Так счастливо сложилась моя жизнь, что я очень много путешествовала. В каких только затейливых странах я ни побывала! Легче, наверное, перечислить те, в которых еще не была. А все мы прекрасно знаем, что чем к большим «разносолам» мы привыкаем, тем труднее нас накормить чем-то таким, что нас по-настоящему удивит. И все-таки Австралия и Новая Зеландия меня удивили.
Вот уж, действительно, мир, где люди ходят вверх ногами! Не страны, а какие-то кунсткамеры. Эндемик на эндемике сидит и эндемиком погоняет. И фауна у них не такая, как везде, и флора какая-то инопланетная, и мегаполисы, которые умудряются не задыхаться от тесноты и пробок, да и вообще все по-другому. Хочешь прохлады – едешь на юг. Хочешь погреться – едешь на север. В диких непролазных лесах опасных хищников практически нет, и при этом на самом цивилизованном-расцивилизованном пляже можно погибнуть от медузы-убийцы величиной с ноготь. Представляете, у них даже есть такие затейливые часовые пояса, где время отличается на 30 минут! Не воспримите как расистский выпад, но по сравнению со всеми остальными странами мира, привлекательными для эмиграции (а эти страны не то слово как привлекают), совершенно не видно ни черных, ни желтых лиц, поэтому на улицах визуальный ряд совершенно иной. Другая одежда (сшитая из не знакомых нам материалов), другая еда (приготовленная из не известных нам ингредиентов), другое выражение лиц (приветливое не из вежливости, а от души), другое самоощущение: поразительного по нашим временам мира, покоя и безопасности.
Не буду говорить о тамошних уникальных красотах, потому что их надо видеть собственными глазами. Хочу только сказать о самом большом своем потрясении, которое до сих пор меня не отпускает. Все время думаю про то, как же это я, «сын простого рабочего и колхозницы», умудрилась реализовать свою давнюю мечту и все-таки забраться в те фантастические края – чего и вам искренне желаю. Недешевое путешествие, но поверьте: сколько бы вы на него не потратили, приобретете вы при этом гораздо больше.
Так щасливо склалося моє життя, що я дуже багато подорожувала. У яких тільки вигадливих країнах я не побувала! Легше, мабуть, перерахувати ті, у яких ще не було. А всі ми чудово знаємо, що чим до великих «різносолів» ми звикаємо, тим важче нас нагодувати чимось таким, що нас по-справжньому здивує. І все-таки Австралія та Нова Зеландія мене здивували.
От уже, справді, світ, де люди ходять нагору ногами! Не країни, а якісь кунсткамери. Ендемік на ендеміці сидить і ендеміком поганяє. І фауна у них не така, як скрізь, і флора якась інопланетна, і мегаполіси, які примудряються не задихатися від тісноти та пробок та й взагалі все по-іншому. Хочеш прохолоди – їдеш на південь. Хочеш погрітися – їдеш на північ. У диких непролазних лісах небезпечних хижаків практично немає, і при цьому на самому цивілізованому-розцивілізованому пляжі можна загинути від медузи-вбивці завбільшки з ніготь. Уявляєте, у них навіть є такі хитромудрі часові пояси, де час відрізняється на 30 хвилин! Не сприйміть як расистський випад, але в порівнянні з іншими країнами світу, привабливими для еміграції (а ці країни не те слово як приваблюють), зовсім не видно ні чорних, ні жовтих осіб, тому на вулицях візуальний ряд зовсім інший. Інший одяг (зшитий з не знайомих нам матеріалів), інша їжа (приготовлена з не відомих нам інгредієнтів), інший вираз облич (привітний не з ввічливості, а від душі), інше самовідчуття: разючого на наші часи світу, спокою та безпеки.
Не говоритиму про тамтешні унікальні краси, тому що їх треба бачити на власні очі. Хочу тільки сказати про найбільше своє потрясіння, яке досі мене не відпускає. Весь час думаю про те, як це я, «син простого робітника і колгоспниці», примудрилася реалізувати свою давню мрію і все-таки забратися в ті фантастичні краї - чого і вам щиро бажаю. Недешева подорож, але повірте: скільки б ви на неї не витратили, придбаєте при цьому набагато більше.