Неймовірні краси зимової Баварії

06 березня 2020 Час поїздки: з 14 лютого 2020 до 17 лютого 2020
Репутація: +6554
Додати до друзів
Написати листа

Зараз ми самі того не підозрюючи вирушимо в одну з найкрасивіших поїздок Європою – в Баварію! Рік тому я мав корпоратив в одному чудовому німецькому місті на озері Тегернзе. І одні з найяскравіших вражень – це гора висотою понад півтора кілометри, з якої можна летіти близько 20 хвилин на санках униз! Вже після першого свого спуску я зрозумів, що не можу не поділитися цим зі своєю сім'єю. Як тільки повернувся, буквально одразу взяв квитки на трьох до Мюнхена наступної зими! Єдине – почекав кілька тижнів, щоб квитками не потрапити до наступного можливого корпоративу.


Не сперечаюся, затія жахлива стрімка, швидкість на санках (ми заміряли) розвивається до 60 кілометрів. Я сам там пару разів так летів із санок, що боявся не зібрати всіх кісток. Тож цілий рік ми морально готувалися. Мишко начебто був і радий цій витівці, але помітно переживав. Друге важливе завдання – взяти багато теплих речей, включаючи змінні, та додаткову пару взуття, і все це укласти у ручну поклажу. Рік моральної підготовки і ми починаємо!

За день до вильоту з'ясовується, що це небувало тепла зима для тих місць, і траса просто закрита, прогнозів її відкриття також немає, як і прогнозів на сніг. А щоб напевно добити ще – спалах коронавірусу двотижневої давності потрапив саме на Баварію. А точніше на одне з тих міст, куди я пропонував заїхати.

Начебто як інкубаційний період якраз закінчився і нових випадків не було, але все одно такий момент. Які висновки можна зробити: туристів явно буде зараз поменше, а із закритими саночками ми конкретно зекономимо на поїздці)

Тепер коригуємо маршрут – і вперед! Але теплі речі про всяк випадок із собою взяли, раптом санчата відкриють таки. Незадовго до раннього вильоту в мене почало боліти в боці. Боліло так, що я переживав, що це можливий апендицит. Самодіагностика з інтернету показала, що у мене 4 із 5 головних симптомів не співпадають. А п'ятий умовно збігається - наявність болю. Гаразд, Мюнхен, ми все одно до тебе дістанемося. Посідали в літак – і вщух у небо! Вилітали ми 14 лютого. Поїздка почалася відразу в позитивному ключі, коли стюардеса МАУ зачитувала всім вірш-побажання про хмари та приємну турбулентність у наших серцях. Коли ми піднялися в сонячне небо над хмарами, нас частували шоколадками. Ну, не милашки? )


Далі у нас план такий:  прилітаємо, швиденько сідаємо на поїзд і їдемо до міста Роттах-Егерн – це там, де знаходиться озеро. Там навіть без санчат буде гарно. По дорозі десь у камері зберігання залишимо речі. Враховуючи, що літак приземлиться об 11:20, то до кінця світлового дня ми ще матимемо повно часу. Після прильоту зловили небувало довгу чергу на паспортний контроль. Такс, на найближчий потяг вже не встигнемо, але маршрут таки виконаємо. Поки стояли, я помітив, що поруч із нами у черзі стоїть один із колишніх президентів України. Оце так поворот. Невже навіть президенти стежать за моїми акціями? ) Ми зробили селфі, він дав Міші п'ять і потиснув мені руку, побажавши удачі. І в цей момент сталося несподіване! Ви просто не повірите. Краще сядьте зручніше. У мене тут же пройшов мій "апендицит". Можливо, це перший у світі випадок такого лікування. Цікаво, від коронавірусу він також може так "зцілювати"?

