари Санаїна; книгосховище; Санаїнський міст (Алаверді); архітектура Санаїна
8 – монастир Ахпат; хачкари Ахпата; книгосховище; інші пам'ятники Ахпата; архітектура Ахпата
9 – монастир Ахтала
10 – монастир Гошаванк; хачкари Гошаванка; архітектура Гошаванка
11 – монастир Агарцин
12 – Єреван: фортеця Еребуні; книги; мегаліти у місті; інші пам'ятники
13 – монастир Хор Вірап; гора Арарат
14 – печера птахів Арені (природа, знахідки)
15 – монастир Нораванк; хачкари Нораванка; ущелина рожевих скель; архітектура Нораванка
16 – монастир Татеванк; "посох" Татева; ущелину річки Воротан
17 – місто Горіс
18 – мегаліти у Зорац Карер (Караундж)
19 – Спандарянське водосховище
20 – Селімський караван-сарай; перевал Варденянц
21 – озеро Севан
22 – цвинтар хачкарів Норатус
23 – монастир Айраванк
24 – монастир Севанаванк
25 – монастир Кечаріс; архітектура Кечаріса; ущелина Цахкадзор
26 – арка Чаренця
27 – "Симфонія каміння" в долині річки Азат; храм Гарні
28 – Гегард — монастир списа
29 – собор Ечміадзін; церква Репсиме
30 – Звартноц — храм "пильних сил"; архітектура храму
31 – фортеця Амберд; архітектура фортеці
