«Берлин – город контрастов! »
У меня был один свободный день, поэтому успела самую малость: Bus City Tour , посещение музея Brohan, парочка магазинов, турецко-немецкий ресторанчик, квартал проституток ( неожиданно), Потсдамер Плац и старый центр.
Первое, что приходит в голову, когда вспоминаю Германию – чистота… Как сказал один знакомый немец: « У меня дома чисто, но надо прибраться. Сейчас русский порядок, а надо сделать немецкий». Ну, как тут поспоришь??... Очень люблю Германию за чистоту, южные страны этим не похвастаются, постсоветские, впрочем, тоже.
Катаясь в двухэтажном автобусе с наушниками в ушах, во мне зародилось двойственное чувство: я одновременно в Европе и дома, но там где «дома» почему-то чисто, как в Европе… Именно Восточный Берлин напомнил родину – блочные строения ( архитектурой не могу назвать панельные домики-муравейники, которые мы привыкли видеть в спальных районах), из насаждений достаточно много елей, берез и лип, на фасадах торговых центров «той» постройки (что удивительно) мозаика в стиле «миру –мир» и «ура советскому союзу», широкие проспекты, зеленые аллеи… последнее как раз на родину не похоже. Берлин, действительно очень зеленый город, он зеленый везде – даже в отдаленных и спальных районах. Несмотря на количество автомобилей, воздух чистый и, застряв в пробке на проспекте, люди дышат воздухом, а не выхлопными газами ( я это утверждаю как человек, который 2 часа ездил в открытом автобусе по центру города в час пик). В Киеве же не могу покурить в машине стоя в пробке – задыхаюсь от выхлопных газов!
Кстати, идея экскурсионного автобуса прекрасна, в этом я убедилась на собственном опыте. Подобная экскурсия дает возможность ознакомится с городом и посмотреть основные достопримечательности ( хотя бы со стороны) часа за 2.
Не буду сейчас описывать кусок Берлинской стены – самую большую открытую картинную галерею в мире, Церковь Святого Николая, Красную ратушу, Берлинский Собор, «остров музеев», Рейхстаг и пр. , буду о жизни…
Голос из наушников сообщил: музей частных коллекций Brohan, в котором представлены работы Пабла Пикассо и его современников. Из сильной любви к Пикассо и желания увидеть его шедевры, я выскочила из автобуса… Удалось посмотрела современников, понравилась минора Брюно Паула… Этаж с Пикассо был нагло закрыт.
Вышла на улицу, села в подъехавший туристический автобус, маршрут тот же – бульвары, аллеи, солнце над головой… и вдруг Chanel, за ним сразу Dior, ну, тут я поняла, что остановочка- то моя, пора выходить! Я ничуть не шопоголик и достаточно спокойно отношусь к одежде, но периодически душа просит радости, зрелищ и примерок! Экскурсионный автобус, понятное дело, по щелчку не останавливается, поэтому вышла я все еще на Kurfurstendamm ( основная бутиковая улица Берлина), но уже сильно далеко от Шанелей. Я решила не возвращаться и двигалась по магазинам в сторону Potsdamer Place, так, чтобы в сторону «дома» идти ( жила я в Sofitel на Str. Werdersch). Плавно двигаясь с небольшим пакетом «радостей для души» я почувствовала, что желудок тоже непрочь немного порадоваться… Не долго думая, зашла в первый же немецкий ресторанчик Alt-Berlin, со столиками на улице и удобными ротанговыми стульями. Подойдя поближе и усевшись, сразу стало понятно, что стулья не ротанговые, да и ресторанчик не немецкий, а скорее турецкий с немецким меню.