Їхати від центру приблизно півтори години. Але гугл постійно плутається у показаннях, то треба їхати двома поїздами, то треба їхати двома поїздами і автобусі. Хоч як дивно, але на мюнхенську платформу приїхав поїзд, на якому було вказано, що він їде прямо на озеро, куди нам треба. Незважаючи на це, Гугл посилено вимагав, щоб ми пересіли. У самому поїзді на табло зупинки із озером не було. Доїхали до зупинки, де Гуґл вимагав з нас пересадку. Вийшли, наступний поїзд буде за хвилину. Але цей підозріло не їде. Повернувся до поїзда і спитав, чи не їде він на озеро. Дівчина сказала, що нам далі і показала в кінець поїзда. Підійшли до працівника на станції, назвали озеро, він сказав, щоб ми терміново сідали в останній вагон нашого ж поїзда. Це ще як? Гаразд, не сперечатимемося з наукою. Забігли швидко до останнього вагона, а там на табло якраз і світиться потрібне нам Тегернзе. Ми сидимо у повному нерозумінні. Як це так, один і той самий поїзд одночасно і їде, і не їде на озеро. Але як виявилось, у Німеччині це можливо. Не знаю, як з рештою вагонів, але через 30 хвилин за вікнами вже відкрилася шикарна панорама на просторе озеро. Ми приїхали. З чого почати?

Хочеться поділитися одразу всіма вже рідними для мене місцями із сім'єю. До нас підійшов чоловік і напіванглійською дав ще ряд порад, що обов'язково потрібно подивитися на озері. Найприємніше в цьому озері, що воно чудово абсолютно в будь-яку погоду. Рік тому я бачив його під сонячним небом, зараз воно під важкими сірими хмарами. Картинка зовсім інша, але не менш чудова. Наприклад, колір води від цього виглядає лише більш насиченим.


Навколо озера є кілька містечок і місця для трекінгу в гори з панорамними оглядами. Ми, звичайно, не могли пропустити оглядку. Причому піднімалися на неї двічі. Один раз щоб помилуватися, ну а вдруге щоб забрати забутий рюкзачок. Але на озері це нормально, від таких видів я думаю, ми не перші, хто забував рюкзаки. Честь виконання другого підйому випала мені, тому що я програв у гру "Камінь, ножиці, папір".

Міша поцікавився, коли ми їстимемо в якомусь ресторані. Мишу чекало здивування, коли ми пояснили, що в подібних поїздках найчастіше дворазовий режим харчування з перекушуванням. Так як на ресторани в подібних місцях не вистачить часу, ні грошей. Тому важливо дуже добре і щільно снідати. А ось перекушування можна влаштовувати скільки хочеш. Тільки потрібно знайти магазин, але з магазинами повний дефіцит. Вони на озері є, але чомусь саме не в тих місцях, де ми лазили.

Тому питання з водою вирішували заходом у кафешку та проханням налити питної води. Хазяйка кафе з радістю погодилася. Коли ми дійшли до міста Роттах-Егерн і набрали собі в невеликій лавці сосисок і булку, то з'ясувалося, що приймають тільки готівку, а банкомати тут, звичайно, є, але знову-таки зовсім не там, куди ми дісталися) Даша знайшла в кишені один євро. Продавщиця розуміючи нас подивилася і сказала, щоб ми не парилися. Взяла монетку та дала нам наше замовлення. Сказала, що це зовсім не проблема і що про те, що "Зима близько". Що це означало, я не зрозумів, але милашки сьогодні, схоже, все.

А ще тут всюди безкоштовні туалети. Наскільки таки сильний контраст між Баварією та тією Німеччиною, де знаходиться Дрезден. Відчуття, що дві різні країни. Але насправді такі контрасти я помічав і в інших країнах. Навіть якщо в Україні взяти протилежні кінці, то менталітет та умови сильно відрізнятимуться. І зараз ми реально у класній Німеччині. А ще й озеро на тлі засніжених гір, чи взагалі є щось красивіше в цьому світі?


Якщо згадати найкращі місця Європи на нашому досвіді, це Ансі, Гарда та Норвегія… Ці всі місця об'єднують саме озера та гори. І тільки у Норвегії ще й явна перевага – водоспади, які десятками ллються з фіордів. Навіщо кудись далі їхати, просто жити тут, та й усе, щоранку прокидатися у цій красі. Так, зберися, ще більша частина світу не розвідана! Раптом десь ще красивіше. От якби можна було перенести це озеро з горами в Домінікану, а ще кілька фіордів і трохи вулиць з Ансі туди… Хоча ні, так не можна, біля гор розтануть снігові вершини, а вулиці Ансі втратить свою неповторну атмосферу старовинної Франції. Ну ось, доки міркував тут, уже й потемніло. На озері від цього стало не менш красиво, тепер у містечках засвітилося світло. Хоча інший берег вже особливо не видно.

