Сейчас мы сами того не подозревая отправимся в одну из самых красивых поездок по Европе – в Баварию! Год назад у меня был корпоратив в одном замечательном немецком городе на озере Тегернзе. И одни из самых ярких впечатлений – это гора высотой более полутора километра, с которой можно лететь около 20 минут на санках вниз! Уже после первого своего спуска я понял, что я не могу не поделиться этим со своей семьей. Как только вернулся, буквально сразу взял билеты на троих в Мюнхен на следующую зиму! Единственное – подождал пару недель, чтобы билетами не попасть в следующий возможный корпоратив.
Не спорю, затея до ужаса стремная, скорость на санках (мы замеряли) развивается до 60 километров. Я сам там пару раз так летел с санок, что боялся не собрать всех костей. Так что целый год мы морально готовились. Миша вроде бы был и рад этой затее, но заметно переживал. Вторая важная задача – взять много теплых вещей, включая сменные, и дополнительную пару обуви, и все это уложить в ручную кладь. Год моральной подготовки – и мы начинаем!
За день до вылета выясняется, что это небывало теплая зима для тех мест, и трасса просто закрыта, прогнозов по её открытию также нет, как и прогнозов на снег. А чтоб наверняка добить ещё – вспышка коронавируса двухнедельной давности попала именно на Баварию. А точнее на один из тех городов, куда я предлагал заехать.
Вроде бы как инкубационный период как раз закончился и новых случаев не было, но все равно такой себе момент. Какие выводы можно сделать: туристов явно будет сейчас поменьше, а с закрытыми саночками мы конкретно сэкономим на поездке)
Теперь корректируем маршрут – и вперед! Но теплые вещи на всякий случай с собой взяли, вдруг саночки откроют все-таки. Незадолго до раннего вылета у меня начало болеть в боку. Болело так, что я переживал, что это возможный аппендицит. Самодиагностика из интернета показала, что у меня 4 из 5 главных симптомов не совпадают. А пятый условно совпадает – наличием боли. Ладно, Мюнхен, мы все равно до тебя доберемся. Уселись в самолет – и вжух в небо! Вылетали мы 14-го февраля. Поездка началась сразу в позитивном ключе, когда стюардесса МАУ зачитывала всем стих-пожелание про облака и приятную турбулентность в наших сердцах. Когда мы поднялись в солнечное небо над облаками, нас угощали шоколадками. Ну не милашки? )
Дальше у нас план такой: прилетаем, быстренько садимся на поезд и едем в город Роттах-Эгерн – это там, где находится озеро. Там даже без саночек будет красиво. По пути где-нибудь в камере хранения оставим вещи. Учитывая, что самолет приземлится в 11:20, то до конца светового дня у нас ещё будет полно времени. По прилету словили небывало длинную очередь на паспортный контроль. Такс, на ближайший поезд уже не успеем, но тем не менее маршрут все-таки выполним. Пока стояли, я заметил, что рядом с нами в очереди стоит один из бывших президентов Украины. Вот это поворот. Неужели даже президенты следят за моими акциями? ) Мы сделали сэлфи, он дал Мише пять и пожал мне руку, пожелав удачи. И в этот момент произошло совершенно неожиданное! Вы просто, не поверите. Лучше сядьте поудобнее. У меня тут же прошел мой " аппендицит" . Возможно, это первый в мире случай такого лечения. Интересно, от коронавируса он тоже может так " исцелять" ?
Очередь минут за 40 рассосалась и к нашему счастью приехал именно тот поезд, который проезжал наш отель по дороге к озеру. Отель был из современных – это когда ты с приложения в телефоне проходишь чекин. Когда мы подъезжали к отелю, приложение высветило уведомление, что наш номер готов и на телефоне сгенерирован цифровой ключ от номера. Теперь свой номер мы можем открывать телефоном. Отлично, сгрузим вещи и поедем дальше. Правда, в отеле ожидали, что с нами едет маленький ребенок и готовили для него кроватку-люльку, хотя при бронировании мы указывали возраст ребенка. Когда увидели Мишу, немного были в шоке, но смогли нам без доплат предоставить трехместный номер. Закинули вещи и вперед!
Тегернзе
Ехать от центра приблизительно полтора часа. Но гугл постоянно путается в показаниях, то нужно ехать на двух поездах, то нужно ехать на двух поездах и автобусе. Как ни странно, но на мюнхенскую платформу приехал поезд, на котором было указано что он едет прямо на озеро, куда нам надо. Несмотря на это, гугл усиленно требовал, чтоб мы пересели. В самом поезде на табло остановки с озером не было. Доехали до остановки, где гугл требовал с нас пересадку. Вышли, следующий поезд будет через минуту. Но этот подозрительно не уезжает. Вернулся в поезд и спросил, не едет ли он на озеро. Девушка сказала, что нам дальше, и показала в конец поезда. Подошли к работнику на станции, назвали озеро, он сказал, чтоб мы срочно садились в последний вагон нашего же поезда. Это ещё как? ! Ладно, не будем спорить с наукой. Забежали быстро в последний вагон, а там на табло как раз и светится нужное нам Тегернзе. Мы сидим в полном непонимании. Как это так, один и тот же поезд одновременно и едет, и не едет на озеро. Но как оказалось, в Германии это возможно. Не знаю, как с остальными вагонами, но через 30 минут за окнами уже открылась шикарнейшая панорама на просторное озеро. Мы приехали. С чего начать?
Хочется поделиться сразу всеми уже родными для меня местами с семьей. К нам подошел мужчина и на полуанглийском дал ещё ряд советов, что обязательно нужно посмотреть на озере. Самое приятное в этом озере, что оно прекрасно абсолютно в любую погоду. Год назад я видел его под солнечным небом, сейчас же оно под тяжелыми серыми тучами. Картинка совершенно другая, но не менее прекрасная. Например, цвет воды от этого выглядит только насыщеннее.
Вокруг озера находятся несколько городков и места для трекинга в горы с панорамными обзорками. Мы, конечно же, не могли пропустить обзорку. Причем поднимались на неё два раза. Один раз чтоб полюбоваться, ну а второй раз чтоб забрать забытый рюкзачок. Но на озере это нормально, от таких видов я думаю мы не первые, кто забывал рюкзаки. Честь выполнения второго подъема выпала мне, так как я проиграл в игру " Камень, ножницы, бумага" .
Миша поинтересовался, когда мы будем кушать в каком-нибудь ресторане. Мишу ждало удивление, когда мы объяснили, что в подобных поездках чаще всего двухразовый режим питания с перекусами. Так как на рестораны в подобных местах не хватит ни времени, ни денег. Поэтому важно ооочень хорошо и плотно завтракать. А вот перекусы можно устраивать сколько хочешь. Только нужно найти магазин, но с магазинами тут полный дефицит. Они на озере есть, но почему-то именно не в тех местах, где мы лазили.
Поэтому вопрос с водой решали заходом в кафешку и просьбой налить питьевой воды. Хозяйка кафе с радостью согласилась. Когда мы дошли до города Роттах-Эгерн и набрали себе в небольшой лавке сосисок и булку, то выяснилось, что принимают только наличку, а банкоматы тут, конечно, есть, но опять-таки совсем не там, куда мы добрались) Даша нашла в кармане один евро. Продавщица понимающе на нас посмотрела и сказала, чтоб мы не парились. Взяла монетку и дала нам наш заказ. Сказала, что это совсем не проблема, и что о том, что " Зима близко" . Что это значило, я не понял, но милашки сегодня, похоже, все.
А ещё тут везде бесплатные туалеты. Насколько все-таки сильный контраст между Баварией и той Германией, где находится Дрезден. Ощущение, что две разные страны. Но на самом деле такие контрасты я уже замечал и в других странах. Даже если в Украине взять противоположные концы, то менталитет и условия будут сильно отличаться. И сейчас мы реально в классной Германии. А ещё и озеро на фоне заснеженных гор, есть ли вообще что-нибудь красивее в этом мире?
Если вспомнить лучшие места Европы на нашем опыте, это Анси, Гарда и Норвегия… Эти все места объединяют именно озера и горы. И только у Норвегии ещё и явное преимущество – водопады, которые десятками льются с фьордов. Зачем куда-то дальше ехать, просто жить здесь, да и все, каждое утро просыпаться в этой красоте. Так, соберись, ещё большая часть мира не разведана! Вдруг где-нибудь ещё красивее. Вот если бы можно было перенести это озеро с горами в Доминикану, а ещё пару фьордов и немного улиц с Анси туда… Хотя нет, так нельзя, у гор растают снежные вершины, а улицы Анси потеряют свою неповторимую атмосферу старинной Франции. Ну вот, пока рассуждал тут, уже и потемнело. На озере от этого стало не менее красиво, теперь в городках зажегся свет. Хотя другой берег уже особо и не видно.
Мы прошли маршрут около 10 километров вдоль озера, детально изучили целых два города и теперь можно с чувством выполненного долга возвращаться в Мюнхен. Впрыгнули в автобус, который нас повез вокруг озера прямо к железной дороге, где мы пересели на прямой поезд. Расстояние между красотами Баварии расположены максимально идеально. Обратно нам нужно было ехать полтора часа. Этого времени как раз хватает, чтоб отдохнуть от маршрута и добраться куда-нибудь покушать. С едой вопрос решался тоже довольно легко. Прямо на центральном ж/д вокзале Мюнхена находится громадный фуд-корт. Я бы не сказал, что очень вкусно, но зато быстро и недорого.
Инсбрук
Ещё год назад я открыл просто расчудеснейший город в Австрии. Туда ходят фликсбасы, дорога занимает примерно два с половиной часа и стоит 8 евро в одну сторону с человека, если покупать заранее. Дорога пролегает прямо сквозь Альпы и уже в автобусе, глядя в окно, получаешь часть впечатлений. Но это, конечно, если вы любите горные пейзажи. Нам повезло увидеть радугу необычной формы на вершине гор. Это какое-то радужное пятно асимметричной формы.
А ещё в Европе, помимо качественных дорог, качественные пробки. Если попадаешь в пробку, то уже основательно, а не на пару минут. Так что у нас были дополнительные 30 минут любования горным пейзажем и необычной радугой. Насколько я выяснил из интернета, это один из вариантов природного явления, которое называется Паргелий.
Год назад у меня был холодный и заваленный снегом Инсбрук, он вызвал у меня море восторга. То, что вызвал у нас солнечный Инсбрук, можно классифицировать как два океана восторга, причем на каждого. Практически сразу мы начали подъем на самую высокую вершину города. Нужно было ехать на фуникулере и канатках с двумя пересадками. Хорошо, хоть сейчас я морально был готов к цене. Раунд трип около 40 евро со взрослого и 20 евро с ребенка. Но в любом случае к путешествию по Баварии нужно быть финансово-морально готовым. Мы уже тогда начали подозревать, но ещё не знали, что наше путешествие окажется одним из самых дорогих на нашем опыте. Оно заняло четвертое место по средней стоимости дня (включая лоукост-билеты и отель).
Бавария по стоимости дня побеждает такие поездки, как Япония, Мальдивы, Сейшелы, Китай, ту поездку в Малайзию, в которую входили Таиланд, Сингапур и Турция. В этой поездке с нами был Миша, но суммарные затраты на ребенка тут очень низкие. Отель, завтраки и транспорт бесплатные. Если вычесть затраты на ребенка (включая перелет), то поездка занимает 11-е место как раз на уровне с вышеупомянутыми поездками. Такая вот занимательная статистика.
На самой горе нас ждало очень много снега и летнее жаркое солнце. Можно было даже полностью снять футболку и греться под солнышком. Внизу среди Инсбрука расположен аэропорт, за взлетами и посадками которого было удобно наблюдать. Да и когда по самому городу гуляешь, радостно смотреть на самолеты прямо над головой.
Год назад снега было больше и трекинг в горах был недоступен. Сейчас же ситуация была получше, но скользко было так, что мы себя ощущали героями фильма про Эверест. Особенно, когда кто-нибудь начинал скользить вниз. Подняться по маршруту до самой-самой вершины это ещё пол дела. А вот слезть… Было и страшно, и весело сразу. Мы с Мишей пробовали съезжать сидя на безопасных участках.
Но ничем хорошим это не заканчивалось. Только мокрыми и холодными стали. Один индус таки решил съехать по направлению к подъемнику, но мне в какой-то момент показалось, что он сейчас съедет на несколько километров ниже подъемника.
На него все смотрели и с ужасом, и с восхищением. То, что мы намокли, это нестрашно, сейчас прямо на горе умостимся на лавочку и прогреемся на солнышке. Слепили маленького снеговика, назвали его " Бэн" .
А ещё на горе ловит вай-фай и своими эмоциями можно делиться в прямом эфире с родителями. Оказывается, то, что в прошлом году у меня Инсбрук был без солнца, было преимуществом. В итоге я в прошлом году получил нереальное удовольствие от пейзажей, а в этом году раз в пять сильнее.
Хотя мне тогда казалось, куда ещё красивее. Помимо вершины горы, сам Инсбрук не менее прекрасен. Там есть река, вдоль которой расположились разноцветные домики. Это место так же обязательно к посещению.
Я бы выделил эти домики как визитную карточку города. И естественно сам город, на фоне гор просто великолепен. Когда мы спускались с горы, то вышли на промежуточной станции. Там небольшой городок и альпийский зоопарк. Год назад я открыл для себя этот красивый маршрут, прорываясь сквозь сугробы и проваливаясь по колено в снегах. В этом же году это был отличнейший солнечный лес. Даже не верится, насколько может кардинально отличаться одно и то же место в разные года.
А ещё у нас подрастает будущий писатель рассказов Мишка. И следующий текст его первая проба пера:
--------------
Мы ходили по городу 2 раз. И мы 2 раз видели золотою крышу. И мы искали кафе. Мы гуляли по городу. У нас был flixbus в 17:30. Мы доехали отлично. Мы заходили в то кофе де когда-то выступал Гитлер. В Мюнхене мы видели метро. Номер S1, S2, S3, S4, S6, S7, S8. S5 не бывает. Жаль печально.
--------------
Я лишь хочу дополнить тем, что на маршруте Мюнхен - Инсбрук однозначно имеет смысл доплачивать за переднее панорамное место в автобусе, так как фантастические горные пейзажи лучше всего смотрятся с панорамных окон второго этажа. Уже заканчивался второй день. Но время погулять по Мюнхену мы так найти и не смогли. Но как писал Мишка, вечером у нас была обязательный поход в Ховбройхаус. Мы сели за стол с немецкой компанией.