Съев сосиску и выпив бокал холодного вина я решила продолжить прогулку. Найдя сначала на карте, а потом на местности Kurfursten я шла по ней. Во всяком случае так мне казалось… Где-то метров через 300 центральная Fashion Street превратилась в тихую серую улочку с глухими домами, странными постройками и скромным Holiday Innом. Еще метров через 500 я увидела то, что за несколько лет ни разу не видела в Европе – ярко накрашенных барышень, бедрами останавливающих проезжающие автомобили. Проститутки. На дороге. Признаться, даже сомневалась, что в современной Европе такое можно встретить прохаживаясь по улицам. Догулялась: я и проститутки – больше никого. Сообразив, что «что-то я не туда забрела» я поглубже уткнулась в карту, пытаясь понять где я так лох. . сь! Оказалось в окончании… «str» не дочитала… Kurfurstendamm – действительно улица бутиков, она оживлена и полна жизни. Потом она как-то незаметно переходит в Kurfurstenstr. – улицу проституток, фа-факующих машин (завидев девушек все сигналят, но при этом никто не останавливается. Я считаю - чистое хамство, посигналил – как приличный человек должен остановиться, нечего задаром фа-факать), 80-и летних дедушек «Боже, забрал силы, забери и мысли» и… казино ( очень громкое название для этих мест)! Такая себе улочка, с огоньком! А дедушки! Милые создания. Именно они помогли мне выбраться оттуда. Дедульки, сидя в «кафешках» ( которых я тоже не ожидала встретить в Европе), с живым интересом наблюдали за девушками , а тут я… в карте… по уши ( страшно ж опустить, страшно себе «льстить», но, вдруг за свою приймут )… Общими усилиями я как-то выбралась с загадочной Kurfursten на Potsdamerstr. Час от часу не легче… теперь основной достопримечательностью стали обшарпанные здания, казино и кебабы. И так вся улица. И это Берлин, центр города! Я вроде и до этого по Берлину гуляла, но не на столько позновательно))
Через полчаса бодрого ( я бы даже сказала убегающего шага), я дошла до полуцели – Potsdamer Place! Площадь стекла. Несколько высоких бизнес-центров выполнены по некогда последним технологиям ( лет 8 назад) - из стекла. Все они соединены крышей под которой находятся кафе, пабы, кинотеатр, фонтан, парочка магазинов – такая себе зона отдыха. Увидев знакомый паб ( в прошлый приезд я хорошо его посетила), я сразу почувствовала себя в безопасности и… снова в Берлине. После интенсивных гуляний и пережитых впечатлений мне требовалось 20 минут и лате в кафе у фонтана.
Дальше дорогу я помнила. Через отель Carlton, по Eber str. , пройдя мимо Adlona Kempinski небыстрым шагом я дошла к своему Sofitel.
К слову об отелях. Ранее я никогда не жила в сети Sofitel, слышала, что неплохой в Париже, но как-то не доводилось. Хотелось попробовать, собственно, поэтому был выбран Sofitel Berlin Gendarmenmarkt. Хороший рейтинг на booking. com, приятные фотографии, удачная локация – виртуально все Ок. На практике же все как обычно иначе. Для начала, улица и подъезд к отелю были перерыты – меняли трубы)). Скромный вход, небольшой темный холл, зона лобби – один диван и два кресла, бара нет ( точнее он есть по соседству – за стеной, но вход с улицы) в целом, типичный бизнес-отель в стиле минимализма и в темных тонах. Номера небольшие, но с огромными французскими окнами ( что не может не радовать)! С двух сторон кровати «шнурки», потянув которые можно услышать музыку, прекрасная классика призвана навевать сон. Еще одним открытием оказалась дверь в ванную комнату. Точнее поначалу – ее отсутствие, позже выяснилось, что дверь в туалет при открытии трансформируется в дверь в ванную , такое нестандартное архитектурно-дизайнерское решение! )) В целом неплохой отель, очень чистый, свежий, с ровным спокойным сервисом, правда швейцары себя не сильно утруждают, но и не Adlon же. Это в Adlon Kempinsky Вас будут встречать чуть ли не у Бранденбургских ворот, ненавязчиво ходить кругами, предугадывать просьбы, кормить вкуснейшим мраморным мясом и разрешат курить в баре! Именно в Adlonе, где просторные номера и мраморные ванные есть чудо-лаундж с живой музыкой, «зеленой» сигаретой и богатой коктейльной картой…помнится мы там что-то пили…
Яна Шабатина
"Берлін - місто контрастів! "
У мене був один вільний день, тому встигла зовсім небагато: Bus City Tour, відвідування музею Brohan, парочка магазинів, турецько-німецький ресторанчик, квартал повій (несподівано), Потсдамер Плац і старий центр.