Ми пройшли маршрут близько 10 кілометрів уздовж озера, детально вивчили аж два міста і тепер можна з почуттям виконаного обов'язку повертатися до Мюнхена. Устрибнули в автобус, який нас повіз навколо озера прямо до залізниці, де ми пересіли на прямий поїзд. Відстань між красою Баварії розташована максимально ідеально. Назад нам треба було їхати півтори години. Цього часу якраз вистачає, щоб відпочити від маршруту і дістатися кудись поїсти. З їжею питання вирішувалося також досить легко. На центральному залізничному вокзалі Мюнхена знаходиться величезний фуд-корт. Я б не сказав, що дуже смачно, зате швидко і недорого.

Інсбрук

Ще рік тому я відкрив просто чудове місто в Австрії. Туди ходять фліксбаси, дорога займає приблизно дві з половиною години і коштує 8 євро в один бік із особи, якщо купувати заздалегідь. Дорога пролягає прямо крізь Альпи і вже в автобусі, дивлячись у вікно, отримуєш частину вражень. Але це, звичайно, якщо ви любите гірські краєвиди. Нам пощастило побачити веселку незвичайної форми на вершині гір. Це якась райдужна пляма асиметричної форми.

А ще в Європі, окрім якісних доріг, якісні пробки. Якщо потрапляєш у пробку, то вже ґрунтовно, а не на пару хвилин. Так що у нас були додаткові 30 хвилин милування гірським пейзажем та незвичайною веселкою. Наскільки я з'ясував з інтернету, це один із варіантів природного явища, яке називається Паргелій.


Рік тому в мене був холодний і завалений снігом Інсбрук, він викликав у мене море захоплення. Те, що викликав у нас сонячний Інсбрук, можна класифікувати як два океани захоплення, причому кожного. Майже відразу ми почали підйом на найвищу вершину міста. Потрібно було їхати на фунікулері та канатках із двома пересадками. Добре, хоч зараз морально я був готовий до ціни. Раунд тріп близько 40 євро з дорослого та 20 євро з дитини. Але в будь-якому випадку до подорожі Баварією потрібно бути фінансово-морально готовим. Ми вже тоді почали підозрювати, але ще не знали, що наша подорож виявиться однією з найдорожчих на нашому досвіді. Воно посіло четверте місце за середньою вартістю дня (включаючи лоукост-квитки та готель).

Баварія за вартістю дня перемагає такі поїздки, як Японія, Мальдіви, Сейшели, Китай, ту поїздку до Малайзії, до якої входили Таїланд, Сінгапур та Туреччина. У цій поїздці з нами був Мишко, але сумарні витрати на дитину тут дуже низькі. Готель, сніданки та транспорт безкоштовні. Якщо відняти витрати на дитину (включаючи переліт), то поїздка займає 11-те місце на рівні з вищезгаданими поїздками. Така цікава статистика.

На самій горі нас чекало дуже багато снігу та літнє спекотне сонце. Можна було навіть повністю зняти футболку та грітися під сонечком. Внизу серед Інсбрука розташований аеропорт, за зльотами та посадками якого було зручно спостерігати. Та коли по самому місту гуляєш, радісно дивитися на літаки прямо над головою.

Рік тому снігу було більше, і трекінг у горах був недоступний. Зараз ситуація була кращою, але слизько було так, що ми себе відчували героями фільму про Еверест. Особливо коли хтось починав ковзати вниз. Піднятися за маршрутом до самої вершини це ще пів справи. А ось злізти. . . Було і страшно, і весело одразу. Ми з Мишком намагалися з'їжджати сидячи на безпечних ділянках.

Але нічим добрим це не закінчувалося. Тільки мокрими та холодними стали. Один індус таки вирішив з'їхати у напрямку до підйомника, але мені в якийсь момент здалося, що він зараз з'їде на кілька кілометрів нижче за підйомник.

На нього всі дивилися і з жахом, і із захопленням. Те, що ми намокли, це нестрашно, зараз прямо на горі вмостимося на лавці і прогріємось на сонечку. Зліпили маленького сніговика, назвали його "Бен".

