Смеркало 4. Кубинські враження
Ніхто не приходить до Отця інакше, як через Мене.
(Євангеліє від Івана 14:6)
Перефразуючи Ісуса, скажу: ніхто не потрапляє на Кубу, інакше, як через Домінікани.
«Ніхто» – слово занадто сильне, однозначне, тому зазначу: «більшість».
Ні! Чи не звучить! Для збільшення драматичного ефекту все-таки: «ніхто».
Куба – взагалі тема не проста. Сторонніх тут нема. Куба – це коли народ вже багато де побував, багато чого побачив і в певний момент вирішив для себе: «А дай я побачу спадщину дядечка Фіделя! ».
Тут своя каста, каста мандрівників. І розмови у них особливі:
– Ось не пригадаю, де найкращий черепаховий суп їдав. Чи на Гоа, чи на Балі… А на Мальдіви я більше ні ногою! Нудьга там! Ну, так, сам знаєш (це співрозмовнику), що я тобі розповідаю…
Контингент готелю такий самий, як і в Домініканах: латиноси, канадці та росіяни. Ну і всякий дрібний зброд: голландці, серби, поляки, чехи, французи і навіть один турок чомусь. Зони впливу розмежовані: перший басейн із баром окупували канадці; другий басейн з баром під диктатом латиносів та росіян. Але це умовно.
На першому басейні тихо та дрібно, на другому гримить музика, танці, вистави, конкурси. Зрозуміло, нам місце тут!
– Ну-но, мулат, плісня нам «досром». Чистий, без льоду та без коли. Так, ти, мулате, все правильно робиш, тільки треба «мучо».
Він байдуже дає пляшку, сам, мовляв, наливай скільки треба. А мені що, краю бачу. Налив дві повні склянки. Мулат аж крякнув, мало не подавився сигарою.
Загалом якщо коротко про Кубу, то так: дядечко Фідель помер, але справа його живе!
Країна, як і раніше, у ж. . . пі. У Гавані та у курортному Варадеро ще нормально, тут не на зарплату живуть. А на місцях – зовсім погано. Коли збирався, переживав, що не застану дух тієї, соціалістичної Куби, Острови Свободи. Даремно хвилювався. Ретро-машини, соціальні магазини з порожніми полицями, талони на продукти – це все є. І, схоже, найближчими роками нікуди не подінеться. Але кубинці не паряться. Їм, головне, поспівати та потанцювати. І роблять вони це майстерно. Таке враження, що з народження і до смерті кожен кубинець отримав потужне довічне щеплення від депресії та зневіри. Це здорово допомагає їм виживати і не скотинитися. У повітрі чітко пахне дев'яностими, але стрілка рівня злочинності в країні коливається біля нульової позначки.
У сусідній Домініканській Республіці білих немає, тільки чорні та мулати. Такий результат війни за незалежність. Тут же навпіл білих (нащадки іспанських колонізаторів) і кольорових (нащадки рабів). Живуть дружно і, здається, різниці у кольорі шкіри не помічають. Можливості у всіх рівні. Кулі, соціалізм!
Взагалі, варто було б за життя старенькій Фіделю бороденку за такий експеримент підсмикувати. Це ж треба, благополучну, веселу країну перетворити на жебраки трущоби.
Йому, Фіделю, бач, ти захотілося звільнити рідний острів від диктатури злого Батисти. І будучи з братом Раулем і з другом Че в Мексиці, купили вони (за які гроші? ) восьмимісну яхту «Гранма», покликали з собою міжнародний зброд ентузіастів-революціонерів, і у складі 82 людей приїхали на цій самій яхті на Кубу революцію вершити.
І тут починається містика: 82 марксисти-авантюристи проти цілої країни з населенням 12 мільйонів. Злий Батіста, зрозуміло, знав про підготовку вторгнення. Сам підготувався. Висунув проти жебраків дурнів-мрійників армію з танками, артилерією, авіацією. Результат ви знаєте. Ні, декого, звичайно, вбили, вони тепер герої, але владу в країні захопили. Ненависного тирана та американську маріонетку Батисту скинули і самі правити взялися.
Офіційна історія, ясна річ, пояснює це ентузіазмом і повсюдною підтримкою народних мас, на кшталт «низи не хочуть». Але це ж треба знати кубинців… Здається, справа так виглядала:
Ходить селом агітатор:
- Ола, Педро! Ми тут революцію розпочали. Ти з нами?
– А танці будуть? – питає невдаха Педро.
— Ти, Педро, міркуєш надзвичайно несвідомо! Я тобі про ідеали партії, патріотизм! Ти, може, навіть загинеш смертю героя за визволення рідної Куби!
– Ні, ну ви, там, це, покличте, якщо що, коли танці почнуться…
А те, що танці за будь-якого розкладу почнуться, це вже будьте покійні!
От так і живуть до сьогодні: революційні ідеали та супутня їм злидні – самі по собі, а кубинці з танцями – самі по собі.
Втім, у нашому багатостраждальному Совку справи довгі роки були ще гіршими. Але це тухлий Совок, тут завжди кисло, а то Куба – райський острів!
У шляхетній справі відрощування великих дуп кубинки досягли успіху анітрохи не менше домініканок (див. Смеркалось 3. Домініканські враження).
Гарна велика ж. . . па сама по собі, як відомо, не зростає. Її треба живити, пестити, плекати...Ні, інша ж...па, буває, і сама розвинеться до еталонного рівня, без втручання ззовні. При вузькій талії вона вражає мулатську уяву своїми пропорціями. Але до такої корми часто в комплекті йдуть короткі ноги. А це неприйнятно!
От і виходить, щоб виростити конкурентоспроможну дупу з нуля, треба добре потрудитися. Ну, там, комплекси присідань, дієта та ін.
Допускаю навіть, що деякі особливо відв'язані мулатки вдаються до забороненого МОК допінгу!
Втім, як слов'янин я не фанат розкішних ж. . . п. Мені б чогось стрункішого. Але в мулатських країнах діють свої закони світобудови. Тому до їхніх форм належу з повагою та розумінням.
Ще на реєстрації в Борисполі помітив цікаву компанію: дід, такий собі міцненький фермер-середнячок, з ним дві бабки. Бабці великі, видно в минулому не раз коня на скаку… Такі бабки рано-вранці з картатими сумками кудись у трамваях їздять. Вигляд у всіх трьох є виключно колгоспним.
Ми з дружиною заходилися шепотітися і тикати пальцями: мовляв, що це їм у Варадеро знадобилося. А контрольним пострілом вони добили, підійшовши до стійки реєстрації бізнес-класу! Вони в обидва кінці бізнес-класом літали! Потім з'ясувалося, що й готель у них був найкращим на узбережжі. Куди світ котиться? !
Тільки далеко від Батьківщини помічаєш, як негарний наш народ. Особливо на тлі гарних кубинців. Слов'янську пику завжди в натовпі розпізнати можна. Вона широка, як країна моя рідна і пісна як вітчизняна кулінарія. Нікого не хочу образити, це я описую себе (див. фото).
Слов'янську фізію рідко стосується посмішка, а якщо й стосується, то це якась чужа, заблукана, не туди потрапила посмішка. Так вона тут стороння і не на своєму місці. Та й не посмішка це зовсім, а так, гримаса.
Наших жінок не торкаюся – вони завжди прекрасні (благо, рома хоч залийся). А чоловіки все як на підбір: пузати, хамувати, п'яні, в жіночих плавках*¹ і в шльопанцях на шкарпетку.
Навіть генетично близькі поляки або чехи – і ті набагато краще виглядають на нашому сумному фоні!
Тільки росіяни здатні побитися через лежак на пляжі або через столик на лобі.
Тільки росіяни здатні летіти за 10 000 км зі своєю портативною колонкою та телефоном повним російських «хітів». Їм музики на Кубі замало! Втім, такої музики дійсно мало!
У готелі повсюдно гримлять запальні латиноамериканські хіти, але у росіян особлива стати, далеко від Батьківщини душа просить чогось свого, рідного. Наприклад «Черепашк на ім'я Наташк». Шедевр! Ця пісня нас переслідувала у готелі.
На пляжі аніматори розважають відпочиваючих тацами під пісні Maluma, а поруч дві російські телиці увімкнули свої «тритатушки-тритата». А ми із дружиною між цими двома джерелами звуку. Телиці вимкнули, звичайно, коли попросив.
Взагалі, відкрив для себе новий закон фізики*² : чим гучніша музика – тим вона гірша (можна й навпаки, але так краще).
Російська попса – винахід диявола! Вона не підпускає молодь, та й не лише молодь до гарної музики. Потужним кордоном зупиняє підступи. заблукалі душі, не маючи доступу до прекрасного, кидаються між попсою та шансоном, морально опускаються і стають тим, чим стають.
Багато європейських туроператорів заздалегідь попереджають своїх клієнтів, що той чи інший готель осквернений, тут бувають росіяни. Такий готель ще довго потім не відмиється. . .
Не поспішайте писати в коментарях про злих хохлів. Я росіянин. Але я дорослий російський, здатний до самокритики та самоіронії. Та й «російські» – образ збірний.
Одного разу, втомившись від відпочинку в готелі, дружина відрядила: «Хочу лобстера».
- Господь з тобою, люба. Щоразу ти його хочеш і щоразу він нікудишній! Тільки в Індії був непоганий (див. Смеркало 2. Індійські враження).
– Хочу!
З жінкою не посперечаєшся. Чого хоче жінка – того хоче бог. Того дня бог хотів лобстера.
– Ось тобі, дорога, програма морської екскурсії на острів Кайо Бланко. В обіднє меню входить лобстер, він омар. Туди і назад на катамарані з необмеженим баром та дискотекою, а дорогою купання з дельфінами!
Все було добре: і катамаран, і дельфіни, і бар, але тільки до лобстерів справа не дійшла. Об'їлися королівськими креветками, місця не залишили. Двома здоровенними омарами чайок годували.
Виявляється, ще в минулому столітті лобстерів подавали ув'язненим у карибських в'язницях. Це вважалося поганим м'ясом. Потім у чиюсь світлу голову прийшло видати омара за делікатес.
Там же на острові познайомилися із сімейством кубинських хутій. Це такі щури, розміром із собаку. Дуже милі звірята, тільки кусачі. Часто промахувалися і замість протягнутого хліба кусали палець.
Окремий пістон авіакомпанії "Azur Air". Я багато літав з поганими бюджетними авіакомпаніями, але ця унікальна у своєму гармонійному неподобстві. Гармонійному тому, що тут все однаково хрінова. Екіпаж некрасивий (стюардеси), хамуватий, недоброзичливий, неусміхнений. Спасибі, хоч матюком не посилають. Пледів вистачило лише на чверть салону. Решті – лише розвели руками.
Монітори висять, але весь політ вони вимкнені. Ні тобі фільмів, ні тобі інформації про поле.
П'яний голландець у барі питав яким маршрутом ми летіли. Зміг відповісти лише, що летіли над океаном.
Харчування мізерне, як у карибських в'язницях.
Про відстань між кріслами не говорю. Це нормально для бюджетних авіаліній.
Куба – прекрасне місце, благословенна, але ображена диктатурою пролетаріату земля. Я вірю, що незабаром вона одужає від нанесених їй ран. Я полюбив цю країну, але одне точно знаю: сюди я більше не хочу!
Ми відлітаємо, але над Островом Свободи ще довго звучатиме нетлінна «Черепашк на ім'я Наташк».
*¹ Чоловіча пляжна мода у світі передбачає шорти до колін. Наші чоловіки завзято дотримуються моди 80-х.
*² Вважаю себе автором ще одного закону фізики: Чим гірша машина – тим гучніша музика. Другий закон, озвучений вище, випливає з цього. Але це так, між іншим. До кубинських вражень відношення не має.