Перше, що спадає на думку, коли згадую Німеччину – чистота… Як сказав один знайомий німець: «У мене вдома чисто, але треба прибратися. Зараз російський лад, а треба зробити німецьку». Ну, як тут посперечаєшся??...Дуже люблю Німеччину за чистоту, південні країни цим не похваляються, пострадянські, втім, також.
Катаючись у двоповерховому автобусі з навушниками у вухах, у мені зародилося двояке почуття: я одночасно в Європі та вдома, але там де «вдома» чомусь чисто, як у Європі… Саме Східний Берлін нагадав батьківщину – блокові будівлі (архітектурою не можу назвати панельні будиночки-мурашники, які ми звикли бачити в спальних районах), з насаджень досить багато ялин, беріз і лип, на фасадах торгових центрів «тієї» споруди (що дивовижно) мозаїка в стилі «миру-мир» та «ура радянському союзу» , широкі проспекти, зелені алеї… останнє на батьківщину не схоже. Берлін, справді дуже зелене місто, воно зелене скрізь – навіть у віддалених та спальних районах. Незважаючи на кількість автомобілів, повітря чисте і, застрягши в пробці на проспекті, люди дихають повітрям, а не вихлопними газами ( я це стверджую як людина, яка 2 години їздила у відкритому автобусі центром міста в годину пік). У Києві ж не можу покурити в машині, стоячи в пробці - задихаюся від вихлопних газів!
До речі, ідея екскурсійного автобуса є прекрасною, в цьому я переконалася на власному досвіді. Подібна екскурсія дає можливість ознайомитись із містом та подивитися основні пам'ятки (хоч би з боку) години за 2.
Не буду зараз описувати шматок Берлінського муру – найбільшу відкриту картинну галерею у світі, Церкву Святого Миколая, Червону ратушу, Берлінський Собор, «острів музеїв», Рейхстаг тощо, буду про життя…
Голос із навушників повідомив: музей приватних колекцій Brohan, у якому представлені роботи Пабла Пікассо та його сучасників. З сильної любові до Пікассо та бажання побачити його шедеври, я вискочила з автобуса… Вдалося подивилася сучасників, сподобалася мінора Брюно Паула… Поверх із Пікассо був нахабно закритий.
Вийшла на вулицю, сіла в туристичний автобус, що під'їхав, маршрут той же - бульвари, алеї, сонце над головою...і раптом Chanel, за ним відразу Dior, ну, тут я зрозуміла, що зупиночка-то моя, пора виходити! Я нітрохи не шопоголік і досить спокійно відношуся до одягу, але періодично душа просить радості, видовищ та примірок! Екскурсійний автобус, звісно, по клацанню не зупиняється, тому вийшла я все ще на Kurfurstendamm (основна бутикова вулиця Берліна), але вже дуже далеко від Шанелей. Я вирішила не повертатися і рухалася по магазинах у бік Potsdamer Place, так, щоб у бік «вдома» йти (жила я Sofitel на Str. Werdersch). Плавно рухаючись з невеликим пакетом «радощів для душі» я відчула, що шлунок теж трохи трохи порадіти… Не довго думаючи, зайшла в перший же німецький ресторанчик Alt-Berlin, зі столиками на вулиці та зручними ротанговими стільцями. Підійшовши ближче і сівши, відразу стало зрозуміло, що стільці не ротангові, та й ресторанчик не німецька, а скоріше турецька з німецьким меню.
З'ївши сосиску і випивши келих холодного вина, я вирішила продовжити прогулянку. Знайшовши спочатку на карті, а потім на місцевості Kurfursten я йшла нею. Принаймні так мені здавалося… Десь метрів через 300 центральна Fashion Street перетворилася на тихий сірий камінчик з глухими будинками, дивними будівлями та скромним Holiday Innом. Ще метрів через 500 я побачила те, що за кілька років жодного разу не бачила в Європі - яскраво нафарбованих панночок, стегнами зупиняють автомобілі. Повії. На дорозі. Зізнатися, навіть сумнівалася, що в сучасній Європі таке можна зустріти походжаючи вулицями. Догулялася: я та повії – більше нікого. Зрозумівши, що "щось я не туди забрела" я глибше уткнулася в карту, намагаючись зрозуміти де я так лох. . сь! Виявилося наприкінці… «str» не дочитала… Kurfurstendamm – справді вулиця бутіків, вона жвава та сповнена життя. Потім вона якось непомітно переходить у Kurfurstenstr. – вулицю повій, фа-факуючих машин (побачивши дівчат все сигналять, але при цьому ніхто не зупиняється. Я вважаю - чисте хамство, посигналив – як пристойна людина має зупинитися, нічого задарма фа-факати), 80-ти літніх дідусів «Боже, забрав сили, забери та думки» і… казино (дуже гучна назва для цих місць)! Така собі вуличка, з вогником! А дідусі! Милі створіння. Саме вони допомогли мені вибратися звідти. Дідусь, сидячи в «кафешках» (яких я теж не очікувала зустріти в Європі), з живим інтересом спостерігали за дівчатами, а тут я… в карті… по вуха (жахливо ж опустити, страшно собі « лестити», але, раптом за свою приймуть )… Спільними зусиллями я якось вибралася із загадкової Kurfursten на Potsdamerstr. Час від часу не легше… тепер основною пам'яткою стали обшарпані будинки, казино та кебаби. І так уся вулиця. І це Берлін, центр міста! Я начебто до цього по Берліну гуляла, але не на стільки запізно))
Через півгодини бадьорого (я б навіть сказала кроку, що тікає), я дійшла до півцілі – Potsdamer Place! Площа скла. Кілька високих бізнес-центрів виконані за останніми технологіями ( років 8 тому) - зі скла. Всі вони з'єднані дахом, під яким знаходяться кафе, паби, кінотеатр, фонтан, парочка магазинів – така собі зона відпочинку. Побачивши знайомий паб ( минулого приїзду я добре його відвідала), я відразу відчула себе в безпеці і...знову в Берліні. Після інтенсивних гулянь і пережитих вражень мені потрібно 20 хвилин і лат в кафе біля фонтану.
Далі дорогу я пам'ятала. Через готель Carlton, по Eber str. , пройшовши повз Adlona Kempinski нешвидким кроком я дійшла свого Sofitel.
До речі про готелі. Раніше я ніколи не жила в мережі Sofitel, чула, що непоганий у Парижі, але якось не доводилося. Хотілося спробувати, власне, тому було обрано Sofitel Berlin Gendarmenmarkt. Хороший рейтинг на booking. com, приємні фотографії, вдала локація - віртуально все Ок. На практиці все як звичайно інакше. Для початку, вулиця та під'їзд до готелю були перериті – міняли труби)). Скромний вхід, невеликий темний хол, зона лобі – один диван та два крісла, бару немає (точніше він є по сусідству – за стіною, але вхід з вулиці) загалом, типовий бізнес-готель у стилі мінімалізму та у темних тонах. Номери невеликі, але з величезними французькими вікнами (що не може не тішити)! З двох боків ліжка «шнурки», потягнувши які можна почути музику, прекрасна класика покликана навівати сон. Ще одним відкриттям виявилися двері до ванної кімнати. Точніше спочатку - її відсутність, потім з'ясувалося, що двері в туалет при відкритті трансформуються в двері у ванну, таке нестандартне архітектурно-дизайнерське рішення! )) У цілому хороший готель, дуже чистий, свіжий, з рівним спокійним сервісом, правда швейцари себе не сильно турбують, але й не Adlon ж. Це в Adlon Kempinsky Вас зустрічатимуть мало не біля Бранденбурзьких воріт, ненав'язливо ходити колами, передбачатимуть прохання, годуватимуть найсмачнішим мармуровим м'ясом і дозволять курити в барі! Саме в Adloні, де просторі номери та мармурові ванні є диво-лаундж з живою музикою, «зеленою» сигаретою та багатою коктейльною картою… пам'ятається ми там щось пили…
Яна Шабатіна