А ще на горі ловить вай-фай та своїми емоціями можна ділитися у прямому ефірі з батьками. Виявляється, те, що минулого року в мене Інсбрук був без сонця, було перевагою. У результаті я минулого року отримав нереальне задоволення від пейзажів, а цього року раз на п'ять сильніший.


Хоча мені тоді здавалося, куди ще красивіше. Крім вершини гори, сам Інсбрук не менш прекрасний. Там є річка, вздовж якої розташувалися різнокольорові будиночки. Це місце також обов'язково до відвідування.

Я би виділив ці будиночки як візитну картку міста. І природно саме місто, на тлі гір просто чудове. Коли ми спускалися з гори, то вийшли на проміжну станцію. Там невелике містечко та альпійський зоопарк. Рік тому я відкрив для себе цей гарний маршрут, прориваючись крізь кучугури та провалюючись по коліна у снігах. Цього ж року це був чудовий сонячний ліс. Навіть не віриться, наскільки може кардинально відрізнятися одне й те саме місце у різні роки.

А ще у нас підростає майбутній письменник оповідань Мишко. І наступний текст його перша проба пера:

--------------

Ми ходили містом 2 рази. І ми двічі бачили золотий дах. І ми шукали кафе. Ми гуляли містом. У нас був flixbus о 17:30. Ми доїхали чудово. Ми заходили в ту каву де колись виступав Гітлер. У Мюнхені ми бачили метро. Номер S1, S2, S3, S4, S6, S7, S8. S5 немає. Шкода сумно.

--------------

Я лише хочу доповнити тим, що на маршруті Мюнхен - Інсбрук однозначно має сенс доплачувати за переднє панорамне місце в автобусі, оскільки фантастичні гірські краєвиди найкраще виглядають із панорамних вікон другого поверху. Вже закінчувався другий день. Але час погуляти Мюнхеном ми так знайти і не змогли. Але як писав Мишко, увечері ми мали обов'язковий похід у Ховбройхаус. Ми сіли за стіл із німецькою компанією.

Як мені пояснив чоловік з розкішним "мусташем", для того, щоб розуміти, що ти живеш у Мюнхені, потрібно час від часу відвідувати цей паб. Атмосфера тут, як я колись писав, непередавана. Щойно відчиняєш вхідні двері, одразу ж ловиш ударну хвилю музичного оркестру та гулу сотень відвідувачів. Перше відчуття завжди однакове: "Тут, напевно, зібралося все місто" і "Як вони взагалі тут помістилися? ". Але відвідувач завжди знайде собі компанію до душі, до якої можна приєднатися.


Ми замовили собі дві здорові свинячі рульки, море пива та картоплю для Миші. Цієї вечері ми поставили свій новий рекорд з чеку за трапезу в 49 євро. Але це було настільки смачно і душевно, що воно того варте. Для Миші цей день був однією з найзнаменніших в історії його подорожей, сьогодні у свої вісім років він відкрив десяту країну! При цьому не перестаючи повторно повертатися до своїх улюблених країн.

Швангау

Вигляд з мосту Марії

А тепер наша вишня на торті. Так як ми вперше встигли відвідати озеро Тегернзе, яке спочатку планувалося на цей день, то тепер ми маємо виграний день у поїздці. Попередні два дні і так віднесли цю подорож до одного з найкращих по Європі, а тепер ми їдемо потягом уздовж зелених і жовтих полів, а на тлі Альпи, багато Альп. Їхати потрібно близько двох годин, залежно від поїзда. Всередині вагона є великі панорамні вікна, що дуже підходять для спостереження за красою та місцевою живністю.

На цьому маршруті нам пощастило побачити мисливського орла. Це, звичайно, не такий улов, як тоді, коли ми їхали до Дрездена. Там були і олені, і зайці на полях, проте ми всю дорогу біля вікон проводили фотосесії. Наприкінці маршруту на всіх чекало чергове озеро, з іншого боку якого було розсипано дрібні будиночки. Поїзд усіх висадив на кінцевій станції Фюссен, а звідти 10 хвилин автобусом у Швангау. Все це покривається баваріан кардом.

