"Пане, ви звірі!" (фраза з фільму "Раба кохання")
Величезний, жирний плюсище на весь небосхил. Відлитий у бронзі та піднесений на небесну висоту.
Слайдшоу:
Фото додаю до галереї, потихеньку.
____________________________________________________________________________________
Відень. Місто цікаве, багатогранне і красиве. Для нас він чітко сегментувався на дві частини. Те, що ми пройшли в перший день (йшли вартовим, старанно уникаючи заходу в центр), і те, що вдалося побачити на другий день.
День перший. "Екскурсоводи йдуть у Віденський ліс - мені башти треба доторкнутися", - сказав я, і ми пішли в Ауфгарден. Пішки від центру. Щоправда, після веж був луна-парк, Університет, парки, другі вежі та Більвідер, оперний та фолькс-парк (протопали кільце навколо Відня близько 20 км).
Вежі
Здійснилася таки мрія – помацати за «вим'я» Flak turm. Не все зрозуміло, але ті, що у Відні, вийшло. Одну. Але рукою.
Перша пара веж, про які я писав ще 2010-го році, збереглася у Відні в парку Ауфгарден. На правому березі Дунаю, на остові між самим Дунаєм та центральною частиною Відня.
Коли я побачив у тумані першу вежу, що стирчала з-за дерев, зізнаюся, я відчув масу почуттів від задоволення – таки я дістався, до захоплення та захоплення.
Ось він, справжній символ Війни, – похмурий сірий Молох. Той, хто вбирає в своє нутро тисячі жертв, що приносяться йому, вивергає полум'я і трясуть світ.
Підстава першої (власне, і другої вежі) обнесена сіткою, так що прорватися мені, на відміну від особливо відірваних художників графіті, не вийшло, але того, що я побачив, мені вистачило.
Вежа вражає, плющить, меніть до землі, утверджує себе над навколишнім світом і чекає свого часу. Зрозуміло, що це поетична метафора, але у разі ядерної війни це єдине місце, куди б я рвонув при звістці про пуск ракет.
Обходячи її я помітив, що вершина вежі дуже плачевного вигляду. Як виявилося, у 1946 році «всюди-сущі» хлопчаки всередині щось підпалили і рвонув боєзапас, недостріляний при штурмі та обороні Відня. Рвонув так, що верхнє перекриття, розраховане на пряме влучення авіабомби, підстрибнуло і впало вниз, змітаючи нижні поверхи. Зрозуміло, що сьогодні там каша, і ніхто не розчищатиме. Затягли вершину вежі кільцями арматури та залишили як є.
Друга - командна вежа - - стирчала в іншому кінці парку. Треба сказати, парк цікавий. Височені дерева, обрізані спецмашинками на десяток метрів вгору, створюють довжелезні галереї в тілі парку. Діти, білки, мамашки з колясками – — така викрутка реальності, в якій це місце ревло сиренами, гавкаємо скорострілок та залпами знарядь ГК.
Уявилося на секунду, як це було насправді: чорне небо, спалахи розривів, виття бомб, сирен та лик Молоха, що краде життя своїх і ворогів.
Так ось – друга – командна вежа так само була обнесена сіткою, за якою подекуди були видні комунікації, що тягнуться до стільникових антен. Ходити навколо неї, задерши голову в небеса, набридло швидко, і я потопав до наступного куща веж – ближче до центру в хаті будинків.
Ці вежі також живуть у малесенькому парку, заповненому матінками всіх націй та їхніми діточками. Біля підніжжя однієї з них тієї, що я таки поторкав долонькою, взагалі побудований дитячий майданчик з каруселями-гойдалками.
А на другий дуже двозначна фраза на висоті метрів 20.
На третій кущ я вже не ходив. Там армійський обчислювальний центр та парк розваг.
«Не те! » – як сказав би великий класик.
З спадків "тисячолітнього рейху" були присутні (на мій погляд) приголомшливої краси колонада у Фолькс-парку, прозора та вічна. Чому рейх? Там перед нею стирчав бронзовий молодець, який, мабуть, символізує своєю досконалістю, як має виглядати справжній арієць, і на вхідних воротах у комплекс з Принцем Еденом на зеленому коні зависли два кам'яні орли, що дуже нагадують тих орлів, що тримають свастику на різній символіці. І все. До рейху та після нього маса будівель, символів та видів. Замість рейху пусто.
Зате приємно вразило ставлення до наших загиблих воїнів-визволителів. Доросле, виважене, шанобливе.
Бельведер
Через якусь хвіртку в огорожі ботсаду потрапили напередодні замку. Ну, якщо не замок, щось піднесене.
Вигляд, що відкрився був з боку, тому довелося обнюхати будівлю з усіх боків. Воно того вартувало.
Це потім Гугл-Мап розтрезвонив, де ми. Але спочатку. . .
Коротше, Алупка відпочиває! І за розмірами, і за обсягами. Та й по красі – раз так о десятій! Оскільки навколо не носився спраглий грошей і спамати екскурсовод, довелося вбирати.
Такі ввійшло. Це гарно. З усіх боків, особливо при заході сонця. Все-таки є краса без екскурсоводів. Сам собі режисер, сам собі вигадував, сам пішов куди ноги несуть. І з тобою лише твої враження. Твої, які не вирізати.
Третій день. І досі ще там.
Транспорт
Червона торпеда S7, що снує між Віднем та аеропортом, безшумна, красива та комфортабельна, як сама смерть на "Титаніці". Тим більше що пролітає вона повз цвинтар, на якому спочивають великі світу цього.
Метро – шелестяче, для мене заплутане (чого вартує розмазана на величезній території одна станція Shuttentor). Це як вийти на Поштову, думаючи, що ти на Контрактовій.
Таксі в очі кидалися не сильно, за винятком благородної пані за 65, водія одного з них.
Валяться і моторизовані самокати, що стоять тут і там, - це щось. Побачив-взяв-поїхав. На кермі QR код, відсканувавши який можна за 1 євро взяти самокат покататися (за хвилину – 0.15 євро).
Катайся, доки батарейки не здохнуть. Потім можна поставити його абияк, звідки спеціальна служба забере це диво і потягне на зарядку.
Щоправда, є нюанси. Якщо залишити такий самокат у червоній зоні, то можна взяти штраф 25 євриків.
Стайки велосипедів з кошиками та яскравим розфарбуванням скрізь. 1 євро год. Свого часу міська влада влетіла з такою ініціативою - громадяни незважаючи на виховання в дусі "Орднугрер шіссен" примудрилися вкрасти більше тисячі великов. Хто насправді крав – це окреме питання. Потім процедура ускладнилася і тепер, щоби взяти "покататися", потрібно реєструвати кредитку, з якої тимчасово списується 600 євро в заставу.
"Ноги наше все". Ідеальний транспорт, що дає здоровий сон, масу вражень і значні витрати на перекушування в різноманітних харчевнях, яких дуже багато.
20 км на день навколо центру Відня + 20 км наступного дня – чим не подвиг? Нехай і не Геракла, "але в цьому є щось героїчне".
Карусель – щось, що злітає на півсотні метров вгору з вереском, криками та забороною на зйомку (упустить хтось мобільник – мало не здасться), 5 євро – холодно.
Куріння
На кожному розі і навіть частіше урни з вбудованими попільничками у вигляді сигаретного фільтра. Часто попільнички у вигляді величезної сигарети прикручені до стовпчиків світлофорів або вуличного загородження. На платформах електричок збудовані спеціальні кабінки для некурців.
В аеропорту прямо на бетоні зазначена зона, де не рекомендовано курити (щоб дим не вносило до приміщення).
Кабінка для некурців на платформі електрички, де й так заборонено курити. Ось це справжнє значення слова толерантність, а не метушня з гей-парадами та іншими намірами нібито демократії.
Дається вибір – кури та помреш, але смітити не варто. Або пройди повз і не парься над небіжчиком. Це його вибір. Його.
Наші реалії із заборонами куріння повсюдно, штрафами, істерією щодо заборони куріння вдома на балконах та інших обмеженнях наводить на думку, що весь цей спам потрібен, щоб розосередити увагу, змусити думати про нісенітницю в той момент, коли вирішуються реально важливі речі. Дерибан бюджету та його освоєння.
Транс.
На платформі S7 почув густий, красивий чоловічий бас. Повернувшись, побачив поруч двох жінок похилого віку про щось розмовляючих. Та, що вище, худа і якась "каструбата", весело спілкуючись повернулася в профіль, явив моєму погляду класичний (як на портретах з лордами і герцогами) величезний ніс на дочірні "личку".
Гюльчатай виявилася мужиком років за 50, у спідниці, кучерявій перуці, кокетливій жакетиці, картатих колготках та туфлях на низькому підборі, з мікро-собачкою на руках. Поки їхали до аеропорту Гюльчатай снувала по вагону, приставаючи до пасажирів, мабуть, питаючи увагу і глушивши їх своїм басом.
Це єдина картинка про толерантну Європу, яка мені попалася. Ну хіба що ще натовп агресивно кричать гасла "зелених", що співали щось своє, "зелене", та так, що ми, перебуваючи всередині сусіднього костелу, сприйняли відгуки так, наче хтось на межі слуху співав хором що Це церковне. Красиво та задушевно. Вийшовши назовні, краса зім'ялася і перетворилася на кашу з криків реготу та міського шуму.
Мова
Взагалі, немає проблеми. Зовсім. Єдиний раз, коли мізки скипіли, була боротьба з автоматом, який продає квитки з аеропорту до міста. Німецька мова за умовчанням і зрозуміти, в який район і скільки персон може поїхати, за першим часом було важко. Але з людьми все інакше. Англійської зі словником вистачало з головою, причому Гугл-транслейтер доставляв приводу поржати, коли замість цілком зрозумілої фрази продавця "у нас такої рідкості точно немає" видавав "як ви виглядаєте? ".
Wi-fi
Щодо того, що він є повсюдно і працює, – це казки віденського лісу. Так. Точки публічного доступу видно, але прилунитися до них через велику кількість перешкод навколо виходило рідко. А ось роумінг орав на ура.
Цікаве спостереження. Судячи з того, що джипієс при під'їзді до віденського аеропорту перестав бачити супутники, припускаю, що аеропорт бережуть від квадрокоптерів і, судячи з розміру мертвої плями (від цвинтаря) – це серйозні гроші.
Основний блок фото у слайдшоу на самому початку.
Дописую
Щоправда, були й пара мінусів. Повчальних.
Почну з "картинок" з нашого, рідного. А саме "не Віденського", що проникає туди з нас, з нашого дикого. Комусь, може, надалі допоможе.
Паспортний контроль в аеропорту. Група заповзятливих арабів відживає дружину з черги. Я підійшов пізніше, галантно пропустив літню даму в арабському національному і був вражений її реацією - переможна хода повз нас і вираз презирства. Це ж треба якийсь менталітет у панянок, що прояв поваги до них вважається ознакою слабкості.
Вчора прогулянка у районі Шуттенрут. З-за рогу з'являється хитається постать, чіпляється до стін і перехожим, та й до мене (розм'якшого і повірив, що це цивілізована країна). АГА! Незнайомець бомжуватого вигляду, років під 60, щось тараторить, нервово вчепившись у рукав. На моє "сміття, їх ферштейн" відбігає, видаючи на польському матюку і обіцянки розбити окуляри. Поки я думав, де я, що я і, може, попинати це диво, він не дочекавшись змився. Я зробив усе правильно. Це розводняк. Провокація, виклик поліції та всі відпустки в одному місці.
Створилося вражені, що самі вінці – дорослі, мудрі, котрі пізнали що є що. Ті, що заспокоїлися і з недоуменням дивляться на нас. Ми діти, без виховання та елементативних щеплень від сказу та ненависті до самих себе, і тому, що не входить у рамки наших понять. Ми – це ті, хто сюди приперся з претензіями вважати себе "європейськими".
Поки що це здивування. Потім воно зміниться на зневагу. Як відфільтрувати нормальних і тих, хто маючи замість мізків телевізор і пачку баксів, суєт себе сюди, не знаю.