Как мне объяснил мужчина с шикарным “ мусташем” , для того, чтоб осознавать, что ты живешь в Мюнхене, необходимо время от времени посещать этот паб. Атмосфера тут, как я уже когда-то писал, непередаваемая. Как только открываешь входные двери, сразу же ловишь ударную волну музыкального оркестра и гула сотен посетителей. Первое ощущение всегда одинаковое: " Тут, наверное, собрался весь город" и " Как они вообще здесь поместились? " . Но тем не менее посетитель всегда найдет себе компанию по душе, к которой можно присоединиться.
Мы заказали себе две здоровых свинных рульки, море пива и картошечку для Миши. Этим ужином мы поставили свой новый рекорд по чеку за трапезу в 49 евро. Но это было настолько вкусно и душевно, что оно того точно стоило. Для Миши же этот день был одним из самых знаменательных в истории его путешествий, сегодня в свои восемь лет он открыл десятую страну! При этом не переставая повторно возвращаться в свои любимые страны.
Швангау
Вид с моста Марии
А теперь наша вишенка на торте. Так как мы в первый день успели посетить озеро Тегернзе, которое изначально планировалось на этот день, то теперь у нас есть выигранный день в поездке. Предыдущие два дня и так отнесли это путешествие к одному из лучших по Европе, а теперь мы едем на поезде вдоль зеленых и желтых полей, а на фоне Альпы, много Альп. Ехать нужно порядка двух часов в зависимости от поезда. Внутри вагона есть большие панорамные окна, что очень подходят для наблюдения за красотами и местной живностью.
На этом маршруте нам повезло увидеть охотящегося орла. Это, конечно, не такой улов как тогда, когда мы ехали в Дрезден. Там были и олени, и зайцы на полях, но тем не менее мы всю дорогу у окон проводили фотосессии. В конце маршрута всех ждало очередное озеро, на другой стороне которого были рассыпаны мелкие домики. Поезд всех высадил на конечной станции Фюссен, а оттуда 10 минут на автобусе в Швангау. Все это покрывается бавариан кардом.
Автобус найти достаточно легко, так как в него пересаживается буквально весь поезд. Там сразу подъезжает пару автобусов, так что все без проблем помещаются. И вот свершается, тебя привозят в самый эпицентр красоты. Ты в городе, по краям два величественных замка. Входы в замки бесплатные без билетов. Но если хочешь посетить залы, то будь добр, стой в километровой очереди в общую кассу. Так как в очередях мы практически никогда не стоим, то посещения залов решили пропустить. Вначале мы поднялись к замку Хоэншвангау.
Вверх подниматься минут 10. Там же, за стенами замка, ты понимаешь ради чего нужно было столько добираться. Хотя это добирание скорее относится уже к красоте маршрута, нежели просто проезд между городами. С одного красивого замка открываются виды прямо на второй, ещё более красивый. В другую сторону озеро и тематические домики рядом с ним. Так как мы не можем жить без озер, то следующей точкой маршрута было выбрано озеро Альп с темно-изумрудной водой.
У озера есть как минимум два места для красивых видов. Первое – прямо с берега на заснеженные горы, что выглядывают среди лесов на противоположном конце. Вторая точка находится на возвышении справа. Чтоб добраться до обзорки, нужно немного прогуляться вверх по лесу. Вторая обзорка понравилась именно тем, что вода обретает зеленый цвет соседней горы.
Какие же все-таки красивые места есть в Европе, но как же заранее выяснить, где именно такие места? Например, я про это место ещё неделю назад даже не знал, а теперь мысленно ставлю поездку на ряду с самыми красивыми путешествиями по Европе.
Дальше мы пошли вглубь леса посмотреть, что там спряталось за лебединое озеро. Но скажу сразу: зимой на него точно не стоит тратить время. Хотя два лебедя там все-таки плавало) Ещё и по лесу явно прошелся ураган, мы встретили на пути много поваленных деревьев))) От лебединого озера возвращение в город идет по дороге, с которой идет основной въезд. И именно отсюда открывается вся мощь замка Хоэншвангау.
Судя по всему, его расположение защищало именно эту дорогу. С этой стороны он неприступный во всех смыслах этого слова. Я даже обрадовался, что я всего лишь путешественник, а не рыцарь, который должен завоевывать замок. Теперь мы снова в начале, на раздорожье между двумя замками. Можно идти иследовать второй. Но вначале подкрепиться. Отличной приятностью небольшого городка оказалось то, что тут недорогие цены в местной кафешке. Ещё и подают еду моментально. Правда, максимум, на что тут можно рассчитывать, это картошка фри и подобные блюда, но за оперативность твердая пятерка.
Со вторым замком нужно поступать так: вначале идти на замок, пока он не закрылся, а потом идти на панорамный мост Марии. Мы же сделали наоборот и в итоге не успели зайти внутрь замка. Так как в зимнее время он работает на два часа меньше, чем в летнее. До 16:00. На мост подниматься, конечно, не так легко, как могло бы быть. Это если проявить бравость и подниматься по тропкам напрямик. Можно, конечно, и по асфальтированной дороге. Но на вид это как-то долго и уныло, плюс все время придется дышать запахом лошадок. А тут чистый лесной воздух, гора и снежок, много снега! Что ещё для счастья нужно.
Ещё вроде как можно на автобусе за 3 евро подъехать. Но это уже совсем без романтики, без лошадок и без леса. И вот мы выходим на мост… Под нами пропасть около сотни метров вниз, в самом низу несколько мощных водопадов, но самая красота – это вид на замок. Это не просто какой-то там вид на замок. Это самый красивый вид на рукотворный объект, который мы когда-либо видели. Озера с горами уже вылетели с головы. Хотелось просто тут стоять и бесконечно фотографировать, потом бесконечно смотреть, а потом ещё раз бесконечно фотографировать, ну и напоследок ещё раз бесконечно смотреть. А лучше все сразу! Притом вход на мост абсолютно бесплатный. Почему с людей берут деньги за то, чтобы они смотрели какие-то картины в музеях, а тут красота в миллионы раз сильнее, просто для всех и бесплатно. Еще мы видели в отзывах на гугле, что еще месяц назад этот мост был закрыт на ремонт. Мы боялись, что застанем его еще закрытым, но нам несказанно повезло.
Ну и как теперь дальше двигаться по маршруту, если невозможно оторваться. Я сделал пару попыток оторвать взгляд от панорамы. Никак, просто безуспешно. Я правда видел уже подобные красоты, но во снах. А тут впервые наяву. Так, надо все-таки взять себя в руки и заставить идти дальше. А дальше есть несколько обзорок, с которых замок уже открывается словно ты на вертолете. На самые верхние подниматься не обязательно, там виды плюс-минус одинаковые. Но такие, как в настольной игре Каркассон. Тут тебе и озера, и горы, и города, и бескрайние поля. Мы ещё глядя фотографии в интернете думали, что это фотографии с дронов сделаны, а тут оказывается настолько удачно расположилась гора.
Как я уже писал ранее, зря мы замок оставили на самый конец, когда мы зашли внутрь, то успели дойти только до туалета и все закрылось. Охранник, конечно, уверял-успокаивал, что все не успевшие могут завтра зайти. Но не будешь же ты завтра ещё раз сюда прилетать из Киева ради замка) А так красота, конечно, фантастическая.
