Здравствуйте,
Побывала там первый раз в жизни и всего 2 дня, сам город фактически видела полдня после обеда и полдня до обеда. Вот что у меня получилось.
В трипадвизоре перед поездкой список местных достопримечательностей меня не впечатлил. На месте же оказалось, что город хорош и сам по себе, и мест, которые надо увидеть, там тоже хватает. Я заядлая путешественница и каждый раз убеждаюсь, что дело не в раскрученных памятниках истории и архитектуры. Как говорится, была бы поездка, а что посмотреть - всегда найдется. Главное - захотеть почувствовать место/город/страну, захотеть увидеть там изюминку. Если вы вдруг думаете, что это бедная и забитая страна, то, надеюсь, после моего рассказа вы поменяете свое мнение.
Город. В соответствии с генпланом города расположился амфитеатром с видом на священную для Армян гору Арарат. По библии, это та самая гора, куда, после того как начала спадать вода всемирного потопа, причалил ковчег Ноя. Сама гора имеет две вершины и расположена на территории Турции. На многих фото вы увидите дома с розовым оттенком. Это не особенности цветопередачи камеры и не фотошоп. Дело в том, что дома облицовываются местным туфом различных розоватых оттенков, поэтому Ереван часто называют розовым городом.
Немного истории. В сентябре 2018 года город будет отмечать ни много ни мало 2800 лет. Это старше Рима и многих древних городов. Причем, говорят, известна даже приблизительная дата основания: сохранился приказ правителя древнего государства Урарту, которое было расположено на территории современной Армении, об основании крепости Эребуни (современное название - Ереван). К сожалению, от древних древностей в городе ничего не осталось, т. к. местность подвержена землетрясениям, порой достаточно сильным. Остатки крепости находятся за чертой города. Армения была первой страной в мире, которая признала христианство в качестве своей официальной религии, опять же раньше Рима и Византии. Армяне очень трепетно и бережно хранят свои традиции и через многие поколения помнят свои корни. 100 лет назад при геноциде армян многие из них бежали в другие страны и осели по всему миру. Теперь они активно помогают своей стране. Доказательства этого встречаются по всему городу, и не только в виде новостроев.
Люди. Практически все говорят или понимают по-русски, особенно старшее поколение. С молодежью - несколько сложнее, тут может понадобиться английский. Город чистый, все одеты вполне по-европейски. Обратила внимание, что женщины у них очень ухожены, особенно хороши их волосы.
Валюта. Расплачиваются везде армянскими драмами. При неофициальных платежах и при обмене наиболее популярны доллары США и рубли. Часто можно рассчитаться карточкой, что я активно и делала.
День первый. Первое впечатление - никакая это не заграница, а часть нашего родного Советского Союза. Дорога из аэропорта в центр города:
один из двух знаменитых коньячных заводов : )
Центральная площадь - площадь Республики
Возле Главпочтампта шла какая-то мирная демонстрация. Народ стоял спокойно, говорили между собой негромко. Полиция стояла при входе в здание и не выражала никакой агрессии или напряжения:
В центре города много парков и скверов, вот один из них. Находится за центральной площадью. Названия, к сожалению, не знаю. Ориентир - в глубине находится Вернисаж.
Вернисаж - это одна из местных достопримечательностей, где продаются работы местных художников и умельцев. Прекрасное место для покупки гостинцев и сувениров из Армении. Я платила долларами, т. к. местной валюты у меня не было, а карточки там, известное дело, не принимают. Можно поторговаться.
На верхнем фото видны питьевые фонтанчики. Такие есть по всему городу. Пить их них можно совершенно без опаски.
Меня интересовало серебро, коего там 50% раскладок. Изделия самые разные, порой с очень необычным дизайном. Армяне также прекрасные мастера по коже и дереву.
Далее за вернисажем памятник народному вождю 5-го века нашей эры, святому Армянской церкви Вардану Мамиконяну. Это полководец, под командованием которое армянская армия выиграла битву в 451 году, подтвердив этим свое право исповедовать христианство.
