Миракль: « Тридцать три желания + Парад чемпионов карнавала 2018» . Страны: Аргентина – Уругвай – Бразилия - Венесуэла. НА КАРНАВАЛЕ, НА КАРНАВАЛЕ…
Конечно, мы с товарищем на этот раз отправились за такие далекие моря – океаны прежде всего из-за бразильского карнавала (знаменитого самбодрома). Но если забираться так далеко, никто бы нас не понял, если б не посмотрели ближайших соседей. Как тот незадачливый ученик на уроке географии: « Прежде чем рассказать о Германии, расскажем о ее соседях» . Так вот, о соседях. Буэнос-Айрес, Монтевидео, Рио – де – Жанейро. Может быть, еще детские впечатления от прочитанного и услышанного рисовали в моем воображении что-то сказочное, фантастическое. Теперь, посмотрев белый свет, эти города показались совершенно обычными провинциальными городками. Хотя, может быть, такое впечатление складывается потому, что я вообще не люблю города. Мой конек – природа. Единственное, что поразило в Монтевидео, это гид Марта. Впервые в моей практике, отказалась брать чаевые, когда я протянул ей пять долларов. Ска- зала: « За четыре часа – много» . Но у меня не было более мелких, в Москве по доллару не получить ни в одном банке. Настойчиво пытаюсь дать пятерку – не берет. Возможно, поняла, что перед нею человек не богатый. Воспользовавшись моментом, напарник не попытался дать и цента, хотя от него, сорившего деньгами, Марта явно взяла бы.
В отличие от городов, самбодром – другое дело, впечатляет. Однако именно с него у нас начались и огорчения. Маршрут нам спланировали так, что из семи проходивших мимо трибун школ посмотрели только четыре. Самолет, мол, ждать не будет. На этом « планировка» не закончилась. По той же причине (самолет ждать не будет) нас четыре раза за- бирали из гостиниц до того, как открывались рестораны. То есть, оставляли без завтраков. А ведь мы их оплатили. Кому пошли немалые денежки, гостиницам, туроператорам, или всем вместе взятым? Неимоверно растягивали маршрут. Ска- жем, две трех – четырех часовые экскурсии вполне могли бы уложить в один день. Но нет, раскладывали на два дня (не единожды). Для чего: чтобы выкачать из туриста побольше денежек? Три раза нас просто « кинули» с обещанными по программе деревнями туземцев – аборигенов, не показали даже их имитацию. А ведь тоже все было оплачено. В той же программе изуверски прорекламировали: « Экскурсия на лодке по акватории реки Амазонка» . (Тень на плетень. Акватории у реки не бывает). Самой Амазонки мы так и не увидели, потому что прокатили всего лишь по ее рукаву, где был наш лодж для ночевки. Так что внимательнее читайте и уточняйте рекламный проспект, чтобы потом не разочаровываться: по усам текло – в рот не попало. Не увидели символ Рио, знаменитую статую Христа Спасителя, на мой взгляд, только из-за безответственности принимающей фирмы. Прекрасно знают, что статуя часто бывает закрыта облаками. В первой половине дня прилета небо было идеальное для ее посещения. Вместо этого нас отпустили болтаться, потому что гид отправился в аэропорт за новыми туристами, что вполне мог сделать и водитель. С обеда и на следующий день – сплошная облачность. Пролетели мимо Спасителя как фанера над Парижем.
Не везде и не всегда вовремя встречали принимающие стороны. А напомнить о себе без знания языка весьма затруднительно. Спасибо, помогали гиды из других встречающих компаний. Единственная четко отработавшая фирма – венесуэльская Арагуанеру турс (прошу извинить, если неправильно прочитал английский). Ее гид Дина Кругликова (кстати, дочь родителей – гидов) от начала до конца опекала нас от всех невзгод нежней мамаши. Хотя, если быть до конца честными, и ее в национальном парке Канайма пришлось усиленно уговаривать найти нам пару для посещения каньона Кавак (самолетик поднимался в воздух только при полной загрузке – четыре человека). Уговаривать потому, что согласно программе Дина не обязана была подыскивать нам пару, хотя мы этот полет тоже оплатили еще в Москве. Не обязанный же человек и работает соответственно. Однако очень уж хотелось пройти по дну речки самого узкого каньона в мире. Пришлось заинтересовывать Дину. Хотя потом выяснилось, можно было обойтись и без этого. Один желающий из другой группы был изначально, вторым полетел местный служащий из каньона.
Небольшое лирическое отступление о том, как по всему свету успешно работает пропаганда США. С Каракасом нас знакомил отец Дины (к сожалению, забыл его имя). В высшей степени лояльный к России человек. Но даже он не доволен, что Путин до сих пор у власти. Мол, пора бы и уйти, разве нет в России других талантливых руководителей? Типичная точка зрения истеблишмента США и их так называемой независимой прессы. Проводимое ими оболванивание всего света достигло таких пределов, что попался на удочку даже насквозь пророссийский человек, наш гид. И это при всей своей нелюбви к США. Не понял, точнее – ему не дают, всячески мешают понять, что Россия до сих пор жива и даже при всем американском давлении продолжает развиваться благодаря именно Путину и его команде. А других « талантливых» руководителей мы уже по горло нахлебались. Достаточно вспомнить Горбачева и особенно ублюдка Ельцина. Где гарантия, что такие монстры не придут на смену Путину? Именно это спят и видят американские голдуотеры.
Рассказывать о природных прелестях, которые, конечно, были, не стану. О них легко можно и прочитать, и посмотреть в интернете. Подтвержу лишь, что водопады во всех странах соответствуют рекламе. А вот якобы самый высокий в мире водопад Сальто Ангель может вас разочаровать. Может быть, и правда в километр высотой (с борта самолетика это трудно определить). Но в сухой сезон, как досталось нам, это тоненькая спичка на фоне столовых гор « затерянного мира» . Однако в любом случае в целом в маршруте мы оба не разочаровались. Настолько, что мой напарник захотел в эти края вернуться вновь. Правда, на этот раз только в Венесуэлу. Владимир Антонов
Міракль: «Тридцять три бажання + Парад чемпіонів карнавалу 2018». Країни: Аргентина – Уругвай – Бразилія – Венесуела. НА КАРНАВАЛІ, НА КАРНАВАЛІ…
Звичайно, ми з товаришем цього разу вирушили за такі далекі моря – океани насамперед через бразильський карнавал (знаменитий самбодром). Але як забиратися так далеко, ніхто б нас не зрозумів, якби не подивилися найближчих сусідів. Як той невдалий учень на уроці географії: «Перш ніж розповісти про Німеччину, розповімо про її сусідів». Так ось, про сусідів. Буенос-Айрес, Монтевідео, Ріо – де – Жанейро. Можливо, ще дитячі враження від прочитаного та почутого малювали в моїй уяві щось казкове, фантастичне. Тепер, подивившись біле світло, ці міста здалися звичайними провінційними містечками. Хоча, можливо, таке враження складається тому, що я взагалі не люблю міста. Мій коник – природа. Єдине, що вразило Монтевідео, це гід Марта. Вперше в моїй практиці відмовилася брати чайові, коли я простягнув їй п'ять доларів. Сказала: «За чотири години багато». Але в мене не було дрібніших, у Москві по долару не отримати в жодному банку. Наполегливо намагаюся дати п'ятірку – не бере. Можливо, зрозуміла, що перед нею людина не багата. Скориставшись моментом, напарник не спробував дати й цента, хоча від нього, який сварив грошима, Марта явно взяла б.
На відміну від міст, самбодром – інша річ, вражає. Проте саме з нього у нас почалися й прикрощі. Маршрут нам спланували так, що з семи шкіл, що проходили повз трибуни, подивилися лише чотири. Літак, мовляв, не чекатиме. На цьому «планування» не скінчилося. З тієї ж причини (літак не чекатиме) нас чотири рази забирали з готелів до того, як відкривалися ресторани. Тобто залишали без сніданків. Адже ми їх сплатили. Кому пішли чималі гроші, готелям, туроператорам, чи всім разом узятим? Розтягували маршрут. Скажімо, дві три-чотири годинні екскурсії цілком могли б укласти в один день. Але ні, розкладали на два дні (не один раз). Для чого: щоб викачати з туриста більше грошей? Три рази нас просто «кинули» із обіцяними за програмою селами тубільців – аборигенів, не показали навіть їхньої імітації. Адже теж усе було оплачено. У тій же програмі ізуверски прорекламували: «Екскурсія на човні акваторією річки Амазонка». (Тінь на тин. Акваторії біля річки не буває). Самої Амазонки ми так і не побачили, бо прокотили лише її рукавом, де був наш лодж для ночівлі. Тож уважніше читайте та уточнюйте рекламний проспект, щоб потім не розчаровуватися: по вусах текло – до рота не потрапило. Не побачили символ Ріо, знамениту статую Христа Спасителя, на мій погляд, лише через безвідповідальність фірми, що приймає. Чудово знають, що статуя часто буває закрита хмарами. У першій половині дня прильоту небо було ідеальним для її відвідування. Натомість нас відпустили бовтатися, бо гід вирушив до аеропорту за новими туристами, що цілком міг зробити і водій. З обіду та наступного дня – суцільна хмарність. Пролетіли повз Спасителя як фанера над Парижем.
Не скрізь і не завжди вчасно зустрічали сторони, що приймають. А нагадати про себе без знання мови дуже важко. Спасибі, допомагали гіди з інших компаній, що зустрічають. Єдина фірма, що чітко відпрацювала, - венесуельська Арагуанеру турс (прошу вибачити, якщо неправильно прочитав англійську). Її гід ? Діна ? Круглікова (до речі, дочка батьків – гідів) від початку до кінця опікувала нас від усіх негараздів ніжної матусі. Хоча, якщо бути до кінця чесними, і її в національному парку Канайма довелося посилено вмовляти знайти нам пару для відвідування каньйону Кавак (літак піднімався в повітря тільки при повному завантаженні – чотири людини). Умовляти тому, що згідно з програмою Діна не повинна була підшукувати нам пару, хоча ми цей політ теж сплатили ще в Москві. Не зобов'язана людина і працює відповідно. Проте дуже хотілося пройти дном річки найвужчого каньйону у світі. Довелося зацікавити Діну. Хоча потім з'ясувалося, можна було обійтися без цього. Один бажаючий з іншої групи був спочатку, другим полетів місцевий службовець із каньйону.
Невеликий ліричний відступ про те, як у всьому світі успішно працює пропаганда США. З Каракасом нас знайомив батько Діни (на жаль, забув його ім'я). Найвищою мірою лояльна до Росії людина. Але навіть він незадоволений, що Путін досі при владі. Мовляв, час і піти, хіба немає в Росії інших талановитих керівників? Типова точка зору істеблішменту США та їхньої так званої незалежної преси. Оболванивание всього світу, яке вони проводили, досягло таких меж, що попався на вудку навіть наскрізь проросійська людина, наш гід. І це за всієї своєї нелюбові до США. Не зрозумів, точніше – йому не дають, всіляко заважають зрозуміти, що Росія досі жива і навіть за всього американського тиску продовжує розвиватися завдяки саме Путіну та його команді. А інших «талановитих» керівників ми вже горло нахлибалися. Досить згадати Горбачова і особливо ублюдка Єльцина. Де гарантія, що такі монстри не прийдуть на зміну Путіну? Саме це сплять і бачать американські голдуотери.
Розповідати про природні принади, які, звичайно, були, не стану. Про них легко можна прочитати, і подивитися в інтернеті. Підтверджу лише, що водоспади у всіх країнах відповідають рекламі. А ось нібито найвищий у світі водоспад Сальто Ангел може вас розчарувати. Можливо, й справді за кілометр заввишки (з борту літачка це важко визначити). Але в сухий сезон, як дісталося нам, це тоненький сірник на тлі столових гір «загубленого світу». Однак у будь-якому разі загалом у маршруті ми обоє не розчарувалися. Настільки, що мій напарник захотів у ці краї повернутися знову. Щоправда, цього разу лише у Венесуелу. Володимир Антонов