Ну что ж, пора возвращаться в Мюнхен. Последний поезд зимой отправляется около 6 вечера. Если не успеть, то обратная дорога будет насыщенной на приключения. Расписание автобусов до поезда хорошо подобрано. Были автобусы как от первого поезда, так и к последнему. Хотя до Фюссена пешком меньше часа идти, но после этих горных замков уже и на остановке посидеть лишних минут 30-40 в радость. А может и в старость) Миша же на маршрутах держался огурцом. У него каждый день была вечерняя вкусная награда за выносливость на маршрутах. Но, похоже, его выносливость становится выше нашей. Жалко, что на обратном пути уже было темно и нельзя было лишний раз полюбоваться панорамами за окном. Это был наш третий вечер и до прогулок по самому Мюнхену добраться снова не получилось.
Мюнхен
У нас были прекрасные солнечные полдня до вылета. Почему бы их не потратить, наконец-то, на Мюнхен? Когда я был тут в прошлом году, то в центре была перекопана одна из площадей. Мне было интересно увидеть, что же там построят. Как оказалось, за год в том месте изменилось ровным счетом нечего. Там все так же перекопано, кран, который делал стройку с одним из соседних зданий, теперь переехал и ремонтирует следующее. Ясно, Европа, как всегда, перекопана. Но канал и парки Мюнхена, как всегда, благоухают, там нет ни ремонтов, ни толп людей. Только деревья, водные пороги и местные жители на пробежках. Чем дольше мы гуляли, тем ярче светило солнышко и становилось все милее и милее. Тем не менее, пора возвращаться домой в зиму.
От отеля у нас идет прямой поезд, правда, мы поздновато выехали, но поезда ходят довольно с высокой точностью, так что приедем немного впритык и все успеем. Дальше начинается цепочка странных совпадений, после которой можно поверить в знаки судьбы. Вначале у " Киевстара" перестает работать роуминг. То есть в телефоне вообще пропадает такое свойство как интернет. Даже не пытается восстановиться подключение. У меня в голове почему-то навязчивое желание восстановить связь, хотя я понимаю, что путешествие уже закончено, а мы едем на прямом поезде в аэропорт и, по сути, интернет не нужен. Ряд манипуляций не дают никакого эффекта, интернета просто нет. Я вижу, как мы едем по карте, но не вижу времени прибытия. Практически все поезда оснащены мониторами, где видно список остановок, где ты находишься, какая остановка будет следующая. Но, естественно, именно в этом поезде таких мониторов не было.
Тут я начинаю замечать по карте, что рельсы, по которым идет поезд, совсем никак не могут привести нас в аэропорт. Спросили рядом местного, он сказал, что аэропорт – это конечная. Причем сказал это на русском, а потом выяснилось, что других слов на русском он и не знает. Фух, выдохнули. Да и на поезде было написано, что он идет в аэропорт и на станции на табло знак самолета. Я уточнил, один ли тут аэропорт. Получил ответ, что один. Ещё раз выдохнули. Люди видно, что тоже с вещами для путешествия. Минут через пять парень говорит на английском, что он ошибся и этот поезд действительно не едет в аэропорт. Как, блин, это возможно? ! Ладно, в Киеве выясним. Что делать? Мы сейчас просто не успеем на самолет. И главный вопрос – почему все складывается именно так, чтоб мы не успели? Становится как-то не по себе. Что делать. Быстрый опрос пассажиров и парня показал, что надо выходить в ближайшем городе и ехать на автобусе.
Судя по неуверенным лицам тех, кто вышел с нами, они были не менее удивлены. Автобусом ехать около 20 минут, а приедет он за нами через 15 минут. Значит мы в идеальном случае приедем за 40 минут до вылета. К счастью, на остановке бесплатный вай-фай, срочно заказываю убер. Он будет ехать быстрее, но приедет за нами из аэропорта минимум через 15 минут. Снова не вариант. Ахтунг! Или как там говорят в Германии. Думать, нужно срочно что-то думать. О, гугл предлагает какое-то неизвестное такси. Срочно ставим приложение, регистрируемся со скоростью света. Тариф 25 евро. Да все равно уже какой там тариф. Машина оказалась прямо возле нас. Сели в такси заработал роуминговый интернет.
Прибыли в аэропорт. Быстро к табло. Нашего рейса вообще нет. Да что ж такое! Подбежали к какому-то работнику, он назвал на какой гейт нам бежать. Несемся со скоростью света. Каким-то чудом на всех контролях не оказалось ни одного пассажира. Добегаем до гейта, как раз идет посадка в самолет. Успели! Есть ещё менее 10 минут до конца посадки. А значит самое время покушать. Довольные достали салаты, которые купили утром в маркете и начали трапезничать. Перелет прошел хорошо и спокойно. Не считая странного грохота в районе шасси в момент посадки самолета. В дороге мы прорабатывали десятки ситуаций, пытаясь предположить почему поезд, который по всем критериям ехал в аэропорт, и более того – мы точно видели такой поезд на табло аэропорта, когда вначале путешествия выбирали на чем ехать. Самая логическая версия была – петля времени. Или более сложная версия – две петли времени сразу. Скорее всего пропавшая связь с интернетом попала именно на тот момент, когда мы попали в то время, когда эта ветка имела другой конец, а мобильный интернет попросту не существовал.
Уже дома я начал перебирать интернет и, честно говоря, ответ нашел не сразу. В случае с отсутствующим интернетом объяснение простое – " Киевстар" , похоже, уронил сервер в тот момент и восстанавливал роуминг. А вот с веткой S1 история поинтереснее. Это единственная ветка среди S, которая имеет раздвоение на одном из своих концов. За две станции до конечной. Вагоны расцепляются и поезд превращается в два разных. Тот вагон, на котором конкретно есть аэропортовая пометка, поедет в аэропорт, остальные поедут в другой город, обратная дорога с которого займет минимум 40 минут. Я не знаю, как до этого дошли проектировщики схем метро Мюнхена. Но настолько глупых решений мы не встречали ещё ни в одной из пройденных стран, это в какой-то мере победа над проблемами в логике метро самой Японии)))
Хотя, между нами говоря, если бы мы не улетели, то лишние дни в таком прекрасном месте как в Баварии, лишними бы не были.
Информация о поездке
Дата путешествия: 01.01. 2020 – 05.01. 2020
Продолжительность: 2 полных дня и по половинке
Авиабилеты: Wizz
Отель: Booking
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 4/10 (Ниже среднего)
О транспорте Баварии и технические детали маршрута
Перед поездкой я зарегистрировал аккаунт на сайте ЖД Германии.
На телефон нужно установить два приложения:
DB-Navigator – для отображения Бавариан карты без интернета
MVV-App – для покупки онлайн и отображения локальных билетов онлайн
Каждый раз, когда нам нужно было купить дневной проездной или очередную Бавариан карту, я делал это онлайн и с экрана телефона предъявлял контролёрам. Бавариан карта при покупке онлайн дешевле на пару евро чем в кассе.
Мы путешествовали в составе муж, жена и наш ребенок 8 лет. Для поездки из аэропорта в Тегернзе (через Мюнхен) мы купили Бавариан карту (она же Bayern card) на двух взрослых, так как ребенок 8 лет в данном случае едет бесплатно. Таким образом нам был доступен весь региональный и локальный транспорт Баварии, включая поезда и автобусы. Вроде как в эту карту не входят некие интерсити, но нам на маршруте они не попадались.
Мы добирались региональными поездами BRB или BOB. Оба этих поезда входили в Бавариан карту.
Если поезд едет в нужном тебе направлении, необходимо убедиться, что именно на твоем вагоне или внутри него указано это направление. Так как часть вагонов может отсоединиться и поехать в другом направлении. Так было с направлением Мюнхен - Тегернзе и Мюнхен - Аэропорт на ветке S1.
Важно. До Инсбрука по Бавариан карте доехать нельзя. Самый дешевый вариант, который мы нашли, – Flixbus.
Если за пределы Мюнхена выезжать не нужно, то имеет смысл покупать дневной групповой проездной. Но онлайн его нужно покупать именно в тот день, когда планируешь им пользоваться. Так как он будет сразу закомпостирован.
Для того, чтобы добраться до аэропорта, идеальнее всего подходит аэропортовый дневной билет, который также покроет весь транспорт Мюнхена.
Зараз ми самі того не підозрюючи вирушимо в одну з найкрасивіших поїздок Європою – в Баварію! Рік тому я мав корпоратив в одному чудовому німецькому місті на озері Тегернзе. І одні з найяскравіших вражень – це гора висотою понад півтора кілометри, з якої можна летіти близько 20 хвилин на санках униз! Вже після першого свого спуску я зрозумів, що не можу не поділитися цим зі своєю сім'єю. Як тільки повернувся, буквально одразу взяв квитки на трьох до Мюнхена наступної зими! Єдине – почекав кілька тижнів, щоб квитками не потрапити до наступного можливого корпоративу.
Не сперечаюся, затія жахлива стрімка, швидкість на санках (ми заміряли) розвивається до 60 кілометрів. Я сам там пару разів так летів із санок, що боявся не зібрати всіх кісток. Тож цілий рік ми морально готувалися. Мишко начебто був і радий цій витівці, але помітно переживав. Друге важливе завдання – взяти багато теплих речей, включаючи змінні, та додаткову пару взуття, і все це укласти у ручну поклажу. Рік моральної підготовки і ми починаємо!
За день до вильоту з'ясовується, що це небувало тепла зима для тих місць, і траса просто закрита, прогнозів її відкриття також немає, як і прогнозів на сніг. А щоб напевно добити ще – спалах коронавірусу двотижневої давності потрапив саме на Баварію. А точніше на одне з тих міст, куди я пропонував заїхати.
Начебто як інкубаційний період якраз закінчився і нових випадків не було, але все одно такий момент. Які висновки можна зробити: туристів явно буде зараз поменше, а із закритими саночками ми конкретно зекономимо на поїздці)
Тепер коригуємо маршрут – і вперед! Але теплі речі про всяк випадок із собою взяли, раптом санчата відкриють таки. Незадовго до раннього вильоту в мене почало боліти в боці. Боліло так, що я переживав, що це можливий апендицит. Самодіагностика з інтернету показала, що у мене 4 із 5 головних симптомів не співпадають. А п'ятий умовно збігається - наявність болю. Гаразд, Мюнхен, ми все одно до тебе дістанемося. Посідали в літак – і вщух у небо! Вилітали ми 14 лютого. Поїздка почалася відразу в позитивному ключі, коли стюардеса МАУ зачитувала всім вірш-побажання про хмари та приємну турбулентність у наших серцях. Коли ми піднялися в сонячне небо над хмарами, нас частували шоколадками. Ну, не милашки? )
Далі у нас план такий: прилітаємо, швиденько сідаємо на поїзд і їдемо до міста Роттах-Егерн – це там, де знаходиться озеро. Там навіть без санчат буде гарно. По дорозі десь у камері зберігання залишимо речі. Враховуючи, що літак приземлиться об 11:20, то до кінця світлового дня ми ще матимемо повно часу. Після прильоту зловили небувало довгу чергу на паспортний контроль. Такс, на найближчий потяг вже не встигнемо, але маршрут таки виконаємо. Поки стояли, я помітив, що поруч із нами у черзі стоїть один із колишніх президентів України. Оце так поворот. Невже навіть президенти стежать за моїми акціями? ) Ми зробили селфі, він дав Міші п'ять і потиснув мені руку, побажавши удачі. І в цей момент сталося несподіване! Ви просто не повірите. Краще сядьте зручніше. У мене тут же пройшов мій "апендицит". Можливо, це перший у світі випадок такого лікування. Цікаво, від коронавірусу він також може так "зцілювати"?
Їхати від центру приблизно півтори години. Але гугл постійно плутається у показаннях, то треба їхати двома поїздами, то треба їхати двома поїздами і автобусі. Хоч як дивно, але на мюнхенську платформу приїхав поїзд, на якому було вказано, що він їде прямо на озеро, куди нам треба. Незважаючи на це, Гугл посилено вимагав, щоб ми пересіли. У самому поїзді на табло зупинки із озером не було. Доїхали до зупинки, де Гуґл вимагав з нас пересадку. Вийшли, наступний поїзд буде за хвилину. Але цей підозріло не їде. Повернувся до поїзда і спитав, чи не їде він на озеро. Дівчина сказала, що нам далі і показала в кінець поїзда. Підійшли до працівника на станції, назвали озеро, він сказав, щоб ми терміново сідали в останній вагон нашого ж поїзда. Це ще як? Гаразд, не сперечатимемося з наукою. Забігли швидко до останнього вагона, а там на табло якраз і світиться потрібне нам Тегернзе. Ми сидимо у повному нерозумінні. Як це так, один і той самий поїзд одночасно і їде, і не їде на озеро. Але як виявилось, у Німеччині це можливо. Не знаю, як з рештою вагонів, але через 30 хвилин за вікнами вже відкрилася шикарна панорама на просторе озеро. Ми приїхали. З чого почати?
Хочеться поділитися одразу всіма вже рідними для мене місцями із сім'єю. До нас підійшов чоловік і напіванглійською дав ще ряд порад, що обов'язково потрібно подивитися на озері. Найприємніше в цьому озері, що воно чудово абсолютно в будь-яку погоду. Рік тому я бачив його під сонячним небом, зараз воно під важкими сірими хмарами. Картинка зовсім інша, але не менш чудова. Наприклад, колір води від цього виглядає лише більш насиченим.
Навколо озера є кілька містечок і місця для трекінгу в гори з панорамними оглядами. Ми, звичайно, не могли пропустити оглядку. Причому піднімалися на неї двічі. Один раз щоб помилуватися, ну а вдруге щоб забрати забутий рюкзачок. Але на озері це нормально, від таких видів я думаю, ми не перші, хто забував рюкзаки. Честь виконання другого підйому випала мені, тому що я програв у гру "Камінь, ножиці, папір".
Міша поцікавився, коли ми їстимемо в якомусь ресторані. Мишу чекало здивування, коли ми пояснили, що в подібних поїздках найчастіше дворазовий режим харчування з перекушуванням. Так як на ресторани в подібних місцях не вистачить часу, ні грошей. Тому важливо дуже добре і щільно снідати. А ось перекушування можна влаштовувати скільки хочеш. Тільки потрібно знайти магазин, але з магазинами повний дефіцит. Вони на озері є, але чомусь саме не в тих місцях, де ми лазили.
Тому питання з водою вирішували заходом у кафешку та проханням налити питної води. Хазяйка кафе з радістю погодилася. Коли ми дійшли до міста Роттах-Егерн і набрали собі в невеликій лавці сосисок і булку, то з'ясувалося, що приймають тільки готівку, а банкомати тут, звичайно, є, але знову-таки зовсім не там, куди ми дісталися) Даша знайшла в кишені один євро. Продавщиця розуміючи нас подивилася і сказала, щоб ми не парилися. Взяла монетку та дала нам наше замовлення. Сказала, що це зовсім не проблема і що про те, що "Зима близько". Що це означало, я не зрозумів, але милашки сьогодні, схоже, все.
А ще тут всюди безкоштовні туалети. Наскільки таки сильний контраст між Баварією та тією Німеччиною, де знаходиться Дрезден. Відчуття, що дві різні країни. Але насправді такі контрасти я помічав і в інших країнах. Навіть якщо в Україні взяти протилежні кінці, то менталітет та умови сильно відрізнятимуться. І зараз ми реально у класній Німеччині. А ще й озеро на тлі засніжених гір, чи взагалі є щось красивіше в цьому світі?
Якщо згадати найкращі місця Європи на нашому досвіді, це Ансі, Гарда та Норвегія… Ці всі місця об'єднують саме озера та гори. І тільки у Норвегії ще й явна перевага – водоспади, які десятками ллються з фіордів. Навіщо кудись далі їхати, просто жити тут, та й усе, щоранку прокидатися у цій красі. Так, зберися, ще більша частина світу не розвідана! Раптом десь ще красивіше. От якби можна було перенести це озеро з горами в Домінікану, а ще кілька фіордів і трохи вулиць з Ансі туди… Хоча ні, так не можна, біля гор розтануть снігові вершини, а вулиці Ансі втратить свою неповторну атмосферу старовинної Франції. Ну ось, доки міркував тут, уже й потемніло. На озері від цього стало не менш красиво, тепер у містечках засвітилося світло. Хоча інший берег вже особливо не видно.
Ми пройшли маршрут близько 10 кілометрів уздовж озера, детально вивчили аж два міста і тепер можна з почуттям виконаного обов'язку повертатися до Мюнхена. Устрибнули в автобус, який нас повіз навколо озера прямо до залізниці, де ми пересіли на прямий поїзд. Відстань між красою Баварії розташована максимально ідеально. Назад нам треба було їхати півтори години. Цього часу якраз вистачає, щоб відпочити від маршруту і дістатися кудись поїсти. З їжею питання вирішувалося також досить легко. На центральному залізничному вокзалі Мюнхена знаходиться величезний фуд-корт. Я б не сказав, що дуже смачно, зате швидко і недорого.
Інсбрук
Ще рік тому я відкрив просто чудове місто в Австрії. Туди ходять фліксбаси, дорога займає приблизно дві з половиною години і коштує 8 євро в один бік із особи, якщо купувати заздалегідь. Дорога пролягає прямо крізь Альпи і вже в автобусі, дивлячись у вікно, отримуєш частину вражень. Але це, звичайно, якщо ви любите гірські краєвиди. Нам пощастило побачити веселку незвичайної форми на вершині гір. Це якась райдужна пляма асиметричної форми.
А ще в Європі, окрім якісних доріг, якісні пробки. Якщо потрапляєш у пробку, то вже ґрунтовно, а не на пару хвилин. Так що у нас були додаткові 30 хвилин милування гірським пейзажем та незвичайною веселкою. Наскільки я з'ясував з інтернету, це один із варіантів природного явища, яке називається Паргелій.
Рік тому в мене був холодний і завалений снігом Інсбрук, він викликав у мене море захоплення. Те, що викликав у нас сонячний Інсбрук, можна класифікувати як два океани захоплення, причому кожного. Майже відразу ми почали підйом на найвищу вершину міста. Потрібно було їхати на фунікулері та канатках із двома пересадками. Добре, хоч зараз морально я був готовий до ціни. Раунд тріп близько 40 євро з дорослого та 20 євро з дитини. Але в будь-якому випадку до подорожі Баварією потрібно бути фінансово-морально готовим. Ми вже тоді почали підозрювати, але ще не знали, що наша подорож виявиться однією з найдорожчих на нашому досвіді. Воно посіло четверте місце за середньою вартістю дня (включаючи лоукост-квитки та готель).
Баварія за вартістю дня перемагає такі поїздки, як Японія, Мальдіви, Сейшели, Китай, ту поїздку до Малайзії, до якої входили Таїланд, Сінгапур та Туреччина. У цій поїздці з нами був Мишко, але сумарні витрати на дитину тут дуже низькі. Готель, сніданки та транспорт безкоштовні. Якщо відняти витрати на дитину (включаючи переліт), то поїздка займає 11-те місце на рівні з вищезгаданими поїздками. Така цікава статистика.
На самій горі нас чекало дуже багато снігу та літнє спекотне сонце. Можна було навіть повністю зняти футболку та грітися під сонечком. Внизу серед Інсбрука розташований аеропорт, за зльотами та посадками якого було зручно спостерігати. Та коли по самому місту гуляєш, радісно дивитися на літаки прямо над головою.
Рік тому снігу було більше, і трекінг у горах був недоступний. Зараз ситуація була кращою, але слизько було так, що ми себе відчували героями фільму про Еверест. Особливо коли хтось починав ковзати вниз. Піднятися за маршрутом до самої вершини це ще пів справи. А ось злізти. . . Було і страшно, і весело одразу. Ми з Мишком намагалися з'їжджати сидячи на безпечних ділянках.
Але нічим добрим це не закінчувалося. Тільки мокрими та холодними стали. Один індус таки вирішив з'їхати у напрямку до підйомника, але мені в якийсь момент здалося, що він зараз з'їде на кілька кілометрів нижче за підйомник.
На нього всі дивилися і з жахом, і із захопленням. Те, що ми намокли, це нестрашно, зараз прямо на горі вмостимося на лавці і прогріємось на сонечку. Зліпили маленького сніговика, назвали його "Бен".
А ще на горі ловить вай-фай та своїми емоціями можна ділитися у прямому ефірі з батьками. Виявляється, те, що минулого року в мене Інсбрук був без сонця, було перевагою. У результаті я минулого року отримав нереальне задоволення від пейзажів, а цього року раз на п'ять сильніший.
Хоча мені тоді здавалося, куди ще красивіше. Крім вершини гори, сам Інсбрук не менш прекрасний. Там є річка, вздовж якої розташувалися різнокольорові будиночки. Це місце також обов'язково до відвідування.
Я би виділив ці будиночки як візитну картку міста. І природно саме місто, на тлі гір просто чудове. Коли ми спускалися з гори, то вийшли на проміжну станцію. Там невелике містечко та альпійський зоопарк. Рік тому я відкрив для себе цей гарний маршрут, прориваючись крізь кучугури та провалюючись по коліна у снігах. Цього ж року це був чудовий сонячний ліс. Навіть не віриться, наскільки може кардинально відрізнятися одне й те саме місце у різні роки.
А ще у нас підростає майбутній письменник оповідань Мишко. І наступний текст його перша проба пера:
--------------
Ми ходили містом 2 рази. І ми двічі бачили золотий дах. І ми шукали кафе. Ми гуляли містом. У нас був flixbus о 17:30. Ми доїхали чудово. Ми заходили в ту каву де колись виступав Гітлер. У Мюнхені ми бачили метро. Номер S1, S2, S3, S4, S6, S7, S8. S5 немає. Шкода сумно.
--------------
Я лише хочу доповнити тим, що на маршруті Мюнхен - Інсбрук однозначно має сенс доплачувати за переднє панорамне місце в автобусі, оскільки фантастичні гірські краєвиди найкраще виглядають із панорамних вікон другого поверху. Вже закінчувався другий день. Але час погуляти Мюнхеном ми так знайти і не змогли. Але як писав Мишко, увечері ми мали обов'язковий похід у Ховбройхаус. Ми сіли за стіл із німецькою компанією.
Як мені пояснив чоловік з розкішним "мусташем", для того, щоб розуміти, що ти живеш у Мюнхені, потрібно час від часу відвідувати цей паб. Атмосфера тут, як я колись писав, непередавана. Щойно відчиняєш вхідні двері, одразу ж ловиш ударну хвилю музичного оркестру та гулу сотень відвідувачів. Перше відчуття завжди однакове: "Тут, напевно, зібралося все місто" і "Як вони взагалі тут помістилися? ". Але відвідувач завжди знайде собі компанію до душі, до якої можна приєднатися.
Ми замовили собі дві здорові свинячі рульки, море пива та картоплю для Миші. Цієї вечері ми поставили свій новий рекорд з чеку за трапезу в 49 євро. Але це було настільки смачно і душевно, що воно того варте. Для Миші цей день був однією з найзнаменніших в історії його подорожей, сьогодні у свої вісім років він відкрив десяту країну! При цьому не перестаючи повторно повертатися до своїх улюблених країн.
Швангау
Вигляд з мосту Марії
А тепер наша вишня на торті. Так як ми вперше встигли відвідати озеро Тегернзе, яке спочатку планувалося на цей день, то тепер ми маємо виграний день у поїздці. Попередні два дні і так віднесли цю подорож до одного з найкращих по Європі, а тепер ми їдемо потягом уздовж зелених і жовтих полів, а на тлі Альпи, багато Альп. Їхати потрібно близько двох годин, залежно від поїзда. Всередині вагона є великі панорамні вікна, що дуже підходять для спостереження за красою та місцевою живністю.
На цьому маршруті нам пощастило побачити мисливського орла. Це, звичайно, не такий улов, як тоді, коли ми їхали до Дрездена. Там були і олені, і зайці на полях, проте ми всю дорогу біля вікон проводили фотосесії. Наприкінці маршруту на всіх чекало чергове озеро, з іншого боку якого було розсипано дрібні будиночки. Поїзд усіх висадив на кінцевій станції Фюссен, а звідти 10 хвилин автобусом у Швангау. Все це покривається баваріан кардом.
Автобус знайти досить легко, тому що в нього пересідає буквально весь поїзд. Там одразу під'їжджає кілька автобусів, так що всі без проблем поміщаються. І ось відбувається, тебе привозять до самого епіцентру краси. Ти в місті, по краях два величні замки. Входи до замків безкоштовні без квитків. Але якщо хочеш відвідати зали, то будь добрий, стій у кілометровій черзі до загальної каси. Так як у чергах ми практично ніколи не стоїмо, відвідування залів вирішили пропустити. Спочатку ми піднялися до замку Хоеншвангау.
Вгору підніматися хвилин 10. Там же, за стінами замку, ти розумієш, заради чого потрібно було стільки добиратися. Хоча це добирання скоріше відноситься до краси маршруту, ніж просто проїзд між містами. З одного красивого замку відкриваються види прямо на другий, ще красивіший. В інший бік озеро та тематичні будиночки поруч із ним. Оскільки ми не можемо жити без озер, то наступною точкою маршруту було обрано озеро Альп із темно-смарагдовою водою.
У озера є як мінімум два місця для гарних видів. Перше – прямо з берега на засніжені гори, що визирають серед лісів на протилежному кінці. Друга точка знаходиться на висоті праворуч. Щоб дістатися до огляду, потрібно трохи прогулятися вгору лісом. Друга оглядка сподобалася саме тим, що вода набуває зеленого кольору сусідньої гори.
Які ж красиві місця є в Європі, але як же заздалегідь з'ясувати, де саме такі місця? Наприклад, я про це місце ще тиждень тому навіть не знав, а тепер подумки ставлю поїздку поруч із найкрасивішими подорожами Європою.
Далі ми пішли вглиб лісу подивитися, що там сховалося за лебедине озеро. Але скажу відразу: взимку на нього точно не варто гаяти час. Хоча два лебеді там все-таки плавало) Ще й лісом явно пройшовся ураган, ми зустріли на шляху багато повалених дерев))) Від лебединого озера повернення до міста йде дорогою, з якою йде основний в'їзд. І саме звідси відкривається вся міць замку Хоеншвангау.
Зважаючи на все, його розташування захищало саме цю дорогу. З цього боку він є неприступним у всіх сенсах цього слова. Я навіть зрадів, що я лише мандрівник, а не лицар, який повинен завойовувати замок. Тепер ми знову на початку, на роздоріжжі між двома замками. Можна йти досліджувати другий. Але спочатку підкріпитись. Відмінною приємністю невеликого містечка виявилося те, що тут недорогі ціни у місцевій кав'ярні. Ще й подають їжу миттєво. Щоправда, максимум, на що тут можна розраховувати, це картопля фрі та подібні страви, але за оперативність тверда п'ятірка.
З другим замком треба чинити так: спочатку йти на замок, поки він не зачинився, а потім йти на панорамний міст Марії. Ми ж зробили навпаки і врешті-решт не встигли зайти всередину замку. Так як у зимовий час він працює на дві години менше, ніж у літню пору. До 16:00. На міст підніматися, звичайно, не так легко, як могло б бути. Це якщо виявити бравість і підніматися по стежках прямо. Можна, звичайно, і асфальтованою дорогою. Але на вигляд це якось довго і похмуро, плюс весь час доведеться дихати запахом коней. А тут чисте лісове повітря, гора та сніжок, багато снігу! Що ще для щастя потрібне.
Ще ніби як можна автобусом за 3 євро під'їхати. Але це вже зовсім без романтики, без коней та без лісу. І ось ми виходимо на міст. . . Під нами прірва близько сотні метрів вниз, у самому низу кілька потужних водоспадів, але найкрасивіша – це вид на замок. Це не просто якийсь там вид на замок. Це найкрасивіший вид на рукотворний об'єкт, який ми колись бачили. Озера з горами вже вилетіли з голови. Хотілося просто тут стояти і нескінченно фотографувати, потім нескінченно дивитися, а потім ще раз нескінченно фотографувати, та й наостанок ще раз нескінченно дивитися. А краще все одразу! До того ж вхід на міст абсолютно безкоштовний. Чому з людей беруть гроші за те, щоб вони дивилися якісь картини в музеях, а тут краса в мільйони разів сильніша, просто для всіх і безкоштовно. Ще ми бачили у відгуках на угле, що ще місяць тому цей міст було закрито на ремонт. Ми боялися, що застанемо його ще закритим, але нам дуже пощастило.
Ну і як тепер далі рухатися маршрутом, якщо неможливо відірватися. Я зробив кілька спроб відірвати погляд від панорами. Ніяк, просто безуспішно. Я правда вже бачив подібні краси, але в снах. А тут уперше наяву. Так, треба таки взяти себе в руки і змусити йти далі. А далі є кілька оглядів, з яких замок уже відкривається немов на вертольоті. На верхні підніматися не обов'язково, там види плюс-мінус однакові. Але такі, як у настільній грі Каркассон. Тут тобі і озера, і гори, і міста, і безкраї поля. Ми ще дивлячись фотографії в інтернеті думали, що це фотографії з дронів зроблені, а тут виявляється настільки вдало розташувалася гора.
Як я вже писав раніше, даремно ми замок залишили на кінець, коли ми зайшли всередину, то встигли дійти тільки до туалету і все закрилося. Охоронець, звичайно, запевняв-заспокоював, що всі, хто не встиг, можуть завтра зайти. Але не будеш ж ти завтра ще раз сюди прилітати з Києва заради замку) А так краса, звичайно, фантастична.
Ну що ж, настав час повертатися до Мюнхена. Останній поїзд взимку вирушає близько 6-ї вечора. Якщо не встигнути, то дорога назад буде насиченою на пригоди. Розклад автобусів до поїзда добре підібраний. Були автобуси як від першого поїзда, і до останнього. Хоча до Фюссена пішки менше години йти, але після цих гірських замків уже й на зупинці посидіти зайвих хвилин 30-40 на радість. А може і на старість) Мишко ж на маршрутах тримався огірком. У нього щодня була вечірня смачна нагорода за витривалість на маршрутах. Але, схоже, його витривалість стає вищою за нашу. Шкода, що по дорозі вже було темно і не можна було зайвий раз помилуватися панорамами за вікном. Це був наш третій вечір і до прогулянок самим Мюнхеном дістатися знову не вдалося.
Мюнхен
Тут я починаю помічати по карті, що рейки, якими йде поїзд, зовсім ніяк не можуть привести нас до аеропорту. Запитали поряд з місцевим, він сказав, що аеропорт – це кінцева. Причому сказав це російською, а потім з'ясувалося, що інших слів російською він і не знає. Фух, видихнули. Та й на поїзді було написано, що він іде в аеропорт та на станції на табло знак літака. Я уточнив, чи тут аеропорт. Отримав відповідь, що одна. Ще раз видихнули. Люди видно, що теж із речами для подорожі. Хвилин через п'ять хлопець говорить англійською, що він помилився і цей поїзд справді не їде до аеропорту. Як, млинець, це можливо? ! Гаразд, у Києві з'ясуємо. Що робити? Ми зараз просто не встигнемо на літак. І головне питання – чому все складається саме так, щоби ми не встигли? Стає якось не по собі. Що робити. Швидке опитування пасажирів та хлопця показало, що треба виходити у найближчому місті та їхати на автобусі.
Судячи з невпевнених осіб, тих, хто вийшов з нами, вони були не менш здивовані. Автобусом їхати близько 20 хвилин, а приїде він за нами за 15 хвилин. Отже, ми в ідеальному випадку приїдемо за 40 хвилин до вильоту. На щастя, на зупинці безкоштовний вай-фай терміново замовляю убер. Він їхатиме швидше, але приїде за нами з аеропорту щонайменше через 15 хвилин. Знову не варіант. Ахтунг! Або як там кажуть у Німеччині. Думати треба терміново щось думати. О, Гугл пропонує якесь невідоме таксі. Терміново ставимо програму, реєструємося зі швидкістю світла. Тариф 25 євро. Та все одно вже який там тариф. Машина виявилася біля нас. Селі у таксі заробив роумінговий інтернет.
Прибули до аеропорту. Швидко до табло. Нашого рейсу взагалі нема. Та що таке! Підбігли до якогось працівника, він назвав на який гейт нам тікати. Маємо зі швидкістю світла. Якимось дивом на всіх контролю не виявилося жодного пасажира. Добігаємо до гейта, якраз йде посадка в літак. Встигли! Є ще менше 10 хвилин до кінця посадки. А значить, саме час поїсти. Задоволені дістали салати, які купили вранці у маркеті та почали трапезувати. Переліт пройшов добре та спокійно. Крім дивного гуркоту в районі шасі в момент посадки літака. У дорозі ми опрацьовували десятки ситуацій, намагаючись припустити чому поїзд, який за всіма критеріями їхав до аеропорту, і навіть того – ми точно бачили такий поїзд на табло аеропорту, коли спочатку подорожі обирали на чому їхати. Найлогічніша версія була – петля часу. Або складніша версія – дві петлі часу відразу. Швидше за все, зниклий зв'язок з інтернетом потрапив саме на той момент, коли ми потрапили в той час, коли ця гілка мала інший кінець, а мобільний інтернет просто не існував.
Вже вдома я почав перебирати інтернет і, чесно кажучи, відповідь знайшла не одразу. У випадку з відсутнім інтернетом пояснення просте – "Київстар", схоже, упустив сервер на той момент і відновлював роумінг. А ось з гілкою S1 історія цікавіше. Це єдина гілка серед S, яка має роздвоєння на одному зі своїх кінців. За дві станції до кінцевої. Вагони розчіплюються і поїзд перетворюється на два різні. Той вагон, на якому є аеропортова позначка, поїде в аеропорт, інші поїдуть в інше місто, зворотна дорога з якого займе мінімум 40 хвилин. Я не знаю, як раніше дійшли проектувальники схем метро Мюнхена. Але настільки дурних рішень ми не зустрічали ще в жодній з пройдених країн, це певною мірою перемога над проблемами в логіці метро самої Японії)))
Хоча, між нами кажучи, якби ми не відлетіли, то зайві дні в такому чудовому місці, як у Баварії, зайвими б не були.
Інформація про подорож
Дата подорожі: 01.01. 2020 – 05.01. 2020
Тривалість: 2 повні дні та по половинці
Авіаквитки: Wizz
Готель: Booking
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 4/10 (Нижчий за середній)
Про транспорт Баварії та технічні деталі маршруту
Перед поїздкою я зареєстрував обліковий запис на сайті залізниці Німеччини.
На телефон потрібно встановити дві програми:
DB-Navigator - для відображення Баваріан карти без інтернету
MVV-App – для покупки онлайн та відображення локальних квитків онлайн
Кожен раз, коли нам потрібно було купити денний проїзний або чергову карту Баваріана, я робив це онлайн і з екрана телефону пред'являв контролерам. Баваріан карта при покупці онлайн дешевше на пару євро ніж у касі.
Ми подорожували у складі чоловік, дружина та наша дитина 8 років. Для поїздки з аеропорту в Тегернзе (через Мюнхен) ми купили Баваріан карту (вона ж Bayern card) на двох дорослих, тому що дитина 8 років у цьому випадку їде безкоштовно. Таким чином нам був доступний весь регіональний та локальний транспорт Баварії, включаючи поїзди та автобуси. Начебто до цієї карти не входять якісь інтерсіті, але нам на маршруті вони не траплялися.
Ми добиралися регіональними поїздами BRB чи BOB. Обидва ці поїзди входили в Баваріан карту.
Якщо поїзд їде у потрібному тобі напрямку, необхідно переконатися, що саме на твоєму вагоні або всередині нього вказано цей напрямок. Оскільки частина вагонів може від'єднатися та поїхати в іншому напрямку. Так було з напрямком Мюнхен – Тегернзе та Мюнхен – Аеропорт на гілці S1.
Важливо. До Інсбрука по Баваріан карті доїхати не можна. Найдешевший варіант, який ми знайшли – Flixbus.
Якщо за межі Мюнхена виїжджати не потрібно, то має сенс купувати денний груповий проїзний. Але онлайн його потрібно купувати саме того дня, коли плануєш ним користуватися. Оскільки він буде одразу закомпостований.
Для того, щоб дістатися аеропорту, найкраще підходить аеропортовий денний квиток, який також покриє весь транспорт Мюнхена.