Автобус знайти досить легко, тому що в нього пересідає буквально весь поїзд. Там одразу під'їжджає кілька автобусів, так що всі без проблем поміщаються. І ось відбувається, тебе привозять до самого епіцентру краси. Ти в місті, по краях два величні замки. Входи до замків безкоштовні без квитків. Але якщо хочеш відвідати зали, то будь добрий, стій у кілометровій черзі до загальної каси. Так як у чергах ми практично ніколи не стоїмо, відвідування залів вирішили пропустити. Спочатку ми піднялися до замку Хоеншвангау.

Вгору підніматися хвилин 10. Там же, за стінами замку, ти розумієш, заради чого потрібно було стільки добиратися. Хоча це добирання скоріше відноситься до краси маршруту, ніж просто проїзд між містами. З одного красивого замку відкриваються види прямо на другий, ще красивіший. В інший бік озеро та тематичні будиночки поруч із ним. Оскільки ми не можемо жити без озер, то наступною точкою маршруту було обрано озеро Альп із темно-смарагдовою водою.


У озера є як мінімум два місця для гарних видів. Перше – прямо з берега на засніжені гори, що визирають серед лісів на протилежному кінці. Друга точка знаходиться на висоті праворуч. Щоб дістатися до огляду, потрібно трохи прогулятися вгору лісом. Друга оглядка сподобалася саме тим, що вода набуває зеленого кольору сусідньої гори.

Які ж красиві місця є в Європі, але як же заздалегідь з'ясувати, де саме такі місця? Наприклад, я про це місце ще тиждень тому навіть не знав, а тепер подумки ставлю поїздку поруч із найкрасивішими подорожами Європою.

Далі ми пішли вглиб лісу подивитися, що там сховалося за лебедине озеро. Але скажу відразу: взимку на нього точно не варто гаяти час. Хоча два лебеді там все-таки плавало) Ще й лісом явно пройшовся ураган, ми зустріли на шляху багато повалених дерев))) Від лебединого озера повернення до міста йде дорогою, з якою йде основний в'їзд. І саме звідси відкривається вся міць замку Хоеншвангау.

Зважаючи на все, його розташування захищало саме цю дорогу. З цього боку він є неприступним у всіх сенсах цього слова. Я навіть зрадів, що я лише мандрівник, а не лицар, який повинен завойовувати замок. Тепер ми знову на початку, на роздоріжжі між двома замками. Можна йти досліджувати другий. Але спочатку підкріпитись. Відмінною приємністю невеликого містечка виявилося те, що тут недорогі ціни у місцевій кав'ярні. Ще й подають їжу миттєво. Щоправда, максимум, на що тут можна розраховувати, це картопля фрі та подібні страви, але за оперативність тверда п'ятірка.

З другим замком треба чинити так:  спочатку йти на замок, поки він не зачинився, а потім йти на панорамний міст Марії. Ми ж зробили навпаки і врешті-решт не встигли зайти всередину замку. Так як у зимовий час він працює на дві години менше, ніж у літню пору. До 16:00. На міст підніматися, звичайно, не так легко, як могло б бути. Це якщо виявити бравість і підніматися по стежках прямо. Можна, звичайно, і асфальтованою дорогою. Але на вигляд це якось довго і похмуро, плюс весь час доведеться дихати запахом коней. А тут чисте лісове повітря, гора та сніжок, багато снігу! Що ще для щастя потрібне.


Ще ніби як можна автобусом за 3 євро під'їхати. Але це вже зовсім без романтики, без коней та без лісу. І ось ми виходимо на міст. . . Під нами прірва близько сотні метрів вниз, у самому низу кілька потужних водоспадів, але найкрасивіша – це вид на замок. Це не просто якийсь там вид на замок. Це найкрасивіший вид на рукотворний об'єкт, який ми колись бачили. Озера з горами вже вилетіли з голови. Хотілося просто тут стояти і нескінченно фотографувати, потім нескінченно дивитися, а потім ще раз нескінченно фотографувати, та й наостанок ще раз нескінченно дивитися. А краще все одразу! До того ж вхід на міст абсолютно безкоштовний. Чому з людей беруть гроші за те, щоб вони дивилися якісь картини в музеях, а тут краса в мільйони разів сильніша, просто для всіх і безкоштовно. Ще ми бачили у відгуках на угле, що ще місяць тому цей міст було закрито на ремонт. Ми боялися, що застанемо його ще закритим, але нам дуже пощастило.

Ну і як тепер далі рухатися маршрутом, якщо неможливо відірватися. Я зробив кілька спроб відірвати погляд від панорами. Ніяк, просто безуспішно. Я правда вже бачив подібні краси, але в снах. А тут уперше наяву. Так, треба таки взяти себе в руки і змусити йти далі. А далі є кілька оглядів, з яких замок уже відкривається немов на вертольоті. На верхні підніматися не обов'язково, там види плюс-мінус однакові. Але такі, як у настільній грі Каркассон. Тут тобі і озера, і гори, і міста, і безкраї поля. Ми ще дивлячись фотографії в інтернеті думали, що це фотографії з дронів зроблені, а тут виявляється настільки вдало розташувалася гора.

Як я вже писав раніше, даремно ми замок залишили на кінець, коли ми зайшли всередину, то встигли дійти тільки до туалету і все закрилося. Охоронець, звичайно, запевняв-заспокоював, що всі, хто не встиг, можуть завтра зайти. Але не будеш ж ти завтра ще раз сюди прилітати з Києва заради замку) А так краса, звичайно, фантастична.

Ну що ж, настав час повертатися до Мюнхена. Останній поїзд взимку вирушає близько 6-ї вечора. Якщо не встигнути, то дорога назад буде насиченою на пригоди. Розклад автобусів до поїзда добре підібраний. Були автобуси як від першого поїзда, і до останнього. Хоча до Фюссена пішки менше години йти, але після цих гірських замків уже й на зупинці посидіти зайвих хвилин 30-40 на радість. А може і на старість) Мишко ж на маршрутах тримався огірком. У нього щодня була вечірня смачна нагорода за витривалість на маршрутах. Але, схоже, його витривалість стає вищою за нашу. Шкода, що по дорозі вже було темно і не можна було зайвий раз помилуватися панорамами за вікном. Це був наш третій вечір і до прогулянок самим Мюнхеном дістатися знову не вдалося.

Мюнхен


Тут я починаю помічати по карті, що рейки, якими йде поїзд, зовсім ніяк не можуть привести нас до аеропорту. Запитали поряд з місцевим, він сказав, що аеропорт – це кінцева. Причому сказав це російською, а потім з'ясувалося, що інших слів російською він і не знає. Фух, видихнули. Та й на поїзді було написано, що він іде в аеропорт та на станції на табло знак літака. Я уточнив, чи тут аеропорт. Отримав відповідь, що одна. Ще раз видихнули. Люди видно, що теж із речами для подорожі. Хвилин через п'ять хлопець говорить англійською, що він помилився і цей поїзд справді не їде до аеропорту. Як, млинець, це можливо? ! Гаразд, у Києві з'ясуємо. Що робити? Ми зараз просто не встигнемо на літак. І головне питання – чому все складається саме так, щоби ми не встигли? Стає якось не по собі. Що робити. Швидке опитування пасажирів та хлопця показало, що треба виходити у найближчому місті та їхати на автобусі.

Судячи з невпевнених осіб, тих, хто вийшов з нами, вони були не менш здивовані. Автобусом їхати близько 20 хвилин, а приїде він за нами за 15 хвилин. Отже, ми в ідеальному випадку приїдемо за 40 хвилин до вильоту. На щастя, на зупинці безкоштовний вай-фай терміново замовляю убер. Він їхатиме швидше, але приїде за нами з аеропорту щонайменше через 15 хвилин. Знову не варіант. Ахтунг! Або як там кажуть у Німеччині. Думати треба терміново щось думати. О, Гугл пропонує якесь невідоме таксі. Терміново ставимо програму, реєструємося зі швидкістю світла. Тариф 25 євро. Та все одно вже який там тариф. Машина виявилася біля нас. Селі у таксі заробив роумінговий інтернет.

Прибули до аеропорту. Швидко до табло. Нашого рейсу взагалі нема. Та що таке! Підбігли до якогось працівника, він назвав на який гейт нам тікати. Маємо зі швидкістю світла. Якимось дивом на всіх контролю не виявилося жодного пасажира. Добігаємо до гейта, якраз йде посадка в літак. Встигли! Є ще менше 10 хвилин до кінця посадки. А значить, саме час поїсти. Задоволені дістали салати, які купили вранці у маркеті та почали трапезувати. Переліт пройшов добре та спокійно. Крім дивного гуркоту в районі шасі в момент посадки літака. У дорозі ми опрацьовували десятки ситуацій, намагаючись припустити чому поїзд, який за всіма критеріями їхав до аеропорту, і навіть того – ми точно бачили такий поїзд на табло аеропорту, коли спочатку подорожі обирали на чому їхати. Найлогічніша версія була – петля часу. Або складніша версія – дві петлі часу відразу. Швидше за все, зниклий зв'язок з інтернетом потрапив саме на той момент, коли ми потрапили в той час, коли ця гілка мала інший кінець, а мобільний інтернет просто не існував.


Вже вдома я почав перебирати інтернет і, чесно кажучи, відповідь знайшла не одразу. У випадку з відсутнім інтернетом пояснення просте – "Київстар", схоже, упустив сервер на той момент і відновлював роумінг. А ось з гілкою S1 історія цікавіше. Це єдина гілка серед S, яка має роздвоєння на одному зі своїх кінців. За дві станції до кінцевої. Вагони розчіплюються і поїзд перетворюється на два різні. Той вагон, на якому є аеропортова позначка, поїде в аеропорт, інші поїдуть в інше місто, зворотна дорога з якого займе мінімум 40 хвилин. Я не знаю, як раніше дійшли проектувальники схем метро Мюнхена. Але настільки дурних рішень ми не зустрічали ще в жодній з пройдених країн, це певною мірою перемога над проблемами в логіці метро самої Японії)))

Хоча, між нами кажучи, якби ми не відлетіли, то зайві дні в такому чудовому місці, як у Баварії, зайвими б не були.

Інформація про подорож

Дата подорожі:  01.01. 2020 – 05.01. 2020

Тривалість:  2 повні дні та по половинці

Авіаквитки:  Wizz

Готель:  Booking

Екскурсії:  Всі самі

Складність поїздки:  4/10 (Нижчий за середній)

Про транспорт Баварії та технічні деталі маршруту

Перед поїздкою я зареєстрував обліковий запис на сайті залізниці Німеччини.

На телефон потрібно встановити дві програми:

DB-Navigator - для відображення Баваріан карти без інтернету

MVV-App  – для покупки онлайн та відображення локальних квитків онлайн

Кожен раз, коли нам потрібно було купити денний проїзний або чергову карту Баваріана, я робив це онлайн і з екрана телефону пред'являв контролерам. Баваріан карта при покупці онлайн дешевше на пару євро ніж у касі.

Ми подорожували у складі чоловік, дружина та наша дитина 8 років. Для поїздки з аеропорту в Тегернзе (через Мюнхен) ми купили Баваріан карту (вона ж Bayern card) на двох дорослих, тому що дитина 8 років у цьому випадку їде безкоштовно. Таким чином нам був доступний весь регіональний та локальний транспорт Баварії, включаючи поїзди та автобуси. Начебто до цієї карти не входять якісь інтерсіті, але нам на маршруті вони не траплялися.

Ми добиралися регіональними поїздами BRB чи BOB. Обидва ці поїзди входили в Баваріан карту.

Якщо поїзд їде у потрібному тобі напрямку, необхідно переконатися, що саме на твоєму вагоні або всередині нього вказано цей напрямок. Оскільки частина вагонів може від'єднатися та поїхати в іншому напрямку. Так було з напрямком Мюнхен – Тегернзе та Мюнхен – Аеропорт на гілці S1.

Важливо. До Інсбрука по Баваріан карті доїхати не можна. Найдешевший варіант, який ми знайшли – Flixbus.

Якщо за межі Мюнхена виїжджати не потрібно, то має сенс купувати денний груповий проїзний. Але онлайн його потрібно купувати саме того дня, коли плануєш ним користуватися. Оскільки він буде одразу закомпостований.


Для того, щоб дістатися аеропорту, найкраще підходить аеропортовий денний квиток, який також покриє весь транспорт Мюнхена.

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді