Не парьтесь або А йдіть ви в лазню! Китай-2017. Частина 13. Поза часом.
Фужун 2017-06-06 9 день
Ранок починався без дощу, і це саме по собі було незвичайним.
Я прокинулася рано і вийшла на терасу помилуватися водоспадом. Водоспад нудьгував за дощем, це було видно. Він скушкірився, розділився на окремі струмені, якось притих, посвітлішав, води стали прозорими, без рижинки.
Ми планували підійти до нього вранці, перед від'їздом до Фенхуана, так як увечері не вийшло, зарано закриваються всі китайські пам'ятки.
Але перш ніж йти до водоспаду, треба було поснідати. Сніданок включений у вартість номера, як, до речі, та прання, це важливо для мандрівників. Ми ще пам'ятали смачну вечерю і радісно побігли на сніданок, перескакуючи одразу через дві сходинки.
Але нас спіткало розчарування.
Їжа не була смачною, більше, можна сказати, що їжі не було зовсім. Крім дивних клейких тістечок у листі, схожих на лаврові, мені більше їсти не було чого. Наді ж взагалі нічого, тістечка їй категорично не сподобалися, а решта їжі була ще менш цікавою.
У маленькій тарілочці я забрала одне тістечко з собою вниз, заварила каву у своєму залізному кухлі і сиділа на терасі, потопаючи зубами в незвично клейкому тесті, вбирала цей чудовий ранок.
Мені дуже шкода, що в мандрівках ніколи не вистачає часу, щоб просто сидіти. Мені потрібно рівно вдвічі більше днів, ніж я закладаю на поїздку. Але я дуже сумніваюся, що колись це стане можливим - піти у відпустку більше, ніж на три тижні. Три тижні, які були у мене на цей раз, я завантажила максимально щільно. Півгодини на терасі біля водоспаду з кавою та китайськими солодощами – це максимум, що я можу собі дозволити.
До водоспаду пішли, коли запакували валізи, щоб на зворотному шляху запросити з собою когось із персоналу допомогти нам із багажем. Йти недалеко, сходи починаються поряд з готелем, вчора ми тягалися по ній з валізами.
Підходимо до турнікету та показуємо квитки. Охоронці нас не пускають, квитки пробиті, а це означає, що до водоспаду ми вже не можемо. Квиток використаний.
Але ж не позбавляти себе задоволення через таку дрібницю.
За допомогою майже всіх відомих мені китайських слів і давніх китайських танців пантоміми я пояснююсь з охороною.
– Вчора ми прийшли на це місце. Наші квитки… -(розмахую кінцівками, показую, як нам пробили квитки) - . . Але ми не ходили до водоспаду, ми не дивилися водоспад. Ми прийшли сюди… - (танцюю підстрибом показую, як ми тупцювали, кружляю навколо себе) - Ми запитали де готель, як пройти до готелю. Ми пішли вгору. Ми не ходили вниз. Ми не дивилися водоспад.
Охоронці стоять із відкритими ротами. Напевно, з усього монологу, найбільш зрозуміло їм - ми, ми, ми. . . але сперечатися з нами вони не можуть, у них навіть мова не повертається сперечатися після такого напору.
-Цоуба - кажуть без особливого ентузіазму -Ідіть вже куди хочете, тільки дайте спокій нашому мозку.
Проходимо через турнікет і опиняємось у дуже стародавньому місті.
Фужун, який ми бачили зверху - це було стародавнє місто, а це. . це місто було дуже стародавнє. Ну дуже-дуже давній.
Він просто фонує найдавнішою енергетикою. Мене в таких місцях зносить із ніг. Кожною клітиною організму я відчуваю тисячоліття цих стін.
Знову дивуюсь своєї чутливості. На Великій Китайській Стіні - одному з семи сучасних чудес світу, я взагалі нічого не відчуваю, а в забутому людством селі д<у>уша йде в наркотичний транс такі сильні відчуття.
Кожне дерево настільки моє, що ні в яке місто Фенхуан мені вже не хочеться, я хочу залишитися тут назавжди, і спати на такому ліжку.
Людей довкола практично немає. Китайці, як ви пам'ятаєте, ходять організованими групами, а коли групи немає, то й людей рахуй ні.
Всюди череп з рогами, це виглядає дивно, але теж привабливо. В одній з пустельних кімнат ми знаходимо трон з таким черепом і це фообще апофеоз, хоч трон не старовинний, але такий атмосферний!
Так, ось це слово - атмосферність! Атмосферність - відмінна риса маленького типового китайського містечка, яке і знаменитим стало завдяки одному фільму. Фільм цей, до речі, досі показують щодня у місцевому кінотеатері просто неба.
Я замислююсь, що ж означають усі ці численні черепи, може, це релігійний атрибут місцевої етнічної групи. Хоча у Фужуні живе народність Тудзя, як і у всій провінції Хунань. А черепи нам зустрілися лише тут.
Колись я чула, або сама придумала легенду, що Фужун був столицею невеликої держави Тудзя і тому на скелі побудований палац.
Потім знайшла інформацію, що палац збудував один із імператорів, оскільки був натхненний водоспадом.
До палацу ми не ходили, а до водоспаду не піти просто не могли.
Найцікавіше - це скупатисяпройти під водоспадом.
Божевільна енергетика у падаючої води. Одночасно і страшно, і весело, і чудово. Коктейль емоцій!
Під водоспадом капець як мокрознайшлася печера із залізними первісними людьми.
Незважаючи на те, що водоспад знизив тиск, вода ллється звідусіль.
Надя під водоспад не пішла, щоб не намокнути. А я сама собі знову дивуюсь чому не надягла гумові бахіли з Тяньменшаня та дощовик. Це вже другий водоспад у моєму житті, в який я сунуся без спецзахисту, хоч він у мене для цього випадку приготовлений. Перший був на Балі, я тоді прямо у воду в сандалях сиганула. Вони й розкисли начисто. Як бачу водоспад, так мозок і відбиває. Тут у річку не пірнала, але ноги промочила дуже сильно. Довелося в готелі сушити їх феном терміново. Туфлі вгробила повністю.
Ми забрали свої речі, доїхали до автостанції за 10 юанів та благополучно поїхали до Цзішоу. До Фенхуана немає прямого автобуса, це ми з'ясували ще в готелі.
Рейс місцевий, коштує 25 юанів, дуже цікавий щодо знайомства з життям китайців.
Навіть у таких маленьких автобусах є ремені безпеки. Кондуктор чи водій обов'язково крикне в салон:
- Ану, тут твою ліворуч, пристебніть ремені, ми злітаємо!
Дорогою заходять, виходять яскраві особи, галод стоїть як на пташиному ринку. Якоїсь миті все затихає, я влаштовуюся зручніше, вкриваюся палантином і думаю трохи подрімати. Раптом зупиняємось, відкриваються вікна та починається колективне обкурювання. Тобто люди висунулися у вікна і почали. . . курити! Курити в салоні автобуса, Карле! ) Перед Цзішоу йде ремонт дороги, стоїть пробка, нудно людям у пробці. А водії курять прямо на ходу, їм увесь час, мабуть, нудно.
У Цзішоу, пересідаємо в інший автобус, більше. Він стоїть і чекає на нас тут же, на подвір'ї автостанції. Ще кілька годин дороги, 20 юанів, і ми прибуваємо в Фенхуан - кінцеву точку нашого сьогоднішнього маршруту.
