Пригоди китайською!

23 червня 2018 Час поїздки: з 30 квітня 2018 до 13 травня 2018
Репутація: +6554
Додати до друзів
Написати листа

Пригоди китайською!

Але які тут міста, які гори! Не зрячи Джеймс Камерун саме на цій планеті знімав Аватар! Це була одна з найскладніших та найпрекрасніших поїздок.

Чому взагалі китайцям треба кудись літати, коли у них у країні такі природні краси. А місто Сіань тепер взагалі поза рейтингом. Це був перший раз, коли я хотів сидіти і писати розповідь про Китай, просто під час подорожі. Хотілося піднятися з ноутбуком на одну з величних стін Сіаня, і з видом на висотки писати про наші емоції. Ммм… Китай, такий складний і такий чудовий. Прекрасна як ця кава: )

Складність Китаю дуже добре описується цими фотографіями

 

З мого дитинства

- Ну, дай!

- Дай поїхав у Китай і сказав: Нікому не давай! ”

Але куди саме поїхав той Дай? Може в Сіань чи Шанхай? Чи навіть у містечко Чжанцзяцзе? Це нам і належить тепер з'ясувати. Забігаючи на перед, скажу, що поїхав він до Хуашані!


Це закрита і дуже незвичайна країна, яка розвивається немовби в паралельній реальності. Я б не сказав, що Китай пішов уперед у майбутнє, він просто сучасний просунутий та інший. По всій країні безкоштовний туалети, які можна легко знайти в будь-який момент в радіусі 100 метрів. Смітники розташовані на відстані видимості один від одного абсолютно скрізь. Все скрізь ідеально чисте. Під час подорожі ти почуваєшся у повній безпеці, оскільки кожен крок контролюється безліччю камер. Будь-яке пересування у громадському транспорті та таксі, у будь-який час доби у будь-якому районі почуватимешся спокійно. Крім того випадку з мавпою, що на нас чекає через тиждень)))

Основна система оплати – це сканування QR коду своїм смартфоном. Майже будь-де, навіть у бабусі з пиріжками можна зісканувати код, і оплата зарахована.

Але ця плюшка нам була недоступна, і ми розраховувалися старовинним звичаєм - передачею паперових грошей. Ще незвичним моментом була кількість часу, яку ми провели у метро.

В один з останніх днів ми проїхали близько 60 станцій за одну подорож. Взагалі Китай дуже підходить людям, які не знають англійської. Майже ніхто його знати там теж не буде.

Цікавий факт, що китайці у поїздках дуже гучний народ. Але у своїй країні тихі) Так хочеться одразу про все розповісти, але підемо по порядку.

Давайте ще раз повторимо цю подорож, але тепер у затишній обстановці за комп'ютером.

Ми, напевно, років п'ять придивлялися до цієї незвичайної країни, неодноразово були акції, але постійно були відмовки.

Цього разу наполягла компанія МАУ, яка надіслала листа про те, що накопичені милі скоро згорять і треба їх витратити на звичайний тариф. Всі інші акції немов вітром здуло, а Пекін був ще й у розпродажі. Досить бояться, треба просто взяти квитки та зробити це! Вкотре глянув на карту неосяжної за розміром країни і справа зроблена, квитки на руках, тепер відступати не можна. Почалася тривала піврічна підготовка до подорожі іншу планету. Більшість підготовки була моральною. Ще й акцій жодних не випадало. Другим важливим етапом було отримання візи. Отримання візи в Китай побудовано таким чином, що треба дуже сильно хотіти в країну, щоб отримати візу. Пакет документів не складний, найскладніша сама процедура) В один з днів ми вечеряли в суші ресторані і в мене залишилися з собою суші на сніданок.

Наступного ранку китайський посол був у захваті, коли помітив мене орудуючого китайськими паличками у черзі на подачу документів у посольстві. Пам'ятаю той незвичайний момент, коли візи ми отримали! Навіть незважаючи на невелике непорозуміння у посольстві, коли я ляпнув, що у Китаї не був, але був у Гонконгу.


Складання маршруту поїздки було ніби пробирання крізь непрохідні джунглі із пластмасовим ножем.

З технічних причин (не було акцій) пауза між поїздками тривала 5 місяців. У мене хоч Франкфурт по роботі проскочив. Даші ж було дуже тяжко. Але нарешті день настав. Це було почуття легкого страху перед подорожжю. Таке почуття було перед Південною Америкою. Нам здавалося, що ми морально оцінюємо всю складність майбутньої подорожі. Але реально і половини складності уявити не можна було) Почалося все традиційно з ланж зони Борисполя.

Такий собі релакс перед зануренням. Щоправда, чомусь усе летіло з рук. Найбільший пік фіаско був, коли я рухав столик і весь його вміст полетів наче птахи. Фруктовий салат на підлозі взагалі виглядав як витвір мистецтва, мені навіть було трохи шкода, коли цей шедевр прибирали. Ще пару келихів вина і занурення готові. Але на нас чекав ще один приємний сюрприз, перед посадкою в літак наші квитки показали помилку. Іншими словами, овербукінг, нам не вистачило місць! Але не вистачило в економ класі, в преміум класі якраз два затишні місця біля вікна нам були якраз. Це був безкоштовний апгрейд рівня квитків на далекомагістральному перельоті. Це було круто, ми з Дашею не могли стримати емоції радості. Ми буквально кричали та стрибали дорогою до літака. Летіти весь день, 9.5 годин у преміум класі!

Перед зльотом налили соку для розігріву апетиту, а ось після зльоту почався гастрономічний рай.

Стюардеса постелила нам на столики скатертину і порадувала нас шедеврами кулінарного мистецтва у сенсі цього слова. Під час перельоту нас годували двічі. Мені особливо запам'ятався запечений лосось під якимось смачним соусом. Початок подорожі просто казковий. На планшеті у нас було завантажено аніме "Психопаспорт". Поглянувши на першу серію, ми зрозуміли, що це аніме буде нашим супутником по поїздці.


Прилетіли, у Пекіні зараз година ночі. Забрали всі речі з літака, не забувши забрати з полиці кофту. Пішли на контроль. Після прильоту всі туристи обов'язково здають біометрію, відбитки пов'язують із паспортними даними, робиться це за допомогою спеціальних автоматів. Причому автомати не хотіли приймати закордонні відбитки пальців.

Дорогою до офіцера, я помітив, що кофта в мене прив'язана до рюкзака, але що ж я тоді несу у правій руці? Це виявилося ковдру з літака. Так тривалий переліт мабуть сильно тиснув на голову.

Перші складнощі на нас чекали на обміні валют. Була обмінка з комісією 9$ за обмін. Був дуже норовливий банкомат, який після довгих умовлянь погоджувався лише суму показувати, але не видавати гроші. Ще трохи пошуків і з банківською комісією близько двох відсотків, ми все ж таки зняли гроші з іншого банкомату. Тепер я знаю, що треба було з комісією 9$ просто змінювати суми вищі, ніж комісія 2%. Як виявилося в Китаї, дуже маленький шанс, що з поміняних грошей першого дня, хоч щось залишиться на зворотному шляху. Здавання відбитків та пошуки банкомату були просто розігрівом перед справжнім Китаєм. А тепер нарешті до міста!

З зануренням!

Оскільки ми прилетіли посеред ночі, на автобус розраховувати не доводилося. На виході з аеропорту треба було постояти 20 хвилин у черзі на таксі. Поки що начебто цивільно і чітко. Правда водій не може розібратися куди їхати, та й у готелі трубку не беруть. Дивно, ще дві години ночі навіть немає, для Азії це взагалі не час. Тим більше що готель наш в курсі про час прильоту і вчора підтвердив, що прийме нас серед ночі. Гаразд, їдемо. Головне, щоб із GPS міткою збігалося. Гей, а що творитися з GPS? Чому ми їдемо не по трасі, а проламуємось крізь будівлі. Хмм… Ну гаразд. У готелі щось вигадаємо. Те, що координати не співпадали з адресою, я ще в Києві помітив, але підтримка букінгу запевнила, що все буде добре. Але на обличчі водія було видно, що щось пішло не за планом. Його обличчя дивилося на металевий паркан, якого явно не повинно бути. У будці біля паркану в будці спав охоронець.


Геолокації було настільки погано, що з нею теж довелося попрощатися та відключити. 4 ранку, треба заселитися хоч кудись! Знайшли будинок під замком, можливо якийсь готель. Але скільки не таранилися, нас ніхто не впустив. Смішний факт, що цей будинок як ми потім з'ясували і виявилося нашим готелем. Знайшли ще схожі на готель будинок без вікон та дверей. Вірніше, двері були, але зачинені так, що без інструментів та зняття з петель точно не відчиниш. З горем по підлогах ми потрапили до якогось готелю. Там сонний китаєць повідомив, що місць нема. Натомість є інтернет зі скайпом. Зв'язався із мамою, пощастило, що на скайпі були справжні гроші. Мама зв'язалася з букінгом та повідомила проблему. Але у цій ситуації букінг зміг порадити шукати інший готель. Гаразд, повернемося з Китаю розберемося з букінгом, хто і що, кому має буде. Через інтернет в окрузі побачили безліч готелів і всі зайняті. Пошуки готелю тривали до п'ятої ранку.

Щоразу сценарій той самий. Сонний китаєць на ресепшені не може в'їхати, що взагалі відбувається, а потім каже місць немає. Разом із системою геолокації здох та офлайновий гугл перекладач. На щастя, у мене був майкрософтівський ще встановлений. У результаті о 5-й ранку довелося ночувати в настільки розкішному і дорогому готелі, що його кількість зірок не вмістилося б у цю розповідь. На ресепшені з китаянкою ми настільки довго намагалися порозумітися, що вона почала говорити російські слова. Ще є теорія, що тривалий переліт і всі складності пошуку готелю рано вранці перевели мозок у спеціальний режим, в якому ми почали сприймати китайську за російську. Коли ми лягли спати, вже було ясно.

Перше, що ми вирішували після підйому – терміновий пошук дешевшого готелю на другу ніч. Через букінг знайшли значно дешевше за готель, забронювали. На його адресу виявився хмарочос.

Але якщо розібратися з поверхом та дверима, то можна потрапити до невеликого офісу, в якому четверо китайців посилено пишуть щось на комп'ютерах. Хлопці з цікавістю дивилися на мене. Їх розпирала цікавість, навіщо я до них з'явився в підпільний офіс без вивісок. Я показав китайцеві набір ієрогліфів та номер телефону готелю. Хлопець зателефонував за номером і повідомив, що готель є поруч, але готель не має ліцензії на прийом туристів не з Китаю. АААА! Та що це за готельна поїздка. Те, що ми не вселилися вночі в перший готель, завдало сильної шкоди нашому маршруту. Але невдала спроба заселення в другий готель, мало не розвалила всі плани щодо Пекіна. Поки Даша сиділа з речами на першому поверсі, я вибирався з лабіринтів хмарочоса. У голові був просто вибух думок. Щось і якось треба було вирішувати. Те місце, де я залишив Дашу, виявилося теж ресепшеном одного з готелів.


І у них навіть виявилася вільна кімната за адекватною ціною, і метро за хвилину ходьби. Чудово! Треба одразу тут забронювати останню ніч нашої подорожі. Пояснити це було дуже складно навіть через перекладача. Ще була проблема із різницею форматів дат. Але ми всі побороли, двічі перевірили ще раз наші записи про те, у скільки і коли ми до них заїдемо. Після чого вони успішно забули про бронювання і варто говорити, що в останню ніч у Пекіні нас знову чекав сюрприз із заселенням? Хоча тут цих сюрпризів буде ще стільки, що остання ніч не є проблемою. Отже, ми маємо забанені всі сервіси гугла, заборонений для нас інтернет у громадських місцях, неробочу гугл карту і гугл маркет. Тобто встановити щось додатково не вийде. На щастя, MAPS. ME визначивши нас у Китаї з радістю запропонував підтягнути всі карти в офлайн та зміг відкалібрувати GPS мітку щодо карт.

Я дуже не люблю рекламу і ніколи її не підтримую, всі подяки на користь мапсмі це справді наші з Дашею подяки за врятовану поїздку.

Їжа

Прямо біля готелю, на нас чекав ресторанчик досить пристойного вигляду. З усієї їжі Азії я завжди уникав саме китайської кухні, чомусь усі спроби скуштувати цю кухню в інших країнах були для мене не найуспішнішими. Але тепер або сподобається їжа, або її у будь-якому разі доведеться їсти. Озброївшись багаторазовими громадськими паличками, ми робимо першу пробу. Про всесвіт!! ! Це чудово! Як стільки приємних смаків може бути у першому ж шматочку? У нас ще недавно були проблеми із заселенням у готель, та які взагалі можуть бути проблеми в країні з такою смачною та дешевою їжею. А розміри порцій можуть позмагатися з нашими карпатськими. Як же смачно! А раптом це просто вдалий ресторан попався?

Раптом далі буде не так? Але ж ні, далі було ще краще і краще. Поїсти це завжди було радісно. І навіть столітні яєчка кермують! Щоправда, через тиждень на нас чекає вегетаріанське місто, там ми трохи приземлимось на землю від смакових радостей. Але щось ще не скоро, і ми навіть не підозрюємо про це. О всесвіт! О китайська їжа! О гостро, о дуже гостро! ТОВ! Але буває, але дуже смачно! Різноманітність страв величезне. Як добре, що у нас є цілих два тижні, щоби тут все перепробувати. Якщо попередніх поїздках ми відточили майстерність володіння паличками до віртуозності, то цій поїздці ми були повелителями паличок. Абсолютно будь-який тип їжі, навіть смажений арахіс або слизький рис без проблем. За це ми отримували схвальні погляди від китайців. Я думаю, що дехто залишився розчарованим, адже могло бути таке шоу, якби ми вперше брали палички до рук.

У Китаї поїсти це як перепочинок від нескінченного потоку завдань.

Прогулянка Пекіном


Першою точкою маршруту було заплановано Храм Неба. Ми спустилися до метро. Побачили схему з купи гілок. Отримали портативну схему споконвічно китайською мовою. Отримали другу схему англійською з розміром шрифту близьким до нуля. Пояснитися з касиром було нелегко. У результаті ми вийшли ще далі від храму, ніж були спочатку. Вдруге в метро повертатися не хотілося. Пересадки між гілками зроблені на такій відстані, що ти проходиш мінімум станцію пішки, поки пересядеш з гілки на гілку. А гілок багато. Ще потрібно було уважно стежити, оскільки не всі станції, що перетинаються, є пересадочними. Точніше одна була не пересадочною, але у дуже зручному місці для пересадок.

Пройдемося пішки до храму, заразом і познайомимося ближче з Пекіном. Знайомство ми почали з кондитерки, а продовжили великим і важким ананасом, який ми їли протягом півтори години. То був великий фруктовий маркет. Ми проходили повз, коли чистили свіжий ананас і не змогли втриматися. Загалом із кондитеркою у них туго, а з ананасами все супер. Основна проблема кондитерки це там, де могло бути згущене молоко – варення з червоних бобів. Від станції метро, ​ ​ де нам сказали вийти, пішки до храму було йти кілька годин, як виявилося. Добре, що всі історії із заселенням нам залишили такий щедрий проміжок часу, що ми встигнемо навіть до закриття потрапити на територію храму. Храмовий комплекс великий, самі храми, чесно кажучи, слабенькі. Але ось паркова зона на території — це те, що чекаєш від азіатської краси. Я назвав би цей парк – безтурботністю.

Нарешті нікуди поспішати не треба, просто тиняєшся, релаксуєш і вбираєш все навколо себе. Китайці теж отримували релакс, одна жінка голосно співала у портативний диктофон. Це досить часта розвага у китайців - заспівати пісеньку. Цей парк виконує роль якогось антистресу. Ось серйозно, якщо всюди нерви і все дістало - негайно бери квитки в Китай і лети прямо в парк храму неба.

Повір читачу, нерви дорожчі! З парку ми вийшли перезавантажені.

Дубль два! Вдамо, що жодних нічних складнощів не відбувалося і продовжимо подорож. Біля входу в парк простягнувся міський канал. Вздовж каналу просто шедеври з квітів та дерев. Видно, що на клумбах попрацювали окремо над кожною квіточкою. Канал нескінченно довгий та клумби з доріжками теж. Нам треба дістатися центральної пішохідної вулиці Пекіна.


Найкраще під'їхати автобусом. А ось і розклад із списком зупинок. Іноді по одному ієрогліфу, іноді по три. Це все, що ми з'ясували з розкладом. Натомість чоловік за участю підключився до пошуку нашої зупинки "Тяньмень". До речі, звучить як два ієрогліфи. Чоловік показав жестом іти за ним, і ми вирушили вже втрьох. Вирушили кудись далеко в похід. Так як мовний бар'єр був повний, то ми йшли в задумливій тиші. Як добре, коли є про що помовчати! Чоловік правда зробив спробу обговорити з нами важливі частини прогулянки китайською, але ми крім слова Тяньмень і Комутохеровато взагалі жодного слова не знали. Наш похід закінчився на одній із зупинок, де китаєць передав нас кондуктору в автобусі. Їдемо. Чесно кажучи, на карті піша вулиця була відзначена зовсім в іншому місці та іншій частині міста. Але краєм ока в одному з поворотів ми побачили щось туристичне та чудове.

Це на щастя та була та вулиця. Дуже важливим орієнтиром для пошуку вулиці є ???? ? . Ми зійшли з автобуса і попрямували до початку вулиці. Нас там чекав дуже старовинний трамвай, який зараз же вирушав прямо пішою вулицею. Кондуктор нас кликав, щоб ми встигли. Ми без роздумів заскочили в ретро трамвай і вирушили у подорож. Однією з головних визначних пам'яток ретро трамваю були ми самі. Перехожі китайці були вдвічі щасливі бачити трамвай і нас одночасно.

Кінцева трамвая була на іншому боці пішої вулиці. Тепер давай пройдемо вулицю пішки. Пройти вулицю і вийти з неї до ночі це так само складне завдання, як і вселиться в готель Китаю з першого разу. Тут є всі і стрітфуди, і магазинчики зі стрітфудами, музеї присвячені самобутності та їжі та багато бронзових статуй.

Кожна композиція статуй відбивала фрагмент життя стародавніх китайців. Особливо вдало підкреслювалися фрагменти, пов'язані зі стрітфудами. Крім їжі було безліч магазинчиків і великий критий базар. В одному з магазинів у мене з'явився дванадцятирічний шанувальник. Хлопчик настільки вразився моїм розміром носа та живота, що хвилин 10 від нас не відходив. Довелося навіть дати йому доторкнутися до носа, щоб він переконався в його справжності.


Хлопчик не цей

Мені здається, що хлопець був упевнений, що ніс виявиться накладним. У нас на цей день ще були плани в місті. Але, чесно кажучи, коли ти потрапляєш на цю вулицю і починаєш тинятися по суміжних вулицях, ти отримуєш нескінченну порцію задоволення. Що ще треба від азіатської столиці. Ніякі інші визначні пам'ятки міста не можуть бути кращими.

Ми у Китаї!


Ця фраза була сповнена щирістю та радістю. По першій ночі було зрозуміло, наскільки легкий маршрут буде попереду. Але якщо нам і надалі траплятимуться подібні парки та такі вулиці, то, що ж може бути прекраснішим у цій поїздці. Серед тисячі кафе, ми вибрали максимально схожу на ресторан для місцевих. Причому офіціант нас відвіз на ліфті ще глибше в будівлю в ще більш китайський ресторан. Чесно кажучи, ресторан виглядав стрімко. З кухні долинав гул такий, що здавалося, що там сотні китайців збирають техніку. Ми трохи сумнівалися, чи готові ми до такого глибокого занурення в перший день. Ай гаразд, неси, що є в печі!

У Даші був рис із помідорно-яєчною начинкою. У мене був рис із кількістю інгредієнтів, що перевищує кількість зірок у дорогому нічному готелі. Як же круто, що ми майже два тижні будемо їсти таку смакоти!

Не один китайський ресторан за кордоном навіть близько не приготує того, що тут подають у місцевих ресторанчиках. Ми в Києві після поїздки спеціально пішли до ресторану Пекін і поневірянь переконалися, що ні за цінами, ні за смаком навіть порівнювати не можна ці кухні. Якщо не помиляюся, то дві великі страви та пляшка 0.5 пива в ресторані в центрі Пекіна нам обійшлися в 42 юаня (6.5$). І то ми явно погарячкували, замовивши дві страви. Можна було спокійно наїстись і одним. Як я люблю це слово – подорож отримала статус “ Гастрономічно! ” першого ж дня. Але в принципі такий статус у перший день і мають отримувати такі поїздки.

Велика Китайська стіна

Я не знаю, як туристи раніше добиралися до Великої Китайської Стіни, але нам дуже допомогла розповідь одного блогера. Хлопець присвятив цілу подорож тому, щоб детально описати свої маршрути з точністю до станцій та фотографій.

Ми заздалегідь на планшет і телефон зберегли веб-сторінки в автономному режимі. Швидкість розвитку китайського метро приємно вражає. Розповідь, написана кілька років тому, посилалася на кінцеві станції гілок, які вже були далеко не кінцевими. Перед тим як сісти на заміський автобус ми добре підкріпилися. Швидкість обслуговування на фудкорті була настільки блискавичною, що Даші видали всі страви швидше, ніж касир відрахував здачу. Я б міг ще раз описати чергову смачну трапезу, що складається з желейного густого супчика, 9 пиріжків бао, великої миски м'ясного супу, пшеничного напою, маслянистих коржів і т. д. але не можна стільки уваги приділяти їжі.

Навіть незважаючи на те, що вона така смачна. Мені, напевно, варто випустити окремо книгу "Про те, як ми з Дашею смачно їли в Китаї".


Мені здається, що книга за розміром вийде не менше цієї розповіді) Ми їхали далеко за межі Пекіна. Стіна дуже довга і має різні оглядові точки у різних частинах міста та країни. Ми вибрали для огляду ділянку у Мутяньюї. В автобусі я допоміг розібратися з грошима одній дівчині, вона виявилася українкою, яка знає китайську. Одного разу автобус зупинився і нам китаєць сказав, що ми мали пересіти в таксі. Ми в принципі і так знали, що нам знадобиться таксі на кінцевій. Водій наполягав, щоб ми вийшли зараз. Але так як в нашій команді була китайсько-говорюча дівчина, то ймовірність лохотрон сильно знижувалася. Також з нами вийшла дівчина з Грузії та мексиканець Маріо. Таксист спробував заламати ціну, але відповіді китайською ніяк не очікував. У результаті ми поїхали на стіну значно дешевше, ніж виходячи з розповіді.

Під час поїздки ми почали синхронізувати між собою маршрути, хто де вже був та що треба подивитися. Дівчина уважно подивилася на мене і запитала чи не той блогер, який писав в інтернеті розповідь про Гонконг? Мене знову впізнали! Перед поїздкою до Китаю вона читала про наш з Дашею розповідь про Гонконг, щоб скласти собі маршрут. Це було несподівано та радісно!

На місці ми купили вхідні квитки та під'їхали автобусом до hike на Велику китайську стіну. Піднятися можна було пішки чи на канатці. Канатка була найкласнішого типу, це коли лавочка з якою звисають ніжки. І так, ми на Великій Китайській стіні!! ! Вона справді така прекрасна як її описують. Унікальність і дивність цієї пам'ятки в тому, що її не можна пройти всю. Вона тягнеться на сотні кілометрів. Просто треба оком собі відміряти відстань, на яку хочеш прогулятись.

Наш новий мексиканський друг Маріо вибрав піше піднесення замість канатки. Ми з ним перетнулися нагорі і гуляли стіною обмінюючись культурним досвідом двох країн.

Він попросив Дашу зробити фотографію на тлі стіни на його айфон X. Як тільки Даша його взяла в руки, телефон ніби мило вискочив угору, а потім кинувся до кам'яної стіни. Збоку виглядало, ніби Даша вирішила показати мексиканцю дорогий одноразовий трюк із жонглюванням дорогим айфоном. На щастя, Даша таки змогла приборкати звіра і айфон не постраждав. На стіні ми влаштували пікнік. Хлопець пригощав нас мексиканським марципаном, а ми його китайськими пиріжками бао. Спуск зі стіни був не менш шикарним, ніж сама стіна. Це був довгий і швидкісний бобслей! Я бачив, що багато туристів туплять і настільки часто смикають гальмо, що просто застряг на трасі.


Ми з Дашею навмисне довго сідали у свої слі, щоб попереду точно всі поїхали далеко. Але я на підлогу шляху таки вписався в якогось азіату. Зазвичай маршрути бобслеїв зроблені так, що навіть без гальма ти не вилетиш з траси, але навіщо його так часто смикати? Але було весело, стіна просто чудова у всіх аспектах. Зворотні спроби впіймати таке ж дешеве таксі були складними. Не знаючи китайську не наторгуєш особливо. Ось китайцям добре, у сусідню машину лише у багажник залізло близько трьох дівчат.

Коли їхали автобусом, то потрапили в настільки довгу китайську пробку, що могли обговорювати стіну цілих 4 години. Стіна в Пекіні зайняла майже весь день. І вже саме час вирушати до колишньої столиці Сіань. Ми зайшли в наш поїзд і дісталися купе. У купе сидів китаєць із китаянкою. Побачивши нас, вони почали буквально сяяти радо.

Було видно, що пара у захваті, що закордонні туристи їдуть із ними у купе. Але головним козирем була китайська мівіна, яку ми почали собі запарювати. Було видно, що китайці схвалюють наш вибір. Вони навіть допомогли її запарити за всіма правилами. У наше купе зайшла провідниця і китайською розповіла правила безпеки і що робити у разі проблем (ми так думаємо, що мова була про це). В основному вона говорила це китайській парі, але наприкінці жестом вказала на нас мовляв “І цих двох, будь ласка, не забудьте захопити під час евакуації”. Прямо радісно що ми їдемо у китайському поїзді з китайцями в одному купе. Я помітив, що всі пасажири ходять у тапках. Ми почали шукати свої тапки, вони виявилися заховані під полицею. Запечатані і дуже мокрі, прямо з мильною піною. Ну гаразд, будемо без тапок, що нам. Але дівчина збігала до провідниці і принесла нам дві пари сухих капців. Які ж вони милочки.

Жаль, що хлопець уночі не хропів так само мило. У мене навіть було рішуче бажання вивчити переклад фрази китайською “ Не могли б ви будь-ласка повернутись на бік? ” Але хлопець ніби прочитав мої думки, і обернувся хропіти на бік.

Ура! Ми їдемо у глибину Китаю!

Сіань

Нема повісті щасливіша на світі, ніж повість про Тимченків і Сіана! Подорожі найкрасивішим містом розпочалося з приїзду на центральний залізничний вокзал. Карта, звичайно, натякала нам, що поряд є метро. Але хто ж у карту дивиться. Спочатку ми автобусом поїхали не в той бік, а потім на таксі. Таксист нас висадив на підлогу шляху та сказав, що далі ніжками!

Ну ок, мабуть, не годиться іноземців довозити до адреси. Мапсмі нас повів дикіми трущобами і руїнами.


Відчуття було неначе ми потрапили до Китаю після чергового монгольського набігу. Готель виявився відносно затишним. Але рушник, який нам дали виглядав так, наче вся рота монголів їм витерлася після набігу. Рушник нам швидко замінили і на карті детально розписали, що дивитися і куди йти. Сіань має одну приємну особливість – можна йти куди завгодно і скрізь буде красиво, особливо ввечері.

Головне не по тій єдиній покинутій вулиці з монголами. Ми жили у самому серці старого міста, у цій частині машини не їздили. Тільки електромопеди та тук туки. Вулиці старого міста занурюють туриста у світ справжньої магії. Кожна вуличка є безліччю торгових лотків та ресторанчиків. Продаються товари. Але, що це за продукти і для чого вони використовуються, відомо тільки верховним друїдам і магам.

Відчуття було ніби я - Гаррі Поттер перший раз, що йде по Косою Алеї в пошуках першого котелка і чарівної палички. Сині великі яйця в якомусь прилиплому сіні, напої, що димляться, будь-які органи невідомих тварин, на великих сковородах все кипіло і палало над потужними фонтанами вогню. Сотні китайських вивісок. А найцікавіше, всі ходять так, наче це звичайна справа, а не магічні ритуали.

Все дуже азійське. Нас огорнула густа хвиля позитиву та радості. Ми, що у раю? Ми раділи, навіть не знаючи, наскільки гарне буде місто вночі і яку красу заготовила для нас сучасна частина міста. У Китаї потрібно обов'язково скуштувати сіаньські пельмені! Ось із них ми й розпочали трапезу в одному з місцевих забігайлівок.

Я думаю, ми там були одні з перших некитайських відвідувачів.

Сіаньські пельмешки найчастіше подаються у вигляді супчика, ще ми взяли величезну порцію вареників на пару та цибульну коржик. Я тішився як дитя. Мене цей сніданок закохався в Сіань. Порції ми ледве подужали. Для більшої впевненості побільше гострого соусу, контрольний для дезінфекції. Хазяйка дуже пишалася, що ми вибрали її ресторан. Коли ми прощалися, було зрозуміло, що це наша не остання зустріч.

Ми вирішили провернути одну важливу банківську операцію. Банків багато, але виконати таке важливе завдання може лише центральний. Серед відділень центрального необхідно знайти відділення, яке має право здійснювати таку складну операцію. У самому відділенні треба взяти номерок і сидіти у невеликій черзі до години. Далі найцікавіше – процес. Наша черга підійшла, і ми підійшли до віконця. Касир сиділа навпроти.


Почалося заповнення анкети та переписування їх у основу. Потім до іншої бази, а потім до третьої. Сканування паспорта, ксерокопія паспорта. І ще двічі скан паспорти у дві інші форми. З нашого боку вікна було відчуття, як ми граємо в покер проти круп'є. Наша круп'я з покер фейсом сиділа і намагалася перекласти на китайську назву нашої української вулиці. Дівчина видно було старалася, але часом на її обличчі читався легкий розпач, зважаючи на все, трефа ніяк не хотіла лягати на піку. Незабаром до неї приєдналося ще двоє менеджерів. Спільними зусиллями вони заповнили ще низку форм. Потім настала процедура обміну безліччю підписів на різних бланках. Видно, було, що всі ми вп'ятеро дуже націлені на позитивний результат у такій важливій та комплексній процедурі. Через якихось 40 хвилин троє менеджерів нам поміняли долари на юані! Ми переможці!


Фото з парку Tang Paradise

Чим довше тривала ця процедура, тим більше грошей ми вирішували поміняти. Ще раз проходити подібне не дуже хотілося. У Китаї є одна складність, гроші закінчуються із великою швидкістю. Навіть коли здається, що ти зняв багато грошей у банкоматі, за кілька днів доводиться терміново шукати ще один. Ось ми й вирішили уникнути комісій та поміняти гроші у банку. Але зараз ми змінили із запасом. Як би їх міняти назад не довелося потім. У результаті поміняних грошей нам їх вистачило аж на 3 дні!

У центрі міста нас чекали дві вежі – дзвонова та барабанна. У барабанній вежі було безліч барабанів різних розмірів, а ще був і китайський концерт. Спочатку сиділа одна китаянка і грала приблизно одну ноту за секунду. Було трохи дивно, але всі мовчки сиділи та дивилися. Між нотами не дуже простежувався зв'язок. За розкладом до концерту ще 15 хвилин, але вони йдуть часто.

Цілком можливо, що це попередній. Одного разу китаянка пішла і вийшли музикантки, що грають цікаву музику на чудових інструментах.

Одна з китаянок била молотом у різні дзвони. Відразу після концерту я зарядив головою в стелю з такою силою, що китаянки не могли утримати емоцій сміху та жаху. Загалом я теж вніс якусь дзвонову гармонію. З веж відкриваються чудові панорами на бізнес центр. Між вежами парк та площа. У багатьох китаянок на одязі часто зустрічається незадоволений ведмедик та жовта качечка.

На площі дівчина саме продавала повітряні кульки з такою качечкою. Але розплатитись можна було лише зчитуванням QR коду. Фізичні гроші тут безсилі. Дівчина подарувала Даші кулю просто так. Як це радісно, ​ ​ коли люди діляться своїм позитивним настроєм. Такі моменти завжди гріють душу.

Сонце, зелені клумби, синє небо та Даша з кулькою – ідилія! Раптом настав час обіду. Що нам на цей раз приготувала стара столиця Китаю? Цього разу на нас чекало спекотне з бекону, водоростей.


Мариновані китайські грибочки, рис у вигляді зірочки, помідорка чері, сторічне яєчко, холодний чай, заварений на квіточках, порція локшини з горіхово-м'ясним соусом, купою зелені та арахісом. Я вже в багатьох оповіданнях захоплювався азіатською кухнею, але мені здається, що Китай тут бив більшість рекордів. Звичайно ж не закид в'єтнамського супу “фо бо”, для нього у нас завжди почесне місце в шлунку. З огляду на відсутність хліба тут можна наминати більший порції не боячись одужати. Тепер наш шлях лежав до старої пагоди дикої гуски!

Карти зрадницьки показували нам лише одну гілку метро у місті.

Ми просто тинялися від однієї вулиці до іншої і отримували море задоволення. Тут ми офіційно бачили найкрасивіший Starbucks.

До речі, за подорожуючи Китаєм, ми їх бачили найбільшу кількість, ніж за всі попередні поїздки. У Китаї дуже дорога кава в кафе, близько 30 юанів (4.6 $). Ціни в Старбаксі не дуже відрізняються від інших ресторанів.

Tang Paradise

Китайці там сидять натовпом. Часто буває, що Старбакси стоять одразу по двоє один навпроти одного. Ми думали, що на пагоді закінчується наша програма по місту, але вона лише набирала обертів. Вулиці нас привели до входу до парку Tang Paradise. Вхід був платний по 90 юанів (14 $). Ми пішли дивитися, що там криється за брамою. А за брамою нас чекало одне з найкрасивіших творінь людства. Чому парк не занесено до списку чудес світу?

Парк має два образи – денний та нічний.

Це ніби два різні парки. Ми потрапили у вдалий час. Було близько 18:00. Основну частину парку займає широке озеро. Навколо озера десятки храмів, китайських коридорів, алей та інших краси. Починається все з великого та потужного штучного водоспаду. А далі те почуття, коли фотографувати хочеться все й скрізь.

Незважаючи на те, що у нас в запасі 5 годин до закриття, нам не вистачить цього часу, щоб подивитися повністю все. На красу парку неможливо було надивитись. Тут наче над кожним метром працювали дизайнери. Дуже багато різних стежок та вказівників. Вибираєш першу стежку, сподіваючись повернутися і подивитися другу. Потім потрапляєш на чергове розгалуження і так до безкінечності. У парку ми мали справжню фотосесію.

Даша у національній сукні ощасливила половину парку.

Китайці і так були раді з нами фотографуватися, а тепер взагалі з телефонами ходили за нами. Ще ми підіймалися на вершину китайського замку та проводжали останні промені китайського сонечка.


Коли здавалося, що красивіше нікуди, у парку почало вмикатися підсвічування. Тепер треба було оминути все наново і побачити, як воно світиться. Ми ніби повернулися до незвичайних сінгапурських садів. Тільки від Сінгапуру ми цього чекали, а тут вау ефекту додала саме несподіванка.

Чому в нас лише три дні закладено на це місто та його околиці? Вночі люди зустрічалися досить рідко. Всі ці доріжки, ліхтарики та арки були наші. Ми почали йти на вихід. Парк нас відпускати не хотів, ми повторно потрапляли до місць, які вже проходили, хоча були впевнені, що йдемо прямо. З замаскованих під каміння динаміків долинала заспокійлива музика.

Ліхтарики на деревах ніби намагалися вмовити нас залишитися. Але вже близько десятої вечора, а ми ще не вечеряли. Сумарно вихід із парку у нас зайняв близько години. Потім ми бенкетували в одному з ресторанів старого міста. На вечерю у нас була одна з улюблених китайських страв рис зі смаженими помідорами та омлетом. Звучить це просто, але як вони його смачно готують.

Гора Хуашань

" Пані та панове, каже капітан корабля, ми готові до виходу в підпростір, будь ласка приготуйтеся до гіперстрибка". На жаль, машиніст поїзда цієї фрази не говорив, але її дуже не вистачало. Ранковий потяг розпочав свій розгін. На швидкості 300 км на годину ми всього за пів години долинули до потрібного міста, назва якого ніяк не могли вгадати, щоби купити правильні квитки.

На жаль, назва міста, перекладена з китайської іншими мовами, не має нічого спільного з правильною вимовою. Далі на таксі в інше місто, де почало канатки. Маршрут, на щастя, добре налагоджений. Всі таксисти чудово знають, куди треба їхати всім туристам. Пояснювати особливо не довелося. Вражаючі відстані для можливих черг із нескінченними змійками. Але зараз це все пусте! Черги, які могли затягнутися на годинник, відсутні! Який секрет успіху? Всього три пункти:

• Це були будні дні після китайських травневих свят.

• Ми розпочинали наші маршрути дуже рано.

• Нам дуже пощастило

Почалося довжелезне піднесення в гори в особистому вагончику. Якийсь китаєць, звичайно, хотів до нас залізти, але я йому жестом показав, що через 20 секунд він може сісти у свій особистий.


Спочатку було просто красиво і високо, потім дуже красиво і дуже високо, а потім відкрилися види над "нескінченними" висотами з дивовижною красою. Ми так високо ще не були не на одній канатці. Щоб ми могли насолодитися красою гір канатка зупинилася.

Вагончик хитався над кілометрами висоти. По динаміку попросили не хвилюватися та пообіцяли все усунути. А вагончик усе погойдувався і погойдувався...тиша. Тривожна тиша. Начебто нічого критично, але чомусь тривожно. Що ж з нами буде на китайській "Стежці смерті"? Втім, це ми вже сьогодні дізнаємось. Дорога відновила рух і ми доїхали до вершин. Свіже гірське повітря прийняло нас у свої обійми. Куди йти? Стільки стежок, стільки вказівників… Гаразд, ходімо туди, куди йде найменше китайців. Почали підніматися нагору. Стежки зімкнулися, і ми знову з китайцями.

Проти системи тут особливо не попреш.

Ходіння маршрутними стежками зводиться до відвідування різних піків гір. Причому висоти цих піків дуже великі. Види вниз захоплюють. Ми були багато разів у горах, але тут інше. Тут чітко відомо, що це незвичайні гори. Вони якісь смугасті чи що. Щось у них китайське, чого ще ніколи раніше. Хвойні дерева часто ростуть прямо над урвищем.

На деревах сотні червоних стрічок-бажань. Стежки на вершини досить круті. Дуже красиво спостерігати з однієї вершини, як люди піднімаються на іншу. Самі підйоми відносно короткі, канатна дорога вже пройшла основний маршрут за нас. Десь далеко гори закінчуються та починаються рівнинні поля. Поля виглядають так само далеко, як з ілюмінатора літака.

У нашій історії подорожей саме гора Хуашань тепер спливають за слова Китай. Це тепер для нас візитна картка. На шляху нам траплялося каміння з величезними червоними ієрогліфами, стрімкі скелі для фотосесій.


Все-таки треба зробити пару фоточок. Китайці, звичайно, накидають на тебе страховку, але така страховка може врятувати хіба легкого і маленького китайчика, ніяк не бравого іноземця. Ми з Дашею також були невід'ємними експонатами в горах. Кількість фотосесій з нами мала рекорди. Однією з фотосесій було досить професійного рівня. Китаянка показувала Даші, в яких саме позах треба стояти. А інша китаянка, побачивши мене, відклала меч і покликала на фотки. Скелі з ієрогліфами являли собою руни, цікаво, що ж там було написано, що навіть з мечем на їх тлі фотографувалися.

Ще в горах я бачив туалети з найнеймовірнішими видами. Прямо з туалету дивишся вдалину, на гарні вершини гір. Як я вже казав, що китайці дуже небайдужі до мого носа. Отже ніс тут треба тримати у формі і намазати його кремом від згоряння. Коли я почав мазати ніс, китаєк порвало у приступі сміху. Такого трюку з носом вони не чекали. Тепер мій ніс захищений і може далі радувати нові міста. Від вершини до вершини ми наблизилися до того місця, на яке я й не знав, що колись ми потрапимо – Стежка Смерті!

Сцежка Смерті в горах Хуашань

Охочих пройти стежку було дуже багато. Азіати взагалі досить неспішні люди. А стежкою так взагалі не поспішають. Тепер доведеться пожертвувати половиною маршрутів у горах та постояти у черзі. За наші поїздки ми ще жодного разу не стояли довгі черги.

Ми намагаємося уникати таких місць, завдяки цьому відвідуємо багато інших. Але зараз це буде вперше. Відстояти потрібно 3:00! З іншого боку, у нас є цілих три години, щоб остаточно вирішити, що ми хочемо туди. Збоку було видно лише невелику частину дороги. Ніяких інших почуттів, крім жаху, що роздирає, не спливало. Це може бути законно? Хто взагалі таке зміг вигадати? Неподалік нас був здоровенний дзвін. Іноді в нього били китайці, звуки лунали над гірськими висотами. Там вдалині на кручі стоїть китайська альтанка.

Ми стоїмо і чекаємо на черзі осмислюючи вибір. Один з китайців упустив обгортку, яка почала граціозно летіти вниз. Начебто лише обгортка, але скільки вона викликала страху у всіх, хто стоїть у натовпі. Думка про те, як можна летіти вниз, пронеслася по кожній клітинці тіла. Було видно, що всі захвилювалися.

Ось уже й на нас чіпляють страховку із двома карабінами. Судячи з конструкції, страховка зможе утримати лише дві руки та голову, а от не вислизнути з неї – справа кожного. Спочатку потрібно спуститися в обрив метрів на 20. По металевих лозинах.


Прутья розташовані дуже круто. Ноги по них ковзають. Далі йдемо по улоговині в горі. Щоправда, улоговинка розрахована на китайську ногу. Мої п'яти трохи звисали над урвищем. Але в пальцях ніг зосередилося все тіло. Головне не забувати кожні кілька метро відчеплювати та перечіпляти карабіни. Одного разу забув, мене як зімкнуло вбік, що мало не здалося. Вниз йдуть кілометри висоти із плоского урвища. Незабаром балки змінилися дощечками. Вже ніби з горою зродився, навіщо на дощечки міняти, і так пальцями ніг непогано тримаюся. Страшним моментом був перехід першу дошку. Хоча, що означає страшним?

На зворотному шляху, ми були вже сміливішими і фотографії почали виходити більш вдалими. Вже відпрацьовували такий трюк, як передача фотоапарата іншому китайцю.

Ми дійшли до початку. Тепер треба зняти страховку і пройти вузьку чергу зі ста китайців і туристів. На нас дивилися, як на героїв. Багато хто, хто знав англійську, хвилюючись питали страшно і наскільки нам сподобалося. Відповідь була одна “ Так! Воно того варте, це буде незабутньо”. Тепер треба бігти назад – на перший підйомник, доки не пізно. Я не знаю, що ми далі пропустили на стежках гори, але те, що ми пройшли, тепер буде нашим почесним досягненням. Це було фантастично.

Дорога назад була банальна автобус-таксі-надшвидкісний поїзд, і ми знов у Сіані. Ми бенкетували неперевершеними стравами. Цього разу в м'ясних підливах було багато смачних грибів

. Сіань має свою велику китайську стіну, що захищає старе місто. Стіна настільки широка, що нею можна їздити на велосипедах. Якщо віддаляться від основного скупчення людей і пройти далі стіною, то будуть самотні китайські ліхтарики. Коли стаєш під ліхтариком у пам'яті починають спливати сцени з відомих мультфільмів. Ми ніби стоїмо на зупинці з Тотторо, чекаючи котобуса. Або навіть знаходимося на станції “Дно болота” чекаючи на зустріч із примарою.

За стіною розпочинається сучасний бізнес-центр Сіаня. Висотки, що світяться, наче велетні, яких не пропускає стіна в старе місто. Мені хотілося сісти біля обриву стіни і почати писати про нашу подорож прямо тут. Але ми не мали ні ноуту, ні часу. Усередині нас переповнювало безліч позитивних емоцій. В голові у мене вже звучали ідеї заготовок для цієї розповіді.

Їх достатньо було б зібрати просто в купу і розповідь про Сіану готова.


Монорельс

Перед сном ми ще завітали до незвичайного парку. У парку безліч річок та водоспад. На одній з лавок сиділа Даша, я лежав головою у Даші на колінах. Над нами сяяло нічне небо дуже незвичайного яскраво-фіолетового кольору. Не може бути, що з нами це відбувається на нашій планеті!


Ми точний мінімум на кільцях Сатурна зараз. Сподіваюся, китайці усвідомлюють, наскільки у них тут красиво.

Теракотова армія

Ця пам'ятка мені добре відома з дитинства. Я знав одне, що армія десь дуже далеко. Але ми вже їдемо до неї в автобусі. Насправді, це ще велике щастя, що ми їдемо в автобусі. Мапсмі ще раз відзначився і повів нас через нетрях, перш ніж завести в автобус.

Інші дві дівчинки робили з нами селфі в режимі кошенята. Солдати армії на тлі побачених гір та міста, особливого захоплення не викликали. Але, я думаю неможливо пропустити одне з творінь людства, що збереглися, якщо ти вже дістався Сіаня. Та й повторна поїздка в гори завдала б відчутного удару по бюджету) А ще сьогодні літак, так що особливо не розгуляєшся. Загалом радісно, ​ ​ ми відвідали вже дуже важливу частину складного маршруту! Швидше у Сіань, ще встигнемо погуляти там. Поки ми їхали до Сіану, туди так само поспішав зливи. Треба було терміново придбати парасольки.

Написавши на планшеті “Парасолька”, я отримав у відповідь ієрогліф дуже схожий на парасольку.

У найближчому магазині ми купили дві парасольки по 15 юанів (по 2.2 $). Сумний кіт, що сидів на прив'язі, провів нас поглядом.

Ми гуляли парками та вулицями вбираючи останні хвилі сіанського щастя.

Насамкінець навіть класичним китайським парком погуляли. Парк був з озером мостами та камінням, все як належить. Загалом гарне місто навіть зливою не зіпсуєш! Тепер ми вже їдемо виділеною трасою безпосередньо в аеропорт. Гори Аватар вже зовсім скоро!

Чжанцзяцзе

Ми прилетіли серед дощової ночі. Позитивною рисою багатьох готелів є те, що вони мають послугу трансферу з аеропорту. Але вони завжди надсилають листа, мовляв навіщо вам наш дорогий трансфер. Скористайтеся таксі, це буде дешевше, ми вам зараз напишемо до якої ціни ви точно зможете торгуватися. Загалом це зручний факт, коли знаєш вартість із мінімальною накруткою. Таксі по всій країні повинні працювати за лічильниками, але тут таксисти не вимикають лічильник і їдуть фіксованим прайсом.


Таким чином залишаються у плюсі. А туристи в мінусі, адже за лічильником було б дешево. Кожне нове місто – це нові пошуки готелю. Карти не допоможуть. Таксі нас привезло до вказаної адреси. Це виявилося, мабуть, єдиним хмарочосом на все містечко. Десь навіть висів банер з ієрогліфами нашого готелю "Дінг Дінг". Як потрапити до цієї фортеці – загадка. На допомогу нам прийшли милі дівчата з нічного кафе. Поки одна дівчина дзвонила господаря, друга нас підключила до інтернету і налила нам дві склянки гарячої води. За п'ять хвилин прибіг дуже позитивний хлопець. Вони з дівчатами про щось мило посміялися. Він їм дав повчання куди відправляти надалі туристів. Потім повів нас у номер, який знаходився зовсім в іншій будівлі. Дівчата-усмішки нам радісно помахали та побажали удачі. Одним словом, місто нас прийняло дуже тепло. Щоправда, номер був у стилі ультра-мінімалізм.

Але як цей хлопець добродушно нам усміхався, йому однозначно треба видати премію “Господар року”. Тепер слід було визначити наш подальший маршрут. Наступний літак із Чжанцзяцзе через чотири повні дні. На околицях міста є парк з горами Аватару, що є головною метою всієї подорожі. На парк треба щонайменше два не дощові дні. Дощ – це хмари, хмари – це ризик туману. За прогнозом сонячний годинник нам може випасти не скоро. Цей готель був спеціально заброньований двома бронями на різні дні. Завтра сонця схоже взагалі не буде, а значить і парку, а отже, і готель не потрібен, поїдемо поки що далі. Другий день скасували і тепер на найближчі чотири дні ми взагалі не прив'язані до готелів.

Гора Тяньмень

З раннього ранку ми попрямували до канатки. Ще нікого не було, ми можемо скрізь пройти без черг. Але було одне велике але.

В інтернеті немає розкладу автобусів до нашого наступного міста Фенхуан. Потрібно спочатку знайти автовокзал та з'ясувати розклад. Як і в усьому Китаї, щось знайти і з'ясувати це все одно, що домогтися своєї фотографії на обкладинці знаменитого журналу. Поки Даша стояла з речами, я зробив годинниковий квест по місту, яке мало не закінчилося провалом. Карта не знає, де автовокзал, люди теж схоже. Причому, всі комунікації лише китайською. Хочу зазначити, що в цій поїздці без перекладача саме на цьому місці закінчилася б наша подорож у примусовому порядку. Хоча й у попередніх містах ми б банально не встигли б дістатися аеропорту. Насправді історій про те, як ми намагалися кудись дістатися набагато більше, ніж історій про те, як ми щось подивилися. Але, мабуть, не потрібно в фарбах описувати всі складності добирань, інакше спаде туризм.


А Китай дуже красивий, так що треба просто прийняти факт того - хочеш побачити одні з найкращих і важкодоступних краси землі, просто змирись. Людей на канатці була вже темрява. Добре, що обслуговування зберігання багажу для туристів передбачили. Черга пройшла досить швидко, і ми вирушили до хмар. Витівка була потенційно провальна, адже жодних видів у хмарах не буде.

За склом кабінки все непроглядно біле. Ех, схоже, пролетіли з однією з визначних пам'яток. Але тут сталося несподіване. Кабіна хвилин на п'ять залишила нижній шар хмар. Перед нами відкрилися настільки красиві краєвиди, що ширину очей китайців неможливо було відрізнити від європейців. Ми ніби у віртуальній реальності, де змодельовано ідеально гарний ландшафт. Це офіційно найкрасивіше, що ми колись бачили на канатках.

Піки безлічі гір, наче стримують озера, наповнені хмарами, високі водоспади, соковита зелень. Як така краса може бути насправді? Все це природне, без втручання людини. У кабінці нас було чоловік вісім, ніхто не приховував своїх емоцій, ми всі разом раділи. Але така монета має і зворотний бік. Далі на нас чекав лише туман і жодних панорам. Не було б туману, не було б хмар. Національний парк на горі кажуть Тяньмень дуже красивий. Але цього ми так і не дізнаємось.

Тверезо оцінили туманну ситуацію у парку. Потрібно коригувати маршрут. Ми почали спуск вниз. Спочатку це був тунель із ескалаторів. Ми протоколу 15 поїхали вниз. Потім сотні щаблів. На щастя, теж униз. Тут десь має бути дірка у скелі, на тлі якої всі фотографуються.

Одна китаянка набралася терпимості і змогла до нас донести, що в дірі ми зараз, а знизу її може бути красиво видно. Прийде на дірку дивитися прямо всередині діри)))) Спускаючись по сходах ми, на щастя, покинули щільний шар неба і знову на нас чекають краси нижнього шару.

Було знову дуже гарно. Але за фактом, що там було в парку на самій вершині ми так і не впізнали. Важливою ачивкою є фотографія на тлі дірки у скелі. Система працює просто – спочатку тебе фотографують на фоні туману, потім у фотошопі стирають шар із туманом і відкривається дірка у скелі. Причому охочих було чимало. Могли б просто вдома нафотошопити себе на тлі скелі) Хоч дорога витівка з підйомом на гору зазнала часткового провалу, але той момент на канатній дорозі – не має ціни. До міста нас везла маршрутка гірським серпантином.


Якоїсь миті вони вже й самі повірили, що були їхні місця і покірно перейшли. Тепер ми маємо близько чотирьох годин переїзду. У всіх автобусах Китаю пристібання пасажирів обов'язково контролюється. Майже всю дорогу китайський гід, щось розповідала і навіть давала дегустувати ласощі. Причому практика з гідами, схоже, існує у всіх міжміських автобусах. Коли їхали на теракотову армію, було теж саме. Цікаво, адже автобус зовсім звичайний, але тобі щось цікаве розповідають. Хотілося дико спати. Як на зло за вікнами, одні краси змінювалися іншими. Ми постійно один одного будили, щоби подивитися на чергову цікавість. А гід все розповідала з ще більшим ентузіазмом. Вона так голосно говорила, що навіть перекрикувала мені Onuku в навушниках.

Вже незабаром ми відкриємо світ Аватару

Фенхуан

Начебто стільки всього за сьогодні зробили, а лише середина дня! Нічого, зараз пошук готелю швидко закінчить другу половину. У Китаї відрізнити готель від звичайної будівлі здебільшого неможливо. Фраза “Це готель? ” була дуже популярна у нашого перекладача. Крім готелю треба було знайти автовокзал, звідки відправляються автобуси назад та з'ясувати розклад. Немає повісті складніше у світі ніж пошук готелю у Фенхуані.

Начебто навіть нічого так номери, але дірки у підлозі замість унітазів просто вбивали. На питання, чи немає номера з великим унітазом, китаєць максимум міг зробити великі очі. Він був здивований, що нам не вистачає розміру дірки. Душ у кращому разі ллється просто на підлогу, а в стандартному випадку – в унітазну дірку, над якою треба якось митися.

Якимось дивом ми вселилися в пафосний готель з унітазом. Пошуки автовокзалу для автобусів, що їдуть, проходили у два етапи – провальний, та успішний. Зате пошук їжі та трапеза, як завжди, розвіяли всі складнощі. Цього разу ми їли в китайській бургерній. Замовили китайські бургери та страву з рисом.

Як ми вичитали в одному оповіданні – спеціально їхати до Фенхуана не варто. Але нам здається, що автор просто не дістався старого міста. Сучасна частина міста – звичайне місто. І лише рідкісні банери з фотографією явного фотошопу вказують напрями куди йти. Поступово ми наблизилися до старого міста. Спочатку почалися старовинні торгові вулиці, на яких було справді цікаво подивитись і продегустувати. Дуже сподобалося желе із трав у підливі з чаю масалу.

Культ їжі тут був на висоті.


Від рисових пиріжків у вигляді персонажів до міні-заводів з автоматичного приготування пиріжків з варенням. Ось прямо сидить жінка з хлопцем, а перед ними налагоджено автоматичне виробництво на столі. Вулички були лише розігріванням перед головною красою. Старе місто розтягнулося далеко вздовж річки. Те, що на банері здавалося фотошопом, було прямо перед нами. Багато будинків стоять на воді, кожні 100 метрів мости. але не просто мости. Кожен міст наче намагається переплюнути за красою попереднього.

Це місто зібрало в собі найкращі моменти міст Венеція та Порту. Тут народ ніби постійно перебуває у святкуванні. Святкування схоже ніколи не закінчується. Довжина міста дозволяє гуляти так довго, доки не закінчаться сили. При цьому цікаві мости продовжуватимуться все далі. А який тут стріт-фуд! А захід сонця, захід сонця!

На місто з гори велично дивиться багатоповерхова пагода із загнутими дахами на кожному рівні. Треба терміново покататися річкою на човні. Тим більше, ціна на тлі Венеції зовсім маленька. Касир продала квитки, але порадила дочекатися темряви. Оки! Не проблема, тим більше, ми не проти взагалі тут назавжди залишитися. До мене підійшла дівчина та попросила зробити групове фото з великою групою дітей 7 – 9 років. Я з радістю погодився і обернувся до дітей. Діти, побачивши мене, почали в паніці кричати і бігати на всі боки.

Мені було трохи ніяково, ніби я Гулівер, який збирається з'їсти ліліпутів. Але бажання сфоткатися зі зміною все ж таки перемогло захоплення-жаху!

Над містом нависла ніч. Засвітилося освітлення. Немов у сіаньському парку, місто прийняло зовсім інший вигляд, ще в кілька разів красивіший за попередній.

Всі пагоди, будинки, ресторани, мости немов змагалися хто красивіше світиться. Навіть водяні пороги світились. Міні-круїз на човні створює атмосферу повного занурення.

Один із китайців нестримно співав китайських мотивів. Хлопець упіймав наш цікавий погляд і почав співати китайською мовою "Виходила на берег Катюша". Він співав ще якусь явно російську пісню, але ми змогли її дізнатися. Нас Китай просто не переставав дивувати красивими містами. У голові не вкладається, як хтось міг сказати, що до міста не треба цілеспрямовано їхати. Так це одне з мастсі в Китаї!


На ніч, звичайно, не прийнято наїдатися, але цей солодкий кавун і мої улюблені манні тягучі ласощі в клярі. Я не знаю, як вони називаються, але вперше ми їх їли на Пенангу в Малайзії. Ми спробували дійти кінця старого міста – марно.

Він просто нескінченно генеруватиме красиві будиночки та мости.

Було вже пізно. Без задніх ніг ми сіли в таксі і вирушили міцно спати. Може нам насниться ще раз тому що ми гуляємо по-старому Фенхуану. Останньою родзинкою стала дуже дешева ціна на таксі.

Ми однозначно ухвалили правильне рішення вранці, терміново спускатися з гори та їхати до міста-фенікса Фенхуан.

Печера Жовтого Дракона

З раннього ранку ми поїхали до міста Улін'юань. Це місто найкраще підходить для відвідування легендарного авторівського парку. Їхали ми близько 5 годин. Під час тривалої зупинки у нас хтось спер півтора літрову пляшку води. Натомість залишив кульок з літровою водою та літровою колою. Пляшки були відкриті, отже, у принципі ми скаржимося.

Чим ближче під'їжджали, тим гіршою була погода, яка в результаті переростала в дощ. Гори були затягнуті хмарами. Значить у парку тумани. Зсуваємо парк на завтра, а зараз таксі до іншого міста, де гігантська печера. Печера погода не завада.

Перед печерою, ми вирішили швидко перехопити місцевого стрітфуду. Ми вперше потрапили на несмачну їжу у Китаї. У нас був шок та жах. Це було дуже несподіванно! Найближчий ресторанчик швидко виправив ситуацію. Щоправда, важко було вибрати ресторанчик, скрізь було накурено, наче туман у горах. Причому курили господарі, які готують.

Печера була така велика, що всередині ми навіть на катері каталися по підземній річці. Кількість ходів і залів тут вистачає на годинник. Тут навіть є 30-метровий водоспад, що ллється серед просторої зали.

Водоспад, звичайно, не повноводний, але освітлення йому зробили так, наче промінь із небес сходить на землю.

Вік сталактитів тут вимірювався мільйонами років, особливо старі мали відповідні таблички. Особливо низькі нарости були обв'язані червоними ганчірочками для захисту від зіткнення. Але я таки зміг знайти такий, на якому не було ганчірочки. Я його зловив чітко чолом. І лоб, і сталактит виявили небувалу міцність.


На вулиці погода зовсім занепала – лила злива. Ми планували оселитися на нічліг у самому парку, але не встигли туди потрапити до закриття. І це нам дуже пощастило. Незважаючи на кілька порад в інших оповіданнях, станом на 2018 рік оселитися в парку чи взагалі неможливо, чи досить складно. Ми дуже не радимо провертати такий трюк.

Вона мене боляче схопила за м'яз на іншій нозі. Ну, давай же! Я вимагаю, щоби винесли Флюгергехаймер!! ! Перед початком масажу я в перекладачі заготував слово "Сильніше, будь ласка". Довелося терміново замінити на “Просто не чіпайте цю частину”. Після цього було ще кілька спроб натиснути на біль, але ми не здалися. Після масажу я не був певен, допоміг мені він перед завтрашніми горами чи навпаки.

Містечко було строго вегетаріанським.

Знайти кав'ярню з м'ясною їжею було непросто. У результаті ми пішли в ресторан на кшталт “All you can eat! ” і самі собі смажили різні види м'яска на особистій плиті на столі. У ресторані зустріли російського туриста та синхронізувалися планами. Він у парку ще не був, проте замість печери побував на скляному мосту. Ми скляний міст з маршруту виключили, оскільки за фотографіями він не вселяє ефекту чогось незвичайного.

Та й який там міст після стежки смерті. Тепер треба добре виспатися – наступні два дні найважливіші.

Дорогою до номера, за нами стежила намальована зебра. Зебри були на стінах і одна з них мала строго китайське коріння, судячи з очей.

Національний парк Чжанцзяцзе

Детальний маршрут з назвою оглядів та деталями добирання до парку описані в цьому розповіді.

Роки три тому, Даша відгуглила, що ідея гір, що літають, з фільму Аватар була взята з китайського парку Чжанцзяцзе. Під час монтажу фільму горам прибрали основу і вийшли висять. Ми дивилися багато фотографій в Інтернеті. Нас дуже засмучувало розташування парку. Воно здавалося практично недоступним для туризму. Я, щиро кажучи, не вірив, що тут побуваю.


Єдина зачіпка була в тому, що 5 років тому ми також дивилися фотографії перуанського Мачу Пікчу і не вірили, що туди дістанемося колись. У Мачу Пікчу дісталися, доберемося і до парку з назвою, що не вимовляється. Навіть коли ми купили квитки в Китай і поставили собі за мету цей парк, то ще довго не могли прокласти до нього маршрут. Було справді багато присістів для складання маршруту. Здавалося б взяти літак і полетіти прямо в місто. Але перельоти країною коштують дорожче, ніж переліт з Києва до Китаю. І без знання того, які лоукостери куди Китаєм літають, скласти маршрут важко. Але ми тепер тут і готові всім у світі допомогти складати маршрути неосяжною країною. Тепер ми знаємо хто, як і куди їздить/літає.

У цьому парку можна зловити настільки довгі черги біля входу, що тривалі перельоти бюджетними авіалініями здадуться дрібницею.

Так, що частину сну доведеться відкласти до кращих часів. Був зовсім ранній ранок. Ми вирішили продовжити готель на другу ніч і не ризикувати з поселенням усередині парку. У пішій доступності від нас знаходиться один із входів у парк.

Принцип такий – ти купуєш перепустку, яка діє чотири дні. У межах парку всі маршрутки та автобуси безкоштовні. Парк має безліч входів-підйомів. Сам парк знаходиться на вершині гір. До входів треба їхати автобусами від центральної станції. Касу та прохід на центральну станцію ми проскочили у перших десятках. І на першому ж автобусі вирушили у маршрут. Багато хто в парк їхали екскурсіями і постійно чекали, поки всі зберуться у гіда. Чого не варто робити в цьому парку, так це витрачати час на очікування, а то й тижня не вистачить.

Карта парку була виконана в старовинному стилі, всі маршрути та дороги на карті були настільки не явні, що неможливо було зрозуміти, як вони взагалі з'єднуються. Правда до карти ми з часом звикли. Тут нас знову врятував мапсмі, який чомусь добре знав стежки парку. З автобуса ми пересіли на міні-поїзд, який нас повіз углиб до гір. На маршруті ми були першими, тому що вибрали його для підйому. По маршруту обіцялися панорами, але вони нічого не стоять на тлі того, що на нас чекає на самому верху. Підйом був складний і вже тривав більше години. Треба було вибирати маршрут із канаткою чи ліфтом, а цей залишати на спуск. Коли здавалося, що важче нікуди, ситуація набула несподіваного оберту. Мене щось сильно смикнуло за пакет із їжею. В якісь секунди в голові промайнув логічний ланцюжок думок, що закінчується спалахом у пам'яті під назвою "Привіт з Індії".


Знаю, на фотографії вона виглядає значно меншою


Схопив пакет максимально сильно, я починаю кричати Даші про напад мавпи. Повертаюся, мавпа о пів на мій зріст і відступати не збирається. Спроби злякати її почали лише посилювати ситуацію. Мавпа своїм виглядом показувала, що готується до атаки. Ми віддалилися метрів на п'ять. Я схопив із землі камінь, пригрозив звірові, що кину. Але тварина немовби прораховувала можливу траєкторію. Я кинув камінь у мавпу, вона спритно ухилилася і почалася погоня. Ті, що залишилися півтора кілометри по сходах вгору, ми здолали за якісь хвилини, та ще й з важкими каменями в руках. На маршруті нікого, крім нас, не було, мавпа не відступала. Мапсмі нас зрадливо підвів, і ми опинилися на красивій та дуже високій оглядці з єдиним входом.

Поки ми з мавпою погрожували, роблячи один одному діаметрально протилежні маневри, Даша намагалася знайти стежку зі спуском, але скрізь урвища вниз. Віддати мавпі їжу теж не варіант, тоді вона точно не відчепиться.

Описав пару півкола, ми змогли прорватися до входу. Я запустив черговий камінь, а цей звір застрибнув на дерево прямо наді мною. На щастя, сміливості стрибнути на мене не вистачило. Тепер ми бігли сходами вниз. Китаєць, живий китаєць! Ми підбігли до робітниці парку з великою мітлою в руках. Я їй показав, що на нас полює мавпа. Низька дівчина підняла на мене голову і подивилася косооким поглядом. Мовчки дивилася на мене, мені стало ще страшніше від її погляду. Дівчина подивилася в далечінь і побачила мавпу, що наближається. Китаянка відійшла убік, як справжній журналіст, який не втручатиметься у розбирання серед дикої фауни.

Їй, мабуть, просто здалося, що коричнева мавпа вирішила напасти на двох білих. Спринт продовжувався. Наступним був адекватніший китайський працівник. Він зміг відмахатися мітлою.

Але мавпа побігла іншою стежкою, на переріз до нашого продовження маршруту. Треба було швидко бігти, поки вона не опиниться на роздоріжжі першою за нас. Ми пробігли розвилку. Десь шелестіли дерева. Мавпа збилася зі шляху. Потрібно терміново відірватися. Назустріч нам йшов китайський турист. Я спробував пояснити, що на нього чекає далі, але він мовчки продовжив шлях. Скільки треба мавпі з'їсти китайців, щоб дати нам спокій. На щастя, для нас або звір втратив слід, або справді переключився на того китайця. Коли ми переконалися, що в безпеці, просто сіли і відходили від того, як ми вміємо швидко бігати з тяжким камінням у гору. Каміння ще якийсь час було страшно випускати із рук.

Ця скеля відділялася лише на кілька метрів від материка. Перехід зроблено з металевих ґрат. Подивившись вниз, можна побачити гігантську тріщину. Поки ми милувалися красою, до ноги підсів гарний метелик. Метелик йшов все ближче і ближче до мого великого пальця ноги.


Я почав фотографувати її дедалі ближче. Коли метелик наблизив до пальця, з його рота почав тягнутися довгий і лякаючий на вигляд хоботок. Даша з жахом закричала, картина була справді стрімкою. Що ж у цьому парку вся живність така небайдужа до нас. Метелик ображено вилетів. Ми продовжили прокладати маршрут непопулярними серед китайців стежками. Були навіть зарості огляди. Але найдивніше, що ми бачили за цю поїздку – Макдональдс у горах!

Як він узагалі сюди забрався?

Серед сотень лотків зі стрітфудом пробрався єдиний ресторан «Макдональдс». Щоправда, туалет у ньому не працював, води у умивальнику не було. Ми в Китаї вже знаходилися тривалий час, і перезавантаження від китайської їжі було якраз. Це був найсмачніший даблчизбургер та латте. Даша не відступала від китайських смаколиків і замовила собі в маку рис з м'ясом??? ? . На маршрутці ми переїхали у далеку частину парку.

Тут навіть китайські туристи знову з'явилися. Час летів швидко, здається тільки недавно було 6:45, а вже 16:00. Парк незабаром закриватиметься. Потрібно протягом години дістатися до виходу-спуску. Але карти нам показують, що ми можемо постаратися і подивитися ще одну з головних оглядів One step to the Haven. Лише півтора кілометри по сходах. А що буде якщо не встигнемо вчасно вибратися?

На цей випадок є телефон автобусної служби, який можна зателефонувати з китайського телефону. Варіант відпадав. Вся логіка показувала, що цього робити не варто, можна не встигнути вибратися. До того ж карта теж може дати похибку і завести не туди. Та й на маршруті ми вже близько дев'ятої години. Але, з іншого боку, ми собі значно спростимо завтрашній маршрут загалом уперед! Добре, що нас ранкова мавпа навчила бігати горами. Ми рухалися не так швидко, як вимагав GPS трекер на картах, щоб вкластися в прогнозований час. Але ми знали, що оглядка одна із найкращих, про це писав один блогер. По дорозі нам зустрічалися працівники, що закривали магазинчики та рухалися у зворотному напрямку. Коли ми дісталися, ми зрозуміли, заради чого ми так намагалися. То була не звичайна оглядка на гори-стовпчики.

Тут були нескінченні далечіні, на дуже великій висоті.


Тут був ніби інший парк та інші гори. Як же встигнути назад, часу вже залишилася явно менша частина, ніж ми витратили в один бік. На карті видно, що можна зрізати через ліс, але по дорозі буде річка. Товщина річки на карті зовсім маленька, і як неявна стежка. Але чому карта не погоджується прокласти через стежку маршрут? Але що нам, чи пан, чи зник. На півдороги ми завернули стежкою в ліс. Відразу ж упіймали табличку, що ввечері або в сніг, цією стежкою ходити не можна. Роздумувати вже було ніколи, вперед. Може ще й плисти зараз доведеться. На наше щастя, товщина річки виявилася 10 сантиметрів. Аж лягло.

Переступили річку і вибралися на дорогу! Тут уже зібралися такі ж екстремали в очікуванні автобуса. Автобусів було багато, в одному був навіть водій. Але він не особливо поспішав, треба було щоб напевно всі з гір повилазили.

Ми читали, що на цей ліфт хтось простояв 3 години в черзі. Це враховуючи, що ліфт три і кожен піднімає за раз по 60 людей. На цей раз ми перші на самій вершині гір.


Вигляд з ліфта

На найпопулярніших оглядах взагалі не було нікого! Напевно, це було максимально красиво та радісно за два дні. Реально вчорашня вечірня оглядка та ранкові під назвою "Avatar" найкращі. Можливо тому, що тут нікого взагалі немає. Тільки я та Даша. " І я! - додали мавпи. Побачивши мавп усередині все стислося. Але! Ці були значно меншими і було видно, що вони точно наближатися не ризикнуть до туристів. Ока вони, звичайно, не зводили, але це були мирні мавпи, які тут є сім'ями. Щось нам учора не пощастило з переростком-самітником. На одній із аватарівських гір стоїть храм. До гори переходить над прірвою через природний міст.


Там Даша

Під мостом прірва, і десь далеко внизу стирчать верхівки дерев. Радісно! Красиво! Ось тільки фотоапарат, починаючи з Фенхуана, дає невеликі збої. Тримайся фотик, усім нам важко тут) Китайські гірські храми з червоними стрічками - це дуже чарівне. Стрічка краси на тлі зелених гір.

Над прірвою висять диски, в які можна вдаряти, додай життя в тихе місце. Потроху почали підтягуватись китайці і мавпи остаточно забили на нас. Тут у горах готують просто чудові смажені пельмешки. Я одну порцію з'їдав і одразу замовляв наступну.

Їжа недорога та максимально китайська. На жаль, не всі поділяли радість китайської трапези. Ми зустріли хлопців із Росії, які вже десятий день потерпають із голоду в Китаї. Не можуть знайти їжу до смаку.

А карта не хоче видавати, де саме заховався Макдональдс у горах. Добре, що ми були вже досвідчені і поставили їм мітку в правильному місці. Цього дня ми гуляли найкращими видами парку. Не дарма саме це місце було відзначено як Аватар.


Тут навіть пташка з Аватару сиділа біля урвища. Коли я фотографувався відважним вершником на птаху, у нас мало не трапилася чергова сутичка з мавпою. Я вирішив спробувати зігнати з птаха тим, що тупнув по одному крилу ногою. Я думав мавпа зістрибне з іншого. Але мавпа зробила пару стрибків і так тупнула своїм крилом, що з птаха побіг я. Ну, а що я хотів. Все ж таки ми тут тільки гості, а у тварин – будинок.

На вершину парку ми витратили менш як три години за сьогодні, а зарядилися красою як за вчорашній весь день.

Хоча вчорашній вечірній “One step to the Haven” тепер на завжди залишиться у потаємних спогадах нашої пам'яті.


Там Я: )

На карті були ще маршрути, але вершин надивилися вдосталь. Тепер настав час досліджувати річку “Золотий Хлист” біля підніжжя парку. Вона вже неодноразово дражнила нас із висоти. Спускалися ми більше години серпантинною дорогою. Часом траплялися печери та високі, але вузькі водоспади. Ми навіть не завжди могли побачити, куди саме летить вода. На маршруті були стріт-фуд кафе, які явно не мали попиту. Або ти поснідав у готелі або поїв нагорі. Але тут одна кафешка все-таки змогла зачепити мене. Хлопець вигукнув Coffee 5 yuan! ” Кава за 20 гривень у Китаї? Я вже починав трохи вірити, що кава — це дуже рідкісна копалина, яка дешевша за 5 доларів просто не існує. А тут за 0.8 $. Продавець цього кафе є явно дипломованим маркетологом.

Тепер ще й від кави здобули заряд бадьорості.

Річка Золотий Хлист

Внизу на нас чекав мальовничий маршрут уздовж річки біля підніжжя аватарівських гір. Дуже зелено, дуже рибно, дуже бірюзове! До потрібного виходу з парку 3 км на один бік, остаточно маршруту 3 км на другий бік. Хм, значить, йдемо спочатку 3 км до кінця, а потім 6 назад! Це було чудове рішення. Тут навіть мавпочки дуже милі. Тут вони гуляють сім'ями зі своїми маленькими мавпочками.

Сонячні зайчики лагідно святять усім у очі. Цей маршрут ніби очищення організму від усіх тих складнощів, які ми відчували щодня під час подорожі. На цій річці усі туристи роблять популярну фотографію на тлі трьох аватарівських гір. Наш фотоапарат зібрав усі свої сили, зробив насилу останню фотографію та склеїв ласти. Потрібно віддати фотоапарату належне.


Він молодець, що не склеїв ласти, поки ми були на верхівках, інакше нам довелося б від такого різкого розпачу розломити його попіл з гір. Намагання привести фотоапарат до життя були безуспішними. Починаючи з Фенхуана, він ніби намагався попередити нас. Коли ми фотографували там краси, він часом кивав у різні боки. Немов казав нам: "Ні, залиште мене тут".

Ківав він насправді, мабуть, пропав контроль над стабілізатором, і об'єктив фізично всередині корпусу рухався вліво-вправо. Тепер зрозуміло, що вранці тріск в об'єктиві мені не здався. Загалом фотоапарат, на цьому твоя подорож закінчена. Просто дотримайся до сервісного центру. Далі ми фотографували із мобілки. По проходженні перших трьох кілометрів на нас чекав сюрприз. Ще один витяг, але він не веде до парку. У нас у записах вважалися огляди, яких ми так і не знайшли у парку. Схоже, вони всі там.

Ще і з позначкою Must see! ”. Все ускладнювалося тим, що сьогодні літак із іншого міста, а в нас і 9-кілометрового маршруту в планах не було. У нас ще була дуже примарна надія повторити спробу піднятися в небо на гору Тім'ян і побачити-таки дірку в скелі. Але це так було під питанням часу.

Краще Золотий Хлист у руках, ніж гора Тім'ян у небі! Але тепер ще й ця гора з витягом. Ех, літаки літають щодня, а це єдиний шанс побачити, що ховає канатка. Поїхали! Must see види виявилися не такими вже й мастими. Принаймні після сотні побачених скель ці скелі нічим особливо не відрізнялися. Але є один плюс, тепер ми вже напевно подивилися всі головні оглядки. Місія виконана! Можна з гори спуститись пішки назад до Хлисту. Мапсмі нас попередив, що спуск займе не одну годину. Ех, не встигаємо, де наша канатка вниз.

Повернувшись зі визначної пам'ятки, можеш своїм родичам надіслати фотографію поштою у вигляді листівки. Перепустка в парк являє собою пластикову картку, на якій зберігається дата входу та відбиток пальця.

Підсумую парк. Завітати до такого незвичайного явища природи однозначно варто. Для неспішного огляду два дні буде якраз. Якщо уникнути підйомів пішки, можна вкластися і за день. Але краще два більш розслаблені дні. У запасі на негоду потрібно мати ще близько двох днів. Але якщо чесно порівняти парк Чжанцзяцзе та гору Хуашань у Сіані, то перемагає Хуашань. Але це наша особиста оцінка. Але, якщо ти вже дістався глибини Китаю, то відвідувати треба обидві пам'ятки.

А тепер у Шанхай!


Шанхай

Ми вийшли з парку в мотлох втомлені. Але треба було зібрати всі сили та здолати маршрут до Шанхаю. Для досягнення мети нам потрібні чотири автобуси та один літак. А ще нам треба буде близько другої години ночі заселитися в китайський готель. Наш гіркий досвід підказував нам, що ми навряд чи вселимося. Нам просто треба було якось пережити ці дев'ять годин дороги. До моєї банківської картки підключена послуга "Консьєрж". Тут консьєрж відіграв чітко. Ми написали емейл до Києва, вони з Києва якимось дивом по телефону змогли порозумітися з китайським готелем і відправили нам відповідь, що готель чекатиме і не віддасть наш номер. Перед аеропортом були інсталяції у вигляді аватарівських гір по п'ять метрів у висоту. Для тих, кому не вистачило в горах) Наш лоукостер все не хотів прилітати в аеропорт. Сидимо чекаємо. Китайці взагалі не паряться, наче й не повинно бути жодного літака. Я пішов до дівчини за стійкою.

Вона за допомогою перекладача показала мені фразу, що літак зараз падає. Якось не дуже надихаюче перед польотом таке читати. Відсутність літака означає для нас, що в готелі ми взагалі невідомо в скільки, та ще й на громадський транспорт вже точно не потрапимо. В інших країнах я б назвав це новою пригодою. Але в Китаї це може призвести до нового кошмару серед ночі. Але тут сталося якесь диво. Ми вийшли із літака, під'їхав нічний автобус. Автобус їхав хвилин 40 і зупинився за 200 метрів від нашого готелю в неосяжному місті. Ми підійшли до готелю, а там на нас чекали. Дівчина справді спала, але прямо на ресепшені. Нас вселили в розкішний номер. Мені хотілося їсти, біля готелю працював цілодобовий магазин. Ми не могли повірити, що вперше за всю поїздку щось склалося саме по собі на нашу користь, та ще й таким ланцюжком. Причому це все сталося саме того дня, коли сил взагалі не було що-небудь вирішувати.

Вся наша наступна програма є досить релаксовою. Тепер можна виспатися вперше за 10 днів.


Рано-вранці в номері задзвонив телефон. Телефон дзвонив голосно та наполегливо. А головне – класично неприємним звуком домашніх телефонів. Я не міг зрозуміти, в якому вимірі перебуваю, але зміг дотягнутися до трубки. Бадьора китаянка сором'язливим китайсько-англійським голосом побажала мені доброго ранку і радісно додала, що це послуга Будильник! Але я не просив будильника! Дівчина радісно ще раз повторила, що це послуга будильника і поклала трубку. Я думаю, що менеджер на ресепшені, бачачи, як мало днів у нас у Шанхаї, просто переживала, що ми не встигнемо подивитися. Сніданок у готелі був дуже дивним. Я не знаю, як його описати, але на цьому шведському столі було все, проти наших смакових почуттів. Або це важка нічна дорога плюс недосипання так позначається.

Готель Шанхай був заброньований з трьох різних броней, спеціально щоб можна було варіювати довжину поїздки. На ресепшені нам повідомили, що потрібно поміняти номер на дешевший за другим бронюванням. Нас перевели в номер значно простіше та дешевше. Загалом Китай такий Китай. Погнали до міста, адже ми у Шанхаї!

Погода була ясною, і сонячною. Зелені парки в центрі здавались ще зеленішими і виразнішими. Але неповноцінний сніданок та загальна складність усієї поїздки вимагали бенкету! Ми пішли до торгового центру у пошуках дорогої кондитерки. Тобто щоб там продавалися не пиріжки з червоними бобами. Як не дивно, але завдання виявилося легким. Тепер сніданок номер два. Велике тістечко з вершковим кремом і свіжою полуницею, велика чашка кави, щедрий шматок брауні та холодний лимонний чай. За закордонними цінами, звісно, ​ ​.60 юанів (9.

3$) за таке звучить не так багато, але за перекус у Китаї ми таких страшних сум ще не відстібали на двох.

Та й трапези лише кілька разів досягали такої суми. Ось чесно, як би складно під час подорожі Китаєм не було, але під час їжі всі проблеми подорожі йдуть на другий план. Від торгового центру простяглася довжелезна піша вулиця. Під час прогулянки вулицею я немов батарейка заряджався позитивом та енергією.

Тут так все по-азіатськи! Я навіть танець із ведмедем біля магазину станцював. Заряд нам зараз знадобиться. Нам треба здолати чергове метро чергового міста.

Метро Китаю

Як говорилося в нотатках “Якщо відстань, яку потрібно проїхати на метро перевищує 95 кілометрів…” Ось відстані метро мене справді вводили у жах. Поїздки в метро Китаю це немов друге життя.


Пояснили китайсько-говорячій дівчині-оператору всю глибину проблеми. Вона нічого не зрозуміла. Ми пояснили їй проблему стратегічніше, уникаючи слів. Вона нічого не зрозуміла. Підійшов її помічник, який все вирішував. На наступній станції входу нам треба було просто вмовити іншу дівчину, подзвонити першою. Інша дівчина нас просто ігнорувала, ніби нас немає, але її помічниця все вирішувала. І нарешті, щоб вийти з фінальної станції без оплаченої картки, ми підійшли до фінальної дівчини, яка без слів випустила нас. Фух, ці 0.8 $ не пропали!

Насправді тут було важливо з'ясувати чи працює система з явною проблемою в логіці на користь пасажирів, які потрапили в цю логічну петлю. Працює! Та й фінальна демонстрація довжини метро була у наш останній день, коли ми в Пекіні за день проїхали понад 50 станцій. Найцікавіше відбувається у самих вагонах.

На станціях розкреслено зони входів та виходів із вагонів. Вагони завжди зупиняються в тому самому місці навпроти розсувних дверей. Заходити в двері треба ліворуч і праворуч, а пасажири виходять по центру. Але коли відчиняються двері вагона починається регбі. Завдання пасажирів, що входять, зводиться до того, що треба не дати вийти тим, хто приїхав. Завдання тих, хто приїхав, полягає в тому, що треба пробитися крізь плечі, що давлять з боків. Вхід і вихід відбувається одночасно через вузькі двері в три потоки – два вхідні та один вихідний. У вагоні починається новий вид спорту - біг у стилі "Рись" або "Шанхайський барс". Хто перший добігає до місця, той і сідає. Наприклад, сидить весь ряд, вагон напівпорожній, стоять небагато. На початку ряду перед тобою звільняється місце, шанс сісти на таке місце практично нульовий, адже китаянка, яка стояла наприкінці ряду, вже взяла розгін і встигне сісти навіть якщо ти вже почав маневр усадження.

Або схема тетрісу. Перед тобою звільняється місце і довгий ряд зі швидкістю світла зсувається те щоб китаянка з іншого кінця ряду не бігла.

Якось звільнилося місце по центру. З одного боку, летів хлопчик-орел, з протилежної бабусі тигриця. До центру вони добігли майже синхронно. Ситуацію можна було розрулити лише фотофінішем. Але в метро такої фіксації переможця ще не винайшли. Хлопчик і бабуся схопилися за поручень біля сидіння та на мить зустрілися поглядом. У цей момент мені здалося, що станеться вибух енергії, і ми всі відлетимо. Ця мить нам здавалася вічністю. Хто ж переможе? Ми хвилюємося! А уявіть якби хтось із нас уже почав сідати на це місце? Мінімум переломи та синці від зіткнення. Сьогодні Тигриця перемогла Орла!


Ще були досить цікаві комбінації на спритність, коли звільняється місце біля Даші, але поряд стоїть китаянка, яка дивиться у протилежний бік. Причому, чим більше звільняється місце, тим байдужіше починає дивитися в далечінь дівчина. Я думаю, всі ми вже чудово зрозуміли, що Даша не мала шансів сісти. Невеликий висновок: якщо ви у поїздці не застраховані – не лізьте на поле бою!

район Qibao

А тим часом ми доїхали до історичного району. Район знаходиться на водних каналах та має безліч сувенірних лавок. Район відомий відсутністю туристів. Але оскільки основна частина туристів у Китаї – китайці, то заміна китайських туристів звичайними китайцями майже непомітна. Але годинку скоротати в такому районі було приємно. Гастрономічність на найвищому рівні. Ще тут процвітає вид лохотрону "Золоті яйця".

Спочатку розводила щось довго вселяє у мікрофон потенційному учаснику. Потім учасник обирає яєчко, та не просте, а золоте! Платить гроші. Бере молоток. І бац...Виграв приз на 5 юанів (0.8 $). Знову довга лекція від диктора. Друге яйце! Бац. Вже приз за 10 юанів (1.6 $). Причому диктор показує спеціальну таблицю прогресу виграшів. Видно, наш товариш не просто виграв 5, а потім 10 юанів.

Виходячи з таблиці чоловік впевнено йде кар'єрними сходами і вже скоро виграє щось важливе. Цікаво, що хлопець бив яйця дуже акуратно, мабуть, щоби випадково не розбити айфон, який може всередині виявитися. Найвидатнішими призу там були іграшкові набори та б/в гаджети. На яйця попит був просто неймовірним.

Для нас гастрономічний район запам'ятався сутичкою із кальмаром на паличці.

Начебто він смажений і чинити опір не може.

Але ні, його гострота була настільки сильною, що до кінця не було ясно подужати чи ні. Але у будь-якому разі це було смачно. Навіть не дивлячись на страшну гостроту я з'їв би ще раз такого.


Пиріжки бао

Наступною визначною пам'яткою ми запланували великий заміський парк. Але відстань на метро виявилася настільки жахливою, що ми дісталися лише до закриття парку. Можна, звичайно, було від метро під'їхати на автобусі і виграти час, але ситуацію це не змінило б. Хто ж вигадав закривати о 17:00 величезний парк. Жах прокочувався по тілу від думки, скільки назад їхати станцій до центру. Нам треба було доїхати назад до історичного району, а потім ще довго їхати до центру.

Район Танзіфанг

Ось чим порадувало місто, то це вулицями району Танзіфанг.


Правда їжа виявилася настільки дорогою, що нам довелося покинути на якийсь час район для трапези в іншому районі. Район складається з десятка вузьких вулиць, уздовж яких розташовані різні цікавості. Все воно виглядає настільки незвичайно, ніби ти опинився у новій країні зі своїми звичаями та архітектурою. Це дуже затишне та тепле місце, туристичний рай. Кожен магазин або кафе намагаються виділиться на краще. Сотні дрібничок на стінах і навіть над головами туристів. Це місце знову нагадує Гаррі Поттера, начебто серед світу маглів заховалися вулиці для чарівників. Буквально за перехрестям широкий і суворий Шанхай, а тут зовсім вузький та інший. Нас поманив до себе рожевий будинок, з якого світив яскравий рожевий колір. Усередині було багато ігрових автоматів, наповнених плюшевими іграшками. З портрета на нас дивився лідер однієї дуже відомої азіатської країни з м'якою іграшкою в руках.

Все навколо рожеве та дуже мімімішне. Можна було б припустити, що це триповерховий будиночок Барбі. Ватні хмарки мені настільки замилили око, що я не помітив під ногою пластикових кульок.

Я летів немов велетень увірвався в будиночок Барбі. Відвідувачі, як і господарка закладу, дуже напружилися, спостерігаючи мій політ. Я не міг зрозуміти, що відбувається, але я летів, на щастя, чітко на м'який рожевий диван прямо до Патріка з Спанч Боба. Дівчина нам пояснила, що у цьому будиночку купуєш ігрову карту на автомати та граєш.

Шанс виграшу іграшки дуже високий. Живий доказ – це відвідувачі з пакетами іграшок у руках. Схоже ми тільки що були в наймилішому закладі Китаю. Сьогодні мапсмі нас повів у готель через чудові парки з великими озерами.

Дуже незвичайна краса, коли ми вдвох стоїмо біля темного озера, навколо густі дерева, за деревами височіють яскраві хмарочоси. На добраніч Китай.

Доброго ранку Китай! Сьогодні ми вирушаємо до старого Шанхаю. Кажуть, він просто прекрасний, чи це ми вже скоро з'ясуємо. Треба просто пережити сніданок в готелі і метро) Все-таки після сніданку довелося ще раз йти в кондитерку, щоб врівноважити трохи баланс. Старе місто виявилося, що дійсно виділяється. Він був набагато більше району Танзіфанг і зовсім не був схожим на решту. Вся архітектура різко змінилася на старовинний стиль. Тут можна шопитися, їсти і розважатися в розважальних центрах.

Ми ж вибрали для себе досить нову розвагу. Ми сіли на стільці і зазирнули в отвори для очей.

Щодня у нас була якась провальна пам'ятка. Сьогодні на іншому кінці міста на нас чекала дуже старовинна та закрита для відвідування пагода. Але знов-таки для відновлення світової рівноваги ми негайно пішли в ресторан і замовили собі найсмачнішу страву з риби у всьому Китаї.


Ця не страва: )


Рибна страва була настільки велика і настільки дорога, що за ціною було як два вчорашні десерти в кафе. На перший погляд, ресторан зовсім не викликав довіри, але як з'ясувалося вони всі свої старання вкладають у рибку. Після щільного обіду за нашим розкладом була сієста. Ми завели мотор електричного катамарана і вирушили в подорож річками та острівцями великого озера. Швидкість була настільки безпечною повільною, що навіть мексиканці позаздрили б нашій сієсті.

Хто знає які акції та в яку Корею на нас чекають далі.

Чесно кажучи, від Шанхаю ми очікували трохи більш прогресуючого за ефектом міста. Насправді він виглядав досить звичайним і значно поступався Гонконгу. Але ось чого у Шанхаю не відібрати, то це вечірньої краси на набережній. Вже було темно і до набережної більше кілометра. Але юрби вже йшли більше, ніж у нас у центрі на святах. Було зрозуміло, що набережна тут подобається всім. Той момент, коли перед тобою вперше відкриваються нічні висотки з протилежного берега – безцінний.

Складалося враження, що хмарочоси тут побудовані тільки для того, щоб тішити ночами погляд туристів. Даші набережна теж сподобалася, але моє моральне задоволення від висоток навряд чи хтось може осягнути в такому ж обсязі. А скільки ж тут було нічних весіль, і все з яскраво-червоними сукнями.

Назад ми добиралися на метро. Вдруге бачити «лаву» не довелося.

Сьогодні у нас був останній день у Шанхаї. Вранці було відразу зрозуміло, чим зайнятися – ми вирушили до району з висотками. Тепер треба побачити, як усе влаштовано вдень. Цього разу за переправу ми обрали міську пором. Ще й вийшла своєрідна екскурсія річкою. Вдень бізнес центр виявився також досить привабливим. Незрозуміло, що саме вдень подобалося, але просто тинятися туди-сюди було норм. У нас була ще одна кумедна ситуація. Протягом трьох днів ми намагалися знайти загадковий французький квартал у Шанхаї. Але нічого навіть близько схоже на Францію ми не могли знайти. Хоча той факт, що в маркеті грала французька музика, а на вулицях не було жодного будинку в китайському стилі, мабуть, показував таки, що це Франція.

Весь останній день ми провели у туманному літньому палаці.

Це територія настільки величезного саду, що при бажанні менше дня тут не витратиш. Ми від'їдалися останньою китайською їжею щосили, але всього Китаю не з'їж)


Отже, наш суворо китайський висновок. Китай це одна з найкрасивіших країн Азії. Тут природа та міста нікого байдужими не залишать. Мені завжди Китай здавався не надто привабливим у плані туризму, ми думали, що Пекін виявиться звичайним радянським містом. За фактом, це дуже прогресуюча країна першого світу з фантастичними транспортними комунікаціями. Але складність полягає в тому, що вся краса і неймовірність на поверхні не лежать. Це все розташоване глибоко в серці Китаю.

За розповідями Даші найцікавіше відбувалося саме у жіночих туалетах. Найефектніші туалети складалися з 6 дірок у підлозі. Можна так присісти і дивитися китаянкам у вічі якщо сором'язливість подужати. Тому до туалетів краще заходити, коли там нікого немає. Якщо ж туалети у вигляді кабінок, то починається найцікавіше. Китаянка підходить до кабінки, штовхає двері. З іншого боку, китаянка, що сидить, опираючись штовхає двері назад в закритий стан. Перша китаянка не відступає і через 5 секунд робить другу спробу з відкриття дверей. Дівчина, яка справляє потребу, теж не має наміру так просто здати позицію і з ще більшою силою опираючись закриває двері назад. Можливо, китаянка просто затупила і не зрозуміла вперше, що кабінка зайнята. Проходить ще невеликий час і починається третя спроба взяття фортеці.

Китаянка, схоже, не відступить від мети потрапити саме в цю зайняту кабінку, незважаючи на те, що є вільні сусідні. Але і дівчина, що сидить ні за, що не здається! Коли Даша потрапила в подібну ситуацію з кабінкою без замку, то просто не зачиняла двері до кінця, а китаянка, що стоїть, з того боку просто стояла і вирячилася як Даша застібає джинси. Ну, дуже дивна у них поведінка в туалетах, але серед усього натовпу схоже тільки нам здавалося це дивним. Можливо, колись давно один старий китайський мудрець сказав: “То я ма то ка на ва”, що дослівно означало “Любиш у туалет сходити – люби та оборону тримати! ”


Детальний опис маршруту та витрати в наступному оповіданні.

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Коментарі (48) залишити коментар
Показати інші коментарі …
аватар