Еще один небольшой сквер с прудом и кафешкой:
Рядом на горе современная церковь Григория Просветителя, построенная на деньги одного из меценатов:
Тут же местные " хрущебы" советской эпохи и " трущобы" :
Шопинг-молл " Россиия"
Хотя город активно строится и на смену старым зданиям приходят современные. Стройка идет по всему городу:
Одно из правителььственных зданий:
Детский парк. Люди, сидящие в тени деревьев:
В парке и по всему городу стоят одинаковые очень солидные и дорогие скамейки с гербом Еревана (подозреваю, это тоже меценаты постарались):
Городская мерия:
Местный магазин:
деревья, одетые в разноцветные " чулочки" :
Выходим на высокий берег реки Раздан и разданского канала
В горе опять кафешка:
Тут на возвышении находится викариальная церковь св. Саркиса. По моим наблюдениям армянские церкви больше похожи на протестантские: внутри достаточно аскетично, прихожане сидят на скамейках во время службы, а священники одеваются в черную рясу с белым подворотничком:
Свечи ставят в отдельной комнате в песок, залитый водой. Тут же, очевидно, развешены тексты молитв:
В отдельном помещении, судя по всему, особая икона:
далее возвращаемся назад в сторону центральной площади и встречаем здание центрального рынка сталинской эпохи:
с прекрасно отреставрированным фасадом, который представляет собой и художественную ценность:
Внутри находится супермаркет, где я прекрасно отоварилась съедобными гостинцами из Армении: наборами сухофруктов (фото, к сожалению нет; чтобы получить представление, загуглите " набор сухофруктов армения" ), набором из нарезок армянских копченостей, шоколадом и конфетами местной фабрики Сandy, гранатовым вином. Тут же в продаже много российского шоколада и конфет (вкус детства : )), которых у нас теперь днем с огнем не сыщешь.
Армяне традиционно едят много зелени, поэтому в супермаркете отдельная витрина, где зелень опрыскивается водяным туманом для сохранения товарного вида:
В мясном отделе можно не только купить разделанное и замаринованное мясо, но и сделать из него шашлык или запечь, пока вы покупаете все остальное:
В Армении много разных видов лаваша. Меня удивил тот, то выпекается прямо в этом магазине:
Подземный переход возле центрального рынка (похож на наши, правда? ):
В Ереване многие подворотни в центре города художественно разрисованы:
Через дорогу от рынка находится Голубая мечеть, отреставрированная на иранские деньги. Хоть я была одета в джинсы и футболку, никого это не смутило, т. к. на входе никого нет, а пара охранников внутри тоже не имела претензий. Это комплекс зданий с уютным внутренним двориком и фонтаном, где можно посидеть в тишине.
Не удержалась, чтобы не сфоткать мои любимые окна (у меня уже огромная коллекция фото окон и дверей отовсюду, где я бывала). В данном случае понравились витражи:
В нишах изделия мусульманских мастеров и мастериц (отдельный привет Синьоре с ее рассказом об Иране на этом сайте!! ! : ))
Далее сквер Шаумяна, ведущий к Площади Республики, с многочисленными фонтанами и кафешками.
Вечером после захода солнца была прекрасно подсвеченная площадь Республики и свето-музыкальное шоу фонтанов:
По утрам город выглядит свежим и « отдохнувшим» . Вот несколько фото пешеходного Северного проспекта, где опять же куча брендовых магазинов, ресторанов и кафешек. Под самим проспектом находится торговый комплекс. Очень приятное место, в том числе и вечером.
Проспект выходит к площади Свободы с оперным театром в центре.
Памятник Араму Хачатуряну на фоне оперного театра:
Скверик со скульптурами:
Далее – площадь Франции (в этой стране большая армянская диаспора; Шарль Азнавур, в честь которого в городе названа одна из площадей, тоже из армян) и очередной сквер с кафешками…
и со скульптурами со всего мира, ведущий к каскаду:
В начале сквера памятник Александру Таманяну, который создал первый генеральный план современного Еревана, одобренный в 1924 году. Город до сих пор развивается в соответствии с этим планом.
Каскад (см. за спиной памятника на фото выше) – это монументальный скульптурный комплекс, задуманный еще в советское время. Расположен террасами на крутом склоне холма. На террасах скульптуры с фонтанами. Говорили, что фонтаны должны были заработать в 11 часов утра. Прождала до 11-30 (больше не позволяло время), но они так и не включились. Судя по всему, каскад также очень хорош по вечерам. Первое фото не мое, но тут хорошо виден весь каскад:
Можно подниматься по ступеням (не забывайте оглядываться назад! ),
а можно подниматься и на эскалаторе, который расположен сбоку внутри художественной галереи. Галерея бесплатная, открыта с 8 утра до 8 вечера. Входы слева на каждой террасе:
В галерее интересные скульптуры опять же со всего мира:
С высоты открывается потрясающий вид на город и на гору Арарат:
Обратно возвращалась тем же маршрутом. Еще один сквер:
И еще кафешки на открытом воздухе:
По дороге в фирменном магазине на Северном проспекте купила себе прекрасную армянскую обувь, коей страна славится со времен Союза, как минимум. (Наводка – вывески фиолетового цвета; по городу сеть таких магазинов. ) Качество – не хуже хваленых HÖ GL, цена – раза в три ниже, плюс у них есть некая система скидок, по которой я получила скидки на 2-ю и 3-ю пару. Хоть ноги у меня специфические, их я теперь ношу, что называется, « взула и забула» . Местая обувь и сумки – это тоже те вещи, которые везут из Армении.
Из окон аэропорта гора Арарат в полной красе (до турецкой границы рукой подать! ). На фото хорошо видны две вершины - верхняя справа в облаке.
При вылете удалось увидеть старое здание аэропорта, гремевшее на весь Союз благодаря необычному дизайну в виде летающей тарелки с диспетчерской башней в центре (см. здание песочного цвета слева на фото ниже). К сожалению, здание сейчас заброшено и потихоньку приходит в полную негодность. Местные говорят, что его даже намеревались снести, но восстала общественность.
При взлете наблюдала армянские деревушки с многочисленными парниками:
опять парники + ближе к горизонту незаселенная территория и Турция:
Вот, собственно и все.
С уважением, и все такие прочее… .
Здрастуйте,
Побувала там перший раз у житті і всього 2 дні, саме місто фактично бачило півдня після обіду та півдня до обіду. Ось що мені вдалося.
У трипадвізорі перед поїздкою список місцевих пам'яток мене не вразив. На місці ж виявилося, що місто добре і саме по собі, і місць, які треба побачити, там теж вистачає. Я затята мандрівниця і щоразу переконуюсь, що справа не в розкручених пам'ятниках історії та архітектури. Як то кажуть, була б поїздка, а що подивитися – завжди знайдеться. Головне – захотіти відчути місце/місто/країну, захотіти побачити там родзинку. Якщо ви раптом думаєте, що це бідна та забита країна, то, сподіваюся, після моєї розповіді ви зміните свою думку.
Місто. Відповідно до генплану міста розташувався амфітеатром із видом на священну для Вірмен гору Арарат. По біблії це та сама гора, куди, після того як почала спадати вода всесвітнього потопу, причалив ковчег Ноя. Сама гора має дві вершини та розташована на території Туреччини. На багатьох фото ви побачите будинки з рожевим відтінком. Це не особливості кольору камери і не фотошоп. Справа в тому, що будинки облицьовуються місцевим туфом різних рожевих відтінків, тому Єреван часто називають рожевим містом.
Трохи історії. У вересні 2018 року місто відзначатиме 2800 років. Це старше за Рим і багато стародавніх міст. Причому, кажуть, відома навіть приблизна дата заснування: зберігся наказ правителя древньої держави Урарту, розташованому на території сучасної Вірменії, про заснування фортеці Еребуні (сучасна назва - Єреван). На жаль, від давніх-давен у місті нічого не залишилося, т. к. місцевість схильна до землетрусів, часом досить сильним. Залишки фортеці знаходяться за межею міста. Вірменія була першою країною у світі, яка визнала християнство як свою офіційну релігію, знову ж таки раніше Риму та Візантії. Вірмени дуже трепетно і дбайливо зберігають свої традиції і через багато поколінь пам'ятають своє коріння. 100 років тому при геноциді вірмен багато хто з них втік до інших країн і осів у всьому світі. Тепер вони активно допомагають своїй країні. Докази цього зустрічаються у всьому місті, і не тільки у вигляді новобудов.
Люди. Практично всі говорять або розуміють російською, особливо старше покоління. З молоддю – дещо складніше, тут може знадобитися англійська. Місто чисте, всі одягнені цілком по-європейськи. Звернула увагу, що жінки у них дуже доглянуті, особливо хороше їхнє волосся.
Валюта. Розплачуються скрізь вірменськими драмами. При неофіційних платежах і обміні найбільш популярні долари навіть рублі. Часто можна розрахуватися карткою, що я активно робила.
День перший. Перше враження - це не закордон, а частина нашого рідного Радянського Союзу. Дорога з аеропорту до центру міста:
один із двох знаменитих коньячних заводів : )
Центральна площа – площа Республіки
Біля Головпоштампту йшла якась мирна демонстрація. Народ стояв спокійно, говорили між собою тихо. Поліція стояла при вході в будівлю і не виражала жодної агресії чи напруження:
У центрі міста багато парків та скверів, ось один із них. Знаходиться за центральною площею. Назви, на жаль, не знаю. Орієнтир – у глибині знаходиться Вернісаж.
Вернісаж - це одна з місцевих визначних пам'яток, де продаються роботи місцевих художників та умільців. Прекрасне місце для покупки гостинців та сувенірів з Вірменії. Я сплачувала доларами, т. к. місцевої валюти у мене не було, а картки там, певна річ, не приймають. Можна поторгуватись.
На верхньому фото видно питні фонтанчики. Такі є по всьому місту. Пити їх можна абсолютно без побоювання.
Мене цікавило срібло, якого там 50% розкладок. Вироби різні, часом з дуже незвичайним дизайном. Вірмени також чудові майстри з шкіри та дерева.
Далі за вернісажем пам'ятник народному вождеві 5-го століття нашої ери, святому Вірменській церкві Вардану Мамиконяну. Це полководець, під командуванням якого вірменська армія виграла битву у 451 році, підтвердивши цим своє право сповідувати християнство.
Ще один невеликий сквер із ставком та кафешкою:
Поруч на горі сучасна церква Григорія Просвітителя, збудована на гроші одного з меценатів:
Тут же місцеві "хрущоби" радянської епохи та "трущоби":
Шопінг-мол "Росія"
Хоча місто активно будується і на зміну старим будинкам приходять сучасні. Будівництво йде по всьому місту:
Одна з урядових будівель:
Дитячий парк. Люди, що сидять у тіні дерев:
У парку та по всьому місту стоять однакові дуже солідні та дорогі лавки з гербом Єревана (підозрюю, це теж меценати постаралися):
Міська мерія:
Місцевий магазин:
дерева, одягнена в різнокольорові панчохи:
Виходимо на високий берег річки Роздан та розданського каналу
У горі знову кафе:
Тут на височині знаходиться вікаріальна церква св. Саркіс. За моїми спостереженнями вірменські церкви більше схожі на протестантські: усередині досить аскетично, парафіяни сидять на лавках під час служби, а священики одягаються у чорну рясу з білим підкомірцем:
Свічки ставлять в окремій кімнаті в пісок, залитий водою. Очевидно, тут же розвішані тексти молитов:
В окремому приміщенні, зважаючи на все, особлива ікона:
Далі повертаємося назад у бік центральної площі і зустрічаємо будівлю центрального ринку сталінської епохи:
з чудово відреставрованим фасадом, який є і художньою цінністю:
Усередині знаходиться супермаркет, де я чудово отоварилася їстівними гостинцями з Вірменії: наборами сухофруктів (фото, на жаль немає; щоб отримати виставу, загуглить "набір сухофруктів вірменія"), набором з нарізок вірменських копченостей, шоколадом і цукерками місцевої фабрики гранатовим вином. Тут же у продажу багато російського шоколаду та цукерок (смак дитинства : )), яких у нас тепер удень із вогнем не знайдеш.
Вірмени традиційно їдять багато зелені, тому в супермаркеті окрема вітрина, де зелень обприскується водяним туманом для збереження товарного вигляду:
У м'ясному відділі можна не тільки купити оброблене та замариноване м'ясо, але й зробити з нього шашлик або запекти, поки ви купуєте все інше:
У Вірменії багато різних видів лаваша. Мене здивував той, що випікається прямо в цьому магазині:
Підземний перехід біля центрального ринку (схожий на наші, правда? ):
У Єревані багато підворітків у центрі міста художньо розмальовані:
Через дорогу від ринку знаходиться Блакитна мечеть, відреставрована на іранські гроші. Хоч я була одягнена в джинси та футболку, нікого це не збентежило, т. к. на вході нікого немає, а пара охоронців усередині також не мала претензій. Це комплекс будівель із затишним внутрішнім двориком та фонтаном, де можна посидіти в тиші.
Не втрималася, щоб не сфоткати мої улюблені вікна (у мене вже величезна колекція фото вікон та дверей звідусіль, де я бувала). У цьому випадку сподобалися вітражі:
У нішах вироби мусульманських майстрів та майстринь (окремий привіт Синьйоре з її розповіддю про Іран на цьому сайті!! ! : ))
Далі сквер Шаумяна, що веде до Площі Республіки, з численними фонтанами та кафешками.
Ввечері після заходу сонця була чудово підсвічена площа Республіки та світло-музичне шоу фонтанів:
Вранці місто виглядає свіжим і відпочившим. Ось кілька фото пішохідного Північного проспекту, де знову ж таки купа брендових магазинів, ресторанів і кафешок. Під проспектом знаходиться торговий комплекс. Дуже приємне місце, зокрема й увечері.
Проспект виходить до площі Свободи з оперним театром у центрі.
Пам'ятник Араму Хачатуряну на тлі оперного театру:
Скверік зі скульптурами:
Далі – площа Франції (в цій країні велика вірменська діаспора; Шарль Азнавур, на честь якого в місті названо одну з площ, теж з вірмен) та черговий сквер з кафешками…
і зі скульптурами з усього світу, що веде до каскаду:
На початку скверу пам'ятник Олександру Таманяну, який створив перший генеральний план сучасного Єревана, схвалений у 1924 році. Місто досі розвивається відповідно до цього плану.
Каскад (див. за спиною пам'ятника на фото вище) – це монументальний скульптурний комплекс, задуманий ще за радянських часів. Розташований терасами на крутому схилі пагорба. На терасах скульптури із фонтанами. Говорили, що фонтани мали запрацювати об 11 годині ранку. Чекала до 11-30 (більше не дозволяв час), але вони так і не увімкнулися. Зважаючи на все, каскад також дуже гарний вечорами. Перше фото не моє, але тут добре видно весь каскад:
Можна підніматися сходами (не забувайте оглядатися назад! ),
а можна підніматися і на ескалаторі, розташованому збоку всередині художньої галереї. Галерея безкоштовна, відкрита з 8 ранку до 8 вечора. Вхід ліворуч на кожній терасі:
У галереї цікаві скульптури знову ж таки з усього світу:
З висоти відкривається чудовий вид на місто та на гору Арарат:
Назад поверталася тим самим маршрутом. Ще один сквер:
І ще кафе на відкритому повітрі:
По дорозі у фірмовому магазині на Північному проспекті купила собі прекрасне вірменське взуття, яким країна славиться з часів Союзу, як мінімум. (Наведення – вивіски фіолетового кольору; по місту мережа таких магазинів. ) Якість – не гірше за хвалених HÖ GL, ціна – втричі нижче, плюс у них є якась система знижок, за якою я отримала знижки на 2-у та 3-ю пару . Хоч ноги у мене специфічні, їх я тепер ношу, як то кажуть, «обула і забула». Місцеві взуття та сумки – це теж ті речі, які везуть із Вірменії.
З вікон аеропорту гора Арарат у повній красі (до турецького кордону рукою подати! ). На фото добре видно дві вершини - верхня справа у хмарі.
Під час вильоту вдалося побачити стару будівлю аеропорту, що гриміла на весь Союз завдяки незвичайному дизайну у вигляді літаючої тарілки з диспетчерською вежею в центрі (див. будівлю пісочного кольору ліворуч на фото нижче). На жаль, будівля зараз занедбана і потихеньку приходить у повну непридатність. Місцеві кажуть, що його навіть мали намір знести, але повстала громадськість.
Під час зльоту спостерігала вірменські села з численними парниками:
Знову парники + ближче до горизонту незаселена територія та Туреччина:
От, власне, і все.
З повагою, і таке інше….
