Sunny Beach 2019: танці та робота

24 вересня 2019 • Час поїздки: з 08 червня 2019 до 07 вересня 2019

Репутація: +533

Додати до друзів

Написати листа

В интернете рекламируется тренинг – создай свой авторский йога-тур по Болгарии, ну, если ты там живешь, разумеется. Ну, а когда ты приезжаешь туда работать – вот ты там и живешь, или как? Вот и я в этом году второе лето подряд жила и работала на Солнечном берегу. С йогой у меня как-то не сложилось, а вот алко-танцевальные туры по центру « Бастиона бетона, неона, силикона и водки из бидона» , как называют сами болгары Санни бич, у меня получаются просто суперские, т. к. я изучила все акции и локации ночных забегаловок. Сначала топим в Babbls, там до часу ночи девчонкам бесплатно наливают « почти безалкогольный» коктейль, но дареному коню в зубы не смотрят. Музыка прикольная, можно потусить минут 40, пока мало людей.

Потом можно выпить чего-нибудь на пляже, чтобы прийти в танцевальную « норму» , и валить в « Viking» , « Mexo» или « Amigo» . Вход бесплатный, если идешь со своей бутылочкой из-под колы, в которой плещется виски – лучше ее старательно прятать, чтобы охрана не отобрала, и танцуй, сколько влезет – музыка везде забойная. Если устали плясать, можно пойти блеснуть вокальными данными в караоке (кстати, там бесплатный туалет), но петь вам разрешат только после того, как вы купите спиртное. Чая или кофе в таких заведениях принципиально не подают. Надоело петь – можно обратно на дискач, к двум часам ночи там самый разгар веселья.

Пару слов о самих заведениях. В Викинге маловато места, в Амиго жарковато, в « Cabana» слишком громкая музыка. Можно еще пойти в Hasstac – там все супер, но для мужчин вход 10 лев. Есть еще ночные клубы, входной билет в которые стоит 20 лев, при этом в течение часа ты можешь брать на баре бесплатные коктейли. Но много ли коктейлей можно выпить за час, да и качество « шарового» пойла, как правило, препоганое – в основном лед, спрайт и немножко « водки из бидона» . Оптимальный вариант – пойти в « Mexo» или « Brexit» , а коктейли по акции « Happy hours» – два по цене одного – подаются практически во всех ресторанчиках.

Дизайн клубов и кафе весьма непритязателен, в основном это деревянные постройки с камышовой крышей (из г-вна и палок), мебель тоже почти везде деревянная – ее легче мыть. Кое-где были и белые диваны, и полы с подсветкой, как в « Баунсе» и « Барисыче» , но посетителям такие « понты» были совершенно пофигу. И если в « Баунсе» проблем с клиентами не было – там в основном зависали сезонные работники и нигерийская братва, которая бухала так, что гай шумел, – то в помпезный « Барисыч» , как правило, пустовал. Его шикарная обстановка из разряда « дорого-богато» и кальяны в виде черепов, скорее, отпугивали, чем привлекали клиентов, да и секьюрити старательно изгоняли из этих « святых» стен излишне перебравших посетителей.

Скрепы? Не думаю, ведь текилу они нещадно разбавляли. Жалко было портить красивую мебель « пьяными дупами» , но, как говорится, если дизайн не приносит прибыли, то это искусство. Или гуано. Поэтому движение там было тухлое, хотя это был, в общем-то, единственный бар, где можно было петь караоке на русском языке, и то всего лишь три раза в неделю. В остальных подобных заведениях русские песни принципиально не ставили. « Не включаем, чтобы не было драк» – так мне пояснили мои друзья-болгары из « Тонис-караоке» . Поэтому пришлось мне пополнить свой репертуар несколькими композициями на инглише. Все в копилку пресловутого саморазвития!

Одинокая Монро... Жалкое подобие прошлого сезона...

Если дизайн не приносит прибыли, это искусство... или гуано...

Но убытки терпел не только « Барисыч» , и не только из-за дизайна. Сезон-2019 был откровенно провальным, этим летом центральная улица Солнечного берега была практически пуста. Турция сбросила цены, Грецию разрекламировали тур-агенства, российские авиалинии взвинтили цены на рейсы до Бургаса и Варны, и даже для англичан и израильтян стоимость путевок стала кусаться. Поэтому прошлогодняя разношерстная, покрашенная в разные цвета татуированная толпа веселых сексуально озабоченных пьяниц трансформировалась в жидкий ручеек из отвратительно трезвых и порядочных людей.

Никто не показывал голую задницу с балкона, не заметила я и целующихся геев в ночных клубах, не было шумных студенческих вечеринок и мальчишников с переодеванием в женские наряды. Тату-салоны простаивали, люди не ломились на стриптиз-шоу и редко отоваривались в секс-шопах, а караоке-холлы оккупировали беззубые английские песнионеры. На берегу моря стало меньше влюбленных пар, мусора и чаек. « Няма хора! » (Нет людей! ) – плакались болгары. И только stuff – сезонные работники отелей и кафе – съехались на Солнечный берег почти в полном прошлогоднем составе. Поэтому вечерами я не скучала, были бы силы на веселье после длинного трудового дня.

Теперь немного о работе. Работала я « продавачкой» в магазине, по 12 часов в день, без выходных. Относились ко мне хорошо, мозг не выносили. Кормили 2 раза в день, качественно – муж хозяйки работал поваром в ресторане. Два часа перерыва среди дня позволяли мне вдоволь наплаваться в море или в бассейне. Поначалу вроде было все ничего, но под конец сезона я очень устала. Длинный трудодень не давал возможности заняться личными делами, я была привязана к одному месту, как овца к забору. Хочешь веселиться на дискотеке – за счет своего сна и сил.

Мастер маникюра приходила ко мне в 11 вечера, а раньше 3-х часов ночи мы обычно не заканчивали… На свидание – тоже быстро-быстро. Если задержалась с обеда или проспала, хозяйка аккуратно высчитывала часы и минуты из общего заработка. Так же она поступала, когда сама раньше времени закрывала магазин или отпускала меня без моей просьбы. Ну и двухразовое питание – это недостаточно, пришлось изрядно потратиться на завтраки и фрукты, а о премиальных нечего было и заикаться. Ибо торговля наша шла из рук вон плохо.

Причин тому было несколько. Туристов было действительно мало, те же, кто приехали, сорить деньгами не желали. А еще у нас по соседству была конкурентка Марьяна, державшая магазин одежды. И хоть у нас был совсем другой товар, пляжный (надувные крокодилы, купальники, шлепанцы, шляпы и очки), однако мира между нашими торговыми точками не было, ибо одна позиция у нас все же была одинаковая, причем весьма прозаичная – мужские купальные шорты. У нас был жесткий прайс – 25 лев за единицу, Марьяна же к концу сезона отчаянно демпинговала – по 8 лев (4 евро).

Камень преткновенья...

« Битву трусов» в итоге проиграла Марьяна, закрыв магазин в конце августа, но и у моей хозяйки « зависло» труселей сезона на два вперед. Сбавлять цены она не желала, теряя при этом клиентов. « Придут люди с деньгами и купят» – приговаривала она. И такие действительно приходили и скуплялись у нас, но чаще всего единоразово. Осмотревшись и сравнив цены в других местах, покупатели старательно обходили наш магазин по другой стороне дороги. Around, around, around…

У некоторых « заробитчан» были ситуации и похуже. Отвратительное питание и плохое отношение работодателей в Болгарии, к сожалению, не редкость, поэтому пара моих знакомых в середине сезона уехали домой. Да, болгары нас не любят на самом деле, это факт. Только терпят как дешевую рабсилу. Нас – это русскоговорящих, не только русских по паспорту, а украинский язык они не понимают вообще. « Руснаци» – с пренебрежением говорят они за спиной. Могут отказаться обслуживать и указать на выход из магазина, если, не дай бог, слишком долго примеряешь вещь. В общем, турецким гостеприимством в Болгарии и не пахнет, зато цены растут из года в год.

Питание моих подружек... Запах ужасный!

По зарплатам для русских и украинцев расклад такой: 350-700 евро в месяц, причем 700 евро получает повар за адский 12-часовой труд без выходных. Для сравнения: болгарские или турецкие повара получают от 1500 евро. Камериерка же (горничная) пашет всего за 350-400 евро, по 9 часов в день с одним выходным в неделю, но часто девчонки не успевают убрать все за день и остаются после работы. Самая же « блатная» должность на курорте – это викачи, то бишь зазывалы. Но « украм» туда – зась, в основном на таких местах работают либо болгары, либо экзотичные выходцы из Нигерии и Ганы.

Черные, как ночь, в основной своей массе высокие, красивые, с накачанными фигурами, бывшие спортсмены и студенты европейских вузов, знающие по несколько языков, пользуются популярностью у болгарских работодателей. Работали викачи от 6 до 8 часов в сутки (вечером и ночью), и получали от 60 до 75 евро за смену. Русской же викачке в « Барисыче» платили всего 25 евро за вечер, а за свою зарплату я вообще молчу. Блин, и почему я не огромный нигериец в дреддах? Косила бы нормальное бабло…

В общем, не особо я довольна этой эскападой. Вернусь ли к этим берегам следующим летом? « Санни бич любит тебя, Элена! » – так говорят мне мои болгарские друзья… Не знаю, время покажет. Нигерийская братва, кстати, обещала подогнать нормальную работу. Ну и алко-диско-туры – куда ж я без них?

В інтернеті рекламується тренінг – створи свій авторський йога-тур Болгарією, ну, якщо ти там живеш, зрозуміло. Ну, а коли ти приїжджаєш туди працювати – ось ти там і живеш чи як? Ось і я цього року друге літо поспіль жила та працювала на Сонячному березі. З йогою в мене якось не склалося, а ось алко-танцювальні тури по центру «Бастіону бетону, неону, силікону та горілки з бідона», як називають самі болгари Санні бич, у мене виходять просто суперські, тому що я вивчила всі акції та локації нічних забігайлівок. Спочатку топимо в Babbls, там до години ночі дівчатам безкоштовно наливають «майже безалкогольний» коктейль, але дарованому коневі в зуби не дивляться. Музика прикольна, можна погасити хвилин 40, поки мало людей.

Потім можна випити чогось на пляжі, щоб прийти в танцювальну «норму», і валити в «Viking», «Mexo» або «Amigo». Вхід безкоштовний, якщо йдеш зі своєю пляшечкою з-під коли, в якій хлюпається віскі – краще її старанно ховати, щоб охорона не відібрала, і танцюй, скільки влізе – музика скрізь забійна. Якщо втомилися танцювати, можна піти блиснути вокальними даними в караоке (до речі, там безкоштовний туалет), але співати вам дозволять лише після того, як ви купите спиртне. Чаю чи каву в таких закладах принципово не подають. Набридло співати – можна назад на дискач, до другої години ночі там самий розпал веселощів.

Кілька слів про самі заклади. У Вікінгу обмаль місця, в Аміго спекотно, в «Cabana» дуже гучна музика. Можна ще піти в Hasstac - там все супер, але для чоловіків вхід 10 лев. Є ще нічні клуби, вхідний квиток до яких коштує 20 левів, при цьому протягом години ти можеш брати на барі безкоштовні коктейлі. Але чи багато коктейлів можна випити за годину, та й якість «шарового» пійла, як правило, припасована – в основному лід, спрайт і трошки «горілки з бідона». Оптимальний варіант – піти до «Mexo» або «Brexit», а коктейлі за акцією «Happy hours» – два за ціною одного – подаються практично у всіх ресторанчиках.

Дизайн клубів і кафе дуже невибагливий, в основному це дерев'яні будівлі з очеретяним дахом (з пана та палиць), меблі теж майже скрізь дерев'яні - її легше мити. Де-не-де були і білі дивани, і підлога з підсвічуванням, як у «Баунсі» та «Барисичі», але відвідувачам такі «понти» були зовсім пофігу. І якщо в «Баунсі» проблем із клієнтами не було – там здебільшого зависали сезонні працівники та нігерійська братва, яка бухала так, що гай шумів, – то в помпезний «Барисич», як правило, пустував. Його шикарна обстановка з розряду «дорого-багато» і кальяни у вигляді черепів, швидше, відлякували, ніж приваблювали клієнтів, та й сек'юріті старанно виганяли з цих «святих» стін відвідувачів, які зайво перебрали.

Скріпки? Не думаю, адже текілу вони нещадно розбавляли. Жаль було псувати гарні меблі «п'яними дупами», але, як кажуть, якщо дизайн не приносить прибутку, то це мистецтво. Або гуано. Тому рух там був тухлий, хоча це був, загалом, єдиний бар, де можна було співати караоке російською мовою, і то лише тричі на тиждень. В інших закладах російські пісні принципово не ставили. "Не включаємо, щоб не було бійки" - так мені пояснили мої друзі-болгари з "Тоніс-караоке". Тому мені довелося поповнити свій репертуар кількома композиціями на інглиші. Все в скарбничку горезвісного саморозвитку!

Самотня Монро. . . Жалюгідна подоба минулого сезону. . .

Якщо дизайн не приносить прибутку, це мистецтво. . . або гуано. . .

Але збитки зазнав не лише «Барисич», та й не лише через дизайн. Сезон-2019 був відверто провальним, цього літа центральна вулиця Сонячного берега була порожня. Туреччина скинула ціни, Грецію розрекламували тур-агенства, російські авіалінії підняли ціни на рейси до Бургаса і Варни, і навіть для англійців та ізраїльтян вартість путівок почала кусатися. Тому торішній різношерстий, пофарбований у різні кольори, татуйований натовп веселих сексуально стурбованих п'яниць трансформувався в рідкий струмок з огидно тверезих і порядних людей.

Ніхто не показував голу дупу з балкона, не помітила я та цілованих геїв у нічних клубах, не було галасливих студентських вечірок та хлопчаків із перевдяганням у жіночі вбрання. Тату-салони простоювали, люди не ломилися на стриптиз-шоу і рідко отоваривались у секс-шопах, а караоке-холи окупували беззубі англійські пісніонери. На березі моря стало менше закоханих пар, сміття та чайок. "Няма хору! " (Немає людей! ) – плакалися болгари. І лише stuff – сезонні працівники готелів та кафе – з'їхалися на Сонячний берег майже у повному минулорічному складі. Тому вечорами я не сумувала, чи були б сили на веселощі після довгого трудового дня.

Тепер трохи про роботу. Працювала я «продавачем» у магазині, по 12 годин на день, без вихідних. Ставилися до мене добре, мозок не виносили. Годували 2 рази на день, якісно – чоловік господарки працював кухарем у ресторані. Дві години перерви серед дня дозволяли мені вдосталь наплаватися в морі чи басейні. Спочатку начебто було нічого, але під кінець сезону я дуже втомилася. Довгий трудодень не дозволяв зайнятися особистими справами, я була прив'язана до одного місця, як вівця до паркану. Хочеш веселитися на дискотеці – за рахунок свого сну та сил.

Майстер манікюру приходила до мене об 11 вечора, а раніше 3-ї години ночі ми зазвичай не закінчували… На побачення – теж швидко-швидко. Якщо затрималася з обіду або проспала, господарка акуратно вираховувала години і хвилини із загального заробітку. Так само вона чинила, коли сама раніше зачиняла магазин або відпускала мене без мого прохання. Ну і дворазове харчування – це недостатньо, довелося добряче витратитися на сніданки та фрукти, а про преміальні нічого було і заїкатися. Бо торгівля наша йшла дуже погано.

Причин тому було кілька. Туристів було справді мало, ті ж, хто приїхали, смітити грошима не бажали. А ще у нас по сусідству була конкурентка Мар'яна, яка тримала магазин одягу. І хоч у нас був зовсім інший товар, пляжний (надувні крокодили, купальники, шльопанці, капелюхи та окуляри), проте миру між нашими торговими точками не було, бо одна позиція у нас все ж таки була однакова, причому дуже прозаїчна – чоловічі купальні шорти. У нас був жорсткий прайс – 25 лев за одиницю, Мар'яна до кінця сезону відчайдушно демпінгувала – по 8 лев (4 євро).

Камінь спотикання. . .

«Битву трусів» зрештою програла Мар'яна, закривши магазин наприкінці серпня, але й у моєї господині «зависло» труселів сезону на два вперед. Зменшувати ціни вона не хотіла, втрачаючи при цьому клієнтів. "Прийдуть люди з грошима і куплять" - примовляла вона. І такі справді приходили та скуплялися у нас, але найчастіше одноразово. Оглянувшись і порівнявши ціни в інших місцях, покупці старанно оминали наш магазин з іншого боку дороги. Around, around, around…

У деяких «заробітчан» були ситуації і гірші. Огидне харчування та погане ставлення роботодавців у Болгарії, на жаль, не рідкість, тому пара моїх знайомих у середині сезону поїхали додому. Так, болгари нас не люблять насправді це факт. Тільки терплять, як дешеву робсилу. Нас – це російськомовних, не лише російських за паспортом, а українську мову вони не розуміють взагалі. «Руснаці» – з зневагою кажуть вони за спиною. Можуть відмовитися обслуговувати та вказати на вихід із магазину, якщо, не дай боже, надто довго приміряєш річ. Загалом, турецькою гостинністю в Болгарії і не пахне, зате ціни зростають рік у рік.

Живлення моїх подружок. . . Запах жахливий!

За зарплатами для росіян та українців розклад такий: 350-700 євро на місяць, причому 700 євро отримує кухар за пекельну 12-годинну працю без вихідних. Для порівняння: болгарські або турецькі кухарі отримують від 1500 євро. Камериєрка ж (покоївка) оре всього за 350-400 євро, по 9 годин на день з одним вихідним на тиждень, але часто дівчата не встигають прибрати все за день і залишаються після роботи. Сама ж «блатна» посада на курорті – це викачі, тобто зазивали. Але «украм» туди – зась, переважно на таких місцях працюють або болгари, або екзотичні вихідці з Нігерії та Гани.

Чорні, як ніч, в основному високі, красиві, з накачаними фігурами, колишні спортсмени та студенти європейських вузів, які знають по кілька мов, користуються популярністю у болгарських роботодавців. Працювали викачі від 6 до 8 годин на добу (увечері та вночі), та отримували від 60 до 75 євро за зміну. Російській викачці в «Барисичі» платили лише 25 євро за вечір, а за свою зарплату я взагалі мовчу. Блін, і чому я не величезний нігерієць у дреддах? Косила б нормальне бабло…

Загалом, не дуже я задоволена цією ескападою. Чи повернуся до цих берегів наступного літа? «Санні бич любить тебе, Елена! » – так кажуть мені мої болгарські друзі… Не знаю, час покаже. Нігерійська братва, до речі, обіцяла підігнати нормальну роботу. Ну і алко-диско-тури – куди ж я без них?

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал