"Краще гір можуть бути тільки гори, на яких ще не бував..."

03 червня 2017 Час поїздки: з 27 квітня 2017 до 05 травня 2017
Репутація: +530½
Додати до друзів
Написати листа

Вперше в горах я опинилася у 1980-х. То були Східні Карпати. Повернувшись, тільки про гори й говорила. Набридла всім своїм захопленням. Але то були лісисті Карпати.

На Кавказі бувати не доводилося. І який він, Кавказ, уявлення до ладу не мала. Лише географічні дані зі шкільної та вузівської програм з географії. І щось із «Кавказької полонянки», що притягує своєю красою.


Перше місце у Вірменії, яке захопило і запам'яталося відразу, як дізналася про нього, була так звана «Симфонія каменю» – базальтові «органні труби». Я побачила їх по телевізору і захотіла постояти поруч. Пізніше бачила подібні освіти на фото в інтернеті (наприклад, знаменита "Мостова гігантів"). От тільки їхати в ті краї було якось нема чого. А у фільмі, де побачила вірменські «труби» були ще й церкви, що зливаються з пейзажем своєю кам'яною суворістю, прості за архітектурною формою та оздобленням. Ну і зачаровує слово «Урарту» зі шкільної програми історії стародавнього світу. Чаша терезів явно переважувала у бік Вірменії.

Коли почала читати єдиний наявний путівник, усвідомила, що я щось плутаю чи не розумію. Вірменія взагалі вже не високий Кавказ. Він залишився десь на кордоні Росії та Грузії. А тут було нагір'я і тяглося воно до Туреччини, займаючи величезну територію, що була у давнину Великою Вірменією. У Туреччині я була, гори Каппадокії дивовижні, але інші. Що ж тоді вірменське нагір'я?

Уже перед поїздкою купила картку, переглянула її уважно. Перевали. Значить, це не плоский стіл, з нього піднімаються гірські хребти. Якщо за 1 см 4 км, дорога здається прямою. Коли ж стало зрозуміло, що доведеться їхати орендованою машиною, проповзла картами в інтернеті і жахнулася: серпантини на шляху, дороги петляють. А тунелів у країні лише два. Я в цей час ще не знала, що наш водій – авантюристка, яка любить їздити серпантинами, що тунелі їй мало цікаві, а тому вона із задоволенням поїде на перевал, в об'їзд тунелю. Реальність для мене виявилася ще складнішою: дороги не тільки петляли, а й ховалися з очей нескінченно, що ще складніше, якщо ти за кермом. (Про дороги я писала в оповіданні «Ех, дороги», тому не повторюватимуся. )

Ті, хто прочитав першу частину про дороги, просили в коментарях природу. Та частина зникла із сайту, довелося відновлювати, бо коментарів більше немає. Але я, пам'ятаючи прохання, тепер розповідатиму про каміння. Назвемо це «Одой каменю». Почну, природно, з природного каміння. Потім про те, що з того каменю зробили вірмени. Тому що, живучи довгі століття на тому самому нагір'ї, де мало що росте, серед дуже різних сусідів (і за вірою, і за традиціями), вірмени навчилися майстерно працювати з каменем.

Знову і знову я рухатимуся маршруту, намальованому на карті з атласу, але зупинки будуть різні , залежно від заявленої теми.

У першій частині спробую показати і розповісти про гори та перевали, які ми бачили. І опишу деякі точки, де зупинялися фотопаузи.

З приводу гір розповім одну легенду.


Колись роки були братами-велетнями. Вранці вони прокидалися, зав'язували зелені пояси та обіймалися, вітаючи одне одного. При цьому від радості на очі в них наверталися сльози. Минали століття, брати старіли і більше не могли вставати рано. Якось вони забули пов'язати паски. Потім стали забувати і обійматися, прокинувшись. Бог спостерігав за ними і думав, що краще перетворити їх на нерухоме каміння. А з велетнів будуть не просто камені, а дуже великі камені – гори. Зрештою, він так і вчинив: перетворив велетнів на гори з наказом охороняти країну від ворогів, які колись прийдуть сюди. Зелені пояси братів перетворилися на ліси, а сльози на очах стали джерелами, що дають початок річкам, що збігають з гір.

Отже. Ми взяли машину у Звартоці. Той хлопець, що пригнав її до аеропорту, попросив підвезти його ближче до Єревану. За нашими планами ми мали їхати в іншому напрямку. Тепер же, проплутавши по околиці Єревана, вибралися на шосе, що веде в Аштарак і далі - на Гюмрі, що за радянських часів називався Ленінаканом, а в XIX столітті він мав інше ім'я. В Аштараку ми звернули на М3, що веде на Степанаван.

Ще підлітаючи до Звартоца, побачили гору. Навіть не гору, а чердаку. Це був весь засніжений, Арагац. Тут же, виїхавши на дорогу Єреван-Гюмрі, ми їхали на нього. Він велично сяяв попереду. Справа проскочила вірменська кіностудія, але нікому на думку не спало там пригальмувати, т. к. нас заворожував та притягував Арагац. Це найвища гора на території сучасної Вірменії: понад 4 тис. метрів. Взагалі-то це не самотня гора, а якась група. Дороги шанобливо обходять із різних боків ці місця: в Гюмрі можна потрапити, лише обійшовши Арагац із півдня чи півночі. Інші дороги трохи піднімаються в гори, але десь губляться, не добираючись до вершини.

десь на схилах Арагаца (йде сніг)

Про Арагац теж є легенда.

Однажды ассирійська цариця Семіраміда закохалася в вірменського царя Ара Прекрасного. Вона хотіла одружити його з собою. Але Ара був одружений, тому відіслав дари цариці назад. Семіраміда розлютилася, оголосила війну Вірменії, але наказала взяти царя живим. Її піддані порушили наказ, смертельно поранивши його. Вирішальна битва відбувалася у долині між нинішніми Араратом та Арагацем. Вірмени, дізнавшись, що їх цар поранений, вирішили врятувати і сховати від ворогів його трон, вирізаний із платана та прикрашений коштовним камінням. А де його найнадійніше сховати? В горах. Вони забрали трон на вершину Арагаца. І сьогодні вірмени пам'ятають і Ара та його трон, і, дивлячись на Арагац, шепочуть: Араї Гах. Так виникла назва гори Арагац.


У підніжжя Арагаца на одній з невеликих доріг, що губляться десь у горах, видно будівлі Бюраканської обсерваторії, куди можна потрапити на екскурсію. Біля іншої дороги, що веде до Арагаца, що відходить від М3, на фоні гори вже в недавній час встановили черговий пам'ятник вірменському алфавіту. Зверху зі схилів видно єдину в країні атомну електростанцію – Мецамор. Але вона стоїть на нагір'ї, ближче до Аракса.

Бюраканська обсерваторія

Дорога від Аштарака йде вздовж річки Касах, що протікає в ущелину далеко внизу праворуч від дороги. Ми зупинялися біля двох монастирів, що стояли на кручі. Ущелина чудова. На річці є водосховище – Апаранське. На протилежному боці височіє Цахкунятський хребет.

Ущелина річки Касах

Далі дорога піднімається в гори, перетинаючи Памбацький хребет через Спітацький перевал. Тут, майже на роздоріжжі, що веде в Гюмрі або Ванадзор (другий і третій за величиною міста країни) знаходиться Спітак. Ті, хто жив у СРСР, згадають страшний спітакський землетрус (його називають іноді і ленінаканським), що забрало всього за кілька хвилин грудневого ранку 1988 р. близько 25 тис. чол. (З півмільйона залишилися без даху над головою). Епіцентр його якраз і був повністю зруйнований Спітак [3]. Потужність природної стихії досягала 9-10 балів (за 12-бальною шкалою).

Ми зупинилися, щоб сходити на цвинтар. Машину залишили біля пам'ятника, мабуть, зруйнованого майже повністю землетрусом. На цвинтарі цілі низки пам'ятників загиблим сім'ям (у ті роки в сім'ях ще було багато дітей). Моторошне видовище. Поруч стоїть більш ніж дивна для Вірменії, де все збудовано з каменю, зроблену з металу церкву.

Цвинтар у Спитаку

Через ризик аварії тоді було зупинено атомну електростанцію в Мецаморі. Цей землетрус став поштовхом до утворення нинішнього МНС. Зараз частина електростанції працює, але після японської аварії багато хто вимагає повного її закриття.

Труби Мецамора видно зі схилів Арагаца

Дорога на Степанаван перетинає Базумський хребет через Пушкінський перевал [4]. Названий він так тому, що тут Пушкін, що їде в Ерзрум, зустрів тіло вбитого в Тегерані Грибоєдова. Художник Сар'ян зобразив зустріч двох Олександрів Сергійовичів на барельєфі.

Пам'ятник з південного боку Пушкінського перевалу


Ми дуже довго шукали пам'ятник із тим барельєфом по обидва боки перевалу, розмовляли з місцевими жителями. На фото 70-х те, що знаходиться з південного боку, виглядало інакше. Місцеві розповіли, що спочатку пам'ятник був на перевалі. Потім його спустили до в'їзду в тунель. Сьогодні на південному схилі – руїни колишньої, спущеної пам'ятки. Джерело ще тече (в країні багато тім'ячків, з яких п'ють воду), але ставка з рибками поряд уже немає. Можливо, разом із ремонтом дороги з цього боку перевалу відремонтують пам'ятник?

Пам'ятник з північного боку Пушкінського перевалу (встановлений недавно)

Далі їдемо повз відомий дендропарк, закладений закоханим у тутешні краї поляком. Часу в нас на нього не залишалося, бо сказати, як це виглядає, не можу. Знаходиться він праворуч від дороги, за кілька кілометрів від М3.

Ми проїжджаємо Степанаван, перетинаємо в місті міст через річку Дзорагет і повертаємо з М3 на регіональну дорогу до фортеці Лорі Берд [5]. Кажуть, річкою їздять для рафтингу. Якщо дивитися вниз з краю ущелини (а воно дуже глибоке), то річка здається маленьким струмком і викликає великі сумніви щодо такої можливості. Можливо, ми зверху бачили не ту ділянку, якою можна сплавлятися? Чи така висота, що річка здається струмком?

Ущелина річки Дзорагет біля впадання в неї іншої річки

Ми їдемо плато, дорога петляє вздовж гір ліворуч, праворуч весь час тягнеться ущелина Дзорагета. Потім дорога віддаляється від ущелини, ми повертаємо ліворуч і їдемо вже вздовж М6 на Тбілісі. Правда, наша дорога йде приблизно на 1000 метрів вище і цієї траси, і залізниці, що йде вздовж неї, і річки Дебед. А Дзорагет впадає в річку Дебед, яка супроводжуватиме вже М6.

монастир Одзун

Ми спускаємося з Одзуна [6] вниз, перетинаємо М6 в Алаверді і піднімаємось у гори до монастиря Санаїн [7]. На карті в інтернеті є дорога від Санаїну до Ахпата верхнього, але місцеві нам порадили спуститися на М6, проїхати по ній і знову піднятися в гори. Дорогою М6 ми доїхали спочатку до підйому до Ахпат [8], а наступного дня дісталися монастиря Ахтала [9]. Потім повернули у зворотному напрямку.

дорога М6 Єреван-Тбілісі

Назад ми повертаємося через Діліжан, який знаходиться в національному парку з тією самою назвою. Північ Вірменії вважається його зеленою частиною. Тут прокладено безліч пішохідних маршрутів.

Бігло оглянувши через погані дороги Гошаванк [10] та Агарцин [11], повз озеро Севан ми приїжджаємо до Єревану [12].


Далі наш шлях із Єревану, вже з групою та на мікроавтобусі йде на південь повз гору Арарат, що знаходиться, щоправда, сьогодні на території Туреччини, як і сусідня з нею парна гора. Першу вірмени називають Масіс (Великий Арарат), а другу – Сіс (Малий).

У цій парі пов'язана легенда.

На вершині Малого Арарату є озеро. Воно зветься богині Анаїт, бо з нею пов'язане. Анаїт – богиня родючості та врожайності – закохалася у гору Арарат. Вона проводила ночі на його схилах, шепотіла йому слова кохання, на світанку покривала його схили ласками, жаркішими, ніж дні в долині Аракса. Але її любов була нерозділене. Безмовність Арарата губила Анаїт, розривало їй серце. Якось Анаїт вирушила на вершину Малого Арарату. Там у тумані вона зверталася до коханого Арарату. Слова злітали з її вуст, але не долітали до його вух. Арарат залишався байдужим і холодним. У розпачі через відкинуте кохання Анаїт опустилася на коліна і заплакала. Вона плакала так довго, що утворилося озеро на вершині Малого Арарату.

Великий і Малий Арарат

Гори в країні постійно змінюють вигляд, затягуються хмарами. Під'їжджаючи до Хор Вірап [13] з автобуса я сфотографувала Арарат (разом з монастирем). Поки ми були в Хор Вірапі, Арарат «зник» там. Тому листівковий вигляд усіх альбомів "монастир на фоні гори Арарат" не вийшов. Арарат немов жінка: примхливий і непостійний. Так що легенда про його чоловічу холодність не дуже поєднується з його непостійністю та примхами. Його можна побачити з Єревана, через арку Чиренца [26], з гори Арагац, вдалині ущелини Касах. Але. . . ми не бачили його в жодній з цих точок.

Їдемо далі на південний схід повз Нахічевані до Вайоцзору. Колись ця територія називалася князівством Сюнік. А воно доходило і до Севану на півночі.

В Арені знаходиться так звана Печера птахів [14]. Тут знайшли черевик, якому кілька тисяч років. Башмак у хорошому стані, типу макасину, зараз знаходиться в Історичному музеї в Єревані. У печері продовжуються розкопки. Але туди пускають туристів із дотриманням техніки безпеки.

Печера птахів (вигляд зсередини)

Ми їдемо ущелиною до монастиря Нораванк [15]. Часто зустрічаються рожеві скелі, з такого рожевого туфу збудовані церкви та хачкари Нораванки.

дорога до монастиря Нораванк


Наш шлях лежить вздовж річки Арпа, води якої водоводом Воротан-Арпа-Севан сьогодні перекидаються в озеро Севан, т. к. його рівень суттєво знизився через використання його води для поливу в Араратській долині. А на річці Роздан, що випливає з Севана, збиралися будувати ще й каскад гідроелектростанцій. Сьогодні вони стали ТЕЦ. Але рівень води все ж таки регулюється погано.

річка Арпа

Далі ми їдемо до монастиря Татева [16]. Втім, у нашому випадку варто написати «летимо»: у нас квитки на канатну дорогу, яка перетинає ущелини внизу, проходить над "новим", але покинутим монастирем і закінчується в "старому".

водоспад у горах у Татьова

Ночуємо ми в Горісі [17]. На околицях збереглися печерні села, у яких ще XX столітті постійно жили люди. Забиралися вони у свої житла по мотузкових сходах. А дахи одного будинку були двором будинку вище. Нині ці печери ще використовують, але скоріше з господарською метою. Щоправда, є проекти влаштувати у таких будинках готелі.

гори в Горісі; видимі дірки – печери, в яких або жили люди, або досі їх використовують із господарською метою

Ми повертаємо на північний захід, у зворотному напрямку. Зупиняємось у Караунджі або Зорець Карері [18]. На північ від нього в горах є петрогліфи в горах. Втім, петрогліфи є по всій Вірменії. Тільки ось їхнє місцезнаходження відоме лише небагатьом провідникам.

Перетинаємо у зворотному напрямку Воротанський перевал через Захурянський хребет, що йде від Нагірного Карабаху (по-вірменськи Арцах) до Нахічевані і далі вздовж кордону з нею. Біля нього знаходиться Спандарянське водосховище [19] на річці Арпа.

Спандарянське водосховище

Ми їдемо через перевал Варденяц (або Селімський) до озера Севан. На перевалі зупиняємось [20]. Тут проходила одна із доріг Великого Шовкового шляху.

підйом до перевалу Варденяц (Селімський)

Потому спускаємося до озера Севан [21], яке колись називалося Гегамським морем, переваливши через хребет Варденяц.

Гегамський хребет

Їдемо вздовж південного берега озера. В якомусь місці раптом з'являються соснові бори. Це моє улюблене дерево. Але якими сумними вони: між деревами лежить сміття.

Про озеро Севан є кілька легенд. Ось одна з них.


Колись на березі жив велетень Севан, нащадок праотця вірмен Айка. Він був відважним, мав славу прекрасним плавцем, майже весь час проводячи на озері. Варто було з'явитися на його берегах ворогові, він кидався в бій, його стріли збивали їх, топили в озері або бентежили. Тому озеро і назвали його честь «Севаном».

Приїжджаємо до монастиря Севанаванк [24]. Хмарно. Накрапує дощ. Але коли він закінчився, над озером з'явилася веселка.

озеро Севан

Їдемо до Цахкадзору [25], який знаходиться на схилі Цахкуняцького хребта (на схід від річки Кесах, про яку йшлося на початку). Це місце – гірськолижний курорт. Тут ми ночуємо.

в горах у Цахкадзора

І знову я розповім легенду. Тепер про Цахкадзор. "Дзор" означає "ущелину". Усі назви місць, які мають таке закінчення, знаходяться в ущелинах.

Богиню краси звали Астхік. Вона була така прекрасна, що часом сама лякалася свого відображення у воді. А кожен, хто зустрічався на її шляху, негайно обертався і слідував за нею тінню. Сталося так, що Астхік полонила серце залізного велетня. Бідолашний велетень втратив спокій, чекаючи її появи вранці у саду. Одного разу богиня, загорнута в пелерину з квітів, насолоджувалася в саду співом птахів і побачила велетня. Злякавшись, вона почала бігти від нього. Він помчав за нею. Велетень уже майже наздогнав її, але подруга Астхік, богиня цнотливості Нане, порадила їй скинути пелерину. Та так і зробила. Нане огорнула пелерину туманом. Коли туман розпорошився, на тому місці, де скинула Астхік свою пелерину, опинилася квіткова долина. Цахкадзор буквально перекладається як ущелина кольорів.

підйомник (Цахкадзор)

маки у Звартоці

А потім проїдемо ще пару разів через Аштарак і на схилах Арагаца [31], спочатку під снігом, а потім під дощем подивимося на веселку над Єреваном.

Єреван і Аштарак в Араратській долині (вид зі схилу Арагаца)

Гір у Вірменії багато. Гори різні. І хоча стоять вони давно, але постійно змінюються: від землетрусів руйнуються, на них у різну пору року розквітають різні види рослинності, та й на різній висоті та на різних схилах виглядають вони по-різному.

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Ереван и Аштарак в Араратской долине (вид со склона Арагаца)
где-то на склонах Арагаца (идет снег)
Трубы Мецамора видны со склонов Арагаца
Трубы Мецамора видны со склонов Арагаца (4430)	Бюраканская обсерватория (4549)
Ущелье реки Касах
Кладбище в Спитаке
Разрушенный памятник в Спитаке
Памятник с южной стороны Пушкинского перевала
Памятник с северной стороны Пушкинского перевала (установлен недавно)
деталь нового памятника с северной стороны Пушкинского перевала
Наверху Пушкинского перевала находится единственная ветряная станция, построенная при поддержке Ирана (вид с северной стороны)
вид на южную сторону Пушкинского перевала
Ущелье реки Дзорагет у впадения в нее другой речки
монастырь Одзун
Вид из монастыря Санаин на монастырь Ахпат
дорога М6 Ереван-Тбилиси
Большой и Малый Арарат
Пещера птиц (вид снаружи)
Пещера птиц (вид изнутри)
дорога к монастырю Нораванк
река Арпа
водопад в горах у Татева
окружающие Татев горы
у монастыря Татев
дорога к монастырю Татев проходит через Чертов мост; под ним, говорят, есть пещеры
горы в Горисе; видимые дырки – пещеры, в которых либо жили люди, либо до сих пор их используют в хозяйственных целях
Спандарянское водохранилище
горы Сюника
подъем к перевалу Варденяц (Селимский)
альпийские цветы; справа – Puschkinia scilloides
Гегамский хребет
озеро Севан
растительность на полуострове у монастыря Севанаванк
растительность на полуострове у монастыря Севанаванк
в горах у Цахкадзора
скамейки у подъемника (Цахкадзор)
следы местного йети? а рядом, видимо, съеденных лыжников (Цахкадзор)
подъемник (Цахкадзор)
«Симфония камней» в долине реки Гарни
«Симфония камней» в долине реки Гарни
горы у монастыря Гегард
горы у монастыря Гегард
горы у монастыря Гегард
горы у монастыря Гегард
горы у монастыря Гегард
горы у монастыря Гегард
маки в Звартоце
Коментарі (4) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар